Реферат: Зна­йом­тесь, це Ук­ра­ї­на

Зна­йом­тесь, це Ук­ра­ї­на


Ук­ра­ї­на — дер­жа­ва Цен­т­раль­но-Схiд­ної Єв­ро­пи. Во­на зай­має пiв­ден­ний за­хiд Схiд­но­єв­ро­пей­сь­кої рiв­ни­ни та час­ти­ну Кар­пат i Крим­сь­ких гiр. З пiв­но­чi на пiв­день Ук­ра­ї­на прос­тя­га­єть­ся 893 кi­ло­мет­ри, iз за­хо­ду на схiд — 1316 кi­ло­мет­рiв. Ук­ра­ї­на роз­та­шо­ва­на в по­мiр­них ши­ро­тах i має ви­хiд до Чор­но­го i Азов­сь­ко­го мо­рiв. Ге­о­по­лi­тич­не по­ло­жен­ня на ме­жi за­хiд­них i схiд­них на­ро­дiв i куль­тур знач­ною мi­рою поз­на­чи­лось на iс­то­рiї та су­час­но­му роз­вит­ку дер­жа­ви.

Ук­ра­ї­на має су­хо­пут­ний i мор­сь­кий кор­дон, за­галь­на дов­жи­на яко­го 7590 кi­ло­мет­рiв. Су­хо­пут­ний кор­дон кра­ї­ни прос­тя­га­єть­ся на 5631 км i скла­да­єть­ся з трьох дi­ля­нок — за­хiд­ної, пiв­нiч­ної та схiд­ної. Дов­жи­на мор­сь­ко­го кор­до­ну 1959 км. На су­хо­до­лi Ук­ра­ї­на ме­жує з Ро­сiй­сь­кою Фе­де­ра­цi­єю (2063 км), Рес­пуб­лi­кою Бi­ло­русь (975 км), Рес­пуб­лi­кою Поль­ща (542,5 км), Сло­ваць­кою Рес­пуб­лi­кою (98 км), Угор­щи­ною (135 км), Ру­му­нi­єю (608 км) i Рес­пуб­лi­кою Мол­до­ва (1194 км). Ви­хiд до кра­їн Цен­т­раль­ної i За­хiд­ної Єв­ро­пи за­без­пе­чу­єть­ся дi­лян­кою кор­до­ну зав­дов­ж­ки 2590 км.

^ При­род­но-клi­ма­тич­нi ха­рак­те­рис­ти­ки Ук­ра­ї­ни

Ре­льєф Ук­ра­ї­ни пе­ре­важ­но рiв­нин­ний. 95% су­хо­до­лу ста­нов­лять рiв­ни­ни, 5% — го­ри. Рiв­нин­ний лан­д­шафт Ук­ра­ї­ни по­дi­ля­єть­ся на три по­я­си — мi­ша­нi лi­си, лi­сос­теп i степ.

Ук­ра­ї­на роз­та­шо­ва­на у двох клi­ма­тич­них зо­нах: по­мiр­нi ши­ро­ти та суб­т­ро­пi­ки се­ред­зем­но­мор­сь­ко­го ти­пу (пiв­ден­ний бе­рег Кри­му). Гiр­сь­кi ра­йо­ни ма­ють спе­ци­фiч­нi клi­ма­тич­нi умо­ви внас­лi­док вер­ти­каль­ної роз­ч­ле­но­ва­нос­тi, на­яв­нос­тi схи­лiв рiз­ної кру­тиз­ни, мiс­це­вих ат­мос­фер­них цир­ку­ля­цiй то­що. За­га­лом Ук­ра­ї­на на­ле­жить до кра­їн з по­мiр­ним клi­ма­том, де чiт­ко прос­те­жу­єть­ся змi­на чо­ти­рьох се­зо­нiв про­тя­гом ро­ку. По­год­но-клi­ма­тич­нi умо­ви на те­ри­то­рiї Ук­ра­ї­ни по­зи­тив­но впли­ва­ють на гос­по­дар­сь­ку дi­яль­нiсть, роз­ви­ток ту­риз­му та рек­ре­а­цiй­них га­лу­зей, доз­во­ля­ють ви­ко­рис­то­ву­ва­ти еко­ло­гiч­но чис­тi енер­ге­тич­нi ре­сур­си вiт­ру i сон­ця.

Над­ра ук­ра­їн­сь­кої зем­лi ба­га­тi на рiз­но­ма­нiт­нi ко­рис­нi ко­па­ли­ни, се­ред яких ву­гiл­ля, за­лiз­нi ру­ди, наф­та i газ, ка­мiн­ня, со­лi то­що. Ос­нов­ною ву­гiль­ною ба­зою Ук­ра­ї­ни є Дон­бас, ву­гiль­нi за­па­си яко­го оцi­ню­ють­ся у 109 млрд.тон. У Днiп­ров­сь­ко­му бу­ро­ву­гiль­но­му ба­сей­нi роз­вi­да­но близь­ко 6 млрд.тон бу­ро­го ву­гiл­ля. Наф­та i при­род­ний газ зо­се­ред­же­нi у Днiп­ров­сь­ко-До­нець­ко­му (80%) та При­чор­но­мор­сь­ко-Крим­сь­ко­му наф­то­га­зо­нос­них ре­гi­о­нах. Влас­нi пот­ре­би Ук­ра­ї­ни у наф­тi пок­ри­ва­ють­ся на 10-15%, у га­зi — на 25%. Роз­вi­да­но 3 млрд.тон тор­фу та го­рю­чих слан­цiв.

За­лiз­нi ру­ди за­ля­га­ють у Кри­во­рiзь­ко­му (18.7 млрд.тон), Кре­мен­чуць­ко­му (4.5 млрд.тон), Бi­ло­зер­сь­ко­му (2,5 млрд.тон) та Кер­чен­сь­ко­му (1,8 млрд.тон) за­лi­зо­руд­них ба­сей­нах. Най­бiль­шi у свi­тi пок­ла­ди мар­ган­це­вих руд мiс­тять­ся у Нi­ко­поль­сь­ко­му ба­сей­нi. Як знач­нi оцi­ню­ють­ся ро­до­ви­ща нi­ке­ле­вих, хро­мi­то­вих, ти­та­но­вих, ртут­них (2 мiс­це у свi­тi), по­лi­ме­та­ле­вих руд. Ос­тан­нi­ми ро­ка­ми роз­вi­да­но по­над 15 ро­до­вищ зо­ло­та.

За пок­ла­да­ми не­руд­них ко­рис­них ко­па­лин Ук­ра­ї­на по­сi­дає про­вiд­не мiс­це у Єв­ро­пi i свi­тi. Ро­до­ви­ща озо­ке­ри­ту та са­мо­род­ної сiр­ки — най­бiль­шi у свi­тi. Пок­ла­ди гра­фi­ту най­бiль­шi на єв­ро­пей­сь­ко­му кон­ти­нен­тi. В Ук­ра­ї­нi з дав­нiх ча­сiв ве­деть­ся ви­до­бу­ток кам”яної i ка­лiй­ної со­лi. При­ро­да Ук­ра­ї­ни ство­ри­ла ба­га­ту си­ро­вин­ну ба­зу для ме­та­лур­гiй­ної, хi­мiч­ної, пор­це­ля­но­вої, фа­ян­со­вої про­мис­ло­вос­тi, ви­роб­ниц­т­ва ке­ра­мi­ки та бу­дi­вель­них ма­те­рi­а­лiв. На те­ри­то­рiї дер­жа­ви вiд­к­ри­тi ро­до­ви­ща кош­тов­но­го i на­пiв­кош­тов­но­го ка­мiн­ня (бе­рил, аме­тист, бур­ш­тин, яш­ма, гiр­сь­кий криш­таль, мо­рi­он то­що). Ве­ли­ку цiн­нiсть ста­нов­лять мi­не­раль­нi во­ди Ук­ра­ї­ни, дже­ре­ла яких роз­та­шо­ву­ють­ся у Мир­го­ро­дi, Сва­ля­вi, Трус­кав­цi та Фе­о­до­сiї. Доб­рi лi­ку­валь­нi влас­ти­вос­тi ма­ють гря­зi м.Єв­па­то­рiя та м.Са­ки.

