Реферат: Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Карпов Никифор Семенович

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ


На правах рукопису


Карпов Никифор Семенович


УДК 343.98
КРИМІНАЛІСТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза


Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора

юридичних наук


Науковий консультант

Бахін Володимир Петрович,

доктор юридичних наук, професор


Київ – 2008

ЗМІСТ

Вступ 22

^ РОЗДІЛ 1 32

ЗЛОЧИННА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 32

1.1. Характеристика сучасної злочинності 32

2.3. Боротьба з корупцією як складова протидії злочинності 64

ВисновКИ 146

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 150



Перелік УМОВНИХ скорочень

ЗМІ Засоби масової інформації

КПК Кримінально-процесуальний кодекс

МВ Міський відділ

МВС Міністерство внутрішніх справ

ООН Організація Об’єднаних Націй

РВВС Районний відділ внутрішніх справ

РУВС Районне управління внутрішніх справ

РФ Російська Федерація

СНД Співдружність Незалежних Держав



^ Вступ

Актуальність теми. Історія злочинності – це одна зі складових історії розвитку людського суспільства. Його соціальне й економічне перетворення завжди спричиняло зміну злочинності, якісне удосконалення способів і засобів вчинення злочинів.

Злочинність існувала в усі цивілізовані часи, змінюючись не лише від епохи до епохи, від країни до країни, а іноді від одного населеного пункту до іншого. І за чотири тисячоліття починався не один соціальний експеримент з метою профілактики злочинності. Іноді результати були вражаючими, причому найвідчутнішого зниження рівня злочинності домагалися режими, що гранично поневолюють, “зорганізовують” своїх громадян. Водночас суттєве ослаблення ідеологічних і соціальних бар’єрів супроводжувалося підвищенням рівня злочинності. У найвільнішій і найбагатшій країні – США рівень злочинності є дуже високим.

Статистичні дані свідчать, що рівень світової злочинності в абсолютних цифрах не зменшується, у тому числі й у державах, у яких поліцейська служба організаційно і технічно перебуває на найвищому рівні.

Докорінні соціально-політичні й господарсько-економічні перетворення в Україні спричинили суттєві зміни сучасної злочинності. Її перетворення на професійну й організовану висуває перед правоохоронною практикою і наукою завдання розробки і реалізації відповідних підходів до боротьби зі злочинністю, адекватних до її нового характеру, змісту і причин.

За різних соціально-економічних формацій, за різних історичних умов причини злочинності неоднакові, проте вони мають щось загальне – основою цих причин завжди є об’єктивні соціальні суперечності. Тому вивчення злочинності не може обмежуватися аналізом її показників і динаміки їх

розвитку, а потребує всебічного дослідження такого соціального явища, як злочинна діяльність.

Увесь спектр чинників, що визначають характер і сутність злочинності, не може бути предметом однієї будь-якої науки, навіть такої, як кримінологія, що загалом вивчає злочинність. Тому, залежно від цілей і спрямованості такого багатогранного соціального явища, його слід вивчати в межах предмета різних наук, ґрунтуючись на взаємовикористанні кожної, результатів досліджень інших [223, с. 55].

Криміналістику цікавлять багато характеристик злочинності, але не всі з них прямо стосуються її проблем. Для криміналістики важливе вивчення таких напрямів:

а) тенденції розвитку злочинності, насамперед, поява нових видів злочинів і “відмирання” старих;

б) соціально-економічні причини злочинності;

в) спрямованість і зміни кримінальної політики;

г) розвиток і поява нових способів учинення злочинів;

ґ) розвиток тактичних сторін злочинної діяльності, передусім щодо протидії правоохоронній діяльності;

д) можливості оцінки дієвості засобів і методів боротьби зі злочинністю;

е) позитивний досвід інших країн у боротьбі зі злочинністю, який необхідно вивчати і використовувати.

