Реферат: Вступ

Вступ 3

ВИСНОВКИ 8

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 14



Вступ

Актуальність теми дослідження. Інтернаціоналізація господарської діяльності, зростання обсягів міжнародної торгівлі зумовили потребу суб’єктів господарювання у постійно зростаючій масі фінансових та кредитних ресурсів. Серед значного розмаїття механізмів та інструментів, що існують в інституційно-економічному середовищі, прямий вплив на вищезазначені процеси здійснюється за допомогою декількох основних важелів, серед яких одне із центральних місць займає грошово-кредитна політика. Її конструктивна роль повною мірою виявляється в регулюванні процентної ставки, обсягу грошової маси та обмінного курсу, які справляють відчутний вплив на сукупний попит, а відтак і на головний макроекономічний показник - валовий внутрішній продукт. На нинішньому етапі розбудови суверенної України у грошово-кредитній сфері пріоритетним напрямом є утримання стабільності національної валюти та цін, нормативів бюджетного дефіциту та забезпечення керованості інфляцією, стабільності національної валюти, створення досконалої банківської системи, використання кредитних засобів стимулювання виробництва, активізація інвестиційного процесу, всебічний розвиток підприємництва, демонополізація виробництва.

Актуальність теми про правові основи грошово-кредитної політики визначається соціально-економічним значенням грошово-кредитної системи країни, яка приводить в дію і забезпечує функціонування виробництва, сфери обміну і споживання, що дало підставу Ж. Бодену назвати гроші "нервами економіки". Випустивши гроші в обіг, центральний банк мусить проводити певну політику щодо регулювання її кількості (грошової маси) як в цілому, так і у її складових частинах – готівковій і безготівковій, - контролює її обсяги за іншими параметрами. Грошово-кредитна політика покликана узгоджувати грошову систему з усіма секторами економіки і соціального життя, формувати попит і пропозицію коштів, передбачати антиінфляційні засоби та ін., тобто давати певний суспільний ефект. Результати здійснення грошово-кредитної політики в концентрованому вигляді показано, наприклад, у інформації Міністерства фінансів України: Швидко зростали заощадження населення, що свідчить про зростання інвестиційного потенціалу в економіці. Обсяг депозитів фізичних осіб збільшився на 76 відсотків, кредитування економіки зросло на 62 відсотка, населення – у 2, 3 рази. Міжнародні резерви Національного банку України зросли у два рази або на 10 млрд. дол. США, до 19,4 млрд. дол. США [140].

Таким чином, задача грошово-кредитної політики полягає в забезпеченні суспільства необхідними засобами обігу та інструментами соціально-економічних перетворень, однак саме в останній із якостей виявляють себе назовні ряд протиріч, корені яких криються в невідповідності між вимогами суспільства, з однієї сторони, і станом грошово-кредитної системи, з іншої. Мова йде про кредитування господарюючих суб’єктів і населення, антиінфляційні заходи, стан грошової маси в обігу, забезпечення зовнішньоекономічної діяльності та ін., які не відіграють належної ролі в економіці і задоволенні потреб населення, але є предметом постійної уваги органів, що розробляють і проводять грошово-кредитну політику

Важливе соціально-економічне значення, якого набула грошово-кредитна політика за часів незалежної України, обумовило її відображення в актах чинного законодавства. Конституція України встановила, що грошовою одиницею України є гривня і забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України; Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Більш детальна регламентація відносин у грошово-кредитній сфері здійснюється Національним банком України. В результаті ці норми разом із численними актами НБУ, якому передане право розробки і здійснення грошово-кредитної політики, утворюють складне за юридичною природою нормативне утворення – сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері вироблення і реалізації грошово-кредитної політики.

Завдання правового регулювання грошово-кредитної політики визначаються соціально-економічними проблемами життя суспільства і особливостями права, яке являє собою юридичну форму закріплення і вияву економічних відносин і в змозі регулювати тільки вольові відносини. В процесі регламентації цих відносин постають ряд проблем і протиріч, які вимагають гнучкого врегулювання: протиріччя між незалежністю НБУ і необхідністю проведення єдиної державної монетарної і фінансової політики, проблема розподілу завдань, функцій і повноважень між різними ланками державного апарату з метою досягнення якнайвищого економічного ефекту і забезпечення необхідного ступеня демократизму в управлінні грошово-кредитною системою, проблема вибору належних організаційно-правових форм грошово-кредитної політики, її інструментів та ін. В часовому вимірі це означає створення стабільної системи правових норм, яка б забезпечувала принаймні основні вимоги держави і суспільства в даній сфері відносин. Грошово-кредитна політика не може залишатися незмінною протягом тривалого часу, вона вимагає постійного коригування зі сторони НБУ і держави (наприклад, в щорічних Основних засадах грошово-кредитної політики). Крім того, вона має відповідати вимогам правового поля України.

