Реферат: Ми розвитку фінансово-кредитних відносин, що спонукає до діалектично-го узагальнення підходів І методології економічної науки за допомо-гою комплексного аналізу

розділ I

Теоретичні і методологічні засади формування системи управління фінансово-кредитними відносинами


В суспільних й господарських умовах сьогодення все більшого значення набуває теоретичне осмислення економічних процесів та нау-кові розробки встановлення пріоритетності ідей забезпечення еконо-мічної ефективності людської діяльності, що визначає мету досліджен-ня розділу Дослідження теоретичних напрацювань різнорідних науко-вих шкіл і течій вказує на необхідність дослідити теоретичні проблеми розвитку фінансово-кредитних відносин, що спонукає до діалектично-го узагальнення підходів і методології економічної науки за допомо-гою комплексного аналізу. Сучасний етап розвитку економіки вимагає теоретичного осмислення та напрацювання інструментарію механізмів накопичення й ефективного використання ресурсів, як фінансових, ма-теріальних, так і людських, які відіграють надзвичайну роль розподіль-чого механізму економічних відносин. Проблеми методології дослід-ження важелів управління фінансово-кредитними відносинами багато-гранні, тому проблеми розглядаються під певним кутом зору – виділен-ня різних структурних рівнів фінансово-кредитних відносин та загаль-ного аналізу їх взаємозв’язку. Необхідність вирішення методологічних аспектів цих проблем обумовлює проведення теоретичного аналізу розвитку економіки, проблем управління фінансово-кредитними від-носинами та форм їх прояву, що визначає завдання розділу.


1.1. Теоретичні засади фінансово-кредитних відносин на різних етапах наукового пізнання


Формування господарської діяльності, економічних відносин, а згодом й управління господарством, як приватним, так і на рівні під-владної території та держави переростало від суджень, узагальнення чинників буття, до виявлення стійких взаємозв’язків, наукового ана-лізу й вироблення теоретичних засад наукового пізнання. Накопичен-ня наукових знань, виявляючи, узагальнюючи, вивчаючи певні законо-мірності людської життєдіяльності, чинники господарських відносин, світогосподарських зв’язків, закладало підвалини теоретичних засад різноманітних галузей знань у науковому пізнанні. Вивчення проблем світогосподарських відносин, виходячи за рамки певної теорії, навіть науки, сплітались чи торкались інших галузей наукового пізнання, на-даючи поштовх для розвитку других наук та розширюючи коло науко-вих вчень.

(ВЫРЕЗАНО)

Багатоаспектність цільової функції фінансів в економічній науці

визначається ще й тим, що ставлення до фінансів споконвічно було неоднозначним як у розумінні їх значення, так і у відношенні до їх завдань й збурюючих впливів на процеси життєдіяльності людства.

Протягом багатьох років науковці й практики досліджували з різ-них сторін чинники виникнення та цілеспрямованого впливу грошей на поведінку людини. Пошуки пояснень явищ господарського життя, які відбуваються, покладались на наукові розробки економічної теорії й відштовхувались від намагання зрозуміти чи обґрунтувати феномен багатства. Погляди науковців спрямовувались на той час вже на усвідомлення того, що багатство, або джерело багатства поклада-ється на виробництво, як основу благополуччя народів і, як відмітив У. Петті, що труд і земля – це два головних джерела багатства [417].

Прибічники школи фізіократів, у тому числі й У. Петті, Р. Кан-

тильйон, А. Сміт та ін. покладались на приріст виробництва, яке ство-рює національний доход саме за допомогою таких основних факторів, як заощадливість та продуктивність праці. Як зазначав А. Сміт, ощад-ливість є ключем до багатства, а другою умовою зростання багатства є підвищення продуктивності праці, яке він пов’язував поперед за все із розподілом праці [471].

К. Маркс, як автор-розробник значимої течії наукової думки, а саме школи марксистського спрямування (пролетарської політеконо-мії), заставив переосмислити ідеї “історичної” школи та бачення капі-талістичної ринкової економіки. В його роботах “суспільно-економічна формація” розглядалась зовсім з інших, соціалістичних позицій, покла-даючись на вивченні протиріч й конфліктів в капіталізмі, як факторів гальмування чи перепон у розвитку суспільних відносин. Він же, на відміну від Ф. Кенє (розробник “Економічної таблиці”) та А. Сміта (теорії мінової вартості й цін), які розглядали поділ капіталу на “основ-ний” й “обіговий”, поділяв капітал на “сталий” й “змінний”, що випли-ває із теорії додаткової вартості.

