Реферат: Е. В. Колісніченко > В. О. Панченко > А. А. Папченко Відповідальний за випуск А. О. Євтушенко Декан інженерного факультету О. Г. Гусак

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


До друку та в світ

дозволяю на підставі

“Єдиних правил”,

п. 2.6.14

Заступник першого проректора –

начальник організаційно-методичного

управління В.Б. Юскаєв


НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

з курсу “Інтелектуальна власність”

для студентів усіх спеціальностей

денної та заочної форм навчання

У двох частинах

Частина 1


Усі цитати, цифровий та

фактичний матеріал,

бібліографічні відомості

перевірені, запис одиниць

відповідає стандартам


Укладачі: І.П. Каплун

Е.В. Колісніченко

В.О. Панченко

А.А. Папченко


Відповідальний за випуск А.О. Євтушенко


Декан інженерного факультету О.Г. Гусак


Суми Видавництво СумДУ

2009

Зміст

С.

ВСТУП 6

Розділ 1 Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності людини 8

1.1 Поняття і види права інтелектуальної власності 8

1.2 Об’єкти права інтелектуальної власності 10

1.3 Суб’єкти права інтелектуальної власності 12

1.3.1 Загальні положення 12

1.3.2 Автори - творці об'єктів права інтелектуальної власності 13

1.3.3 Заявник 19

1.3.4 Правонаступники як суб'єкти права інтелектуальної власності 22

1.4 Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави 23

1.5 Система джерел законодавства у сфері інтелектуальної власності 28

Розділ 2 Авторське право 39

2.1 Поняття і джерела авторського права 39

2.2 Об’єкти авторського права 41

2.3 Суб’єкти авторського права 43

2.4 Зміст та види авторського права 48

2.4.1 Особисті немайнові права 49

2.4.2 Майнові права авторів 53

2.4.3 Право слідування 57

2.5 Передача майнових прав 57

2.5.1 Матеріально-правові вимоги, що висуваються до авторських договорів 60

2.5.2 Авторський договір 61

2.5.3 Умови авторського договору 65

2.5.4 Відповідальність сторін за порушення 67

авторського договору 67

2.5.5 Припинення дії авторського договору 68

Розділ 3 СУМІЖНІ ПРАВА 70

3.1 Поняття суміжних прав 70

3.2 Суб’єкти суміжних прав 71

3.3 Суб’єктивні суміжні права 72

3.4 Термін дії суміжних прав 73

3.5 Права власників суміжних прав 74

3.5.1 Права виконавця 74

3.5.2 Права виробників фонограм або відеограм 75

3.5.3 Права організацій ефірного мовлення 76

Розділ 4 ЗАХИСТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ 77

4.1 Види порушень авторського права і суміжних прав 78

4.2 Способи цивільно-правового захисту 80

Розділ 5 ПРОМИСЛОВА ВЛАСНІСТЬ 82

5.1 Об'єкти патентного права 82

5.1.1 Винахід 82

5.1.2 Корисна модель 87

5.1.3 Промисловий зразок 89

5.2 Суб'єкти патентного права 91

5.2.1 Автори винаходів, корисних моделей, промислових зразків 91

5.2.2 Патентовласники 92

5.2.3 Спадкоємці 94

5.3 Оформлення патентних прав 95

5.3.1 Загальні положення 95

5.3.2 Складання та подання заявки 96

5.3.3 Розгляд заявки в патентному відомстві 99

5.3.4 Видача патенту 104

5.4 Права авторів винаходів, корисних моделей і промислових зразків. 105

5.4.1 Особисті немайнові права на винахід, корисну модель, промисловий зразок 105

5.4.2 Майнові права на винахід, корисну модель, промисловий зразок 107

5.4.3 Обов’язки патентовласника 114

5.5 Захист прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок 117

5.5.1 Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок 117

5.5.2 Способи захисту прав 119

^ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 122

ГЛОСАРІЙ 124



ВСТУП

Соціально-економічний розвиток держави значною мірою залежить від ефективності інтелектуальної, творчої діяльності людини. Розвиток суспільства переконливо підтвердив, що головним чинником сталого економічного розвитку держави може бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації і, в першу чергу, впровадження науково-технологічних новацій, які суттєво впливають на обсяги та якість виробництва і споживання.

