Реферат: Національна академія наук україни київський університет права

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА


Кафедра гуманітарних дисциплін


ЗАЛІКОВА РОБОТА


Дисципліна: ІНФОРМАТИКА


Тема: Піратство програмного забезпечення в Україні та світі


Виконали: студенти II курсу

група МП-21

Жилєнкова І. А

Ігнатенко Л. О

Перевірив:


Київ-2011


ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….3

Поняття………………………………………………………………………….5

Історія піратства в Україні та зарубіжних країн…………………………….11

2.1 Кіноіндустрія………………………………………………………………11

2.2 Звукозапис………………………………………………………………….11

2.3 Радіо…………………………………………………………………………12

2.4 Кабельне телебачення……………………………………………………..12

2.5 Форми піратства……………………………………………………………13

Види піратства………………………………………………………………….19

3.1 Аудіопіратство………………………………………………………………19

3.2 Відеопіратство……………………………………………………………….20

3.3 Піратство програмного забезпечення………………………………………20

3.4 Піратство комп'ютерних ігор……………………………………………….21

3.5 Піратство літературних творів……………………………………………..21

Співвідношення піратства та плагіату………………………………………..23

Визначення у законодавстві України …………………………………………23

Злочин………………………………………………………………………….24

Причини піратства……………………………………………………………..27

Висновки…………………………………………………………………… ….29

Список використаних джерел………………………………………………..31


Вступ

Рівень комп’ютерного піратства у країні скорочується вкрай повільно. У 2009– 2011 роках — лише на один процентний пункт за рік. «За останніми даними дослідницької компанії IDC, рівень використання неліцензійного програмного забезпечення в Україні сягає 83%. Для порівняння, у країнах Центральної та Східної Європи цей показник у середньому становить 68%», — повідомляє керівник департаменту із захисту прав інтелектуальної власності компанії «Майкрософт Україна» Нікола Мирчич.

Вітчизняне законодавство, справді, не таке жорстке, щоб за рентабельності, яка перевищує 100%, змусити нелегалів згортати свою діяльність. Приміром, для порушення кримінальної справи співробітникам МВС необхідно довести заподіяння збитків у розмірі 6050 грн. Адміністративні штрафи за порушення авторських прав не перевищують 3,4 тис. грн, — щоб компенсувати втрату такої суми, досить продати близько сотні контрафактних дисків.

«Переслідування порушників авторських прав в Україні не відпрацьоване, — стверджує юридичний представник BSA в Україні Владислав Шаповал. — Законодавча база у сфері інтелектуальної власності далеко не ідеальна, особливо в частині процесуальних норм. Багато сучасних форм піратства — зокрема в електронних мережах — взагалі неможливо переслідувати через те, що застарілі нормативні акти просто не передбачають такого виду порушень».

За словами представника BSA, складно притягти до відповідальності навіть роздрібну мережу, що продає ПК з установленим нелегальним ПЗ. Зазвичай всю провину бере на себе працівник магазину, стверджуючи, що встановлення нелегальних програм — винятково його ініціатива. «Довести, що нелегальне встановлення відбувається з відома керівництва, — дуже складно», — констатує Владислав Шаповал

З 2001 року Україна фігурувала у Списку 301 як країна з найнесприятливішою ситуацією на ринку інтелектуальної власності (Priority foreign country за термінологією розділу 182 Торговельного акту від 1974 року), як результат — обмеження українського імпорту до Північної Америки. Збитки, завдані вітчизняним імпортерам (здебільшого — металургам), лише за один рік дії санкцій оцінюються у $75 млн. Лише 2006-го, коли в результаті низки законодавчих змін наша країна перекочувала до категорії пріоритетного спостереження (Priority watch list), санкції зняли. А 2008-го Україну перевели до Watch list — список раніше неблагополучних країн, що показали серйозний прогрес у боротьбі з піратством. Продавці ліцензійних продуктів нагнітають ситуацію, прогнозуючи у випадку процвітання піратства повернення України до Списку 301 (стаття Торговельного акту США з переліком країн, де, на думку американців, недостатньо захищають права на інтелектуальну власність).