Голова Національного банку України В. С. Стельмах, розглядаючи питання грошово-кредитної політики і характеризуючи її стан, стверджує, що "за роки незалежності вона практично сформована і в цілому відповідає потребам перехідного періоду, а грошово-кредитна політика, яку реалізує Національний банк України, є достатньо дієвою і значною мірою стимулює розвиток нових економічних відносин. При цьому слід зазначити, що характер грошово-кредитної політики, її завдання та умови реалізації визначаються рівнем економічного розвитку держави, станом банківської системи і грошового ринку, рівнем довіри суб’єктів господарювання до економічної політики держави та фінансово-кредитних інституцій" [130, с. 1], а також підкреслює, що "забезпечення стабільності банківської системи України вимагає упорядкування не тільки законодавчої, а й нормативної бази з метою вдосконалення системи банківського нагляду, управління капіталом комерційних банків, підвищення рівня ліквідності та надійності банківської системи, зниження рівня ризикованості банківських операцій та посилення довіри населення до національної грошово-кредитної системи та національних грошей" [130, с. 13].

Коло проблем правового регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики не вичерпується лише тими, які окреслені вище. В суто науковому плані ще необхідне подальше ствердження грошово-кредитної політики як правового інституту, формування поняття і змісту цієї правової категорії, її зв’язків з іншими аспектами діяльності Національного банку України, вдосконалення законодавчих основ розроблення і реалізації грошово-кредитної політики, а також її організаційно-правових форм.

^ Ступінь наукового дослідження теми. В економічній науці питання грошово-кредитної політики в достатній мірі досліджені, хоча коло питань актуальних проблем у цій сфері практично безмежне, про що свідчать роботи великих вчених-економістів – Дж. М. Кейнса, М. Фрідмена, Дж. Б’юкенена, Р. Лукаса, Ф. Хайєка та ін. В сучасній Україні (за радянських часів питанням грошово-кредитної політики практично не приділялось уваги) коло наукових джерел складають роботи вчених-економістів (представників фінансової науки). Сюди можна віднести цілий ряд робіт різних авторів та авторських колективів (Гальчинський А. С., Лютий І. О., Мороз А. М., Савлук М. І., Дзюблюк О. В., Костіна Н. І. та ін.). В юридичній літературі інтерес до питань грошових відносин започаткувались ще в роботах Г. Ф. Шершеневича, Агаркова М. М., Лоєвецького Д. А., Лунца Л. А. (його робота „Деньги и денежные обязательства в гражданском праве” [91] і на сьогоднішній день є класичною) та ін. В сфері науки фінансового права концептуальні, методологічні начала дослідження грошово-кредитних відносин в Україні започаткування академік Воронова Л.К., цілий ряд робіт якої відносяться до сфери банківського права. На сьогодні велике значення у дослідженні банківських відносин мають роботи Є. О. Алісова, Заверухи І. Б., О. П. Орлюк, Ващенко Ю. В., Є. Карманова, Качана О. О., Костюченка О. А. та інших дослідників.

Грошово-кредитна політика являє собою комплекс заходів, які проводить держава в особі Національного банку України, у сфері грошового обігу і кредиту. Основи цих відносин врегульовано Конституцією та законодавством України (зокрема, це розділ ΙУ Закону України "Про Національний банк України", ст. 24 - 31). Нормативно-правова база грошово-кредитної політики утворила підгрунтя для наукових досліджень і висвітлення її питань в літературних джерелах, але практично всі підручники, навчальні посібники, монографічні дослідження та ін. з фінансового права обходять стороною питання грошово-кредитної політики і практично його лише треба зясовувати. В роботах з банківського права ці питання розглядались лише в роботах Орлюк О. П. [106, с. 133 - 152] і досить коротко - в роботах Заверухи І. Б. [70, с. 63 - 65], а з питань правового регулювання грошових відносин Лукашевим О. А. захищена кандидатська дисертація [90]. Тим часом правове регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики виявилась на перехресті декількох галузей права – господарського, адміністративного, фінансового і водночас у жодній з них воно не знайшла собі належного місця в їх системі. Водночас грошово-кредитна політика, яка за змістом є економічною категорією, закріплена в ряді правових актів, ставши правовою категорією, що вимагає дослідження питань про предмет правового регулювання, місце сукупності норм, що регламентують відносини із формування і реалізації грошово-кредитної політики, в системі права і системі законодавства та ін.

