Реферат: Державний вищий навчальний заклад «київський національний економічний університет імені вадима гетьмана» На правах рукопису остапчук ярослав миколайович

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»


На правах рукопису

ОСТАПЧУК ЯРОСЛАВ МИКОЛАЙОВИЧ УДК 336.71


МІЖБАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТНИЙ РИНОК В ІНФРАСТРУКТУРІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ


Спеціальність 08.00.08 – Гроші, фінанси і кредит


ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук




Науковий керівник:

Савлук Михайло Іванович

доктор економічних наук, професор


Київ – 2008

ЗМІСТ


ВСТУП………………………………………………………………………………..3

^ РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА РОЛЬ РИНКУ МІЖБАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ

1.1 Сутність міжбанківського кредиту.............................................……………….9

1.2 Класифікація міжбанківського кредиту...............................…........................27

1.3 Місце та роль ринку МБК в діяльності банківської системи…......................52

Висновки до розділу 1……………………………………………………………..67


^ РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖБАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1 Становлення та розвиток ринку МБК в Україні.......................……………....70

2.2 Організація кредитних відносин на ринку МБК....................………………..96

2.3 Особливості формування проценту на ринку МБК........................................118

Висновки до розділу 2…………………………………………………………....138


^ РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ СТАБІЛІЗАЦІЇ РИНКУ МБК В УКРАЇНІ

3.1 Оцінка кредитоспроможності банків-контрагентів на ринку МБК…….......142

3.2 Криза на ринку МБК: її причини, механізм розвитку та наслідки………….166

3.3 Шляхи вдосконалення операційних технологій міжбанківського кредитування в Україні ……………………………………………………………………………..190

Висновки до розділу 3…………………………………………………………….204


ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….…208

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………211

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..………….…227


ВСТУП


Визначення впливу банківської системи на розвиток економіки потребує наукового дослідження. Звичайно, що вирішення даного питання знайшло висвітлення у наукових працях багатьох економістів. Проте необхідність зазначеного дослідження не втрачає актуальності. Розвиток банківської системи постійно супроводжується появою нових особливостей її функціонування, які ще не отримали належного розкриття в економічній науці. Однією з таких особливостей є власне розвиток міжбанківського кредитного ринку в інфраструктурі банківської системи України.

^ Актуальність теми. Вже сам факт того, що частка міжбанківських кредитів в загальних структурах кредитів та зобов‘язань комерційних банків України займає вагоме місце (коливаючись у межах відповідно 10 та 30 %) засвідчує доцільність вивчення міжбанківського кредиту (МБК) і тенденцій ринку МБК. Проте має місце невідповідність сучасного рівня практичного використання та науково-теоретичного відношення до зазначених процесів. У вітчизняній економічній літературі не приділено достатньо уваги розкриттю як сутнісних аспектів міжбанківського кредиту, так і ролі його ринку на мікро- та макроекономічному рівні. У виданнях з питань теорії кредиту, авторами яких є Денисенко М.П., Івасів Б.С., Лазепко І.М., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф., Савлук М.І., Щетинін А.Г. [1 - 4], про міжбанківське кредитування лише коротко згадується в контексті класифікації банківського кредиту. В інших працях, авторами яких є Вітлінський В.В., Волошин І.В., Гладких Д.М., Дзюблюк О.В., Кірєєв О.І., Лагутін В.Д., Майорова Т.В., Міщенко В.І., Петрук О.М., Примостка Л.О., Сугоняко О.А., Тиркало Р.І., Ширинська Є.Б. та ін. [5 - 29], хоч й зустрічається інтерес до дослідження саме МБК, проте він має переважно фрагментарний характер (розглядаються лише окремі аспекти міжбанківських кредитних відносин).

На противагу цьому в зарубіжній економічній літературі системному дослідженню ринку МБК приділяється набагато більше уваги. Так, наприклад, у Росії поряд з багатьма фрагментарними мають місце також більше 15 наукових робіт - монографій та дисертацій - таких авторів як Гагарин С.В., Івасенко А.Г., Нікольський Ю.Б., Шамаєв Г.А. та Альпимов У.А., Арсланбеков-Федоров А.А., Санталова М.С., Соколовська О.С. та ін. [30 - 45], що ставлять собі за мету всебічний та системний аналіз міжбанківського кредиту. На цьому фоні, по-суті єдина в Україні спроба всебічно дослідити вітчизняний ринок МБК, що представлена кандидатською дисертацією Гумена І.М. [46], виглядає відверто недостатньою. Віддаючи належне названій праці, маємо зазначити обмеженість її принаймні розкриттям механізму функціонування ринку МБК лише в певному хронологічному періоді (1991-2000 рр.). В той же час роль міжбанківського кредитного ринку в інфраструктурі сучасної банківської системи країни набуває нових значень, доцільність вивчення яких є також важливою.

