Реферат: Здобувач

УДК 159.9:616.851.133.6.5

№ держреєстрації 0104U002360

Інв. №


Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

(ХНУ)

61077, м. Харків, майдан Свободи, 4;

тел. (057) 705 12 47, факс (057) 705 12 61


ЗАТВЕРДЖУЮ

Проректор ХНУ з наукової роботи,

Чл.-кор. НАН України

І. Залюбовський

2006.12.


ЗВІТ

ПРО НАУКОВО – ДОСЛІДНУ РОБОТУ


ЧИННИКИ ТА МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ ЗАЛЕЖНОЇ ОСОБИСТОСТІ:

ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ, ПРОГРАМИ ПСИХОТЕРАПІЇ


(заключний)


Декан факультету психології

д-р психол. наук, проф. О. Лактіонов

2006.12.01.


Керівник НДР

д-р психол. наук, проф.,

завідувач кафедри психологічного

консультування і психотерапії О. Кочарян

2006.12.01.


2006

Рукопис закінчено 30 листопада 2006 р.

Результати цієї роботи розглянуто

Вченою радою факультету психології

грудня 2006 р., протокол № ___

^ СПИСОК АВТОРІВ



Керівник НДР

д-р психол. наук



2006.12.01.

О. Кочарян

(вступ, розділ 1, 2, 3, 4, висновки)

Відповідальний

виконавець

аспірант



2006.12.01.

Є. Фролова

(реферат, розділ 2, 3, 4, висновки, перелік посилань)
Здобувач


2006.12.01.

Д. Лєбедева

(розділ 1, 4)
Здобувач


2006.12.01

О. Косигіна

(розділ 1, 4)
Нормоконтролер
канд. техн. наук,

доцент



2006.12.01.

Г. Бенда



2006.12.01

РЕФЕРАТ

Звіт про НДР: 62 с., 12 табл., 55 джерел.

Об'єкт дослідження – міжособистісна залежність у жінок.

Предмет дослідження – чинники і механізми формування відносин залежної любові у жінок як одного з синдромів міжособистісної залежності.

Мета третього етапу НДР – на основі статеворольового підходу вивчити чинники і механізми формування відносин залежної любові у жінок.

Для досягнення зазначеної мети в роботі були поставлені такі завдання:

1. вивчити роль статеворольової сфери особистості у формуванні відносин залежної любові у жінок;

2. вивчити особливості сприйняття протилежної статі у жінок з відносинами залежної любові;

3. виявити особливості генезису міжособистісної залежності у жінок: роль інфантильного досвіду особистості і вплив структури батьківської сім'ї.

Методи дослідження: методи діагностики міжособистісної залежності (опитувальник Уайнхолда, напівструктуроване діагностичне інтерв'ю), статево рольові шкали (АСL-шкала Heilbrun, 5-а шкала ММРI, шкала Dur-Moll в методиці L. Szondi), проективні методи (малюнок «Чоловіка і жінки», аналіз ранніх спогадів, малюнок «Заколдовання сім'я» Кос-Бірмана).

Статистичні методи: φ-критерій Фішера (критерій кутового перетворення); факторний аналіз (обертання по методу Varimax).

Ключові слова: адиктивна поведінка, міжособистісна залежність, статеворольова ідентичність, симптомокомплекс маскулінністі/фемінінності, сімейна структура, ранні спогади.

Умові одержання звіту: за договором. 61077, м. Харків - 77, майдан Свободи, 4. Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна.
ЗМІСТ

