Реферат: Програма науково-практичної діяльності відділення на 2011-2015 роки Київ 2011

Українська академія наук

Відділення економіки і управління


ПРОГРАМА НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ВІДДІЛЕННЯ НА 2011—2015 роки


Київ – 2011


Редакційна рада:

академіки І.Г. Бурдак, В.М. Богдан, Ю.Д. Білик,

Г.А. Дмитренко, А.С.Куценко, В.П. Ткачук


Іван Бурдак

ГІМН

відділення економіки і управління

Української академії Наук


Ми творим майбутнє народу, держави

В науці, у школі, у полі, в цехах.

І наша безсмертна та доблесна справа

Звеличить Вітчизну в прийдешніх віках.

Девіз академіків — пошук нового,

Щоб наша країна щаслива була,

І милості більше не ждала від Бога,

Шляхом незалежним по світові йшла.

З глибин віковічних, від пращурів дужих

Дістались нам мудрість, звитяга. талант.

У нашій роботі немає байдужих,

Ми разом — це сила, рішучість і гарт.

Девіз академіків — пошук нового,

Щоб наша країна щаслива була,

І милості більше не ждала від Бога,

Шляхом незалежним по світові йшла.

Готуєм надійну і впевнену зміну,

Що здатна долати любу висоту.

Ми славимо Працю на благо Вкраїни

І Віру, Надію і Світлу Мету.

Девіз академіків — пошук нового,

Щоб наша країна щаслива була,

І милості більше не ждала від Бога,

Шляхом незалежним по світові йшла.


Затверджена

загальними зборами

відділення економіки і управління

Української академії наук

23 грудня 2010 року


^ ЕКОНОМІЧНА НАУКА —

ОСНОВА СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ


Економічна наука займає одне з провідних місць у національній програмі розвитку науки і техніки.

За роки незалежності українська наука, в тому числі економічна. особливо у фундаментальних розробках, існує в надто складних умовах, втратила свої позиції у світовій науці, переживає глибоку кризу. Наука фінансується державою по залишковому принципу, внаслідок чого призупинені цінні наукові дослідження, розробки, законсервовані важливі наукові програми та проекти. Призупинили свою діяльність науково-дослідні та проектні установи. занепала діяльність наукових підрозділів в державних структурах, міністерствах, відомствах.

За останні 19 років Україна на половину лишилась свого інтелектуально-наукового потенціалу.

В державі відсутня адекватна програма стратегічного розвитку економічної науки. що негативно позначається на економічному розвитку країни, переході до ринкової економіки, удосконаленні механізму державного управління, а також самоврядування органів місцевої влади.

Вітчизняна наука повинна стати опорою економічного відродження України та її духовного розвитку. Пріоритетом у науково-технічній політиці повинна бути опора на власні наукові та технологічні рішення як на основу створення в Україні значного числа високоефективних виробництв, конкурентноздатної продукції, завдяки якій можна опановувати світовий ринок. В основі цієї стратегії мають бути покладені наступні тактичні завдання:

— підготовка власної науково-технічної інтелігенції як за рахунок створення великих вітчизняних університетів та наукових центрів, так і за рахунок направлення молоді на навчання у найпрестижніші елітні університети та наукові центри світу, мобілізація всіх можливостей нації для зміцнення наукового потенціалу та реалізації його творчих можливостей. Наука не може чекати, вона не терпить перерви. Перерва у науковому процесі на один рік означає відставання країни на 15 років;

— зміцнення кооперації науки і економіки в рамках фундаментальних проектів та в процесі комплексних досліджень;

— відстоювання усталеної в Україні системи: академічні інститути та великі вузи — їхні дослідні виробництва — могутні галузеві інститути — виробничі підприємства, підприємницькі структури, малий і середній бізнес;

— створення на базі розробок вітчизняної науки нових виробництв високої технології, «ноу-хау», здатних здійснювати прорив на світовому ринку;

— наукове обґрунтування економічної діяльності держави, реалізації економічних реформ.