Од­ним з при­род­них ба­гатств на­шої дер­жа­ви є її зем­ля, 2/3 якої ста­нов­лять чор­но­зе­ми. За оцiн­ка­ми спе­цi­а­лiс­тiв, на те­ри­то­рiї Ук­ра­ї­ни зо­се­ред­же­но чверть свi­то­вих чор­но­зе­мiв.

Ук­ра­ї­на — мор­сь­ка дер­жа­ва. На пiв­д­нi її оми­ва­ють Чор­не та Азов­сь­ке мо­ря. Про­тяж­нiсть бе­ре­го­вої лi­нiї Чор­но­го мо­ря у ме­жах Ук­ра­ї­ни ста­но­вить 1540 км. На бе­ре­гах Чор­но­го мо­ря ба­га­то ли­ма­нiв — Днiс­т­ров­сь­кий, Днiп­ров­сь­кий, Бузь­кий та iн­шi. Чор­не мо­ре спо­лу­ча­єть­ся з Азов­сь­ким, Мар­му­ро­вим та Се­ред­зем­ним мо­ря­ми, а та­кож має ви­хiд до свi­то­во­го оке­а­ну. Пiв­ден­не по­ло­жен­ня Чор­но­го та Азов­сь­ко­го мо­рiв, спри­ят­ли­вi клi­ма­тич­нi умо­ви, пi­ща­нi пля­жi роб­лять Чор­но­мор­сь­ко-Азов­сь­ке уз­бе­реж­жя од­ним iз най­важ­ли­вi­ших/най­п­ри­ваб­ли­вi­ших ку­рор­т­но-рек­ре­а­цiй­них мiсць Ук­ра­ї­ни.

Те­ри­то­рiя Ук­ра­ї­ни пок­ри­та гус­тою сiт­кою ве­ли­ких i ма­лих рiк, за­галь­на кiль­кiсть яких ста­но­вить 73 ти­ся­чi. На її те­ри­то­рiї та­кож роз­та­шо­ву­ють­ся близь­ко 20 ти­сяч озер. Най­бiль­шi рiч­ко­вi сис­те­ми — Днiп­ров­сь­ка, Ду­най­сь­ка, Днiс­тер­сь­ка, Пiв­ден­но­бузь­ка та Сi­вер­сь­ко­до­нець­ка. Най­бiль­ша рi­ка Ук­ра­ї­ни — Днiп­ро. Днiп­ро та­кож тре­тя за дов­жи­ною i пло­щею ба­сей­ну рi­ка Єв­ро­пи. На нiй спо­руд­же­но кас­кад во­дос­хо­вищ (Ки­їв­сь­ке, Ка­нiв­сь­ке, Кре­мен­чуць­ке, Днiп­род­зер­жин­сь­ке, Днiп­ров­сь­ке i Ка­хов­сь­ке), якi пiд­ви­щу­ють ефек­тив­нiсть ви­ко­рис­тан­ня гiд­ро­е­нер­ге­тич­них ре­сур­сiв Днiп­ра.

Фло­ра Ук­ра­ї­ни на­лi­чує близь­ко 30 ти­сяч рос­лин. При­род­нi рос­лин­нi ком­п­лек­си ши­ро­ко ви­ко­рис­то­ву­ють­ся як ба­за для тва­рин­ниц­т­ва, бджiль­ниц­т­ва, мис­лив­сь­ких гос­по­дарств, за­го­тiв­лi ди­ко­рос­лих лi­кар­сь­ких трав. Внас­лi­док гос­по­дар­сь­кої дi­яль­нос­тi рос­лин­ний свiт Ук­ра­ї­ни заз­нав знач­них змiн. З ме­тою йо­го збе­ре­жен­ня i вiд­т­во­рен­ня в кра­ї­нi фун­к­цi­о­нує ме­ре­жа об’єк­тiв при­род­но-за­по­вiд­но­го фон­ду.

Рiз­но­ма­нiт­нi при­род­нi умо­ви Ук­ра­ї­ни зу­мо­ви­ли ба­га­тий ви­до­вий склад тва­рин­но­го свi­ту. На те­ре­нах Ук­ра­ї­ни на­ра­хо­ву­єть­ся близь­ко 44,8 ти­ся­чi ви­дiв тва­рин.

Те­ри­то­рiя

Те­ри­то­рiя Ук­ра­їн­сь­кої дер­жа­ви ста­но­вить 603,7 тис. кв. км, або 5,7% те­ри­то­рiї Єв­ро­пи i 0,44% те­ри­то­рiї свi­ту. За пло­щею во­на пе­ре­ви­щує та­кi ве­ли­кi кра­ї­ни Єв­ро­пи як Фран­цiя (544 тис.кв.км), Iс­па­нiя (505 тис.кв.км), Шве­цiя (450 тис.кв.км), ФРН (356,3 тис.кв.км), Поль­ща (312,7 тис.кв.км). Зав­дя­ки ви­гiд­но­му ге­ог­ра­фiч­но­му роз­та­шу­ван­ню в цен­т­рi Єв­ро­пи та роз­га­лу­же­нiй ме­ре­жi авi­а­цiй­но­го, за­лiз­нич­но­го, мор­сь­ко­го та ав­то­мо­бiль­но­го тран­с­пор­ту Ук­ра­ї­на є тран­зит­ною для па­са­жи­рiв та ван­та­жiв рiз­них дер­жав.

^ Ад­мi­нiс­т­ра­тив­но-те­ри­то­рi­аль­ний ус­т­рiй

Ад­мi­нiс­т­ра­тив­но-те­ри­то­рi­аль­ний ус­т­рiй Ук­ра­ї­ни скла­да­єть­ся з Ав­то­ном­ної Рес­пуб­лi­ки Крим та 24 об­лас­тей: Вiн­ниць­ка, Во­лин­сь­ка, Днiп­ро­пет­ров­сь­ка, До­нець­ка, Жи­то­мир­сь­ка, За­кар­пат­сь­ка, За­по­рiзь­ка, Iва­но-Фран­кiв­сь­ка, Ки­їв­сь­ка, Кi­ро­вог­рад­сь­ка, Лу­ган­сь­ка, Львiв­сь­ка, Ми­ко­ла­їв­сь­ка, Одесь­ка, Пол­тав­сь­ка, Рiв­нен­сь­ка, Сум­сь­ка, Тер­но­пiль­сь­ка, Хар­кiв­сь­ка, Хер­сон­сь­ка, Хмель­ниць­ка, Чер­кась­ка, Чер­нi­вець­ка, Чер­нi­гiв­сь­ка.

Спе­цi­аль­ний ста­тус, виз­на­че­ний за­ко­на­ми Ук­ра­ї­ни, ма­ють мiс­та Ки­їв та Се­вас­то­поль. Всьо­го в Ук­ра­ї­нi на­ра­хо­ву­єть­ся 490 ра­йо­нiв, 446 мiст, 907 се­лищ мiсь­ко­го ти­пу та 10196 сiл.

Те­ри­то­рi­аль­ний ус­т­рiй Ук­ра­ї­ни грун­ту­єть­ся на за­са­дах єд­нос­тi та цi­лiс­нос­тi дер­жав­ної те­ри­то­рiї, по­єд­нан­ня цен­т­ра­лi­за­цiї i де­цен­т­ра­лi­за­цiї у здiй­с­нен­нi дер­жав­ної вла­ди, зба­лан­со­ва­нос­тi со­цi­аль­но-еко­но­мiч­но­го роз­вит­ку ре­гi­о­нiв, з ура­ху­ван­ням їх iс­то­рич­них, еко­но­мiч­них, ге­ог­ра­фiч­них i де­мог­ра­фiч­них особ­ли­вос­тей, ет­нiч­них i куль­тур­них тра­ди­цiй.

