Реферат: Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗЛОЧИНИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ПОРУШЕННЯМ ЧИННИХ НА ТРАНСПОРТІ ПРАВИЛ..................................................................14

1.1. Витоки та сучасний стан проблеми кримінально-правової охорони безпеки руху на транспорті............................................................................14

1.2. Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за порушення чинних на транспорті правил.....................................................36

Висновки до розділу 1...................................................................................49

РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПОРУШЕНЬ ЧИННИХ НА ТРАНСПОРТІ ПРАВИЛ...........................................................................................52

2.1. Об’єкт порушень чинних на транспорті правил...................................52

2.2. Об’єктивна сторона порушень чинних на транспорті правил.............71

2.3. Суб’єкт порушень чинних на транспорті правил................................103

2.4. Суб’єктивна сторона порушень чинних на транспорті правил.........120

Висновки до розділу 2.................................................................................139

РОЗДІЛ 3. ПОКАРАННЯ ЗА ПОРУШЕННЯ ЧИННИХ НА ТРАНСПОРТІ ПРАВИЛ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТРАНСПОРТУ ………………………………….....................145

3.1. Покарання за порушення чинних на транспорті правил....................145

3.2. Удосконалення кримінально-правової охорони безпеки руху транспорту …..………………………………………………………….…..163

Висновки до розділу 3.................................................................................179

ВИСНОВКИ............................................................................................................183
ДОДАТКИ...............................................................................................................188 ^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......……………………..…….......…214

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


^ ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова в Україні правової держави передбачає створення соціально обумовленого, чітко визначеного правового підґрунтя юридичної, і, зокрема, кримінальної відповідальності. Вирішення цієї проблеми є завданням кримінального права, яке, поряд з питаннями загальної теорії, досліджує ефективність норм, що передбачають відповідальність за вчинення окремих злочинів.

Сучасна наука кримінального права повинна приділяти більше уваги дослідженню суспільно небезпечних діянь, що вчиняються з необережності, і серед них, злочинам проти безпеки руху та експлуатації транспорту, оскільки шкода від них суспільству постійно зростає. При цьому єдина транспортна система – найважливіший сектор господарства країни – відчуває внаслідок цих злочинних посягань суттєву дезорганізацію, травмування і загибель людей, заподіяння величезних матеріальних збитків, небезпечних екологічних та інших тяжких наслідків.

Лише за останні два роки на майже усіх видах транспорту (залізничному, водному, повітряному, автомобільному) сталися найнебезпечніші резонансні катастрофи: зі столичним експресом „Дніпропетровськ-Київ”, перекидання цистерн вантажного потягу з витоком і загорянням жовтого фосфору, що спричинило отруєння довкілля і людей у Львівській області, загибель морських суден і людей та екологічне забруднення Азовського моря в Керченській протоці, аварії гелікоптерів з людськими жертвами на Чорному морі, загибель понад 17 тисяч людей в дорожньо-транспортних пригодах.

Отже, кримінально-правова охорона чинних на транспорті правил безпеки руху та експлуатації транспорту набуває особливої актуальності. Кримінально-правові проблеми злочинів і правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту були предметом дослідження вітчизняних вчених О.О. Балобанова, В.І. Борисова, С.В. Гізімчука, В.С. Гуславського, В.В. Доненка, В.І. Касинюка, З.Г. Корчевої, О.М. Котовенка, В.А. Мисливого, О.В. Негодченка, О.М. Опальченка, В.М. Прусса, В.П. Тихого та інших. У витоків, а також серед сучасних досліджень цієї проблематики знаходяться фундаментальні наукові праці відомих російських вчених В.К. Глистіна, С.О. Домахіна, В.І. Жульова, О.І. Коробєєва, Б.О. Курінова, В.В. Лук’янова, І.Г. Маландіна, В.І. Ткаченко, О.І. Чучаєва та багатьох інших криміналістів.