ВСТУП 5


РОЗДІЛ 1. Залежна особистість в статеворольовому контексті 6

1.1 Взаємозв'язок залежної особистості і залежної поведінки 6

1.2 Механізми формування міжособистістної залежності 9

1.3 Види міжособистісної залежності 13

1.4 Статеворольові особливості залежної особистості 20


РОЗДІЛ 2. Психологічні чинники формування алкогольної

адитивної поведінки у підлітків та юнацтва 25


РОЗДІЛ 3. Статеворольові чинники формування

залежних відносин чоловіків у подружжі 27


РОЗДІЛ 4. Статеворольові чинники формування

відносин залежної любові у жінок 30

4.1. Особливості організації статеворольової сфери особистості

жінок з відносинами міжособистісної залежності 33

4.2. Статеворольові установки в сприйнятті протилежної статі

у залежних жінок 41

4.3. Вплив структури батьківської сім'ї на формування

міжособистісної залежності у жінок 45

4.4 Особливості ранніх спогадів у дівчаток з відносинами

міжособистісної залежності 48


ВИСНОВКИ 56


^ ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 58

ВСТУП

В останній час залежність є предметом розглядання великої кількості дисциплін (медицини, соціології, психології та ін.) [12, 18, 21, 22, 23, 25, 30, 33, 37, 38, 43]. В першу чергу це стосується як традиційних хімічних форм залежності (наркоманія, алкоголізм, тютюнопаління та ін.), так й зовсім нових – гемблінгу, Інтернет-адикції та ін. На цьому фоні міжособистісна залежність частіше виглядає незначною за своєю поширеністю та наслідками. Між тим, за даними Б.  Уайнхолда, цією формою залежності уражена велика частина дорослого населення [43, с.5]. Співзалежність стосується не тільки поведінки, але й особистості, поширюється на усі сфери життя людини. Як справедливе вказують Н.Г  Гаранян та А.Б.  Холмогорова, співзалежні відносини перетворюються на «трагедію цілого життя»: «нічого не збудовано, але багато чого поруйновано – душевне та фізичне здоров’я, можливості інших відносин» [10].

Незважаючи на ті, що феномен адикції у своїх найрізноманітніших формах і варіантах останні 10–15 років виступає предметом досить інтенсивних вітчизняних і закордонних міждисциплінарних досліджень, як відзначають В.Д.  Мендельовіч і І.А.  Новіков, «механізми формування залежної поведінки дотепер залишаються неясними» [33]. У зв’язку з цим є важливим знайти психологічні ланки, які беруть участь у формуванні міжособистісної залежності. Статеворольова ідентичність є однією з базових структур особистості і грає визначаючу роль в процесах адаптації і саморегуляції. О.С.Кочарян визначив статеворольові утворення особистості як стрижньові, а їх порушення сприяє формуванню невротичних розладів і подружньої дезадаптації. Статеворольові риси особистості, пов'язані з інтимними сторонами життя, можуть визначати вибір статевого партнера, ступінь задоволення шлюбом, самооцінку, суб'єктивне задоволення життям [2, 3, 10, 13, 26]. Тому зміни М/Ф-симптомокомплексу можуть розглядатися як чинники, які формують відносини міжособистісної залежності.

^ РОЗДІЛ 1. ЗАЛЕЖНА ОСОБИСТІСТЬ У СТАТЕВОРОЛЬОВОМУ КОНТЕКСТІ


1.1 Взаємозв'язок залежної особистості і залежної поведінки

Залежність в тій або іншій формі є предметом достатньо інтенсивних досліджень останніх 10 – 15 років [12, 18, 21, 22, 23, 25, 30, 33, 37, 38, 43 і др.]. При цьому форми залежної поведінки украй різноманітні: хімічна (нарко-, табако-, токсико-, алкогольна, лікарська і т.п.), залежність від гральних автоматів (гемблінг), комп'ютерів (internet addiction), сексуальна залежність, харчова залежність, залежність в подружніх відносинах, релігійна залежність, парасуіцидальна поведінка (патологічне захоплення екстремальними видами спорту), різного роду фанатичні захоплення (спортивне «боление», музичні фани і ін.) і т.п.

У літературі виділяють розлад особистості залежного типу і розладу залежної поведінки. Зв'язок між цими типами розладів достатньо нечіткий і недостатньо проаналізована в медико-психологічній і психіатричній літературі.

В.Д. Менделевич запропонував концепцію залежної особистості, згідно якої існують «загальні для всіх форм залежностей базові характеристики залежної особистості» [33, с.129]. Такими рисами залежної особистості є: інфантильність; навіюваність; прогностична некомпетентність; ригідність і упертість; наївність, простодушність і чуттєва безпосередність; цікавість і пошукова активність; максималізм; егоцентризм; яскравість уяви, вражень і фантазій; нетерплячість; схильність до ризику і «смак небезпеки»; страх бути покинутим. Разом з тим вказаний список розширяється, оскільки вказаний автор [33, с.  131] основними ознаками залежної особистості також вважає: 1) знижену переносимість труднощів повсякденного життя, разом з хорошою переносимістю кризових ситуацій; 2) прихований комплекс неповноцінності, що поєднується з зовні виявляємою перевагою; 3) зовнішню соціабельність, що поєднується із страхом перед стійкими емоційними контактами; 4) прагнення говорити неправду; 5) прагнення обвинувачувати інших, знаючи, що вони невинні; 6) прагнення йти від відповідальності в ухваленні рішень; 7) стереотипність, повторюваність поведінки; 8) залежність; 9) тривожність.