Більшість із цих аспектів як об’єкт дослідження не лише криміналістики посідають чільне місце у предметі інших наук і є основою для найбільш повного та глибокого їх вивчення у криміналістичному аспекті, для пізнання основної сфери криміналістики – закономірностей слідоутворення – з метою розробки засобів, прийомів і методів збирання і використання необхідної інформації для виявлення і припинення злочинної діяльності. Так, наприклад, виявлення і вивчення причин злочинності необхідні для розроблення заходів її попередження в загальнодержавному масштабі, а криміналістичний аспект полягає, передусім, у розробленні криміналістичних засобів і методів розкриття злочинів, що, на відміну від загальних заходів протидії злочинності, найчастіше мають конкретний обмежений характер, який перешкоджає вивченню певних властивостей злочинів. Але, крім змістовного аспекту вивчення злочинності, не менш важливим є організаційний момент дослідження.

Практично кожний з основних напрямів вивчення злочинності вимагає колективних зусиль, оскільки досліднику-одинаку його не опанувати. Тому не випадково більшість публікацій нині має понятійно-описовий характер, а глибоко дослідницьких праць з характеристики злочинності практично немає.

С.Я. Лебедєв правильно зауважує, що, порівняно з минулим, нині прослідковується явна перевага кількості наукових книг над кількістю украй необхідних ідей [398, с. 16].

Зосередження зусиль групи дослідників на розроблянні важливої проблеми можливе у двох варіантах: а) вивчення проблеми колективом науково-дослідного інституту; б) створення групи вчених з визначеної проблеми. Водночас зазначені можливості сьогодні не використовуються, оскільки для цього зовсім немає ні моральних, ні матеріальних стимулів. Учені заохочуються на рівні учених ступенів і звань, а такі дослідження мають заохочуватися індивідуально. Науково-дослідні інститути і науково-дослідні лабораторії, як свідчить практика, здебільшого працюють на доповіді й “наукові праці” керівників різних відомств.

Дослідженню різних аспектів злочинності й засобів боротьби з нею приділяли увагу багато вчених, насамперед кримінологи і криміналісти: Ю.П. Аленін, Ю.В. Баулін, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, Т.В. Варфоломєєва, А.Ф. Волобуєв, В.Г. Гончаренко, А.І. Долгова, А.П. Закалюк, В.С. Зеленецький, А.Ф. Зелінський, А.В. Іщенко, М.К. Камінський, І.І. Карпець, В.О. Коновалова, М.В. Костицький, Н.І. Клименко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, Є.Д. Лук’янчиков, В.В. Лунєєв, Г.А. Матусовський, О.Р. Михайленко, В.Т. Нор, М.В. Салтевський, А.Б. Сахаров, С.М. Стахівський, В.П. Тихий, В.В. Тищенко, І.К. Туркевич, В.І. Шакун, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та ін.

Однак вивчення власне злочинної діяльності як соціального явища, що зумовлює цілі, завдання, засоби і методи протидії злочинності, у криміналістичному аспекті практично не проводилося. Водночас реальність і дієвість відповідних заходів може бути забезпечена лише всебічним і глибоким дослідженням механізмів і закономірностей життєдіяльності злочинної складової людського суспільства, її виявів в об’єктивному середовищі, що дозволяють розробляти і реалізовувати адекватні сучасному характеру злочинності засоби боротьби з нею. Зазначені чинники визначили вибір теми дисертації.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом наукових досліджень МВС України, передбаченим Пріоритетними напрямками наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергової розробки і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2004–2009 роки (наказ МВС України від 5 червня 2004 року № 755), Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000, Комплексною програмою профілактики правопорушень на 2007–2009 роки, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767, наказом МВС України “Про затвердження програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період з 2001 до 2005 року” від 11 травня 2001 року № 356, Міждержавною програмою спільних заходів боротьби зі злочинністю на 2005–2007 роки від 16 вересня 2004 року, Концепцією забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, схваленою Указом Президента України від 28 грудня 2004 року № 1560/2004.

Дисертація включена до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України, протокол засідання вченої ради Національної академії внутрішніх справ України від 30 вересня 1997 року № 11. Робота зареєстрована за № 394 у “Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права” Академії правових наук України, 1999 рік.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення науково-методичних засад вивчення злочинної діяльності для забезпечення удосконалювання засобів і методів боротьби зі злочинністю.

