Реферат: Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»

­МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ


«АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ»,

«АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ КЛІНІЧНОЇ МЕДИЦИНИ»,

«КЛІНІЧНІ ТА ПАТОГЕНЕТИЧНІ АСПЕКТИ МІКРОЕЛЕМЕНТОЗІВ»

(Суми, 20-22 квітня 2011 року),

«ACTUAL PROBLEMS OF FUNDAMENTAL AND CLINICAL MEDICINE

(IN ENGLISH)»

(Суми, 21-22 квітня 2011 року)


МАТЕРІАЛИ

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИХ КОНФЕРЕНЦІЙ

^ СТУДЕНТІВ, МОЛОДИХ ВЧЕНИХ, ЛІКАРІВ ТА ВИКЛАДАЧІВ


ЧАСТИНА ІІ


СУМИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

2011

ЗМІСТ


Матеріали конференції «Актуальні питання клінічної медицини»………………………..............................................4

Секція хірургії №1…………………………………………………………………………………………………………………………………..4

Секція хірургії №2…………………………………………………………………………………………………………………………………16

Секція нейрохірургії, неврології, психіатрії та дерматовенерології………………………………………………….....30

Секція педіатрії №1…………...………………………………………………………………………………………………………………......43

Секція педіатрії №2…………...…………………………….......................................................................................................................63

Матеріали конференції «Клінічні та патогенетичні аспекти мікроелементозів»……………………………….80

Матеріали конференції «Actual problems of fundamental and clinical medicine (in english)».......................90

Секція теоретичної медицини……………………………………………………………………………………........................................90

Секція клінічної медицини…………………………………………………………………........................................................................99



^ АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ КЛІНІЧНОЇ МЕДИЦИНИ


СЕКЦІЯ ХІРУРГІЇ №1


ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ СО2 ЛАЗЕРА В ХІРУРГІЧНОМУ

ЛІКУВАННІ ВРОСЛОГО НІГТЯ

Шевченко В.П., Шевченко В.В.

СумДУ, кафедра загальної хірургії, фтизіатрії та радіаційної медицини,

Навчально-консультативний науково-методичний центр лазерної хірургії СумДУ


Врослий ніготь (unguis incarnates, ingrown toenail або onychocryptosis) є однією із найбільш частих причин звернення до хірурга в амбулаторних умовах – від 0,5 до 10% хворих .Ця патологія зустрічається набагато частіше чим остеомієліт,флегмони або абсцеси нижніх кінцівок, приносячи чимало страждань хворим. Консервативні методи лікування недостатньо ефективні, а традиційні хірургічні втручання (операції за Шміденом, Дюпіітреном,та їх численні модифікації) дуже травматичні, не косметичні (спотворюють нігтьову фалангу),після них пацієнти тривалий час відчувають біль в прооперованому пальці,процес загоєння затягується у них на багато тижнів і крім цього в 20-50% випадків можливий розвиток рецидиву. Для зменшення частоти рецидування після різних варіантів крайової резекції нігтя використовують хімічну деструкцію – дію на зону росту 80-90% фенолом, при цьому частота рецидиву зменшується до 5%. Але, є повідомлення про побічну токсичну дію фенола та інших речовин , що використовуються для хімічної абляції матрикса. Висока ефективність відмічається при доповненні крайової резекції вейпоризацією зони матрикса СО2 лазером.

^ Мета дослідження. Вивчити можливість оптимізації хірургічного лікування врослого нігтя шляхом використання високоенергетичного СО2 лазера.

Результати. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 48 хворих на врослий ніготь, у яких для лікування використано лазерне висічення гнійно-некротичних тканин білянігтьового валика, лазерна крайова резекція нігтьової пластинки з вейпоризацією відповідної ділянки матрикса. Чоловіків було 16, жінок – 32. Вік хворих коливався від 17 до 74 років. Оперативне втручання приводилося під місцевою анестезією. Тривалість не перевищувала 15 хвилин. Після операції використовувалися перев’язки з розчином декасану. В післяопераційному періоді були відсутні кровотеча, набряк тканин, інфекційні ускладнення .Загоєння рани проходило без ускладнень, швидко відновлювалася працездатність. За час спостереження за прооперованими хворими (12 місяців) не виявлено жодного випадку розвитку рецидиву.

Т.ч. використання СО2 лазера сприяє підвищенню ефективності лікування врослого нігтя і може бути рекомендовано для більш широкого впровадження в клінічну практику.


^ РЕЗУЛЬТАТИ ВИКОРИСТАННЯ ВИСОКОЕНЕРГЕТИЧНОГО ВУГЛЕКИСЛОТНОГО ЛАЗЕРА ПРИ ЛІКУВАННІ ДОБРОЯКІСНИХ НОВОУТВОРЕНЬ ШКІРИ

Шевченко В.П., Конанихін В.І.*, Шевченко В.В.