У МКБ 10 приведені наступні діагностичні критерії розладу типу залежної особистості (F60.7) [48]:

«А. активне або пасивне перекладання на інших більшої частини важливих рішень в своєму житті;

В. підкорення своїх власних потреб потребам інших людей, від яких залежить хворий, і надмірна податливість їх бажанням;

С. нездатність пред'являти навіть розумні вимоги людям, від яких хворий знаходиться в залежності;

D. відчуття незручності або безпорадності наодинці через надмірний страх виявитися неспроможним в житті;

Е. страх бути покинутою особою, з якою є тісний зв'язок, і залишитися наданим самому собі;

F. обмежена здатність ухвалювати повсякденні рішення без постійних порад і підбадьорювання з боку інших осіб;

G. додатково – уявлення про себе як про безпорадну, некомпетентну людину, що не володіє життєстійкістю». Далі в МКБ-10 указуються варіанти розладів типу залежної особистості: астенічна, неадекватна, пасивна і пораженська особистість.

Слід вказати, що згідно діагностичним вказівкам діагноз «особистісні розлади» ставиться за наявності «надмірних, або істотних відхилень від способу життя звичного, «середнього» індивідуума», а також за наявності порушень соціальної адаптації». Проте, розладу особистості залежного типу далеко не завжди досягає патологічних (клінічних) форм і може залишатися на рівні змін особистості доклінічного рівня. В усякому разі, концепція залежної особистості, запропонована В.Д. Менделевич, потребує прояснення питання про непатологічні форми залежної особистості і про критерії диференціальної діагностики патологічних і непатологічних варіантів залежної особистості. В.Д. Менделевич і И.А. Новиков [33] пропонують етіопатогенетично значущий клінічний критерій для диференціальної діагностики залежного розладу особистості клінічного (патологічного) рівня. Таким критерієм є «наявність епізодів змінених полягань свідомості при реалізації залежності» [33, с. 130]. Змінене полягання свідомості при реалізації залежності виявляється [33, с. 131]:

у втраті відчуття діяльності – нездатності контролювати власну поведінку; продовження здійснення неадекватної поведінки, намагаючись реалізувати залежність з метою «емоційної розрядки» всупереч раціональному осмисленню ситуації і негативних наслідків власної поведінки;

у непереборності залежності.

Разом з тим, ці критерії повною мірою відповідають діагностичним критеріям розладу поведінки залежного типу, а не є діагностичними критеріями залежної особистості. Так, в МКБ [48, з. 32-33] в діагностичному критерії «В» синдрому залежності з семи приведених підкритеріїв два повною мірою відповідають вищенаведеним: «1. сильна (іноді непереборна) потреба (прийняти психоактивну речовину); 2.  порушення здатності (контролювати тривалість прийому і дозування речовини)». На думку В.Д. Менделевича і И.А. Новикова [33, с. 130], існує «схожість всіх клінічних форм залежностей», а, отже, «заміна слів “зловживання речовинами” на словосполучення “фіксація уваги на видах діяльності або об'єктах” не змінює суті явища. Таким чином, в концепції В.Д. Менделевича, по-перше, розлад «залежної особистості» практично ототожнюється з «розладами залежної поведінки»; по-друге, різниця між патологічною залежністю (на рівні особистості і поведінки) і непатологічної якраз і полягає в наявності критеріїв залежності, що і робить її патологічною (клінічної). Виникає питання: що є залежністю непатологічного (клінічного) рівня. У неї не виявляється специфічних самостійних характеристик. Разом з тим, коло аддиктивної поведінки, яка не підпадає під рамки МКБ 10 (доклінічні форми), достатньо широкий. На думку А.Є. Личко і В.С. Битенского [цит. по 27], аддиктивна поведінка передує етапу захворювання, для переходу його в хворобу потрібна дія соціальних, психологічних і біологічних чинників. По-третє, явища залежності настільки різноманітні за змістом і по положенню на континуумі «норма-патологія», що важко шукати якийсь один універсальний механізм їх розвитку.


^ 1.2 Механізми формування міжособистістної залежності

Існують різні точки зору про роль церебральних, психологічних і особових чинників в становлення поведінкових розладів залежного кола. Одні автори, що особливо вивчають наркотичні залежності і парафілії, значний упор роблять на наявність деяких нейрохимічних і нейрофізіологічних механізмів; інші ж, головним чином вивчаючі гемблінг, інтернет-залежність, релігійний фанатизм, порушення харчової поведінки, міжособистісну залежність в шлюбі і т.п. виявляють особистісні механізми формування залежності.

