Реферат: Усунення адміністративних бар’єрів та покращення державної регуляторної політики в Україні

Версія: 08 червня 2007


Усунення адміністративних бар’єрів та покращення державної регуляторної політики в Україні


Policy Paper


Автор – Татаревський Олександр

atatarevsky@icps.kiev.ua






Вступ 3

Проблеми державної регуляторної політики 5

Усунення адміністративних бар’єрів 10

Шляхи подолання проблем 19


Вступ
Останніми роками в Україні багато говорять про реформи бізнес-середовища. Про реформи, які забезпечать швидкий розвиток малого і середнього бізнесу в Україні. І які забезпечать постійне економічне зростання і, врешті-решт, – підвищення рівня життя кожного громадянина.

Багато чого було зроблено. Дослідження бізнес-середовища свідчать про наявність певних позитивних зрушень. Зокрема, знизилась середня вартість, яку підприємці сплачують, виконуючи вимоги певних регулювань. Втім, поряд з цим постійно з’являються нові проблеми й перешкоди, які заважають розвитку підприємств. Знизилась передбачуваність регуляторного середовища, що свідчить про недостатню ефективність державної регуляторної політики. Зросли неофіційні виплати, які змушені робити підприємці, що свідчить про зростання корупції, чому сприяє існування численних адміністративних бар’єрів, які створюють для чиновників можливість займатися «пошуком ренти».

Великою мірою причиною існуючих проблем є досі пануюча в України філософія адміністративного втручання, коли уряд прагне безпосередньо контролювати ринок замість того щоб створити умови для автономного та прозорого його функціонування.

Крім того, в Україні існує хронічна неповага до законів і, як наслідок, їх невиконання. Державні та судові органи слабкі як з точки зору авторитету, так і фінансової спроможності. Багато судових рішень не виконуються, а деякі судді вдаються до корупційних дій. При цьому неповага до законів властиві не лише окремим представникам державних та судових органів та органів місцевого самоврядування, а й багатьом представникам бізнес-середовища.

Результатом вищеописаного стану речей є недостатня якість державного управління в Україні. На сьогодні воно в цілому не відповідає таким ключовим завданням як економічне зростання, зниження рівня малозабезпечених та забезпечення ефективної конкурентоспроможності економіки країни на світовому ринку.

Внаслідок вищенаведених факторів за останні роки підприємницьке середовище в Україні покращилося не суттєво.

Сьогодні Україна стоїть на перехресті шляхів до економічних змін. Якщо економічні реформи впроваджуватимуться негайно, то країна зможе збільшити рівень економічного зростання, покращити своє соціальне забезпечення.

Концепція розвитку держави повинна полягати у тому, що державне втручання необхідне лише в тих випадках коли ринкові механізми не здатні виконувати свої функції.

Вбачається, що першочергові завдання Уряду полягатимуть у:

покращені державної регуляторної політики та;

усуненні бар’єрів та перешкод для зростання бізнесу.

Ці два завдання є взаємопов’язаними. Численні бар’єри для бізнесу є однією з головних причин несприятливого інвестиційного клімату в Україні. А існують такі бар’єри саме через те, що регуляторна політика органів влади є неефективною, непослідовною і непередбачуваною.

Цей документ підготовлено в рамках проекту Європейської комісії «Послуги з підтримки малого та середнього бізнесу в пріоритетних регіонах». Його мета – представлення представникам влади чітких пропозицій і рекомендацій щодо поліпшення регуляторного середовища, в якому вимушений працювати український бізнес.

Під час підготовки документу використовувались найкращі європейські підходи і стандарти, що стосуються процесу вироблення державної політики. Підходи, які забезпечують можливість громадян брати участь у процесі розробки важливих державних рішень.

Для залучення всіх зацікавлених сторін (влади, бізнесу, громадськості) до вироблення рекомендацій, які відображено в цьому документів, під час його підготовки було проведено серію публічних обговорень (консультацій). Позиції, які були висловлені представниками різних зацікавлених сторін були належним чином занотовані, опрацьовані й враховані під час підготовки остаточної версії документу. Результати проведених публічних обговорень з одного боку засвідчили вірність переважної більшості попередніх висновків, зроблених експертами проекту, з іншого боку – дозволили виявити додаткові проблеми й варіанти їх вирішення.