Відтак можна дійти до висновку, що об’єктивно існує необхідність у подальшому вивченні та дослідженні проблем грошово-кредитної політики і саме цим зумовлене обрання теми дисертаційного дослідження.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідної держбюджетної теми, яка розробляється колективом кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема дисертації затверджена Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 21 лютого 2005 року (протокол засідання Вченої ради юридичного факультету № 5). Робота виконана в рамках планів досліджень юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2006 – 2010 р.р. та спеціальної науково-дослідної теми «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу" (номер державної реєстрації 06 БФ 042-01).

^ Об’єкт дослідження. Об’єктом є правові відносини, що виникають в процесі формування і реалізації грошово-кредитної політики.

Предмет дослідження становлять правові норми, що регламентують організаційно-правові форми грошово-кредитної політики, засоби та методи її реалізації. Аналіз їх, звичайно, супроводжується узагальненням найважливіших питань правового регулювання розглядуваних відносин. Але вони складають лише ядро об’єкта, а до кола уваги входять також ряд норм, що регулюють відносини в сфері державного, соціального і економічного життя суспільства і, відповідно, входять до інших галузей права, але розглядаються з приводу відносин, пов’язаних із грошово-кредитною політикою. Висновки економічної науки використовуються в роботі для обґрунтування змісту правового регулювання.

^ Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні та узагальненні основних правових питань грошово-кредитної політики з позицій фінансового права та державного управління сферою грошово-кредитних відносин, формуванні фінансово-правової парадигми цього інституту. Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення таких основних завдань дослідження:

- дослідити законодавчу базу, що регулює відносини у сфері грошово-кредитної політики;

- дослідити теоретичні засади грошово-кредитної політики і її правового закріплення;

- сформулювати і обгрунтувати визначення поняття грошово-кредитної політики, а також її основні правові елементи;

- дослідити основні організаційно-правові форми грошово-кредитної політики, механізм та ступінь їх ефективності;

- вивчити іноземний досвід реалізації грошово-кредитної політики, визначити закономірності їх розвитку та можливості щодо їх застосування в Україні, здійснивши порівняльний аналіз;

- подати практичні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства з питань грошово-кредитної політики.

Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та прийняті на їх основі нормативні акти з питань грошово-кредитної політики, центральне місце серед яких займають акти Національного банку України.. Коло наукових джерел складають праці вчених в галузі фінансового та банківського права України та іноземних країн, а також роботи в галузі економіки (макроекономіка) та інші джерела, в яких висвітлюються питання грошово-кредитної політики.

^ Методи дослідження. Методологічною й теоретичною основою дослідження є наукове і творче осмислення досягнень зарубіжних і вітчизняних вчених у галузі теорії і практики грошово-кредитної політики. У роботі використані такі методи дослідження, як аналіз та узагальнення теоретичних джерел, загальнонаукові прийоми аналізу та спеціальні методи наукового юридичного дослідження.

Методологічну основу дослідження складає діалектичний метод пізнання об’єктивної дійсності, заснований на зв’язку теорії і практики, детермінованості, обумовленості явищ, взаємодії об’єктивного і суб’єктивного, суперечності між суттю і явищем, змістом і формою, об’єктивності, єдності і боротьбі протиріч, відносності та ін. Грошово-кредитна політика здійснюється в складному середовищі, яке характеризується різноманітністю інтересів, що часто суперечать один одному, необхідністю проведення єдиної цілеспрямованої політики, заснованій не на боротьбі інтересів, а на пізнанні об’єктивних закономірностей кругообігу грошей в суспільстві, підпорядкуванні цим закономірностям як усіх приватних, так і державних інтересів, врахуванні впливу зовнішнього по відношенню до банківської сфери середовища (світового валютного ринку, економічних процесів та ін.) т. п. Роль постійнодіючих правових норм у такому середовищі зводиться до закріплення стабільних елементів і надані можливості проведення гнучкої політики, що передбачає різні види норм (імперативні, владні, дозволяючі, забороняючі, уповноважуючі), різних методів регулювання грошових відносин (ринкових і адміністративних).