Закономірно виникає питання: чи представляють всі різноманітні форми залежності щось загальне (хоча б по механізмах виникнення), або кожний вид залежності специфічний? Як указують В.Д. Менделевич і И.А. Новиков [33, с. 129], посилаючись на результати ряду досліджень, у тому числі і власних, «вірогідність існування єдиних етіопатогенетичних механізмів розладів залежної поведінки висока». Разом з тим унітарність трактування всього кола залежних розладів надзвичайно скрутна. Створюється специфічний парадокс: з одного боку, багатьох дослідників не влаштовує різноманітна феноменологічна палітра залежних розладів, що не зводиться воєдино, а, з іншою, - дослідники схильні пояснювати таке різноманіття якою-небудь однією (унітарної) схемою, яка апелює до механізмів різного рівня - як фізіологічним, так і психологічним. В унітарних концепціях патогенезу залежностей передбачається, що в основі будь-якої форми залежності лежить один і той же універсальний механізм.

Механізми формування міжособистісної залежності можна умовно підрозділити на два типи:

механізм психологічної травми і спроби співволодіння з нею [38 і др.];

деякі індивидні і характерологічні особливості особистості, які виступають предіспонуючими чинниками у формуванні залежності.

У рамках когнітивного підходу виникнення залежності у дитини розглядається в контексті досягнутого їм рівня когнітивного розвитку: дитина починає проявляти специфічну залежність з того моменту, коли він стає здатним розрізняти і впізнавати окремих людей, в першу чергу мати, коли з'являється уявлення про постійність об'єкту, про продовження його існування поза увагою. Із засвоєнням поняття часу дитина починає відповідати у формі протесту на ознаки майбутнього розставання з матір'ю, реагувати на ситуації її відходу і чекати її повернення [38].

Представники теорій соціального навчення у якості джерела залежності немовляти від матері бачать безпорадність дитини (його об'єктивну нездатність самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби) і дії матері, задовольняючі ці потреби і виконуючі функцію позитивного підкріплення. Виникнення в представленнях дитини зв'язку між задоволенням потреб і присутністю матері формує вторинну потребу, пов'язану з присутністю матері і з пошуками її уваги, — потреба в залежності. При цьому важливо, що необхідним елементом для формування залежності є поява відчуття невпевненості у дитини. Так, непослідовна поведінка батьків, які на одну і ту ж дію дитини можуть реагувати і позитивно, і негативно або не реагувати взагалі, підвищує тривогу дитини, викликає відчуття нестабільності і формує посилене очікування наступної реакції, тим самим заглиблюючи його залежність [12]. Надмірно опікаюча або авторитарна поведінка батьків також є важливим джерелом високого рівня залежності у дітей, підлітків і дорослих [30]. Сильна потреба в залежності може з'явитися також результатом великої кількості стресових ситуацій, що мали місце під час критичного періоду для формування мотивації залежності — в кінці першого року життя, і штовхаючих дитину до того, щоб бути весь час поряд з матір'ю, створюючи потребу в залежності [30]. Сформована в ранньому дитинстві залежність має тенденцію до подальшого розповсюдження на більш широке коло об'єктів (крім батьків, вона розвивається по відношенню до вихователів, вчителів, однолітків і т.д.). При цьому, з віком відбувається зміна лише зовнішніх форм прояву залежності, сама ж природа цих зв'язків залишається незмінною. Виділяються різні зовнішні прояви психологічної залежності: пошук позитивною увага (бажання одержати похвалу, схвалення, подяку), пошук негативної уваги (залучення до себе уваги за допомогою сварок, непокори і інших форм опозиційної поведінки), пошук постійною підтвердження (зайві вибачення, вимоги обіцянок, утіхи, сонетів), перебування поблизу (прагнення постійно знаходитися поряд з об'єктом залежності), дотик і утримання (прагнення до тілесних контактів з об'єктом).

У рамках динамічної особової моделі формування залежності [38,], остання розуміється як синдром патологічного розвитку особистості. Причиною формування залежності є наявність неусвідомлюваного внутрішньоособового конфлікту, з яким особистість не в змозі співволодіти. Такий конфлікт зв'язаний з переживанням ряду негативних відчуттів - тривоги, відчуття провини, самотності, безглуздя і т.п. [38]. Згідно уявленням 3. Фрейда, залежність виявляється вже в перші місяці життя, а як стійка особова межа формується і результаті фіксації дитини на першій, оральній стадії розвитку. Э. Фромм як джерело залежності розглядає несвідому, базальну потребу людини в безумовній любові, яка спочатку виявляється ще в дитинстві і задовольняється матір'ю. Це прагнення до матері — «одна з найфундаментальніших пристрастей чоловіків і жінок, що містить в собі людське бажання захисту... жадаю піти від ризику відповідальності, від свободи, від знання; тугу по безумовній любові, яка пропонується без очікування любові у відповідь» [38]. Тому людина, на його думку, постійно випробовує конфлікт між бажанням зберегти безпеку залежності, з одного боку, і рівносильним бажанням незалежності і свободи — з іншою.