Наріжним каменем для всіх наукових шкіл, течій економічної дум-ки та самих визначень науковців було вироблення, застосування та оперування таким ключовимим поняттям в економіці, як “капітал”, тобто міра визначення вартості, або ринкова ціна. Цілий ряд науковців, дотримуючись концепції розвитку фінансово-кредитної політики ото-тожнюють капітал із грошима, фінансовими ресурсами, що використо-вуються з метою одержання доходу [164].

Виникнення неоінституціонального спрямування наукового піз-нання, яке набуло значення у 60-х рр. XX ст., спонукало до проведен-ня досліджень й проникнення у суміжні соціальні дисципліни, що ви-значило таке явище, як “економічний імперіалізм”. Ведучі його теоре-тики - Г. Беккер [54; 263] та Дж. Мінсер [375] пов’язують одержання доходів не тільки із речовими факторами виробництва, а й із особис-тим, людським фактором виробництва. Цей підхід набув назву кон-цепції “людського капіталу”, під яким розуміють витрати на придбан-ня освіти, спеціалізації, оздоровлення, виховання тощо, тобто те, що у майбутньому сприятиме збільшенню доходів індивіда, що проаналі-зуємо ще у п’ятому розділі. А, наприклад, така науковець як Дж. Ро-бінсон визначає, що капітал, втілений в ще не інвестовані фінанси, є лише сума грошей [447].

К. Маркс у своїй визначній роботі “Капітал”, досліджуючи кате-горії визначення капіталу, виявив, довів та показав, що капітал як і будь-яка інша економічна категорія, має як речовий зміст, так і су-спільну форму [339]. Виведена ним загальна формула капіталу пока-зує, що гроші обслуговують процес обертання товарів за лінійною спрямованістю: товар - гроші - товар (Т-Г-Т), тоді як рух капіталу визначається як (1.1):


((ВЫРЕЗАНО)


(1.1)


Кінцевою метою функціонування будь-якого капіталу, незалежно від сфери застосування, є привласнення доданої вартості (m), тобто це означає, що капітал є самозростаюча вартість, або вартість, що прино-сить додану вартість.

Дослідження капіталу, які проводив К. Маркс, дозволили з’ясу-вати, що капітал у своєму русі приймає три головні функціональні форми: грошову, виробничу і товарну. А функції цих видів капіталу заключаються у наступному:

- функція грошового капіталу пов’язується із забезпеченням умов поєднання робочої сили із засобами виробництва;

- функція виробничого капіталу зв’язується не тільки із вироб-ництвом товарів, які володіють корисністю та вартістю, а й виявля-ється у виробництві доданої вартості, тобто у забезпеченні самозрос-тання капіталу;

- функція товарного капіталу складається із реалізації капітальної вартості.

Для забезпечення безперервності руху капіталу необхідне їх одно-часне перебування на всіх стадіях і у всіх цих функціональних формах. Послідовне перетворення капіталу із однієї функціональної форми в іншу та його повернення у первісну форму, є кругообертанням капіта-лу. Цей рух капіталу не може бути зведений тільки лише до разового кругообігу, тобто для того, щоб виробити й привласнити більше дода-ної вартості, необхідне забезпечення безперервного самозростання ка-піталу, або інакше кажучи поновлення кругообігу, яке відображається за такою формулою (1.2):


(ВЫРЕЗАНО)


(1.2)


Кругообертання капіталу, яке розглядається не як окремий акт, а як періодично повторюваний процес є обертанням капіталу. У вітчиз-няній економіці капітал, як сукупність матеріально-речових й грошо-вих ресурсів, які є у підприємств, має назву виробничих фондів. В за-лежності від характеру функціонування, в процесі виробництва, засо-бів передачі вартості продуктів праці, засобів обертання чи відновлен-ня, капітал (або фонди) розподіляють на основний й такий, що обертається [164].

Виявлення і визначення функції грошей, як квінтесенції фінан-сово-кредитної системи, встановило їх пріоритетність як одного із найбільш важливих розділів економічної науки. Адже кошти (грошо-ві) представляють собою не компонент і не простий інструмент, який сприяє функціонуванню економіки. Добре налагоджена та вірно пра-цююча грошова система сприяє найбільш повному використанню по-тужностей, кругообігу прибутків й витрат, забезпечує процеси повної зайнятості. І, навпаки, погано функціонуюча грошова система є при-чиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості, цін, госпо-дарської діяльності та життєдіяльності населення.

