Реферат: Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО


На правах рукопису


ГУРА Максим Васильович
УДК 347.78.025

Цивільно-правова охорона Інтернет-сайту в Україні

12.00.03 – Цивільне право і цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право


Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник:

БОШИЦЬКИЙ Юрій Ладиславович,

кандидат юридичних наук


Київ – 2006

З М І С Т


ВСТУП.................................................................................................................
3



РОЗДІЛ 1. Інтернет-сайт як об’єкт авторського права



1.1. Поняття та ознаки об’єкта авторського права...........................................
10
1.2. Традиційні та нові об’єкти авторського права..........................................
31

1.3. Загальна характеристика Інтернет-сайту як об’єкта авторського

права......................................................................................................................


57

Висновки до розділу 1.........................................................................................

82



РОЗДІЛ 2. Зміст виключних прав автора Інтернет-сайту




2.1. Поняття та ознаки учасників авторських правовідносин.........................

84

2.2. Виключні майнові права автора Інтернет-сайту.......................................

100

2.3. Особисті немайнові права автора Інтернет-сайту.....................................

123

Висновки до розділу 2.........................................................................................

136



РОЗДІЛ 3. Правова охорона Інтернет-сайту



3.1. Напрями правової охорони Інтернет-сайту.............................................
138

3.2. Цивільно-правовий захист прав автора Інтернет-сайту...........................

155

3.3. Особливості договірних зобов’язань зі створення Інтернет-сайту

та хостингу...........................................................................................................


178

Висновки до розділу 3.........................................................................................

190



ВИСНОВКИ........................................................................................................



192



^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................



196



Додаток 1. Про внесення змін та доповнень до деяких законів України

(про врегулювання правовідносин щодо Інтернет-сайту) (проект)………………………………………………………………………….



211



Додаток 2. Наказ Міністерства освіти і науки України про затвердження

Типових договорів стосовно Інтернет-сайту (проект)……………………….



213
^ В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Двадцять перше сторіччя є свідком перевороту в нашій уяві про комунікації та засоби обміну інформацією. Супутники, оптиковолокно, мікрочіпи, комп’ютери, Інтернет привели нас до ери високих комп’ютерних технологій. Ця сфера суспільних відносин розвивається дуже динамічно.

Сьогодні більшість компаній мають власні Інтернет-сайти – віртуальні представництва, які інформують світ про компанію та її діяльність. Багато угод укладається через Інтернет, існують віртуальні банки, усі сфері ділового життя представлені у мережі Інтернет. Завдяки світовій поширеності Інтернету користувач України має можливість отримати інформацію з Бібліотеки Конгресу США. Все це відбувається через одну з найпопулярніших функцій Інтернету – WWW (World Wide Web). Її основною цеглинкою є Інтернет-сайт, на якому й міститься уся ця інформація.

Саме тому визначення правового режиму Інтернет-сайту є конче важливим, оскільки правове регулювання його залишилося за межами чинного законодавства, незважаючи на те, що Інтернет-сайти стають все більш розвиненими та масштабними.

Науковці, практики, державні чиновники різних рангів наполягають на вирішенні цієї проблеми, необхідності приведення національного законодавства відповідно до міжнародних норм.

Багато науковців (Ч.Н. Азімов, Я.М. Шевченко, Ю.Л. Бошицький, Р.Б. Шишка, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, Р.В. Дробов’язко, І.А. Безклубий, О.В. Кохановська, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, М.Й. Штефан, М.М. Богуславський, А.Б. Гельб, А.П. Сергєєв, В.А. Калятін, Т.Дж. Шмедінгхофф, Я. Швидронь, В.М. Антонов, О.М. Пастухов, І.М. Расолов, Н.В. Макагонова, Д. Ліпцик, Б. Едельман, В.Я. Іонаса, І.В. Савельєва, М.І. Нікітіна та інші), які в тій чи іншій мірі досліджують проблеми права інтелектуальної власності, неодноразово звертали свою увагу на окремі проблеми, що виникають під час застосування традиційного авторського права до нових інформаційних технологій, зокрема Інтернету. Однак комплексного дослідження проблем правової охорони Інтернет-сайту в сучасній теорії авторського права здійснено не було.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає напряму наукових проблем інтелектуальної власності Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України „Проблеми удосконалення національного законодавства у галузі інтелектуальної власності в умовах інтеграції до Європейського союзу”.