Перспективні вітчизняні технології, створені на базі фундаментальної і прикладної науки, повинні вважатися найважливішим національним досягненням і пріоритетом державної політики.

Наука має бути базисом національної культури, впливати на її прогрес, захищаючи її від примітивності, політизації, денаціоналізації, накреслюючи для неї перспективні обрії та високохудожні форми.

Наука повинна стати могутньою силою, здатною через свої фундаментальні розробки дійсно впливати на прийняття державними органами виважених рішень та програм.

Економічні перетворення мають ґрунтуватися на реальних можливостях і наявному потенціалі прогресивних сил суспільства з урахуванням національних особливостей України. Вони покликані сприяти створенню, насамперед, національної багатоукладної економіки, розвитку широких міжнародних економічних зв’язків.

В економічній сфері необхідно спрямовувати зусилля державної влади, перш за все, на:

— широкомасштабний розвиток економічної науки — основи економічного розвитку країни;

— підготовку висококваліфікованих фахівців з економіки, фінансів, менеджменту. управління;

— формування національної плеяди вчених-економістів. управлінців, реформаторів у науці, зокрема у фундаментальній і прикладній;

— структурну переорієнтацію економіки на макро- і мікроекономічних рівнях;

— розумне, зважене здійснення процесів роздержавлення і приватизації, економічно і науково обґрунтоване подолання державного монополізму, припинення необґрунтованої приватизації;

— орієнтацію на науково-технічний прогрес, керуючись принципово новими підходами до інноваційно-інвесторної політики, модернізації економіки;

— завершення правового оформлення інститутів приватної власності шляхом створення відповідного механізму її реалізації та юридичного захисту підприємства.

Головним завданням держави є стимулювання науково-технічного прогресу як найбільш ефективного фактору інтенсифікації суспільного виробництва. зростання продуктивності праці та економії усіх видів ресурсів. Це обумовлює необхідність пріоритетного розвитку фундаментальної науки та прикладних досліджень, в тому числі в економічній галузі (науці), модернізації і реконструкції галузей національної промисловості (в першу чергу — вугільної, металургійної, машинобудівної, переробної), створення конкурентоспроможних наукових виробництв.

Розвиток фундаментальної науки. зокрема економічної, має забезпечуватися з бюджетних коштів держави незалежно від сфери, підприємства чи організації, де проводяться дослідження; прикладну ж науку доцільно утримувати на основі контрактів, які укладаються під виконання цільових наукових програм. Крім того, потрібно запровадити різноманітні форми стимулювання розвитку й поглиблення зв’язків науки з виробництвом, що заохочуватиме розробку прогресивних технологій, сучасних наукових відкриттів.

З метою посилення сприйнятливості виробництва до науково-технічних розробок важливо забезпечити можливість прискорення інноваційного прогресу, запровадження конкурентоспроможних наукових виробництв. Це обумовлює виведення в ряд найбільш пріоритетних розвиток науки і освіти, трансферту науково-технічних завдань в Україні, і досягається за допомогою;

— переорієнтації системи освіти на якісно новий рівень шляхом створення дослідницьких університетів та приватних навчальних закладів, запровадження незалежної системи науково-технічної експертизи, нової організації наукової праці;

— якнайшвидшої інтеграції в міжнародну систему обміну підготовки кадрів через організацію їх масового стажування та навчання за кордоном, залучення іноземних вчених і аспірантів для роботи в Україні за контрактом, заохочення припливу капіталів та новітніх технологій в нашу економіку;

— організації комп’ютерної мережі з усіх основних видів людської діяльності та приєднання до існуючих світових мереж.

Формування соціально-орієнтованої ринкової економіки неможливе без технічного оновлення, модернізації галузей народного господарства на базі передових технологій.