Для досягнення цієї мети були поставлені й вирішувалися такі головні завдання:

розкрити соціальну сутність, природу і зміст злочинної діяльності; охарактеризувати принципи злочинної діяльності;

сформулювати поняття злочинної діяльності;

обґрунтувати необхідність виокремлення пріоритетів у боротьбі зі злочинністю;

розкрити діалектику взаємозв’язку засобів контролю над злочинністю і захисту прав особи;

висвітлити криміналістичні аспекти вивчення злочинної діяльності;

розкрити поняття і сутність тактики злочинців;

конкретизувати можливості методів і джерел вивчення злочинної діяльності;

охарактеризувати головні напрями удосконалення криміналістичних засобів і методів виявлення, розкриття, розслідування і профілактики злочинів.

^ Об’єкт дослідження – злочинна діяльність у її взаємозв’язку з діяльністю боротьби зі злочинністю.

Предмет дослідження – криміналістичні засади вивчення злочинної діяльності.

^ Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять принципи й наукові категорії діалектичної теорії пізнання соціальних явищ, виявлення закономірностей їх розвитку, що дозволило поглибити розкриття природи суперечностей і взаємин злочинної діяльності з конфронтуючою їй правоохоронною діяльністю. Використовувалися загальнонаукові методи, зокрема:

історичний – забезпечив розкриття природи злочинної діяльності й обґрунтування необхідності її спеціального наукового дослідження;

логічний – уможливив виявлення як зовнішніх поверхових, так і внутрішніх, глибинних зв’язків соціальних й економічних явищ;

статистичний – дозволив дослідити характеристики й тенденції розвитку злочинної діяльності;

структурно-функціональний – дав можливість визначити співвідношення і відповідність засобів та методів боротьби зі злочинністю з характером сучасної злочинності;

порівняльно-правовий – дозволив дослідити можливості й необхідність реалізації закордонного досвіду у вивченні та використанні засобів і методів боротьби зі злочинністю;

соціологічні – уможливили вивчення широкого спектра думок практичних працівників і вчених стосовно проблеми, що досліджується;

науково-методичний – забезпечив дослідження злочинної діяльності у вітчизняній і закордонній юридичній літературі.

Під час проведення дослідження автор здійснив анкетування понад п’ятнадцяти категорій респондентів з десяти країн: начальників районних відділів внутрішніх справ – 1768 осіб, начальників структурних підрозділів – 510 осіб, слідчих – 19339 осіб, оперативних уповноважених – 10752 особи, суддів – 257 осіб, адвокатів – 105 осіб, експерти – 1590 осіб, працівників відділів оперативної інформації – 289 осіб, викладачів і науковців – 4037 осіб, державних службовців – 1753 особи, громадян – 5928 осіб, слухачів і студентів – 8429 осіб, засуджених – 1038 осіб (усього – 55795 осіб); вивчено 204 кримінальні справи, 318 авторефератів, кандидатських і докторських дисертацій (додаток А.1 – А.53).

^ Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою в Україні спробою висвітлення на монографічному рівні криміналістичних характеристик злочинної діяльності. У роботі обґрунтовано низку нових концептуальних положень і висновків, що належать до загальної теорії криміналістики і методологічних засад вивчення злочинної діяльності та удосконалення засобів і методів боротьби зі злочинністю, а саме:

уперше:

сформульовано поняття злочинної діяльності як однієї з форм людської діяльності, що забезпечує існування і розвиток антигромадської складової частини населення;

обґрунтовано й охарактеризовано принципи злочинної діяльності як умови її пізнання і найповнішої характеристики сутності;

аргументовано необхідність і напрями забезпечення пріоритетності в розробленні засобів і методів боротьби зі злочинністю;

як одну з основних причин (крім соціально-економічних) низької ефективності боротьби зі злочинністю зазначено відсутність у державних галузях влади справжнього бажання і волі реально боротися зі злочинністю (зокрема, корупцією, що руйнує державу);

розкрито діалектичний характер взаємозв’язку засобів контролю над злочинністю і заходів захисту прав й інтересів особи, що полягає не в їх неправомірному протиставленні, а в забезпеченні розумного сполучення для вирішення обох завдань;

набули подальшого розвитку:

поняття адекватності засобів і методів боротьби зі злочинністю її сучасному характеру, у зв’язку з чим обґрунтовано неприпустимість заперечення нових і нетрадиційних засобів та методів збору інформації для виявлення, розкриття, розслідування і попередження злочинів без глибокої наукової й експериментальної перевірки;

головні напрями криміналістичного вивчення злочинної діяльності з акцентом на умови життєдіяльності злочинності;

пропозиції щодо подальшого розвитку досліджень злочинної діяльності у змістовному й організаційному аспекті. Загалом матеріали дослідження є теоретичними підвалинами подальшого поглиблення вивчення злочинної діяльності для удосконалювання заходів і засобів протидії їй.

