Реферат: Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО


УДК 340.12


шестопал Сергій Станіславович


НЕОТОМІСТСЬКий НАПРЯМок У ФРАНЦУЗЬКій

ФІЛОСОФІЇ ПРАВА: КОНЦЕПЦІЯ ЖАКА МАРІТЕНА


дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Спеціальність 12.00.12 – філософія права


Науковий керівник

Титов Володимир Данилович,

доктор філософських наук, професор


Харків

2009

ЗМІСТ

Вступ 4

Розділ 1. Неотомізм у католицькій філософії права: соціально-історичний контекст…………………………………………………………...10

1.1. Розвиток томістської концепції в історії філософії права (огляд літературних джерел) 10

1.2. Взаємозв’язок конфесійних та світських вчень у філософії права 14
^ 1.3. Соціально-історичні та світоглядні передумови виникнення католицької філософії права 19
1.4. Причини та обставини реставрації томізму в католицькій філософії права. Енцикліка «aeterni patris» як передумова відродження томізму у Франції 22

Висновки до розділу 1. 32

Розділ 2. Право і закон у філософсько-правових поглядах Томаса Аквінського як джерело неотомізму ………………………………………...34

2.1. Теологічна система Томаса Аквінського і класифікація законів у «Сумі теології» 34

2.2. Характер людських законів у «Сумі теології» 55

Висновки до розділу 2. 76

Розділ 3. Філософсько-правові погляди Жака Марітена як основного представника французького неотомізму……………………………………80

3.1. Співвідношення природного закону та природного права в ранньому трактуванні Жака Марітена 85

3.2. Головні аспекти філософсько-правового вчення Ж. Марітена 93

3.2.1. Аналіз понять, що стосуються головних політико-правових суб'єктів 94

3.2.2. Поняття суверенітету 104

3.2.3. Політико-правовий персоналізм і плюралізм 109

3.2.4. Права людини 111

3.2.5. Філософія природного права як теоретичний фундамент прав людини 118

3.2.6. Філософія демократичного права 136

3.2.7. Права людини і влада …146

3.2.8. Відносини між церквою, державою і політичним суспільством 156

3.3. Спадщина Ж. Марітена у філософсько-правовому контексті другої половини ХХ століття 179

Висновки до розділу 3. 178

Висновки 181

Список використаних джерел 188

Вступ


Актуальність теми. Історичний курс України на входження в Європейське Співтовариство передбачає розв’язання складного комплексу фундаментальних політичних, правових, економічних, соціальних і культурних завдань. Важливе місце в цьому комплексі посідає вивчення багатоманітного філософсько-правового контексту, без врахування якого неможливо скласти адекватне уявлення про глибинні течії, еволюцію та перспективи сучасної правової думки об’єднаної Європи. Природно, що приєднання до цього контексту буде досить довгим і важким процесом, і здійснювати його доведеться за окремими секторами і сегментами. Одним із таких секторів теоретичного дослідження є ознайомлення з філософією права сучасної Франції, і зокрема, з її важливим сегментом – французькою католицькою філософією права.

Філософія права взагалі нерозривно пов’язана із соціальною філософією (саме так її трактує Міжнародна асоціація філософії права та соціальної філософії). Не є винятком і її католицька гілка. Всупереч погляду, який устоявся у нас на католицьку філософію права як на ортодоксальне слідування доктрині Томи Аквінського, постановам Соборів і папським енциклікам, вона перебуває в постійному розвитку в пошуках відповідей на актуальні проблеми людства – взаємодії особистості, суспільства і держави, війни і миру, захисту прав людини, збереження навколишнього середовища та т. п. Більше того, характерною особливістю цієї філософії є та обставина, що в ХХ ст. та у наші дні вона розвивається переважно світськими мислителями, а не духовними особами, які через своє положення професорів або дослідників в університетах і наукових центрах звертаються до філософії права.