У сучасних умовах прогресивний розвиток будь-якої сфери діяльності людини - культури, промисловості, агропромислового комплексу, охорони здоров'я тощо - неможливий без належного науково-технічного забезпечення та духовного розвитку суспільства. Це тісно пов'язані між собою процеси, які, у свою чергу, взаємозалежні. Ось чому однією із головних проблем, яка потребує постійної уваги та підтримки з боку держави, є належне використання інтелектуального потенціалу нації.

Сьогодні одним із найголовніших завдань є удосконалення та розвиток державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні. Інтелект, знання і творчий потенціал людини мають стати визначальними факторами розвитку українського суспільства. Найбільшою цінністю сучасного цивілізованого світу є людина, її права та свободи. Конституцією України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист права інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку із різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Характерною ознакою кінця XX століття стала масова поява на ринку нового виду товару - об'єктів права інтелектуальної власності. При цьому темпи зростання обсягів торгівлі цим товаром зростають значно швидше, ніж для звичайних товарів.

У той же час ринкові перетворення в економіці України ще не справляють належного позитивного впливу на розвиток науково-технічного потенціалу, технологічне оновлення виробництва, нарощування випуску наукоємної конкурентоспроможної продукції. У зв'язку з цим нагальною потребою є вдосконалення механізму інтеграції освіти, науки та виробництва, посилення державної підтримки інноваційних структур, створення системи правової охорони інтелектуальної власності, яка б відповідала міжнародним стандартам.

Надійні гарантії набуття, здійснення та захисту права інтелектуальної власності є невід'ємним атрибутом державності кожної цивілізованої країни. Наявність сучасної системи правової охорони інтелектуальної власності сприяє розвитку національної економіки, збереженню і збагаченню науково-технічного потенціалу держави, розвитку міжнародної торгівлі, залученню в економіку країни іноземних інвестицій, зокрема у вигляді найсучасніших технологій, входженню України як рівноправного партнера до світового ринку інтелектуальної власності.

Україна є учасницею міжнародних договорів з питань інтелектуальної власності, зокрема таких найважливіших у цій сфері, як Паризька конвенція про охорону промислової власності та Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, а також ряду договорів, які включають питання інтелектуальної власності, як-от: угода про торговельні відносини з США та договір про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом.
^ Розділ 1 Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності людини


1.1 Поняття і види права інтелектуальної власності
Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисту прав авторів та інших осіб, що мають авторські права.

Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії.

Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т. ін.) виникли як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом і правом власності.

Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці щодо їх створення, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб'єктів. І тут не зовсім застосовна класична тріада правомочностей власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, об'єкт своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тим самим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм розсудом змінювати цей об'єкт і узагалі вважати його винятково своїм. Тім більше, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об'єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація).

Таким чином, сутність права інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.

Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності полягає у двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов'язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на духовній власності творців.

Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього належать:

а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і т.д.) об'єкта права інтелектуальної власності;

б) право перешкоджати якому-небудь посяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі або репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

в) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

До майнового права належать:

а) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

б) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

в) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання;

г) інші майнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

Суттю майнових прав є одержання комерційної вигоди.

На відміну від особистого немайнового права майнове право може належати як творцю (автору), так і іншій фізичній або юридичній особі. Крім того, воно має часові й територіальні обмеження. Так, наприклад, майнове право на винахід діє протягом 20 років, а на торговельну марку (знак для товарів і послуг) - 10 років із правом продовження щоразу ще на 10 років. На літературні й художні твори це право діє протягом всього життя автора й 70 років після його смерті. Наприклад, патент на винахід діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, виданий в Україні, не діє на території інших держав.

^ 1.2 Об’єкти права інтелектуальної власності

У теорії цивільного права об'єктом права прийнято вважати те, з приводу чого виникають права. Чинне цивільне законодавство до об'єктів цивільних прав відносить речі, в тому числі гроші і цінні папери, інше майно, в тому числі і майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної діяльності, службові та комерційні таємниці, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.


З наведеного переліку об'єктів цивільного права зупинимося на результатах інтелектуальної діяльності. Цим поняттям охоплюються будь-які результати творчості. Об'єктом цивільного права може бути такий результат інтелектуальної діяльності, який відповідно до чинного законодавства об'єктом права інтелектуальної власності може бути і не визнаний.