^ Практичне значення одержаних результатів. Практична значимість роботи, насамперед, убачається в тому, що вони використовуються для оптимізації науково-методичного забезпечення практики боротьби зі злочинністю.

Зокрема, основні положення упродовж 2002–2007 років роботи впроваджені в навчальний процес навчальних закладів України, Росії, Білорусі, Молдови, Вірменії, Грузії, Латвії, Литви, Естонії, Узбекистану, Румунії, Казахстану, Азербайджану, Киргизії, які забезпечують підготовку кадрів для правоохоронних органів (додаток Б.1 – Б.25).

Авторські розробки безпосередньо використовуються у повсякденній діяльності практичних підрозділів правоохоронних органів України, Росії, Молдови, Білорусі. Йдеться про оперативні, слідчі, експертно-криміналістичні служби Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, податкової міліції.

Крім того, результати дослідження можуть бути використані та використовуються у подальших наукових дослідженнях проблем протидії злочинності.

^ Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, що виносяться на захист, є результатом самостійної роботи автора. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертаційному дослідженні не використовувались.

^ Апробація результатів дослідження. Емпіричні дані дослідження були направлені до 320 навчальних, наукових і практичних установ України, Росії, республік Білорусь, Узбекистан, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Латвія, Литва, Естонія, Казахстан і Молдова. Понад 200 адресатів надіслали відповіді, в яких зазначено наукову і практичну цінність матеріалів дослідження і їх використання у своїй навчальній та науковій роботі, зокрема, Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України, Головне слідче управління МВС України, Національний університет внутрішніх справ України, Луганська академія внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України, Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ України, юридичний факультет Львівського університету, Національна академія Служби безпеки України, Академія управління МВС Російської Федерації, Московська державна юридична академія, Санкт-Петербурзький університет, Гродненський університет, Науково-дослідний Інститут криміналістики і судової експертизи Республіки Білорусь, МВС Республіки Молдова, Академія поліції МВС Республіки Азербайджан, Костанайського юридичного інституту Міністерства юстиції Республіки Казахстан та ін. (додаток В.1 – В.31).

Теоретичні положення та висновки дисертації були оприлюднені на 48 конференціях, симпозіумах і семінарах: міжнародні конференції: “Тероризм і національна безпека України” (м. Київ, 11–12 квітня 2002 року); “Роль та місце поліції в громадянському суспільстві” (м. Київ, 7–8 червня 2004 року); “Окремі проблеми підготовки юристів-правоохоронців” (м. Луцьк, 23–24 березня 2007 року); міжнародні науково-практичні конференції: “Судова реформа в Україні” (м. Харків, 18–19 квітня 2002 року); “Актуальні проблеми підготовки кадрів і робота з персоналом оперативних служб міліції” (м. Київ, березень 2003 року); “Проблема вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні” (м. Львів, червень 2005 року); “Актуальні проблеми участі неповнолітніх свідків у кримінальному процесі (м. Одеса, 31 березня – 1 квітня 2006 року); міжнародна наукова конференція “Роль і значення діяльності професора Р.С. Бєлкіна у становленні і розвитку сучасної діяльності криміналістики” (м. Москва, 2002 року); міжнародна науково-практична міжвузівська конференція “Сучасні проблеми боротьби зі злочинністю” (м. Воронеж, 15–16 травня 2002 року); конференція Національної академії внутрішніх справ України “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією” (м. Київ, квітень 2000 року); міжнародні семінари Національної академії внутрішніх справ України: “Підготовка та підвищення кваліфікації працівників поліції в Баварії” (м. Київ, 15–17 квітня 2002 року); “Організація роботи криміналістів у поліції Баварії” (м. Київ, 15–16 листопада 2004 року); семінари Національної академії внутрішніх справ України: “Боротьба з відмиванням грошей” (м. Київ, 30 жовтня – 3 листопада 2000 року); “Організація, методика і тактика розкриття та розслідування умисних, серійних вбивств і вбивств на замовлення” (м. Київ, 9–11 квітня 2001 року); “Боротьба з економічною злочинністю, комп’ютерними злочинами та відмиванням грошей” (м. Київ, 24–26 червня 2002 року); ювілейні читання, присвячені 15-річчю кафедри управління органами розслідування злочинів Академії управління (м. Москва, 2000 рік); регіональний круглий стіл “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (м. Хмельницький, 21–22 лютого 2003 року) (додаток Д) .