На­се­лен­ня

Станом на 1 червня 2004 року в Україні нараховується 47 млн. 465 тисяч осіб.

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в ста­ном на грудень 2001 ро­ку в Ук­ра­ї­нi на­ра­хо­ву­вало­ся 48 млн. 457 тис. осiб. За кiль­кiс­тю на­се­лен­ня Ук­ра­ї­на по­сi­дає 5 мiс­це в Єв­ро­пi (пiс­ля ФРН, Iта­лiї, Ве­ли­коб­ри­та­нiї, Фран­цiї) та 21 мiс­це у свi­тi. На її до­лю при­па­дає 7,3% на­се­лен­ня Єв­ро­пи i 1% на­се­лен­ня Зем­лi. Бiль­шiсть на­се­лен­ня (67,2%) про­жи­ва­ють у мiс­тах. У сiль­сь­кiй мiс­це­вос­тi про­жи­ва­ють 32,8% на­се­лен­ня Ук­ра­ї­ни.

Для України характерна висока щільність населення. Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення в цілому по країні вона складає 80 осiб на квад­рат­ний кi­ло­метр. Найменша щільність населення на північному заході та півдні країни, де вона становить менше 60 осіб на квадратний кілометр. За цим по­каз­ни­ком Ук­ра­ї­на пос­ту­па­єть­ся ба­га­тьом єв­ро­пей­сь­ким дер­жа­вам. За гус­то­тою на­се­лен­ня ре­гi­о­ни Ук­ра­ї­ни не­од­но­рiд­нi. Най­гус­тi­ше за­се­ле­на До­нець­ка об­ласть — 183 осiб/кв.км, най­менш за­се­ле­на Чер­нi­гiв­сь­ка об­ласть — 39 осо­би/кв.км.

Ста­те­ва струк­ту­ра на­се­лен­ня уп­ро­довж ба­га­тьох ро­кiв за­ли­ша­єть­ся ста­лою. За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року зазначені показники становлять: чоловіків – 22 млн. 441 тис. осіб, що становить — 46,3% населення країни, жiнок – 26 млн. 16 тис. осіб, або 53,7% .

Особливістю національного складу начелення України є його багатонаціональність. За даними Всеукраїнського перепису населення на території нашої країни проживає понад 130 національностей і народностей. Час­т­ка ук­ра­їн­цiв у струк­ту­рi на­се­лен­ня ста­но­вить 77,8% або 37 млн. 541,7 ти­с. осіб. Також в Ук­ра­ї­нi про­жи­ва­ють по­над 14 млн. осiб iн­ших на­цi­о­наль­нос­тей, що ста­но­вить 27% на­се­лен­ня дер­жа­ви. Най­бiль­шою на­цi­о­наль­ною мен­ши­ною є ро­сi­я­ни, якi ста­нов­лять 8 млн. 334,1 тис. осiб, або 17,3% на­се­лен­ня кра­ї­ни. З дав­нiх ча­сiв в Ук­ра­ї­нi про­жи­ва­ють крим­сь­кi та­та­ри, єв­реї, ру­му­ни, мол­до­ва­ни, бi­ло­ру­си, бол­га­ри, по­ля­ки, угор­цi, гре­ки, вiр­ме­ни, ци­га­ни, нiм­цi, азер­бай­д­жан­цi, га­га­у­зи, уз­бе­ки, ли­тов­цi, ка­за­хи, че­хи, сло­ва­ки та пред­с­тав­ни­ки iн­ших на­цi­о­наль­нос­тей. Роз­ви­ток ет­нiч­ної, куль­тур­ної, мов­ної та ре­лi­гiй­ної са­мо­бут­нос­тi всiх ко­рiн­них на­ро­дiв та на­цi­о­наль­них мен­шин га­ран­тує 11 стат­тя Кон­с­ти­ту­цiї Ук­ра­ї­ни.


^ За­галь­нi за­са­ди дер­жав­но­го ла­ду

За­галь­нi за­са­ди дер­жав­но­го ла­ду Ук­ра­ї­ни виз­на­ча­ють­ся Кон­с­ти­ту­цi­єю Ук­ра­ї­ни. Згiд­но з Ос­нов­ним за­ко­ном, Ук­ра­ї­на є су­ве­рен­ною i не­за­леж­ною, де­мок­ра­тич­ною, со­цi­аль­ною, пра­во­вою дер­жа­вою.

Де­мок­ра­тич­на сут­нiсть Ук­ра­їн­сь­кої дер­жа­ви зак­рiп­ле­на по­ло­жен­ня­ми Кон­с­ти­ту­цiї про те, що Ук­ра­ї­на за фор­мою прав­лiн­ня є рес­пуб­лi­кою, уп­рав­лiн­ня в якiй здiй­с­ню­єть­ся на ос­но­вi на­ро­дов­лад­дя. Дер­жав­на вла­да в Ук­ра­ї­нi здiй­с­ню­єть­ся на за­са­дах її по­дi­лу на за­ко­но­дав­чу, ви­ко­нав­чу та су­до­ву, якi дi­ють у ме­жах сво­єї ком­пе­тен­цiї. Кон­с­ти­ту­цiй­но зак­рiп­ле­но прин­цип по­лi­тич­ної, еко­но­мiч­ної та iде­о­ло­гiч­ної ба­га­то­ма­нiт­нос­тi сус­пiль­но­го жит­тя.

Со­цi­аль­ний ха­рак­тер Ук­ра­їн­сь­кої дер­жа­ви виз­на­чає кон­с­ти­ту­цiй­не ре­гу­лю­ван­ня пи­тань, пов”яза­них з ви­ко­рис­тан­ням влас­нос­тi i за­хис­том усiх суб”єк­тiв пра­ва влас­нос­тi, зак­рiп­лен­ня со­цi­аль­ної спря­мо­ва­нос­тi еко­но­мi­ки, рiв­нос­тi пе­ред за­ко­ном усiх суб”єк­тiв пра­ва влас­нос­тi, за­без­пе­чен­ня еко­ло­гiч­ної без­пе­ки i пiд­т­ри­ман­ня еко­ло­гiч­ної рiв­но­ва­ги на те­ри­то­рiї Ук­ра­ї­ни, а та­кож здiй­с­нен­ня iн­ших со­цi­аль­но зна­чу­щих за­хо­дiв.

Пра­во­ва сут­нiсть дер­жа­ви зак­рiп­ле­на по­ло­жен­ня­ми про вер­хо­вен­с­т­во пра­ва та пря­му дiю норм Кон­с­ти­ту­цiї. Дер­жа­ва вiд­по­вi­дає пе­ред лю­ди­ною за свою дi­яль­нiсть. Згiд­но з Кон­с­ти­ту­цi­єю, ут­вер­д­жен­ня i за­без­пе­чен­ня прав та сво­бод лю­ди­ни є го­лов­ним обов’яз­ком дер­жа­ви.

Ук­ра­ї­на — це унi­тар­на дер­жа­ва, те­ри­то­рiя якої є цi­лiс­ною i не­до­тор­ка­ною. У дер­жа­вi вста­нов­ле­но єди­не гро­ма­дян­с­т­во. Дер­жав­ною мо­вою в Ук­ра­ї­нi є ук­ра­їн­сь­ка.

^ Iн­с­ти­ту­ти дер­жав­ної вла­ди в Ук­ра­ї­нi

Пре­зи­дент Ук­ра­ї­ни.