Таким чином, рекомендації, що містяться в цьому документі, до певної міри є результатом спільної роботи багатьох фахівців від різних зацікавлених сторін і з різних регіонів України.

Звіт про результати публічних обговорень і позиції, що висловлювались учасниками цих заходів, наведені в додатку до цього документу.


^ Проблеми державної регуляторної політики
Сьогодні можна констатувати, що результати впровадження державної регуляторної політики в Україні є далеко не такими, на які влада і бізнес розраховували у 2003 році, коли був ухвалений Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі - Закон). Головної мети не досягнуто: регуляторні акти в цілому й досі залишаються неадекватними, неефективними, незбалансованими, а їх поява – непередбачуваною. Регуляторні обмеження необхідні і для суспільства, і для бізнесу, проте в українських умовах вони часто є надмірними. Отже, не рідко дії органів влади щодо регулювання підприємницької діяльності порушують принципи регуляторної політики та призводять до створення перешкод для розвитку приватної ініціативи.
^ 1.Симптоми проблем
На реалізацію запропонованих Президентом України ініціатив щодо лібералізації підприємницької діяльності1 впродовж червня-жовтня 2005 року в Україні було проведено прискорений перегляд регуляторних актів за принципом «гільйотини», коли акти, що не відповідають принципам регуляторної політики, скасовуються. В результаті аналізу виявилося, що 55,5% регуляторних актів, прийнятих органами виконавчої влади України, не відповідають принципам державної регуляторної політики2. Тобто кожен другий акт органів виконавчої влади, що стосується питань діяльності підприємців, є недоцільним, неадекватним, неефективним та/або незбалансованим.

Результати моніторингу виконання центральними органами виконавчої влади та обласними державними адміністраціями вимог законодавства про державну регуляторну політику, що проводився Інститутом конкурентного суспільства протягом 2004-2005 років, дозволили дійти однозначних висновків про те, що в цей час виконання органами виконавчої влади вимог Закону було вибірковим, хаотичним та спотвореним.

Задля невиконання вимог Закону органи виконавчої влади застосовували ряд «прийомів», які створювали ілюзію виконання реалізації принципів регуляторної політики:

1) Оприлюднення проектів регуляторних актів не супроводжувалось аналізом регуляторного впливу (у кращому випадку замість АРВ оприлюднювались пояснювальні записки);

2) Обов’язкова інформація на офіційних Інтернет-сайтах органів виконавчої влади носила неповний характер (в тому числі штучно обмежувалася кількість оприлюднених проектів);

3) При оприлюдненні інформації на офіційних Інтернет-сайтах застосовувались штучні перешкоди, які утруднювали пошук необхідної інформації або робили цей пошук взагалі неможливим;

4) Проекти регуляторних актів розглядалися і затверджувалися керівниками органів виконавчої влади з порушенням визначеного Законом терміну на обговорення3.

З часом стан виконання вимог Закону покращується (за деякими оцінками, формальне виконання його вимог сьогодні сягає 70-75%). Однак при цьому виконання вимог Закону перейшло до фази перекручення та неповного виконання. Так, у 2006 році органи виконавчої влади забезпечували виконання більшості норм Закону (але не всіх!) за формою, але не за суттю. Ознаки цього можна зустріти майже в кожному з документів, які органи влади готують на виконання Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Зокрема, в багатьох аналізах регуляторного впливу можна спостерігати відсутність:

чіткого визначення проблеми, на вирішення якої спрямовано регуляторний акт;

чіткого визначення цілей державного регулювання;

визначення альтернативних способів вирішення проблеми (крім статус-кво);

реального розрахунку вигод та витрат, які виникають внаслідок дії регулювання;

придатних для вимірювання індикаторів досягнення регулюванням своїх цілей.

Зрештою, в ході проведення в 2005 році прискореного перегляду регуляторних актів на відповідність принципам державної регуляторної політики також мала місце імітація застосування цих принципів на практиці: за наявною інформацією, органи виконавчої влади часто скасовували регуляторні акти, які на той момент вже не відповідали законодавству вищого рівня або вже були застарілими і не застосовувалися (скасування таких актів є обов’язком регуляторних актів поза вимогами Закону).