В цілому методологію даного наукового дослідження складає сукупність методів, способів, прийомів, категорій і принципів наукового пізнання, які об’єднуються в загальнонаукові та філософські, а також конкретно-юридичні спеціальні методи, головними із яких можна назвати: метод системного аналізу, структурно-функціональний, історичний, статистичний, а також формально-догматичний, логічний, та інші методи.

Системний метод і метод структурно-функціонального аналізу дає можливість оцінити в цілому грошово-кредитну політику в системі суспільних інституцій. Проблема в науці зводиться до вибору певної системи як об’єкта дослідження. Правовий аналіз грошово-кредитної політики зумовлює її розгляд в системі "держава – право - Національний банк України – система банків – система грошового обігу"; при цьому кожний з елементів цієї системи становить складну підсистему, яка має власні закономірності і відрізняється цілісною внутрішньою структурою і особливими зв’язками із зовнішнім середовищем. Особливе значення має системно - діяльнісний підхід, який дозволяє розглядати явища у вимірі людської діяльності, співвідношення суб’єкта і об’єкта, потреб, процесів, умов і результатів діяльності суб’єктів.

Систему конкретно-наукових методів утворюють висновки ряду наук, таких, як конституційне право, наука державного управління, адміністративне право, фінансове право, економічна теорія та ін., а також застосовуваних у правовій науці методів дослідження. Так, формально-догматичний метод дозволяє осягнути нормативно-правову основу грошово-кредитної політики. Особливістю відносин в сфері її здійснення є те, що деякі з її інструментів (наприклад, обов’язкове резервування та ін.) передбачають цілком конкретне ситуативне регулювання, а не загальнополітичний підхід, що передбачає застосування конкретних категорій правового регулювання (тлумачення норм, відповідальність суб’єктів, правовідносини та ін.).

В процесі дослідження використовувались і інші методи (факторний аналіз, абстрагування, аналіз і синтез, формалізація та ін.).

^ Наукова новизна дослідження полягає в постановці питання про грошово-кредитну політику як інститут фінансового права, розробці ряду висновків і положень, які в сукупності дають можливість розв’язання проблем важливої наукової теми – правових основ грошово-кредитної політики.

В результаті проведених наукових досліджень:

вперше одержано

- поставлене питання про правові основи грошово-кредитної політики як одного із найважливіших інститутів фінансового права;

- сформульовано власне визначення грошово-кредитної політики, всебічно проаналізовано її поняття і зміст, структуру і цілі;

- розглянуто правовий механізм грошово-кредитної політики, внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, зокрема, регламентації порядку розробки і прийняття, а також змісту найважливішого акту у цій сфері – Основних засад грошово-кредитної політики;

- поставлено питання про законодавче закріплення принципів грошово-кредитної політики і у якості ініціативної пропозиції запропоновано ряд принципів;

- розроблено ряд аспектів правового регулювання засобів і методів грошово-кредитної політики;

- внесено пропозиції, щодо вдосконалення правового регулювання управління золотовалютними резервами та ін.;

набули подальшого розвитку і удосконалені:

- положення про грошово-кредитну політику як політику держави, її тісний зв’язок із економічною та фінансовою політикою держави, співвідношення з іншими напрямками державної політики, пов’язаними із грошово-кредитною політикою;

- питання про незалежність Національного банку України в проведенні грошово-кредитної політики і ряд суміжних питань, які впливають на самостійне проведення монетарної політики центральним банком;

- питання правового статусу Ради Національного банку України як центрального органу, який розробляє і здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики, а також Правління Національного банку України, яке в своїй діяльності реалізовує грошово-кредитну політику; внесено пропозиції щодо формування складу Ради НБУ;

- питання про обов’язкове резервування коштів і внесено пропозиції щодо його вдосконалення та ін.