Мета і завдання дослідження. Основною метою цього дослідження є визначення напрямів цивільно-правової охорони Інтернет-сайту через всебічний та комплексний аналіз правовідносин, об’єктом яких є Інтернет–сайт. Для цього, перш за все, необхідно визначити правові категорії та поняття, які мають значення для розкриття теми (сучасне українське законодавство не містить таких понять). Потрібно систематизувати такі правовідносини з моменту замовлення або рішення про створення Інтернет-сайту до моменту безпосереднього розміщення його у мережі Інтернет та подальшого обслуговування. Необхідно визначити, класифікувати та дати правову характеристику колу учасників правовідносин, які беруть в них участь, провести порівняльний аналіз чинного українського законодавства з приводу регулювання цих правовідносин з законодавством, яке існує на рівні національного законодавства країн Західної Європи та на рівні міжнародного регулювання.

Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають в процесі створення, використання Інтернет-сайту та охорони прав його автора.

Предметом дослідження є вітчизняні та іноземні наукові розробки, ідеї та концепції; норми авторського права України у порівнянні з нормами авторського права інших країн світу, в яких Інтернет досяг високого рівня розвитку.

Методи дослідження випливають з вимог комплексного та об’єктивного аналізу явищ суспільного життя та міждисциплінарного підходу до поставлених завдань. Дослідження проведено на основі формально-логічного, системно-функціонального, історико-правового, порівняльно-правового та інших загальних та спеціальних наукових методів.

Із застосуванням формально-логічного методу опрацьовано положення нормативно-правових актів у сфері авторського права України, країн Західної Європи, Російської Федерації, США, Об’єднаних Арабських Еміратів, Японії, країн СНД (переклад яких було здійснено автором особисто). За допомогою історико-правового та діалектичного методу досліджено кількісний та якісний розвиток мережі Інтернету та Інтернет-сайту, як її складової частини, його правовий статус. Системно-функціональний метод дав можливість дослідити механізм взаємин суб’єктів авторських прав на Інтернет-сайт та користувачів мережі. На основі порівняльно-правового методу проведено порівняння положень законодавств країн Бернського союзу, а також міжнародно-правових документів у сфері охорони авторського права.

Наукова новизна одержаних результатів. Дана дисертація є першою роботою у вітчизняної цивілістичної науці, в якій зроблено комплексне дослідження актуальних проблем, зумовлених поширенням Інтернет-сайтів, котра виконана на базі нового Цивільного кодексу України та сучасного міжнародного законодавства. Дослідження правового регулювання відносин щодо Інтернет-сайту, тенденцій його розвитку застосовано новий підхід в аспекті дослідження традиційних авторських правовідносин в нових технологічних умовах, що суттєве впливають на весь правовий механізм цивільної-правової охорони авторських прав. Висунуто пропозиції щодо удосконалення законодавства і правозастосовної практики у сфері цивільно-правової охорони Інтернет-сайту.

Загальна направленість дослідження дала можливість обґрунтувати наступні теоретичні положення, висновки і пропозиції, які містять наукову новизну і виносяться на захист:

Пропозиція щодо авторського визначення терміну „Інтернет-сайт”, як відокремленого, логічно завершеного елемента мережі Інтернет, створеного на основі технології гіперпосилань, який розташований на сервері (host), має унікальну адресу (url), за якою до нього може отримати доступ будь-який користувач мережі Інтернет, та у своїй основі містить Інтернет-сторінки, які мають графічний вигляд та можуть бути переглянуті за допомогою спеціальних комп’ютерних програм (браузерів). Запропоновано внести до ст. 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права” доповнення в частині цього визначення.

Висновок про те, що Інтернет-сайт є об’єктом авторського права згідно із законодавством України, оскільки є результатом творчої праці автора та відповідає ознакам, що ставляться до об’єкта авторського права, який у своєму складі може містити у якості складових частин інші об’єкти авторського права.

Висновок про необхідність правової охорони Інтернет-сайту в якості єдиного об’єкту авторського права.

Пропозиція щодо необхідності відокремлення Інтернет-сайту від комп’ютерної програми, як найбільш близького за ознаками об’єкта авторського права. Доведено, що ці об’єкти мають різні правові режими та потребують різних підходів до їх правової охорони та захисту прав їх авторів.

Висновок щодо конкретизації суб’єктного складу осіб, які можуть виступати учасниками авторських правовідносин стосовно Інтернет-сайту, зокрема, автори (співавтори) творів, спадкоємці авторів, законні набувачі авторських прав, організації колективного управління та повірені.