В умовах розвитку економіки зобов’язання держави, комерційних банків, інших фінансових інституцій, як в нашій, так і у багатьох за-кордонних державах, визначаються як грошові. Відповідно визнаєть-

ся, що основні компоненти грошової пропозиції, у вигляді паперових грошей та чекових вкладів, представляють собою борги, або зобов’я-зання оплати.

В цьому контексті практика становлення грошової системи в США мала свій певний історичний прецедент щодо проведення емісії паперової валюти. Впровадження цієї інновації, яка в підсумку мала певний успіх, передбачала використання нерозмінних паперових гро-шей, які уряд випустив як кредитний інструмент виключно для обер-тання, з метою заохочення й підтримки на відносно високому рівні товарообміну в середині країни, що в свою чергу було спрямоване на більш повне використання внутрішніх виробничих потужностей. Ціле-покладання такого важеля впливу спрямовувалось на те, що гроші ма-ють бути запроваджені в обертанні тільки у вигляді кредиту, тобто безпроцентних повноцінних державних банкнот й, відповідно, випу-скатись урядом для кредитування найбільш перспективних вироб-ництв в країні. Самі ж ці банкноти, які випускались таким чином та які мали відносну урядову протекцію, відповідно до обертання у вну-трішній й зовнішній торгівлі, за масштабами цієї емісії повинні були встигати за об’єктами постійно зростаючого виробництва товарів, які підтримуються цією емісією, що забезпечувало економічну ефектив-ність процесів відтворення [352].

Протилежністю американській, є британська система, олігархічна модель якої зароджувалась в системі приватних банківських олігопо-лій. Така система передбачала обов’язкову наявність “первинного за-пасу капіталу” у приватних осіб й вишукувала можливість щодо вста-новлення приватної монополії над національною та світовою валютою і кредитами, за допомогою встановлення олігархічної приватної моно-полії, як над центральною банківською системою, так і поступово над базовою економічною інфраструктурою, тобто всіма виробничими потужностями світового співтовариства [164].

Приклади світової практики дають змогу виявляти, визначати й аналізувати необхідність врахування різноманітних механізмів у впро-вадженні ринкових відносин в теоретичних підходах. Всілякі розроб-ки аспектів наукових підходів, які пов’язуються із процесами станов-лення та розвитку економічних відносин, в значній мірі відображають-ся при формулюванні різнобічних визначень й дефініцій грошей, капі-талу, кредитів і фінансів. Більшість же науковців-теоретиків усвідом-лено, або неусвідомлено намагалась й намагається не тільки ввести своє термінологічне визначення (трактування) поняття сутності капіта-лу, а й прагнуть ще до закріплення цих визначень у розумінні такого значимого процесу економіки (явища), з метою передбачення (або про-гнозування) подальшого спрямування наукового пізнання у розробках цієї проблематики. Визначаючи сутність концепції капіталу та його функцій, необхідно внести уточнення щодо помилковості ототожнен-ня ролі й сутності грошей і благ, що перешкоджає розумінню теоре-тичних усвідомлень процесів, які відбуваються на практиці в еконо-міці, тому що капітал – це специфічна рушійна сила, а не благо у зви-чайному розумінні цього слова, тобто капітал характеризує процес, метод здійснення нових комбінацій [173].

За класичними підходами, що влучно висловив Й. Шумпетер, який визначав капітал як суму грошей та інших платіжних коштів, які можуть бути надані, в любий момент, у розпорядження підприємців: “Капітал є не що інше, як важель, що дозволяє підприємцю одержати у своє повне розпорядження необхідні йому конкретні блага, не що інше, як засіб, який дає підприємцю можливість використати ці блага для досягнення нових цілей, а також орієнтувати виробництво у ново-му спрямуванні” [557]. Таким чином визначається ця основна функція капіталу, якою характеризується її місце у народному господарстві.

Слід відмітити, що здійснення кредитних операцій в інтересах но-вої системи вартості, за Й. Шумпетером, це фінансування розвитку, яке є головною функцією грошового ринку, або ринку капіталу [559].