Ці та інші дані є свідченням того, що рівень ефективності державної регуляторної політики є нижчим, ніж очікувалося.
^ 2.Проблеми, що знижують ефективність державної регуляторної політики 2.1Недодержання принципу системного підходу до здійснення державної регуляторної політики
В Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», порівняно з попереднім досвідом України в царині дерегулювання та вдосконалення якості регулювання, встановлений по суті замкнений цикл внутрішньої і зовнішньої експертизи регулювання на всіх етапах його «життя» – від ініціювання до скасування. Також в Законі закладені механізми координації регуляторної діяльності в системі виконавчої влади та балансу стримувань та противаг в регуляторній діяльності органів місцевого самоврядування. Нарешті, своєрідним двигуном державної регуляторної політики має бути зовнішній громадський примус щодо органів влади діяти відповідно до принципів цієї політики як в змістовному, так і в процедурному аспектах.

Проте, системний підхід до провадження регуляторної політики на практиці переважно не додержується. Постійне проведення відстеження результативності регуляторних актів та їх перегляду за результатами цього аналізу є, скоріше, винятком, аніж правилом. Практика регуляторної діяльності у системі місцевого самоврядування не змогла виробити механізму її координації4, внаслідок чого навіть формальне виконання вимог Закону органами місцевого самоврядування не досягає рівня органів виконавчої влади. Проте головною проблемою є те, що закладені в самому Законі процедурні запобіжники щодо невиконання чи порушення вимог Закону, які б змусили органи влади діяти у відповідності з ним, в переважній більшості випадків не спрацьовують через незнання, невміння чи небажання представників бізнес-громадськості користуватися цими запобіжниками.
^ 2.2Відсутність аналізу ефективності впроваджуваних регуляторних змін
До того, як запроваджувати або змінювати правила гри в бізнесі, органи державної влади ґрунтовно не аналізують наслідків таких змін. Що стосується досвіду інших країн у регулюванні економіки, то в переважній більшості випадків він або не використовується, або не пристосовується саме до умов провадження бізнесу в Україні та загальних вітчизняних соціальних практик. Тому часто обирається не найбільш оптимальний варіант вирішення тієї чи іншої проблеми, внаслідок чого виникає потреба у негайному внесенні змін та доповнень до відповідного регуляторного акта.

На наявність такої проблеми вказують не тільки представники бізнесу і громадськості, а й представники органів влади (див. додаток 2).
^ 2.3Недостатність зусиль щодо впровадження регуляторних актів
При запровадженні того чи іншого регулювання органи державної влади досить рідко аналізують реалістичність та вартість запропонованого механізму адміністрування цього регулювання. Як наслідок, впровадження регуляторних актів на практиці часто перетворюється на процедури, що є тривалими та дорогими як для бізнесу, так і для бюджету. Відсутність уваги до розбудови інфраструктури для підтримки дії певних регулювань, як-от різноманітних реєстрів, кадастрів, інформаційних мереж, експертних інституцій тощо, нерідко призводить до низької ефективності цих регулювань. Крім того, прийняті регулювання часто не виконуються, оскільки немає належного механізму контролю за їх дотриманням. Як правило, в середньостроковому періоді напрацьовуються не механізм виконання прийнятого закону, а заміна його новим, таким же невиконуваним законом.
^ 2.4Відсутність відповідальності за прийняті регуляторні рішення
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності за надмірне втручання в підприємницьку діяльність, навіть у тому випадку, коли відповідне регулювання буде визнано таким, що не відповідає принципам державної регуляторної політики і скасоване.