Висновок про те, що майнові права автора, визначені у Законі України «Про авторське право і суміжні права», можуть бути використані автором Інтернет-сайту, по-перше, у повному обсязі (право на повторне оприлюднення твору; переробку, адаптацію), по-друге, деякі тільки частково (право на переклад твору; доведення своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним бажанням), по-третє, деякі взагалі не можуть належати автору Інтернет-сайту (право на публічне виконання, публічне сповіщення твору; публічний показ твору; аранжування; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; імпорт примірників творів), що пов’язано з електронною формою існування Інтернет-сайту у мережі Інтернет та його технічною природою.

Вперше подано пропозицію щодо затвердження на рівні Міністерства освіти та науки України, як профільної установи стосовно даних правовідносин типових договорів щодо Інтернет-сайту, завдяки чому більш широкий круг авторів Інтернет-сайту зможе захистити свої права у суді.

Висновок про те, що для ефективної правової охорони Інтернет-сайту необхідно визначити на законодавчому рівні його правовий режим шляхом внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України “Про авторське право і суміжні права”.

Визначено та доведено, що найбільш дієвими засобами захисту прав автору Інтернет-сайту є стягнення грошової компенсації та моральної шкоди.

Пропозиція щодо визначення та конкретизації доказування авторства щодо Інтернет-сайту (наявність укладених договорів на створення Інтернет-сайту з відповідними актами приймання-передачі та на розміщення Інтернет-сайту на сервері; закріплення Інтернет-сайту на паперовому носії у вигляді об’єктного коду або графічному вигляді; WEB – дипозитарій, покладення обов’язку моніторингу змін до Інтернет-сайту на провайдерів).

Висновок щодо особливостей цивільно-правових договорів стосовно Інтернет-сайту. Так особливостями договору на створення за замовленням і використання Інтернет-сайту є технічне завдання, яке дозволяє визначити об’єкт договору та перелік виключних майнових прав, які автор має передати замовникові для належного подальшого ним використання Інтернет-сайту. Особливостями договору на розміщення Інтернет-сайту у мережі Інтернет є досягнення домовленості щодо спеціальної адреси, за якою до Інтернет-сайту будуть мати можливість отримати доступ користувачі мережі Інтернет.

Пропозиція щодо ведення провайдерами, які надають послуги з розміщення Інтернет-сайтів у мережі Інтернету, реєстру Інтернет-сайтів, з зазначенням дати та змісту розміщеної на ньому інформації, для чого необхідно ввести відповідне ліцензування їх діяльності та розроблення ліцензійних умов, з відповідним внесенням змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року № 1775-III.

^ Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше виявлені основні проблеми охорони авторських прав на Інтернет-сайт та запропоновані шляхи їх вирішення на національному рівні. Одержані теоретичні та практичні висновки для використання органами законодавчої та виконавчої влади України для цілей формування державної політики у сферах зв’язку, інформатизації та охорони авторських прав, а також розробки нормативно-правових актів та укладання міжнародних угод у цих галузях.

Отриманий теоретичний доробок може служити основою для подальших теоретичних та прикладних досліджень з проблем зв’язку взаємного впливу інформаційних технологій та авторського права. Результати дослідження також можуть бути використані авторами, програмістами, державними службовцями, суддями, викладачами, підприємцями та співробітниками організацій, що здійснюють управління майновими правами авторів на колективній основі.

Матеріали дисертації можуть бути використаними у навчальному процесі в юридичних вузах.

Практичне значення одержаних результатів підтверджують додані до даного дисертаційного дослідження розроблені автором проект Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законів України (про врегулювання правовідносин щодо Інтернет-сайту)» та Наказу Міністерства освіти та науки України «Про затвердження типових договорів стосовно Інтернет-сайту».

^ Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та обговорена і прорецензована на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, були викладені на науково-практичних конференціях: Міжнародній науковій конференції “Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку освіти та науки” (м. Ужгород та м. Сніна (Словаччина), 16–18 жовтня 2002 р.); Міжнародній науковій конференції “Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний, інформаційно-технологічний та освітньо-правовий аспекти” (м. Ужгород та м. Сніна (Словаччина), 12–15 березня 2003 р.); Науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України”, (м. Київ, 14 травня 2003 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в 11 публікаціях: 3 – тези доповідей на наукових конференціях, 4 – у фахових виданнях та 4 – у спеціалізованих періодичних виданнях.