Наукове пізнання визначило, обґрунтувало та розкрило сутність таких важливих категоріальних понять і факторних процесів в еконо-міці, як інвестиції, інфляція та банківська справа. Вони є визначальни-ми й основоположними у економічних відносинах й визначальними у відтворенні фінансово-кредитних процесів. Це спонукало до необхід-ності чіткого визначення їх сутності, функцій і відмінностей у розу-мінні цих важливих економічних визначень, які існують між основни-ми науковими течіями, школами, різнорідними засобами гносеоло-гічного усвідомлення, виявленні інтенції їх наукового пізнання та дивергенції відповідності існуючим світовим стандартам. В цьому кон-тексті слід також розуміти й різницю між основоположними методоло-гічними принципами наукового пізнання та обраними альтернативни-ми засобами усвідомлення, значеннями та межами досліджень різно-бічних теорій й їх адекватність у проведенні практичних завдань еко-номічної політики, яка спирається на ці визначені наукові принципи.

Однією із складових ринкової економіки є інвестиційна діяль-ність, як необхідна впливова умова розвитку матеріального вироб-ництва, забезпечення економічної ефективності процесів відтворення й забезпечення сталого стану соціальної сфери. Наукове пізнання, ево-люція економічних процесів, виявили та визначили таке ключове по-няття в економіці, як інвестиції. Це базове поняття світової економіки за економічною сутністю має цілий ряд неоднозначних трактувань і категоріальних визначень, що відбивається на їх змістовному тлума-ченні й факторах використання самих інвестиційних ресурсів та їх впливу на економіку. Одним із визначень є те, що заощадження, тобто частина доходу, які у теперішній час не використовуються, і є різніс-тю між доходами й поточним споживанням та можуть вкладатися у створення нових виробничих потужностей і капітальних активів, на-були свого часу термінологічного значення інвестицій. Усі витрати на придбання обладнання, машин, транспортних засобів, будівництво різ-номанітних інженерних й житлових споруд і таке інше, з метою збіль-шення доходів у майбутньому, мають назву інвестицій, тобто капітало-вкладень. Капітальні вкладення у соціалістичну епоху були базисним поняттям інвестиційної діяльності (вони ототожнювались) й розумілись як вкладення коштів у відтворення основних фондів. Слід зазначити, що в теоретичній економіці існує погляд про те, що із збільшенням до-ходів схильність до споживання знижується, а схильність до заощад-жень зростає, що виявляє негативний вплив на зростання інвестицій [263]. Інвестиції розподіляють на чисті й валові, які відрізняються тим, що вкладення, з метою збільшення виробничого потенціалу, є чисти-ми інвестиціями, тобто кошти, які спрямовуються на заміщення зносу капіталу і мають назву інвестицій у модернізацію, а сума чистих ін-вестицій та інвестицій на заміщення є валовими інвестиціями. Засто-сування співвідношення між валовими інвестиціями та амортизацією – обсягом капіталу країни, спожитого у виробництві за поточний рік, може слугувати індикатором, який в змозі відобразити стан підйому, або спаду в економіці країни. Для складання національних рахунків використовуються валові, приватні і внутрішні інвестиції, як важелі впливу на процеси відтворення в економіці. Валові, приватні й внут-рішні інвестиції включають виробництво усіх інвестиційних товарів, що призначені для заміщення машин, обладнання й споруд, які необ-хідні для виробництва у поточному році, та все це плюсується (дода-ється) як чисте додавання до обсягу капіталу в економіці. По суті, ва-лові інвестиції включають як суму покриття, так і приросту інвести-цій, а з іншого боку, термін “чисті приватні внутрішні інвестиції” при-значений тільки для характеристики доданих інвестицій, які мали міс-це на протязі поточного року.

Приведення пояснення теоретичних підходів, які застосували

К. Макконнелл і С. Брю [333] до визначених трьох можливих моделей перебудови економіки виявляє те, що:

а) у зростаючій економіці, при тому, що валові інвестиції пере-вищують амортизацію, виробничі потужності зростають, й в цьому розумінні економіка знаходиться на підйомі. Тобто, можливо відзна-чити, що у зростаючій економіці чисті інвестиції є величиною пози-тивною. Збільшення ж пропозиції інвестиційного продукту, або то-вару, представляє собою основний засіб збільшення виробничих по-тужностей економіки;

б) у статичній, або застійній економіці, відтворюються ситуації, коли валові інвестиції й амортизація дорівнюються, що означає те, що економіка знаходиться у стані спокою (статиці), тобто в цій економіці виробляється стільки капіталу, скільки необхідно для заміщення у хо-ді виробництва ВНП того, що споживано за цей, певний рік, інакше кажучи, чисті інвестиції приблизно дорівнюють нулю, а виробничі потужності не розширювались, тобто економіка знаходилась у застій-ному стані;