Все викладене є достатньою підставою актуальності наукового дослідження кредитних відносин безпосередньо між банками, а також ролі ринку МБК в управлінні банківською системою та грошовим оборотом України, що відповідно й зумовило вибір теми дисертаційної роботи.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри банківської справи ДВНЗ “Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана” як складова частина тем “Банківська система України: її становлення та розвиток в умовах переходу до ринкової економіки” (державний реєстраційний номер 0196U023340), “Грошово-кредитний механізм економічного зростання” (державний реєстраційний номер 0101U002946) та “Грошово-кредитний механізм соціально-економічного розвитку України” (державний реєстраційний номер 0107U001335). У межах наукових програм автором проведено дослідження теоретичних та прикладних питань міжбанківського кредитного ринку в інфраструктурі банківської системи України.

^ Мета і завдання дослідження. Виходячи з науково-практичної актуальності теми, метою дисертаційної роботи є поглиблення вивчення сутності ринку МБК та його ролі в діяльності банківської системи України, оцінка його розвитку та сучасного стану, розробка рекомендацій підвищення ефективності його функціонування. Відповідно до поставленої мети були визначені завдання дослідження:

поглибити підходи до пізнання сутності міжбанківського кредиту та ринку МБК;

розкрити теоретико-методологічні особливості класифікації міжбанківського кредиту;

комплексно проаналізувати роль ринку МБК в діяльності банківської системи;

визначити закономірності розвитку вітчизняного ринку МБК;

оцінити організацію сучасних міжбанківських кредитних відносин та формування проценту на ринку МБК;

обгрунтувати шляхи стабілізації ринку МБК України.

^ Об'єкт дослідження – кредитна діяльність банків України.

Предмет дослідження - міжбанківський кредитний ринок в інфраструктурі банківської системи України.

^ Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові праці, законодавчі та нормативні акти, методичні матеріали центральних банків (Національного банку України, Європейського центрального банку, Центрального банку Російської Федерації), які висвітлюють об‘єкт дисертаційного дослідження.

В процесі дослідження для досягнення поставленої мети застосовано загальнонаукові та спеціальні прийоми і методи пізнання. Зокрема, у першому розділі застосовано діалектичні, системні та структурні методи, історичні підходи, що сприяло реалізації концептуальної єдності дослідження. В другому – економіко-статистичні методи, аналіз і синтез, узагальнення, індукцію і дедукцію, порівняння, зокрема, групування, відносні величини та табличні прийоми. У третьому розділі використано економіко-математичні методи щодо розрахунку коефіцієнту ризику та логічні підходи.

^ Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні автор одержав наступні основні наукові результати, які розкривають його особистий внесок у вирішення проблеми, що досліджується, та характеризують новизну роботи:

вперше:

- визначено міжбанківський кредит на підставі уніфікації підходів до вивчення сутнісних ознак кредиту взагалі та банківського кредиту зокрема, до чого спонукали відмінності трактувань міжбанківського кредиту з причини існуючої неоднозначності визначення понять «кредит» та «банк». На відміну від існуючих, запропоновано визначення поняття “міжбанківський кредит" як суспільних відносин між банками з приводу перерозподілу коштів на засадах повернення їх еквіваленту та платності;

- запропоновано використання широкого та вузького підходів розуміння сутності банківського та міжбанківського кредитів відповідно до характеру операційної позиції банку (відповідно активно- і пасивно-операційної та лише активно-операційної);

- обгрунтована необхідність класифікації МБК на позички, позики та депозити, на відміну від існуючого однозначного розуміння міжбанківського кредиту переважно лише як позички. В контексті відповідної класифікації МБК на три види визначено специфіку ролі ринку МБК в діяльності банківської системи;

удосконалено:

- визначення закономірностей розвитку вітчизняного ринку МБК через виокремлення основних періодів еволюції останнього (1991-1994 рр., 1995-1998 рр., 1999-2005 рр., 2006 - теперішній час) та дослідження притаманних їм рис;

- підхід до організації міжбанківських кредитних відносин в Україні. Зокрема, конкретизовано на понятійному та організаційно-практичному рівнях межі й структуру кредитних операцій НБУ з комерційними банками; запропоновано шляхи вдосконалення організації цих операцій за їх механізмом, інструментарієм, строковістю, регулярністю та процедурою;


дістали подальшого розвитку:

- підходи до мінімізації ризику міжбанківських кредитних операцій, зокрема запропоновано напрями розвитку оцінки кредитоспроможності банків-контрагентів та визначення лімітів міжбанківського кредитування;

- методика дослідження криз в банківській системі й зокрема на ринку МБК: обгрунтовано їх класифікацію, причини, механізм розвитку та наслідки; оцінено ефективність заходів подолання криз; визначено перспективи запобігання виникненню кризових явищ на ринку МБК в майбутньому;

- організаційний механізм стабілізації ринку МБК стосовно використання різних операційних технологій міжбанківського кредитування, зокрема обгрунтовано побудову розгалуженої інфраструктури операційних систем МБК.

^ Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у можливості застосування його основних положень і висновків у діяльності вітчизняних банків на міжбанківському кредитному ринку.

Наукові розробки автора, практичні рекомендації та отримані результати знайшли застосування в діяльності Асоціації українських банків (довідка № 01-10/0293 від 05.06.2008 року), Національного банку України (довідка № 06-111/11480 від 09.06.2008 року), АТ “Укрінбанк” (довідка № 441/16 від 09.06.2008 року).

Окремі положення і висновки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» при викладанні дисциплін «Гроші та кредит», «Банківські операції», «Фінансовий облік у банках», «Ситуаційне моделювання банківської діяльності» (довідка від 02.06.2008 року).

^ Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Всі наукові результати, викладені у дисертаційному дослідженні та наведені в опублікованих працях, отримані автором особисто.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження оприлюднювались (доповідались та обговорювались) на засіданнях кафедри банківської справи та кафедри менеджменту банківської діяльності ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», IV-тій міжнародній науковій школі «Моделювання і аналіз безпеки та ризиків в складних системах» (м. Санкт-Петербург, 22-25 червня 2004р.), а також на науково-практичних конференціях:

Міжнародній науково-практичній конференції «Україна на порозі ХХІ століття: економіка, державність» (м. Вінниця, 30-31 березня 2000р.);

Міжнародній науково-практичній конференції «Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття» (м. Київ, 1-2 березня 2000р.);

Науково-практичній конференції «Економічні, правові, соціально-психологічні та інші проблеми, пов‘язані з фактичним блокуванням діяльності комерційного банку (на прикладі КАБ “Слов‘янський”)» (м. Київ, 23 листопада 2000р.);

VІІ-й міжнародній науково-практичній конференції «Управління підпри-ємством: діагностика, стратегія, ефективність» (м. Київ-Дніпропетровськ, 23-25 листопада 2000р.);

Науково-практичній конференції «Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування» (м. Київ, 25-26 квітня 2002р.);

Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта – 2003»: (м. Дніпропетровськ, 20-24 січня 2003р.);

ІІ-й Всеукраїнській науково-практичній конференції «Economics: current affairs and development prospects» (м. Київ, 18-19 березня 2004р.);

Науково-практичній конференції «Підвищення ролі банківської системи в економічному зростанні» (м. Київ, 18-19 листопада 2004р.);

Міжнародній науково-практичній конференції «Забезпечення сталого розвитку банківської діяльності» (м. Київ, 11 жовтня 2007р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 18 наукових праць загальним обсягом 6 друк. арк., у тому числі 7 одноосібних статей у наукових фахових виданнях загальним обсягом 3,3 друк. арк.


РОЗДІЛ 1

^ СУТНІСТЬ ТА РОЛЬ РИНКУ МІЖБАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ


1.1. Сутність міжбанківського кредиту


Переважна більшість дослідників при розкритті сутності міжбанківського кредиту (МБК) єдині у віднесенні його до складу кредиту взагалі та банківського кредиту зокрема, а відтак – у визнанні притаманності МБК відповідної економічної природи. Така сутнісна ознака міжбанківського кредиту як наявність в якості обох його суб‘єктів банків дає вагомі підстави для виділення даного кредиту в окремий вид. Характерно й практично однакове у різних працях презентування розуміння МБК найчастіше на зразок: міжбанківський кредит – це кредит, обома суб‘єктами в якому є банки.