Кон­с­ти­ту­цiя Ук­ра­ї­ни виз­на­чає Пре­зи­ден­та як гла­ву дер­жа­ви, що вис­ту­пає вiд її iме­нi. Пре­зи­дент є га­ран­том дер­жав­но­го су­ве­ре­нi­те­ту, те­ри­то­рi­аль­ної цi­лiс­нос­тi, дот­ри­ман­ня Кон­с­ти­ту­цiї, прав та сво­бод лю­ди­ни i гро­ма­дя­ни­на. Пре­зи­дент оби­ра­єть­ся гро­ма­дя­на­ми дер­жа­ви на ос­но­вi за­галь­но­го, рiв­но­го i пря­мо­го ви­бор­чо­го пра­ва, шля­хом та­єм­но­го го­ло­су­ван­ня тер­мi­ном на 5 ро­кiв. Пре­зи­ден­том мо­же бу­ти об­ра­ний гро­ма­дя­ни Ук­ра­ї­ни, який про­жи­вав в Ук­ра­ї­нi не мен­ше 10 ро­кiв до ви­бо­рiв, має пра­во го­ло­су, во­ло­дiє ви­бор­чим пра­вом та дер­жав­ною мо­вою. Пре­зи­дент мо­же обiй­ма­ти цю по­са­ду не бiль­ше як два тер­мi­ни пос­пiль.

^ Верховна Рада

Верховна Рада Украни є єдиним законодавчим органом, має одну палату, що складається з 450 де­пу­та­тiв. Згідно з прийнятим 25 березня 2004 року Законом України „Про вибори народних депутатів” вони обираються за спис­ка­ми кан­ди­да­тiв у де­пу­та­ти вiд по­лi­тич­них пар­тiй, ви­бор­чих бло­кiв пар­тiй у ба­га­то­ман­дат­но­му за­галь­но­дер­жав­но­му ви­бор­чо­му ок­ру­зi на ос­но­вi про­пор­цiй­но­го пред­с­тав­ниц­т­ва.

Пов­но­ва­жен­ня на­род­них де­пу­та­тiв Ук­ра­ї­ни виз­на­ча­ють­ся Кон­с­ти­ту­цi­єю та за­ко­на­ми Ук­ра­ї­ни. Термін дії кожного скликання Верховної Ради – 4 роки, чергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю березня останнього року повноважень Верховної Ради України попереднього скликання.


^ Уряд Ук­ра­ї­ни.

Ка­бi­нет Мi­нiс­т­рiв (Уряд) є ви­щим ор­га­ном ви­ко­нав­чої вла­ди. Пра­во­вою ба­зою йо­го дi­яль­нос­тi є Кон­с­ти­ту­цiя, за­ко­ни Ук­ра­ї­ни та ак­ти, ви­да­нi Пре­зи­ден­том. Уряд вiд­по­вi­даль­ний пе­ред Пре­зи­ден­том, пiд­кон­т­роль­ний i пiд­з­вiт­ний Вер­хов­нiй Ра­дi Ук­ра­ї­ни. На прак­ти­цi ця за­леж­нiсть по­ля­гає у то­му, що Пре­зи­дент приз­на­чає за зго­дою Вер­хов­ної Ра­ди Премєр-мi­нiс­т­ра, при­пи­няє йо­го пов­но­ва­жен­ня та прий­має рi­шен­ня про йо­го вiд­с­тав­ку. Пре­зи­дент за по­дан­ням Премєр-мi­нiс­т­ра приз­на­чає та звiль­няє чле­нiв Ка­бi­не­ту Мi­нiс­т­рiв та ке­рiв­ни­кiв iн­ших цен­т­раль­них ор­га­нiв ви­ко­нав­чої вла­ди.

Пiд­кон­т­роль­нiсть та пiд­з­вiт­нiсть Уря­ду Вер­хов­нiй Ра­дi зна­хо­дить вi­доб­ра­жен­ня у то­му, що пар­ла­мент зат­вер­д­жує по­да­ний Уря­дом бюд­жет, прий­має рi­шен­ня про ви­ко­нан­ня бюд­же­ту, схва­лює чи вiд­хи­ляє прог­ра­му дi­яль­нос­тi Уря­ду, кон­т­ро­лює йо­го ро­бо­ту.

^ Сис­те­ма су­до­вої вла­ди.

Су­до­чин­с­т­во здiй­с­ню­єть­ся Кон­с­ти­ту­цiй­ним Су­дом та су­да­ми за­галь­ної юрис­дик­цiї. Най­ви­щим су­до­вим ор­га­ном у сис­те­мi су­дiв за­галь­ної юрис­дик­цiї є Вер­хов­ний Суд Ук­ра­ї­ни. Пра­во­суд­дя в Ук­ра­ї­нi здiй­с­ню­єть­ся вик­люч­но су­да­ми. Юрис­дик­цiя су­дiв по­ши­рю­єть­ся на усi пра­во­вiд­но­си­ни, що ви­ни­ка­ють у дер­жа­вi. Сис­те­ма су­дiв за­галь­ної юрис­дик­цiї в Ук­ра­ї­нi бу­ду­єть­ся за прин­ци­па­ми те­ри­то­рi­аль­нос­тi i спе­цi­а­лi­за­цiї.

Кон­с­ти­ту­цiй­ний Суд Ук­ра­ї­ни є ок­ре­мим, не­за­леж­ним вiд су­дiв за­галь­ної юрис­дик­цiї. Вiн не мо­же бу­ти ка­са­цiй­ною, апе­ля­цiй­ною чи наг­ля­до­вою iн­с­тан­цi­єю для су­дiв за­галь­ної юрис­дик­цiї. Дi­яль­нiсть Кон­с­ти­ту­цiй­но­го Су­ду Ук­ра­ї­ни спри­яє по­си­лен­ню кон­с­ти­ту­цiй­но­го кон­т­ро­лю в усiх без ви­нят­ку сфе­рах, ста­бi­лi­за­цiї i змiц­нен­ню кон­с­ти­ту­цiй­но­го ла­ду, ут­вер­д­жен­ню прин­ци­пу вер­хо­вен­с­т­ва пра­ва та най­ви­щої юри­дич­ної си­ли Кон­с­ти­ту­цiї, за­без­пе­чен­ню кон­с­ти­ту­цiй­них прав i сво­бод гро­ма­дян.


Еко­но­мi­ка

Ук­ра­ї­на — дер­жа­ва з роз­ви­не­ною на­у­ко­вою та про­мис­ло­вою ба­зою. На­род­но-гос­по­дар­сь­кий ком­п­лекс кра­ї­ни вклю­чає та­кi ви­ди про­мис­ло­вос­тi як важ­ке ма­ши­но­бу­ду­ван­ня, чор­на та ко­льо­ро­ва ме­та­лур­гiя, суд­но­бу­ду­ван­ня, ви­роб­ниц­т­во ав­то­бу­сiв, лег­ко­вих та ван­таж­них ав­то­мо­бi­лiв, трак­то­рiв та iн­шої сiльс­ко­гос­по­дар­сь­кої тех­нi­ки, теп­ло­во­зiв, вер­с­та­тiв, тур­бiн, авi­а­цiй­них дви­гу­нiв та лi­та­кiв, об­лад­нан­ня для елек­т­рос­тан­цiй, наф­то-га­зо­вої та хi­мiч­ної про­мис­ло­вос­тi то­що. Ук­ра­ї­на є по­туж­ним ви­роб­ни­ком елек­т­ро­е­нер­гiї.

Ряд га­лу­зей еко­но­мi­ки Ук­ра­ї­ни ви­рiз­няє ви­со­кий тех­но­ло­гiч­ний рi­вень роз­вит­ку. На­ла­год­же­но ви­роб­ниц­т­во ра­ке­то­но­сi­їв, су­пут­ни­кiв та об­лад­нан­ня для дос­лiд­жен­ня кос­мо­су. Ук­ра­ї­на є знач­ним ви­роб­ни­ком вiй­сь­ко­вої тех­нi­ки — тан­кiв, вiй­сь­ко­во-тран­с­пор­т­них лi­та­кiв, зе­нiт­но-ра­кет­них ком­п­лек­сiв, оп­тич­но­го об­лад­нан­ня.