^ Структура роботи обумовлена метою, предметом дослідження та авторським підходом до розгляду обраної проблематики. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних та джерел додатків. Повний обсяг роботи – 222 сторінки, з них 15 сторінок – список використаних джерел (180 найменувань), 12 сторінок – Додатки 1 та 2.


Р О З Д І Л 1
^ ІНТЕРНЕТ-САЙТ ЯК ОБ’ЄКТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА 1.1. Поняття та ознаки об’єкта авторського права

Визначай значення термінів, що тобою застосовуються, і ти позбавиш людство половини його оман. Керуючись мудрою порадою одного з найвидатніших носіїв “гострого гальского смислу” – Рене Декарта [149]1, – подамо визначення базисних понять, що будуть використані у даному дослідженні. Це необхідно для того, щоб досягти максимальної чіткості та визначеності застосування деяких загальних та спеціальних термінів, які за своєю природою мають багато тлумачень.

Поняття “об’єкт авторського права”, як і будь-яке багатогранне поняття, є больовою точкою багатьох науковців, які розробляють проблему авторського права, оскільки в принципі важко в одному визначенні відобразити всі грані поняття. При цьому йдеться як про науковців часів Радянського Союзу, так і сучасних дослідників, зокрема України та Російської Федерації. Хоча згоди щодо істотних ознак цього поняття досягнуто, кожен робить акцент на окремій ознаці, яка, на його думку, є основною. Отже, ця проблема, попри багату історію дослідження та кількість наукових монографій, їй присвячених, залишається відкритою й до цього часу. Саме тому дослідженню Інтернет-сайту передує визначення об’єкта авторського права та його ознак, оскільки саме цьому визначенню має відповідати Інтернет-сайт.

Насамперед, визначимо зміст слова “термін” (від лат. terminus – межа, границя, кордон, кінець). Це «слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо [30]2. Враховуючи, що галуззю даного дослідження є юриспруденція, то відповідний юридичний термін є назвою поняття у сфері юриспруденції.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Деякі автори вважають, що об’єктами речових правовідносин є матеріальні блага, а об’єктом зобов’язальних правовідносин є дії [157]1.

Таким чином, не зважаючи на відмінність наведених думок, між усіма ними є спільне. А саме: а) суб’єкт – людина, якій належить суб’єктивне право та яка власною поведінкою впливає на різні матеріальні та нематеріальні блага; б) те, на що спрямована дія людини. Однак потім виникає відмінність підходів до змісту поняття «об’єкт», оскільки для одних об’єкт – це поведінка людини, спрямована на різні матеріальні та нематеріальні блага, для других об’єкт – це різні матеріальні та не матеріальні блага, на які спрямована поведінка людини.

Вище викладене необхідне для переходу до об’єкта авторського права, до об’єктів цивільних правовідносин як результатів інтелектуальної діяльності.

Аналіз вищезазначеного дозволяє зробити висновок, що об’єктом цивільних правовідносин є, зокрема, і результати інтелектуальної діяльності.

Дослідимо нормативну базу з метою виявлення істотних ознак, які є обов’язковими для об’єкта авторського права.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права” „Об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва”. Отже, чинне українське законодавство йде по шляху, згідно з яким об’єктом права є різні матеріальні та нематеріальні блага, на які спрямована поведінка людини, завдяки яким між суб’єктами виникають правові зв’язки.

Іншими словами, предметом авторського права є суспільні правовідносини, які виникають та існують з приводу об’єкта авторського права – твору. Твір є тим матеріальним чи нематеріальним благом, на яке спрямована поведінка людини. Завдяки твору між суб’єктами авторського права виникають правові зв’язки.

Пункт 1 ст. 6 Закону Російської Федерації “Про авторське право і суміжні права” вказує, що авторське право поширюється на твори у галузі науки, літератури і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення та гідності твору, а також від способу його відображення.

У Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт від 24 липня 1971 року, змінений 2 жовтня 1979 року; дата підписання – 24 липня 1971 року, дата приєднання України – 31 травня 1995 року) дається таке визначення твору: всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, а саме: книги, брошури та інші письмові твори; лекції звернення, проповіді та інші подібного роду твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми; музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектури або наук.