Разом з цим, наукові праці вказаних авторів стосувалися злочинних порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що вчиняються на окремих видах транспорту (ст. 77, 78, 215-2155 КК України 1960 р., ст. 276, 286-288 КК України 2001 р.).

Однак, у транспортній системі держави вчиняються й інші злочинні порушення правил безпеки, що спричиняють тяжкі наслідки, які незалежно від виду транспорту (залізничного, водного, автомобільного тощо), кваліфікуються за однією кримінально-правовою нормою – ст. 291 КК України „Порушення чинних на транспорті правил”. В останні роки спостерігається тенденція до збільшення кількості вчинюваних злочинів, передбачених цією нормою. Так, у 2002 р. в Україні зареєстровано 46 таких злочинів, 2003 р. – 59, 2004 р. – 41, 2005 р. – 60, 2006 р. – 91, 2007 р. – 170.

Дослідженню проблем кримінальної відповідальності за порушення чинних на транспорті правил суб’єктами зазначеної норми присвячені кандидатські дисертації І.В. Скирського (м. Москва, 1985 р.), Н.І. Смаля (м. Москва, 1992 р.). На теренах незалежної України питання кримінальної відповідальності за порушення чинних на транспорті правил не досліджувалися.

Чимало суперечливих моментів постає в доктрині при вирішенні необхідності криміналізації порушень правил на транспорті залежно від виду транспорту та приналежності особи до працівників транспорту або до приватних осіб; неоднозначно вирішується питання, про які саме чинні на транспорті правила, йдеться у ст. 291 КК України; поява нових транспортних засобів (наприклад, скутерів, гідромотоциклів, веломобілів та ін.) викликає потребу обґрунтування кваліфікації порушень правил безпеки їх руху; вимагають наукового осмислення і встановлені у санкції ст. 291 КК та інших статтях про злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту види та розміри покарань, зокрема їх співрозмірність із суспільною небезпечністю наслідків порушень правил безпеки на транспорті.

Актуальність і практична значущість дисертаційного дослідження обумовлюється також застосуванням нового кримінального законодавства (КК України 2001 року), напрацюванням матеріалів сучасної теорії та практики кваліфікації транспортних злочинів.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Протидія злочинам у сфері безпеки функціонування транспортної системи – постійний напрямок діяльності органів внутрішніх справ, пріоритетна проблема науково-дослідної роботи навчальних закладів і наукових установ МВС України. Праця ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1767 та відповідає “Пріоритетним напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років”, затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755; „Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2005-2010 рр.”, рекомендованих відділенням кримінально-правових наук Академії правових наук України; пункту 3.33. плану науково-дослідної роботи Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2008 рік. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Національного університету внутрішніх справ (нині – Харківський національний університет внутрішніх справ) 23.03.2001 р., протокол № 3.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування кримінальної відповідальності за порушення чинних на транспорті правил та створення удосконаленої моделі норми, що встановлює кримінальну відповідальність за цей злочин; вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення відповідних положень законодавства та практики його застосування.

Цій меті підпорядковані такі завдання дослідження:

визначення стану наукової розробленості проблеми в теорії кримінального права;

розгляд генезису кримінально-правових норм щодо відповідальності за порушення чинних на транспорті правил;

аналіз кримінального законодавства зарубіжних країн щодо кримінально-правової заборони порушень чинних на транспорті правил безпеки руху та експлуатації транспорту;

порівняння вищезазначеного законодавства та надання пропозицій щодо його гармонізації;

здійснення правового аналізу підстав криміналізації порушень чинних на транспорті правил;

кримінально-правова характеристика складу злочину, пов’язаного з порушенням чинних на транспорті правил;

встановлення елементів подібності й відмінності норми про відповідальність за порушення чинних на транспорті правил з іншими нормами про транспортні злочини, відмежування суміжних складів злочинів;

визначення проблемних питань покарання за порушення чинних на транспорті правил;

розробка пропозицій для вдосконалення кримінального законодавства України, а також рекомендацій щодо практичного застосування кримінально-правових норм про транспортні злочини, передбачені КК України.

^ Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері кримінально-правової охорони безпеки руху та експлуатації транспорту.

Предмет дослідження – кримінальна відповідальність за порушення чинних на транспорті правил.

^ Методи дослідження. Основним методом, використаним у дослідженні, є діалектичний метод наукового пізнання, який дозволив проаналізувати законодавство та практику його застосування щодо кримінальної відповідальності за порушення чинних на транспорті правил. Поряд з ним застосовувався ряд наукових методів тією мірою, якою вони адекватні об’єкту, предмету та завданням дослідження. Зокрема, використовувались такі методи: історико-правовий (застосовувався при аналізі генезису норми про кримінальну відповідальність за порушення чинних на транспорті правил - підрозділ 1.1); системно-структурний (дозволив провести комплексне дослідження проблем кримінальної відповідальності за порушення чинних на транспорті правил - підрозділи 2.1–2.4, 3.1); формально-догматичного аналізу, за допомогою якого здійснено доктринальне тлумачення відповідних кримінально-правових норм про транспортні злочини, у процесі якого було використано різні способи тлумачення: систематичний, граматичний, історичний, логічної інтерпретації (підрозділи 2.1–2.4); порівняльно-правовий (аналіз кримінально-правових норм про порушення чинних на транспорті правил окремих зарубіжних країн: Азербайджанської Республіки, Грузії, Данії, Естонської Республіки, Нідерландів, Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Республіки Польща, Російської Федерації, Швейцарії та ін. - підрозділи 1.1, 3.1, 3.2); логіко-семантичний (дослідження та поглиблення понятійного апарату стосовно теми дослідження - підрозділи 2.1– 3.2); конкретно-соціологічний та статистичний (анкетування практичних працівників ОВС, узагальнення практики застосування ст. 291 КК - підрозділи 1.2–3.1).

Емпіричну основу дослідження склали показники статистичної звітності МВС України за 2002-2007 рр., дані вибіркового вивчення 108 кримінальних справ щодо порушень чинних на транспорті правил за період 1998-2007 рр., розглянутих місцевими судами Дніпропетровської, Запорізької, Харківської областей, АР Крим, а також 423 матеріали, за якими відмовлено у порушенні кримінальних справ. У роботі використано статистичні дані ДАІ та ГСУ МВС України, судові огляди та інші документи за темою дослідження, результати проведеного опитування 143 слідчих органів внутрішніх справ України щодо питань відповідальності за порушення чинних на транспорті правил.

У ході дослідження вивчено й використано різноманітні джерела: монографії, підручники, коментарі, автореферати дисертацій та інші наукові публікації; кримінальне законодавство; слідчу, судову і прокурорську практику стосовно злочинів проти безпеки руху на транспорті в Україні та за кордоном; кримінальне законодавство інших країн.

Правову основу дослідження становлять: Конституція України, кримінальне та інше законодавство України й зарубіжних країн, нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, галузеві нормативні акти, що регулюють відносини у сфері безпеки функціонування транспорту. Складовою дослідження є також постанови Пленуму Верховного Суду Союзу РСР, Пленуму Верховного Суду України, рішення Верховного Суду Російської Федерації та інших країн.

У процесі підготовки дисертації поряд з роботами з кримінального права використовувалась філософська, соціологічна, кримінологічна, криміналістична, кримінально-процесуальна, технічна й інша література за темою дослідження.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на монографічному рівні проведено комплексне дослідження кримінальної відповідальності за порушення чинних на транспорті правил. Дослідження здійснено на основі КК України 2001 року та результатів сучасних наукових праць у теорії кримінального права. Найбільш важливими теоретичними висновками і практичними положеннями, які відображають їх новизну, є такі:

вперше:

