Реферат: В. В. Бедь юридична психологія



МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ



МАУП


В. В. Бедь

ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів


2-ге видання, доповнене, перероблене


Київ 2004

ББК 88.4я73 Б38


Рецензенти: М. В. Костицький, д-р юрид. наук, проф. О. В. Іванов, канд. психол. наук


Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 6 від 30.09.02)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2-683 від 01.04.02)


Бедь В. В.

Б38 Юридична психологія: Навч. посіб. — 2-ге вид., доп. і переробл. — К.: МАУП, 2004. — 436 с.: іл. — Бібліогр.: с. 426­430.

ISBN 966-608-376-0

Навчальний посібник підготовлено відповідно до програми дисципліни "Юридична психологія" юридичних факультетів вищих навчальних закладів. Включає розділи загальної частини (предмет, завдання і система юридичної психології; методологічні і загальнопсихологічні основи; соціально-психо­логічні аспекти юридичної діяльності) і особливої частини (правова психоло­гія, кримінальна психологія, психологія слідчих дій, психологічні аспекти у діяльності учасників судового процесу — судді, прокурора, адвоката, особли­вості психологічної консультації та судово-психологічної експертизи, виправ­на психологія).

Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних факультетів, а також для працівників правоохоронних органів і тих, хто цікавиться проблемами юри­дичної психології.

ББК 88.4я73


ISBN966-608-376-0

© В. В. Бедь, 2004

© Міжрегіональна Академія

управління персоналом (МАУП), 2004

ВСТУП


Потреба використання психологічних знань у різноманітних сферах юридичної практики динамізувала розвиток прикладних га­лузей психологічної науки, пов'язаних з освітою, медициною, управлінням, спортом. Не обминула ця проблема і правової галузі. На стику психології і юриспруденції виникла юридична психологія, головне завдання якої — сприяти вирішенню складних правових проблем, посиленню боротьби з правопорушеннями і злочинами.

Психологічні знання потрібні кожному юристу. Вони дозволяють глибше пізнати психічні особливості особистості, властивості й спе­цифіку її поведінки, діяльності, спілкування тощо. Знання психоло­гічних закономірностей, застосування в юридичній діяльності психо­логічних методів і прийомів підвищує ефективність праці юриста, до­помагає глибше зрозуміти мотиви вчинків людей, регулювати відносини з ними, виявити неординарні риси індивідуальності особи­стості. Відомий психолог О. Лазурський писав, що "індивідуальність людини визначається не тільки своєрідністю її внутрішніх психічних функцій, наприклад особливостей її пам'яті, уяви і т. п., але не мен­шою мірою і ставленням до явищ, що її оточують, — тим, як кожна людина реагує на ті чи інші об'єкти, що вона любить і ненавидить, чим цікавиться і до чого байдужа..."1.

За специфікою досліджуваних проблем і практичної спрямованості юридична психологія невіддільна від юридичної науки і практики. Водночас юридична психологія є прикладною галуззю психології і ба­зується на загальній та соціальній психології. У зв'язку з цим вивчення юридичної психології студентами юридичного факультету передбачає знання основних положень загальної і соціальної психології.

При підготовці і написанні навчального посібника автор перед­бачав:

розкрити основні поняття, категорії і систему юридичної пси­хології, її методологічні основи і методи, які використовуються на практиці;

викласти необхідні загальнопсихологічні і соціально-психоло­гічні основи відповідно до курсу юридичної психології;


Лазурский А. Ф. Классификация личностей. — Пг.: Госиздат, 1921. — С. 361.

розглянути проблеми правової соціалізації особистості, факто­ри і умови формування правосвідомості і причини її деформа­ції;

розкрити психологічні аспекти криміналізації особистості, ме­ханізми злочинної поведінки і особистості злочинця, а також психологічних слідчих дій;

викласти психологічні питання перевиховання правопорушни­ків;

надати допомогу студентам у вивченні психологічних проблем у діяльності юриста.

У ході роботи над книжкою автор використовував публікації з проблем юридичної психології і матеріали досліджень, а також до­свід юридичної практики і досягнення галузевих юридичних наук. При аналізі окремих теоретичних, методологічних і практичних пи­тань юридичної психології висловлено власний погляд автора на їх порозуміння і розв'язання.