в) скорочувальна, або стагнуюча економіка, обумовлена знижен-ням ділової активності, що виникає у тому випадку, коли валові інвес-тиції менші, а ніж амортизація, тобто настає період, коли економіка за рік споживає більше капіталу, а ніж виробляється продукції. За цих умов чисті інвестиції набувають знаку мінус, що означає скорочення інвестицій, а в економіці відбувається деінвестування, що сприяє ви-никненню депресії. У такі періоди, коли виробництво й зайнятість знаходяться у занепаді, в країні є більше виробничих потужностей, а ніж вона використовує у поточному виробництві. Таким чином, сти-мули до заміщення виснаженого капіталу та створення додаткового практично відсутні, тому амортизація починає перевищувати валові інвестиції, що призводить до того, що до кінця поточного року обсяги капіталу зменшуються у порівнянні із початком цього ж року.

Такі три моделі впливу інвестицій на економіку є класичними підходами західної економічної теорії щодо розгляду чинників засто-сування інвестицій, які тривалий час ототожнювались тільки із вкла-денням коштів у процеси відтворення основних фондів, а вже із 80-х рр. минулого століття вони розуміються також як вкладення крім гро-шових, ще й вкладеня у матеріально-технічні, трудові ресурси та цінні папери [333].

Дослідження впливу трьох моделей інвестицій на економіку, які визначали К. Макконнелл і С. Брю перетинаються із визначенням кейнсіанської теорії, яка покладається на те, що, якщо норма нагро-мадження дорівнює нулю, то тоді має місце просте відтворення, а нор-ма більше нуля характеризує наявність позитивних чистих інвестицій внаслідок того, що частина національного доходу, яка перевищує рі-вень поточного споживання, спрямовується на розширення вироб-ництва. Норма ж нагромадження може бути й менше нуля, наприклад, при виникненні кризових явищ загалом в суспільстві, коли в економіці споживання можуть перевищувати розміри національного доходу че-рез перерозподіл частини ресурсів із фонду заміщення на випуск това-рів невиробничого призначення, що, в свою чергу, призведе до скоро-чення обсягів виробництва. Зростання ж інвестицій, або норми нагро-мадження, має сприяти розширенню виробництва, росту ВНП ще й завдяки певному ефекту мультиплікатора, який за теорією Дж. Кейнса [275; 276] розуміється, як коефіцієнт, який показує залежність зміни доходу від зміни інвестицій, що є важливим, з огляду на економічну ситуацію в, наприклад, перехідних економіках та в процесах відтво-рення в нашій країні.

Саме стан економіки будь-якої економічної системи, як це вбача-ють науковці різних спрямувань, поділяється на стабільний (спокій-ний), або нестабільний (аварійний; кризовий) режим роботи чи існу-вання [16; 25; 28; 41; 44; 59; 68; 79; 82; 124; 173; 207; 230; 263; 292; 367; 375; 435; 469; 471; 496; 528; 548; 551; 560]. В залежності від еко-номічного, а інколи й політичного стану в країні, в певній мірі стан економіки визначається через рух інвестиційних ресурсів, їх обсяги, так і через об’єкти цілепокладання та мету здійснення цих інвестицій.

Різнобічні підходи щодо визначення й застосування інвестицій, як впливу на економічну активність держави, або стимулювання гос-подарської діяльності визначають те, що чисті інвестиції утворюють фонд нагромадження, а відношення цього фонду щодо повної величи-ни національного доходу є нормою нагромадження. У відповідності до кейнсіанської теорії, норма нагромадження є головним чинником економічного зростання, тобто її динаміка безпосередньо впливає на економічне зростання, з метою досягнення соціального ефекту, як це вбачається в сучасних економічних умовах господарювання.

Модель мультиплікатора вже більше як шість десятиліть поспіль відіграє значну роль у процесах макроекономічного зростання у бага-тьох економіках світу й визначається як базисне економічне явище, яке пов’язується із мотиваційними важелями впливу як у системних теоретичних надбаннях, так і у практичних напрацюваннях світової економіки. Визначаючи мультиплікатор, поняття якого ще у 1931 р. ввів у науковий оборот англієць Р. Кан, як вираз того, наскільки при-ріст інвестицій, державних витрат або податків, чи зміна сальдо торгі-вельного балансу впливають на обсяги виробництва й зайнятість у економіці із недовикористанням існуючих, або наявних ресурсів, як у приватному, так й в державному секторах економіки. Розроблена й за-пропонована модель мультиплікатора повинна була використовува-тись для пояснення того, як визначаються обсяги виробництва у ко-роткостроковому періоді [83].

