Реферат: Попередження та реагування на злочини ненависті

Попередження та реагування на злочини ненависті


Довідкове керівництво для НУО у регіоні діяльності ОБСЄ


Опубліковане Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ (БДІПЛ/ОБСЄ)


вул. Алея Уяздовська 19

00-557 Варшава

Польща

www.osce.org/odihr

© ОБСЄ/БДІПЛ 2009 р.

ISBN 978-92-9234-767-3


Усі права збережені. Зміст цієї публікації може бути вільно використаний та скопійований для використання у навчальних та інших некомерційних цілях за умови, що будь-яке відтворення тексту публікації міститиме посилання на ОБСЄ як на джерело інформації.


Макет Нони Рейтер


Надруковано у Польщі видавництвом Poligrafus Andrzej Adamiak


^ Попередження та реагування на злочини ненависті

Довідкове керівництво для НУО у регіоні діяльності ОБСЄ


Зміст


Подяка 4

Вступне слово 5

Вступ 7

Історія питання 7

Роль БДІПЛ 8

Роль НУО 8

Правозахисники 9

Довідкове керівництво 9

Глава 1 Ключові концепції та питання 10

Злочини ненависті: розуміння цього явища 10

Інциденти, викликані ненавистю 11

Злочини ненависті та мова ненависті 11

Чому злочини ненависті відрізняють від інших злочинів? 12

Правові питання 13

Закони проти злочинів ненависті 13

Аргументи на користь запровадження законів проти злочинів ненависті 13

Глава 2 Визнання злочинів ненависті 15

Ознаки злочину ненависті 15

Змішані мотиви 18

Характер насильства 19

Глава 3 Робота з системою кримінальної юстиції 21

Реакція системи кримінальної юстиції 21

Роль поліції 21

Застосування права, реагування та попередження 22

Покращення стосунків між громадою та поліцією 23

Комітети, що поєднують розрив між поліцією та громадою 24

Навчання для НУО та поліції 24

Глава 4 Збір даних, моніторинг та звітування 27

Яка офіційна інформація збирається? 27

Перешкоди для отримання достовірних даних щодо злочинів ненависті 27

Як НУО можуть покращити ситуацію зі звітуванням щодо злочинів ненависті? 29

Збір інформації про злочини ненависті 30

Моніторинг окремих випадків 33

Глава 5 Підтримка жертв з боку НУО 36

Допомога жертвам у повідомленні про злочини ненависті 36

Зустріч із жертвами: слухаємо, підтверджуємо, направляємо 38

Ведення записів 40

Забезпечення конфіденційності 41

Збереження речових доказів 41

Подолання мовних бар’єрів 41

Культурна свідомість 42

Робота з громадою як попередження злочинів ненависті 42

Глава 6 Стратегії боротьби з мовою ненависті 44

Мова ненависті та закон 44

Моніторинг 45

Політики 45

Мова ненависті та нетерпимість у футболі 45

Ненависть в Інтернеті: Що треба знати 46

Що можуть зробити НУО? 46

Глава 7 Роль НУО у підвищенні обізнаності та лобіюванні 50

Відповідь громадськості на злочини ненависті: Залучення громади 50

Створення коаліцій 53

Робота зі ЗМІ 55

Освіта та навчання 56

Глава 8 Захист інтересів з боку НУО: Міжнародна структура 59

Міжурядові організації 59

Органи моніторингу виконання угод 60



Подяка
Це Довідкове керівництво розроблене Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ (БДІПЛ) у співавторстві зі Стівом Весслером, Директором Центру запобігання злочинам ненависті (Сполучені Штати Америки).


БДІПЛ також висловлює подяку всім, хто брав участь та присвятив багато часу цьому проекту. Особлива подяка Стейсі Бердетт (Антидефамаційна ліга, США) та Майклу МакКлінтоку (правозахисна організації «Human Rights First», США). Публікація цього довідника стала можливою завдяки щедрому фінансовому внеску Уряду Франції.