І. Загальна частина


Розділ 1

^ ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І СИСТЕМА ЮРИДИЧНО ПСИХОЛОГІ


Психологічна наука, вивчаючи психічне життя людини, відкриває за­кономірності, знання яких необхідне кожному, хто покликаний вплива­ти на людей, спрямовувати їхні діяння, виховувати їх. Сказане повною мірою стосується діяльності юридичних кадрів. Видатний російський вчений, який вже понад сорок років працює в царині юридичної психо­логії і правознавства, доктор юридичних наук, професор О. Ратінов від­значає: "Правова теорія не відмовлялася і не могла відмовитися від ви­користання даних психології. Реальна потреба в цьому була настільки очевидною і настійною, що вона змушувала юристів у наукових дослі­дженнях звертатися до тверджень загальної психології, котрі приклада­лися і пристосовувалися до розв'язання правових питань або до само­стійного психологічного вивчення і узагальнення слідчої і судової прак­тики і розробки на цій основі психологічних рекомендацій. Досить сказати, що кримінально-правова наука не змогла б вирішити питання про підстави кримінальної відповідальності без дослідження психічного ставлення суб'єкта до своїх дій та їх результатів. У покаранні виховна, виправна функція також має свій важливий психологічний аспект"1.

Юридична психологія як окрема психологічна дисципліна має свої особливі завдання, вивчає ті закономірності людської психіки, що пов'язані з участю людей в галузі суспільних відносин, які регу­люються правом (правовідносини).


§ 1. Предмет ізавдання юридичної психології

Юридична психологія є прикладною наукою. Її "батьківськими" дисциплінами в рівній мірі є психологія і юриспруденція. В галузі


Ратинов А. Р. Судебная психология как наука // Юридическая психология: Хресто­матия. — М.: Юристъ, 2000. — С. 9-10.

суспільних відносин, які регулюються нормами права, психічна ді­яльність людей має своєрідні риси, психічні закономірності висту­пають тут в особливих проявах і сполученнях, котрі невластиві ін­шим умовам людського життя. Як приклад можна навести психічні процеси (пізнавальні, емоційні, вольові), що лежать в основі випра­влення злочинців, чи психічні процеси і стани, пов'язані з участю у кримінальному судочинстві.

Слідчий, проводячи попереднє слідство, з'ясовує складні й та­кі, що важко піддаються врахуванню психічні та психологічні яко­сті людей, їхні взаємини, умови життя і діяльності, індивідуальні особливості потерпілого, підозрюваного (обвинуваченого), свідків та ін. Без психологічних знань дуже важко орієнтуватися у тих конфліктах і ситуаціях, з котрими йому, а також судді, співробіт­никові органів дізнання, прокурору та іншим учасникам юридич­ного процесу, доводиться стикатися у своїй роботі. Психологічна компетентність юриста допомагає "запобігти чреватим іноді важ­кими наслідками помилкам, що можуть виникнути при судженні про людські вчинки внаслідок неврахування психологічних моме-нтів"1.

Психологічні знання необхідні юристам-практикам і для того, щоб розвивати в себе такі важливі професійні якості, як гостра спо­стережливість і міцна пам'ять, гнучкість розуму та інтуїція, врівно­важеність і витримка, рішучість і наполегливість, доброзичливість і принциповість тощо.

Отже, юридична психологія — галузь психологічної науки, яка ви­вчає закономірності та механізми психічної діяльності людей у сфері відносин, що регулюються правом.

Об'єктом психологічної науки є психіка особистості як власти­вість високоорганізованої матерії, яка є особливою формою відобра­ження суб'єктом правовідносин об'єктивної реальності, саморегуля­ції на цій основі своєї поведінки і діяльності.

В історії психології мали місце різноманітні підходи при визначен­ні її предмета (душа, свідомість, поведінка, особистість, психічна діяль­ність та ін.).

По-різному визначають і предмет юридичної психології. Так, О. Брусиловський відносить до предмета юридичної психології зло-


Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — 2-е изд. — М.: Учпедгиз, 1946. —

С. 26.

чин, особу злочинця після його засудження, психологію криміналь­ного судочинства, психологію всіх учасників судової процедури1.

О. Ратінов вважає, що предметом юридичної психології виступа­ють психічні явища, механізми і закономірності людської психіки, по­в'язані з виникненням, зміною, виконанням, порушенням і застосу­ванням права2.

A. Дулов предметом судової психології називає особливості роз-
витку та прояву психологічних закономірностей, пов'язаних із про-
цесом діяльності щодо здійснення правосуддя:

а) виникнення, розвиток психічних властивостей особистості, які
призводять до протиправної поведінки;

б) зміна розвитку психічних властивостей в результаті здійснення
злочину й участі у процесуальній діяльності;

в) процеси зміни (виправлення) психіки тих осіб, які скоїли зло-
чини3.