Дж. М. Кейнс, а також і Р. Кан відводили значну й особливу роль державі у стимулюванні сукупного попиту, що проявлялось у їх теоре-тичних концепціях, які покладались на впровадження суспільних (гро-мадських) робіт (наприклад організація будування доріг, мостів та ін-ших будівельних споруд громадського значення). В своїх теоретичних напрацюваннях вони пов’язували ефект мультиплікації не тільки із зростанням сукупних витрат, де первісні інвестиції впливають на об-сяги зайнятості, тобто такі первісні інвестиції, збільшуючи доходи й створюючи зайнятість у будь-якому секторі економіки, сприяють і впровадженню процесів вторинної зайнятості в сферах, або галузях виробництва, які виробляють споживчу продукцію. Відповідно, все це призводить до того, що первісні інвестиції надають поштовх й до роз-ширеного відтворення, притягуючи, або породжуючи новітні інвести-ції, створюючи нові робочі місця та загалом збільшуючи в цілому су-купний національний дохід, що є важелем впливу на проведення фі-нансово-кредитної політики [275; 328].

Вважається, що мультиплікаційний ефект базується на двох еко-номічних явищах, які визначають те, що:

По-перше, в цілому для економіки характерним є повторювані безперервні потоки як доходів, так і видатків.

По-друге, будь-яка зміна доходів спричиняє зміни як у споживан-ні так і у заощадженнях, ще й у тому ж напрямку, що і зміни доходів.

Слід зазначити, що при цьому для кожної зміни доходу пропорція між приростом споживання та заощаджень зберігається стабільною.

Загалом явище мультиплікаційного ефекту призводять до того, що додаткові доходи, які одержують підприємці, перетворюються у доходи власне домогосподарств, які частину своїх додаткових прибут-ків спрямовують вже на споживання, а споживчі доходи одних домо-господарств в змозі стати прибутками інших [458].

Враховуючи те, що домогосподарства витрачають в цілому на споживання цілком не весь доход, який вони мають, а тільки його час-тину, процес розширення національного доходу не буде нескінчен-ним, виникає можливість його завершення на тій фазі трансформації додаткових видатків одних суб’єктів у додаткові прибутки інших, ко-ли новий додатковий приріст доходу стає нескінченно малою вели-чиною [41].

Згідно із визначеннями кейнсіанської теорії, оптимальний розмір національного доходу, за яким економіка сягає рівноваги, сприяє то-му, що при певному зростанні інвестицій значно зростає й національ-ний дохід через впливи витрат однієї галузі на розширення виробницт-ва та зайнятості в інших галузях господарства [275].

Значимим у науковому пізнанні вважається те, що мультипліка-тор виявляє двосторонній вплив на економіку, де зростання інвестицій призводить до мультиплікативного збільшення доходів з одного боку, а з іншого - при зниженні обсягів інвестицій відбувається багаторазове зменшення національного доходу [61].

Дж. Хікс запропонував як математичний вираз, так й графічну ілюстрацію концепції Дж. Кейнса, уявляючи модель Кейнса через наступну формулу (1.3):


(ВЫРЕЗАНО)


(ВЫРЕЗАНО)


(1.3)


де M – маса грошей;

L – функція ліквідності, чи функція попиту на гроші;

^ I – функція інвестицій;

S – функція зощаджень;

Y – доход;

i – ставка проценту.

Покладаючись на це рівняння Дж. Хікс побудував графік, на якому дві криві IS і LM утворювали знаменитий хрест Хікса, де зада-ними значеннями є гранична ефективність капіталу й величина мультиплікатора. [263; 536].

Ще одним із чинників економічного зростання, який у кейнсіан-ських теоретичних розробках виявляється як відповідний інструмен-тарій, є капіталомісткість приросту національного доходу, тобто від-ношення фонду нагромадження до приросту національного доходу, згідно із визначеною формулою (1.4):


(ВЫРЕЗАНО)


(1.4)


Також виділяється та визначається такий важливий показник, як ефективність капіталовкладень (1.5) що також проаналізуємо в на-ступних розділах:


(ВЫРЕЗАНО)


(1.5)


Відповідно, темпи приросту національного доходу залежать від норми нагромадження й ефективності самих інвестицій (1.6):


(ВЫРЕЗАНО)


(1.6)