На цей факт вказують представники бізнесу і громадськості з різних регіонів. Зокрема, на публічних обговореннях, серед головних проблем представники бізнесу і громадськості називали:

відсутність відповідальності органів влади за прийняття регуляторних актів, що заважають здійсненню підприємницької діяльності (див. Додаток 2, відповіді представників бізнесу і НО міста Житомир);

відсутність відповідальності за невиконання Закону України «Про засади державної регуляторної політики…» (див. Додаток 2, відповіді представників бізнесу і НО міста Чернігів).
^ 2.5Відсутність фінансування
Виконання вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» неможливе без фінансування відповідних заходів (зокрема, з оприлюднення регуляторних актів). Однак на сьогоднішній день органи виконавчої влади та місцевого самоврядування не передбачають в районних, міських програмах розвитку малого підприємництва чи в місцевих бюджетах відповідного фінансування заходів по забезпеченню дотримання вимог Закону про державну регуляторну політику.
^ 3.Причини наявних проблем 3.1Зацікавленість органів влади у недосконалому правовому середовищі
В умовах складного та непрозорого бізнес-середовища нелегальні платежі стають вигіднішими за офіційні. Тому неналежне врегулювання процедурних питань, пов’язаних з наданням державних та муніципальних послуг, та їхня офіційно низька якість стимулюють підприємців до сплати хабарів, аби прискорити подолання адміністративних бар’єрів. До того ж, в умовах наявності в законах протиріч чи лакун центральні органи виконавчої влади завдяки праву роз’яснювати законодавство фактично набувають додатковий обсяг влади стосовно бізнесу.
^ 3.2Ставлення до регуляторних актів як до інструментів реалізації бізнесових і політичних інтересів, а не впровадження державної політики
Українські фінансово-промислові групи, маючи переваги на масштабах виробництва завдяки горизонтальній і вертикальній інтеграції, разом з економічним впливом мають вплив політичний. Завдяки ґрунтовній фінансовій та нефінансовій підтримці рішення органів влади лобіюються. Часто політиками стають колишні підприємці, які лише офіційно полишають бізнес, але вже через органи влади провадять ті рішення, що є економічно вигідними для галузі, інтереси якої вони представляли, чи їхнього конкретного бізнесу, яким вони до того керували.
^ 3.3Неефективність зворотного зв’язку щодо проектів регулювань, які плануються до прийняття
В Україні все більше уваги надається проблемі громадського консультування, а також відбулися певні зрушення на шляху до покращення процедури такого консультування. Відбувається все більше консультацій з громадськістю, проте консультування такого роду досі лишається в певній мірі добровільним, а його відбиток в регуляторній практиці органів влади – непослідовним та фрагментарним. Більше того, ці зусилля можуть бути недостатньо амбіційними для гарантування певного роду відкритості та систематичного діалогу.
^ 3.4Низький рівень володіння посадовцями знаннями та навичками щодо реалізації вимог Закону
Наочним є низький рівень володіння фахівцями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування теоретичними знаннями та практичними навичками застосування вимог законодавства з питань державної регуляторної політики. Необхідність підготовки аналізу регуляторного впливу та відстеження результативності регуляторних актів стикається з нерозумінням посадових осіб базових понять цих видів аналізу.

Слід відмітити, що аналогічна проблема існує й серед представників громадськості й бізнесу. З огляду на відсутність відповідних знань, вони не спроможні дати адекватної оцінки документам, які готують представники влади.
^ 3.5Відверте ігнорування регуляторними органами всіх або частини вимог Закону
Таке ігнорування частково зумовлюється подекуди розповсюдженим серед посадових осіб нерозумінням вигод відкритості та обґрунтованості у прийнятті владних рішень. Досі ще залишається ставлення до додержання принципів державної регуляторної політики, встановлених Законом, як до обов’язку, повна відповідальність за впровадження якого покладена лише на Держпідприємництво України, а не на уряд в цілому. Слід констатувати, що значною мірою таке ігнорування пов’язане із застарілими нормотворчими підходами та «конфліктною» управлінською культурою у владній системі.
^ Усунення адміністративних бар’єрів
Перегляд регуляторних актів, який відбувся в 2006 році, дозволив сформувати перелік основних сфер регулювань, що найбільше стримують розвиток підприємництва, та в яких необхідно продовжити перегляд регуляторних актів. Зокрема, це:

отримання права на земельну ділянку (у власність, користування);

отримання дозвільних документів на будівництво, розширення виробництва та реконструкцію;

митне оформлення товарів при їх експорті та імпорті;

державний пожежний нагляд;

державний санітарно-епідеміологічний нагляд;

стандартизація та сертифікація товарів, робіт, послуг.