B. Васильєв як предмет юридичної психології виділяє психологіч-
ні основи особистості та діяльності в умовах правового регулюван-
ня, систему "людина — право", основною ланкою в якій є особис-
тість як суб'єкт діяльності4.

На думку О. Глоточкіна і В. Пирожкова, предметом юридичної психології є граничні проблеми психології та права, соціальні про­блеми, пов'язані з виникненням і динамікою причин, умов і перед­умов скоєння злочину і розшуком злочинця, проведенням кримі­нальних справ на стадії попереднього розслідування, судового роз­гляду, виконанням покарання, виправленням і перевихованням засуджених5.

Є й інші позиції щодо предмета юридичної психології. Їх різнома­нітність підкреслює складність цього питання, що обумовлюється не­обхідністю пояснити предмет юридичної психології і з позиції юри­дичної науки, і з позиції психологічної науки.

Брусилоеский А. Е. Судебно-психологическая экспертиза. — Харьков: Юриздат УССР, 1929. — С. 17.

Ратинов А. Р. Методологические вопросы юридической психологии // Психол. журн. — 1983. — Т. 4, № 4. — С. 111.

Дулое А. В. Судебная психология. — Минск: Вышэйш. шк., 1975. — С. 16. Васильев В. Л. Психология юридического труда и юридическая психология // Проб­лемы повышения эффективности применения юридической психологии. — Тарту: Изд-во Тартуского ун-та, 1988. — Вып. 815. — С. 90.

Глоточкин А. Д., Пирожков В. Ф. Исправительно-трудовая психология. — Рязань: Высш. шк. МВД, 1995. — С. 19.

Автор дотримується думки, що предметом юридичної психології є

вивчення психічних явищ, механізмів і закономірностей особистості (особи), які проявляються у сфері дії права.

Завдання, котрі ставить перед собою юридична психологія як на­ука, прийнято ділити на загальні й одиничні.

Загальними завданнями юридичної психології є:

науковий синтез юридичних, психологічних і соціально-психо­логічних знань;

розкриття психологічної сутності фундаментальних понять і ка­тегорій права;

вивчення методологічних і теоретичних основ юридичної пси­хології;

розробляння методик (і нових методів) теоретичних і приклад­них досліджень у царині юридичної психології;

створення професіограм і психограм юридичних професій;

розробляння методики профорієнтації й профвідбору юристів та ін.

Одиничні завдання юридичної психології пов'язані з розробкою теоретичних підходів і практичних рекомендацій щодо найефектив­нішого здійснення правочинної діяльності. Серед них можна виділи­ти такі:

дослідження психологічних аспектів ефективності правових норм і розробляння психологічних основ щодо нормативної ре­гуляції різних правовідносин;

психологічне дослідження особистості злочинця, розкриття мо­тивації злочинної поведінки;

розробляння методів і заходів психологічного впливу з метою викриття злочинців;

дослідження психологічних закономірностей діяльності різних видів професійної юридичної діяльності;

розробляння соціально-психологічних основ профілактики зло­чинів;

дослідження психологічних закономірностей діяльності виправ­но-трудових закладів для розробляння системи заходів щодо виправлення і перевиховання засуджених.

Поряд із вищезазначеними завданнями можуть ставитися і тим­часові, зумовлені конкретними життєвими обставинами (наприк­лад, теоретичне і методичне забезпечення навчальної дисципліни "Юридична психологія" і окремих її спецкурсів; розробляння прак­тичних рекомендацій для юристів з окремих напрямів їхньої діяль­ності тощо).

При реалізації завдань юридичної психології повинні враховува­тися певні вимоги1. По-перше, юридична психологія має дати, так би мовити, соціально-психологічну "фотографію" стану і динаміки дер­жавно-правових явищ, аналізувати їх з урахуванням досягнутого рів­ня розвитку держави і права. По-друге, дослідження юридичної пси­хології мають встановлювати "діагноз" розвитку психологічного аспекту правових явищ. По-третє, важливою вимогою до реалізації завдань юридичної психології є вивчення психологічних факторів, які впливають на державні та правові процеси.