Наразі такі побоювання звучать як елемент антикризового лобізму та боротьби за ринок з боку продавців легального ПЗ. По-перше, у Списку 301 досить держав з рівнем піратства вищим, ніж в Україні. Але ані до Пакистану (рівень піратства — 84%), ані до Венесуели (87%), ані до Індонезії з В’єтнамом (84 і 85% відповідно) Торговельна палата США санкцій не застосовує. Ну а по-друге, американцям зараз не до українських піратів — найбільше грошей виробники ПЗ втрачають у Китаї, Росії та на власному ринку (див. «Факти»).


^ Поняття піратства

Піратство — дії, спрямовані на протиправне використання об'єктів права інтелектуальної власності, що належать іншим особам, умисно вчинені особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій, з метою отримання матеріальної вигоди.

Термін «комп'ютерне піратство» означає порушення авторських прав на програмне забезпечення (ПЗ). У буквальному значенні поняття «авторське право», чи copyright, означає «право створення копій». Авторське право являє собою одну з форм захисту інтелектуальної власності.

Під інтелектуальною власністю розуміється виключне право фізичної чи юридичної особи на результати інтелектуальної діяльності. Авторське право поширюється на такі результати інтелектуальної діяльності, як здобутки науки, твори літератури, мистецтва, у тому числі і на комп'ютерні програми.

При покупці ліцензійної копії програмного продукту споживач отримує в дійсності лише право (дозвіл) на його використання. Авторські права на саму програму зберігаються за автором (правовласником), у власність покупця переходять тільки матеріальні носії, на яких вона поширюється (наприклад, диски та документація).

Під комп'ютерним піратством зазвичай мається на увазі несанкціоноване правовласником копіювання, використання і поширення програмного забезпечення. Комп'ютерне піратство може набирати різних форм, однак можна виділити п'ять найбільш розповсюджених його різновидів:
^ Незаконне копіювання кінцевими користувачами
Одним з видів комп'ютерного піратства, що найчастіше за все зустрічаються — це «просте» копіювання програмного продукту приватними користувачами й організаціями, які не володіють правами на виконання таких дій.

У галузі програмного забезпечення це явище називається «копіювання кінцевими користувачами». Даний вид комп'ютерного піратства включає встановлення програмних продуктів в організації на більшу кількість комп'ютерів, ніж це допускається умовами наявної ліцензійної угоди. Обмін програмами з приятелями і колегами за межами організації також потрапляє в цю категорію.
^ Незаконне встановлення програм на жорсткі диски комп'ютерів
Нерідко компанії, що займаються постачаннями обчислювальної техніки, здійснюють незаконне встановлення програмного забезпечення на жорсткі диски комп'ютерів, тобто роблять продаж обчислювальної техніки з попередньо встановленими неліцензійними копіями програмного забезпечення. При цьому для встановлення ПЗ можуть використовуватися як справжні носії, так і підроблена продукція.
^ Виготовлення підробок
Нелегальне тиражування — це широкомасштабне виготовлення підробок і поширення їх каналами продажів. Для виготовлення підробок можуть використовуватися сучасні технології, при цьому найчастіше досягається така якість і така точність копіювання упакування, логотипів і елементів захисту, що стає нелегко відрізнити підробку від оригінального продукту. Однак для ряду країн (у тому числі для Росії та інших країн СНД) у даний час є характерною підроблена продукція низької якості, з явними ознаками контрафактності, виготовлювачі якої і не намагаються імітувати відмітні ознаки справжнього продукту.
^ Порушення обмежень ліцензії
Порушення вимог ліцензії відбувається в тому випадку, коли програмне забезпечення, що поширювалося зі спеціальною знижкою і на спеціальних умовах (або в складі великого пакета ліцензій, або призначене тільки для поставок разом з обчислювальною технікою чи для академічних установ), продається тим, хто не відповідає цим вимогам. Як приклад можна навести продаж академічної ліцензії комерційному підприємству.
Інтернет-піратство
Інтернет-піратство — це поширення нелегальних копій програмних продуктів з використанням Інтернету. Цей різновид піратства виділений спеціально для того, щоб підкреслити ту велику роль, яку відіграє сьогодні Інтернет для незаконного копіювання і поширення підробленого та іншого незаконно розповсюджуваного програмного забезпечення. З тих пір, як з'явився Інтернет, піратство набуло особливо великих масштабів. До поняття інтернет-піратства входить, зокрема, використання Інтернету для реклами і публікації пропозицій про продаж, придбання чи поширення піратських1 копій програмних продуктів.