СумДУ, кафедра загальної хірургії, фтизіатрії та радіаційної медицини,

^ Навчально-консультативний науково-методичний центр лазерної хірургії СумДУ,

*Сумський обласний онкологічний диспансер


Для лікування доброякісних новоутворень шкіри традиційно використовуються хірургічна ексцизія, електрокоагуляція або кріохірургія. Можливі також інші способи деструкції патологічних субстратів шляхом локального введення інтерферону, лідази, 5-фторуроцила, аплікації концентрованого відвару чистотілу. Проте результати лікування цими методиками не завжди задовольняли як пацієнтів, так і хірургів. У деяких випадках на місці їх видалення розвивалися грубі деформуючі рубці, сам процес загоєння був тривалий, супроводжувався нерідко гнійно-септичними ускладненнями. У частини хворих виникали рецидиви. Після використання не хірургічних методик лікування, крім названих ускладнень, спостерігалося неповне видалення новоутворень, виражений больовий синдром. Тому, актуальним є пошук більш ефективних методів лікування. Перспективним у цьому аспекті є використання високоенергетичного вуглекислотного лазера. Лазерний промінь, завдяки монохроматичності та когерентності відрізняється високою щільністю потужності, що дозволяє селективно діяти на патологічний субстрат, без пошкоджуючого впливу на оточуючі тканини. Винятково висока температура лазерного променя дозволяє швидко (за декілька секунд) випарити новоутворення на шкірі.

^ Мета роботи. Вивчити можливості підвищення ефективності лікування доброякісних новоутворень шкіри, шляхом використання СО-2 лазера.

Матеріали і методи. Проаналізовані результати лікування 66 хворих з доброякісними новоутвореннями шкіри з використанням СО-2 лазера за період 2008-2010 роки. Вік хворих від 17 до 76 років. Чоловіків - 31, жінок – 35. Використовували високоенергетичний вуглекислотний лазер «Промінь-М» (довжина хвилі 10,6 мкм), вихідна потужність 25 Вт.

Результати. Проведені: лазерна коагуляція (24), лазерна ексцизія (32), лазерна вейпоризація(10). Вибір методики залежав від розмірів, глибини ураження, наявності пігментації, чи кератизації. Попередньо до втручання проводилося цитологічне, а після ексцизії – гістологічне дослідження новоутворень. У всіх випадках веріфіковано їх доброякісний характер. Оперативне втручання було практично безкровним. У післяопераційному періоді були відсутні набряк, гематоми, біль, гнійно-септичні ранові ускладнення. Рани загоювалися швидко, з утворенням тонкого ледве помітного рубчика, відповідаючого самим прискіпливим косметичним вимогам. Про високу ефективність СО-2 лазера свідчить відсутність рецидивів новоутворень у пролікованих хворих.

Т.ч. використання високоенергетичного вуглекислотного лазера у лікуванні доброякісних новоутворень шкіри супроводжується вираженим стерилізуючим, бактерицидним ефектом на тканини, інгібіцією фази альтерації, ініціює активацію репаративних процесів в рані, що маніфестується відсутністю гнійно-септичних ранових ускладнень і більш швидким загоєнням ран.


^ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗВЯЗКУ ГРУП КРОВІ ХВОРИХ У СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ

НА РАК МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ ТА ЕКОЛОГІЧНИХ УМОВ ПРОЖИВАННЯ

Бобошко Г.В., магістрант, Корнієнко Л.І., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – д.мед.н., проф. І.Д. Дужий

^ СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії


Вступ. Оскільки рак молочної залози є однією з найпоширеніших онкологічних хвороб у жінок лікування цього процесу являють собою одну з найбільш важливих медичних проблем, що і визначає актуальність наукових досліджень такого напрямку. Загальновідомо, що основними факторами ризику розвитку раку молочної залози є спадковість, кількість пологів і абортів, кількість оперативних втручань на молочній залозі, гормональні порушення та несприятлива екологія навколишнього середовища. Згідно статистичних даних захворюваність на рак молочної залози в Україні становить у середньому 61,2% (2,5хворих на 100тис. населення) у Сумській області - 63% (0,018 на 100 тис. населення).

^ Мета дослідження. Виявлення тенденції захворюваності на рак різних стадій молочної залози залежно від групи крові, регіонів проживання хворих та залежності від екологічних умов на території проживання.

Під нашим спостереженням було обстежено 450 хворих на рак молочної. Ми провели вивчення належності хворих до існуючих груп крові.