§ 2. Історія розвитку юридичної психології2

Юридична психологія — порівняно молода галузь психологічної науки. Але правова регуляція людської поведінки досліджувалася ще видатними давньогрецькими філософами: Сократ (469-399 рр. до н.е.) висунув ідею про необхідність збігу справедливого і законного; Платон (427-347 рр. до н. е.) вперше вказав на дві категорії психоло­гії, які лежать в основі соціального розвитку — потреби і можливос­ті людей; Аристотель (384-322 рр. до н. е.) висловив положення про право як мірило справедливості.

У період формування нової прогресивної буржуазної ідеології в Європі відбувся поворот у розумінні суті права. Одним із принципів правового світогляду нового часу став принцип гарантій особистіс-ного розвитку, забезпечення автономності її поведінки.

У ХУШ-ХІХ ст. зароджується кримінальна, потім — судова, а пізніше юридична психологія. Вперше факти стосовно психології зло­чинної поведінки, психології особистості злочинця і психології пока­зань свідків широко вивчалися в Німеччині. Основоположник кримі­налістики австрієць Г. Гросс (1847-1915) створює фундаментальну працю "Кримінальна психологія" (він же творець першого в світі музею криміналістики в Граці). У цій праці Г. Гросс використав бага-

Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоре­тические проблемы. — К.: Выща шк., 1990. — С. 105.

При підготовці матеріалу цього параграфа автор спирався на монографію М. В. Кос-тицького "Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы". — С. 40-68.

тий матеріал із галузі експериментальної психології (дослідження ні­мецького психолога і фізіолога В. Вундта, французьких психологів А. Біне і Т. Рібо, німецького психолога Г. Еббінгауза та ін.).

Наприкінці ХІХ ст. розширюються уявлення про психологічну сут­ність злочинної поведінки, а в ХХ ст. з'явилися фундаментальні дослі­дження з цієї проблеми: Р. Луваж "Психологія і злочин" (Гамбург, 1956 р.), Г. Тох "Правова і кримінальна психологія" (Нью-Йорк, 1961 р.), О. Абрахамсон "Кримінальна психологія" (Нью-Йорк, 1961 р.) та ін.

Слід назвати антропологічний підхід у кримінології, закладений італійським психіатром Ч. Ломброзо (1835-1909) і його послідовни­ками Е. Феррі (1856-1929) і Р. Гарофало (1847-1926). У книжці "Зло­чинна людина, вивчена на основі антропології, судової медицини і тюрмознавства" (1876 р.) Ч. Ломброзо робить висновок про те, що злочини не можна виправити, боротьба зі злочинністю повинна здій­снюватися шляхом фізичного знищення чи довічної ізоляції "вродже­них" злочинців. Біологізаторський підхід у поясненні природи зло­чинної поведінки був підданий серйозній критиці.

У Росії про необхідність враховувати психологію злочинців ви­словлювався І. Посошков (1652-1726). В його працях давалися пси­хологічні рекомендації про способи допиту обвинувачених і свідків, розглядалася класифікація злочинців.

Князь М. Щербатов (1733-1790) один із перших авторів вказував на необхідність підготовки законів із урахуванням психології наро­ду, позитивно оцінював фактор праці у перевихованні злочинця, по­рушив питання про можливість дострокового звільнення злочинця від покарання.

У Росії в третій чверті ХІХ ст. з юридичної психології з'явилися праці І. Баршева "Погляд на науку кримінального законознавства", К. Яновича-Яневського "Думки про кримінальну юстицію з точки зору психології і фізіології", А. Фрезе "Нариси судової психології", Л. Владимирова "Психічні особливості злочинців по новітніх дослі­дженнях", в яких висловлювалися ідеї чисто прагматичного викори­стання психологічних знань у конкретній діяльності судових і слід­чих органів.

Кінець ХІХ — початок ХХ ст. пов'язані з інтенсивним розвитком психології, психіатрії, інших галузей права (насамперед — криміна­льного). Деякі вчені, які представляли ці науки в той період, займали прогресивні позиції (І. Сєченов, В. Бехтерев, С. Познишев, С. Корса­ков, В. Сербський, А. Коні та ін.).

З'явилися перші спроби обґрунтування окремих кримінально-правових позицій психологічними знаннями. У підручнику Б. Спасови-ча "Кримінальне право" (1863 р.) вже використовуються психологічні дані про злочини. У Казані публікується перша монографія з судової психології — праця А. Фрезе "Нариси судової психології"(1874 р.).