Під час розгляду французької католицької версії філософії права слід враховувати як її вкорінення в національній філософській традиції, що бере початок від Абеляра, Альберта Великого, Томи Аквінського, Бодена, Декарта, Паскаля, Мальбранша, Монтеск’є, Вольтера, Мен де Бірана, де Местра, Кузена, Ренувьє, так і всесвітнє значення теоретичних досягнень її найбільших представників у ХХ столітті – Жака Марітена, Етьєна Жільсона, Емманюеля Муньє, Габріеля Марселя та ін. Однак аж дотепер як ця традиція, так і творчий внесок її сучасних представників у філософсько-правовій літературі пострадянських країн ще не були досліджені. Втім багато які філософські положення цих французьких мислителів стали відправними пунктами для розробки фундаментальних правових документів всесвітнього та загальноєвропейського значення і опосередковано через ратифіковані міжнародні угоди лягли в основу прийнятих після Другої світової війни і у новітній час конституцій демократичних держав, у тому числі й України.

Тому, на погляд дисертанта, зазначені обставини обумовлюють актуальність теми пропонованої роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження виконувалося в рамках Державної цільової комплексної програми «Загальнотеоретичні проблеми правотворчості та правозастосування в умовах формування правової держави» (державна реєстрація № 0106U002283) на 2006–2010 роки, яка виконується кафедрою логіки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення внеску французьких мислителів у зміст сучасної католицької філософсько-правової доктрини, ступеня їхнього впливу на світову філософсько-правову думку і практичну діяльність католицької церкви, авторитетних міжнародних організацій та об’єднань (ООН, ЮНЕСКО, Європейського Союзу), а також діапазону можливостей взаємодії католицької та світської філософії права.

Для досягнення цієї комплексної мети були поставлені такі завдання:

дослідити взаємозв’язок конфесіональних і світських учень у сучасній філософії права;

окреслити ідейний контекст формування французької католицької філософії права у ХХ – на порозі XXI ст.;

встановити причини та обставини ідейної реставрації томізму в католицькій філософії права;

реконструювати базову томістську філософсько-правову доктрину;

установити зміст і специфіку французької католицької філософії права в її національному та світовому контексті;

показати можливі траєкторії взаємодії конфесіональної і світської філософії права в Україні.

Об’єктом дослідження є католицька філософсько-правова доктрина.

Предметом дослідження є філософсько-правова концепція Жака Марітена – одного із провідних французьких католицьких мислителів ХХ століття.

Методи дослідження обумовлені його метою, завданнями, об’єктом і предметом. При вивченні французької католицької філософії права застосовувався комплекс історичних методів (описовий, хронологічний, генетичний) – стосовно до обставин виникнення католицької філософії права та відродження томістської доктрини; біографічний – при висвітленні життєвого шляху Аквіната і Марітена; порівняльно-історичний та історико-правовий – при аналізі концепції Марітена; логічні методи класифікації, визначення, обґрунтування – при аналізі джерельної бази дослідження і ключових філософсько-правових категорій, прийнятих у неотомістській доктрині; синтезу – у ході одержання висновків; теоретико-правовий і порівняльно-правовий методи – при зіставленні трактувань прав людини в неотомістській і радянській теоріях права.

При аналізі творів католицьких філософів дисертант дотримувався принципів історизму, об’єктивності та толерантності, свідомо уникаючи будь-яких ідеологічних і політичних оцінок. Методологічним фундаментом даного дослідження стала концепція наступності ментальних структур у процесі розвитку західноєвропейської філософсько-правової культури двох історичних епох – середньовіччя і сучасності. При цьому для виявлення відповідних контекстів генезису ідей і проблем даного періоду застосовувалися деякі методики герменевтики: при роботі над оригінальними філософськими творами застосовувався текстологічний аналіз, вироблялося уточнення значень ключових схоластичних термінів, здійснювалася реконструкція розвитку середньовічних етичних теорій і понять. Крім того, вагомого значення набула методологія міждисциплінарного дослідження, що припускає залучення матеріалів та узагальнень різних гуманітарних наук. Вона припускає сполучення світоглядних дискурсів і теоретичних висновків істориків права та істориків філософії, висловлювань богословів, що відкриває широку перспективу для подальшого формування цілісного образу європейської філософсько-правової культури в її внутрішній духовній динаміці та соціально-історичній мінливості. Подібний підхід дозволяє розглянути конкретну специфіку феноменів розуміння прав і свобод, ставлення до держави і суспільства, що визначають самосвідомість і правові установки сучасного європейського індивіда.

Наукова новизна отриманих результатів полягає, насамперед, у тому, що дана робота є першим у вітчизняній науці дослідженням неотомістського напрямку у французькій філософії права на прикладі концепції видатного католицького мислителя Жака Марітена, його вчення про природне право і права людини.