Публікації. Дані дослідження відображені у трьох авторських монографіях, 31 одноосібних статтях, опублікованих в Україні, Росії, Білорусі, Казахстані та Молдові, 7 посібниках та 13 статтях, опублікованих у співавторстві; 30 статей видано у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

РОЗДІЛ 1

^ ЗЛОЧИННА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ


1.1. Характеристика сучасної злочинності

Сучасну злочинність за якісними і кількісними характеристиками не можна порівняти зі злочинністю, яка мала місце в минулому [274]. Можна з певною часткою умовності зазначити, що це зовсім інша злочинність – масштабна, професійна, організована, транснаціональна, технічно озброєна на найвищому рівні, що вимагає неординарності способів державного протистояння цьому суспільному феномену [315, с. 8].

Особливу небезпеку на сучасному етапі історичного розвитку набула міжнаціональна (позагеографічна, глобальна) злочинність, що використовує всі досягнення і можливості науково-технічного прогресу для розширення свого злочинного бізнесу. Це поставило перед державами й урядами завдання щодо об’єднання їх зусиль у боротьбі зі злочинністю, одним з найреальніших кроків у якому було створення Інтерполу. Першим видом злочинів, у протидії якому нації об’єдналися у спробі створити всесвітню концепцію правосуддя, було фальшивомонетництво. Це втілилося у Женевській угоді від 20 квітня 1929 р.

Сьогодні на міжнародній арені діє нове покоління злочинців, серед яких високоталановиті фахівці комп’ютерної справи, про принципові можливості яких, зокрема, свідчать випадки проникнення хакерів у цілком секретні бази даних Пентагона, НАСА, НАТО та інших структур.

Прогрес сучасної науки і техніки та соціальної організації зробили життя не лише зручнішим, багатим, суттєво здатним до виконання цілей суспільства, водночас у злочинців з’явилося більше можливостей, передусім, щодо організованої злочинності.

Нині деякі злочинці знаходять способи працювати в межах установленої системи і систематично відчужувати частину її прибутку для свого власного збагачення. Вони не вриваються зі зброєю і не тікають з віднятими силоміць грошима, золотом, діамантами, картинами, нафтовими танкерами чи фургонами телевізорів. Їх методи та дії рівнобіжні нормальним процедурам проведення всесвітньої фінансово-банківської роботи. Вони відкривають банківські рахунки, вносять чеки, обмінюють на гроші дорожні чеки, підписують кредитні картки, купують і продають наркотики, золото, діаманти, користуються послугами промислового шпигунства й електронних банківських махінацій.

Злочинність як один, хоча і надто специфічний, вид підприємництва постійно освоює всі нові сфери для своєї діяльності. Найчастіше правоохоронні органи потрапляють у становище, коли витрачають чимало часу і сил для того, щоб налагодити протистояння злочинності в новій сфері, а тим більше протидіяти їй [471, с. 21]. Останніми десятиліттями організована злочинність, мафія поширила свій вплив не лише на індустрію розваг (нові її сфери – рок-концерти, аудіо- і відеоринок) і спорт, а й на такі основні сфери, як фінансова, транспортна і промислова. Фінансові махінації, махінації зі страховими фондами, ринком цінних паперів, контроль над вантажоперевезеннями (у тому числі масова крадіжка коштовних вантажів) – це нові напрями прибутку мафії (і збитки країни), що становлять кілька мільярдів доларів на рік. Дієвих заходів щодо протидіїї таким явищам правоохоронні органи не вживають.