Розвиток психології, психіатрії та права привів до необхідності оформлення юридичної психології як самостійної наукової дисцип­ліни. П. Ковалевський 1899 р. порушив питання про поділ психопа­тології та правової психології, а також введення цих наук у курс юри­дичної освіти.

На початку ХХ ст. в юридичній психології з'являються експеримен­тальні методи дослідження. Значна кількість праць цього періоду при­свячена психології показань свідків. Це праці І. Холчева "Мрійлива брехня" (1903 р.), Г. Португалова "Про показання свідків" (1903 р.), Є. Кулішера "Психологія показань свідків і судове слідство" (1904 р.). На цю ж тему були доповіді М. Хомякова "До питання про психо­логію свідка" (1903 р.), А. Завадського і А. Єлістратова "Про вплив питань без навіювання на достовірність показань свідків" (1904 р.), О. Гольдовським "Психологія доказів свідків" (1904 р.).

1902 р. експерименти щодо визначення достовірності показань свідків проводив німецький психолог В. Штерн. Його завданням був не пошук науково обґрунтованих прийомів отримання показань свід­ків, як у А. Біне, а встановлення ступеня достовірності свідчень. Спи­раючись на свої дані, В. Штерн стверджував, що показання свідків принципово недостовірні, хибні, оскільки "забування є правилом, а спогад — винятком". Підсумки свого дослідження В. Штерн доповів на засіданні Берлінської психологічної спілки. Вони викликали вели­ку зацікавленість в юридичних колах багатьох країн Європи. Згодом В. Штерн створив персональну концепцію пам'яті, яка мала яскраво виражений ідеалістичний характер. Згідно з цією концепцією пам'ять людини не є відображенням об'єктивної реальності, а виступає лише як її викривлення на догоду вузько егоїстичним інтересам особистос­ті, її індивідуалістичним намірам, її гордості, пихатості, честолюбст­ву тощо.

Доповідь В. Штерна викликала бурхливу реакцію і у російських юристів. Затятими прихильниками В. Штерна в Росії стали професор Петербурзького університету О. Гольдовський, професори Казансь­кого університету А. Завадський і А. Єлістратов. Вони самостійно провели серію дослідів, подібних дослідам В. Штерна, і зробили ана­логічні висновки. Сам О. Гольдовський зазначав, що психологічні основи помилок дуже відмінні і висновок із зіставлення картини, від­твореної свідком, з дійсністю виходить дуже сумний. Свідок не дає точної копії, а тільки її сурогат.

Над питаннями психології показань свідків у Росії працювали та­кож М. Хомяков, М. Бухвалова, А. Бернштейн, Є. Кулішер та ін. 1905 р. вийшов збірник "Проблеми психології. Брехня і показання свідків". Багато статей збірника пронизувала ідея про недостовір-ність показань свідків.

Значну увагу розвитку юридичної психології приділив великий вчений-фізіолог, психіатр і психолог В. Бехтерев (1857-1927). Під йо­го керівництвом було здійснено перше експериментальне досліджен­ня малолітніх злочинців, результати якого знайшли відображення в праці "Про розумову працездатність малолітніх злочинців" (1903 р.) Саме він за допомогою експериментальних методів вивчав злочин­ність як психологічне явище і особистість злочинця. Підсумки дослі­дження були викладені в його працях "Про експериментальне психо­логічне дослідження злочинців" (1902 р.) і "Об'єктивно-психологіч­ний метод у застосуванні і вивченні злочинності" (1912 р.).

Значний внесок у розвиток юридичної психології зробив А. Коні (1844-1927) — юрист і громадський діяч, видатний судовий оратор. Узагальнивши свій практичний досвід, він висловив багато цікавих положень і порад із психології судової діяльності та психології судді як головної фігури в кримінальному процесі, про психологію проку­рора і адвоката. У праці "Достоєвський як криміналіст" А. Коні роз­крив важливе значення для слідства і суду вивчення внутрішнього сві­ту злочинця. Він читав курс лекцій "Про злочинні типи", закликав ввести на юридичному факультеті Петербурзького університету кур­си психології і психопатології.

1908 р. з ініціативи В. Бехтерева і Д. Дриля був створений Науко­во-навчальний психоневрологічний інститут, до програми якого вхо­дила і розробка курсу "Судова психологія". На базі цього інституту 1909 р. створюється Кримінологічний інститут. Судовою психоло­гією почали займатися професійні психологи, визначилося коло спе­цифічних проблем — вивчення психіки злочинця, свідків та інших учасників кримінального процесу, діагностика брехні, судово-психологічна експертиза та ін.