^ Огляд літератури. Відомо, що існує більше 15 групових систем крові (АВ0, резус, Діффі, Келл, Кідд, MNSs та ін.). Найбільше значення у практиці має групова система АВ0. Вона включає 2 ізоантигена (А,В) і два типи антитіл: α (анти-А) та β (анти-В). Співвідношення зазначених антигенів та антитіл утворює 4 групи крові. Останні є спадковими ознаками, які формуються у період ембріогенезу і не змінюються протягом усього життя людини.

^ Отримані результати і їх обговорення. Проаналізовані дані свідчать, що найбільша захворюваність на рак молочної залози у Сумській області припадає на першу групу крові(I) – 36,89% від загальної кількості хворих або 0,00166 осіб на 100 тис. населення; на другу групу крові (II) – 34,44%, або0,00155 осіб на 100 тис. населення; третя група крові (III)- 22,89%; або 0,00103 осіб на 100 тис. населення; на четверту групу крові (IV) – 5,78% або 0,00026 осіб на 100 тис. хворих.

Найвищі показники захворюваності припадають на першу групу крові(I) в Охтирському районі -7 (1,556%) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, що у перерахунку на 100 тис. населення складає 0,00007; у Шосткинському районі – у 9 (2%) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, у перерахунку на 100 тис. населення складає 0,00009; у Роменському, Сумському районах по 10 (2,22%) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, у перерахунку на 100 тис. населення складає 0,0001; найнижчі – показники захворюваності при цій групі крові мали місце у Липово-Долинському районі - 3 (0,667%) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, а у перерахунку на 100 тис. населення – 0,00006, С.Будському районі -2 (0,444%) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, а у перерахунку на 100 тис. населення складає 0,00002; у В. Писарівському районі - 1 (0,222%) хвора, а у перерахунку на 100 тис. населення 0,00002. Найвищі показники захворюваності на другу групу крові(ΙΙ) зустріли у Охтирському районі – 8 (1,778%) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, а у перерахунку на 100 тис. населення - 0,00008, у Конотопському та Сумському районах по10 (2,222%) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, що у перерахунку на 100 тис. населення складає 0,0001, у Кролевецькому районі – 12 (2,667%) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, а у перерахунку на 100 тис. населення – 0,00012; Шостинському районі – 14 (3,111%) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, що у перерахунку на 100 тис. населення складає 0,0001; найнижчі – найнижчі показники захворюваності мали місце у С.Будському та Липово-Долинському районах – по 2 (0,444%) хворих, що у перерахунку на 100 тис. населення складає 0,00002; у Білопільському та Тростянецькому районах по 3 (0,667) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, а у перерахунку на 100 тис. населення – 0,00002. Найвищі показники захворюваності на третю групу крові(ΙΙΙ) були у Шостинському районі – 9 (2%) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, що у перерахунку на 100 тис. населення складає 0,00009; у Охтирському районі- 10 (2,222%) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, а у перерахунку на 100 тис. населення складає 0,0001, у Роменському районі – 12 (2,667%) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, що у перерахунку на 100 тис. населення складає 0,00012; найнижчі – у Липово-Долинському, Недригайлівському, Путівльському, С.Будському – по 1 (0,222%) хворій від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, що у перерахунку на 100 тис. населення складає 0,00001. Найвищі показники захворюваності на четверту групу крові (IV) були у Лебединському районі - 3 (0,67%) хворих від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, що у перерахунку на 100 тис. населення складає 0,00003; найнижчі – у Ямпільському - 1 (0,22) хвора від загальної кількості виявлених на рак молочної залози, а у перерахунку на 100 тис. населення – 0,00001.

Заключення. Виходячи із показників захворюваності на рак молочної залози можна зробити припущення про значний вплив на цей показник екологічно несприятливих умов таких районів як Шостинський, Сумський, Охтирський, Конотопський та Роменський.

^ ДО ВИКОРИСТАННЯ ПРОМЕНЕВОЇ ТЕРАПІЇ ПРИ ЛІКУВАННІ РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

Бобошко Г.В., магістрант, Сніцарь Н.А., студ. 6-го курсу

Науковий керівник – д.мед.н., проф. І.Д. Дужий

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії


Променева терапія є одним із основних методів лікування рака молочної залози. Перші відомості про використання променевої терапії для лікування рака молочної залози з’явилися 29 січня 1896 року у місті Чикаго. У посібнику з рентгенотерапії Holfelder Н. (1928) є опис способу променевого впливу на молочну залозу з тангенціально розміщених полів, що стало базовим для переважної кількості варіантів дистанційного опромінення. Прогресивні технічні можливості дають змогу підводити високі дози опромінення як до первинної пухлини молочної залози, так і до реґіонарного лімфатичного колектора і визивати тим самим достатньо глибоке сублетальне пошкодження пухлинних структур у зоні опромінення. У зв’язку з цим по-новому постає питання щодо ролі променевої терапії у комплексному лікуванні рака молочної залози. За даними останніх публікацій лікування рака молочної залози можливе лише за допомогою променевої терапії. У більшості випадків променеву терапію використовують як компонент комбінованого або комплексного лікування, що дає більш виражений і стійкий ефект.