Відповідно до Закону про авторське право Сполучених Штатів Америки [2]1 авторський захист поширюється на оригінальні роботи, вже існуючі або у стадії розробки, зафіксовані у формі, з якої вони можуть бути розповсюджені прямо або за допомогою пристроїв, у таких категоріях: літературні роботи, музичні роботи, включаючи акомпанемент без слів, драматичні роботи, включаючи музику, пантоміма та хореографічний твір, графіка, картини, скульптура, кінокартина та інші аудіовізуальні твори, звукозапис та архітектурний твір.

Таким чином, законодавство Сполучених Штатів Америки дає загальне поняття об’єкта авторського права, який отримує охорону з боку держави, дає перелік (слід зазначити, вичерпний перелік) об’єктів авторського права. Тобто об’єктом авторського права Сполучених Штатів Америки є “оригінальна (творча) робота автора, яка зафіксована у будь-якому предметному засобі вираження, відомому на момент створення або пізніше розробленому, з якого можливе його сприйняття, відтворення або інше розповсюдження прямо або за допомогою механізму чи пристрою”.

Нами був застосований переклад слова “origin” як синонім слова “оригінальний”. Хоча безумовного перекладу словосполучення “origin work” як “творча робота” не існує, однак вважаємо, що саме це поклали у зміст закону американські законодавці. Цю думку також підтверджує параграф 1301 зазначеного нормативного акта, в якому дається поняття “оригінальний дизайн” – результат творчого праці дизайнера. Тобто іншими словами, американський законодавець розуміє під терміном “оригінальний” поняття “творчий”.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Показником творчого характеру твору, на думку більшості науковців, є його новизна. Однак деякі науковці (наприклад, І. Я. Хейфець [163]1 та В. А. Кабатов [76]2) вважають, що ознака новизни твору поглинається ознакою творчості. Ознака новизни, як самостійна ознака твору, необхідна лише у патентному праві, оскільки вона пов’язана з пріоритетом, який невідомий авторському праву, тому що авторське право охороняє форму твору [143]3.

Таким чином, дисертант вважає, що творчість – це інтелектуальна діяльність (праця), у результаті якої автор створює щось нове, неповторне, оригінальне та унікальне. Тобто у разі якщо об’єкт авторського права відповідає ознаці творчості, а саме є новим, неповторним, оригінальним та унікальним, – він буде підлягати охороні з боку Закону України “Про авторське право і суміжні права”.

Ще однією ознакою, яку ми дослідимо, – є необхідність віднесення твору до галузі науки, літератури, мистецтва.

Зазначення даної ознаки у ч. 1 ст. 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права” не несе значного навантаження. Даний висновок ґрунтується на певних обставинах.

Чинне законодавство не містить визначень понять “наука”, “література”, “мистецтво”, тому однозначно відносити твір до однієї з даних галузей складно.

Філософський словник зазначає, що “мистецтво – це специфічна форма суспільної свідомості та людської діяльності у художніх образах” [161] 1, “наука – це сфера дослідницької діяльності, яка спрямована на продукування нових знань про природу, суспільство та мислення, включає у себе усі умови і моменти даного продукування: науковців з їх знаннями та можливостями, з поділом та кооперацією наукової праці; наукові установи, експериментальне та лабораторне обладнання; методи науково-дослідницької роботи, понятійний та категорійний апарат, систему наукової інформації, а також усю суму наявних знань, які виступають або як передумови, або як засоби, або як результати наукового виробництва” [161]2, “література – добуток писемності, що має суспільне, пізнавальне значення; письмова форма мистецтва, сукупність художніх творів (поезія, проза, драма), сукупність набутків будь-якої галузі знання, з будь-якого спеціального питання” [8]3.

Відповідно до словника-довідника “література – сукупність творів, виданих або існуючих у рукописному вигляді. Залежно від висвітлюваної в ній галузі знання, специфіки відображення дійсності, цільового і читацького призначення література може бути художньою, медичною, фізичною, математичною, науковою, науково-популярною, навчальною, дитячою тощо” [141]4.

На нашу думку, зазначений підхід дозволяє ще раз підкреслити відокремлення авторського права від патентного права, права промислових зразків тощо.

Наступна ознака твору – об’єктивність форми вираження.

За словником “об’єктивний” – приналежний об’єкту або такий, що визначається ним. Стосовно реальних об’єктів це поняття означає, що предмети, властивості або відносини існують поза суб’єктами та незалежно від нього [161]5.