1920 р. при Московському університеті було створено Інсти­тут радянського права, до якого вже наступного року увійшов відділ кримінології. 1924 р. при юридичному факультеті Київсько­го інституту народного господарства відкривається кримінальна клініка.

Розвитку юридичної психології в перші роки після 1917 р. надто сприяв великий суспільний інтерес до питань здійснення правосуддя, особистості злочинця та ін. У країні почався пошук нових форм за­побігання злочинності та перевиховання правопорушників. Юридич­на психологія брала активну участь у розв'язанні цих проблем. 1925 р. вперше у світі створено Державний інститут з вивчення зло­чинності і злочинця. Упродовж перших п'яти років Інститут опублі­кував багато праць із юридичної психології. Спеціальні кабінети з вивчення злочинця і злочинності було відкрито в Москві, Ленінгра­ді, Саратові, Києві, Харкові, Мінську, Баку та інших містах. Одно­часно проводилися дослідження з психології показань свідків, психо­логічної експертизи та деяких інших проблем.

Цікаві дослідження провів психолог А. Лурія в лабораторії експе­риментальної психології, створеної 1927 р. при Московській губерн­ській прокуратурі. Він вивчав можливості застосування методів експериментальної психології для розслідування злочинів і сформу­лював принципи роботи пристрою, що згодом отримав назву "вик­ривача брехні" (лай-детектор).

Суть судово-психологічних шукань того періоду сучасний радян­ський психолог А. Петровський охарактеризував так: "У 20-ті роки " судова психологія" — це авторитетна і обширна галузь науки, яка має за предмет вивчення психологічні передумови злочину, побут і психологію різних груп злочинців, психологію показань свідків і су­дово-психологічну експертизу, психологію ув'язненого (тюремна пси­хологія) і т. п."1

У цей же період багато уваги приділяв питанням психології пока­зань свідків відомий судовий психолог харківської школи О. Бруси-ловський2. Слід особливо зупинитися на дослідженнях А. Тагера, який немало зробив для судової психології взагалі і для психології показань свідків зокрема. Він вважав, що кримінальний процес — це найбільш реальний дослідницький процес і що формування і вивчен-

Петровский А. В. История советской психологии. — М.: Просвещение, 1967. — С. 181.

Брусиловский А. Е. Судебно-психологическая экспертиза; Брусиловский А. Е. Немые свидетели (из очерков по судебной психологии) // Право и жизнь. — 1928. — № 2.

ня наукових основ його передумов не може не дати значного матері­алу для законотворчості.

17 грудня 1928 р. А. Тагер виступив на раді Психологічного інсти­туту з доповіддю "Про підсумки і перспективи вивчення судової пси­хології". Разом з О. Брусиловським, С. Познишевим, С. Геллерштей-ном він брав активну участь у роботі І Всесоюзного з'їзду з вивчення поведінки людини (Москва, 1930). З'їзд мав спеціальну секцію з су­дової психології, де обговорювалися різні питання вивчення психо­логічних проблем, які стосуються боротьби зі злочинністю. Були за­слухані доповіді А. Тагера "Про підсумки і перспективи вивчення судової психології" і О. Брусиловського "Основні проблеми психоло­гії в кримінальному процесі".

Достатньо серйозна робота в 20-30-ті роки велася з вивчення пси­хології ув'язнених. Так, учений-криміналіст М. Гернет (1874-1953) 1925 р. видав працю "У в'язниці", в якій розкриваються особливості психології людей, що відбувають тюремне покарання.

З досліджень того часу цікавими є праці К. Сотоніна, в яких ви­світлювалися психологічні аспекти діяльності слідчого і судді, питан­ня отримання правдивих показань свідків, методи виявлення в них мимовільної брехні.

На початку 30-х років через негативні політичні зміни і посилен­ня комуністичного тоталітарного режиму дослідження з судової психології, так само, як і дослідження в царині трудової, соціаль­ної, медичної психології, були призупинені. І лише починаючи з 60-х років стали знову обговорюватися пекучі проблеми юридичної психології.

1964 р. була прийнята постанова ЦК КПРС "Про заходи щодо по­дальшого розвитку юридичної науки і поліпшення юридичної освіти в країні", котра відновила юридичну психологію в усіх юридичних вищих навчальних закладах країни. У 1965-1966 рр. почалося викла­дання спеціальних курсів юридичної психології в юридичних вузах Москви, Ленінграда, Мінська та деяких інших містах. 1966 р. Мініс­терством вищої і середньої спеціальної освіти СРСР було проведено Всесоюзний семінар із питань викладання юридичної психології і ос­новних проблем цієї науки.