Під нашим спостереженням хворих на рак молочної залози було 450 осіб, спостереження проводилися у 2009-2010 рр. на базі ОКЗ СОКОД.

Оскільки променеву терапію розглядають як компонент комбінованого та комплексного лікування і метод локорегіонального впливу на пухлинний процес, у кожному конкретному випадку відповідно до загального плану лікування визначають її задачі і показання до використання в залежності від ступеню розповсюдження процесу, морфологічної характеристики і локалізації пухлини, стану хворого, наявності або відсутності протипоказань до опромінення.

доопераційна променева терапія проведена у 148 (32,9% ) жінкам від загальної кількості хворих; середній вік хворих - 41-50, 51-60 роки. Безпосередній результат виживання хворих становить 73%;

післяопераційна променева терапія проведена у 143(31,7%) хворих; середній вік хворих - 41-50, 51-60 роки. Безпосередній результат виживання хворих становить 69%.

самостійна променева терапія проведена - 71(15,8%) хворий; середній вік хворих - 51-60, 61-70 роки. Безпосередній результат виживання хворих становить 49%.

променева терапія у схемах хіміопроменевого лікування застосована у - 88(19,6%) хворих; середній вік хворих - 41-50, 51-60 роки. Безпосередній результат виживання хворих становить 38%.

При всіх видах лікування рака молочної залози з використанням променевої терапії у хворих мав місце рак II-ї стадії.

Заключення. Найкращі клінічні результати при застосуванні променевої терапії мали місце при її комбінації з оперативним втручанням - Р<0,05. З огляду на це така терапія повинна вважатись найбільш оптимальною.


^ ТРОМБОГЕМОРАГІЧНІ УСКЛАДНЕННЯ ПІСЛЯ СПЛЕНЕКТОМІЇ У ХВОРИХ НА ІДІОПАТИЧНУ ТРОМБОЦИТОПЕНІЧНУ ПУРПУРУ ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА

Бубнова І.С., Холодов Б.І., студ. 3-го курсу

^ Науковий керівник – доц. В.П. Шевченко

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії


Доведено, що сплененктомія (СЕ) є найбільш ефективним і радикальним методом лікування ідіопатичної тромбоцитопенічної пурпури (ІТП). Майже у 85% випадків безпосередньо після операції підвищується кількість тромбоцитів і припиняються геморрагічні прояви З іншого боку спленектомія при цьому захворюванні пов’язана з високим ризиком розвитку ранніх післяопераційних ускладнень. Найбільш частими крім запально-септичних є тромбогеморрагічні ускладнення - післяопераційні кровотечі, тромбози судин портальної системи. Одним із характерних післяопераційних ускладнень у хворих на ІТП є кровотеча в зоні вилученої селезінки та післяопераційної рани. .З іншого боку видалення селезінки супроводжується розвитком тромбоцитозу при збереженні функціональної активності тромбоцитів, що виражається підвищенням коагуляційного потенціалу та небезпекою розвитку тромбоемболічних ускладнень. Венозні тромбози поверхневих та глибоких вен виникають у 5-8% хворих на ІТП і можуть бути причиною ТЕЛА, яка реєструється у 0,5 – 1,6% пацієнтів після СЕ.

^ Мета дослідження. Вивчити частоту тромбогеморрагічних ускладнень у хворих на ІТП після спленектомії і можливості їх попередження.

Матеріали і методи. Нами проведено ретроспективний аналіз 18 історій хвороби хворих на ІТП, яким була виконана спленектомія за період 1990-2009 роки у зв’язку з неефективністю консервативного лікування. Проводилося клініко-лабораторне і інструментальне обстеження, яке включало крім загальноклінічних методів специфічні дослідження формених елементів крові (ретикулоцитограма, тромбоцитограма, визначення осмотичної резистентності еритроцитів). До операції важливе значення надавали визначенню розмірів селезінки, ступеня тяжкості геморагічного синдрому, порушень згортуючої системи крові, імунологічної реактивності, тривалості захворювання, характеру попереднього медикаментозного лікування.