Усі ці види комп'ютерного піратства завдають шкоди не тільки виробникам програмних продуктів, вони являють собою серйозну проблему для ІТ-індустрії в цілому. Більш того, комп'ютерне піратство підриває потенціал росту світової економіки, оскільки він деякою мірою залежить від розвитку галузі програмного забезпечення. Піратство дорого коштує усьому світовому співтовариству, у тому числі Росії та Україні. Це й втрачені робочі місця, й безробітні програмісти, й низькі зарплати, й незібрані податки, й відсутність інвестицій в інформаційні технології.


Історія піратства в Україні та зарубіжних країн

Термін піратство був вперше використаний у 1879 році англійським поетом Лордом Альфредом Теннісоном у передмові до його поеми «Історія кохання» (англ. «The Lover's Tale»), де Лорд Теннісон скаржився на розповсюджені випадки незаконного використання окремих фрагментів його твору. Приблизно в той самий час цей термін знайшов своє закріплення в офіційних документах.

Довгий час Україна займає одне із «провідних» останніх місць в європейських та американських звітах про стан захисту інтелектуальної власності в світі. У відповідь на занепокоєність європейської та світової спільноти українською державною пропагандою дуже гостро ставиться питання підробки об’єктів авторського права. Піратство для України є не лише додатковою підставою для згадок про нашу державу у пресі цивілізованого світу, але й одним із гальм для інтеграції до світових глобальних об’єднань. Ми пишаємось тим, що більшість кінофільмів канського фестивалю українські кіномани бачать раніше за своїх західних колег, того, що книги Біла Гейтса читаються у піратському варіанті, а посередня провінційна компанія має на своїх комп’ютерах Windows XP та сімейство Microsoft Office.
Але коли Соні Боно (Sonny Bono) пропагує американські цінності та захист прав інтелектуальної власності як частину цих багатовікових цінностей, хіба він згадує про те, що Сполучені Штати самі довгий час були найбільшою світовою країною-піратом, де визнавались лише авторські права американських громадян. А хто сьогодні взагалі замислюється про позитивний бік інтелектуального піратства та, в свою чергу, негативний вплив тотального контролю за контентом [під поняттям «контент» ми розуміємо все те, що охоплюється прийнятим у світі поняттям content, тобто власне інформаційне наповнення, вміст творів літератури, науки, мистецтва, іншого об’єкту авторського права – Авт.]? Сьогоднішній стан речей в сфері інтелектуальної власності взагалі та авторського права зокрема є результатом тієї самої пропаганди. Пропаганди, яка ведеться, як це не дивно, не знедоленими авторами, а досить впливовими медійними гігантами.
Давайте спробуємо розглянути поняття інтелектуального піратства в його історичній динаміці та відповісти на питання, чому США, які народились піратською країною, сьогодні не хочуть, щоб таке саме дитинство було в інших країн?
Називаючи піратством використання інтелектуальної власності іншої особи без її дозволу, візьмемо за вихідну тезу, що вся історія інтелектуального розвитку є історією піратства і спробуємо це довести.
КІНОІНДУСТРІЯ
Кіноіндустрія Голівуду була збудована піратами – авторами та режисерами, що тікали на початку двадцятого сторіччя зі Сходу США до Каліфорнії, аби уникнути контролю, який отримали завдяки своїм патентам винахідники кіно. Томас Едісон навіть заснував відому тогочасну монополію – Motion Pictures Patents Company (MPCC), яка і займалась створенням власних кінофільмів та, одночасно, наглядом за дотриманням своїх прав винахідників іншими охочими. Відомо, що у 1909 р. для всіх компаній було встановлено дедлайн для придбання ліцензії [на сьогодні аналогом тієї ситуації є compulsory license – примусова ліцензія – припис, встановлений державою, запозичення змісту, що охороняється авторським правом в обмін на плату, що встановлюється державою. Різниця лише в тому що МРСС встановлювало розмір плати самостійно – Авт.]