Відповідно до цього доцільно створити спеціальну структуру з надання їй права неформальної координації розвитку галузевої науково-технічної політики; виявлення галузей пріоритетного розвитку; розробки довгострокових програм структурних змін в економіці; аналізу стану інноваційного розвитку галузей, що дасть можливість виробити політику державної підтримки розвитку науки (в тому числі економічної) й техніки в умовах ринку; організації підтримки перспективних галузей і підприємств після глибокого вивчення їх технічно-економічного рівня, виявлення потреби в ресурсах, складання прогнозу розвитку.

Система освіти, в тому числі економічної, за визначенням світових експертів, перебуває у глибокій кризі. З метою її подолання і розробки ефективної освітньої моделі ХХІ ст. оголошено ЮНЕСКО «століттям освіти». Триває пошук моделі освіти ХХІ ст. Чільне місце в цьому пошуку займає Болонський процес.

Суть його, як вважають провідні вчені УАН, зокрема, полягає у формуванні на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування.

Однією з головних причин, що зумовили даний процес, є докорінні перетворення в економічних системах усіх розвинених країн, небувала за масштабами революція в економічній сфері, перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій.

В суспільстві у співвідношенні «економіка — політика — культура» саме культура повинна стояти на чільному місці; вона має стати базисом суспільства, підпорядкувати йому інші відносини, інститути і установи. Таке бачення суспільства на відміну від економічного і політичного, можна умовно назвати культурологічним або гуманістичним.

Великий інтерес в наукових колах УАН за останні роки викликала проблема ринку: його економічної сутності, умов розширення і розвитку, розуміння ринку як основного регулятора цін і пропорцій у народному господарстві, питання функціонування ринкового механізму, впливу ринкових важелів на виробництво тощо.

Серед вчених економістів формується позиція, згідно з якою ринок розглядається не тільки як конкретна форма прояву товарного обміну, а й сукупність економічних відносин між продавцями та покупцями з приводу купівлі-продажу товарів та послуг.

Творчі зусилля вчених спрямовуються на наукові розробки з питань мікроекономіки. Мікроекономіка як розділ науки, що формує певний тип мислення, одна з перших, якщо не перша, зобов’язана формувати здатність до сприйняття багатоваріантності суспільного розвитку та окремого індивіда. Потрібно радикально оновити, якщо не докорінно змінити понятійній апарат економічної теорії взагалі і мікроекономіки як її складової. Сьогодні саме під таким кутом зору варто розглядати конкретні питання актуалізації мікроекономічної теорії.

Одним з таких конкретних мікроекономічних питань, але досить показових з позицій множинного підходу, є розгляд ринкової поведінки суб’єкта господарювання. Сьогодні мікроекономічна теорія має за базу трихотомію «ринкова структура — ринкова поведінка суб’єкта — результативність». Саме ринкові структури, як вважається, пояснюють різниці у ціноутворенні, інноваціях, диверсифікації і квазіавтоматично — відмінності у результативних показниках. Наші економісти стверджують, що саме сила ринку зумовлює (у всякому разі у довгостоковому періоді) поведінку суб’єкта господарювання.

Важливим напрямом подальшого розвитку мікроекономічної теорії є виконання дослідницьких робіт з питань провадження і використання методів, інструментарію і понятійного апарату мікроекономіки в прикладних наукових і навчальних дисциплінах.

Між теоріями окремих наукових галузей та фундаментальною економічною теорією нерідко спостерігається «мирне співіснування». відбувається обмін інформацією про здобутки, проблеми і не більше, тобто відсутня креативна взаємодоповнююча і посилююча співпраця. Більшою мірою це стосується мікроекономіки, ще далекої від того, щоб стати реальною теоретичною базою прикладної науки. Разом з тим, тільки в процесі творчого застосування положень. методів і інструментарію мікро-економічного аналізу можуть бути виявлені потреби і напрями подальшої адаптації та розвитку цієї складової економічної теорії.