БДІПЛ також висловлює свою подяку за відгуки та надання інформації під час проведення круглих столів, на яких були представлені до обговорення перші проекти довідника Азаду Алі (Muslim Safety Forum, Сполучене Королівство); Олександру Аксельроду (Фонд толерантності, РФ); Сюзетті Бонкхорст (Міжнародна мережа проти віртуальної ненависті, Нідерланди); Мохаммеду Будженану (Канадська арабська федерація, Канада); Рональду Айсенсу (Фонд «Magenta», Нідерланди); Валентину Гонсалесу (Movimiento contra la Intolerancia, Іспанія); Марії Грясноу (Kulturburo Sachsen, Німеччина); Суреш Гроувер (Моніторингова група, Сполучене Королівство); Ангеліті Камільській (Латвійський центр прав людини, Латвія); Івану Кузьмовичу (Гельсінський комітет прав людини в Сербії, Сербія); Полу ЛеЖандру (Human Rights First, США); Кристині Лудес (Європейське відділення Міжнародної лесбійської і геївської асоціації. Бельгія); Маріан Мандач (Romani CRISS, Румунія); Ларрі Оломоофе (Європейський центр прав Рома, Угорщина); Рафалу Панковському (Never Again/Collegium Civitas. Польща); Хатуні Цитнтадзе (Спілка «XXI століття», Грузія); Олександру Верховському (Інформаційно-аналітичний центр «СОВА». РФ); Каю Венделу (Opferperspektive e.V., Німеччина).

^ Вступне слово

Кожного року тисячі людей у регіоні діяльності ОБСЄ стають жертвами проявів нетолерантності. Людям погрожують, їх ображають або на них нападають внаслідок їхньої начебто приналежності до групи, що має певні ознаки, зокрема «расові», мовні, релігійні чи будь-які інші. Оскверняються кладовища, релігійні споруди та пам’ятники, оскільки їх асоціюють з тією чи іншою групою чи групами.


Злочини та інциденти, викликані ненавистю, мають гірші наслідки для жертв, ніж «звичайні» злочини – вони посилають сигнал спільноті в цілому. Цей сигнал означає, що такій спільноті відмовляють у праві бути частиною суспільства. Злочини ненависті наводять страх поза межами окремого муніципалітету або держави, тож потенційно вони можуть поширюватися та викликати широкомасштабні конфлікти.


Визнаючи існування цього явища та його небезпеку, країни-учасниці ОБСЄ посилили свої зобов’язання та розробили інструменти, спрямовані на надання більш енергійної та ефективної відповіді задля боротьби з такими злочинами та інцидентами. У той час, коли відповідальність за боротьбу зі злочинами ненависті покладається у першу чергу на органи влади, ОБСЄ також визнає важливу роль, яку відіграє громадянське суспільство у докладанні відповідних зусиль.


Громадянське суспільство часто було першим у визначенні перших ознак та у боротьбі проти нетолерантності та дискримінації. Оскільки представники громадянського суспільства живуть всередині громад, вони стають свідками проявів нетерпимості до того, як про це стає відомо поліції; вони в змозі надавати допомогу потерпілим у той час, коли відповідні органи все ще розробляються відповідні механізми. Лідери громадянського суспільства також часто нагадували органам влади про їхні обов’язки щодо звітування та реагування на злочини ненависті, а також щодо захисту кожного. У деяких країнах громадянське суспільство багато зробило для розширення можливостей громад у сприянні соціальним змінам та здійсненні правових реформ.


Надання підтримки громадянському суспільству у його намаганні подолати дискримінацію та плекати мирну культуру становить ключову частину місії БДІПЛ. Це Довідкове керівництво БДІПЛ з попередження та реагування на злочини ненависті є складовою частиною ширшої програми, спрямованої на надання допомоги громадянському суспільству у розробці, розвитку та впровадженні стратегій боротьби зі злочинами ненависті. Сподіваючись, що ця публікація стане настільним довідником, я закликаю усіх читачів надсилати до БДІПЛ будь-які коментарі та інформацію, які вони вважають корисними для наступних видань.


Публікація Довідкового керівництва БДІПЛ з попередження та реагування на злочини ненависті була б неможливою без досвіду, яким представники громадянського суспільства щиро поділилися з БДІПЛ. Я хотів би від чистого серця подякувати всім, хто брав участь у підготовці цього довідника.


^ Посол Янеш Ленарчіч

Директор Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ

Вступ

Злочини, викликані упередженим ставленням, які також називають злочинами ненависті (hate crimes), або злочинами, породженими забобонами (bias crimes), трапляються в усьому світі.


Повага та рівні права кожного становлять необхідні передумови існування будь-якого стабільного суспільства. Злочини, викликані упередженим ставленням до людей внаслідок їхньої особистості, не відповідають цим цінностям. Для урядів, безперешкодні злочини ненависті становлять серйозні загрозу національній безпеці, оскільки окремі акти можуть розвинутися у громадські заворушення. У найбільш екстремальних випадках вони можуть привести до розв’язання війни та перейти державні кордони.