^ Теоретичне і практичне значення роботи, отриманих результатів дослідження полягає:

- в сфері наукових досліджень – в можливості подальшого дослідження виділеної в єдиний інститут сукупності правових норм, що регулюють порядок розробки і здійснення заходів грошово-кредитної політики, а також правовідносин, що виникають в процесі її реалізації; використанні висновків і положень дисертаційного дослідження при проведенні наукових досліджень в сфері фінансового і банківського права;

- в сфері практичної діяльності – використання висновків і положень дисертаційного дослідження в процесі практичної роботи по розробці і здійсненню заходів грошово-кредитної політики; поставлені питання можуть стати предметом розгляду вищим представницьким органом України питань грошово-кредитної політики; більш широкому врахуванні правових питань

- в сфері правотворчості – використання результатів дослідження в процесі розробки і вдосконалення чинного законодавства України;

- в навчальній роботі – в можливості практичного застосування висновків, узагальнень, окремих положень в навчальному процесі, виділенні питань грошово-кредитної політики в окремі структурні підрозділи навчальних планів і програм з курсів конституційного, фінансового, банківського права;

- в правовиховній сфері – більш широке застосування принципу прозорості грошово-кредитної політики, доведенні положень монетарної політики до відома населення, широке обговорення правових та економічних питань монетарної політики зацікавленими колами, використання висновків правових досліджень у цій сфері.

^ Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеним науковим дослідженням і містить авторські розробки щодо правового регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики України. Наукові дослідження, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані дисертантом самостійно.

^ Апробація, реалізація і публікація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення й результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні теоретичні, методологічні та методичні положення й результати дисертаційної роботи доповідалися дисертантом та отримали позитивну оцінку на міжнародних та національних науково-практичних конференціях, а саме: Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка 20 – 21 квітня 2006 р. («Суб’єкти грошово-кредитної політики за Конституцією та законодавством України»), Днях науки філософського факультету – 2007, Міжнародній науковій конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ) 18 – 19 квітня 2007 р. («Правовий статус Ради Національного банку України»), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ) 19 – 20 квітня 2007 р. («Правові питання управління Національним банком України»).

^ Наукові публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано чотири наукові статті у фахових виданнях, а також тези виступів на науково-практичних конференціях.

^ Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел (227 найменувань). Основний зміст дисертації викладений на 218 сторінках, із яких 193 сторінки – основний


^ Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ

Грошово-кредитна політика являє собою одну із ключових категорій фінансового права. Важливість монетарної політики визначається тим, що головні положення щодо її розроблення і реалізації отримали конституційне закріплення (ст. 99 – 100 Основного Закону), а більш детально розвинуті у Законі України Про Національний банк України". Крім того, положення про грошово-кредитну політику як частину економічної політики держави містить в собі Господарський кодекс України. В результаті розгляду правових основ грошово-кредитної політики можна сформулювати деякі висновки узагальнюючого характеру.

В юридичній літературі з фінансового і банківського права питання правового регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики, звичайно, розглядаються, але здебільшого недосить широко як частина банківського законодавства. Тим часом група правових норм, які регулюють ці відносини, заслуговує того, щоб зайняти своє місце як окрема структурна частина як фінансового, так і банківського права.

Для ефективного здійснення грошово-кредитної політики, перш за все, необхідне її однозначне розуміння, що в правовому аспекті означає чітке виділення кола відносин, які складають предмет правового регулювання в даній сфері, і виділити з-поміж усіх грошових відносин саме ті, які складають об’єкт грошово-кредитної політики. В літературі можна зустріти як занадто розширені, так і занадто звужені тлумачення поняття грошово-кредитної політики. На наш погляду, слід приєднатися до точки зору тих вчених, які розглядають грошово-кредитну (монетарну) політику як комплекс заходів, спрямованих на досягнення певних суспільних цілей щодо регулювання грошового обігу, які здійснює держава через свій центральний банк. При такому розумінні грошово-кредитної політики чітко постає її об’єкт – грошовий обіг, кількість грошей в обігу (грошова маса), засоби і методи (інструменти), основні напрямки її регулювання. Грошово-кредитна політика як важлива інституція суспільного життя являє собою складне явище, якому в практичному і науковому розумінні надаються дещо відмінні між собою значення. Якщо в найбільш широкому значенні під грошово-кредитною політикою мають на увазі всі заходи Національного банку України у грошово-кредитній сфері, то в спеціально-науковому (яке знайшло своє відображення в Законі України "Про Національний банк України") монетарну політику складає комплекс заходів у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на досягнення чітко визначених суспільних цілей шляхом регулювання, перш за все, кількості грошей в обігу. При цьому слід розрізняти внутрішній зміст грошово-кредитної політики і її зовнішню сторону - соціальне призначення (економічне зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу), яке скоріше відображає результати здійснення монетарної політики. В результаті розгляду цих питань пропонується власне визначення грошово-кредитної політики: грошово-кредитна політика – це система заходів із регулювання грошової пропозиції за її кількістю, структурою, рівнем процентних ставок, ціною і обсягами кредитів, спрямованих на економічне зростання, стримування інфляції, забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення, регулювання платіжного балансу з метою збалансування і задоволення суспільного попиту на гроші. Правове регулювання грошово-кредитної політики за своїм предметом і суспільним значенням повинно складати один із найважливіших інститутів фінансового права разом із емісійним правом. Взяті разом, вони складають конституційно закріплену основу для випуску і обігу грошової одиниці України та управління грошовою системою країни в суспільних інтересах.