. У жовтні, визнані порушниками закону суб’єкти, що не мали відповідної ліцензії (вони називали себе самостійники), розпочали протести проти монополізації кіноринку. Вже влітку цей рух ввібрав у свої ряди продюсерів та власників кінотеатрів, що незаконно використовували обладнання та імпортну кіноплівку для зйомок власного кіно та створення андеграундного ринку. Поява п’ятицентових кінотеатрів [кінотеатри, в яких показували „незаконне” кіно називались nickelodeons – кінотеатр, вхід до якого коштував п’ять центів – Авт.] призвела до того, що МРСС вирішує створити окрему структурну одиницю, яка б займалась виключно припиненням незаконного розповсюдження. Установа, що отримала назву General Film Company, почала боротьбу у свій особливий спосіб – випадково обвалювались будинки кінотеатрів, помирали власники, неліцензійне обладнання просто вилучалось, завдяки чому припинялись незаконні покази кінофільмів у кінотеатрах. Поступово було практично монополізовано всю сферу розповсюдження кіно. Єдиною непереможеною залишилась відома сьогодні кінокомпанія на чолі із самостійником Вільямом Фоксом (William Fox).
Інші самостійники – тогочасні Napster – не витримавши брудних методів монополії, були змушені залишити західне узбережжя США, і Каліфорнія стала тим місцем, де тогочасні пірати могли, не побоюючись закону, використовувати винахід Едісона. І саме цим лідери кіноіндустрії, такі як Fox, почали з успіхом займатись.
Звичайно, з часом законодавчі обмеження потрапили і на Захід. Але оскільки тогочасне патентне право надавало охорону винаходу лише протягом 17 років, ці патенти втратили чинність. Народилась нова індустрія, частково – завдяки піратству і порушенню права інтелектуальної власності Томаса Едісона.
ЗВУКОЗАПИС
Індустрія звукозапису народилась завдяки іншому виду піратства, але для того, аби з’ясувати як це сталося, необхідно дещо згадати про те, як право регулювало музику. На той час, коли Томас Едісон винайшов фонограф, а Анрі Форно – піанолу, закон надавав композитору право регулювати випуск копій своїх творів а також ексклюзивне право на публічне виконання свого твору. Іншими словами, якщо я хотів мати примірник пісні, я мав заплатити автору винагороду за отримання партитури, якщо я хотів виконати пісню публічно, я мав би вдруге заплатити автору винагороду. Але що як я захочу записати пісню за допомогою Едісонівського фонографу? В цьому випадку закон був спантеличений. Тобто було зрозуміло, що якщо я хочу копію – я купую ноти, якщо я хочу заспівати пісню – я купую це право, але якщо я запам’ятав пісню, заспівав її вдома і записав свій спів – то кому і за що я мав платити?
Звичайно, така ситуація подобалась не всім, і до спорів підключився Конгрес, який врешті-решт прийняв поправки до закону, якими механічна репродукція музичного твору мала бути оплачена автору твору. Але разом з тим Конгрес встановив фіксовану плату за таку репродукцію, запровадивши таким чином обов’язкову ліцензію (statutory license).
Така ситуація є виключенням в авторському праві. Коли, припустимо, Джон Грішем (John Grisham) напише роман, видавець може вільно його надрукувати, якщо звичайно отримає дозвіл від Грішема. Автор в свою чергу має право просити за цей дозвіл будь-яку винагороду. Ціна за видавництво роману Грішема встановлюється самим Грішемом, і закон не передбачає обмеження щодо розміру такої винагороди.
У випадку ж з авторами пісень, закон певним чином зменшив їх права, дотуючи тим самим музичну індустрію одним із видів піратства – надаючи авторам пісень менші права, ніж звичайно надаються авторам літературних творів. Отже, «Бітлз» отримали над своїми піснями менший контроль, ніж Грішем над своїми романами.
Від обмеження прав музикантів, від часткового піратства їх творчості, як видавці та суспільство, так і власне музиканти, як відомо, тільки виграли.
РАДІО
Радіо так само народилось із піратства. Коли радіостанція вмикає пісню в своєму ефірі це є публічним виконанням твору композитора. Як вже було зазначено вище, право надавало композитору ексклюзивне право на публічне виконання твору, тобто радіостанція мала платити власнику за право виконання пісні.
Але коли на хвилях радіо звучить пісня, виконується не лише твір композитора, але ще й твір безпосереднього виконавця цього твору. На радіостанції дитячий хор може виконати різдвяну пісню Jingle Bells, але геть інша річ – коли цю пісню виконують Rolling Stones. Виконавець, таким чином, бере безпосередню участь у створенні цінності (твору). Отже закон, будучи послідовним, мав би зобов’язати радіостанції сплачувати винагороду не лише композитору, але й виконавцю.