Втім, незважаючи на те, що основна відповідальність за попередження та покарання злочинів ненависті покладається на державу, неурядові організації довели, що вони відіграють важливу роль у розірванні цього кола насильства.


Це Довідкове керівництво спрямоване на надання допомоги НУО, що працюють у сфері попередження та реагування на злочини ненависті у регіонах діяльності ОБСЄ, у вигляді основних інструментів, потрібних для їхньої роботи, викладених у простій але вичерпній формі.


Довідник надає інформацію про злочини ненависті у регіоні діяльності ОБСЄ, заходи, які вживають уряди та громадянське суспільство для їхнього подолання, а також приклади стратегій, які НУО визнали корисними та ефективними.

^ Історія питання
Злочини ненависті руйнують як особисті свободи громадян, так і безпеку громади. Якщо вони залишаються безкарними, такі злочини кидають виклик принципу верховенства права. Все більше урядів визнає, що насильницькі злочини ненависті можуть загрожувати національній безпеці. З огляду на це, 56 країн-учасниць ОБСЄ взяли на себе численні зобов’язання щодо подолання нетерпимості та дискримінації.

ОБСЄ приділяє особливу увагу злочинам ненависті, тому що вони є найбільш небезпечними проявами нетерпимості. Рада Міністрів ОБСЄ неодноразово підтверджувала визнання загрози злочинів ненависті для безпеки окремих осіб та соціальної єдності, а також їхнього потенціалу розвитку у конфлікти та більш масштабне насильство.1


Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ (БДІПЛ) отримало завдання забезпечити надання підтримки державам та організаціям громадянського суспільства у їхніх зусиллях у напрямку попередження та реагування на злочини ненависті.2 Унікальне географічне та політичне охоплення діяльності ОБСЄ дозволяє БДІПЛ об’єднати людей та ідеї з Європи, Центральної Азії та Північної Америки. Все більше урядів та організацій громадянського суспільства у регіоні діяльності ОБСЄ починають працювати у коаліціях, розробляючи та впроваджуючи новітні методи боротьби зі злочинами ненависті.
^ Роль БДІПЛ
БДІПЛ здійснює моніторинг та звітує про випадки злочинів ненависті у регіоні діяльності ОБСЄ у рамках свого мандату з метою надання допомоги країнам-учасницям у забезпеченні більш ефективного реагування на злочини та інциденти, породжені ненавистю. Готується щорічний звіт на основі даних, що подаються країнами-учасницями та НУО, а також звітів ЗМІ.3


БДІПЛ розробило програми допомоги країнам-учасницям, спрямовані на підвищення ефективності боротьби зі злочинами ненависті. Програми передбачають широкий спектр діяльності – від проведення семінарів для представників урядових міністерств, які відповідають за збір даних, до навчання працівників правоохоронних органів та прокуратури й надання навчальних матеріалів для тренерів. Розвиток контактів та підтримка організацій громадянського суспільства є важливим елементом цієї роботи. БДІПЛ розробило тренінгові програми та інші види діяльності, спрямовані на попередження та подолання злочинів ненависті.


БДІПЛ також підтримує роботу двох загальнодоступних Інтернет-ресурсів. Legislationline4містить законодавчі бази країн-членів ОБСЄ у сфері роботи БДІПЛ, включаючи злочини ненависті. Крім цього, TANDIS5 - Інформаційна система БДІПЛ з проблем толерантності та дискримінації – надає простий доступ до інформації з проблем толерантності та подолання дискримінації у регіоні діяльності ОБСЄ. Обидва сайти мають англійську та російську версії. За допомогою TANDIS НУО можуть подавати інформацію про злочини та інциденти, викликані ненавистю, а також про ініціативи громадянського суспільства та держави. Багато інших інформаційних ресурсів, що згадуються у цьому довіднику, можна знайти на TANDIS.
Роль НУО
Незважаючи на те, що основна відповідальність за боротьбу зі злочинами ненависті покладається на місцеві та центральні органи влади, діяльність НУО може відігравати вирішальну роль у переконанні урядів приділяти увагу проблемі злочинів ненависті та направленні їхньої реакції. НУО можуть боротися зі злочинами ненависті багатьма різними засобами, зокрема:

• робота з урядами над вдосконаленням законодавства;

• моніторинг та звітування про інциденти;

• висловлення думки жертв злочинів ненависті, особливо у якості посередників з органами влади;

• надання практичної допомоги жертвам злочинів ненависті, наприклад, правових консультацій та порад, а також інших послуг;

• підвищення рівня обізнаності щодо існування дискримінації, нетерпимості та злочинів ненависті;

• проведення кампаній для здійснення заходів із подолання проблеми злочинів ненависті.
Правозахисники
«Правозахисник» - це термін, що використовується у широкому сенсі по відношенню до особи, дії якої спрямовані на сприяння або захист прав людини, яка працює одноосібно або разом з іншими людьми. Правозахисники – окремі особи або члени НУО – характеризуються перш за все тим, що вони захищають та що вони роблять. Правозахисники та інші люди, які активно борються з дискримінацією та ненавистю, також стають жертвами злочинів ненависті, оскільки інколи з них роблять мішень для нападів внаслідок їхнього спілкування та солідарності з жертвами дискримінації. У цьому контексті держави визнали потребу у забезпеченні захисту правозахисників. Деякі закони про злочини ненависті розробляються з урахуванням того, що напади на правозахисників у відповідь на їхню антидискримінаційну діяльність також вважаються злочинами ненависті.
^ Довідкове керівництво
Це Довідкове керівництво було розроблене для допомоги НУО в їхній повсякденній роботі. В ньому детально розглядається, як і чому НУО можуть подолати злочини ненависті. Передбачається, що читачі цього довідника мають деякі знання у сфері злочинів ненависті. Розроблена як практичний інструмент, ця публікація не містить статистичних даних або технічного аналізу злочинів ненависті. Вона також не розглядає пов’язані правові питання. НУО, що потребують такої інформації, мають ознайомитися з Річним звітом БДІПЛ з питань злочинів ненависті та публікацією БДІПЛ «Закони про злочини ненависті: Практичне керівництво».6


Важливим елементом цього довідника є використання прикладів успішних проектів з усього регіону діяльності ОБСЄ.


У цьому Довідковому керівництві розглядаються ключові проблемні напрями, по яких можуть працювати НУО, тому глави були розташовані саме у такому порядку.


^ Глава 1 Ключові концепції та питання Злочини ненависті: розуміння цього явища
Злочини ненависті – це карні діяння, викликані забобонами або упередженим ставленням до певних груп людей.


Таким чином, злочин ненависті складається з двох виразних елементів:


• Це діяння, що становить порушення, передбачене карним законодавством;


• При скоєнні злочину, порушник діє на основі упередженого ставлення чи забобонів.


Отже, виконавець злочину ненависті обирає жертву на основі її приналежності або начебто приналежності до певної групи. Якщо злочин складається з нанесення пошкоджень власності, така власність обирається тому, що вона належить члену групи жертв, та може включати у себе культові місця, приміщення для проведення культурних заходів, транспортні засоби або родинні доми.


^ Упереджене ставлення або забобони у широкому сенсі можуть розумітися як упереджене негативне ставлення, нетерпимість або ненависть до конкретної групи осіб. Ця група повинна мати спільні риси, що є незмінними чи фундаментальними, наприклад, «расова» або національна приналежність, мова, релігія, громадянство, сексуальна орієнтація чи інші ознаки.7


Злочини ненависті трапляються також в країнах, де немає законів проти злочинів ненависті – цей термін описує явище, а не правову концепцію, тому закони, що регулюють цю сферу, дуже різняться по всій території, де працює ОБСЄ.8 Багато урядів вважають, що в їхніх країнах немає злочинів ненависті, тому не існує потреби вживати будь-яких заходів для боротьби з ними. Втім, наявні свідчення переконливо демонструють, що злочини ненависті відбуваються більшою чи меншою мірою в усіх країнах.9


Упереджене ставлення чи забобони, що стають причиною злочинів ненависті, дуже різні. Люди можуть зазнати нападу внаслідок своєї «расової» приналежності, сексуальної орієнтації чи з інших причин. Люди з психічними або фізичними вадами, а також мігранти також часто стають жертвами злочинів ненависті. Крім цього, важливо пам’ятати, що мотиви злочинів ненависті часто можуть поєднуватися з іншими факторами, тож злочин, наприклад, може мати ознаки расизму та економічного збагачення. Злочин ненависті необов’язково передбачає «ненависть» - будь-який злочин, викликаний забобонами, вважається злочином ненависті.


