Реферат: Що таке „психосоматика”?

Що таке „психосоматика”?


Протягом тисячоліть лікарям-практикам відомо, що психічні чинники впливають на діяльність серця, шлунку, кишечника, інших органів. Клінічна симптоматика функціональних порушень внутрішніх органів, ще на початку минулого сторіччя описано в монографії французьких авторів Ж. Дежерина, Е. Гоклерд (1912). Упродовж ХХ сторіччя зібраний величезний експериментальний матеріал, що висвітлює взаємовплив вищих відділів нервової системи та внутрішніх органів. Вчення І.П. Павлова про умовні рефлекси дозволило розкрити механізми впливу психічних чинників на діяльність шлунку, кишечника й інших органів. Великий внесок до розробки цього складного питання внесли К.М. Биков і його співробітники.

Психосоматика («психе» - душа, «сома» - тіло) - це тілесне відображення психічного стану людини, включаючи тілесний прояв емоцій та несвідомих процесів.

Буквально «психосоматика» означає: «причина психічна - наслідок соматичний». Бувають хвороби, де, навпаки, фізичні, соматичні причини викликають відхилення у психіці. Наприклад, раптова фізична деформація людини може викликати кризу її особистості. У цьому випадку доречніше говорити про «соматопсихічну» хворобу.

На розвиток соматичних захворювань прямо або побічно можуть впливати різні психологічні чинники. Разом із тим виникнення ряду психічних розладів може бути викликане нервовою і ендокринною патологіями. Психічні розлади також можуть бути реакцією на соматичні захворювання. Використання поняття «психосоматичні» підкреслює існування взаємозв'язків між психічними розладами і соматичними захворюваннями.

У вужчому сенсі поняття «психосоматичні» відноситься лише до групи розладів, у розвитку яких психічні чинники відіграють безпосередньо причинну роль. Але навіть і тут йдеться, як правило, про складну комплексну причину розладу, що далеко не завжди є лише психічними чинниками. Психосоматичні захворювання мають біологічний та соціальний чинники впливу. Стресові чинники і психічні реакції на них можуть розглядатися як каталізатори хвороби. Ці реакції неспецифічні і здатні провокувати розвиток таких захворювань, як цукровий діабет, системна червона волчанка, лейкоз, розсіяний склероз. Крім того, роль психічних чинників відносна і широко варіює у хворих із одним і тим же захворюванням.

Давно відомо, що психічний стрес може сприяти виникненню різних соматичних захворювань або змінювати їх протікання, проте лікарі загальної практики часто дуже скептично відносяться до цього. Безперечно, емоції впливають на функцію вегетативної нервової системи: вони змінюють частоту серцевих скорочень, потовиділення, перистальтику кишечника. Але чи можуть психічні процеси впливати на імунну систему? У людини під впливом психічних чинників можливе зниження шкірної гіперчутливості сповільненого типу. Проте, механізми взаємодії головного мозку й імунної системи залишаються нез’ясованими. У даний час психоімунологія стала важливою галуззю науки. Звичайне прагнення пацієнта заперечувати наявність хвороби (або в м'якшій формі заперечувати важкість хвороби) веде до порушення лікувального режиму або відмови виконувати призначення лікаря. Все частіше лікарям доводиться мати справу із хронічними захворюваннями, такими, як інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, злоякісні новоутворення, ревматоїдний артрит і хронічні респіраторні захворювання. Всі вони тісно пов'язані з соціальними і психічними стресами, складними причинно-наслідковими відносинами. Психосоціальні впливи, взаємодіючи з чинниками спадкової схильності, особливостями особистості, типом нейроендокринологічних реакцій на життєві труднощі, можуть змінювати клінічний перебіг перерахованих вище захворювань.

Дія психосоціальних стресів, що провокують внутрішні конфлікти і викликають адаптивну реакцію, може виявлятися під маскою соматичних розладів, симптоматика яких схожа з симптоматикою органічних захворювань. У подібних випадках емоційні порушення нерідко не тільки не помічаються і навіть заперечуються пацієнтами, але й не діагностуються лікарями. Причини і механізми формування того або іншого соматичного симптому у відповідь на психосоціальний стрес можуть простежуватися достатньо виразно. Наприклад, тривога прямо пов'язана з адренергічними феноменами: тахікардією, потовиділенням, тощо. Проте механізми розвитку психогенних симптомів часто залишаються невизначеними, хоча, як правило, їх пов'язують із напруженістю.

Тривогу і депресію прийнято вважати вираженням психічного стресу, що виявляється нерідко у формі соматичних розладів. Коли пацієнт говорить відразу про безліч розладів, скаржачись при цьому на душевний біль, діагностика зазвичай не виявляє особливих труднощів. Але якщо пацієнт скаржиться на розлади однієї певної системи, але не повідомляє про емоційний дискомфорт, то діагностика ускладнюється. Кожен хворий по-своєму реагує на захворювання, тому розумно враховувати наступні особливості: психологічну дію хронічної хвороби, ставлення до діагнозу і лікаря, манеру спілкування. Відношення хворих до побічних дій ліків теж широко варіює.

В осіб із хронічними захворюваннями часто спостерігається депресія, що нерідко ускладнює клінічну картину страждання. Поступове наростання ознак фізичного неблагополуччя викликає депресивну реакцію, що ще більше підсилює відчуття безнадійності. У даному випадку необхідно вловити часто дуже хитку межу між реактивною депресією, коли необхідне традиційне психіатричне лікування, і дисфорійними емоційними реакціями. У реабілітаційних клініках часто діагностують депресію там, де її немає, і навпаки, не розпізнають там, де вона є.

Для запобігання розвитку психосоматичних розладів необхідно уникати стресових та конфліктних ситуацій, вчасно звертатися за допомогою до психолога. Найбільш істотну допомогу надасть консультація практичного психолога, що має досвід лікування хворих із соматичними розладами.

„Хочете бути здоровими – будьте здоровими”!


Шпак Світлана,

викладач кафедри психології

Університету «Україна»