Кейнсіанські напрацювання визначають, що умовами стійкого економічного зростання є рівність заощаджень та інвестицій, а пере-вищення заощаджень над інвестиціями призведе до недозавантаже-ності виробничих потужностей й наявності безробіття, як негативного впливу на економіку. Перевищення ж інвестиційного попиту над зао-щадженнями призведе, у свою чергу, до так званого “перенапружен-ня” економіки та зростання цін. Теоретичні напрацювання, які були викладені англійцем Р. Харродом [534] дали змогу виявити та встано-вити закономірності основ рівноважного (стійкого) зростання, які виз-начені формулою (1.7):


(ВЫРЕЗАНО)


(1.7)


де Cw – це необхідний темп зростання;

Cr – приріст основного й обігового капіталу, який необхідний для за-безпечення одиниці приросту продукції, тобто потрібний як коефіцієнт капіталу;

^ S – дана норма заощадження.

У цьому рівнянні необхідний темп зростання (Сw) робить ліву частину рівною щодо правої, тобто величина нагромадження дорівнює величині заощаджень. При цьому темп зростання, який забезпечує ди-намічну рівновагу (Сw) повинен бути постійним. Цей висновок Р. Хар-род базував на двох таких посиланнях, як:

- припущенні постійності норми нагромадження ^ S;

- постійності необхідного капітального коефіцієнта Cr.

Припущення щодо постійності капітального коефіцієнту покла-дались на посилання про так званий нейтральний характер технічного прогресу – винаході, який в змозі впливати на економію праці, яка нібито врівноважується винаходами, які, у свою чергу, економлять капітал, що відображено формулою (1.8):




(1.8)


При цьому визначається те, що чисельник й знаменник постійні, тому і Cw повинен мати постійне значення.

Того ж висновку, майже у цей же проміжок часу, дійшов й амери-канець Е. Домар [263], але за основу своєї моделі він поклав не рівність нагромаджень інвестиціям, а рівність доходу, визначаючи це через по-пит щодо виробничих потужностей, тобто пропозиції, при цьому під виробничими можливостями розумілось потенційно можливе вироб-ництво продукції, при умові повної зайнятості.

Слід підкреслити, що як Р. Харрод, так і Е. Домар обидва виходи-ли із передумови, що частка нагромаджень у доході й ефективність капіталовкладень є постійними величинами, а пропозиція, у вигляді приросту виробничих потужностей, розглядалась як функція інвести-цій. Всі інші чинники, які впливають на зростання виробничих можли-востей, у тому числі й такі, як збільшення робочої сили, технічний прогрес тощо, поєднувались в одному показнику – ефективності капі-таловкладень, або так званій “продуктивності інвестицій”, як засобі управлінського впливу на відтворювальні процеси в економіці.

За Е. Домаром, самі інвестиції виконують подвійну роль, сприяю-чи як зростанню доходу й збільшенню зайнятості, так і зростанню ви-робничих потужностей. Тому виникаюча проблема відповідності при-росту виробничих потужностей в змозі вирішуватись за наступним рівнянням (1.9):


(ВЫРЕЗАНО)


(1.9)


де ^ J – величина щорічних частин інвестицій;

ΔJ – їх щорічний приріст;

ΔJ/J – темпи приросту інвестицій;

– мультиплікатор (а – частка заощаджень у національному доході);

в – потенційна середня продуктивність інвестицій.

Таким чином, у лівій частині рівняння відображається приріст доходу у грошовому виразі, а у правій, яка є добутком інвестицій на їх потенційну середню продуктивність, відображений приріст виробни-чих потужностей. Друге ж рівняння показує, що темп приросту інвес-ицій, який забезпечує повну зайнятість та повне завантаження вироб-ичих потужностей дорівнює добутку частки заощаджень на потенцій-ну ередню продуктивність інвестицій. Аналогія цієї формули щодо формули Р. Харрода та їх співпадаючі висновки про сталість необхід-ого темпу економічного зростання, призвели до визначення так званої спільної моделі Харрода – Домара [263].

В цій спільній моделі розрізнюють два темпи економічного зро-стання: так званий гарантований, який забезпечує повне завантаження виробничих потужностей, які задовольняють підприємців, що їх під-тримують, та природний, або максимальний, який визначається зро-станням економічно розвиненого населення й технічним прогресом.