Злочини ненависті можуть бути скоєні особами, які раніше не брали участі у будь-яких діях, викликаних упередженим ставленням, або не були помічені у будь-яких кримінальних діяннях. Незважаючи на поширену думку, злочини ненависті не завжди скоюють представники крайніх правих груп або ідеологічних рухів. Саме тому злочини ненависті є надзвичайно складним явищем, яке важко розпізнати та на яке важко реагувати.
^ Інциденти, викликані ненавистю
Дії, викликані упередженим ставленням чи забобонами, як описано вище, такі, що не кваліфікуються як злочин, називають «інцидентами, викликаними ненавистю». Цей термін означає дії, в основі яких лежить упереджене ставлення, від образливих до кримінальних діянь, коли наявність злочину не може бути доведена. Таким чином, вони містять другу, але не містять першу складову злочину ненависті.


Незважаючи на те, що інциденти, викликані ненавистю, не завжди становлять злочин, такі інциденти часто передують, супроводжують або створюють умови для скоєння злочинів ненависті.


Інциденти можуть бути попередниками більш серйозних злочинів. Реєстрація інцидентів, викликаних ненавистю, може бути корисною для демонстрації не тільки ситуації з проявами ворожості, але й стати доказом поширення насильства.


Дані щодо інцидентів, викликаних ненавистю, та злочинів ненависті слугують важливими показниками стану національної безпеки та фактичного рівня насильства в окремих громадах. Саме тому окремі країни реєструють інциденти, викликані ненавистю, додатково та окремо від злочинів ненависті. Більш детально це питання розглядається у Главі 4: Збір даних, моніторинг та звітування.


Злочини ненависті слід відрізняти від дискримінації. Незважаючи на те, що злочини ненависті можна розглядати як крайній прояв дискримінації, більшість НУО, що борються зі злочинами ненависті, також борються із дискримінацією, важливо проводити різницю між цими двома концепціями. Прояви дискримінації не містять основного аспекту, що становить злочин. Питання дискримінації розглядаються згідно із цивільним правом, навіть якщо покарання є кримінальною санкцією. Правові та інституційні рамки, що регулюють питання дискримінації та злочинів ненависті, таким чином, є різними.
^ Злочини ненависті та мова ненависті
Форми висловів, що викликані, демонструють або сприяють проявам ворожості по відношенню до певної групи – або особи, яка належить до такої групи, –називають «мовою ненависті». Оскільки мова ненависті може сприяти або супроводжувати злочини ненависті, ці дві концепції тісно пов’язані. У цьому довіднику, термін «злочин ненависті» означає дії, а не окремо дискримінаційні погляди або мову ненависті.


Існує велика різниця між окремими державами щодо того, які вислови становлять злочин. Прямі та безпосередні погрози насильства, а також спонукання до насильства вважаються злочинами в усіх країнах-учасницях ОБСЄ, оскільки ці злочини переслідуються в судовому порядку, навіть якщо вони не містять ознак упередженого ставлення. Однак, щодо інших форм висловів, які мають бути заборонені, консенсусу не існує. Цей та інші аспекти мови ненависті та реакції НУО на неї розглядаються у Главі 6: Стратегії боротьби з мовою ненависті.
^ Чому злочини ненависті відрізняють від інших злочинів?
Наслідки злочинів ненависті можуть бути набагато більшими, ніж наслідки злочинів, не викликаних упередженим ставленням, особливо щодо наслідків для окремої людини, її найближчого оточення та суспільства в цілому. Ці серйозніші наслідки є однією з ключових причин, чому злочини ненависті мають розглядатися окремо від схожих злочинів, які не були викликані упередженнями.


^ Наслідки для людини

Злочини ненависті та інциденти, викликані ненавистю, часто залишають у жертви страх наступних нападів та ще більшого насильства. Цей страх викликаний відмовою визнавати особистість жертви, що неявно присутня в злочинах ненависті. Крім цього, злочини ненависті посилають сигнал, що жертва не сприймається як частина суспільства, в якому вона живе. Таким чином, ті, хто зазнав нападу, можуть відчувати надзвичайну ізольованість, а також більший та триваліший страх, ніж інші жертви злочинів.