Результати. В перші дні післяопераційного періоду число тромбоцитів починало збільшуватися, але залишалося значно нижче нормальних показників. Кровотеча із ложа селезінки зареєстрована у 2 хворих, що вимусило провести релапаратомію у одної із цих пацієнток. Кровоточивість із рани спостерігалася у 4 хворих на протязі перших 5 діб. Для гемостазу використовували амінокапронову кислоту, вікасол, етамзилат натрія, тугіну, переливання свіжозамороженої плазми. Починаючи з 5 доби число тромбоцитів у 95% хворих досягало нормальних показників, досягаючи піку на 8-10 добу. У 35% хворих число тромбоцитів перевищувало 900000/мл., що ставало небезпечним у зв’язку з загрозою розвитку тромбоемолічних ускладнень. Так, тромбофлебіт поверхневих вен гомілки мав місце у 2 хворих, у одної хворої похилого віку на 10 добу розвинулася тромбоемболія легеневої артерії. Тому при збільшенні числа тромбоцитів більше нормальних показників хворим призначали дезагреганти (трентал, курантил, діпірідамол), по показанням використовували антикоагулянти (гепарин чи фраксипарин ).

Висновки. У хворих на ІТП СЕ призводить до дискоординації в системі гемостазу: під час і в перші доби після операції існує схильність до коагулопатичного симптомокомплексу і кровотечі, напроти починаючи з 5 доби виникає небезпека тромботичних ускладнень. Для попередження розвитку тромбогеморрагічних ускладнень необхідний диференційований підхід з урахуванням як показників гемостазу, так і терміну післяопераційного періода.


^ ДОСВІД ЛІКУВАННЯ ГРИЖ ПЕРЕДНЬОЇ ЧЕРЕВНОЇ СТІНКИ У ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ

Вечерська В.О., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – доц. Г.І. П'ятикоп

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії


Щорічно в світі виконується понад 20 мільйонів операцій з приводу гриж, що складає від 10 до 21% всіх хірургічних втручань. В даний час від цього захворювання страждає близько 510-570 млн людей, а серед всіх хворих із грижами передньої черевної стінки до 60% складають люди похилого та старечого віку.

Хірургічне лікування осіб похилого та старечого віку вирізняється високим оперативним ризиком, пов'язаним як із тяжкою супутньою патологією, так із віковими особливостями в організмі, а саме, з наявністю інволюційних функціональних та морфологічних змін органів та систем; поліморбідністю із переважно хронічним перебігом захворювань; системною слабкістю сполучної тканини; зниженням регенераторно-репаративної активності; скороченням термінів функціональної декомпенсації ураженої системи. При цьому поєднання супутніх захворювань органів дихання та кровообігу призводить до своєрідного синдрому взаємного «пригнічення». Окрім того, в даній віковій групі спостерігається значна післяопераційна летальність, яка коливається від 3,9 до 11,6%, а частота рецидивів у пацієнтів цієї категорії складає від 15,4 до 30%.

Робота ґрунтується на результатах обстеження та лікування 270 хворих із грижами передньої черевної стінки, які були оперовані на кафедрі загальної хірургії КЗ «СОКЛ» за 2010 рік. Питома вага герніотомій в осіб похилого та старечого віку становила 68,5% (185). Передопераційне обстеження хворих полягало в проведенні клінічних, лабораторних, інструментальних досліджень. Пацієнтів оперували в стані компенсації або стабільної субкомпенсації систем життєзабезпечення. При виборі типу операції перевагу віддавали найбільш щадним та малотравматичним методикам. Використовувався ідентичний за хімічною структурою матеріал – поліпропілен. Залежно від патологічних змін та топографо-анатомічних умов у кожного конкретного хворого диференційовано виконували відомі методи герніопластики з імплантацією переважно sublay - 61% (113 хворих), рідше – onlay – 23% (43 хворих). Частині хворих (8,7% - 16 ) проведено комбіновану герніопластику з утворенням м'язово-апоневротичної дуплікатори та додатковим укріпленням зони швів поліпропіленовою сіткою.

Післяопераційне ведення хворих передбачало корекцію життєво важливих органів і систем та профілактику ускладнень. Рівень ранових ускладнень становив 3,8%.

Таким чином, застосування сучасних методів герніопластики з використанням поліпропіленових трансплантатів дозволяє суттєво покращити результати хірургічного лікування гриж живота в осіб похилого та старечого віку, що дозволяє рекомендувати таку тактику для використання.


^ ОПЫТ ЛЕЧЕНИЯ ОСТРОЙ СПАЕЧНОЙ КИШЕЧНОЙ НЕПРОХОДИМОСТИ

Кравец А.В., Шевченко В.П., Пятикоп Г.И., Выходцев В.К., Соболев Ю.И., Мысловский И.А.