Лi­та­ки ти­пу “АН”, лiх­те­ро­во­зи, кро­ку­ю­чi ек­с­ка­ва­то­ри, точ­нi вер­с­та­ти, елек­т­роз­ва­рю­валь­нi при­ла­ди ви­го­тов­ля­ють­ся за но­вiт­нi­ми тех­но­ло­гi­я­ми й вiд­по­вi­да­ють най­ви­щим свi­то­вим стан­дар­там.

Об­сяг зов­нiш­ньої тор­гiв­лi товаами і послугами Ук­ра­ї­ни з кра­ї­на­ми свi­ту у 2003 ро­цi ста­но­вив 51,7 млрд.дол.США i у по­рiв­нян­нi з 2002 ро­ком збiль­шив­ся на 27,7 %. При цьо­му об­сяг ек­с­пор­ту збiль­шив­ся на 24,1% i склав 27,3 млрд.дол.США., а iм­пор­ту на 31,9% або 24,4 млрд.дол.США. Саль­до зов­нiш­ньої тор­гiв­лi по­зи­тив­не i ста­но­вить 2,9 млрд.дол.США. Зов­нiш­ньо­тор­го­вель­нi опе­ра­цiї Ук­ра­ї­на здiй­с­ню­ва­ла з 204 кра­ї­на­ми свi­ту.

Най­бiль­шi тор­го­вель­нi пар­т­не­ри Ук­ра­ї­ни:

Кра­ї­на То­ва­ро­о­бiг

Ро­сiя 12957,1 млн.дол.США

Нi­меч­чи­на 3697,3 млн.дол.США

Туркменістан 1923,5 млн.дол.США

Iта­лiя 1913,6 млн.дол.США

Поль­ща 1565,6 млн.дол.США

Ки­тай 1522,2 млн.дол.США

США 1216,9 млн.дол.США

Ту­реч­чи­на 1214,2 млн.дол.США

Угорщина 1119,9 млн.дол.США

Сполучене Королівство

Великобританії 874,6 млн.дол.США

Фран­цiя 687,6 млн.дол.США


К И Ї В


Кож­на сто­ли­ця має своє, не­пов­тор­не, влас­ти­ве тіль­ки їй об­лич­чя, яке фор­му­ють час, іс­то­рія, мен­таль­ність на­ції. Та­ким не­пов­тор­ним є Ки­їв, сто­ли­ця Ук­ра­ї­ни, ста­ро­вин­не єв­ро­пей­сь­ке міс­то з ба­га­то­ві­ко­вою іс­то­рі­єю.

Ки­їв роз­та­шо­ва­ний на бе­ре­гах Дніп­ра — го­лов­ної ук­ра­їн­сь­кої рі­ки, в ге­ог­ра­фіч­но­му цен­т­рі іс­то­рич­но­го роз­се­лен­ня ук­ра­їн­ців. По­се­лен­ня лю­ди­ни на те­ре­ні су­час­но­го Ки­є­ва ві­до­мі ще з до­би піз­ньо­го не­о­лі­ту, тоб­то близь­ко 20 ти­сяч ро­ків то­му. Міс­ця сто­я­нок тих да­ле­ких пред­ків ар­хе­о­ло­ги ви­я­ви­ли май­же в усіх ма­льов­ни­чих міс­це­вос­тях Ки­є­ва. Най­ві­до­мі­шою є Ки­ри­лів­сь­ка сто­ян­ка на По­до­лі. Дав­ні лю­ди жи­ли та­кож і в усіх уро­чи­щах, які те­пер ста­ли час­ти­на­ми Ки­є­ва, — на Со­лом’ян­ці і в Про­та­со­во­му яру, на Обо­ло­ні й Прі­ор­ці, Ви­гу­рів­щи­ні й Ли­сій го­рі, в Пи­ро­го­ві, Сов­ках, Кор­чу­ва­то­му. Вже від са­мих цих назв віє по­ди­хом си­вої дав­ни­ни.

Іс­нує пе­ре­каз, що апос­тол Ан­д­рій Пер­воз­ван­ний, про­по­ві­ду­ю­чи Свя­те Пись­мо, дій­шов до Ки­є­ва, де на од­ній з круч над Дніп­ром поставив хрест і мо­вив: “Ба­чи­те ви го­ри сі? Так от, на сих го­рах воз­сі­яє бла­го­дать Бо­жа, і бу­де го­род ве­ли­кий, і цер­ков ба­га­то воз­д­виг­не Бог”.

Дав­ні ки­я­ни під­т­ри­му­ва­ли сто­сун­ки зі скі­фа­ми й ан­тич­ни­ми дер­жа­ва­ми Пів­ніч­но­го При­чор­но­мор’я, зі схід­ни­ми про­він­ці­я­ми Рим­сь­кої ім­пе­рії. Іс­нує кіль­ка вер­сій що­до ча­су ви­ник­нен­ня влас­не Ки­є­ва, вже як міс­та з та­кою наз­вою. За од­ні­єю з них, це — по­ча­ток VI сто­літ­тя, або близь­ко 1500 ро­ків то­му. За свід­чен­ням дав­ньо­русь­ко­го лі­то­пис­ця Нес­то­ра, ав­то­ра “По­віс­ті ми­ну­лих літ”, Ки­їв зас­ну­ва­ли бра­ти Кий, Щек, Хо­рив та сес­т­ра їх­ня Ли­бідь, На честь стар­шо­го бра­та міс­то одер­жа­ло наз­ву Ки­їв, а осід­ком кня­зя Кия бу­ла Зам­ко­ва го­ра над По­до­лом. Пер­ша да­то­ва­на згад­ка про міс­то на­ле­жить до 862 ро­ку, ко­ли у Ки­є­ві кня­зю­ва­ли Ас­кольд і Дір. Нов­го­род­сь­кий князь Олег під­с­туп­но вбив ‘їх, за­во­ло­дів Ки­є­вом і мо­вив про­ро­чі сло­ва: “Це бу­де ма­тір міст русь­ких”. У IX сто­літ­ті Ки­їв об’єд­нав нав­ко­ло се­бе по­лян, древ­лян, сі­ве­рян, ули­чів, ти­вер­ців і від­так став по­лі­тич­ним цен­т­ром схід­нос­лов’ян­сь­ких пле­мен, а зго­дом і дер­жа­ви Ки­їв­сь­ка Русь. По­даль­шій роз­бу­до­ві міс­та спри­я­ло йо­го зруч­не ге­о­по­лі­тич­не роз­та­шу­ван­ня на пе­рех­ре­щен­ні важ­ли­вих тор­го­вель­них шля­хів між Схо­дом і За­хо­дом та вод­но­го шля­ху “з ва­ряг у гре­ки”. Свід­чен­ня ро­лі то­го­час­но­го Ки­є­ва ві­до­мі з тво­рів араб­сь­ких ге­ог­ра­фів та пись­мен­ни­ків, з ві­зан­тій­сь­ких дже­рел. Зрос­тан­ня ве­ли­чі й між­на­род­но­го ав­то­ри­те­ту Ки­є­ва три­ва­ло уп­ро­довж кня­зю­ван­ня Оле­га, Іго­ря, Оль­ги, Свя­тос­ла­ва в IX-X сто­літ­тях. Та най­ви­що­го роз­к­ві­ту Ки­їв­сь­ка Русь до­сяг­ла за ча­сів кня­зя Во­ло­ди­ми­ра Свя­тос­ла­ви­ча, який пра­вив у 980-1015 рр. Здій­с­ни­ло­ся про­роц­т­во Ан­д­рія Пер­воз­ван­но­го. 988 ро­ку Во­ло­ди­мир зап­ро­ва­див хрис­ти­ян­с­т­во як дер­жав­ну ре­лі­гію. То­ді ж у Ки­є­ві спо­руд­же­но цер­к­ву Бо­го­ро­ди­ці Де­ся­тин­ну — пер­ший му­ро­ва­ний храм, на ут­ри­ман­ня яко­го князь ви­ді­ляв де­ся­ту час­ти­ну сво­їх при­бут­ків. Во­ло­ди­мир кар­бу­вав зо­ло­ту й сріб­ну мо­не­ти із зоб­ра­жен­ням ро­до­во­го зна­ка — Три­зу­ба. Ім’я кня­зя Во­ло­ди­ми­ра увіч­не­но в наз­вах ки­їв­сь­ких ву­лиць, со­бо­ру, на йо­го честь спо­руд­же­но ве­лич­ний пам’ят­ник над Дніп­ром.