Жертви злочинів ненависті відчувають більш негативні емоції, ніж жертви інших злочинів.10 Шкідлива та принижуюча відповідь жертвам злочинів ненависті може завдати подальшої шкоди вже травмованим людям. Може мати місце вторинна віктимізація, зокрема, коли представники суспільства, зокрема поліція, працівники соціальних служб, лікарі та судді заперечують або применшують серйозність скоєного злочину. Для багатьох жертв злочинів ненависті вторинна віктимізація призводить до навіть більшого приниження, деградації та ізоляції.


^ Наслідки для громади

Злочини ненависті так само деструктивно впливають на сім’ю та друзів жертви, а також усіх, хто поділяє із нею ознаки, що стали приводом для упередженого ставлення та ненависті, що викликали напад. Інші члени цієї групи можуть відчувати не лише загрозу майбутніх нападів, а й можуть зазнати такого самого психологічного впливу, якби вони самі стали жертвами. Ці наслідки посилюються, якщо жертви належать до групи, яка була предметом упередженого ставлення протягом кількох поколінь.


^ Ширші наслідки для суспільства

Якщо злочини ненависті не розслідуються ретельно та не переслідуються у содовому порядку, це може стати сигналом для злочинців, що вони можуть вільно продовжувати свою діяльність, що може заохочувати інших до скоєння схожих злочинів. Безкарність виконавців злочинів ненависті підвищує загальний рівень злочинності. За відсутності захисту від насильства, породженого злочинами ненависті, громади меншин втрачають впевненість у правоохоронних та урядових органах, що робить ці групи ще більш маргіналізованими. У найгірших випадках злочини ненависті можуть призвести до атак з боку жертв, які стають початком спіралі насильства. Моделі злочинів ненависті можуть стати важливим індикатором «тріщин» у суспільстві та раннім попередженням початку соціального або етнічного конфлікту у суспільстві.
^ Правові питання Закони проти злочинів ненависті
Законодавство, що регулює питання злочинів ненависті, може набувати різних форм, але загалом виділяють три підходи. Перший: визначення діянь, які вже є злочинами, як окремого класу більш серйозних злочинів («основні злочини») у випадках, коли жертву було обрано внаслідок її приналежності до захищеної групи. Другий підхід полягає у збільшенні покарання, коли звинувачення у суді дорівнює злочину, скоєному не з підстав ненависті, але суд може або зобов’язаний призначити більше покарання з урахуванням мотивів злочину, які вважаються обтяжуючими обставинами.


Третій підхід передбачає розробку національних законів, згідно з якими проводиться збір даних щодо злочинів ненависті без відповідних положень кримінального права, або додатково до положень кримінальних законів.


Закони різних країн проти злочинів ненависті дуже різняться щодо характеристик груп, яких вони стосуються. У регіоні діяльності ОБСЄ законодавство, щодо злочинів ненависті найчастіше стосується злочинів, викликаних упередженим ставленням до людей внаслідок їхньої приналежності до груп із певними «расовими», релігійними, етнічними чи національними ознаками. Все частіше країни-учасниці передбачають у законодавстві щодо злочинів ненависті також такі ознаки, як сексуальна орієнтація, стать та інвалідність жертв.
^ Аргументи на користь запровадження законів проти злочинів ненависті
Навіть країни, які публічно визнають існування злочинів ненависті, не завжди визнають потребу у внесенні змін для підвищення ефективності національного законодавства.


НУО відіграли основну роль у переконанні законодавців у потребі та важливості законів проти злочинів ненависті у багатьох країнах. Для надання простого, зрозумілого та доступного інструменту з розробки законів проти злочинів ненависті БДІПЛ видало «Закони проти злочинів ненависті: Практичне керівництво». У довіднику розглядаються основні питання, на які законодавці мають дати відповідь, аналізуються можливі наслідки різних відповідей на такі запитання, а також наводяться приклади рішень, знайдених різними країнами при розробці таких законів. Посібник був розроблений для НУО, авторів стратегій та законодавців. Він містить основні аргументи на користь розробки законів проти злочинів ненависті та був перекладений на кілька мов.


Законодавство проти злочинів ненависті є важливим з кількох точок зору:


• Воно є символічним сигналом для жертв, злочинців та суспільства загалом, що злочини ненависті сприймаються серйозно;


• Законодавчий процес сприяє обговоренню питання, що підвищує обізнаність громадськості щодо злочинів ненависті;


• Воно вимагає від правоохоронних органів враховувати мотиви, зосереджуючи таким чином їхні зусилля у цьому напрямку;


• Воно надає жертвам можливість побачити, чи закони виконуються належним чином, та оскаржити свою справу у відповідних органах, якщо це не так;


• Воно сприяє збору більш точних даних щодо злочинів ненависті.