– визначено тенденції розвитку кримінальної відповідальності за порушення чинних на транспорті правил у вітчизняному кримінальному законодавстві, у тому числі: основні етапи цього розвитку, характер диспозиції, види охоронюваного нормою транспорту та покарання за цей злочин;

– запропоновано нову класифікацію транспортних засобів на автомобільному транспорті щодо їх розподілу на моторні, маломоторні (приводяться в рух за допомогою двигуна, робочий об’єм якого не перевищує 50 куб. см або електродвигуна потужністю до 3 кВт) та безмоторні, яка дозволяє їх більш чітке визначення та універсальне застосування у нормативних актах, що використовуються при кваліфікації злочинів, пов’язаних з порушенням чинних на транспорті правил;

– обґрунтовано, що порушення чинних правил безпеки руху на пасажирських канатних дорогах та підйомниках у разі заподіяння суспільно небезпечних наслідків тягне відповідальність за ст. 291 КК;

– пропонується диференціювати відповідальність за злочини, передбачені ст. 291 КК, залежно від визначених суспільно небезпечних наслідків: середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень, спричинення загибелі одного або декількох потерпілих, та передбачити у нормі три частини відповідно ступеня суспільної небезпеки вказаних наслідків;

– обґрунтовано доцільність встановлення покарання у виді позбавлення волі на певний строк за порушення чинних на транспорті правил лише у випадку спричинення загибелі одного чи більше потерпілих; додаткового покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у всіх без винятку санкціях норм про порушення правил безпеки на транспорті;

удосконалено:

– критерії криміналізації порушення чинних на транспорті правил, зокрема аргументовано доцільність декриміналізації діянь, пов’язаних зі спричиненням матеріальної шкоди в результаті зазначених порушень, оскільки такий наслідок не становить підвищеного ступеня суспільної небезпеки;

– поняття механічного транспортного засобу, під яким пропонується розуміти залізничний, морський, річковий, авіаційний, автомобільний або міський електричний транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна, робочий об’єм якого перевищує 50 куб. см або електродвигуна потужністю понад 3 кВт, чи рівного за потужністю двигуна іншого виду (хімічного, газового, парового тощо);

– підходи щодо гармонізації норм, які регулюють суспільні відносини у сфері використання транспорту та передбачають відповідальність за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, в тому числі запропоновано: внесення змін до Закону України “Про транспорт” від 10.11.94 р., у ч. 1 ст. 21 якого визначити, що до транспорту загального користування належать залізничний, морський, річковий, повітряний, дорожній та електричний транспорт; прийняття Закону України „Про водний транспорт”; внесення змін до ч. 1 ст. 276 КК, диспозицію якої викласти у такій редакції: “Порушення працівником залізничного, водного, повітряного транспорту або метрополітену правил...”; внесення змін до ч. 2 ст. 281 КК, диспозицію якої сформулювати у такій редакції: “Ті самі діяння, якщо вони спричинили потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або завдали великої матеріальної шкоди”;

– універсальність змісту постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” від 23.12.2005 р. № 14 шляхом внесення змін та доповнень, що стосуються питань кваліфікації злочинів, передбачених ст. 276, 281, 283, 291 КК;

– запропоновано прийняття єдиних правил користування, технічної експлуатації, руху поїздів на метрополітені та правил, що убезпечують рух пасажирських підвісних канатних доріг та фунікулерів;

дістало подальший розвиток:

– аргументація необхідності існування окремої кримінально-правової норми, що встановлює відповідальність за порушення правил безпеки на транспорті;

– визначення основного безпосереднього об’єкта порушення чинних на транспорті правил, під яким розуміються суспільні відносини, що убезпечують рух залізничного, водного, повітряного, автомобільного або електричного транспорту, а додатковими безпосередніми об’єктами є життя, здоров’я особи, власність;

– порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства (КК Азербайджанської Республіки, Грузії, Данії, Естонської Республіки, Нідерландів, Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Республіки Польща, Російської Федерації, Швейцарії та ін.) щодо вказаного діяння, зокрема, стосовно визначення у нормах про порушення чинних на транспорті правил ознак суб’єктів цього злочину, форм вини, видів та розмірів покарання;

– поняття суб’єкта порушення чинних на транспорті правил, під яким розуміються пішоходи, пасажири, погоничі тварин, особи, які керують всіма видами транспортних засобів залізничного, водного, повітряного, автомобільного або електричного транспорту чи є відповідальними за безпеку їх руху, крім випадків, передбачених ст. 276, 281, 286-288 КК.