У ході роботи над дисертацією сформульовані та обґрунтовані такі положення.

Уперше:

запропоновано методологічні критерії світського аналізу філософсько-правових концепцій релігійних мислителів, а саме: критерії репрезентативності, світоглядного плюралізму; авторитетності, гуманності та демократизму; релевантності досліджуваних джерел предмету, цілям і завданням філософії права;

на основі аналізу енцикліки ^ Aetrni Patris показано її роль у реставрації і поширенні філософії Томи Аквінського, що стимулювала філософсько-правові дослідження Ж. Марітена;

встановлено ідейний контекст формування та розвитку французької католицької філософії права в ХХ ст., показано, що єдиним представником його неотомістської течії був Ж. Марітен;

на основі «Суми теології» реконструйовано базову томістську модель філософії права, на підставі якої або в конфронтації з якою створювалися відповідні концепції всіх подальших мислителів XIV–XIX ст., а в ХХ столітті – Ж. Марітена як найвидатнішого представника французької католицької філософії;

аргументовано положення, що Ж. Марітен був першим в історії ХХ ст. мислителем, який поєднав філософсько-антропологічну теорію (персоналізм) із практичною участю в розробці Декларації прав людини, спрямовану проти тоталітарних посягань на ці права;

на основі аналізу творів найвидатнішого представника французької католицької філософії Жака Марітена показано його внесок у формування сучасної концепції громадянського суспільства, прав людини, осмислення їхнього співвідношення із правами суспільства, держави, нації;

простежено еволюцію філософсько-правової проблематики в теорії та методології сучасного католицизму до феноменології, герменевтики та постмодерністського дискурсу, внаслідок якої неотомізм у його чистому вигляді перестав бути магістральним напрямом католицької філософсько-правової думки;

установлено ідейну наступність між поглядами Ж. Марітена і Президента Франції Н. Саркозі на взаємодію держави і церкви та державною політикою уряду Франції, здійснюваною в наші дні та спрямованою на посилення цієї взаємодії;

на підставі теоретичних положень Марітена показані можливі траєкторії взаємодії релігійно-конфесійної та світської філософії права в Україні у сфері зміцнення зв’язків між державою і церковними організаціями, толерантності міжконфесійних відносин, оптимізації законодавства в умовах світської моделі держави, типової для сучасних розвинених демократій.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані: а) у наукових дослідженнях при вивченні взаємодії релігійно-конфесійних і світських версій філософії права; б) у конституційно-правотворчій сфері при вдосконалюванні розділів конституції та нормативних актів, що регулюють захист прав людини, зокрема, свободи совісті, взаємодії церкви і держави, діяльності релігійних організацій, установлення міжконфесійної толерантності і діалогу; в) у педагогічній роботі при підготовці навчальних курсів і посібників з філософії права, теорії права та держави, історії політичних і правових вчень, історії держави і права, релігієзнавства для студентів юридичного профілю.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано і рекомендовано до захисту на розширеному засіданні кафедри логіки із запрошенням фахівців кафедри філософії та кафедри історії держави і права НЮАУ. Результати дослідження доповідалися на наукових конференціях «Європейські інтеграційні процеси та трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі» (Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2005 р.), «Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України» (НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, Харків, 2007 р.), «Правова культура і громадянське суспільство в Україні: стан і перспективи розвитку» (НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, Харків, 2007 р.), «Сучасні проблеми юридичної науки» (НЮАУ ім. Я. Мудрого, Харків, 2008).

Публікації. Основні теоретичні та практичні положення, висновки та пропозиції викладені в трьох статтях, опублікованих у періодичних фахових наукових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, а також у надрукованих тезах чотирьох виступів на наукових конференціях.