Злочинна діяльність стала складовою нашої економіки, злочинність перетворилася на бізнес [27, с. 3; 297, с. 9]. «Основною соціальною базою організованої злочинності в США, – зазначає В.В. Лунєєв, – є наявність суспільних потреб (виділ. автором – Н.К.) у заборонених товарах і послу-

гах …» і «… допоки існують ці потреби, доти буде процвітати й організована злочинність» [420, с. 34].

За останні 40 років рівень злочинності у світі зріс у середньому в 3–4 рази [614, с. 3]. За даними ООН, рівень злочинності у світі в середньому зростає до 5 % на рік при збільшенні кількості населення на 1–1,2 % (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

^ Динаміка злочинності в деяких розвинених країнах

(за 1960 і 1990 –2000 рр.)


Роки

США

Франція

Німеччина

Англія й Уельс

Японія

1960

2 014 600

687 766

1 590 515

4 542 806

1 495 888

1990

14 475 600

3 492 712

4 455 333

4 543 611

2 217 559

1991

14 872 900

3 744 112

4 752 175

5 276 173

1 798 532

1992

14 438 200

3 830 996

5 209 060

5 591 717

1 824 846

1993

14 144 800

3 881 894

6 750 613

5 526 255

1 883 504

1994

13 989 500

3 919 008

6 537 748

5 249 478

1 863 390

1995

26 069 500*

3 665 320

6 668 717

5 100 241

2 435 983

1996

25 891 400

3 559 617

6 647 598

5 036 552

1 812 119

1997

25 752 200

3 493 442

6 586 165

4 598 327

2 518 074

1998

24 537 600

3 565 525

6 456 996

5 109 089

2 690 267

1999

23 677 800

3 567 864

6 302 316

5 301 187

2 904 051

2000

11 608 070

3 771 849

6 264 723

5 170 831

2 443 470


Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


Організована злочинність не лише паразитує на пороках суспільного розвитку, недоліках і прорахунках політики різних держав, людських пристрастях, а й активно використовує і ті соціальні інституції, що традиційно визначали напрям розвитку людства загалом, окремих країн та етносів.

Водночас ця глобальна проблема позначається на тих злочинах, що вчиняються в конкретних регіонах у певний час. Як зазначив академік А.П. Закалюк, панує погляд, відповідно до якого поняття організованої злочинності є кримінологічним. Однак кримінологічне поняття злочинності ґрунтується на кримінально-правовому понятті злочину. Тобто до сукупного уявлення про злочинність кримінологи відносять лише ті діяння, що мають кримінально-правові ознаки злочину [218, с. 130].

Гнучко реагуючи на зміни економічної ситуації у країні, організована злочинність уміло використовує недоліки у проведенні економічних реформ у своїх цілях. Криза в економічній сфері є живильним середовищем для організованої злочинності. Чим довше вона триватиме, тим могутнішими будуть ставати злочинні формування, тим глибше вони проникатимуть у всі сфери життя суспільства. Саме джерела понадприбутків здатні за відносно короткий термін відтворювати злочинний капітал – матеріальну базу, двигун і каталізатор, засіб і мету організацій «мафіозного» типу. На пошук, створення, завоювання й експлуатацію джерел надприбутків спрямовані головні устремління організованої злочинності. Усі інші вияви діяльності кримінальних структур, у тому числі і прагнення до політичної влади – явища побічні, допоміжного плану. Криміналізація виявилася загальним знаменником й основою «радикальних реформ».

Для деяких закордонних вчених щодо оцінки організованої злочинності характерний і такий своєрідний підхід, як виділення її позитивних сторін. Так, американський економіст-кримінолог Т. Шеллінг, піонер економічного аналізу організованої злочинності, зазначав, що «… деякі цілі організованої злочинності збігаються з цілями суспільства – це мінімізація міжособистісних банд і всіх насильницьких побічних наслідків злочинів, навіть уникнення згідно з домовленістю певних видів злочинів. Якщо це так, то не слід бажати, … щоб уся злочинність була менш організованою. Можливо навіть, нам необхідно, щоб деякі види злочинності були б більш організованими, ніж нині» [420, с. 38].