Конституція і законодавство України в різних джерелах виділяють різноманітні цілі грошово-кредитної політики, що вимагає їх систематизації і узгодження. На одне із перших місць, крім цілі підтримання стабільності національної валюти, передбаченого Конституцією України, має бути висунута стратегічна ціль підтримання цінової стабільності. Крім того, законодавчого закріплення має набути такий напрямок монетарної політики, як таргетування інфляції.

Грошово-кредитна політика здійснюється Національним банком України і закріплена в Законі про цей особливий центральний орган державного управління. Виходячи із змісту ряду положено Конституції України грошово-кредитна політика має розглядатись як загальнодержавна політика, а право Національного банку на її проведення – як функція, делегована йому Верховною Радою України.

Одним із найбільш дискусійних питань правового статусу Національного банку України є питання про його незалежність. З аналізу законодавства про Національний банк України та іноземного досвіду можна зробити висновок, що чинне законодавство в цілому забезпечує незалежність НБУ, але вона має бути підкріплена сприятливим режимом неформальних відносин в процесі вирішення поточних економічних питань.

Центральною ланкою у розробці і проведенні грошово-кредитної політики є Рада Національного банку України, яка, поряд із Правлінням є органом Національного банку України. В роботі вноситься пропозиція про виведення Ради НБУ із складу Національного банку України і підпорядкування її безпосередньо Верховній Раді України, надавши їй статус Ради з питань грошово-кредитної політики. Такий крок означав би посилення ролі Верховної Ради України у здійсненні грошово-кредитної політики, зосередження всіх питань управління в Правлінні НБУ. Крім того, важливим питанням є порядок формування Ради і її склад. З цього приводу вносяться пропозиції продовжити строк повноважень членів Ради до 7 років, заборонити їм входити до жодної з політичних партій, формування ради не за ознакою представництва, а за ознаками професійності, представництва від органів держави, яких грошово-кредитна політика стосується в найбільшій мірі (Міністерство фінансів, Міністерство економіки та ін.). З метою розширення сфери впливу Ради на ефективну реалізацію грошово-кредитної політики було б доцільно доповнити її повноваження обов’язком давати щорічно висновок щодо проекту Державного бюджету на наступний рік, а також участь у певних формах у формуванні Основних напрямів бюджетної політики України на кожен рік.

В результаті розгляду питань про Основні засади грошово-кредитної політики як основний документ цієї інституції можна коротко сформулювати, що Основні засади грошово-кредитної політики мають прийматися тільки Верховною Радою України і мають бути якісно вдосконалені за рахунок більшої кількості показників, які узгоджено визначаються як НБУ, так і органами державної виконавчої влади, відображення територіальних аспектів грошово-кредитної політики та ін.

Одним із недоліків чинного законодавства про грошово-кредитну політику є відсутність чітко закріплених її принципів. В роботі вноситься пропозиція включити до Закону України "Про Національний банк України" такі принципи грошово-кредитної політики: 1) єдність економічної, фінансової і грошово-кредитної політики; 2) незалежність центрального банку при проведенні грошово-кредитної політики; 3) комунікативність; 4) цілеспрямованість; 5) транспарентність (прозорість); 6) врахування часових і територіальних факторів; 7) відповідальність. Ці, а при належній розробці й інші принципи могли б скласти частину розділу ΙУ Закону України "Про Національний банк України".

Особливої уваги заслуговує принцип єдності економічної, фінансової і грошово-кредитної політики. В практичній діяльності ідеальним варіантом вираження цього принципу могло б стати одночасне і узгоджене прийняття Верховною Радою України програми економічного і соціального розвитку, Державного бюджету і Основних засад грошово-кредитної політики країни на відповідний рік. З метою більш чіткої взаємодії Кабінету Міністрів, Національного банку, Міністерства фінансів, Міністерства економіки та інших структур було б доцільно прийняти Указ Президента України про координацію і взаємодію цих структур в процесі розробки і прийняття головних загальнодержавних програм, документів та ін. Це ніяк не суперечило б чинному законодавству і Конституції України і тільки сприяло б більш повному втіленню в життя принципу єдності економічної, фінансової і грошово-кредитної політики.