Нижче наводиться опис найбільш проблемних зон з точки зору забезпечення сприятливого для розвитку бізнесу регуляторного середовища. Подекуди наведені проблеми ілюструються даними порівняльного дослідження Міжнародного банку реконструкції та розвитку „Підприємницьке середовище у 2006 р.” (“Doing Business 2006”).
^ 4.Проблеми, що породжуються адміністративними бар’єрами 4.1Складність започаткування бізнесу
Останнім часом в Україні досягнуто значного прогресу у сфері започаткування бізнесу, а саме державної реєстрації та здійснення після-реєстраційних процедур. Так, у 2003 р. в Україні було прийнято Закон „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, який передбачав запровадження механізму „єдиного вікна” для реєстрації. Незважаючи на досягнутий прогрес, існує необхідність у глибшому реформуванні цієї сфери, оскільки дані досліджень показують її проблемність.

Процедури започаткування нової справи

^ Джерело інформації: База даних «Підприємницьке середовище» (“Doing Business”).



* Інші країни, де кількість процедур найменша, - Афганістан, Канада та Нова Зеландія.
^ 4.2Дозвільна система
Щоб розпочати підприємницьку діяльність, підприємцям необхідно не тільки пройти численні реєстраційні процедури, але й подолати бар’єри, створені обтяжливою дозвільною системою, отримати чималу кількість документів, без яких їхня діяльність або права власності вважатимуться незаконними. Ідеться про:

дозволи – наприклад, дозволи на початок роботи від пожежних органів, санепідемстанцій, на розміщення об’єктів торгівлі, на розміщення реклами тощо;

ліцензії – нині їх необхідно отримувати для більш як 60 видів діяльності;

численні документи погоджувального характеру – архітектурно-планувальне завдання та технічні умови на проектування об'єктів містобудування, погодження різноманітних органів для проектів землевідведення та будівництва тощо;

патенти – які потрібні для того, щоб підтвердити право підприємця займатися торгівельною діяльністю, наданням побутових послуг, діяльністю у сфері грального бізнесу.

На переобтяженість дозвільної системи вказували в усіх регіонах, де обговорювалась попередня версія цього документу (Житомир, Чернігів, Рівне). До того ж цей факт не викликає заперечень з боку представників влади. Зокрема, представники бізнесу і громадських організацій вказують на5:

недосконалу роботу дозвільних офісів, які лише формально забезпечують виконання вимог законодавства;

високі тарифи за надання послуг дозвільними органами;

завишенні ставки тарифів на дозвільні документи;

недосконалу система отримання погоджень і дозволів для ведення бізнесу.

Що підтверджувалось і представниками влади, які вказували на6:

складність дозвільної системи;

велику кількість дозволів, яка не зменшується незважаючи на зміни у законодавстві;

складність процедур отримання дозволів й існування великих черг в дозвільних офісах;

неефективну роботу дозвільної системи.

За деякими підрахунками, в Україні існує близько 1 200 різноманітних дозволів та документів, що мають дозвільний характер.

Прикладом обтяжливості та забюрократизованості дозвільної системи може слугувати видача дозволів на розміщення малої архітектурної форми. Згідно з результатами опитувань підприємців, проведених у реґіонах, для отримання такого дозволу необхідно зібрати 29 підписів, на що в середньому підприємці витрачають 1,5 місяця7.

Одним з найбільш поширених видів дозвільних документів в Україні є ліцензії. Ліцензійне покриття або відсоток компаній, які отримували принаймні одну ліцензію, є важливим індикатором масштабу регулювання державою підприємницької діяльності. Так, у соціологічному дослідженні 2004 року 55,5% респондентів зазначили, що мають принаймні одну ліцензію.

Величезною проблемою залишається складність, неузгодженість, непрозорість та тривалість процедур отримання документів дозвільного характеру в Україні. Дуже часто прийняття рішення про видачу чи невидачу документу дозвільного характеру віддається на розсуд відповідної посадової особи. Таким чином, таке експертне судження стає об'єктом купівлі-продажу, що сприяє поширенню корупції. Загалом, процес погодження та видачі дозволів є важким тягарем для інвестора та держави і збільшує можливість затримок, які дорого коштують.