СумГУ, кафедра общей хирургии, радиационной медицины и фтизиатрии, Сумская областная клиническая больница


Спаечная кишечная непроходимость является распространенным заболеванием с тенденцией к неуклонному росту. За последние 20 лет частота спаечной кишечной непроходимости увеличилась в 1,9 раза. Количество больных с данной патологией составляет 3,5% общего числа хирургических больных в стационаре.

Проведен анализ результатов лечения 62 больных с острой спаечной кишечной непроходимостью в возрасте от 18 до 73 лет. Мужчин было 37 (59,7%), женщин – 25 (40,3%). До 20 лет было 4 (6,5%) больных, от 21 до 60 лет – 42 (67,7%) и старше 60 лет – 16 (25,8%) человек. Время от начала заболевания до момента госпитализации было: до 12 часов – у 41 (66,1%), от 12 до 24 часов – у 15 (24,2%), больше 24 часов – 6 (9,7%) больных.

Причинами развития острой спаечной кишечной непроходимости были: операции по поводу острого аппендицита – 17, прободной язвы желудка и двенадцатиперстной кишки – 9, гинекологической патологии – 7, острого холецистита – 6, травм живота – 4, панкреонекроза – 4, прочие – 15. Диагностика основывалась на классических анамнестических и физикальных данных в сочетании с рентгенологическим (в том числе рентгенконтрастирующим) и ультразвуковым методом. Придерживались стандартной тактики лечения больных со спаечной кишечной непроходимостью. При странгуляционной кишечной непроходимости оперативное лечение выполнялось в экстренном порядке после кратковременной предоперационной подготовки. При острой спаечной кишечной непроходимости, осложненной перитонитом, операция выполнялась после 2-3 часовой подготовки, включающей декомпрессию верхних отделов желудочно-кишечного тракта, дезинтоксикационную терапию. В других случаях выполняли декомпрессию верхних отделов желудочно-кишечного тракта, сифонную клизму, инфузионную терапию. Эффективность лечебных мероприятий оценивали клинически, рентгенологически и при помощи ультразвукового метода через 4-6 часов.

Консервативные методы лечения острой спаечной кишечной непроходимости оказались эффективными у 48 (77,4%) больных. Оперированы 14 (22,6%) больных. Выполнены следующие операции: рассечение спаек у 6 (42,9%) больных, рассечение спаек с грыжесечением – у 4 (28,6%), рассечение спаек с резекцией тонкой кишки – у 2 (14,3%), рассечение спаек с формированием разгрузочных стом – у 2 (14,3%) больных. В большинстве случаев выполняли новокаиновую блокаду корня брыжейки, назоинтестинальную интубацию. В послеоперационном периоде проводили коррекцию нарушений гомеостаза, раннюю активизацию больных, стимуляцию кишечника. Дифференцированный подход к диагностике и лечению острой спаечной кишечной непроходимости позволил снизить летальность до 3,2%.


^ ГОСТРІ СТРЕСОВІ ВИРАЗКИ, УСКЛАДНЕНІ КРОВОТЕЧОЮ, ПРИ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВІЙ ТРАВМІ ТА ОПІКОВІЙ ХВОРОБІ

Барсук В.І., Гольченко Н.О.; Курбатов В.О., студ. 3-го курсу

^ Науковий керівник –доц. В.П. Шевченко

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії, Сумська обласна клінічна лікарня


На відміну від виразкової хвороби з її характерними етіологічними факторами (спадкова схильність, хелікобактерна інфекція, нервово психічні перевантаження), гострі стрессові виразки патогенетично пов’язані з екстремальними впливами. Провідне значення в ульцерогенезі стресових виразок надають ішемії слизової оболонки шлунка і ДПК в умовах розладу мікроциркуляції, гіповолемії, плазмовтрати та гіпотонії; збільшенню продукції АКТГ при стресі, кортикостероїдів, катехоламінів, гістаміну, що зумовлюють негативний вплив на захисний бар’єр слизової оболонки, та підсилюють кислотно-пептичний фактор і порушення гастродуоденальної моторики. Гострі ерозії та виразки протікають безсимптомно та виявляються, як правило, при виникненні масивної кровотечі. Частота кровотечі, за даними літератури, сягає 80%. У 36% хворих зі ГСВ спостерігається перфорація виразки.

Летальність при ГСВ коливається від 6 до 87,5% в залежності від перебігу основного захворювання, на фоні якого виникли стресові виразки. Ще в 1842 Curling навів 12 прикладів смерті від кровотечі із гастродуоденальних виразок, у хворих з тяжкими опіками . В 1932 р. Cushing описав утворення виразок у шлунку і кровотечу у хворих після тяжких ЧМТ.