РОЗДІЛ 1

^ НЕОТОМІЗМ У КАТОЛИЦЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА: СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ

1.1. Розвиток томістської концепції в історії філософії права (огляд літературних джерел)

Одна з найбільш давніх і впливових філософсько-правових традицій Західної Європи репрезентована французькою католицькою думкою. У радянський період внаслідок ідеологічних упереджень і по інерції до самого останнього часу в пострадянських країнах про неї практично не було відомо, хоча публікувалися роботи, присвячені її критиці [37: 40; 42; 70 та ін.]. Французька католицька традиція бере початок від Томи Аквінського, Пьєра Абеляра, Рене Декарта, Ніколя Мальбранша, Жозефа де Местра, Луї-Габріеля-Амбруаза де Бональда, Віктора Кузена та ін. У ХХ ст. вона дала всесвітньо відомих мислителів – Жака Марітена, Жака Шевальє, Емманюеля Муньє, Етьєна Жільсона, кардинала Анрі де Любака. Значною мірою завдяки близькості та співробітництву з католицькими мислителями вона вплинула на протестантського філософа Поля Рікера. В останнє десятиліття з праць католицьких авторів було знято ідеологічне табу, вони стали доступні в російських та українських перекладах, з’явилися перші об’єктивні дослідження, присвячені їхній творчості [19; 33; 52; 64; 85; 119; 120; 166 та ін.]. Проте і досі у філософсько-правовій літературі залишається недослідженим внесок французьких католицьких філософів ХХ ст. в осмислення актуальних проблем філософії права. Праць монографічного характеру, спеціально присвячених цій темі, немає ні у вітчизняній, ні в закордонній літературі (у тому числі і французькій).

Справа в тім, що аж до кінця ХХ ст. ідеологічне протистояння існувало не тільки між радянською і західною, але і західною атеїстичною та західною релігійною філософією. У 1930 р., у період швидкого зростання популярності відродженого томізму, відомий своїми прорадянськими симпатіями Андре Жід зауважував у своєму щоденнику: «Відроджений томізм і статті Марітена будуть мати лише історичну цінність: сумніваюся, що хтось інший, крім археолога, ними зацікавиться» [57]. Цей письменник виявився поганим пророком – це ним, а не Марітеном у наші дні може зацікавитися тільки «археолог знання». Андре Жід вважав: ««Проблеми», що хвилювали людство, не розв’язавши яких, здавалося, неможливо жити, поступово втрачають колишній інтерес, і не тому, що рішення знайдено, а тому, що життя відходить від них. Варто їм втратити злободенність, і вони вмирають, зовсім непомітно, без агонії, просто – відмирають» [57]. Але сталося інакше – католицький філософ звертався до актуальних і донині та одночасно вічних проблем, які французькому комуністові здавалися незначними.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Нарешті, шоста група джерел включає роботи вітчизняних філософів і теоретиків права (О. А. Бандури [20], О. В. Грищук [39], М. Н. Гуренко [45], О. Г. Данильяна [48], А. А. Козловського [73], С. І. Максимова [88-90], П. М. Рабиновича [123], С. С. Сливки [149], М. В. Цвіка [162], В. В. Шкоди [167] та ін.), в яких розглядається багато проблем, що подібні за змістом, але світоглядно відрізняються від інтерпретацій, запропонованих католицькими мислителями.

Для методології даного дослідження необхідно враховувати динамічний характер сучасної католицької філософії взагалі і католицької філософії права зокрема. У цьому зв’язку доречно навести думку кардинала Роже Ечегаре, Голови папської Ради з питань справедливості та миру: «Соціальна думка Церкви не є щось застигле. У ній, як і в усьому, протікає життєвий процес, що містить як елемент безперервності і єдності, так і елемент зміни та прогресу. Не будучи збірником рецептів, вона певним чином визначає низку найбільш значних напрямків, якими можна прямувати різними способами. Звідси – історичний характер цього вчення, в якому виражається його чинність і здатність творити» [55].

Таким чином, всупереч усталеному в нас погляду на католицьку філософію права як на ортодоксальне слідування доктрині Томи Аквінського, постановам Соборів і папським енциклікам, вона перебуває в постійному розвитку в пошуках відповідей на актуальні проблеми людства. Яскравим прикладом цієї динаміки і актуальності є сучасна французька католицька філософія права.