Злочинний «бізнес» не може залишатися лише «чорним», оскільки одержаний капітал вимагає своєї реалізації і розвитку, тобто перетворення на легальний бізнес у вигляді будівництва й експлуатації готельних і туристичних комплексів, розширення сфери розваг тощо, створюючи ілюзорність того, що виграють не лише злочинці, а й ті, хто користується їх послугами. Можна, беззаперечно, стверджувати, що для споживача не важливо, послуги якого виробника він споживає, але при цьому необхідно зважати, що легальний бізнес – це середовище й умови життєдіяльності злочинності. Отже, боротьба зі злочинністю обов’язково повинна містити в собі і протидію формуванню легального бізнесу злочинності, зокрема, такого напряму, як боротьба з відмиванням (легалізацією) злочинних доходів.

За оцінками МВС Росії, організована злочинність контролює 40 % приватних підприємств, 60 % – державних підприємств, від 50 до 85 % банків, практично жоден сектор економіки не захищений від її впливу [191, с. 64].

Умовою успішності й масштабності діяльності організованої злочинності, а також її характерною ознакою слугує використання допомоги і можливостей корумпованого державного апарату.

Відповідаючи на запитання про причини зростання рівня організованої злочинності, переважна більшість керівних й оперативних працівників (93,1 %) висловили думку про те, що значно впливає на її зростання корупція в органах влади і правоохоронних структурах [14, с. 59].

Це дозволяє організованим злочинним формуванням не лише мати інформацію, необхідну для здійснення їх діяльності і сприяння контрольованим ними фірмам й організаціям, отримувати допомогу в протидії діяльності правоохоронних органів, а й впливати на законодавчу, виконавчу і судову сфери життєдіяльності держави. Організована злочинність докладає всіх зусиль для того, щоб корупція «перетворилася з одиничного злочину в минулому в соціальну патологію сьогодні». Для цього до 50 % своїх злочинних доходів організована злочинність витрачає на підкуп чиновників [191, с. 66].

Автори посібника «Психологічні особливості організованих злочинних об'єднань» до тенденцій розвитку організованої злочинності відносять:

- розширення масштабів, а в деяких випадках якісних змін організованої злочинної діяльності;

- укорінення злочинних формувань практично у всі соціальні, насамперед, в економічні сфери;

- наявність двох зустрічних напрямів: з одного боку, – спрямованість організованої злочинності на участь в економічній діяльності й контроль над нею, а з іншого, – криміналізація її суб’єктів;

- значне посилення тенденції політизації ОЗ;

- згуртування кримінальних елементів за національно-етнічними ознаками, які мають більш чітку структуру, сувору дисципліну, міжрегіональні та міжнародні зв’язки;

- збереження тенденції до зростання рівня озброєності, підвищення рівня їх мобільності й технічної оснащеності, масового набуття, міжрегіонального і міжнародного характеру;

- порядок з тривалою боротьбою за сфери впливу – консолідацією «злочинного світу»;

- просунення у «тіньові» лідери і засновники кримінальних комерційних структур окремих працівників та керівників правоохоронних органів, виконавчої і законодавчої влади;

- планомірне використання професійних знань у різних галузях і тих, що накопичені злочинним світом;

- використання у злочинних цілях організованих структур легальних підприємств, які спроможні включати в себе великі фінансові ресурси, професіонально-організований управлінський апарат [561, с. 15–16].

На запитання, що заважає правоохоронним органам підвищити ефективність боротьби з організованою злочинністю, респонденти відповіли так: 58,3 % – наявність злочинних зв’язків між працівниками правоохоронних органів та кримінальними структурами; 30,9 % – недосконалість законодавства та нормативно-правових актів; 30,7 % – недостатнє матеріально-технічне та фінансово-економічне забезпечення; 17,1 % – недостатній рівень професіоналізму правоохоронців [561, с. 17].