Ки­їв зав­ж­ди пи­шав­ся сво­їм ма­льов­ни­чим міс­цез­на­ход­жен­ням

Роз­та­шу­ван­ня ви­со­ких круч над Дніп­ром ім­по­ну­ва­ло кня­зям, які зво­ди­ли над схи­ла­ми рі­ки хра­ми і па­ла­ци, що зри­мо свід­чи­ли про — мо­гут­ність вла­ди і дер­жа­ви. Отож і Во­ло­ди­мир Свя­тос­ла­вич влаш­ту­вав свою літ­ню ре­зи­ден­цію над Дніп­ром, у кня­жо­му се­лі Бе­рес­то­ве (тут він 1015 ро­ку і по­мер), по­тім там про­жи­ва­ли кня­зі Ярос­лав Муд­рий, Свя­тос­лав Ярос­ла­вич, Все­во­лод Ярос­ла­вич, Во­ло­ди­мир Мо­но­мах. Міс­це й справ­ді нап­ро­чуд гар­не. До на­ших днів дій­ш­ла, хоч і з ве­ли­ки­ми змі­на­ми, му­ро­ва­на цер­к­ва Спа­са на Бе­рес­то­ві, впер­ше зга­ду­ва­на в лі­то­пи­сі під 1072 ро­ком. Тут по­хо­ва­но кня­зя ки­їв­сь­ко­го Юрія Дол­го­ру­ко­го — зас­нов­ни­ка Мос­к­ви.

Син і пос­лі­дов­ник Во­ло­ди­ми­ра Ярос­лав Муд­рий знач­но роз­ши­рив ме­жі “столь­но­го гра­да”. Усю те­ри­то­рію “міс­та Ярос­ла­ва” опе­рі­зу­вав ви­со­чен­ний обо­рон­ний вал з де­рев’яних го­ро­день-зру­бів і зем­лі, з му­ро­ва­ни­ми з цег­ли-плін­фи й ка­ме­ню бра­ма­ми. Реш­т­ки од­ні­єї з тих брам — всес­віт­ньо ві­до­мі Зо­ло­ті во­ро­та — мож­на ог­ля­ну­ти на ста­ро­вин­ній ву­ли­ці Ярос­ла­вів Вал. У 1982 ро­ці над пам’ят­кою спо­руд­же­но за­хис­ний па­віль­йон, який від­т­во­рює уяв­ні пер­віс­ні фор­ми Зо­ло­тих во­ріт та обо­рон­но­го ва­лу. Роз­та­шу­ван­ня ін­ших во­ріт — Ляд­сь­ких (в ра­йо­ні ни­ніш­ньо­го май­да­ну Не­за­леж­нос­ті, по­під ве­ли­ким фон­та­ном) та Жи­дів­сь­ких (у ра­йо­ні ни­ніш­ньої Львів­сь­кої пло­щі) да­ють уяв­лен­ня про роз­мі­ри “міс­та Ярос­ла­ва”. За кня­зю­ван­ня Ярос­ла­ва Муд­ро­го ши­ро­ко ве­ло­ся бу­дів­ниц­т­во хра­мів і мо­нас­ти­рів, зок­ре­ма бу­ло спо­руд­же­но Ге­ор­гі­їв­сь­кий та Іри­нин­сь­кий мо­нас­ти­рі, що не збе­рег­ли­ся, а та­кож ви­дат­ний твір мис­тец­т­ва, обе­ріг Ки­є­ва та ки­ян — ве­лич­ний, оз­доб­ле­ний мо­за­ї­ка­ми і фрес­ка­ми Со­фій­сь­кий со­бор. При Ярос­ла­ві Муд­ро­му Ки­їв­сь­ка Русь стає впли­во­вою єв­ро­пей­сь­кою дер­жа­вою. По­ро­ди­ча­ти­ся з ки­їв­сь­ким дво­ром вва­жа­ло­ся за честь ще від ча­сів Во­ло­ди­ми­ра Свя­тос­ла­ви­ча; сам Ярос­лав Во­ло­ди­ми­ро­вич (у хре­щен­ні Ге­ор­гій) був од­ру­же­ний з Ін­­гер­дою (Іри­ною) — донь­кою швед­сь­ко­го ко­ро­ля Ола­фа, сес­т­ру ви­дав за­між за поль­сь­ко­го ко­ро­ля, до­ньок — за ко­ро­лів Фран­ції, Нор­ве­гії. При Ярос­ла­ві Муд­ро­му роз­к­віт­ли на­у­ки, мис­тец­т­ва, тор­гів­ля, ре­мес­ла. Про це, зок­ре­ма, й свід­чать чис­лен­ні ек­с­по­на­ти ки­їв­сь­ких му­зе­їв.

У 1051 ро­ці чен­ці Ан­тоній і Фе­о­до­сій зас­ну­ва­ли поб­ли­зу Бе­рес­то­во­го пе­чер­ний мо­нас­тир — май­бут­ню Ки­є­во-Пе­чер­сь­ку лав­ру.

У дру­гій по­ло­ви­ні XI сто­літ­тя князь Все­во­лод Ярос­ла­вич по­бу­ду­вав свою літ­ню ре­зи­ден­цію Крас­ний двір, а зго­дом і мо­нас­тир у ма­льов­ни­чо­му над­д­ніп­рян­сь­ко­му уро­чи­щі Ви­ду­би­чі, на пів­ден­ній око­ли­ці міс­та. Наз­ва уро­чи­ща ві­до­ма з ча­сів Во­ло­ди­ми­ра Свя­тос­ла­ви­ча. За лі­то­пи­сом, ох­рес­тив­ши ки­ян, князь зве­лів ски­ну­ти в Дніп­ро де­рев’яно­го Пе­ру­на — го­лов­но­го по­ган­сь­ко­го бо­га, бо­га блис­кав­ки і гро­му. Ба­га­то лю­дей біг­ло вздовж бе­ре­га, гу­ка­ю­чи: “Ви­ди­бай, наш бо­же, ви­ди­бай!” Там, де Пе­рун при­бив­ся до бе­ре­га, ще дов­го мож­на бу­ло ба­чи­ти ки­ян, що вкло­ня­ли­ся дав­ньо­му, звич­но­му бо­жес­т­ву.

У 1108 ро­ці ки­їв­сь­кий князь Свя­то­полк Ізяс­ла­вич (у хре­щен­ні Ми­хаш) зас­ну­вав на міс­ці бать­ко­во­го Дмит­рів­сь­ко­го мо­нас­ти­ря но­вий — Ми­хай­лів­сь­кий. Од­ной­мен­ний со­бор як і Со­фію Ки­їв­сь­ку, прик­ра­ша­ли фрес­ки й мо­за­ї­ки, а від по­зо­ло­че­ної ба­ні піш­ла і наз­ва ці­єї ви­дат­ної пам’ят­ки по­чат­ку XII сто­літ­тя — Зо­ло­то­вер­хий.

За прав­лін­ня Во­ло­ди­ми­ра Мо­но­ма­ха зміц­ні­ла цен­т­ра­лі­зо­ва­на вла­да ве­ли­ко­го ки­їв­сь­ко­го кня­зя, тим­ча­со­во зат­ри­мав­ся згуб­ний про­цес роз­д­роб­лен­ня дав­ньо­русь­кої дер­жа­ви, од­нак піс­ля йо­го смер­ті (1125) цей про­цес прис­ко­рив­ся, і Ки­їв­сь­ка Русь роз­па­ла­ся на уділь­ні кня­зів­с­т­ва, най­в­п­ли­во­ві­ши­ми се­ред яких бу­ли Чер­ні­гів­сь­ке і Пе­ре­яс­лав­сь­ке. Обид­ва кня­зі праг­ну­ли за­во­ло­ді­ти ве­ли­кок­ня­зів­сь­ким сто­лом.