Отже, поняття об'єкта цивільного права і поняття об'єкта права інтелектуальної власності між собою істотно відрізняються. Об'єктом цивільного права може бути будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, а об'єктом права інтелектуальної власності може бути тільки той творчий результат, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Поняття “результати інтелектуальної діяльності” охоплює ряд конкретних результатів: твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виконання фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, інформація, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, комерційні найменування, торговельні марки, географічне походження товарів та інші результати інтелектуальної діяльності, що можуть приносити користь людям. Перелічені об’єкти права інтелектуальної власності, як правило, розділяють на три основні групи (див. табл. 1): об’єкти авторського та суміжного права, об’єкти промислової власності та інші об’єкти.

Отже, слід відрізняти об'єкти цивільного права, об'єкти права інтелектуальної власності і результати інтелектуальної діяльності. Останнє поняття часто вживають у значенні об'єкта інтелектуальної власності чи об'єкта правової охорони.


Таблиця 1 - Об’єкти права інтелектуальної власності




^ 1.3 Суб’єкти права інтелектуальної власності


1.3.1 Загальні положення

У теорії права прийнято вважати суб'єктом права того, хто може мати права; того, хто може бути носієм права. Найбільш загальним визначенням суб'єкта права є таке: “Суб'єкт права - це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин”.

Отже, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих чинників. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства. Не має значення і вік фізичної особи - носієм права може бути і щойно народжене немовля, не має значення і психічний стан фізичної особи. Зараз на земній кулі немає людини, яка б не була суб'єктом права. Безправних суб'єктів не буває.

Суб’єкти права інтелектуальної власності поділяються на дві основні групи. Перша група - це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи - люди, творчою працею яких створюється інтелектуальна власність. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права згідно із законом або договором. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.

Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, роботодавці та правонаступники.

^ 1.3.2 Автори - творці об'єктів права інтелектуальної власності

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У цьому контексті термін “автори” буде вживатися в широкому значенні цього слова, тобто творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

Автором може бути лише людина, що свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Перелічити авторів у сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте у такому перерахуванні немає потреби.

Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об'єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або патентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Цим особам належить право одержувати належну їм винагороду за використання своїх творінь і розпоряджатися цією винагородою. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише у осіб віком від 14 до 18 років. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представники. За Цивільним Кодексом (ЦК) України особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом.

Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у творі, - це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті у створенні цього результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності. Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора - нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але здебільшого властиве науково-технічній творчості;

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину, - роздільне співавторство.

Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, які брали участь у створенні творчого результату, необхідні такі умови:

1) творчий результат, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту - не опера, танець без музики - не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого самостійного значення, але в такому разі не буде співавторства;

2) спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, а інший записує - це не співавторство. Тому не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу, - креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здійснювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу матеріальну допомогу автору тощо;

3) має бути угода про спільну працю. Ця угода необов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною;

4) при роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором результату в цілому;

5) співавторство має бути добровільним;

6) при нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об'єкт промислової власності належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як співавтори. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча й не включені в заявку, але брали участь у розробленні цього об'єкта;

7) винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.

Суб'єктами авторського права можуть бути не лише автори, а й інші особи. Серед них особливе місце посідають так звані “інші особи”, яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної власності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Мова йде про роботодавців.

Роботодавцеві належить право на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, інший об'єкт промислової власності, якщо винахідник або автор промислового зразка передав йому це право за договором, укладеним між роботодавцем і автором науково-технічного досягнення у письмовій формі. Стороною у цьому договорі може бути і правонаступник роботодавця.

Відповідно до ЦК України особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.

Право інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення права інтелектуальної власності на зазначений об'єкт можуть бути встановлені договором.

Виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності охоплює всі майнові права творця цього об'єкта. Майнові права належать роботодавцю за таких умов:

- творець об'єкта інтелектуальної власності перебував у трудових відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найму;

- договір найму визначає коло службових обов'язків творця, до числа яких входить обов'язок створювати об'єкти інтелектуальної власності;

- об'єкт інтелектуальної власності створено в порядку виконання трудового договору;

- об'єкт інтелектуальної власності слід визнавати службовим і за умов, що роботодавець надавав творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві у процесі створення зазначеного об'єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об'єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений;

- договір має бути укладений лише в письмовій формі;

- у договорі обов'язково має бути визначений розмір винагороди за використання об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, строки і порядок її виплати.