^ Практичне значення одержаних результатів визначається пропозиціями стосовно доцільності внесення змін до кримінального законодавства України (акт впровадження Верховної Ради України № 103 від 29.02.2008 р.).

Крім того, результати, отримані при проведенні дослідження, використовуються:

– у правозастосовній діяльності: при вирішенні проблемних питань кваліфікації порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту (акт впровадження ГСУ МВС України від 05.03.2008 р.), а також у процесі вдосконалення відповідних положень постанов Пленуму Верховного Суду України;

– у науковій діяльності: при проведенні досліджень у сфері кримінального права та кримінології;

– у навчальному процесі: при вивченні курсів Загальної та Особливої частин кримінального права України та спецкурсів, присвячених проблемам застосування кримінально-правових норм, а також кримінальній відповідальності за окремі види злочинів (акт впровадження Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 19.12.2007 р.).

^ Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення кримінального законодавства, що містяться в дисертації, обговорені на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ та кафедри кримінального права та кримінології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, які містяться в дисертації, доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях, семінарах та круглих столах: „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (м. Харків, 2003 p.); „Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (м. Хмельницький, 2003 р.); „Застосування кримінального законодавства органами внутрішніх справ: проблеми теорії і практики” (м. Дніпропетровськ, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.); „Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства” (м. Запоріжжя, 2005 р.); „Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2005 р.); „Актуальні проблеми протидії злочинності в Україні” (м. Дніпропетровськ, 2007, 2008 рр.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у шести наукових статтях, п’ять із яких опубліковані у виданнях, визнаних ВАК України як фахові з юридичних наук, п’яти тезах виступів на наукових конференціях, науково-практичних семінарах та круглих столах, а також у науково-методичних рекомендаціях.

^ Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 187 сторінок, додатки – 26 сторінок, список використаних джерел, який охоплює 266 найменувань, – 25 сторінок.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


ВИСНОВКИ


У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання конкретного наукового завдання, що виявляється у науковому обґрунтуванні кримінальної відповідальності за порушення чинних на транспорті правил та створенні удосконаленої моделі норми, яка встановлює кримінальну відповідальність за цей злочин; виробленні науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення відповідних положень законодавства та практики його застосування.

1. Проведений комплексний системний аналіз складу злочину, який містить ст. 291 КК, дає підстави для висновку, що використаний законодавцем у КК України підхід, згідно якого передбачено окрему кримінально-правову норму, що встановлює відповідальність за порушення чинних на транспорті правил, за наявності у КК виваженої кількості норм, які відображають специфіку конкретних суспільно небезпечних діянь у сфері охорони безпеки руху та експлуатації транспорту, є цілком обґрунтованим.

2. Ставлення законодавця до визначення ступеня суспільної небезпеки порушень правил безпеки на транспорті на різних історичних етапах було неоднозначним. Сьогодні кримінально караними є лише такі порушення вказаних правил, що призводять до настання або можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

3. Порівняльний аналіз вітчизняного кримінального законодавства, яке встановлює відповідальність за порушення чинних на транспорті правил, із аналогічним законодавством зарубіжних країн дозволяє стверджувати, що охорона безпеки руху на транспорті кримінально-правовими засобами здійснюється у більшості країн світу. Проте у кримінальному праві цих країн не вироблено єдиних уніфікованих критеріїв криміналізації щодо встановлення відповідальності за порушення чинних на транспорті правил, що не сприяє ефективності боротьби з аварійністю на транспорті.