Потребує уточнення та конкретизації у часі один з важливих процесів, що досліджується в мікро-економіці, — заміщення факторів виробництва. Як правило, аналізуються фактори як такі, що аксіоматично здатні до заміщення, і аналіз виконується без урахування параметрів часу використання факторів виробництва. Зменшуючи рівень абстрагування, відзначимо, що заміщення власне, може бути:

а) до впровадження факторів та після нього;

б) тільки до впровадження;

в) ні до ні після впровадження.

Мікроекономіка, як і інші галузі економічної теорії, перебуває сьогодні в стані психологічного зламу. Активізація і ситуалізація наукових досліджень в усіх напрямках як мікроекономіки, так і загалом економічної теорії, безперечно, є одним з головних, якщо не головним завданням учених — економістів, які входять до складу відділення економіки і управління Української академії наук.

Досвід українських економічних реформ переконує в необхідності заміни реформаційної парадигми. Це зумовлює методологічну і практичну цінність досліджень досвіду економічної науки. Очевидно, що аналіз нестабільних економік і розробка політики стабілізації потребують застосування специфічної теоретично-методологічної бази, відмінної від тієї, яку звичайно застосовують в розвинутих економіках.

Над створенням такої бази повинні працювати вчені-економісти, які входять до складу фахового відділення.

Дана Програма передбачає участь членів відділення економіки і управління УАН в реалізації національної Програми розвитку економічної науки в Україні. Вона базується на основних положеннях і стратегічних напрямках концентрації науково-технологічного та інноваційного розвитку України, схваленої Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 року №916-ХГV, відповідних постанов Кабінету Міністрів України, які передбачають:

— підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України та забезпеченні її економічного зростання;

— органічне включення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави;

— розвиток фундаментальної науки, насамперед розробок вітчизняних наукових колективів;

— прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок;

— підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку;

— розвиток наукових засад розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки;

— наукове забезпечення вирішення проблем охорони здоров’я людини та екологічної діяльності;

— система інформаційного та матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності;

— підвищення рівня та розширення сфери науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських розробок, у тому числі шляхом систематичного підвищення частки витрат на науку в державному бюджеті;

— оптимізація структури установ та господарських суб’єктів, що діють у науково-технічній сфері;

— створення засад для розвитку науково-технічної діяльності підприємств і посередницьких організацій, як, прияють активізації інноваційної діяльності, допомагають встановленню зв’язків між науково-дослідною сферою і виробництвом;

— створення умов для фінансування науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських робіт із джерел;

— встановлення більш чіткої диференційованої оплати праці науковців згідно з вченими ступенями, науковими званнями та ефективністю їх творчої праці;

— формувати національні наукові центри на базі науково-дослідних інститутів, які проводять фундаментальні дослідження, і забезпечити їх не менш як на три чверті за рахунок державного бюджету;

— створити територіальні науково-виробничі, інформаційні, сертифікаційні та інше центри, консультаційні та прокатні пункти, інвестиційні банки, інноваційні біржі тощо;

— створити 5—6 експериментальних зон національно-технічного розвитку, індустріальних технопарків, діяльність яких повинна ґрунтуватися на активному використанні переваг «горизонтального» методу управління інноваційним процесом, новітніх технологій «ноу-хау», просторового розвитку територій.

Економічна теорія завжди слугувала певним цілям. Класифікувати її можна лише за ознакою — яку саме мету вона має, чиї інтереси покладені в її основу. У цьому розумінні відразу ж постає питання про інший рівень оцінки змісту і стратегії економічного розвитку — з позиції інтересів суспільства, чи з позиції індивідуальних інтересів, або ж з інтересів світової спільності. В останньому випадку оцінки стратегії із змісту економічного розвитку у контексті інтересів світової спільноти випливає необхідність конкретизації таких інтересів і неодмінно стане висновком — уособлення інтересів країн, які спроможні ці інтереси нав’язувати, тобто лідери світового розвитку.