А. Янов [36] розглядає залежність як захист, що включає психологічні і соматичні ланки. Він виділяє мимовільні (схильність до фантазій, нічне нетримання сечі, утруднене дихання і т.п.) і довільні (куріння, алкоголь, наркотики, об'їдання, гіперсексуальність і т.п.) типи захистів. Довільні захисти актуалізуються тоді, коли мимовільний захист виявився неефективним – не дозволила знизити напругу. Наприклад, при активізації первинного болю «брошенности», «знедоленості» у людини посилюється тривога, яку він знижує алкоголем, сексуальної або мастурбаторної активністю, переїданням і т.п. Таким чином, по А. Янову хімічна залежність формується як вторинна. Первинна ж залежність є результатом первинної травми. Численні нагляди свідчать про наявність феномена «перетікання» однієї форми залежності в іншу. Ц.П. Короленко [22] як одну з особливостей аддиктивної поведінки виділяє «можливість легкого переходу від однієї форми аддикції до іншої із збереженням основних аддиктивних механізмів». Спочатку виникають первинні, або міжособистісні залежності.

У еволюційному підході Б. Уайнхолда [43] залежність розуміється не як первинна хвороба, а як розлад, що виникає унаслідок незавершеності важливих стадій розвитку в ранньому дитинстві. Будь-яка задача розвитку, з якою не вдалося вправитися у відповідному віці, береться у якості ''додаткового багажу" в подальші стадії розвитку. Незавершені стадії розвитку підштовхуватимуться до завершення, як тільки виникне така можливість.

Ключовими в розвитку міжособової залежності є перші чотири стадії розвитку. З моменту народження і до 6-9 міс. дитина знаходиться на стадії співзалежності: симбіотичні взаємостосунки між матір'ю і дитиною, при яких вони не відчувають розділення, тобто своєї окремості один від одного. Критична задача співзалежності — це встановлення зв'язку між матір'ю і дитиною, яка служить основою довір'я і його розвитку. Якщо щось заважає процесу об'єднання з матір'ю, то дитина може стати співзалежним і згодом зазнавати труднощі з довір'ям. Критичною задачею другої стадії – противозалежності (18-36 міс.) є відділення, психологічна автономія необхідна для розвитку власного "Я", окремого від батьків. Також на цій стадії формується відчуття постійності об'єкту. У віці приблизно трьох років дитина переходить до третьої стадії — незалежності. Протягом цієї стадії, яка, як правило, триває до шість років, велику частину часу дитина здатна діяти автономно, але він все ще відчуває і здійснює дії в стані зв'язку з своїми батьками і сім'єю. Четверта стадії взаємостосунків — взаємозалежності. На цій останній стадії, яка звичайно відповідає 6 —12 рокам, ступінь близькості взаємостосунків між дитиною і іншими людьми коливається. Дитина то шукає більшої близькості, то раптом прагне віддалитися. Головна задача даної стадії -– придбання здатності рухатися вперед і назад між з'єднанням і відділенням, не випробовуючи при цьому якого-небудь дискомфорту.

У цьому значенні представляє інтерес ідея Х. Кохута [38, с. 46] про те, в нормі у відносинах дитини із значущим дорослим формується «базове відчуття благополуччя, внутрішньої гармонії, цілісності, ситості і заспокоєності». Згодом на цьому базовому відчутті грунтується здібність дитини до любові в діаді "Я - інший". У дитини формується відчуття власної цінності, здібність до незалежного існування. Якщо немає відповідного досвіду ухвалення, то виникає відмова від реальності, затвердження (демонстрація) власної самодостатності, агресії і бравада. "За це доводитися платити відчуттям ізоляції, збідненням емоційної сфери і нестійкістю взаємостосунків з людьми". В цьому випадку психоактивна речовина є не заміною улюблених і люблячих об'єктів або відносин з ними, а є "заміщенням дефекту в психологічній структурі".


^ 1.3 Види міжособистісної залежності

Міжособистісна залежність, існуючи як первинна форма залежності, може реалізуватися як у вигляді хімічних залежностей, так і нехімічних, де об'єктом залежності стає поведінковий патерн, а не ПАВ. Ц. П. Короленко [21, 22] виділив три види аддикції відносин — любовні, сексуальні і уникнення, які стикаються один з одним. У них загальні передумови виникнення: проблеми з самооцінкою, нездатність любити себе, труднощі у встановленні функціональних меж між собою і іншими. Оскільки такі особи не можуть встановити межі свого Я, то у них відсутня здібність до реальної оцінки оточуючих. Для цих людей існують проблеми контролю — вони дозволяють контролювати себе або намагаються контролювати інших. Характерні нав'язлива в поведінці, в емоціях, тривожність, невпевненість в собі, імпульсна дій і вчинків, проблеми з духовністю, трудність у виразі інтимних відчуттів.