Але насправді радіостанція не зобов’язана була платити винагороду виконавцю. Виконавець мав працювати безкоштовно, навіть якщо він сплачував винагороду композитору за право виконувати його твір. Такий порядок речей, звичайно, був змінений з часом і виконавці теж отримали ласий шматок від радіоефіру, але ж своїм розвитком радіо має завдячувати, зокрема піратству.
^ КАБЕЛЬНЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ
Коли кабельне телебачення вперше побачило світ у 1948 р. у США, більшість кабельних компаній відмовлялись платити за той контент, який вони ретранслювали. Навіть коли за кабельне телебачення почала стягуватись плата, кабельні компанії все одно не платили за те, що вони власне продавали.
Телевізійники та власники авторських прав швиденько стали на захист своїх майнових інтересів. Їхня позиція полягала в тому, що такі дії є недобросовісною конкуренцією: не заперечувалось, що кабельне мовлення відповідає суспільним інтересам, але хіба міг суспільний інтерес спонукати до крадіжки чужої власності? „Все, що нам потрібно, – казали вони – щоб особи, які користуються нашою власністю, платили за це”. Але, знову ж таки, в цих дебатах існувала й інша точка зору: якщо власникам авторських прав вже одного разу сплатили винагороду, то чому їм має бути дозволено розширювати свою монополію? Захисник піратів Едвін Зіммерман (Edwin Zimmerman) зайняв єдино можливу в такій справі оборонну позицію – напад. Завдяки цій позиції в 1960 р. Верховний суд США вирішив, що кабельні компанії не несуть відповідальність за авторським правом перед власниками програм, що охороняються авторським правом. Тоді кабельні системи в основному ретранслювали програми мовних станцій, і Верховний суд вирішив, що кабельні оператори нічим не відрізняються від своїх же абонентів, тобто кабельні компанії були фактично звичайними глядачами. Оскільки „глядацтво” не порушує прав авторів, то не може встановлюватись і відповідальність для операторів кабельного телебачення перед власниками авторських прав, коли вони ретранслюють сигнали своїм абонентам.
Телевізійники не здавались, і крапку у спорі чи мають компанії, що надають послуги кабельного телебачення, платити за контент, який вони фактично піратують, мав поставити Конгрес. Відповідь Конгресу була аналогічною тій, яку він дав у розглянутому питанні звукозапису: так, кабельні компанії мають платити винагороду за використання контенту, який вони ретранслюють, але розмір винагороди вони не мають права визначати самостійно. Розмір винагороди встановлювався законом (знову ж таки, обов’язкова ліцензія).
Таким чином, кабельні компанії збудували свої мережі та перетворили цю сферу на прибутковий бізнес не без допомоги піратства.
^ ФОРМИ ПІРАТСТВА
Розглянуті історії дозволяють підтвердити тезу про те, що якщо піратство означає використання чужої інтелектуальної власності без дозволу автора, – як це сьогодні, власне, і пропагується, – тоді всі індустрії, що охороняються авторським правом сьогодні, мають завдячувати своїм існуванням та розвитком піратству. Наше покоління шанує піратство, що було колись, але сьогоднішнє піратство називає злом.
Але для того, аби засуджувати піратство, варто розібратись в цьому понятті. Безперечно, що піратство існує – цьому є безліч прикладів. Піратство існує у багатьох формах, найбільш розповсюдженою серед яких є комерційне піратство. Коли безліч спеціалістів роками працюють над створенням унікальної комп’ютерної програми, а за лічені хвилини пірат копіює вихідний код і продає програму у 100 разів дешевше, або розповсюджує безкоштовно. Незважаючи на безліч виправдань, які можна було б застосувати до цієї форми піратства, усі висновки, що робиться у цій статті та висновки, що можуть бути зроблені після її прочитання, мають на меті заохочувати таке піратство. Ніхто не має права захищати знищення піратства, що робиться з метою отримання прибутку, і закон має це припинити.
Поряд із простим і зрозумілим, піратством є також й інші форми „запозичення”, що в більшій мірі сьогодні мають відношення до мережі Інтернет. Таке „запозичення” так само для пересічного користувача виглядає незаконно. Але перед тим, як назвати це піратством, варто трохи глибше зрозуміти його природу.
Піратство 1.