4. Конструювання диспозиції аналізованої норми як бланкетної слід визнати оптимальним і достатньо обґрунтованим, оскільки такий спосіб здатний забезпечити без внесення відповідних змін і доповнень сталий характер кримінального законодавства, тобто безпрогальність кримінально-правової охорони безпеки руху та експлуатації транспорту при порівняно швидкому удосконаленні і, відповідно, зміні правил, чинних на транспорті. Зазначимо, що доцільність побудови диспозицій аналізованих норм як бланкетних є визнаною у більшості країн світу.

5. У роботі обґрунтовується думка, що спричинення великої матеріальної шкоди внаслідок порушення чинних на транспорті правил не становить підвищеного ступеня суспільної небезпеки, а тому підлягає декриміналізації. Цим діянням ефективно можна запобігати шляхом застосування більш оперативних, а тому у вказаних випадках більш доцільних, засобів адміністративного та цивільного права.

6. Тлумачення диспозиції ст. 291 КК дозволяє зробити висновок, що законодавець не виділяє у цій нормі предмет як обов’язкову ознаку злочину, оскільки не вказує у ній на речі матеріального світу. Транспортні засоби слід розглядати як ознаку предмета суспільних відносин, охоронюваних цією нормою. Найчастіше зазначені злочини вчиняються під час руху транспортних засобів автомобільного (автобуси, вантажні та легкові автомобілі), мотоциклетного (мотоцикли, мопеди, скутери, моторолери, мотоколяски), іншого дорожнього (велосипеди, гужові повозки), морського та річкового (водні мотоцикли, катери, моторні човни) транспорту.

Проте за аналізованою нормою необхідно кваліфікувати і випадки спричинення суспільно небезпечних наслідків в результаті порушення правил безпеки на залізничному, повітряному, електричному транспорті, зокрема, на пасажирських канатних дорогах та підйомниках.

З метою подальшого вдосконалення та уніфікації нормативних актів, які використовуються при кваліфікації злочинів, пов’язаних з порушенням чинних на транспорті правил, пропонується законодавчо закріпити таку класифікацію транспортних засобів на автомобільному транспорті: моторні, маломоторні (приводяться в рух за допомогою двигуна, робочий об’єм якого не перевищує 50 куб. см або електродвигуна потужністю до 3 кВт) та безмоторні.

7. Вбачається за доцільне класифікувати види транспорту за єдиним критерієм і внести зміни до ч. 1 ст. 21 Закону України „Про транспорт”, у якій визначити, що до транспорту загального користування відносяться залізничний, морський, річковий, повітряний, дорожній та електричний транспорт.

8. У роботі доведено, що під іншими тяжкими наслідками у ст. 291 КК маються на увазі спричинення потерпілому середньої тяжкості, тяжкого тілесного ушкодження, великої матеріальної шкоди. Обґрунтовується думка про доцільність обмеження використання оціночних понять при конструюванні кримінально-правових норм, а тому пропонується встановлення визначеного критерію визнання порушення чинних на транспорті правил злочинними – спричинення середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень потерпілому або загибелі людей.

9. Аналіз суб’єктивних ознак злочину, передбаченого ст. 291 КК, та практики її застосування дозволяє зробити висновок, що диспозиція вказаної норми не виділяє додаткових спеціальних (особливих) ознак суб’єкта цього злочину, а тому ним є фізична, осудна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років. До суб’єктів цього злочину належать: пішоходи, пасажири, погоничі тварин, особи, які керують всіма видами транспортних засобів залізничного, водного, повітряного, автомобільного або електричного транспорту чи є відповідальними за безпеку їх руху, крім випадків, передбачених ст. 276, 281, 286-288 КК.