З метою більш грунтовного розгляду питань грошово-кредитної політики, втілення принципу єдності економічної, фінансової і грошово-кредитної політики, досягнення кращої координації роботи різних структур виконавчої влади в дослідженні пропонується створювати Раду НБУ не за принципом представництва від Президента та Верховної Ради України, а за принципом представництва від Міністерства економіки, Міністерства фінансів та інших зацікавлених структур.

Одним із найважливіших правових проблем грошово-кредитної політики є вдосконалення її методів і засобів (інструментів) – як кожного зокрема, так і всієї системи в цілому, переоцінка значення деяких із них (зокрема, підвищення ролі процентної політики).

Засоби та методи (інструменти) грошово-кредитної політики закріплюються в чинному законодавстві і на практиці є елементом стратегічних, проміжних і тактичних цілей грошово-кредитної політики. Вибір їх в кінцевому підсумку здійснюється центральним банком в залежності від економічної ситуації, поставлених задач і цілей та ін. Аналіз питань про засоби та методи грошово-кредитної політики свідчить, що Законом України Про Національний банк України побудована струнка система об’єктів і засобів регулювання Національним банком України грошового обігу, яка дозволяє охопити всі структурні економічні сегменти, які впливають на кількість грошової маси в обігу банки, валютний ринок, ринок цінних паперів, зовнішні відносини України, державні фінанси.

Досвід іноземних країн, зокрема, Англії дозволяє зробити висновки щодо необхідності підвищення ролі процентних ставок в процесі здійснення грошово-кредитної політики, а також упорядкування відносин центрального банку з Урядом. Ці відносини набули стабільного характеру як в Україні, так і в більшості країн світу і вже давно перестали бути чимось надзвичайним. Тому є слушним досвід Англії щодо використання єдиного рахунку єдиного фонду для обліку і управління всіх боргових відносин з Урядом, хоча форми такого заходу можуть бути різними.

Обов’язкове резервування можна віднести до числа інструментів непрямого впливу на грошову масу, хоча за впливом на комерційні банки він є прямим і досить жорстким інструментом впливу, який навіть іноді називають "фінансовою санкцією". Обов’язкові резерви мають ще одну властивість - вони є гарантією інтересів вкладників. Наслідки обов’язкового резервування діаметрально протилежні для центрального і комерційних банків, які змушені звертатися до самого ж центрального банку за отриманням кредитів в порядку рефінансування, якщо ставки занадто високі, що створює ефекти залежності їх від центрального банку.

Часті зміни норм резервування ускладнюють вплив на грошовий ринок, цей інструмент більше придатний для вирішення не оперативних, а переважно довготермінових завдань грошово-кредитної політики, а часті зміни норми резервування (уверх - униз) взагалі можуть паралізувати діяль­ність банків, посилюючи цей ефект за рахунок мультиплікації. Тому в розвинутих іноземних країнах цей інструмент широко не застосовується. Таким чином, за економічними властивостями цей інструмент є засобом довгострокового регулювання і в силу цього мусить відрізнятись стабільністю.

Цьому інструменту грошово-кредитної політики повинен більш широко регламентуватися в законі, а не тільки у відомчих актах. В законодавчому акті доцільно обмежити максимальний розмір норми резервування (наприклад, не більше 20 відсотків), в межах якого Національний банк зможе варіювати розмір обов’язкового резервування. Крім того, на рівні закону необхідно закріпити принципи обов’язкового резервування, зокрема, стабільність, під якою мається на увазі незмінюваність розміру норми резервування на протязі тривалого періоду (обов’язкове резервування є інструментом довгострокового регулювання і окремі ситуації на нього практично не повинні впливати – для їх врегулювання використовуються інші інструменти), можливість надання пільг Національним банком у певні періоди і для певних банків (адже для банків із невеликими розмірами кредитних ресурсів обов’язкове резервування може означати суттєве зменшення кредитних можливостей в той час, як для великих банків воно має незначний вплив). З метою створення більш гармонійного режиму регулювання обов’язкових резервів доцільно було б запровадити певні пільги для комерційних банків.

В економічній теорії як в Україні, так і за к