У всьому світі, а особливо в Азії та у східній Європі, існує така практика ведення бізнесу, коли нічого власне не створюється, а лише береться охоронюваний авторським правом контент, копіюється і продається без дозволу правовласника. Це піратство є простим і очевидним. Індустрія звукозапису оцінює свої збитки від «фізичного» піратства у $4,6 мільярдів щороку.
У будь-якій судовій справі, навіть безнадійній, у сторони має бути певна правова позиція. Так, виправданням для такого виду піратства є наступна аргументація. Китайці, що мають змогу придбати CD за 50 центів не будуть купувати компакт-диски за ціною $15 за штуку. Тому ніхто, насправді, не отримує грошей менше, ніж міг би. Ця позиція дуже швидко знищується в судовому засіданні, але все таки має право на існування.
Пуристи авторського права люблять повторювати, що ви не можете зайти, припустимо до книжкового магазину, взяти книжку, і, не заплативши за неї, вийти. Ці дії кваліфікуються як крадіжка і жодна правова позиція не зможе переконати суд в іншому. То на якій підставі має бути різниця у кваліфікації таких самих дій з он-лайн музикою? А різниця є: коли ви берете книжку з полиці магазину, на полиці кількість книжок зменшується, коли ж ви завантажуєте mp3, то у власника не стає менше компакт-дисків.Цей аргумент також не можна вважати достатньо переконливим. Якщо авторське право є особливим видом права власності, воно все таки залишається правом власності. Як і будь-яке право власності, авторське право надає його власнику виключне право вирішувати, яким чином розповсюджувати свою власність, він ОСОБИСТО може її розповсюджувати, як йому заманеться, але є спільноти яким глибоко фіолетово на те, як розповсюджує власник свою власність. Ці спільноти йому в цьому не заважають.
Насамкінець ми можемо виправдати таку форму піратства тим, що піратство насправді допомагає правовласнику. Коли українці „крадуть” Windows, це робить Україну залежною від Microsoft. Microsoft втрачає цінність тієї програми, що була взята і водночас це вигідно користувачу, що тепер знайомиться із світом Microsoft. За усіх часів, коли економіка країни розвивається, все більше і більше людей мають змогу купити ліцензійну копію програми, ніж її піратську версію. І саме тому таке піратство насправді є вигідним для Microsoft. Припустимо, що Microsoft дасть розпорядження юридичним компаніям, що представляють інтереси Microsoft в Україні, здійснювати тотальний контроль за використанням своїх продуктів, та ініціювати звернення до суду для припинення порушення та стягнення непомірних збитків. Очевидною альтернативою для операційної системи Windows стане ОС free GNU/Linux. І з розвитком економіки користувачі Linux не будуть переходити на більш дорогий Windows. Ось чому Windows виграє від піратства.Звичайно, багато маркетингових кампаній вчиняють аналогічно: наприклад, студенти користуються в навчальних закладах правовими базами Liga. Компанія розраховує, що коли студенти почнуть отримувати дохід від юридичної практики, вони користуватимуться саме цією базою, а не, припустимо, Юрист+, яка є дешевшою. Але ж ніхто не надає правового захисту хронічному алкоголіку, коли він придбаває свою першу пляшку пива, тому що є значна вірогідність того, що він придбає ще три пляшки. З іншого боку, компанія повинна мати змогу припинити незаконне користування своєю власністю.
Наведені приклади дозволяють зробити сміливе припущення про те, що не все в піратстві так погано, як нам хочуть продемонструвати. Продовжуючи міркування, можна спробувати окремо визначити „запозичення” об’єктів авторського права з тим, щоб таке запозичення не звучало негативно.
Було б непрофесійно просто сказати, що сучасне peer-to-peer (p2p) спільне використання [peer-to-peer – з’єднання рівноправних вузлів у мережі. За відсутності відповідного українського аналога слову sharing, застосовується поняття (спільне) використання – Авт.], скандальний початок якому дав відомий сервіс Napster, в жодному випадку не є піратством. Але докладно розглянути цю сучасну можливість користування контентом, перед тим, як остаточно віднести її до поняття піратства, все ж варто.
Так само, як (1) справжній Голівуд, р2р використання намагається вислизнути із тенет закону; (2) на зразок індустрії звукозапису, р2р використання користується новим методом розповсюдження контенту і (3) на відміну від кабельного телебачення, ніхто не продає контент, що розповсюджується за допомогою р2р.