Дане визначення МБК не викликало б наших зауважень, якби не використання в ньому такого складного поняття як кредит. Проведене дослідження свідчить про велике різнобарв‘я змісту, який вкладають в це слово різні його оператори. В результаті чого автоматично з‘являється й різне трактування власне міжбанківського кредиту.

Нажаль не зважаючи на те, що в спеціальних дослідженнях з приводу МБК [8; 10; 30 – 32; 37; 46 - 49] зазвичай автори оперують наведеним вище традиційним його розумінням, до цього часу ніким з них не було звернуто уваги на існування проблеми неоднозначності у відповідному визначенні міжбанківського кредиту, як похідної з проблеми неоднозначності у визначенні поняття безпосередньо самого кредиту. Таке ігнорування існуючої проблеми у визначені МБК враховуючи, що останнє виконує роль «відправної крапки» для решти дослідження, не може сприяти ефективності останнього. Відтак, наявність внутрішньої єдності кредиту та міжбанківського кредиту зумовлює об‘єктивну необхідність попереднього з‘ясування сутнісних аспектів кредиту взагалі як першооснови кредиту міжбанківського. Лише у зв‘язку з пізнанням цього більш широкого явища можливо повно розкрити сутність самого міжбанківського кредиту. Вказана обставина й спонукала наше звернення спочатку до дослідження кредиту взагалі.

Не зважаючи на те, що економічна природа кредиту досить детально вивчена багатьма науковцями, а також знайшла свій вираз в законодавчих актах, в суспільстві не має єдиної позиції щодо сутності кредиту. Це звичайно пояснюється складністю та місткістю відносин з його приводу, що мають різні площини аналізу. Їх пізнання ускладнено різноманіттям проявів, специфічність яких затушовує власне сутність кредиту.

Про наявність такої колізії свідчить дослідження не лише економічної літератури з теорії кредиту, а й правової. Навіть не дивлячись на те, що поняття “кредит” неодноразово використовується в багатьох актах й галузях вітчизняного права, юридичного визначення, яке б адекватно відображало його економічну природу, досі не існує.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Поряд з беззаперечними досягненнями цих колективів слід відзначити, що у їх працях має місце певна невідповідність розкриття визначення банківського кредиту та його класифікації. Так, у підручнику «Гроші та кредит» банківський кредит визначається як вид кредиту залежно від суб‘єктів кредитних відносин, а отже “має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк” [1, с. 396, 406-407]. При цьому зазначається, що банк у своїй функції посередника в кредиті може бути не тільки кредитором (при наданні різних видів кредиту своїм клієнтам), а й кредитоотримувачем (у разі залучення вкладів та депозитів, отримання позик шляхом емісії власних облігацій і векселів, а також отримання міжбанківських кредитів). Попри такий широкий погляд на банківський кредит, подальша класифікація останнього розглядається однобоко - виключно з позиції активних операцій банку, в яких даний суб‘єкт виступає відповідно кредитором [1, с.408-411] (назвемо це умовно активно-операційною позицією банку). Аналогічна тенденція розгляду простежується і у підручнику «Банківські операції»1. В результаті, наприклад, попри визнання його авторами міжбанківських кредитів пасивними кредитними операціями банку [6, с.10-14], надалі в класифікації банківського кредиту виділення безпосередньо міжбанківського виду відбувається звужено – лише за критерієм суб‘єктного призначення [6, с. 134]. Оскільки цей критерій підходить лише для класифікації активних кредитних операцій банку, в означеному підручнику має місце обмеженість дослідницької позиції.

Необхідно сказати, що крім двох вищезгаданих, зустрічаються й інші публікації [11, с.237-238; 58, с.147; 69, с.14; 88, с.360-361; 91, с.96, 98] зі спробою пропагування широкого тлумачення банківського кредиту – не лише як активної, а й як пасивної операції банку. Але, як і в роботах під керівництвом Савлука М.І. та Мороза А.М, дана ідея без спеціально обґрунтованих причин в подальшому її розробниками не використовується.