Спробою вирішити проблеми української дозвільної системи було прийняття у 2005 р. Закону України "Про дозвільну систему", однак внаслідок необхідності внесення змін до численних законів та підзаконних актів, що безпосередньо регулюють діяльність різноманітних дозвільних органів, цей Закон ще повною мірою не діє.

Процедури отримання ліцензії

^ Джерело інформації: База даних «Підприємницька діяльність» (“Doing Business”).



* Іншою країною, де процедур найменше, є Данія.
^ 4.3Бар’єри в міжнародній торгівлі
Україна стрімкими темпами наближається до вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Це має позитивно позначитися на участі України у міжнародних торговельних процесах. Втім, це також становить неабиякі виклики для України в плані усунення адміністративних бар'єрів, які досі становлять істотну перешкоду як для українських підприємств-експортерів, так і для закордонних партнерів України. Йдеться, передусім, про такі істотні бар'єри для міжнародної торгівлі як:

зависокі ставки мита на багато видів товарів, що імпортуються в Україну, що призводить до практики їх мінімізації шляхом підкупу працівників митних органів;

невідповідність багатьох положень Митного кодексу України та практик українських митних органів вимогам відповідних угод в рамках СОТ, а також Кіотської митної конвенції 1973 р.;

невизнання закордонних (крім російських) сертифікатів відповідності в Україні та українських сертифікатів за кордоном (крім Російської Федерації) - за даними досліджень8 від 37 до 45 відсотків українських підприємців вважають це істотною проблемою.

Крім того, в Україні так і не було створено ефективно функціонуючого інформаційного центру (enquiry point), який вимагається певними угодами в рамках СОТ та покликаний сприяти отриманню інформації про регуляторні процедури та вимоги в Україні її міжнародними партнерами.

Документи, необхідні для імпорту

^ Джерело інформації: База даних «Підприємницьке середовище» (“Doing Business”).



* Інші країни, де кількість необхідних для імпорту документів найменша, включають Фінляндію та Швецію.


Документи, необхідні для експорту

Джерело інформації: База даних «Підприємницьке середовище» (“Doing Business”).


^ 4.4Технічне регулювання
З огляду на розвиток ринкових відносин та поширення інновацій при виробництві товарів великого значення набуває відповідність цим процесам вітчизняної системи технічного регулювання. Незважаючи на суттєвий прогрес із законодавчим забезпеченням цієї сфери відповідно до міжнародних вимог (у 2001 р. були прийняті Закони України "Про стандартизацію", "Про підтвердження відповідності" та "Про акредитацію органів з оцінки відповідності", а у 2005 р. Закон України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності"), залишається чимало проблем з безпосереднім втіленням норм і принципів цих законів у життя. До найбільших проблем належать такі:

застарілість українських стандартів та їх негармонізованість з міжнародними стандартами;

пасивність українських виробників у процесах стандартизації та відсутність чи невикористання ними ефективних можливостей вплинути на процес розробки стандартів;

суперечливість вимог державних стандартів та державних санітарних норм і правил;

обов'язковість більшості українських стандартів та відсутність технічних регламентів - нормативно-правових актів, що мають встановлювати обов'язкові вимоги до продукції, процесів і послуг замість стандартів, які мають стати добровільними для застосування;

надмірний перелік видів продукції, що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні;

дублювання контролю певних видів продукції різними відомствами (наприклад, харчові продукти підлягають контролю, часто-густо тих самих показників, з боку органів Держспоживстандарту, держсанепіднагляду та ветеринарної служби).
^ 4.5Тарифне регулювання
До регуляторних обмежень належить також тарифне регулювання. Наявна система державного регулювання цін і тарифів водночас спрямована і на досягнення “соціальних” цілей, і на забезпечення сумлінної конкуренції, і на забезпечення можливості адміністративного регулювання, не досягаючи при цьому жодної цілі. Чинні тарифи є компромісом, які спираються на наближені оцінки собівартості та поточні політичні обмеження9.

Неефективне регулювання є суттєвою перешкодою для розвитку підприємництва на окремих ринках. Викривлені тарифи позбавляють учасників ринку стимулів для розвитку та розширення.