Р2р використання не є піратством у класичному розумінні, і необхідно знайти компроміс і захистити авторів разом з тим, щоб залишити в дії нову технологію.
Піратство 2.
Ключовою підставою для віднесення певної дії до піратства законодавець визначає як втрату автором частини свого прибутку. Отже для того, аби зрозуміти наскільки жорстко закон має регулювати р2р використання, необхідно встановити, наскільки великих збитків завдають автору р2р використання.
Peer-to-peer став відомий завдяки Napster. Але винахідники Napster не винайшли жодної технічної новинки. Як і всі інші хіти Інтернет, Шон Федінг (Shawn Fanning) просто поєднав вже відомі технології. Результат був вражаючим: за 9 місяців свого існування Napster зібрав 10 мільйонів користувачів, через 18 місяців користувачів було вже близько 80 мільйонів. Суд швиденько заборонив Napster, але на сьогодні в Інтернет існує безліч аналогів.
Користувачі сервісу обмінюються безліччю файлів. Спробуємо розділити їх на 4 види:
А) користувачі завантажують контент замість того, щоб придбати його;
Б) користувачі завантажують контент для того, аби ознайомитись із ним перед тим, як придбати;
В) користувачі користуються сервісом для того, щоб знайти контент, що вже не продається, або продається за непомірно високою ціною (припустимо немає сенсу платити $10 за збірник із піснею Happy Birthday якщо можна завантажити цю пісню за допомогою р2р);
Г) і нарешті, користувачі використовують сервіс для того, аби знайти контент, який або вже не охороняється, або ніколи не охоронявся авторським правом.
Отже, мета А, з якою використовується сервіс р2р, умовно є "шкідливою" для розробника. Питання в тому, наскільки "шкідливою" є мета А, і наскільки корисною є мета Б, В і Г.
У 2002 р. RIAA (Recording Industry Association of America) звітувала, що обсяг продажу компакт дисків зменшився на 8,9% з 882 мільйонів до 803 мільйонів, дохід від продажів знизився на 6,7%. Результати звіту відображують тенденцію останніх років. RIAA звинуватила Інтернет–піратство у зниженні доходів. Припустимо, що дані RIAA є правильними, і єдиною підставою для зниження обсягів продажу компакт-дисків є Інтернет піратство. Але маємо явну невідповідність: тоді як RIAA звітує про 803 мільйони проданих дисків, та сама RIAA звітує, що за той самий період 2,1 мільярди дисків було завантажено із Інтернет безкоштовно. Отже, кількість безкоштовно завантажених дисків майже в 2,6 разів більше ніж проданих, а прибуток зменшився лише на 6,7%.
Отже, є дуже велика різниця між тим, що диск крадеться із музичного магазину і тим, що диск безкоштовно завантажується із Інтернет. Якщо замість завантаження з Інтернет кожен буде викрадати компакт диск, то втрати компаній звукозапису складуть 100%, а не 6,7%.
Ми розглянули дійсну шкоду, що завдається Інтернет–піратством. Перейдемо до користі. Єдиним абсолютно корисним є використання з метою В: стає можливим отримати доступ до контенту, що формально все ще охороняється авторським правом, але вже не розповсюджується. Частина такого контенту не є невеликою – за деякими підрахунками ця частина становить 75%. Ще задовго до появи Інтернет–ринок відреагував на цю проблему появою магазинів книжок та пластинок секонд-хенд. Проблема із використанням для мети В є дуже схожою на проблему старих книжок та платівок. Звичайно, автору було б вигідно отримувати щось із такого використання, таке очевидне бажання автора не означає, що необхідно заборонити продаж старих книжок.
Використання з метою Б є незаконним, але абсолютно вигідним для авторів, тому знову зупинятись на ньому не будемо. Єдиним абсолютно законним є використання для мети Г: правовласник сам бажає розповсюджувати твір в такий спосіб, або строк на охорону авторським правом закінчився. Прикладом такого використання може слугувати викладена в Інтернеті книга Стівена Кінга «Рослина».
Таким чином, історія індустрій, що охоплюються авторським правом дає зрозуміти, що у піратстві є не лише негативні сторони. Також очевидним є той факт, що піратство виникає найчастіше не із злого умислу, а лише у зв’язку із появою новітніх технологій розповсюдження. Беззаперечно, що права автора мають враховуватись за існування будь-яких засобів розповсюдження контенту, але важливо, щоб зберігався розумний баланс між правами автора та інтересами суспільства. Такий баланс може подарувати лише час.