^ Мета дослідження. Вивчити частоту, особливості і результати лікування ГСВ при тяжких ЧМТ та опіковій хворобі.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 230 постраждалих з тяжкою черепно-мозковою травмою, які лікувалися в нейрохірургічному відділенні, та 26 хворих з опіковою хворобою, які перебували в опіковому відділенні СОКЛ на протязі 2009 року. В алогоритм обстеження крім рутинних лабораторних тестів, використовувалася ЕГДС. Активність кровотечі та стан гемостазу оцінювали за Forrest.

Результати. Серед 230 постраждалих з тяжкою ЧМТ(забоями головного мозку, внутрішньочерепними гематомами) оперовано 132(57,4%).

Гастродуоденвальні кровотечі різного ступеню тяжкості на 2-3 добу після операції спостерігалися у 16(12,1%) хворих. У 10 хворих консервативне лікування, яке включало парантеральне введення квамателу, контралока в мегадозах, трансфузію компонентів крові, транексамової кислоти було ефективним. У 2 пацієнтів у зв'язку з відсутністю гемостазу проведено оперативне втручання. Серед 26 хворих з тяжкими опіками( площа глибоких опіків більше 30%) гастроінтестинальні кровотечі спостерігалися на 7-10 добу у 6 (23,1%) випадках. Консервативне лікування було ефективним у 4 із них. 2 постраждалий були прооперовані. Померли після операції 2 хворих. Морфологічно виразки Кушинга і Курлінга не відрізнялися. В обох випадках це були гострі стрессові виразки, множинні, що розташовувалися по малій кривизні. Дно гострих виразок було покрите фібрином або згустком крові. Їхній діаметр - 2-3 мм і більше. Навколо виразок був відсутній периульцерозний запальний вал, характерний для хронічної виразки.

Т.ч. у постраждалих з тяжкими ЧМТ і опіковою хворобою виникають ГСВ, які ускладнюються кровотечою. Морфологчно стрессові виразки Кушинга і Курлінга не мають відмінностей, але спостерігається різниця в термінах їх розвитку. Для хворих з тяжкою краніальною травмою найбільш небезпечний термін їх розвитку 2-3 доба, для опікових хворих 7-10 день, що необхідно враховувати при лікуванні таких постраждалих.


^ ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЛІКУВАННЯ ПРИ КРОВОТЕЧІ З ВАРИКОЗНО РОЗШИРЕНИХ ВЕН СТРАВОХОДУ ТА ШЛУНКА У ХВОРИХ ІЗ ПОРТАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ

Лукаш А.В., Галенко Н.Г., студ. 3-го курсу

^ Науковий керівник – доц. Г.І. П'ятикоп

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії


Питання патогенезу, діагностики та лікування кровотеч із варикозно розширених вен стравоходу та шлунка (ВРВСШ) у хворих з портальною гіпертензією є актуальною темою абдомінальної хірургії. Частота визначення ВРВСШ у хворих на цироз печінки (ЦП) коливається від 25 до 80%. Летальність при кровотечах із ВРВСШ становить 40%, обумовлюючи половину всіх летальних випадків хворих на ЦП. А 50-90% хворих, які перенесли кровотечу, вмирають протягом року від рецидивів кровотечі або її наслідків.

Проведений аналіз лікування 188 хворих на цироз печінки з портальною гіпертензією, ускладненою кровотечею з ВРВСШ на базі хірургічного відділення КЗ «СОКЛ». Серед них чоловіки становили 110 (58,5%), жінки – 78 (41,5%) хворих. Більшість (65%) були пацієнти віком від 30 до 60 років.

Всім хворим проводили обов'язкові обстеження: загальний аналіз крові, сечі, амілаза крові і сечі, цукор крові, біохімічний аналіз крові, коагулограма, група крові, резус-фактор, визначали рівень крововтрати (за даними Hb, Ht, маси тіла). Також виконували інструментальні дослідження: фіброезофагогастродуоденоскопію (ФЕГДС), ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини.

Після термінового проведення топічної діагностики розпочинали активну терапію, спрямовану на зупинку кровотечі та відновлення порушеного ОЦК. Для цього використовували замісну гемотрансфузію, підвищували коагуляційні властивості крові переливанням амінокапронової кислоти, транексамової кислоти, етамзилату, вікасолу тощо. Обов'язково використовували дозований холод на живіт. Для зменшення кислотно-пептичного фактору використовували антацидні препарати (квамател, опразол), а також такий препарат як альмагель. Для поліпшення функції печінки використовували гепатотропну терапію.

У 8 хворих для зупинки кровотечі використовували 2-ох балонний зонд Блекмора протягом 2-3 діб. Проте у 4 хворих після використання зонду виник рецидив кровотечі.

Оперовано 25 хворих, яким не вдалося зупинити кровотечу консервативним способом. Усім виконана гастротомія із перев'язуванням кардіальних вен шлунка. Померло 5 хворих від прогресуючої печінково-ниркової недостатності.