У се­ре­ди­ні XII сто­літ­тя чер­ні­гів­сь­кі кня­зі Оль­го­ви­чі, що на­ма­га­ли­ся за­хо­пи­ти Ки­їв, спо­ру­ди­ли на ви­со­кій ур­вис­тій го­рі в уро­чи­щі До­ро­го­жи­чі ро­до­вий Ки­ри­лів­сь­кий мо­нас­тир. Ки­ри­лів­сь­ка цер­к­ва, що про­тя­гом нас­туп­них сто­літь ба­га­то­ра­зо­во пе­ре­бу­до­ву­ва­ла­ся, збе­рег­ла­ся до на­шо­го ча­су.

Ки­їв­сь­кий князь Мстис­лав Во­ло­ди­ми­ро­вич, син Мо­но­ма­ха, роз­по­чав бу­дів­ниц­т­во цер­к­ви Ус­пін­ня Бо­го­ро­ди­ці (Пи­ро­го­щі) (1132-1136), зга­ду­ва­ної у “Сло­ві о пол­ку Іго­ре­вім”, — з ча­сом го­лов­ний храм на По­до­лі. Тут, у при­бе­реж­ній ни­зин­ній до­ліш­ній час­ти­ні міс­та, бі­ля під­ніж­жя гір, жи­ли ре­міс­ни­ки, тор­го­ві лю­ди. Згад­ка про ті ча­си дій­ш­ла до на­ших днів у наз­вах уро­чищ Гон­ча­рі, Дег­тя­рі, Ко­жум’яки. Про­те спус­тош­ли­ва на­ва­ла орд ха­на Ба­тия у груд­ні 1240 ро­ку приз­ве­ла до за­не­па­ду дав­ньо­русь­кої дер­жа­ви і влас­не Ки­є­ва. На­пас­ни­ки зруй­ну­ва­ли ба­га­то спо­руд, му­ро­ва­них хра­мів, зок­ре­ма Де­ся­тин­ну цер­к­ву. Но­ві ве­лич­ні бу­до­ви з’яв­лять­ся ще нес­ко­ро.

У дру­гій по­ло­ви­ні XIII — пер­шій по­ло­ви­ні XIV сто­літ­тя міц­ні­ша­ла, фор­му­ю­чись, ук­ра­їн­сь­ка на­ція, І Ки­їв став не тіль­ки ге­ог­ра­фіч­ним та ет­ніч­ним цен­т­ром, а й виз­нач­ним цен­т­ром тво­рен­ня ук­ра­їн­сь­кої куль­ту­ри. Дру­га по­ло­ви­на ХIV- пер­ша по­ло­ви­на XVII сто­літ­тя по­сі­да­ють особ­ли­ве міс­це в іс­то­рич­ній до­лі ук­ра­їн­сь­ко­го на­ро­ду. Піс­ля ска­су­ван­ня у 1394 ро­ці Ки­їв­сь­ко­го уділь­но­го кня­зів­с­т­ва міс­то ста­ло цен­т­ром Ки­їв­сь­ко­го во­є­вод­с­т­ва (1471) у скла­ді Лит­ви, ма­ло маг­де­бур­зь­ке пра­во, тоб­то са­мов­ря­ду­ван­ня. По­си­лен­ня со­ці­аль­них та на­ці­о­наль­но-ре­лі­гій­них утис­ків з бо­ку Ре­чі Пос­по­ли­тої піс­ля прий­нят­тя унії спри­чи­ни­ло­ся до ма­со­во­го ду­хов­но­го, а на­да­лі й зброй­но­го спро­ти­ву ук­ра­їн­ців. У виз­воль­ній вій­ні ук­ра­їн­сь­ко­го на­ро­ду 1648-1654 ро­ків ки­я­ни бе­руть ак­тив­ну участь, Ки­їв стає пол­ко­вим міс­том, важ­ли­вим ідей­но-по­лі­тич­ним цен­т­ром Ук­ра­ї­ни.

Уп­ро­довж XVII-XVI­II сто­літь за­галь­но­го під­не­сен­ня на­бу­ла на­ці­о­наль­на куль­ту­ра, вип­ле­ка­на знач­ною мі­рою в та­ких осе­ред­ках, як Брат­сь­ка шко­ла на По­до­лі, шко­ли при ки­їв­сь­ких цер­к­вах і мо­нас­ти­рях

Зу­сил­ля­ми Ки­їв­сь­ко­го брат­с­т­ва, ство­ре­но­го 1615 ро­ку, до яко­го з усім за­по­різь­ким ко­зац­т­вом всту­пив і геть­ман Пет­ро Ко­на­ше­вич Са­гай­дач­ний, зас­но­ва­но Брат­сь­кий Бо­го­яв­лен­сь­кий мо­нас­тир і шко­лу при ньо­му. У 1632 ро­ці Брат­сь­ку шко­лу бу­ло об’єд­на­но з Лав­р­сь­кою і ре­ор­га­ні­зо­ва­но у Ки­є­во-Мо­ги­лян­сь­ку ко­ле­гію, яка з 1701 ро­ку ста­ла Ки­їв­сь­кою ака­де­мі­єю і про­іс­ну­ва­ла до 1817 ро­ку. У цьо­му ви­що­му нав­чаль­но­му зак­ла­ді, пер­шо­му не ли­ше в Ук­ра­ї­ні, в усій Схід­ній Єв­ро­пі, здо­бу­ли ос­ві­ту ба­га­то ви­дат­них ді­я­чів дер­жа­ви, на­у­ки і куль­ту­ри на­шої Бать­ків­щи­ни.

Ве­ли­ку прос­віт­ниць­ку ді­яль­ність про­во­ди­ла то­ді Ки­є­во-Пе­чер­сь­ка лав­ра, де пра­цю­ва­ло чи­ма­ло ві­до­мих ді­я­чів ос­ві­ти і куль­ту­ри. Зас­но­ва­на 1615 ро­ку Єли­се­єм Пле­те­нець­ким лав­р­сь­ка дру­кар­ня ви­да­ва­ла гар­но оз­доб­ле­ні гра­вю­ра­ми книж­ки; се­ред ав­то­рів бу­ли то­го­час­ні вче­ні й пись­мен­ни­ки П. Бе­рин­да, А Каль­но­фой­сь­кий, Л. Зи­заній, С. Кос­сов та інші.