Загальною ознакою альтернативної політичної економії є те, що вона базується на тезі про пріоритетність загальносуспільного інтересу щодо приватного, отже, на принципі комунітарності. Згідно з цим принципом економічна спроможність суб’єктивного господарювання узалежнюється від успіхів розвитку національної економічної системи. Такий підхід передбачає свідоме формування державою соціально-економічного середовища для спрямування їх у необхідне русло.

У нашому суспільстві продовжується процес формування нової економіки і це складне і неоднозначне явище відбувається за досить важких соціальних умов, що супроводжуються кризовими явищами у країні та потрясіннями на світових просторах, викликаними впливом факторів світового рівня і глобалізації. Для конструктивного осмислення цих процесів і побудови стратегії подальшого економічного розвитку країни необхідне системне і методичне вироблення багатьох складових соціально-економічного механізму управління суспільством. процесами його відтворення, які б відповідали досягненню заданих на перспективу пропозицій стану суспільства. Це стосується наукової розробки шляхів реалізації стратегічних напрямків економічного розвитку України.

В умовах поглиблення ринкових відносин економічна наука повинна допомагати державі розв’язувати проблеми формування повноцінного конкурентного середовища на товарних ринках, створення різних умов для впровадження підприємницької діяльності, зменшення залежності економічної діяльності від монопольних секторів, усунення негативних факторів у сфері регулювання природних монополій, працювати у напрямку пошуку шляхів для подальшого економічного розвитку країни з метою забезпечення високого матеріального добробуту українського народу.

Велике значення матимуть науково-теоретичні обґрунтування накопичення власного інвестиційного ресурсу та забезпечення належних умов для дослідження та інновацій, забезпечення конкурентоспроможності української продукції та підвищення активності наших товаровиробників на світових ринках.

Світовий досвід свідчить, що рушійною силою досягнення фази постіндустріального суспільства економічно розвинутими країнами виступали чинники інноваційного розвитку, передусім пов’язані із широкомасштабним використанням таких інтелектуальних ресурсів, як знання, кваліфікація людини, об’єкти інтелектуальної властивості, передові технології.

З метою удосконалення державного регулювання трансформаційними процесами, поліпшення відтворювальних пропорцій ВВП і збільшення частини нагромадження в його структурі, нарощування обсягів інвестиційних ресурсів та їх концентрації на пріоритетних напрямках розвитку члени відділення повинні зосереджувати свою роботу для опрацювання наукової бази з таких питань:

— запровадження регулювання базисних макроекономічних відтворювальних пропорцій (рівень перерозподілу ВВП державою, співвідношення між кінцевим споживанням та інвестиціями, частка оплати праці в структурі ВВП) у процесі розроблення проектів Прогнозу економічного і соціального розвитку України та Державного бюджету України на відповідний рік;

— реформування амортизаційної політики та підвищення її ролі в прискоренні оновлення основних фондів;

— удосконалення системи державного прогнозування та принципів розроблення програм соціально-економічного розвитку;

— впровадження в практику роботи центральних органів виконавчої влади середньострокового бюджетного планування, розроблення ними стратегічних і різних планів діяльності (стратегічне планування) для підвищення обґрунтованості бюджетних запитів та посилення контролю за цільовим та ефективним витрачанням бюджетних коштів;

— оптимізація кількості державних цільових програм, забезпечення фінансування визначених у них заходів і завдань у процесі складання проектів Державного бюджету України на черговий рік — відповідно до пріоритетів;

— удосконалення роботи із складанням прогнозних балансів виробництва і споживання найважливіших видів продукції та проведення відповідного моніторингу на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Оскільки приватизація залишається одним з найважливіших інструментів державної політики формування ефективного власника, економічна наука повинна прогнозувати для Уряду його подальші економічно обґрунтовані регулятивні дії для того. щоб забезпечити досягнення якісного рівня розвитку приватизаційних процесів шляхом здійснення переходу до поміркованої приватизації в окремих (зокрема, стратегічних) галузях та спрямування її на розвиток ринків товарів і послуг, капіталу і праці, структурну перебудову економіки.