^ Види піратства


Аудіопіратство

Копіювання та розповсюдження копій музичних композицій. Враховуються продаж музичних альбомів як на аудіо-касетах, так і на компакт-дисках. Також за аудіопіратство вважається й розповсюдження музичних композицій з використанням комп'ютерної мережі.

Історично, одна з перших форм компьютерного піратства. Набула особливого поширення із початком промислового виробництва аудіокасет. У колишньому СРСР піратські аудіокасети відрізнялися низькою якістю звуку, через що не набули досить великого поширення.

У мережі Інтернет обмін музичними композиціями став дійсно поширеним завдяки розвитку P2P-технологій. Існує велика кількість різноманітних пірингових мереж, що утримують мільйони користувачів та терабайти музичних композицій.

Відеопіратство

Розповсюдження копій фільмів або телепередач на дисках, касетах та шляхом копіювання через комп'ютерні мережі. Може здійснюватись як із ціллю отримання прибутку (продаж контрафактної продукції у магазинах, або з рук), так і без (розповсюдження копій фільмів через локальні комп'ютерні мережі або інтернет, обмін дисками із друзями). Комерційна продукція такого роду відрізняється тим, що вона може з'явитися ще до офіційного виходу фільму у прокат (відомі випадки, коли у продажу з'являлись недороблені робочі версії фільмів, вкрадені у знімального гурту). Якість запису може досить вагомо поступатися ліцензійному, бо «пірати», керуючись бажанням якнайскоріше випустити фільм у продаж, випускають його «екранну» копію, що знята камерою прямо у залі кінотеатру. Зрозуміло, що якість такої копії набагато нижча за якість ліцензійної.

Існує багато джерел, звідки пірати беруть копії фільмів. Найголовніші з них:

Камріп (CAMRip) — таку версію знімають на звичайну, найчастіше аматорську відеокамеру безпосередньо під час перегляду фільму в кінотеатрі. Певна річ, якість такого відео дуже погана, та й звук виходить дуже спотворений.

Телесінк (TS, TeleSync) — цей метод дуже подібний до кампріпу, але тут уже до справи підключаються працівники кінотеатрів, найчастіше люди, які сидять в будці оператора показу. Камеру встановлюють на триногу біля вікна, а дроти звуку вставляють безпосередньо в аудіовихід проектора. В результаті — особливо, якщо використовували професійну камеру — виходить якісніша, ніж камріп копія фільму. Звук же, так як його записували не через мікрофон, майже не відрізняється від ліцензійної копії.

ТВ-ріп (TV-rip) — такий варіант копії беруть безпосередньо з телевізора. В даному випадку можна скопіювати тільки ті фільми, які вийшли в телепрокат. Копію найчастіше роблять за допомогою побутового відео або DVD магнітофона, зрідка з допомогою ТВ-тюнера. Якість напряму залежить від якості оцифровки та рівня початкового сигналу. Часто пірати навіть не вирізають рекламу та значок каналу.

Воркпрінт (WP, WorkPrint) — цю копію створюють працівники кіностудій чи технічних відділів, які залучені до створення фільму. Вони звичайно викладають в Інтернеті копію за декілька тижнів чи навіть місяців до показу. Часто вміст таких копій не збігається з ліцензійною.

"Рулон" (TC, TeleCine) — тут оператори кінопоказу, які зв'язані з піратами ставлять в будці спеціальний кінодатчик. Цей пристій кріпиться до проектора і захоплює зображення "на льоту". Звук же, як і в випадку з телесінком передається напряму. Виходить зображення, яке майже не відрізнити від DVD-ріпу.

"Скрінер" (DVD-Screener) — зазвичай, перед показом фільмів в кіножурнали висилається спеціальна копія фільму, щоб кіножурналісти могли написати про них статті. Деякі журналісти, які хочуть заробити, передають ці копії піратам. Якість виходить непоганою, але є багато вставок, які попереджують, що цей фільм не для масового перегляду. Інколи, кінокомпанії навмисно роблять деякі частини фільму чорно-білим кольором.

DVD-ріп (DVD-rip) — найякісніша можлива піратська копія фільму. Її