Такий підхід ми не можемо прийняти. По суті, залишене в стані теоретичної пропозиції без відповідного надалі оперування, запропоноване широке розуміння банківського кредиту нівелюється. Як наслідок, воно залишається непоміченим економічною наукою, в якій панує більш вузьке розуміння на зразок: “банківським є кредит, що надається банками”, тобто в залежності від того чи є банк кредитором.

Побудоване на виділенні лише певної ролі такого суб’єкта кредиту як банк (а саме його ролі як кредитора), традиційне розуміння банківського кредиту не повністю розкриває сутність останнього. Нічого не забороняє банку поряд з наданням вартості в кредит й самому її одержувати на тих же умовах. Таким чином цілком можливо й виділення в кредиті загалом такого виду власне як банківський з позиції пасивних операцій банку, де він виступає в ролі кредитоотримувача (умовно назвемо це пасивно-операційною позицією банку).

Враховуючи це, в якості похідного з визначення кредиту взагалі за звичайним суб’єктним критерієм його класифікації (тобто залежно від того, які економічні суб‘єкти виступають суб’єктами кредиту), безпосередньо визначення банківського кредиту як кредиту, в якому одним з суб’єктів є банк, має повноцінні підстави для існування на правах широкого розуміння банківського кредиту. Пропозиція запровадження такого розуміння ґрунтується нами на необхідності повноти відображення в визначенні банківського кредиту різної ролі банку (як кредитора або кредитоотримувача) в статусі суб‘єкта кредиту.

Нездійснення досі представниками традиційного підходу до тлумачення банківського кредиту його розширення адекватно вимагаючій цього логіці щодо можливості факту пасивно-операційної позиції банку, вбачається нами в двох основних причинах.

По-перше, ймовірне банальне непомічання зазначеними представниками відповідної обмеженості свого підходу через переважне зосередження уваги на іншому важливому аспекті визначення банківського кредиту - розумінні самого банку в статусі суб‘єкта кредиту. Відволікання на це провокується існуванням багатозначності поняття «банк». Так, доволі часте широке його трактування стає підставою й для розширення розуміння банківського кредиту. Наприклад, до - кредиту, який надають банки та різні спеціалізовані кредитно-фінансові [57, с.193; 92, с.219; 93, с. 181] (або навіть будь-які фінансові [94, с.339]) установи. Зазвичай використання такого вектору розширення банківського кредиту можна пояснити намаганням дослідників максимально уніфікувати його визначення відповідно сутності банку, яка з країни в країну не рідко різниться. Але у нас є сумнів відносно того наскільки досягнення даної благородної мети в такій спосіб вдалося. Адже спеціальні дослідження закордонного досвіду [95; 96] показують, що автоматичне віднесення кредитів всіх спеціалізованих кредитно-фінансових (а тим паче - всіх фінансових) установ до банківського кредиту не відповідає діючій практиці допуску цих установ до банківської діяльності й одержання статусу банку. Відтак, більш перспективним є розуміння банку за економічними, а не формально-правовими ознаками2. В зв’язку з цим, на наш погляд, за краще буде скористатись поширеним в науці поділом фінансових посередників на банки та парабанки (ще їх називають небанківськими фінансово-кредитними посередниками або спеціалізованими кредитно-фінансовими установами) й за суб‘єктним критерієм класифікації кредиту аналогічно виділяти банківський та парабанківський його вид. Такий поділ підкреслюватиме функціональні відмінності діяльності банків й парабанків в економіці, закріплюючи практично одностайність науковців у виділенні цих відмінностей.

Вырезано.

^ Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Позика тут виступає родом, що включає кредити банків та інші позики. З цього незрозуміло - чи укладачі відповідних положень хотіли підкреслити, що:

кредитом називається саме банківська позика. Виокремлення банківських серед інших позик може мати певний сенс в силу їх особливості. Але тоді назва просто “кредити”, на відміну від наведеної “кредити банків”, була б доречнішою, бо не наштовхувала б на думку про існування ще якихось кредитів. А це не робиться;

кредитом називається саме грошова позика. Тобто в силу поширеного погляду, що банки надають саме такі. Але тоді потрібно б наводити окремо і статті кредитів небанківських установ, які теж мають право надання позик у грошовій формі 3. А це не робиться також.