При будь-якому використанні об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, роботодавець має право зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Крім договору найму, не виключається за чинним законодавством укладення і спеціального договору між роботодавцем і творцем об'єкта інтелектуальної власності, в якому визначаються права й обов'язки сторін.
1.3.3 Заявник

Суб'єктами права інтелектуальної власності безперечно є заявники. У переважній більшості заявники стають суб'єктами права інтелектуальної власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності, який ними заявляється як об'єкт інтелектуальної власності. Але вони залишаються суб'єктами правовідносин у сфері інтелектуальної діяльності і в тих випадках, коли з тих чи інших причин суб'єктами права інтелектуальної власності вони не стали.

Суб'єкт права на заявку свого творіння вступає у різні правовідносини з іншими суб'єктами, у тому числі і в цивільно-правові.

Заявником може бути фізична і юридична особа. Заявниками за певних умов можуть бути фізичні особи - громадяни України, громадяни зарубіжних країн і особи без громадянства.

Особи, які мають авторське право або яку-небудь виключну правомочність на твір, для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюднений твір, факту і дати опублікування твору мають право зареєструвати ці відомості в офіційних державних реєстрах. Можуть бути таким чином зареєстровані авторські договори, що стосуються права автора на твір. Зазначена реєстрація може бути здійснена в будь-який час у межах чинності строку охорони авторського права.

Право на подання до державної реєстрації об'єктів промислової власності також мають як фізичні, так і юридичні особи. До фізичних осіб належать громадяни України, громадяни іноземних держав та особи без громадянства. При цьому іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права відповідно до міжнародних договорів України. Чинність зазначених договорів у межах України настає лише зі згоди Верховної Ради України. Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), зареєстрованих відповідно до чинного законодавства.

Патентними повіреними є також і іноземні юридичні особи, якщо їх місцеперебування знаходиться за межами України.

Патентними повіреними не можуть бути працівники Державного департаменту інтелектуальної власності та установ, що входять до його складу, а також особи, які не можуть обіймати посаду патентного повіреного відповідно до чинного законодавства.

Державний департамент інтелектуальної власності веде спеціальний реєстр патентних повірених. Після занесення імені патентного повіреного до цього реєстру йому присвоюється реєстраційний номер. Особи, не внесені до цього реєстру, не мають права називати себе патентними повіреними і, отже, займатися їх діяльністю.

Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представляє. Таке доручення оформляється в письмовій формі договором, довіреністю або іншим документом, що підтверджує його повноваження відповідно до чинного законодавства.

Повноваження патентного повіреного можуть бути підтверджені також шляхом вказівки його прізвища і реєстраційного номера в заявці на видачу охоронного документа на об'єкт промислової власності, якщо заявка підписана самим заявником.

Відповідно до Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” права на сорти рослин також підлягають державній реєстрації.

Від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників та власників сортів у відносинах, урегульованих цим Законом, можуть виступати їх представники, зокрема представники з питань інтелектуальної власності, зареєстровані відповідно до положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відповідно з авторами, заявниками та власниками прав.

Заявником на реєстрацію компонування інтегральних мікросхем може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має на це право.

Відповідно до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” заявниками можуть бути особа або група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

Особливістю Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” є й те, що заявниками можуть бути особи, які бажають скористатися уже зареєстрованою назвою місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару. Право на використання зареєстрованого зазначення мають виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.

Отже, на одержання охоронного документа України заявниками можуть бути творці об'єктів інтелектуальної власності, створених їх творчою працею. Заявниками також можуть бути будь-які інші фізичні і юридичні особи, до яких право на подання заявки перейшло на підставі закону чи договору. Заявниками можуть бути також представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені).

Отже, фактично заявником може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має намір одержати правову охорону об'єкта інтелектуальної власності за умови, що зазначена особа має право на одержання охоронного документа.

Щодо підприємств, організацій і установ різних форм власності, то вони можуть бути заявниками лише за умови, що вони наділені правами юридичної особи.

^ 1.3.4 Правонаступники як суб'єкти права інтелектуальної власності

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором, держава.

Спадкоємці можуть стати суб'єктами права інтелектуальної власності згідно із законом або заповітом. Лише Закон України “Про авторське право і суміжні права” містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Інші закони про інтелектуальну власність не містять норм про перехід майнових прав суб'єктів права інтелектуальної власності у спадщину, проте це зовсім не означає, що майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності не можуть передаватися у спадщину. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” містить таку норму: “Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником”. Така сама норма міститься і в інших патентних законах. Деякі закони України про інтелектуальну власність не містять і таких норм. Не містить такої норми і ЦК України.