^ 1.2. Взаємозв’язок конфесійних та світських вчень у філософії права

Протягом тисячоліть правова думка і законодавство різних цивілізацій мали фундаментом і світоглядними орієнтирами постулати тих або інших релігій. Більше того, відомі в наші дні найдавніші пам’ятки правової думки і законодавства спочатку були включені в релігійний контекст, а судові процеси супроводжувалися релігійними ритуальними формулами і обрядами. Міркувати про закони спочатку було виключним привілеєм жерців головних божеств. Про це писав ще Ульпіан: «Нас заслужено назвали жерцями, тому що ми піклуємося про правосуддя, звіщуємо поняття доброго і справедливого, відокремлюючи справедливе від несправедливого, відрізняючи дозволене від недозволеного, бажаючи, щоб добрі вдосконалювалися не тільки шляхом страху покарання, але і шляхом заохочення нагородами, прагнучи до справжньої... філософії, а не до уявної» [51, c.157]. Римляни також не були винятком, а цар Давнього Вавілона Хаммурапі одержував таблички із законами від верховного бога Шамаша. Індійському Ману передав закони бог Крішна, давньоєврейському пророку Мойсею – його єдиний Бог і т. д.

Характеризуючи взаємозв’язок релігії і права з позицій порівняльного правознавства (яке він, до речі, вважав частиною філософії права), відомий французький учений Р. Давид писав: «Порівняльне право показує нам безліч праворозумінь. Воно знайомить нас із суспільствами, в яких відсутнє наше розуміння права; із суспільствами, в яких право тісно пов’язане з релігією і становить її потаємну частину» [47, с. 9–10].

Релігія і церква донині відіграють помітну роль не тільки в так званих теократичних державах на приклад Ірану, Йорданії або Об’єднаних Арабських Еміратів (у яких право вважається частиною ісламської релігії), але і у набагато більш розвинутих у світському відношенні і цілком секуляризованих країнах Західної Європи, Латинської Америки і навіть у США. Із розпадом СРСР і появою нових незалежних держав колишній пригноблений стан релігій і церков змінився постійним зростанням їхнього впливу в найважливіших сферах політико-правових відносин. Досить послатися на преамбулу до Конституції України, в якій уперше за 75 років було зроблене посилання на Бога. Відзначимо, що подібних посилань немає ні в Конституції США, ні в Конституції Франції, ні в Конституції Італії, ні в конституційних законах Великої Британії, тобто тих держав, у яких католицька, протестантська або англіканська церква відповідно все ще мають дуже міцні, хоча і постійно оспорювані позиції.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Нарешті, критерій релевантності досліджуваних джерел предмету, меті і завданням філософії права спонукує автора в даній дисертації розглядати тільки ті роботи французьких і закордонних авторів, які мають пряме історичне або логічне відношення до її теми.

^ 1.3. Соціально-історичні та світоглядні передумови виникнення католицької філософії права Католицька філософія взагалі та католицька філософія права зокрема виникли як похідні галузі християнської апологетики. Термін «апологія» (давньогр.  – захист самого себе) бере початок від знаменитої захисної промови Сократа на суді, відтвореної Платоном [111] і Ксенофонтом [79]. Далеко не так детально, зате набагато більш вражаюче, у Євангеліях описаний самозахист Христа перед судом Понтія Пілата. Таким чином, сам філософський жанр апології зобов’язаний своєю появою практиці судових виступів і захисту прав окремої особи, її поглядів і життєвої практики їх втілення. Розвиток цього жанру в пізньоримський період спричинив виникнення більш складної та далекої від захисту права окремої особи форми апології, предметом якої стає захист релігійної віри. Велике та швидке поширення християнства було б неможливим без активності перших апологетів – Климента Александрійського, Оригена, Григорія Кесарійського, Юстина Іренея (Юстина Філософа), Татіана, Афінагора, Тертуліана, Лактанція, Боеція, певною мірою блаженного Августина та ін. Їхні апології були звернені насамперед до імператорів, і вже потім – до освічених римлян. Через них християнство поступово «входило у світ» і завойовувало розуми. Для апологетів головним завданням було довести, що християнство є кращим за визнані філософські погляди. Полемічний нерв апологетики полягав у тому, що «християнська філософія нічим не гірше вашої філософії», «наша філософія – те ж саме, що і ваша філософія, тільки більш давня і краща». Більш давня, тому що Мойсей був раніше Гомера, а краща тому, що християни, завдяки Євангелію, нібито знають більше, ніж Піфагор, Платон і Арістотель разом узяті. При цьому Климент Александрійський припускав, що в античній філософії є свої заслуги перед Богом, але після Нового Завіту її час минув. Більш радикальним був Юстин, який стверджував, що все краще у філософії язичників по праву належить християнам. Почавши із захисту самого права на існування в римському соціумі, апологети християнства згодом стали прагнути надати йому максимально респектабельної філософської форми вже в другому столітті н. е.
Як відзначає Г. Г. Майоров [86, с. 30–34], крім власної елліністично-римської традиції, християнські апологети спиралися на багато положень Євангелій, Діянь і послань апостолів, особливо Павла і Петра.