В бухгалтерському обліку банків взагалі ж використовується тільки поняття “кредит”. Щоправда, це стосується лише його нормативних актів [124; 125]. У відповідній навчальній літературі часто такого обмеження не спостерігається й можна зустріти оперування в якості синоніма “кредиту”, що надається банками, як терміна “позика” [126, с.140; 127, с.164; 128, гл.7], так і “позичка” [129, с.132]. Іноді – виокремлення позички як виду банківського кредиту [127, с.157; 128, с.166; 130, с.139]. Але найбільше дивує в усіх досліджених ненормативних джерелах, незважаючи на щойно зазначені їх відмінності, одностайне оперування поняттям “позичковий рахунок” в якості синоніма поняття “рахунок для обліку наданих кредитів”.

Поряд з цим, у російському Великому бухгалтерському словнику під редакцією А.Азріліяна не зазначається різниці між позикою, позичкою та кредитом [131]. Подібна практика має місце й в Сполучених штатах Америки [132, с.484-499].

В небухгалтерській економічній іноземній літературі також не наводиться відмінностей між позичкою (lending, loan, advance, borrowing), позикою (loan, lending, borrowing, advance) і кредитом (credit) не зважаючи на закріплення за ними спеціальних назв [89; 133 - 138].

Таким чином, попри нашу наполегливість у пошуку базування правових формулювань на практику та науку, відносно визначення позички ми зазнали фіаско, ще більше ускладнивши цим її розуміння. Межа між змістом трьох досліджуваних понять розмивається. Особливо яскраво про слабкість наукового підґрунтя як точки опору для цих понять свідчить наступний приклад.

В Економічній енциклопедії, що видана в 2000-2001рр. авторським колективом під керівництвом С.В.Мочерного, стаття з приводу кредиту тлумачить його як позику в грошовій або товарній формі [139, с.93]. Але визначення самої позики в енциклопедії чомусь не дається. Проте дається неспівпадаюче із визначенням кредиту взагалі визначення банківського кредиту – як тимчасового надання у борг грошових коштів фізичним і юридичним особам [139, с.89]. Не спасає ситуації і наведене в енциклопедії визначення згаданого поняття боргу як грошової суми, взятої в позичку на певний термін і на певних умовах [139, с.115]. На наш погляд, воно не менш поверхове ніж визначення кредиту. По-перше, незрозуміла причина звуження боргу виключно до грошової суми, в той час як досить поширеною є його й товарна форма. Дане звуження, до речі, протирічить похідному визначенню банківського кредиту, в якому згадується борг водночас із уточненням його грошової форми. Принаймні вже це непрямо свідчить про можливість існування й інших форм. По-друге, посилаючись на позичку, енциклопедія не дає її власного визначення. І, по-третє, згадування якихось “певних умов” без їх конкретизації робить це визначення занадто розмитим.

Щоб об’єктивно розставити всі крапки над “і” щодо сутності, окрім позички, тепер вже позики та кредиту, знов найвірнішим буде звернутись до першоджерела їх походження. Такою alma mater для цих латинських слів є також Римське право.

В даному праві позика (mutuum) займає самостійне місце4. Визначення її ідентичне сучасному ЦК України. Проте на відміну від останнього, родово-видове співвідношення позики із кредитом було повністю зворотне - перша являлась різновидом другого [103, с.381; 104, с.303; 108, с.637]. На це навіть спеціально вказувалось: “Creditum a mutuo differt qua genus a specie... – Кредит відрізняється від позики, як рід від виду...”[140, с.388].

Сам же кредит (creditum) часто перекладається з латини як “(до)віра”. Але як правова категорія кредит в Древньому Римі означав борг [140, с.93; 141, с.119]. Альтернативний для визначення боргу термін debitum в ті часи мав той же зміст, що й creditum, та був лише протилежним останньому [140, с.101]. Метою цього одночасного використання двох понять було зазначення різного правового характеру на стороні кожного з двох протилежних учасників боргових відносин, оскільки зміст будь-яких цивільних правовідносин відображає в собі суб’єктне право.