Із норми про те, що власник патенту може передавати свої майнові права іншим особам на підставі договору, випливає, що власник цих прав може ними розпорядитися будь-яким іншим чином. Отже, він може свої майнові права заповісти будь-якій іншій особі. Якщо ж такого розпорядження власника патенту (заповіту) немає, то ці права переходять до спадкоємців за законом.

Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів, визначається чинним цивільним законодавством.

Правонаступником може бути й держава. За Законом України “Про авторське право і суміжні права” твори після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов'язані оберігати право авторства, право на ім'я, протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

^ 1.4 Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави

Людина, за своєю природою, прагне до найбільш повного задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, своєї безпеки. І чим більше задовольняються ці потреби, тим щасливішою вона себе відчуває.

Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають країни, в яких інтереси держави збігаються з інтересами громадян. Тому держави, що прагнуть стати процвітаючими, стратегічними задачами вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національної безпеки.

Відомо, що яскраві сплески у розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія стародавньої Греції, римської імперії або епоха відродження у Європі.

Зараз як державні діячі, так і прості громадяни все частіше приходять до розуміння того, що першоосновою економічного і культурного розвитку суспільства є результати інтелектуальної діяльності людини - науково-технічної і художньої творчості. Тому держава, що прагне до лідерства, повинна забезпечувати своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи.

У сучасному світі найбільш процвітаючі країни зводять у ранг державної політики розвиток творчого потенціалу нації. Так, у США і Японії працюють ретельно продумані програми розвитку творчості громадян, починаючи із дошкільного віку.

Таким чином, інтелектуальна власність є необхідною умовою процвітання тих культур, де її важливість знайшла повне розуміння і сприйняття та ефективно захищається законами держави.

На відміну від природних ресурсів: землі, нафти, вугілля тощо, запаси яких обмежені, інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства.

Наразі ми живемо в епоху технологічних суспільств, тобто суспільств, в яких визначальною ланкою у виробництві матеріальних благ є технології. Щоб вижити в конкурентній боротьбі, потрібно виробляти конкурентоспроможні товари. Цього можна досягти, якщо безупинно вдосконалювати технологічні процеси для їхнього виробництва. А це можна здійснити тільки за рахунок використання результатів інтелектуальної діяльності, тобто таких об'єктів інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, комерційні таємниці тощо. Безперечно, результати такої діяльності будуть більш вагомими, особливо у сфері оборони, якщо вони отримані громадянами своєї держави.

Необхідною умовою для ефективного створення і використання об'єктів інтелектуальної власності є наявність в країні системи правової охорони інтелектуальної власності. Тому країни, у яких відсутня така система, створюють її, а країни, де такі системи успадковані з минулих часів і не відповідають новим потребам, намагаються удосконалити їх.

Створення національної системи охорони інтелектуальної власності має подвійну мету. З одного боку, необхідно законним чином оформити економічні і моральні права авторів і правовласників об'єктів інтелектуальної власності, а з іншого - стимулювати в рамках державної політики творчу активність громадян, сприяти поширенню і застосуванню її результатів, заохочувати чесну торгівлю.

Так, право на одержання патенту на винахід стимулює вкладення грошей і зосередження людських ресурсів у галузі досліджень і розробок. Видача патенту стимулює інвестиції у промислове використання винаходу. Публікація патенту робить доступною інформацію про нього широкому колу людей і стимулює тим самим створення нових винаходів і, отже, сприяє науково-технічному прогресу. У свою чергу, право на торговельну марку захищає підприємство від недобросовісної конкуренції.

Серед об'єктів промислової власності великий вплив на науково-технічний і економічний розвиток мають, безумовно, винаходи. Відображена у патентній документації технічна, технологічна і правова інформація дає можливість заощаджувати час, гроші і сили у процесі науково-дослідної діяльності, не повторювати роботу, уже виконану іншими.

Патентна документація дозволяє виявляти альтернативні технології, якими можна замінити застарілі існуючі технології. На основі аналізу патентної документації можна дати оцінку конкретній технології, розглянути її на предмет впровадження чи ліцензування.

Патентна документація служить також для виявлення підприємств, що діють у тій чи іншій сфері технології, зокрема, конкурентів. Нарешті, вивчення патентної документації допомагає знаходити рішення технічних проблем, вия