Апостол Петро закликав кожного християнина бути готовим дати відповідь будь-кому, хто вимагатиме звіту про його християнську віру (1 Пет. 3:15). Крім цих джерел, перші християнські письменники використовували методи, аргументи та ідеї, розроблені в іудейській апологетиці (Філон Александрійський, Йосип Флавій). Проте ранньохристиянські апології мають двох адресатів: іудейство і язичницький неоплатонізм, з різних причин конфронтуючих з християнством. Апостол Павло писав: «Ми проповідуємо Христа розіп’ятого – для іудеїв спокуса, а для еллінів божевілля» (1 Кор. 1:23). Захист від тих та інших мав свою яскраво виражену специфіку. Якщо з іудеями дискусія йшла, головним чином, про божественну та месіанську сутність Ісуса Христа, то з язичниками – про єдність Бога, унікальність Богоявлення в Христі, облудність різного роду обвинувачень проти християн, несправедливість та незаконність гонінь на них.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


^ 1.4. Причини та обставини реставрації томізму в католицькій філософії права. Енцикліка «aeterni patris» як передумова відродження томізму у Франції.

Серед головних цілей Французької революції XVIII ст. було не тільки скинення абсолютистської монархії та установлення демократичної республіки, але й усунення католицької церкви з політичної сцени та заснування нової «релігії Розуму». Після бурхливих подій 1791–1793 рр., що супроводжувалися погромами церков, санкціонованими судовими вироками стратами та просто бандитськими вбивствами священиків і ченців, широкою антиклерикальною пропагандою в пресі та в усних виступах революційних ораторів, позиції католицької церкви були сильно підірвані. Прихід до влади Наполеона I, його конкордат і коронація папою, а потім і реставрація Бурбонів після зречення цього імператора спричинили часткове відновлення домінуючого впливу церкви у Франції.

Однак відновлення офіційного статусу не усувало загрози нових втрат впливу для католицької церкви. На тлі поширення атеїстичних та антиклерикальних ідей і настроїв необхідно було дати оновлену версію соціально-політичної та морально-правової філософії, альтернативну позитивізму, атеїстичному матеріалізму та протестантському ідеалізму.

У статті «Неотомізм», вміщеній на авторитетному католицькому сайті BELIEVE, В. Кордуен [179] відзначає, що вже на початку XIX ст. в Італії деякі професори філософії звернулися до вчення Томи Аквінського в пошуку принципів, які могли б допомогти в розв’язанні проблем, поставлених ідеалістичною філософією права Канта і Гегеля, британським емпіризмом, скептицизмом і лібералізмом. Варто сказати, що вивчення теоретичної спадщини св. Томи в католицьких семінаріях і академіях після його беатифікації в XIV ст. взагалі не припинялося. Але йшлося про одиничні студії, які мали характер скоріше інтелектуальних вправ, ніж програмних досліджень, націлених на практичний результат. У середині XIX ст. неотомізм або неосхоластицизм став поширюватися завдяки працям Гаетано Сансеверіно (Gaetano Sanseverino) і Маттео Лібераторе (Matteo Liberatore), періодичному виданню єзуїтів «Civilita Cattolica» («Католицька цивілізація»), заснованому в Неаполі в 1850 р. Ці зусилля очолили Йозеф Клейтген (Josef Kleutgen) у Німеччині, Анрі Ла Кордер (Henri La Cordaire) у Франції, Зеферіно Гонсалес (Zeferino Gonzales) на Філіппінах і в Іспанії, Томмазо Зигліара (Tommaso Zigliara) і Римський папа Лев XIII в Італії.