По­ши­рен­ня ос­ві­ти і куль­ту­ри від­би­ло­ся і на ар­хі­тек­ту­рі та міс­то­бу­ду­ван­ні, особ­ли­во під час геть­ма­ну­ван­ня Іва­на Ма­зе­пи, який ви­ді­ляв знач­ні кош­ти на роз­ви­ток ук­ра­їн­сь­кої куль­ту­ри, на роз­бу­до­ву Ки­є­ва. Но­ві мож­нов­лад­ці — геть­ма­ни, пол­ков­ни­ки, стар­ши­на Вій­сь­ка За­по­різь­ко­го — так са­мо, як ко­лись ки­їв­сь­кі кня­зі, праг­ну­ли вдо­воль­ни­ти свої ам­бі­ції за­со­ба­ми мо­ну­мен­таль­ної ар­хі­тек­ту­ри: бу­ду­ва­ли цер­к­ви, дзві­ни­ці, тра­пез­ні. В мис­тец­т­ві па­ну­вав сво­є­рід­но й со­ко­ви­то трак­то­ва­ний на ук­ра­їн­сь­ко­му грун­ті жит­тє­ра­діс­ний стиль ба­ро­ко. Отож у но­ві, ба­ро­ко­ві ша­ти вдя­га­ли­ся дав­ньо­русь­кі со­бо­ри — Со­фій­сь­кий, Ми­хай­лів­сь­кий Зо­ло­то­вер­хий, Ки­є­во-Пе­чер­сь­кий Ус­пен­сь­кий, Ми­хай­лів­сь­кий, Ви­ду­биць­кий, Ки­ри­лів­сь­кий. За­мість де­рев’яних зво­ди­ли­ся му­ро­ва­ні дзві­ни­ці, тра­пез­ні, ке­лії, бу­дин­ки нас­то­я­те­лів, обо­рон­ні му­ри з ве­жа­ми й бра­ма­ми — з ліп­ни­ми прик­ра­са­ми, під ви­со­ки­ми да­ха­ми з за­ло­ма­ми, під гру­шо­вид­ни­ми ба­ня­ми, із по­зо­ло­че­ни­ми і ві­зе­рун­час­ти­ми чо­ти­ри­кін­це­ви­ми хрес­та­ми і со­неч­ка­ми-рапі­да­ми. То­ді ж у Ки­є­ві по­бу­до­ва­но де­сят­ки му­ро­ва­них і по­тинь­ко­ва­них, по­бі­ле­них за дав­нім ук­ра­їн­сь­ким на­род­ним зви­ча­єм цер­ков, об­ри­си яких у цег­лі пов­то­рю­ва­ли при­йо­ми на­род­ної де­рев’яної ар­хі­тек­ту­ри: тра­ди­цій­ний три- та п’яти­ден­ний храм. Як яс­к­ра­ві прик­ла­ди наз­ве­мо од­но­бан­ну Іл­лін­сь­ку цер­к­ву на По­до­лі (1692), три­бан­ну — Фе­о­до­сія Пе­чер­сь­ко­го (1698-1700) та п’яти­бан­ну цер­к­ву Всіх Свя­тих над Еко­но­міч­ною бра­мою лав­ри (1696-1698). Зго­дом на­бу­ва­ють по­ши­рен­ня і сво­є­рід­но­го міс­це­во­го вті­лен­ня ар­хі­тек­тур­ні фор­ми, за­по­зи­че­ні з дос­ві­ду За­хід­ної Єв­ро­пи, зок­ре­ма цен­т­рич­ний од­но­бан­ний тет­ра­кон­хо­вий храм (цер­к­ва Ми­ко­ли На­бе­реж­но­го на По­до­лі (1772-1775, арх. І. Гри­го­ро­вич-Бар­сь­кий). Крім міс­це­вих ар­хі­тек­то­рів-ук­ра­їн­ців, зап­ро­шу­ють­ся і за­хід­но­єв­ро­пей­сь­кі зод­чі. Ве­ли­ку дзві­ни­цю Ки­є­во-Пе­чер­сь­кої лав­ри, до ре­чі, най­ви­щу в усій Схід­ній Єв­ро­пі, зво­дить ні­мець Й.-Г. Ше­дель у 1731-1745 ро­ках. У се­ре­ди­ні ХVIII сто­літ­тя він же бу­дує Клов­сь­кий па­лац та Бра­му За­бо­ров­сь­ко­го. Іта­лі­єць Ф.-Б. Рас­т­рел­лі про­ек­тує для Ки­є­ва Цар­сь­кий (Ма­рії­нсь­кий) па­лац та Ан­д­рі­їв­сь­ку цер­к­ву. І прик­ла­ди Ки­є­ва нас­лі­ду­ють ін­ші міс­та Ук­ра­ї­ни.

За но­ви­ми прин­ци­па­ми, з ура­ху­ван­ням як на­род­но­го, так і за­хід­но­єв­ро­пей­сь­ко­го дос­ві­ду, крім куль­то­во­го, ве­ло­ся ци­віль­не та вій­сь­ко­ве бу­дів­ниц­т­во. Знех­ту­вав­ши Пе­ре­яс­лав­сь­ки­ми уго­да­ми, Мос­к­ва по­си­лю­ва­ла свою вій­сь­ко­ву при­сут­ність на Лі­во­бе­реж­ній Ук­ра­ї­ні та в Ки­є­ві. Про це й до­сі на­га­ду­ють наз­ви ву­лиць: Стрі­лець­ка, Рей­тар­сь­ка, Риль­сь­кий про­ву­лок, де “квар­ти­ру­ва­ли” час­ти­ни мос­ков­сь­кої за­ло­ги в Ки­є­ві дру­гої по­ло­ви­ни XVII сто­літ­тя Цар­сь­кий уряд, дба­ю­чи про зміц­нен­ня по­зи­цій, зво­див у Ки­є­ві фор­те­ці, ар­се­на­ли, ка­зар­ми, тюр­ми.

Ще 1679 ро­ку ко­за­ки геть­ма­на І. Са­мой­ло­ви­ча по­ча­ли бу­ду­ва­ти но­ву зем­ля­ну фор­те­цю дов­ко­ла ци­та­де­лі-лав­ри, ма­ю­чи на­мір ук­рі­пи­ти Київ у зв’яз­ку з пос­тій­ною заг­ро­зою на­па­ду тур­ків. По­тім кош­том геть­ма­на І Ма­зе­пи дов­ко­ла Вер­х­ньої лав­ри бу­ло зве­де­но но­ві цег­ля­ні му­ри з п’ять­ма ве­жа­ми (1698-1701), біль­шість з яких збе­рег­ла­ся. Цар Пет­ро І зве­лів роз­бу­ду­ва­ти Ки­їв­сь­ку фор­те­цю на Пе­чер­сь­ку (1706-1716), те­ри­то­рію якої бу­ло об­ве­де­но зем­ля­ни­ми ва­ла­ми з вісь­мо­ма бас­ті­о­на­ми й трьо­ма ра­ве­лі­на­ми. Піз­ні­ше за­мість де­рев’яних ви­му­ру­ва­ли но­ві бра­ми. Доб­ре збе­рег­ли­ся Мос­ков­сь­ка вер­х­ня (1765) та Мос­ков­сь­ка ниж­ня (1777-1779) бра­ми, бі­ля яких бу­ли мос­ти, пе­ре­ки­ну­ті че­рез су­хі ро­ви. Зго­дом, крім по­ро­хо­вих пог­ре­бів, нав­п­ро­ти лав­ри зве­де­но ве­ли­чез­ний цег­ля­ний ар­се­нал (1784-1798) та ін­ші важ­ли­ві фор­ти­фі­ка­цій­ні спо­ру­ди. На те­ре­ні ци­та­де­лі міс­ти­ли­ся ад­мі­ніс­т­ра­тив­ні ус­та­но­ви, зок­ре­ма дво­по­вер­хо­вий бу­ди­нок ге­не­рал-гу­бер­на­то­рів (1750-ті рр., арх. С. Ка­рін).

У 1811 ро­ці внас­лі­док ве­ли­чез­ної по­же­жі зго­рів увесь По­діл. Тіль­ки по­о­ди­но­кі му­ро­ва­ні хра­ми та кіль­ка кам’яниць за­ли­ши­ли­ся спо­га­да­ми про цей дав­ній ра­йон, за­но­во роз­п­ла­но­ва­ний за про­ек­том ар­хі­тек­то­ра В. Гес­те. 1812 ро­ку на ос­но­ві пла­ну ар­хі­тек­то­ра А. Ме­лен­сь­ко­го. У пер­шій по­ло­ви­ні XIX сто­літ­тя до­ко­рін­ні змі­ни від­бу­ва­ють­ся і в за­бу­до­ві всьо­го міс­та. За но­вим ге­не­раль­ним пла­ном, скла­де­ним 1837 ро­ку під ке­рів­ниц­т­вом ар­хі­тек­то­ра В. Бе­рет­ті, Ки­їв, до­ти по­ді­ле­ний на три іс­то­рич­ні час­ти­ни (Вер­х­