У травні 1971 р. в Москві відбулася перша Всесоюзна конферен­ція із судової психології, а в червні 1971 р. в Тбілісі на 4-му Всесоюз­ному з'їзді психологів судова психологія була представлена окремою секцією.

Восени 1986 р. в м. Тарту (Естонія) пройшла Всесоюзна конфере­нція з юридичної психології. На цій конференції зібралися і виступи­ли з доповідями і повідомленнями представники всіх республік і регі­онів Радянського Союзу. У цих доповідях широко обговорювалися проблеми методології і структури юридичної психології, завдання її окремих галузей (кримінальна психологія, психологія потерпілого, психологія попереднього слідства та ін.), а також структура курсу цієї дисципліни, що передбачається, і методика її викладання у вищому навчальному закладі.

Після розпаду СРСР юридична психологія поступово розвиваєть­ся на теренах новостворених суверенних держав.

Нині юридична психологія розвивається насамперед з таких про­блем:

загальні питання юридичної психології (система, методи, зв'яз­ки з іншими науками);

психологічні проблеми протиправної поведінки;

психологія слідчого і слідчої тактики;

психологічні особливості неповнолітніх правопорушників;

психологія організованої злочинності тощо.



§ 3. Система юридичної психології

" Під системою юридичної психології розуміється логічне розта­шування проблем і питань, що вивчаються нею і які відображають рівень її розвитку, тенденції і перспективи"1.

Аналізом системи юридичної психології займаються різні спеціа­лісти — юристи, психологи, юридичні психологи. Розглянемо окремі підходи щодо розв'язання цього питання.

К. Платонов виділяв у юридичній психології правову психологію (предмет — правосвідомість), кримінальну (предмет — причини зло­чинності, пов'язані з якостями особистості), судову психологію і ви-правно-трудову2.

О. Ратінов вважає, що до системи юридичної психології входять:

загальні питання (предмет, система, методи);

правова психологія (психологія нормативно-правової регуляції);

Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоре­тические проблемы. — С. 160.

Платонов К. К. Система психологии и теория отображения. — М.: Наука, 1982. — С. 291.

кримінальна психологія (психологія злочинності і особистості злочинця);

судова психологія (психологія слідчої і судової діяльності);

виправна психологія (психологія виправлення і перевиховання правопорушників)1.

А. Дулов як прихильник самостійної юридичної психології висло­влював думку про те, що юридична психологія складається із загаль­ної і особливої частини. Загальна частина охоплює її предмет, мето­ди, завдання, психологічну структуру діяльності щодо здійснення правосуддя, психологічний аналіз злочинної діяльності, а особлива частина — психологічні основи попереднього слідства, судової діяль­ності, діяльності виправно-трудових закладів2.

Досить поширеною є система юридичної психології, запропоно­вана В. Васильєвим. Вона складається з таких блоків3.

Загальна частина включає предмет і завдання юридичної психо­логії, методи, історію розвитку, зв'язок з іншими науками, основи за­гальної і соціальної психології, правосвідомість, психологію юридич­ної праці та психологію правовідносин у сфері підприємництва.

Особлива частина містить такі дисципліни: психологія потерпіло­го, психологія неповнолітнього, кримінальна психологія, слідча пси­хологія, психологія судового розгляду кримінальної справи, виправ­но-трудова психологія, адаптація особистості звільненого до умов нормального життя, судово-психологічна експертиза.

Не вдаючись в детальну наукову суперечку, можна висловити не­згоду з такою системою юридичної психології по кількох пунктах. Не зрозуміло, чому проблема правосвідомості виявилася в загальній ча­стині системи? Чим пояснити необхідність виділення проблеми, по­в'язаної з адаптацією особистості звільненого з місць позбавлення волі до умов нормального життя, з дисципліни виправно-трудова психологія? Нарешті, чому особлива частина носить назву "Судова психологія", хоча включає в себе і кримінальну психологію, і слідчу, і виправно-трудову?

З погляду організації навчального процесу у вищому навчально­му закладі необхідно більш точно і логічно побудувати систему юри­дичної психології. Чим же керуватися, розв'язуючи це питання?


Ратинов А. Р. Советская судебная психология. — М.: Знание, 1967. — С. 5-6. Дулов А. В. Судебная психология. — С. 43-46.