Маніфестом неотомізму стала папська енцикліка «Aeterni Patris» («Батькові Вічному», 1879), в якій вчення Томи Аквінського оголошувалося офіційною (але не єдиною!) філософією католицької церкви. У наступних енцикліках Лев XIII прагнув показати застосовність томістських ідей до сучасних проблем. Усі наступні римські папи, включаючи порівняно недавно померлого Іоанна Павла II і нинішнього Бенедикта XVI, неодноразово заявляли про необхідність звернення до спадщини св. Томи для розвитку християнської філософії.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Однак оскільки логічно абсурдно допускати, що щось може бути причиною самого себе, у буття повинна бути зовнішня причина. Але якщо ця причина також є скінченною, ми не знаходимо її підстави, і вона не може існувати. Як завгодно довгий ланцюжок скінченних причин не дав би розв’язання проблеми. Тому томісти слідом за Арістотелем постулюють безпричинну першопричину всього буття, тобто Бога. Слід відзначити, що цей аргумент ґрунтується на метафізичній необхідності першопричини буття, а не на необхідності пояснення, як це мало місце в Лейбніца з його принципом достатньої підстави.

Розуміння Бога як безумовно необхідної екзистенції веде до забезпечення підстави для томістичної природної теології. Оскільки якщо Бог не має причини для свого буття, він необмежений. Тоді він містить усі досконалості нескінченно; наприклад, він є абсолютно доброю, всюдисущою, всевідаючою, всіх люблячою, досконалою і т. ін. особистістю. Може бути тільки один такий Бог, тому що Бог, який має всі досконалості, не може відрізнитися від якогось іншого Бога, який також мав би всі перелічені якості. Унаслідок цього томісти почувають себе впевненими в тому, що їхні філософські аргументи стосуються того ж самого Бога, якому вони поклоняються в церкві.

Св. Томас і його послідовники розуміють відношення між Богом-Творцем і створеним ним порядком як аналогію. Бог є джерело всього буття, і скінченність причетна до Його буття, але особливим чином. У питанні застосування мови до Бога, предикація також може бути тільки аналогією. Мова походить із скінченного світу. Але лише тоді, коли його застосовують до Бога з розумінням того, що він є джерело всіх названих властивостей і що він має всі ці властивості без обмеження. Наприклад, можна застосовувати слово «любов» до Бога, навіть при тому, що це є слово, вивчене тільки в межах людських скінченних відносин, оскільки Бог є пречиста любов і творець усієї людської любові.

Примат буття над сутністю виявляється і у розумінні томістами людської особистості. Вони уникають як платонівського дуалізму розуму та тіла, так і їх матеріалістичної редукції. З розумінням душі як форми тіла, людина трактується як єдність, складена з душі та тіла в їх взаємній залежності. Так, пізнання поєднує фізичне/ емпіричне (відчуття) і духовне (абстракція) начала. У соціально-політичній сфері томістичні автори послідовно відстоюють значення та цілісність людської особистості, особливо проти тоталітарних ідеологій.


^ Висновки до розділу 1

1. Протягом тисячоліть правова думка та законодавство різних цивілізацій мали і продовжують мати світоглядним фундаментом і орієнтирами постулати тих або інших релігій. Тому вивчення релігійної філософії права, представленої в рамках тієї або іншої конфесії, є актуальною і новою для вітчизняної науки сферою досліджень.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

7. Особливий внесок у розвиток неотомістської філософії зробили французькі вчені – Ж. Марітен, кардинали Ів Конгар, Анрі де Любак, – які справили вплив на багатьох світських та релігійних некатолицьких мислителів.

РОЗДІЛ 2

^ ПРАВО І ЗАКОН У ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИХ ПОГЛЯДАХ ТОМАСА АКВІНСЬКОГО ЯК ДЖЕРЕЛО НЕОТОМІЗМУ

2.1. Теологічна система та класифікація законів у вченні Томаса Аквінського

Як зазначає Е. Жільсон [60, c. 397–398], найбільший філософ Середньовіччя народився в знатній родині поблизу італійського міста Аквіно наприкінці 1224-го або на початку 1225 р. У чотирнадцять років він стає студентом факультету мистецтв Неаполітанського університету, після закінчення якого в 1244 р. приймає чернецтво в ордені домініканців. У наступному році він відправляється в Париж, де вчиться на теологічному факультеті в Альберта Великого. Після закінчення навчання в 1248 р. Томас разом зі своїм учителем відправляється в Кельн, де перебуває до 1252 р., після чого повертається в Паризький університет, одержує в 1256 р. ступінь магістра та починає викладання. У 1259–1268 роках Аквінат викладає в італійських університетах міст Ананьї, Орвьєто, Рим, Вітербо. У 1269–1272 роках він знову в Паризькому університеті, а в 1273-му – викладає в Неаполі. Помер 7 березня 1274 р. по дорозі на Ліонський собор.