Державний сектор продовжує відігравати значну роль в економіці, здійснюючи істотний вплив на темпи економічного зростання, розв’язання соціальних проблем, і є важливим джерелом надходження коштів до бюджету. Виходячи з цього, прикладна і галузеві економічні науки повинні допомагати державним органам влади у вирішенні питань зосередження зусилля на створенні сучасної системи управління об’єктами державної власності, забезпеченні прибутковості роботи державних підприємств та акціонерних товариств, у статутних фондах який державна частина перевищує 50%, підвищенні рентабельності, збільшенні бюджетних коштів від їх діяльності.

Саме вчені економісти повинні прийняти участь у розробці Закону України: «Про управління об’єктами державної власності», в якому необхідно відобразити провадження дієвих механізмів управління державними підприємствами та акціонерними товариствами, в статутних фондах яких державна частка перевищує 50%, на засадах професійного менеджменту цими об’єктами; впровадження системного підходу до визначення завдань з управління об’єктами державної власності, встановлення чітких критеріїв ефективності управління, посилення відповідальності державних органів і посадових осіб, уповноважених управляти державним майном; а також:

— започаткування проведення органами, уповноваженими управляти державним майном, щоквартального моніторингу виконання підприємствами фінансових планів;

— проведення інвентаризації об’єктів державної власності та запровадження ведення реєстру державного майна;

— упорядкування механізмів відчуження державного майна, недопущення заподіяння збитків державі внаслідок некваліфікованих або навмисних дій посадових осіб;

— впровадження прозорої системи визначення частки прибутку, яка спрямовується до фонду оплати дивідендів господарських товариств, у яких державі належать пакети акцій у розмірі 25% і більше відсотків статутного фонду.

Наукову думку слід спрямувати на теоретичне обґрунтування такого соціального і економічно важливого питання, яким є розвиток приватної ініціативи разом з державною підтримкою підприємництва, як важливого фактора соціально-економічного зростання, створення нових робочих місць та розв’язання проблем зайнятості, подальшого насичення ринку вітчизняними товарами і послугами, формування середнього класу, а також на опрацювання заходів, спрямованих на подальше вдосконалення системи відносин між державою та підприємцями, залучення об’єднань підприємців до участі у підготовці регуляторних актів, створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього бізнесу, звуження сфери адміністративного втручання в його діяльність.

З цією метою вчені-економісти повинні попрацювати над розробкою наукових рекомендацій для органів виконавчої влади, які мають забезпечити:

— стабільність нормативно-правових засад підприємницької діяльності;

— розроблення та впровадження в економічній діяльності спрощених механізмів започаткування і виходу з бізнесу та процедури отримання дозволів і погоджень шляхом реалізації системи «єдиного вікна», що сприятиме залученню широких верств населення до участі у підприємницькій діяльності;

— упорядкування контролюючих функцій державних органів, які займаються перевірками суб’єктів підприємницької діяльності та неухильне дотримання принципу персональної відповідальності посадових осіб за прийняття неефективних регуляторних рішень;

— здійснення комплексу заходів щодо полегшення доступу суб’єктів малого підприємництва до кредитних ресурсів, зокрема шляхом створення спеціалізованих установ з мікрокредитування.

Актуальне сприяння з боку держави розвитку малого і середнього бізнесу

Науковці визначають, що головні джерела зростання економіки України — не у використанні прорахунків і промахів економічних велетнів. а в запуску тих проривних технологій, які б дозволили діяти на певних напрямках з ефектом обгону.

Прогрес формування економічної системи України та побудова відкритого суспільства з високим рівнем соціальної орієнтованості обумовлюють необхідність пошуку з стислі терміни наукових рішень, що дозволяють принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації та надалі стимулювати всебічний розвиток регіонів України, вирівнювання рівнів їх соціально-економічного положення. Перехід до ринкової економіки передбачає підвищення ступеня інтеграції країни у світовий господарський комплекс. А це неможливо без масштабної технологічної та структурної перебудови виробничого потенціалу, що, в свою чергу, вимагає припливу іноземних інвестицій. Саме тому один із перспективних та ефективних шляхів досягнення цього пов’язаний з використанням можливостей вільних економічних зон (ВЕЗ).