Отже, проблема лікування хворих із кровотечами з ВРВСШ унаслідок портальної гіпертензії циротичного ґенезу виходить за межі невідкладної хірургії. Необхідно відновити цілеспрямований контакт терапевтів і гастроентерологів, які частіше займаються спостереженням і лікуванням цієї категорії хворих, щоб активно визначати та відбирати на превентивне лікування з упровадженням активної хірургічної тактики лікування портальної гіпертензії.


^ ТАКТИКА ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ПЕРФОРАТИВНОЇ ВИРАЗКИ

П'ятикоп Г.І.,Шевченко В.П., Братушка В. О., Материнський О. М., Кравець О.В.

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії


Перфоративна виразка (ПВ) шлунка та дванадцятипалої кишки, не дивлячись на суттєві успіхи медикаментозного лікування виразкової хвороби, й на досі залишається однією з актуальних проблем невідкладної хірургії органів черевної порожнини.

Проведений аналіз результатів лікування 54 хворих на ПВ, які поступили у клініку загальної хірургії СумДУ впродовж 2008-2010 рр. З них чоловіків було 49 (91%), жінок – 5 (9%). У більшості випадків прободіння локалізувалося у пілородуоденальній зоні (91%), перфорація медіогастральних виразок зустрічалася у 10 разів рідше (9%). У переважній більшості спостережень мало місце прободіння у вільну черевну порожнину – 93% (50 хворих); прикрита ПВ зареєстрована у 5,6% випадків, атиповий клінічний перебіг – у 1,4%. Програма діагностики окрім загальноприйнятого стандарту (аналізу скарг і анамнезу, фізикальне дослідження, клінічні аналізи крові та сечі, оглядова R-графія черевної порожнини) включала також виконання УЗД, ФГДС, лапароцентез, відеолапароскопію. Вибір способу операції визначали на основі локалізації перфоративної виразки, характеру морфологічного субстрату, вираженості запального періпроцесу і перитоніту, ступеню тяжкості й компенсації супутньої патології. Основною операцією при прободінні виразок пілородуоденальної зони було висічення виразки, пілородуоденопластика у поєднанні з селективною шлунковою ваготомією (СВ). Вшивання ПВ дванадцятипалої кишки було виконано у 5 (9%) пацієнтів з тяжкою супутнею патологією та розлитим гнійним перитонітом. У пацієнтів з перфорацією виразок невеликих розмірів (до 10 мм), без виражених периульцерозних рубцево-запальних змін обмежувались висіченням виразок та ушиванням з послідуючим призначенням (з першої доби після операції) сучасної медикаментозної проти- виразкової терапії ( 8 пацієнтів).

Проведений нами аналіз показав, що всі хворі, які перенесли операції з приводу виразкової хвороби, у тому числі й у зв'язку з перфорацією, потребують у послідуючому реабілітаційного лікування під контролем гастроентеролога-терапевта і хірурга. Медикаментозні призначення включають застосування гастроцитостатиків, обволікаючих засобів й обов'язково антихелікобактерну терапію (триплетну або квадрі). За показаннями призначаються транквілізатори, регулятори моторики і т.і. Високоефективним є також проведення санаторно-курортного оздоровлення у профільних закладах.


^ ЕФЕКТИВНІСТЬ СПЛЕНЕКТОМІЇ ПРИ ІДІОПАТИЧНІЙ ТРОМБОЦИТОПЕНІЧНІЙ ПУРПУРІ

Сікора В.В., Чумак О.О., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – доц. В.П. Шевченко

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії


Ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура ( ІТП) належить до найбільш частих надбаних аутоімунних захворювань людини , вперше описана в 1735 році K. Werlhof .Під поняттям ІТП розуміють надбане руйнування тромбоцитів власними антитілами , яке відбувається в органах ретикуло-ендотеліальної системи, переважно в селезінці. Єдина немедикаментозна форма лікування ІТП заключається у використанні спленектомії (СЕ), яка дозволяє одночасно видалити основний продуцент аутоантитіл, і головне місце деструкції тромбоцитів. Ефективність спленектомії висока, але високим є і ризик розвитку післяопераційних ускладнень у цієї категорії хворих Тому відношення до спленектомії у хворих на ІТП залишається неоднозначним і це питання потребує подальшого поглибленого вивчення .

^ Мета дослідження. Вивчити ефективність спленектомії при ІТП, проаналізувавши безпосередні і віддалені результати лікування.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз 18 історій хвороб хворих на ІТП, у яких виконана спленектомія в хірургічному відділенні Сумської обллікарні за період 1990-2009 років. Переважно х