Ці два темпи, як правило, не співпадають через те, що визнача-ються різними чинниками та посилюються тим, що в цій моделі норма заощаджень й технічні коефіцієнти є постійними величинами. Неспів-падання гарантованого темпу із природним позначається й тим, що гарантований визначається середньою нормою заощаджень і техніч-ними коефіцієнтами, а природний – зростанням чисельності робочої сили та підвищенням продуктивністі праці. Результати цих неспівпа-дань виявляються у довгочасній диспропорції в економіці, тому, що гарантований темп вище природного, фактично сягаючи повної зайня-тості трудових ресурсів, але не в змозі забезпечити випуску обсягу продукції, яка необхідна для використання усіх виробничих потуж-ностей, через що накопичуються не завантажені потужності, що стри-мує збільшення інвестиційних витрат, тобто виникає довгочасна стаг-нація, що негативно впливає на економічні процеси. Якщо ж гаранто-ваний темп менше природного, то фактично, досягнувши повного за-вантаження потужностей, він буде прагнути до природного, що в змо-зі призвести до значного надлишку інвестицій у порівнянні із величи-ною заощаджень та перевищенням попиту над пропозицією, що, у свою чергу, стане джерелом довгострокових інфляційних тенденцій.

Враховуючи на достатньо значний вплив темпів приросту інвес-тицій на економічне зростання й виникає нагальна необхідність до-слідження впливів таких явищ на економіку, з метою визначення й запобігання у подальших розробках похибок у теоретичних підходах щодо становлення економічної моделі в Україні.

Нездатність ринкової економіки до саморегулювання, яку визна-ють цілий ряд науковців, у тому числі Р. Харрод і Е. Домар, вимагає обґрунтування необхідності застосування важелів державного впливу та розробки регулюючих методологій, а також відповідного інстру-ментарію (цілеспрямованого впливу) на процеси сталого економічного розвитку держав.

Одна із представниць посткейнсіанства - Дж. Робінсон у 70-х р. минулого століття наголосила на тому, що неможливо сформулювати точний вид інвестиційної функції через те, що багато неекономічних факторів, які не піддаються формалізації, у тому числі й політичні, психологічні, історичні та інші, впливають на схильність підприємців до такого явища людської поведінки, як накопичення [449].

Дослідження неокейнсіанського підходу відмічають таку особли-вість, яка характеризується тим, що прибуток виявляється одночасно як джерелом, так і результатом, а отже, також й мотивом інвестицій-ної діяльності підприємців. Таким чином, Дж. Робінсон, досліджуючи інвестиційну мотивацію розвитку економіки, ввела у науковій обіг терін “золотий вік”, описуючи стійкий розвиток та як би підкреслю-ючи фантазію подібних уявлень.

П. Дуглас і Ч. Кобб запропонували свою ідею виробничої функ-ції, яка покладаючись на такі два фактори, як витрати праці та капі-талу, а також враховуючи додаткові фактори (технічний прогрес, мас-штаб виробництва та якість робочої сили), вносили нові аспекти в оптимізацію ринкової системи господарювання [218].

Нобелівський лауреат, американський економіст Р. Солоу [263; 375] провів оцінку ролі технічного прогресу у забезпеченні економіч-ного зростання та запропонував теорію росту, в якій пропорції між капіталом та працею повинні бути змінними (за принципами неокла-сичної теорії) та визначатись мінімізуючими витрати виробниками в залежності від цін на ці фактори виробництва (1.10):

Ставки оподаткування,

які застосовувались у розвинених країнах в 1993 р.

%

Країни


Прибутковий податок

(максимальна ставка)


Податок на

прибуток корпорацій (максимальна ставка)

^ ПДВ

(нормативна ставка)


Велика Британія










Італія










Німеччина










Франція










США










Японія

65

44

3


Дійсно, у світовій практиці вироблено оптимальне співвідношен-ня між ставками різних видів податків:

- максимальний рівень прибуткового податку складає в серед-ньому 40-50%;

- корпоративного – 35-45%;

- середня ставка податку на додану вартість – 12-18%.

Звичайно, існує й певна диференціація у застосуванні ставок по-датків, яка спирається на специфіку та певні особливості тієї, або ін-шої країни. На формування доходів держави впливають також й тен-денції відходу суб’єктів економічної діяльності від оподаткування. Адже накопичена практика відмічає, що існують легальні та нелегаль-ні форми відходу від сплати податків. Деякі науковці вважають, що податкові порушники, використовуючи різноманітні засоби прихову-вання доходів, привласнюють у 20 (двадцять) разів більше коштів, а ніж звичайна кримінальна діяльність [173]. Форми відходу від опо-даткування можливо проранжувати за наступними ознаками:

До легальних форм відходу від сплати податків можливо віднес-ти:

- відмову від сфери діяльності, або об’єктів споживання, які о