^ Любовна аддикція — це аддикція відносин з фіксацією на іншій людині. Такі відносини, як правило, виникають між двома аддиктами; вони одержали назву соаддиктивних, або созалежних.

Ідея розділення відносин любові на зрілу любов і невротичну представлена в концепції А. Маслоу. Він виділяв любов дефіцитарну, яка походить з недоліку уваги, відчуття самотності і спроби заповнення внутрішньої пустки, і буттєву любов, що є істинною цінністю людських відносин, любов'ю до іншого в його унікальності і неповторності.

К. Хорни описує невротичну потребу в любові, основним мотиватором якою є базальна тривога. Існують різні способи відходу від базальної тривожності, один з них – невротична потреба в любові. Відмінність між нормальною і невротичною потребою в любові «виражається в надмірній потребі невротика в тому, щоб його любили, цінували, визнавали і підтримували, щоб йому допомагали і радили, а також в надмірній чутливості до фрустрації цих потреб». Основними характеристиками невротичної любові є: 1) нав'язлива і нерозбірливість; 2) переоцінка любові; 3) ненаситність, що виражається в крайніх ревнощах; 4) потреба в безумовній любові; 5) крайня чутливість до відкидання.

Серед причин формування невротичної любові Хорні бачить наступне: по-перше, це власна нездатність любити через тривогу і приховану і явну ворожість, яка виникає в ранньому дитинстві. Також причиною є надмірний страх відкидання. Ще одна причина це залежність: оскільки ці люди дійсно залежать від любові інших, небезпека опинитися в болісній залежності і справді дуже велика».

У сучасній літературі описують ознаки любовних аддикцій:

Непропорційно багато часу і уваги уділяється людині, на яку направлена аддикція. Думки про «коханого» домінують в свідомості, стаючи надцінною ідеєю. Процес носить в собі риси нав'язливої, поєднуючись з насильством, від якого надзвичайно важко звільнитися.

Аддікт знаходиться у владі переживання нереальних очікувань відносно іншої людини, що знаходиться в системі цих відносин, без критики до свого полягання.

Любовний аддикт забуває про себе, перестає піклуватися про себе і думати про свої потреби зовні аддиктивних відносин. В аддикта є серйозні емоційні проблеми, в центрі яких коштує страх, який він прагне подавити. Страх, який присутній на рівні свідомості, — це страх бути покинутим. Але на несвідомому рівні представлений страх інтимності. Через це аддикт не в змозі перенести «здорову» близькість. Це зв'язано з тим, що в дитинстві аддикт потерпів невдачу, пережив психічну травму при прояві інтимності до батьків.

У процес формування любовної аддикції виділяють декілька етапів:

Період, при якому інтенсивні емоційні переживання матимуть позитивний знак.

Розвиток фантазування. Відбувається зв'язок раніше фантазій, що були, з реальним об'єктом, що несе радість і відчуття звільнення від неприємних відчуттів життя. Любовний аддикт проявляє все велику вимогливість до партнера, що сприяє відходу партнера від цих відносин.

Розвиток усвідомлення того, що у відносинах не все гаразд. На якомусь етапі любовному аддикту доводиться визнати, що його покидають. З'являються явища відняття, для яких характерні депресія, дистимія і байдужість. Відносини руйнуються, але в майбутньому можуть бути відновлені або з колишнім, або з іншим партнером.

Таким чином при любовних аддикціях в шлюбі реалізуються деякі очікування, які були сформовані у власній батьківській сім'ї. Опишемо типові форми залежної любові.

^ Токсична любов описана P.Mellody [25]. В дитинстві ряд людей одержали травматичний досвід покинутості. P.Mellody називає цей психічний біль, пов'язаний з відкиданням «болем кинутої дитини». Це первинне відкидання має значний «токсичний» вплив на дитину, результати якої позначаються на всьому житті людини, у тому числі і на періоді дорослої. Первинний досвід відкидання пов'язаний з переживанням і акумуляцією страху, гніву, сорому, відчуття пустки, недостатньої любові до себе і ухвалення себе. В дорослій людина з інфантильною травмою відкидання прагне створити такі зв'язки з партнером, в яких він «позбавляється» від початкового страху. Одним з найважливіших захисних механізмів для людей, що пережили інфантильну травму брошенности/ відкидання є механізм фантазування. Це мрія про рятівника. Для жінок – це лицар, який прийде і полюбить, додасть життя значення. Така мрія відображена в казках, наприклад, в казці «Спляча красуня». Ці фантазії можуть виникати просто як марення або ж виступати як життєвий сценарій жінки. З.Льов-Старовіч описав два жіночі комплекси (комплекс Аліси в країні чудес і комплекс Тітанії), що є деяким життєвим сценарієм, в основі якого надія на лицаря-рятівника.