У Хорватії лобіювання прийняття законодавства щодо злочинів ненависті з боку правозахисних та антидискримінаційних органів досягло успіху, коли у червні 2006 року парламент Хорватії запровадив положення щодо злочинів ненависті у кримінальний кодекс. Нове положення визначає злочин ненависті як «будь-яке карне діяння, … що було скоєне з підстав ненависті по відношенню до особи внаслідок її расової приналежності, кольору шкіри, статі, сексуальної орієнтації, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, майнового статусу, народження, совіти, віку, стану здоров’я чи інших ознак».11 Жіноча мережа Хорватії – коаліція, до складу якої входить понад 50 жіночих та феміністських організацій, – була серед лобістів прийняття закону.


^ Додаткові ресурси


Barbara Perry (ред.) Злочини, породжені ненавистю та упередженнями: Хрестоматія (Нью Йорк, NY: Routledge, 2003 р.).

Закони проти злочинів ненависті: Практичне керівництво (Варшава: Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, 2009 р.)

^ Глава 2 Визнання злочинів ненависті

Найбільшим недоліком при розслідувані злочинів ненависті є відмова або неспроможність правоохоронних органів ідентифікувати карне діяння як злочин ненависті. Таким чином, працівники поліції та НУО, які отримали скаргу або проводять бесіду із жертвами, повинні знати певні критерії, за допомогою яких вони можуть визначити, чи мають вони справу зі злочином ненависті.


Ознаки злочину ненависті – це об’єктивні фактори, що сигналізують про те, що справа може мати відношення до злочину ненависті. У разі присутності таких ознак, інцидент має бути оформлений як можливий злочин ненависті, що тягне подальше розслідування мотивів злочину. Існування таких ознак не є доказом того, що інцидент був злочином ненависті. Наявність такого мотиву як ненависть є доведеною лише після проведення повного ретельного розслідування, а результати розслідування мають бути підтверджені у суді.


Ознаки злочину ненависті можуть бути корисними для НУО, скільки вони становлять об’єктивну фактичну основу для представлення фактів у поліції та інших органах влади щодо розгляду інциденту як можливого злочину ненависті.
^ Ознаки злочину ненависті
Національні експерти та правоохоронці розробили норми, за якими визначають злочини ненависті, включаючи детальні переліки ознак злочину ненависті. Такі переліки можуть відрізнятися, втім, основні норми наводяться нижче.


^ Сприйняття з боку жертви та свідків

Сприйняття жертвою/жертвами є основним показником мотивів, викликаних упередженим ставленням. Таке сприйняття базується на власному досвіді жертви щодо упереджень, обставин нападу, ідентифікації нападників та багатьох інших факторів. Інколи, сприйняття з боку свідків також може додати істотних ознак справжніх мотивів злочинця.


У деяких країнах-членах ОБСЄ, зокрема у Канаді та Сполученому Королівстві, будь-який злочин, щодо якого жертва, свідки чи працівник поліції вважають, що він був викликаний ненавистю, має бути зареєстрований та розслідуватися як потенційний злочин ненависті.


^ Поведінка нападника

Виконавці злочинів ненависті часто висловлюють свої упередження до чи після або в процесі своїх дій. Ключові ознаки у більшості випадків злочинів ненависті складаються зі слів або символів, що їх використовують самі злочинці. Ті, хто скоюють злочини ненависті, як правило, хочуть дати сигнал своїм жертвам та іншим, тож такі сигнали – від епітетів, які вони вигукують, до написів та малюнків на стінах – становлять вагомі докази їхніх мотивів.


^ Характеристики жертви та злочинця

Незважаючи на те, що злочини ненависті часто розуміють як такі, що передбачають напади на представників меншин, це не завжди так. У залежності від місцевих обставин, деякі злочини ненависті – це напади представників однієї меншини на представників іншої, а інколи – представників більшості на представників іншої більшості – це зазвичай трапляється у місцях, де представники меншості на великій території складають місцеву більшість. Деякі обставини, що вказують на можливий випадок злочину ненависті:


• «Раса», релігія, етнічна/національна приналежність, стан здоров’я, стать чи сексуальна орієнтація жертви відрізняється від ознак злочинця;


• Жертва є членом групи, яка за чисельністю є набагато меншою, ніж інша група у місцевості, де відбувся інцидент;


• Жертва належить до громади, сконцентрованої на конкретних територіях, та була атакована, коли залишила таку територію;


• Інцидент відбувся під час вторгнення представників більшості на територію, де переважно мешкають представники меншин (модель, що відображає історичну практику погромів, під час яких напади здійснювалися на представників меншості, місце проживання яких, як правило, обмежувалося окремими кварталами житлових районів);


• Жертва належить до меншини, на яку напала група представників іншої групи населення;


• Існує історична ворожнеча між групою, до якої належить жертва, та групою, до якої належить злочинець.