Прикладом цього є телекомунікаційна галузь. Неефективне тарифне регулювання – один з головних стримувальних чинників розвитку місцевого стаціонарного зв’язку. Через неоптимізовані тарифи дохід від місцевого зв’язку на стаціонарну лінію 2002 року становив лише 39 доларів США проти близько 50 доларів США 1998 року. Відповідно, постійно зменшується частка місцевого телефонного зв’язку в загальному обсязі наданих послуг зв’язку – з 27% 1998 року вона скоротилася до 21,2% 2002 року.

Водночас залишаються недосконалими або непрозорими методології регулювання цін та тарифів для природних монополістів у сфері енерго- та водопостачання та так званих "історичних" монополістів у сфері надання комунальних послуг. Все це призводить до можливостей отримання необґрунтованих надприбутків та непрозорого використання коштів.
^ 4.6Контроль господарської діяльності
Важливою та актуальною проблемою вже протягом багатьох років залишається необхідність належного унормування та оптимізації проведення контролю господарської діяльності з боку різноманітних міністерств і відомств. Хоча дослідження показують зниження рівня проблемності та корупції при здійсненні перевірок окремими державними органами (як-от податковою інспекцією), у цій сфері залишається чимало проблем, зокрема:

принципи та процедури проведення перевірок залишаються унормованими з різним ступенем детальності або якості в залежності від контролюючого органу;

існує дублювання об’єктів контролю з боку різних відомств, що ускладнює життя бізнесу та призводить до конфліктів між самими державними органами.
^ 4.7Переобтяжена система загальнообов’язкового соціального страхування
Основними перешкодами для бізнесу й надалі залишаються:

тиск соціальних платежів;

численні податки10;

нестабільність законодавства у сфері оподаткування.

Наявна в Україні система соціального страхування занадто обтяжлива для бізнесу. Розмір внесків, які підприємці нараховують на заробітну плату та перераховують основним соціальним фондам, становить щонайменше 37,66% фонду оплати праці. Крім обов’язку нараховувати соціальні внески, підприємці зобов’язані також утримувати із заробітної плати працівників внески в розмірі, що становить близько 3,5% фонду оплати праці.

Якщо врахувати ще й податок з доходів фізичних осіб (15%), то підрахунки показують, що на кожну гривню, яку виплачують на руки працівникам, підприємства змушені додатково віддавати близько 0,67 грн. у вигляді податків і соціальних внесків.

Поряд із тягарем соціальних платежів проблемою для бізнесу залишається й податковий тягар. Реформи податкової системи дали можливість зменшити податкове навантаження на бізнес. Однак, незважаючи на те, що кількість та обсяг податків в Україні зіставні з рівнем європейських країн, консультації з громадськістю показали, що підприємці вважають його зависоким.

Водночас податкова система й досі не забезпечує сталого рівня надходжень до бюджету, спричиняючи постійні короткострокові корективи та зміни в податковому законодавстві. Як наслідок, податкове законодавство несистематизоване і нестабільне. Підтвердженням цієї тези можуть слугувати такі дані: за період з 1997 до 2003 року зміни до Законів “Про податок на додану вартість” вносили більш як 70 разів, до Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” – більш як 60 разів, до законодавства з оподаткування доходів громадян – більш як 10 разів.
^ 5.Наслідки наявних проблем
5.1 Адміністративні бар'єри посилюють корупцію та тіньову економіку

Зазначені в попередньому розділі проблеми потребують послідовних і виважених рішень, оскільки негативно впливають на рівень ділової активності, а отже, гальмують темпи економічного розвитку.

Непрозорість бізнес-середовища ускладнює провадження бізнесу на всіх етапах реалізації підприємницької ініціативи – від умов реєстрації та залучення коштів до отримання прибутків, і є однією з головних передумов виникнення корупції. Зменшення рівня корумпованості – нагальне завдання, оскільки корупція є водночас і наслідком недосконалості регуляторного середовища, і передумовою її подальшого поглиблення. Корупція перешкоджає реалізації підприємницької ініціативи на справедливих і рівних умовах, зумовлюючи низку негативних економічних, соціальних і політичних наслідків, зокрема:

невикористання інвестиційних можливостей;

необґрунтовано завищені витрати провадження бізнесу;

тінізацію підприємницької діяльності.