Для нав'язливої (невротичної) любові характерно:

- потяг до зближення з партнером.

- партнер любові є найвищим авторитетом.

- очікування від партнера безумовного ухвалення.

Головне переконання залежного партнера полягає в тому, що партнер позбавить його від всіх важких ситуацій в житті і розв'яже його головну екзистенціальну проблему «покинутості» або знедоленості. При созалежних відносинах любові, яку не можна назвати відносинами невротичної залежності, незалежний партнер не обов'язково перетворюється на найвищий авторитет для залежного партнера. Навпаки, залежний партнер може перетворити себе на вищу цінність, вимагаючи беззаперечної слухняності. Очевидно, що залежного партнера чекає розчарування: він ніколи не зможе вирішити за допомогою партнера свою базову проблему. Виникають амбівалентні відчуття по відношенню до партнера – любов (причому, любов як хвороба, рід залежності) і ненависть, пов'язана з розчаруванням в партнері. Залежний партнер не може жити з своїм партнером і, одночасно, не може жити без нього.

Любов-залежність. В.Сатір [41] пише, що вибір шлюбного партнера у випадку може здійснюватися по критерію «сила-слабкість». Це торкається партнерів, які невпевнені в собі. «Вибір ними один одного не був випадковим. В кожному було щось таке, що вселяло в іншого упевненість. Слабкість/сила відображають позицію дитини в батьківській сім'ї, його місце в структурі батьківської сім'ї. За слабкістю-силою ховаються співвідношення владних позицій матері і батька в сім'ї, а також ідентифікації дитини з батьками. Жінка починає розуміти, що «єдиний шлях співіснування з чоловіком – це вчасно підставити йому плече, щоб в хвилину слабкості йому було на що спертися» [5, с.23]. “Кожний чоловік відчуває, що він навряд чи зможе сам забезпечити власне існування окремо від іншого. Кожний всім своїм виглядом показує: «Я – нікчемність. Я живу ради тебе». Але при цьому кожний поводиться так, як ніби хоче сказати: «Я – нікчемність, тому ти повинен жити ради мене». Для подружжя з дисфункційними відносинами любов і повна згода у всьому нероздільні. Партнери бояться втратити один одного, а звідси приховані, а не прямі прохання і звинувачення один одного.

^ Любов як манія. Концепцію любові як манії запропонували С. Піл і A.Бродски [37]. Згідно Е.Фромму [45], в любові важливими є два компоненти – турбування і пошана до партнера. С. Піл і A. Бродски описали те, що відбувається в партнерстві, коли в любовних відносинах відсутні пошана і турбування. В цьому випадку любов перетворюється на залежність. Якщо одна людина відправляється до іншого з метою заповнити пустку в собі, то любовні відносини швидко займають центральне місце в його житті. Вони приносять заспокоєння, а тому людина повертається до них знов і знов, поки цей зв'язок не стає йому абсолютно необхідним, щоб забутися від повного стресів безрадісного існування. Коли людина не може обійтися без якоїсь певної дії, що робить його життя стерпної, це означає, що створилася залежність (навіть якщо зовні відносини виглядають вельми романтично), любов в цьому випадку стає манією [37, с.285.].

^ Любов як прихильність. P.Shaver, З. Hazan, D. Bradshaw [27] розглядають любовні відносини як аналог прихильності, існуючої між матір'ю і дитиною. В обох випадках відносини засновані на довір'ї, відчутті захищеності; і там і тут присутній страх виявитися знехтуваним, боязнь розлуки, а також невербальна комунікація. Доросла людина будує свої відносини любові з іншими людьми за образом і подобою своїх відносин з матір'ю в ранньому дитинстві. Далеко не завжди ці відносини матері з дитиною є задовольняючими. Якщо мати не поспішає реагувати на плач дитини або якщо вона перешкоджає його активності, то дитина стає неспокійною. Якщо ж мати ігнорує спроби до фізичних контактів, коли дитина прагне торкнутися до неї або проситься на руки, то дитина може навчитися уникати її. P.Shaver, З. Hazan, D. Bradshaw описали різні патерни любові:

1) спокійна любов – характерна для людей упевнених в собі і які не бояться виявитися кинутими;

2) неспокійна любов – характерна для недовірливих, не охочих підпустити до себе партнера дуже близько осіб. Сильна емоційна прихильність робить уразливими ці осіб для образ і страждань. Існує два типи любові в рамках даного патерну: а) відчужене уникнення. В даному випадку сприйняття себе є більш позитивним, ніж партнера, якого індивід схильний ігнорувати або недооцінювати [14]; би) боязливе уникнення. При даному варіанті сприйняття себе і партнера украй негативно. Людина побоюється довірчих відносин, підозрює, що партнер піклується про його відчуття набагато менше, ніж він піклується про відчуття партнера;

3) нервова любов – характерна для осіб випробовуючих тривожне і/або амбівалентне відношення до партнера. Знервовані коханці не упевнені в міцності відносин. Їх весь час турбує думка, що партнери насправді їх не люблять або не хочуть залишатися з ними. Любов таких людей часто стає настирливою і нестерпною.

Н.Г. Гаранян і А.Б. Холмогорова [10] описали один з типових стереотипів відносин між партнерами. Суть цих відносин полягає в тому, що зустрічаються «волелюбний чоловік», прагнучий «бути вільним від яких-небудь зобов'язань, вимог і тиску. Якнайбільше він боїться потрапити в будь-яку форму залежності». Причому, його уникнення залежності носить характер пасивного ухилення без відкритої конфронтації. Типова проблема такого чоловіка у відносинах з жінкою – це страх близькості як накладаючої зобов'язання, обмеження і примушення. Автори розглядають особу жінки, інтересом якої є вищеописаний чоловік. Вони описують таку жінку як «депресивну» або «депрессивно-мазохистичну особистість», що є «жертвою сучасних сімейних колізій (батьківських розлучень, алкоголізації батька, його холодності і емоційної неприступності) і неминуче пов'язаних з ними нарцистичних травм. Їй, як правило, незнайомі чоловіче турбування, підтримка і інтерес. Одна з центральних проблем цієї жінки – це труднощі автономії» [10, c. 5]. Далі автори описують феноменологію відносин таких чоловіків і жінок у вигляді фігур танцю. Суть цих фігур – гра відкидання – залучення: чоловік спочатку привертає жінку, а потім відкидає її; жінка ж постійно прагне бути прийнятою, компульсивно відтворюючи інфантильний досвід відкидання. Автори намагаються звести до закономірностей взаємостосунків двох характерологічних типів – «пасивно-агресивного» чоловіка і «депресивної» або «депрессивно-мазохистичної» жінки.

А.Ф.Бондаренко і А.Е. Лєвенець відзначають, що в російськомовній психології в останні десять років, за винятком робіт І.С.Кона, існує тенденція до уникнення терміну «любов» і його заміна на «емоційні відносини», «ідеальний комунікативний партнер» і т.п. А.Ф.Бондаренко розглядає любов як особливий особистісний досвід, як «чуттєві відносини», які можуть бути травматичними. Автор розглядає такі травматичні відносини як «дурну», «безглузду» любов, яка супроводжується відчуттям емоційної залежності, неконтрольованою емоцією до об'єкту прихильності [27]. А.Ф.Бондаренко і А.Е.Лєвенець експериментально виявили загальні схеми особової рефлексії травматичного досвіду. Далі автори виявили відмінності в когнітивних і захисних стратегіях у осіб, які поводилися адаптивний і дезадаптивно в ситуаціях травматичного досвіду в любові. Захисними неадаптивними механізмами в аналізованих ситуаціях є витіснення і дискредитація. Вказані автори показали, що існують особові відмінності (по 16 PF Cattell) між особами, схильними до адаптивному/дезадаптивному поведінки, що підтверджує тезу К.Хорні про те, що “базисна тривога” є основним мотиватором невротичній любові і що дезадаптивна поведінка, пов'язана з прив'язкою до партнера, може бути спробою захисту від цієї базисної тривоги.


^ 1.4 Статеворольові особливості залежної особистості

Полорольовиє властивості, пронизуючи всю особистість, є її стрижньовими характеристиками і виступають як базова структура, що визначає соціальне і психічне благополуччя людини.

Зокрема, О.С.Кочарян [26] визначив глибинні внутрішньоособові ланки психопатогенеза неврозів, психосоматичних розладів і виражених порушень поведінки (кримінальна поведінка) і показав роль статеворольової сфери у формуванні вказаних розладів і подружньої дезадаптації.

Статеворольова сфера особистості представлена «симптомокомплексом маскулінності/фемінінності» (М/Ф