Відносно об’єкта авторського права це означає, що автору необхідно не просто створити об’єкт авторського права, його необхідно створити або закріпити у такій формі, щоб зовнішній світ теж мав можливість його дослідити. Тобто, іншими словами, твір повинен існувати не лише в уяві автора, а бути придатним для дослідження іншими особами.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Отже, використовуючи зазначені обов’язкові елементи об’єкта авторського права та дефініції, які були нами досліджені, дамо таке визначення об’єкта авторського права.

Об’єкт авторського права – це створене у галузі літератури, науки або мистецтва в результаті інтелектуальної творчої діяльності (праці) автора щось нове, неповторне, оригінальне, унікальне, виражене в об’єктивній формі, з можливістю сприйняття людськими почуттями та подальшого відтворення.

Отже, користуючись зазначеним визначенням, ми доведемо, що Інтернет-сайт є об’єктом авторського права.


1.2. Традиційні та нові об’єкти авторського права


Частиною 2 ст. 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права” встановлено певний перелік об’єктів авторського права, які підлягають правовій охороні з боку держави. Даний перелік не є вичерпним. До нього увійшли майже всі об’єкти авторського права, які були відомі науці авторського права та які є найбільш поширеними. Тобто навколо зазначених об’єктів концентруються найбільш гострі суспільні відносини у сфері авторського права.

Майже тотожні переліки об’єктів авторського права містяться у відповідних нормативних актах Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Франції, Японії, Об’єднаних Арабських Еміратів.

Наприклад, ст. 102 Закону про авторське право Сполучених Штатів Америки подає такий перелік об’єктів авторського права: літературний твір; музичний твір, у тому числі слова, що його супроводжують; драматичний твір, у тому числі будь-яка супровідна музика; пантоміма та хореографічний твір; ілюстрації, графіка та скульптурний твір; кінокартини та інші аудіовізуальні твори; звукозаписи; твір архітектури [2]1.

У Законі про авторське право, дизайни та патенти 1988 року, який застосовується до авторських правовідносин у Сполученому Королівстві Великої Британії, Північної Ірландії та Уельсу, а саме у п. 1 г. 1 ч. 1 цього нормативного акта, йдеться про те, що авторське право поширюється на такі виді творів: оригінальні літературні, драматичні, музичні або артистичні твори; звукозапис, фільми, радіо або кабельні програми; друкарська переробка опублікованого видання [13]2.

У статті L112-2 (Глава II: Твори, що захищаються) Кодексу інтелектуальної власності Франції законодавча частина Intellectual Property Code (Legislative Part) [7]3 серед об’єктів авторського права вказуються: книги, памфлети та інші літературні, художні та наукові твори; лекції та інші подібні твори; драматичні та драматично-музичні твори; хореографічні твори; музичні композиції із словами та без слів; кінематографічні твори та інші твори, які містять елементи малюнків, що рухаються, із звуком або без звука; твори малювання, архітектури, скульптури, гравірування та літографії; графічний та топографічний твір; фотографічний твір та твір, зроблений засобом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти; плани, схеми та тримірні твори, які стосуються географії, топографії, архітектури і науки; програмне забезпечення, включаючи дизайнерський матеріал; твори сезонної індустрії одягу та моделі сезону.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Музичний твір, як і твір літературний, відтворюється в об’єктивній формі: формі нотного запису, партитури або публічного виконання, тому він може бути сприйнятий органами людських почуттів та відтворений у подальшому.

Таким чином, дослідження та порівняння елементної структури музичного та літературного творів дозволяє дійти висновку, що вони принципово не відрізняються і відповідають встановленим обов’язковим ознакам об’єкта авторського права, серед яких творчість, об’єктивна форма, можливість сприйняття органами людських почуттів та можливість відтворення.

Музичні твори можуть бути сприйняті органами людських почуттів як під час їх виконання, так і за допомогою відповідних технічних засобів: грамплатівок, магнітофонних записів тощо.

Охорона буде надаватися музичному твору незалежно від його достоїнства. Це означає, що поряд з класичною музикою (оперою, симфонічною музикою) охороні підлягатиме і, наприклад, музика з рекламних роликів. З точки зору авторського права не має значення, що саме створюється, якщо це відповідає ознакам об’єкта авторського права.

Як і у випадку з літературним твором, музичний твір в історії людства існує вже протягом декількох тисячоліть. Тому він був включений до правового поля з моменту його створення відразу після літературних творів та відповідно віднесений до складу традиційних об’єктів авторського права.