Одним з елементів перенесення важелів управління господарськими процесами з макроекономічного на регіональний рівень, з посиленням елементів самоврядування, є створення вільних економічних зон. ВЕЗ — це одна з форм забезпечення ефективності територіально-господарської організації економіки. що цілком збігається із загальнодержавним підходом щодо перебудови економіки України та розширення самостійності регіонів.

Оскільки створення вільних економічних зон — це державний інвестиційний проект, що здійснюється на обмеженій території з метою залучення додаткових зовнішніх ресурсів шляхом протекціонізму стосовно режимів господарювання, необхідно точно оцінити можливості та реальні умови здійснення такого проекту. Державній владі при вирішенні даного питання не обійтися без рекомендації вітчизняних науковців, які повинні допомагати у визначенні місця, що посідають вільні економічні зони, їх значення в економічному розвитку країни, у відтворенні їх певних функцій, зокрема:

— джерело створення та поширення нових продуктів та технологій;

— розвиток активних зв’язків із зовнішніми економічними агентами;

— генерування нових знань і виконання освітньої функції, сприяння підприємствам щодо адаптації в ринковій економіці;

— випробна лабораторія на місцях з метою коригування у прийнятті економічних рішень на урядовому рівні;

— механізм. який контролює обмежені ресурси (технологічні, фінансові, управлінські, організаційні тощо);

— інструмент сприяння регіональному розвитку;

— залучення прямих іноземних інвестицій;

— раціоналізація зайнятості, в тому числі збільшення кількості зайнятого населення та кількості робочих місць з високими соціально-економічними характеристиками (рівень оплати, зміст і умови праці);

— підвищення кваліфікації робочої сили;

— створення інфраструктури, яка забезпечує нормальну життєдіяльність населення;

— визначення соціально пріоритетних завдань на конкретній території (будівництво та реконструкція житла, об’єктів культурно-побутового призначення).

Відповідно до діючого законодавства на території України передбачено створення спеціальних (вільних) економічних зон: вільних митних зон і портів; технополісів; експортних зон; транзитних зон; туристично-рекреаційних; страхових; банківських та ін.

Вчені-економісти і правознавці повинні розробити техніко-економічне обґрунтування доцільності створення спеціально-економічної зони, визначення її виробничої, правової, галузевої та організаційно-правової структур.

Енергетична безпека України сьогодні є одним з важливих питань політичного і економічного розвитку держави. В сучасних умовах розвиток економіки потребує випереджаючого розвитку енергетичного комплексу. Наукове обґрунтування цього процесу належить вченим і практикам від економіки. Саме вони визначають, що від гарантованого забезпечення суспільних потреб в енергетичних ресурсах залежить функціонування всіх елементів життєзабезпечення країни. Підґрунтям енергетичної безпеки є сталий розвиток власного паливно-енергетичного комплексу.

Проблемним для України на сьогодні є розвиток економічної теорії, що базується на фундаментальних наукових відкриттях в економічній галузі. Без розвитку фундаментальної науки, яка визначає стратегічні її напрямки і створює основу для ефективного розвитку прикладної та галузевої економічних наук, неможливий подальший прогрес суспільства.

Над розв’язанням проблем економічної теорії повинні працювати вчені Української академії наук, по-скільки для українського суспільства та його найвищого політикуму все ще актуальною залишається проблема пошуку унікальної стратегії економічного розвитку і великою мірою через відсутність узагальнюючої та вичерпної теорії, яка б могла стати базою її існування.

Сучасний стан вітчизняної економічної науки не дозволяє їй відігравати роль теоретичної бази стратегічного економічного прориву: українські науковці у своїй більшості не змогли здолати стереотипи, нав’язані країні ззовні в переломні 90-і роки.