Проте загальновідомо, що сучасні поняття боргу (що називають - debit) та кредиту (що називають - credit) є нерівноцінними. Під боргом, як і раніше, розуміються договірні відносини, які виникають з приводу передачі майна на умовах повернення того ж самого майно або його еквіваленту. Поняття ж кредиту розглядається лише стосовно боргових відносин, в яких поверненню належить еквівалент наданого в борг майна (тобто аналогічне за кількістю, родом та якістю майно). Інші боргові відносини (коли повертається теж саме майно, що й надавалось – тобто із збереженням його індивідуальних ознак) є орендою (див. рис. 1.1).

Крім цього, розуміння кредиту з Римського права ускладнює те, що поняття кредитор (creditor) в останньому не являється логічно похідним з поняття кредит, оскільки є загальним для управомочених суб‘єктів5 будь-яких зобов’язальних відносин [140, с.101]. Це відверто незрозуміло, оскільки зобов’язання (obligatio) безперечно ширше боргу (а отже й кредиту з яким він уособлювався): основою їх виникнення можуть бути крім договірних й недоговірні відносини, а видами – крім “узаконених” (honorariae), ще й натуральні (naturales)6.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Відтак, очевидно, що постійна увага з боку менеджменту банку до проблеми миттєвої ліквідності, підтримуватиме й значущість ролі ринку міжбанківських кредитів через використання останніх як джерела ліквідності.

При забезпеченні потреб банків у поточній та короткостроковій ліквідності роль МБК зазнає певних змін. Із збільшенням строку кредиту він все більше набуває якості джерела капіталу. У зв‘язку з цим, значення оперативності одержання даного джерела коштів поступово втрачається, поступаючись іншому важливому чиннику попиту на МБК з боку банків - його ціні. В результаті, відбуваються зміни й в структурі відповідних фінансових інструментів згідно їх черговості за привабливістю.

Так, наприклад, у ролі забезпечення поточної ліквідності за інших рівних умов позичковий інструмент через вищу вартість вже програє депозитному. Поширення ж на позички на ринку МБК принципу забезпечення та цільового використання (на відміну від депозиту) ще більше посилює вказану тенденцію.

А для забезпечення короткострокової ліквідності кредитоотримувача більшої популярності набувають навіть інструменти позики. Нівелювання емісійно-організаційних ускладнень завдяки достатності часу для випуску таких інструментів, на фоні можливості фіксації в них самостійно визначених емітентом умов7, відчутно посилюють зацікавленість останнього в позиці.

В той же час, стратегія підтримання поточної та короткострокової ліквідності банку, на відміну від миттєвої, за допомогою управління пасивами вже не поступається стратегії за допомогою управління активами, а в деяких випадках навіть виграє. Так, якщо використання ліквідних коштів здійснюватиметься через пасивні операції (наприклад, через виконання зобов’язань по депозитних рахунках, по платежах до бюджету, виплатах дивідендів тощо), ефективність застосування тієї чи іншої стратегії управління ліквідністю може ще коливатись в залежності від решти обставин. Та якщо використання ліквідних коштів здійснюватиметься через активні операції (наприклад, на задоволення кредитних заявок клієнтів, для купівлі цінних паперів, валюти і т.п. фінансових активів), найчастіше виграє вибір стратегії управління пасивами. Адже, в іншому разі – трансформуючи активи – банк, як правило, в сукупності несе більші витрати: по-перше, сам продаж ліквідних активів супроводжується певними витратами (на кшталт комісійних брокерам та курсових різниць), а також банк втрачає майбутні доходи, які могли б бути згенеровані такими активами.

Щойно наведене цілком стосується МБК як елементу пасивів, до того ж якому належить як раз провідна роль в порівнянні даних стратегій. Ми вже казали вище, що такому прояву сприяє більша реальність одержання даного джерела коштів порівняно з іншими пасивами. Не даремно розуміння стратегії підтримання ліквідності банку за допомогою управління пасивами нерідко зводять до стратегії так званого “запозичення ліквідності”, найголовнішими джерелами якого виділяють міжбанківський кредит [21, с.417].

Поширенню підходів до використання міжбанківських джерел коштів в управлінні ліквідністю банку сприяла концепція пріоритетних стосунків із клієнтами [21, с.111], яка в багатьох країнах світу набула розвитку в 60-70-ті роки. Банківська практика переконливо довела необхідність надавати клієнтам усі кредити з допустимим рівнем ризику, які принесуть прибуток, навіть у разі дефіциту необхідних ресурсів. Якщо ж наявних коштів недостатньо, то банку слід виходити за їх придбанням на ринок МБК.