10. Стаття 291 КК не визначає форми вини, а також як обов’язкові ознаки мотиви та мету цього злочину. Обґрунтовується, що порушення чинних на транспорті правил не належить до злочинів зі змішаною (подвійною, складною) формою вини. Саме по собі порушення чинних на транспорті правил, як правило, є адміністративним правопорушенням, психічне ж ставлення особи до суспільно небезпечних наслідків цього діяння характеризується лише необережною формою вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Встановлення мотивів та мети поведінки особи, що передували та були наявними безпосередньо під час вчинення цього діяння мають важливе значення для індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання.

11. Встановлення за спричинення різних за ступенем суспільної небезпеки наслідків однієї санкції не відповідає принципу справедливості і значно зменшує можливість гнучкого застосування покарання, тому пропонується передбачити у аналізованій нормі кваліфіковані склади злочинів. Дослідження кримінально-правових норм про відповідальність за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту дозволяє зробити висновок про відсутність єдиних критеріїв визначення покарання в санкціях цих статей. У роботі запропоновано підходи щодо оптимізації видів та розмірів покарань за вчинення порушень правил безпеки на транспорті з урахуванням диференціації кримінальної відповідальності: передбачення у декількох частинах статті залежно від тяжкості суспільно небезпечних наслідків відповідних видів та розмірів покарань; покарання у виді позбавлення волі на певний строк повинно застосовуватись лише у злочинах, що спричиняють загибель однієї або більше осіб, і не перевищувати десяти років; у злочинах невеликої та середньої тяжкості всі без винятку санкції повинні містити кілька видів основних покарань залежно від діапазону ступеня суспільної небезпеки злочину або майнових можливостей злочинця; всі санкції повинні передбачати як додаткове покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

12. У роботі запропоновано нову редакцію ст. 291 КК, при вдосконаленні якої використані такі положення: 1) диференціація відповідальності залежно від визначених суспільно небезпечних наслідків: середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень, спричинення загибелі одного або декількох потерпілих, та передбачення у нормі відповідно ступеня суспільної небезпеки вказаних наслідків трьох частин; 2) декриміналізація злочинів, пов’язаних із спричиненням великої матеріальної шкоди внаслідок порушення чинних на транспорті правил; 3) визначення у диспозиції норми ознак суб’єкта цього злочину.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Адміністративний кодекс УСРР 1927 р. // Збірник Узаконень УСРР, 1927. – № 63–65. – Ст. 240.

Бабанін С.В. Вина при злочинному порушенні чинних на транспорті правил / С.В. Бабанін // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – № 22. – С. 126–131.

Бабанін С.В. Витоки та сучасний стан проблеми кримінально-правової охорони безпеки руху на транспорті (ст. 291 КК України) / С.В. Бабанін // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – № 18. – С. 199–204.

Бабанін С.В. Деякі питання вдосконалення системи транспортних злочинів / С.В. Бабанін // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. – № 1. – С. 181–187.

Бабанін С.В. Кваліфікація злочинів з бланкетними диспозиціями в діяльності слідчих підрозділів ОВС (ст. 291 КК України) / С.В. Бабанін // Юриспруденція ХХІ століття: теорія і практика: збірник тез. – Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2008 – С. 129–131.

Бабанін С.В. Кваліфікація злочинних порушень чинних на транспорті правил: Науково-методичні рекомендації / С.В. Бабанін. – Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2007. – 12 с.

Бабанін С.В. Порівняльний аналіз кримінального законодавства України, що встановлює відповідальність за порушення чинних на транспорті правил, із зарубіжним законодавством / С.В. Бабанін // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Спеціальний випуск. – 2007. – № 1. – С. 42–47.

Бабанін С.В. Проблеми диференціації кримінальної відповідальності за порушення чинних на транспорті правил / С.В. Бабанін // Актуальні проблеми протидії злочинності в Україні: наук.-практ. семінар, 21 березня 2008 р.: тези доп. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 52–54.