До чинників, які сприяють подальшому зростанню рівня організованої злочинності, належать:

1) непродумані численні реорганізації у правоохоронних органах, що негативно впливають на кадровий склад і психологічний клімат у них;

2) нестабільність політичної обстановки, постійні чвари і звинувачення один одного у вищих органах державної влади, відверта боротьба за посади;

3) зниження авторитету всіх ланок державної влади, послаблення ефективності державного управління, а також у сфері правоохоронної діяльності;

4) негативні соціально-економічні чинники, які спричинили масовий відтік кваліфікованих працівників, у тому числі із правоохоронних органів, порушення професійного ядра, а отже, втрату набутого досвіду, наступництва;

5) відсутність або недостатність правової бази, зокрема економічної діяльності й загалом у громадському житті, а також нестабільність законодавства. Наприклад, недосконалий Закон України «Про оренду» за нетривалий час 1992–1994 рр. змінювався шість разів, до того ж урегульовував велику кількість постанов Кабінету Міністрів України й відомчих інституцій;

6) неконкурентноспроможність національної легальної економіки й відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам;

7) відсутність значних позитивних зрушень у галузі економічного життя, скорочення обсягів виробництва, непередбачене загострення платіжної кризи, інфляція, а раніше і гіперінфляція;

8) значне зниження рівня матеріального забезпечення абсолютної більшості населення країни;

9) значне зменшення можливості для легального нормального заробітку;

10) постійний вплив негативної інформації з боку ЗМІ на вже і так здеморалізоване населення [561, 19].

Для організованої злочинності характерна наявність спеціалізованої функції забезпечення безпеки, що, поряд з особливою увагою до конспірації, полягає у створенні контррозвідувальних й охоронних структур, розробці сценаріїв поводження учасників формувань у випадку затримання і притягнення до кримінальної відповідальності, щоб не постраждала організація і її керівники тощо. Експерти поліції США оцінюють ризик залучення активних учасників великих організованих формувань до кримінальної відповідальності за обвинуваченням у злочинній діяльності цих структур таким, що не перевищує 10 %, а ризик бути засудженим за цим обвинуваченням – не більше ніж 1 %. Таким чином, «захисна функція» організованої злочинності характеризується системністю і, як у всьому іншому, рівнем організованості й надійності.

За відсутності реальної можливості в межах чинного законодавства й існуючої судово-слідчої практики, залучити організаторів кримінальних співтовариств до кримінальної відповідальності, довести винність кримінального авторитету в організації злочинної діяльності надзвичайно складно, а в межах кримінальних справ навіть неможливо. «Чим вище ступінь організованості, – зазначає Г.А. Зорін, – тим суворіше конспіративність» [231, с. 26].

Оскільки основу сучасної організованої злочинної діяльності визначає переважно економічний чинник і злочинності стає тісно в межах однієї держави, вона набуває транснаціонального характеру. Злочинці бажають і прагнуть швидко й без будь-яких зусиль заробляти гроші [135, с. 6], користуючись при цьому сприятливішими умовами інших країн (правові, економічні, соціальні) для своєї діяльності, щоб постачати нелегальні товари і послуги на ринки, де можливо отримати максимальний прибуток. Наводяться дані, що співвідношення організованих злочинних груп з міжнародними зв’язками і груп, які таких зв’язків не мають, становить 1:6 [94, с. 106–109].

Діяльність транснаціональних груп зумовлює, з одного боку, необхідність координації їх дій зі злочинними організаціями країни «здійснення бізнесу», забезпечення «каналів» переправляння товарів тощо, а з іншого – забезпечення міжнародного співробітництва правоохоронних органів у протидії організованій злочинності. Транснаціоналізація сучасної злочинності виокремлює такі її відмінні риси:

- організоване мобільне кримінальне проникнення і захоплення (експансія) недоступних просторів інших держав;

- «відмивання» грошей;

- інвестування злочинних коштів у тіньову економіку на територіях держав базування і злочинного функціонування;

- одержання максимальної вигоди при мінімальному ризику;

- наявність в організованій структурі спеціальної системи (корумпованих зв’язків, розвідки, контррозвідки) забезпечення безпеки всієї групи й окремих її частин;

- активна протидія правоохоронним органам і проникнення в легальну економіку;

- сувора конспіративність, що сприяє тривалому функціонуванню.

Цілями встановлення міжрегіональних і міжнародних зв’язків є:

- обмін злочинним досвідом;

- розмежування сфер злочинної діяльності;

- вчинення злочинів за межами к