У сучасній міжнародній практиці відповідний погляд став панівним, що сприяє утвердженню його і в Україні. Правда, необхідною умовою застосування стратегії запозичення ліквідності є вільний доступ до міжнародних ринків МБК. З причини обмеження такого доступу більшість вітчизняних банків сьогодні зупиняє свій вибір на стратегії збалансованого управління ліквідністю – як за допомогою пасивів, так і активів. Проте національний міжбанківський кредитний ринок при цьому задіюється максимально.

Дрібні та середні банки (які переважають в Україні) хоч і менше сумарно, але частіше ніж великі користуються послугами ринку МБК. Їх діяльність слабо диверсифікована, а відповідно - більш уразлива при несподіваних діях клієнтури та сезонних коливаннях грошових потоків. Поряд з цим їм доводиться витримувати більш жорстку конкуренцію. Зрозуміло, що вони намагаються використати всі можливості, наприклад, для надання кредиту клієнтам, в тому числі залучаючи кошти на міжбанківському кредитному ринку. Останній по суті являється об’єктивно необхідною передумовою існування таких банків.

Крім розглянутої ролі ринку МБК в забезпеченні банків ліквідністю є підстави говорити про ще одну його роль, яка проявляється в можливості збільшувати ресурсну базу банків для розширення їх активної діяльності. Така двоїстість ролі ринку МБК базується на розподілі його на дві складові –ринок грошей і ринок капіталів. Якщо через ринок грошей задовольняються потреби банків у додатковій ліквідності, тобто в «коротких» грошах, то через ринок капіталів - у «довгих» грошах, тобто в капітальних ресурсах. Потреби банків в останніх формуються головно під впливом двох видів чинників: необхідності нарощування власної ресурсної бази банків, яка безпосередньо в українських банків є надто слабкою; активності зростання попиту на «довгі» гроші з боку клієнтів банків.

Разом з тим якщо наявність потреби банків у «довгих» грошах не викликає сумнівів, то рішення про необхідність виходу на ринок МБК з метою скористання його здатністю задовольняти відповідні потреби має бути зважено на недоліки відповідних банківських зобов’язань. Адже зазначена роль ринку МБК поряд із наданням банкам додаткових можливостей у розширенні ресурсної бази одночасно наражає їх на певні ризики, які можуть мати відчутні негативні наслідки. Перш за все слід враховувати, що міжбанківські кредити призводять до подорожчання ресурсів банку, оскільки є дорожчими за основні його ресурсні джерела - депозити господарюючих суб‘єктів та домогосподарств, що відповідно зменшує прибутковість бізнесу. Крім того, значна питома вага міжбанківського кредиту у загальному обсязі боргових зобов‘язань не сприяє їх диверсифікації. Оптимальне значення такої частки є біля 20% [151, с.98]. Інакше будь-які пертурбації на ринку МБК можуть поставити кредитоотримувача у суттєву залежність від тих банків, які мають вільні ресурси і продають їх на ринку.

Звичайно бувають випадки, коли банки змушені звертатись на ринок МБК з причини обмеженого доступу до інших джерел капіталу. Нажаль, тут нічим зарадити, й банківській системі приходиться пристосовуватись до існуючої дійсності, адже змінити її вона не в змозі. Але в її силах не сприяти кризовій ситуації переорієнтуванням на спекулятивні угоди (тобто арбітраж) на ринку МБК.

Арбітражні операції на ринку МБК мають мотивом спекулятивний прибуток за рахунок різниці між цінами купівлі і продажу кредитів (наприклад, на різних майданчиках) та за рахунок диференціації ставок за кредитами різної категорії строковості. Поряд з цим, арбітражні операції банків спричинюють зростання ставок за кредитами для кінцевих кредитоотримувачів, що негативно характеризує ринок МБК.

Крім цього, арбітражні операції характеризуються високим ступенем ризику. Мультиплікація строку кредиту ускладнює прогнозування ситуації. Різкі амплітуди коливань ставок на ринку МБК можуть спричинити загальну невпевненість та ймовірність виникнення на ринку паніки.

Зосередження діяльності банку в сфері арбітражних операцій на ринку МБК призводить до збільшення системного ризику в банківській справі, який може спричинити глобальну міжба