Бабанін С.В. Проблеми кваліфікації порушення чинних на транспорті правил (ст. 291 КК України) на досудовому слідстві / С.В. Бабанін // Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства. Частина 2: Всеукраїнська наук.-практ. конф., 20-21 травня 2005 р.: тези доп. – Запоріжжя, 2005. – С. 3–6.

Бабанін С.В. Проблеми практики застосування деяких норм про транспорті злочини / С.В. Бабанін // Актуальні проблеми кримінального, кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування: Регіональний круглий стіл, 21-22 лютого 2003 р.: тези доп. – Хмельницький, 2003. – С. 121–124.

Бабанін С.В. Проблемні питання встановлення покарання за злочинні порушення чинних на транспорті правил / С.В. Бабанін // Вісник Запорізького національного університету. – 2006. – № 1. – С. 185–188.

Бабанін С.В. Суб’єкт злочинного порушення чинних на транспорті правил / С.В. Бабанін // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2003. – № 2. – С. 222–226.

Бабанін С.В. Удосконалення кримінального законодавства, регулюючого охорону безпеки руху на транспорті / С.В. Бабанін // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: наук.-практ. конф., 20 червня 2003 р.: тези доп. – Х., 2003. – С. 43–45.

Бажанов М.И. Уголовное право Украины: Общая часть / М.И. Бажанов. – Д.: Пороги, 1992. – 168 с.

Бантишев О. Відмовитись від бланкетних диспозицій кримінально-правових норм / О. Бантишев // Радянське право. – 1990. – № 6. – С. 57–58.

Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія / Ю.В. Баулін. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.

Белокобыльский Н.Н. Безопасность движения и эксплуатации железнодорожного транспорта. Уголовно-правовые и криминологические проблемы / Н.Н. Белокобыльский. – Саранск: Саранский филиал Саратовского университета, 1988. – 104 с.

Богатирьов І. Методологія впровадження кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі / І. Богатирьов // Право України. – 2004. – С. 21–25.

Богатирьов І. Поняття кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі (теоретико-прикладний аспект) / І. Богатирьов // Юридична Україна. – № 3. – С. 72–76.

Борисов В.И. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения / В.И. Борисов, С.В. Гизимчук. – Х.: Консум, 2001. – 160 с.

Борисов В.І. Необережність та її види: Текст лекції / В.І. Борисов. – X.: Харківський юрид. ін-т, 1991. – 23 с.

Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве / Я.М. Брайнин. – М.: Юрид. лит., 1963. – 274 с.

Бюлетень Верховного Суду СРСР. – 1970. – № 6.

Вартилецька І.А. Виправні роботи без позбавлення волі в Україні: теоретичні аспекти та практика застосування на сучасному етапі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 „Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / І.А. Вартилецька. – К., 1997. – 19 с.

Вартилецька І.А. Покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі мають відповідати принципам законності та гуманізму / І.А. Вартилецька // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1997. – № 2. – С. 164–166.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. – К., Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. – 1440 с.

Вербенський М.Г. Покарання, не пов’язані з позбавленням волі: загальна характеристика і проблеми застосування / М.Г. Вербенський // Новий КК України: питання застосування і вивчення: міжнародна наук.-практ. конференція “Питання застосування нового КК України”, 25-26 жовтня 2001 р.: тези доп. – К. – Х., 2002. – С. 86–89.

Водний кодекс України від 06.06.95 р. // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 24. – Ст. 189.

Волков Б.С. Мотив и квалификация преступлений / Б.С. Волков. — Казань: Казан. ун-т, 1968. – 166 с.

Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства / С.Б. Гавриш. – Х.: Основа, 1994. – 638 с.

Галахова А.В. Уголовно-правовая характеристика транспортных преступлений: учебное пособие / А.В. Галахова. – М.: МССШМ МВД СССР, 1990. – 56 с.

Газета „Факты” від 02.03.05. – № 39 (1831).

Гізімчук С.В. Кримінальна відповідальність за порушення правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 „Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / С.В. Гізімчук. – X., 1999. – 17 с.
<