Необхідно зважити й на те. що економічна теорія завжди слугувала певним цілям, класифікувати її лише й можна за ознакою — яку саме мету вона має, чиї інтереси покладені в її основу. У цьому розумінні відразу ж постає питання про інший рівень оцінки змісту і стратегій економічного розвитку з позицій інтересів суспільства (комунітарних), чи з позицій індивідуальних інтересів, або ж інтересів світової спільності.

Позиція більшості прагматично налаштованих науковців та економістів зводиться до того, що зміцнити економіку можна лише за умови переорієнтації на науково-технічний варіант економічного зростання, основою якого є прискорений рух в інноваційному циклі: наука-технології-виробництво-сфера споживання.

Це — запорука успіху України на шляху впровадження вітчизняного товаровиробника, створення високопродуктивних та достойно оплачуваних місць, активного просування українських товарів на зовнішні ринки, а відтак сталого динамічного розвитку та реалізації наших Євроінтеграційних прагнень, досягнення добробуту українського народу.

Зусилля академіків, які працюють у сфері економічної діяльності, матеріального виробництва. в малому та середньому бізнесі, займаються управлінською діяльністю, менеджментом, будуть спрямовані на вирішення саме цих, стратегічно важливих завдань стабільного розвитку української економіки, подолання її кризових явищ і вихід на передові рубежі у світовому співтоваристві.

З метою посилення прикладної спрямованості наукового забезпечення економіки, підвищення наукоємності валового внутрішнього продукту як основи і конкурентоспроможності країни необхідно зусилля державних інститутів влади і науковців спрямувати на:

— переорієнтацію фінансування науково-технічної сфери на засади державного замовлення та конкурентоспроможності, забезпечення реальної економічної віддачі від вкладених у науку ресурсів, у тому числі в рамках базового фінансування наукових центрів;

— формування планів наукових досліджень за програмно-цільовим принципом, приведення їх у відповідність з потребами економіки та розвитку суспільства;

— приведення законодавства України в сфері інтелектуальної власності у відповідність з міжнародними нормами забезпечення правового врегулювання відносин, пов’язаних з набуттям. використанням та захистом прав інтелектуальної власності;

— систематизацію досліджень світового фонду патентної, кон’юнктурної та науково-технічної інформації з метою створення патентно- і конкурентно-спроможних технологій та продукції.

Економічне відродження можливе лише за умови подальшого розвитку ринкових відносин. Проблеми формування повноцінного конкурентного середовища на товарних ринках, створення рівних умов для провадження підприємницької діяльності, усунення негативних факторів у сфері регулювання природних монополій, зменшення залежності економічної діяльності від монопольних секторів. Для цього потрібно забезпечити:

— постійний моніторинг та контроль на засадах конкуренції цін на ринках соціально важливих товарів та послуг, недопущення монопольних проявів та укладення антимонопольних угод між суб’єктами господарювання;

— впровадження в повному обсязі механізмів регулювання діяльності природних монополій, передбачених Законом України «Про природні монополії», зокрема створення національних комісій регулювання транспорту та зв’язку, залучення громадськості до процесу підготовки рішень з питань формування цін (тарифів) на товари, роботи, послуги суб’єктів природних монополій;

— запровадження конкурсних засад при закупівлі суб’єктами природних монополій значних обсягів сировини, матеріалів, обладнання з метою здешевлення товарів та послуг, що надаються цими суб’єктами, насамперед у житлово-комунальному господарстві, енергетиці, на транспорті;

— розширення участі України у міжнародному співробітництві у сфері конкурентної політики;

— перегляд функцій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, виконання яких пов’язане з можливістю одержання ними прибутку, зокрема шляхом проведення інвентаризації платних послуг, що надаються органами виконавчої влади, з наступним поетапним їх скорочен
^ Промислова і аграрна політика


Концепція державної промислової політики на період до 2015 року визначає такі етапи реалізації її стратегії:

— перший етап — досягнення стабілізації економіки та створення передумов для економічного зростання;

— другий етап