За індексом сприйняття корупції Україна тривалий період посідає останні місця11. Високий рівень корумпованості спричиняє непрозорість бізнес-середовища, тому підвищується ризикованість провадження бізнесу. Це стримує приплив інвестицій в українську економіку. Фактично основними інвесторами в Україні є самі підприємці, рівень кредитування економіки низький. А іноземні інвестори, не відчуваючи впевненості в гарантіях прав власності, не спрямовують кошти в Україну.

Опитування підприємців свідчать, що понад 90% з них були змушені впродовж року давати хабарі. За оцінками самих підприємців, корупція – другий, після податкового навантаження, чинник, що тисне на підприємництво, гальмує його розвиток.12. Саме існування корупції змушує представників бізнесу “відмивати” величезні суми, підживлюючи таким чином тіньову економіку. Втрати тільки від хабарів, за деякими підрахунками, становлять близько 3 млрд. доларів США щороку13. Такі нелегальні платежі звужують наявні кошти, які можна було б спрямувати на подальше розширення підприємницької діяльності.

Відповідно до офіційних заяв керівництва держави, частка тіньової економіки в Україні фактично зрівнялася з офіційною і становить близько 50%. Водночас, у 2005 р. розмір одного хабара на особу дорівнював для України 10-20% від частки ВВП на особу14.

За таких умов навіть найкращі законодавчі ініціативи не діятимуть, оскільки їх ігнорують представники і влади, і бізнесу. Працювати легально стає невигідно, оскільки конкуренти, що працюють у тіньовому секторі, ухиляючись від сплати податків та ігноруючи регуляторні обмеження, стають рентабельнішими, а весь податковий тягар перерозподіляється на легальний бізнес.

^ 5.2 Адміністративні бар'єри є важким тягарем для бізнесу

Слід відзначити, що поряд із створенням можливостей для корупції надмірні адміністративні бар'єри негативно впливають на бізнес, оскільки:

суттєво підвищують витрати на започаткування та/або ведення бізнесу як у грошовому, так і в часовому вимірах. Чималі фінансові ресурси витрачаються як у вигляді офіційної платні за видачу документів, що вимагаються державою, так і у вигляді неофіційних платежів, за допомогою яких долаються чи обходяться адміністративні бар'єри;

підвищують ризики ведення бізнесу – оскільки можливість дискреційних повноважень дозволяє представникам влади приймати рішення, що загрожують бізнесу, а слабка судова система не дозволяє підприємцям ефективно захищати свої інтереси;

дозволяє владі штучно обмежувати конкуренцію, використовуючи можливості, створені адміністративними бар'єрами, та посилювати адміністративний тиск контролюючих органів на підприємців. Нині в Україні підприємства в середньому перевіряють 14 разів на рік. За даними опитування в реґіонах, найбільших неприємностей (54% опитаних) підприємці очікують від перевірок, пов‘язаних з дозвільною системою (наприклад, перевірки дотримання ліцензійних умов, вимог пожежної безпеки тощо).
^ 6.Причини проблем 6.1Відсутність структурних та інфраструктурних реформ в окремих сферах
Велика кількість проблем зумовлена відсутністю структурних та інфраструктурних реформ в окремих сферах державного регулювання економіки. Йдеться, передусім, про такі проблеми:

фактична відсутність в Україні повноцінного Державного земельного кадастру з налагодженими та ефективними процедурами його створення, підтримання та оновлення. Це стосується не лише прийняття відповідного закону, а й його ефективної імплементації. Відсутність такого кадастру є причиною існування багатьох проблем у сфері землевідведення, реєстрації прав землекористування та землеволодіння та забезпечення прозорості земельних відносин і доступності інформації у цій сфері;

застарілість та відсутність постійного оновлення містобудівної документації в багатьох містах України, що спричинює відсутність чітких критеріїв при вирішенні питань забудови та надання земельних ділянок для цих цілей. При цьому дається взнаки і відсутність у багатьох містах місцевих правил забудови, які б запроваджували правила зонування, що допомогло б вирішити пр