Твори образотворчого мистецтва, як об’єкт, що віднесений нами до складу «традиційних» об’єктів авторського права, можна охарактеризувати наступним чином.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, твір образотворчого мистецтва – це скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього (у тому числі сценічного) дизайну тощо.

Чинне законодавство не дає визначення твору образотворчого мистецтва, однак подає примірний перелік об’єктів, які належать до цієї категорії. На нашу думку, це вірний підхід. Віднесення багатьох видів творчості до творів образотворчого мистецтва робить практично неможливим формулювання загального терміна, а отримане у результаті визначення буде або дуже громіздким, або надто загальним. Окрім того, перелік об’єктів не є вичерпним, що залишає певний простір для тлумачення.

У даному випадку йдеться про живопис як родове поняття великої кількості творів. Живопис – це вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються за допомогою фарб, що наносяться на тверду поверхню [141]1. Твори живопису – картина, розпис архітектурних споруд (плафони, орнамент) можуть бути виконані на полотні, папері, дереві за допомогою фарб, пастелі, вугілля [146]2.

Як й інші твори, живопис можна підрозділити на елементи, на ті складові частини, які у своїй сукупності створюють твір як об’єкт авторського права.

В. Я. Іонас підрозділяє твір на такі елементи: сюжет, тобто сцена, особа, пейзаж, річ, які описуються; ідейно-емоційна налаштованість автора; образна будова (це або образ природи у тому вигляді, як її відчуває художник, або образ людини тощо); художня форма, в якій виникають образи, що створює художник; специфічні виразні засоби, за допомогою яких художник передає свої почуття та думки; об’єктивна форма (полотно, картина тощо) [69]1.

На відміну від творів літератури, у творах живопису об’єкт авторського права більше залежить від матеріального носія. Рукопис літературного твору має відповідну цінність (вартість паперу, послуги друкарки), водночас твір живопису – це не лише вартість полотна, фарб тощо, але ще й художня цінність об’єкта. Твір живопису “живе” саме у своєму зовнішньому відтворенні, на яке автор має виключне майнове право [146]2. Твір живопису існує в одному екземплярі, тому питання розмежування об’єкта авторського права та матеріального носія об’єкта авторського права постає у даному випадку найбільш гостро [170]3.

На підставі аналізу творів літератури, музики та образотворчого мистецтва можна зробити певні висновки щодо віднесення даних творів до складу об’єктів авторського права, які охороняються авторським правом.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Як видно з аналізу законодавства Радянського Союзу і України, спочатку програми для ЕОМ, а зараз комп’ютерні програми були віднесені до складу об’єктів авторського права. При цьому, Закон України “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” від 15 грудня 1993 року № 3687-XII у п. 3 ст. 6 містив застереження про те, що згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону комп’ютерні програми. Тобто існував чіткий підхід законодавця до даного питання.

Якщо проаналізувати його, то такий підхід є обґрунтованим з точки зору юридичної техніки та прозорості законодавства, оскільки комп’ютерна програма відповідає ознакам, які ставляться до об’єктів авторського права:

належить до галузі науки, літератури або мистецтва;

є результатом творчої діяльності суб’єкта авторського права;

існує в об’єктивній формі;

є можливість сприйняття її органами людських почуттів;

є можливість відтворення.

До того ж необхідно зазначити, що охорона, яка надається у межах авторського права, є більш швидкою, дешевою та демократичною порівняно з охороною у межах патентного права. Складність експертизи програми на світову новизну, тривалий строк процедури патентування, недоцільність у ряді випадків публікації опису програми – все це робить охорону комп’ютерної програми у межах патентного права більш складною та неефективною процедурою.

Однак проблема у даному разі полягає у тому, що сама природа об’єкта авторського права та комп’ютерної програми не зовсім збігається, про що мова піде далі, тому правова охорона, яка надається комп’ютерній програмі у рамках авторського законодавства, не є досконалою, оскільки зміст авторського права складається з охорони об’єктивної форми твору, а не ідей, механізмів чи алгоритмів, які покладені в основу твору, а у випадку з комп’ютерною програмою вони мають суттєве значення для автора.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності” від 22 травня 2003 року № 850-IV п. 3 ст. 6 Закону України “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” було викладено у новій редакції, згідно з якою комп’ютерні програми виключені з переліку об’єктів, які не можуть отримува