За своє порівняно недовге життя св. Томас написав багато книг, коментарів і проповідей з усіх розділів філософії та теології – логіки, онтології, гносеології, етики, естетики, екзегетики, ангелології, есхатології, історії церкви тощо. У його грандіозній спадщині є і твори, в яких розглядаються питання філософії права: «Сума теології» (1265–1272 рр., не закінчена), «Про правління государів», «Коментарі до «Політики» Арістотеля».

Католицька церква канонізувала його в 1323 р. і зарахувала до вчителів Церкви, присвоївши титул «ангельський доктор» («doctor angelicus»). Його пам’ять як святого католицька церква відзначає 20 липня.

Після розпаду СРСР і зникнення ідеологічного диктату КПРС з’явилися численні переклади на російську та українську мови багатьох праць Томаса Аквінського [2–16]. У найближчі роки планується повністю перекласти всі твори Аквіната на російську мову. Проте поки лише фрагментарно перекладено найважливіші розділи «Суми теології» [11], в яких міститься філософсько-правова теорія «ангельського доктора» як відправний пункт для всіх сучасних католицьких філософів права і юристів.

Загалом ця теорія була відома вітчизняним дослідникам завдяки її інтерпретації Ю. Боргошем у невеликій книзі «Томас Аквінський», що побачила світ ще в 1975 р. [29]. Сьогодні важко судити про ступінь щирості автора в його зневажливих характеристиках філософії Аквіната, можливо, викликаних ідеологічною диктатурою тієї пори. Ця книга в тій частині, що стосувалася філософсько-правових поглядів великого схоласта, ґрунтувалася не на «Сумі теології», а на трактаті «De regimine principium» («Про правління государів»), що не відображає всієї тонкості розробки цього розділу філософії св. Томасом. Прямолінійно-класова інтерпретація Ю. Боргоша до найнедавнішого часу була запозичена в низці вітчизняних навчальних посібників з історії політичних і правових вчень, а її відгомони і дотепер зустрічаються в російськомовній науковій літературі [1, c.188].

Уважаючи, що для розуміння ідейного ресурсу французької католицької філософсько-правової думки необхідно більш ґрунтовне вивчення відповідної теорії Аквіната, звернемося до аналізу її найбільш повної версії, запропонованої в «Сумі теології». Як писав Е. Жільсон про доктрину св. Томаса, її «нескінченне багатство і чудесна впорядкованість ... розкриваються тільки в результаті її безпосереднього вивчення» [60, c. 407]. До того ж у вітчизняній літературі поки що відсутній систематичний огляд філософсько-правового вчення Аквіната. Очевидно, єдиним відомим вітчизняним філософом права, що мав компетентне уявлення про цей аспект філософії Аквіната, отримане не «з інших», а «з перших рук», був П. Г. Редкін, один з основоположників філософії права в Російській імперії [128].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Аквінат аргументує свою відповідь, починаючи з того, що розходження є причина числа. Тому речі можна розрізняти двома способами. По-перше, таким чином, як ті речі, які є виразно відмінними у своєму роді, наприклад коня й вола. По-друге, як досконалі й недосконалі в одному й тому ж самому виді, наприклад, хлопчика й чоловіка. Останнім способом Божественний закон розділений на Старий і Новий. Так, Апостол (Галатам 3:24–25) порівнює стан людини відповідно до Старого Закону зі станом дитини «при педагогові». Стан же людини відповідно до Нового Закону слід порівнювати зі станом цілком дорослої людини, яка «більше не перебуває при педагогові».

Аквінат вважає, що ступінь досконалості цих двох законів має встановлюватися у зв’язку з можливими трьома станами, які мають відношення до закону.

По-перше, хоча закону властиво спрямовувати до загального блага відносно його мети, саме це благо може бути двоїстим. Воно може бути зрозуміле як земне благо, і до нього людина передвизначалася відповідно до Старого Закону, наприклад, євреї були покликані йти в земне царство Ханаанське (Вихід 3:8,17). Але благо може бути інтелігібельним і небесним благом, і до нього людина передвизначається відповідно до Нового Закону. Христос запросив людей до небесного царства: «Покайтеся, бо царство небесне – під рукою» (Матв. 4:17).

По-друге, закону властиво спрямовувати