Характеристики жертви, що можуть вказувати на скоєння злочину ненависті:


• Жертва ідентифікується як «відмінна» від нападників, а часто також від більшості членів громади завдяки таким своїм ознакам, як зовнішній вигляд, одяг, мова або релігія;


• Жертва є видатним діячем, наприклад, релігійним лідером, борцем за права або представником громади, яка зазнає постійної дискримінації;


• Жертва знаходилася разом або одружена з представником меншини.


Характеристики, поведінка та походження підозрюваних злочинців також можуть потенційно вказувати на ознаки мотивів, викликаних ненавистю. Наприклад:


• Твердження, жести та інша поведінка до, після чи під час інциденту, що демонструють забобони або упереджене ставлення до групи або громади, до якої належить жертва;


• Одяг, татуювання або знаки, що свідчать про належність до екстремістських рухів, зокрема свастика чи інші нацистські значки, воєнізована уніформа;


• Поведінка нападника (наприклад, нацистські привітання, участь у мітингах чи акціях протесту, організованих групами ненависті), яка означає членство в організації ненависті;


• Злочинець у минулому брав участь у скоєнні схожих злочинів, жертвами яких були представники тієї ж самої меншини чи меншин.


^ Яка власність може зазнати нападу?

Ознаки, які також можна визначити під час нападів на власність, вказують на можливі злочини ненависті. Важливість складу або місцезнаходження громад, що зазнають дискримінації, також може бути початковою ознакою можливої присутності такого мотиву як упередження.


Інші ознаки нападу на власність, що можуть вказувати на скоєння злочину ненависті:


• Власність, що зазнала нападу, має релігійну або іншу символічну цінність для конкретної громади, наприклад, церква чи синагога, кладовище чи пам’ятник на вшанування загиблих або історичних діячів громади;


• Власність, що зазнала нападу, є центром життя громади – школа, соціальний клуб або магазин – і належить конкретній групі;


• Власність, що зазнала нападу, відрізняється від іншої власності, що її оточує, оскільки вона належить або є зайнятою членами конкретної громади;


• Власність, що зазнала нападу, раніше ставала об’єктом схожих нападів.


^ Чи брала у злочині участь організована група ненависті?

Належність виконавця злочину до організації, діяльність якої базується на ідеології упередженого ставлення, яка у минулому здійснювала акти насильства, також вимагає додаткового розслідування мотивів злочину. У деяких країнах членство або участь в організованих групах ненависті визнаються протизаконними, а злочини, скоєні членами такої організації, реєструються та розслідуються окремо. Таким чином, у деяких країнах злочини, спрямовані проти представників іншої раси або іншої національності, вважаються таким чином екстремістськими злочинами.


Деякі ознаки участі організованої групи у злочині ненависті:


• предмети та об’єкти, що свідчать про роботу організованої групи (наприклад, написи та малюнки на стінах, одяг, що вказує на приналежність до певної групи), які були помічені або залишилися на місці інциденту;


• Організована група ненависті нещодавно робила заяви із погрозам на адресу групи, яка зазнала нападу, або після нападу взяла на себе відповідальність за інцидент;


• Інцидент співпав із днем, що має особливе значення для груп ненависті (наприклад, день народження Гітлера);


• Інцидент стався під час або незабаром після заходу, що проводився групою ненависті, наприклад, мітингу, або після проведення кампанії чи іншої діяльності групою ненависті у відповідному районі.


^ Де й коли стався інцидент?

Час та місце інциденту також можуть вказувати на те, що ми маємо справу із злочином ненависті. Деякі ознаки:


• Інцидент стався у громаді або поблизу громади, яку зазвичай асоціюють із членами певної групи представників меншин (наприклад, будинок для біженців, центр для людей з інвалідністю, клуб або б