Васильев В. А. Юридическая психология. — СПб.: Питер Ком, 1998. — С. 13.

"При розгляді системи юридичної психології необхідно виходити з того, що вона є самостійною галуззю знання, яка знаходиться на стику психології і юриспруденції, і як будь-яка наука повинна мати: методологію, теорію, історію, технологію практичного застосування теоретичного знання, спрямованість практичного застосування цьо­го знання"1.

Враховуючи наведені вимоги до системи юридичної психології і сьогоднішній рівень її розвитку, пропонується такий варіант систе­ми юридичної психології (див. рис. 1).

Щодо особливої частини юридичної психології, то її основні скла­дові вирішують свої специфічні завдання:

правова психологія, яка вивчає психологічні особливості відо­браження людиною правових явищ, досліджує психологічні ас­пекти ефективної правотворчості, психологію правової соціалі­зації особистості, психологію індивідуальної і суспільної право­свідомості;

кримінальна психологія вивчає психологічні механізми право­порушень і психологію правопорушників, проблеми освіти, структури, функціонування і розпаду злочинних груп;

судова психологія розглядає коло психологічних проблем, які стосуються судочинства (психологію суддів, слідчих та інших працівників правоохоронних органів і адвокатури, психологіч­ний зміст їхньої діяльності; психологію звинувачених, підозрю­ваних, потерпілих, свідків; психологічні основи слідчих дій; ме­тодологію і методику судово-психологічної експертизи);

виправна (пенітенціарна) психологія досліджує умови і особ­ливості виправлення і перевиховання правопорушників пе­реважно у виправно-трудових закладах (процес адаптації цих осіб до перебування у виправних закладах; їхній психічний стан, викликаний позбавленням волі; формування установки на виправлення; реадаптація звільненого до життя на волі та ін.).

Синтез психології та юридичних наук в юридичній психології по­винен привести до взаємного збагачення і більш успішного розв'я­зання складних і актуальних проблем, пов'язаних із підвищенням ефективності правоохоронної і правозастосовної діяльності.


Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. — С. 165.


Система юридичної психології


І. Загальна частина





Предмет, завдання, історія розвитку

Методологічні основи і методи

Загальнопсихологічні та соціально-психологічні основи

Психологія юридичної праці


II. Особлива частина


Психологія судочинства


Правова психологія

Кримінальна психологія

Судова психологія

Психологія слідчих дій

Виправна (пенітенціарна) психологія

Судово-психологічна експертиза


Рис. 1. ^ Система юридичної психології

Розділ 2

МЕТОДОЛОГІЧНІ основи

І МЕТОДИ ЮРИДИЧНО ПСИХОЛОГІ


Постійною інформацією для юридичних працівників є факти, по­дії, явища про правопорушення, котрі відображаються у зовнішньо­му середовищі у формі матеріально зафіксованих слідів, різних обра­зів у свідомості людей. Виявлення інформації, її аналіз і оцінка скла­дають суть пізнавального аспекту в діяльності юриста, спрямовану на розкриття, розслідування і запобігання будь-яким злочинам.

Слід відзначити специфіку соціального пізнання: людина не зав­жди має можливість спостерігати те, що пізнає, мати безпосередній контакт із тим, що доступне при пізнанні природних об'єктів. Для со­ціального пізнання характерно й те, що явище, подія не лише може не збігатись із сутністю, а й викривляти її. Коли ті чи інші явища, які лежать на поверхні, наприклад, предмети, виявлені на місці події, ви­кривляють дійсну суть явищ.

Результатом пізнавальної діяльності юриста є встановлення об'єк­тивної істини, під якою розуміється адекватне відображення того чи іншого об'єкта людиною, відтворення його таким, яким він є незале­жно від суб'єкта, який пізнає цей результат, і його свідомості. Вста­новлення істинності пізнання відбувається за допомогою доведення, яке здійснюється шляхом визначених логічних роздумів і чуттєвого сприйняття предметів і явищ. Доведення в юридичній психології як процес, що складається з єдності розумових і практичних операцій щодо відтворення реальної картини значущого з будь-якої юридич­ної справи фрагмента дійсності, визначення його правових властиво­стей і наслідків, засвідчених висновків, пов'язано і з теорією пізнан­ня, і з логікою — наукою про мислення.
еще рефераты
Еще работы по разное
© РОНЛ.орг 2000-2026 По всем вопросам обращаться на эту почту: admin@ronl.org