Реферат: Мета, завдання та принципи нотаріату в україні

Нотаріат в Україні


Фурса С. Я.

Фурса Е. І.


Вентурі. Київ 1999.


ГЛАВА І

МЕТА, ЗАВДАННЯ ТА ПРИНЦИПИ НОТАРІАТУ В УКРАЇНІ

§1. Нотаріальний процесуальний порядок охорони та захисту майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб та держави

Нотаріат поряд з іншими державними органами та су­дами України прцзваний забезпечувати захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян та юридич­них осіб, що є головною соціальною місією. Так, Ука­зом Президента “Про врегулювання діяльності нотаріа­ту в Україні” від 21 серпня 1998 року встановлено, що вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяль­ністю і не має на меті одержання прибутку, а звідси реальна здійсненність і надійна захищеність прав люди­ни. З цієї позиції необхідно й розглядати роль нотаріаль­них органів у суспільстві як спеціально визначеної дер­жавою структури, яка має попереджати правопорушення при здійсненні громадянами й організаціями їх цивіль­них прав, а в деяких випадках й усувати ці правопору­шення.

Ще в часи стародавнього Риму з'явився перший про­тотип сучасного нотаріуса. Ці особи складали проекти угод та застосовували для швидкості запису стенографічні знаки і їх називали поіагіик — нотаріусами. Але в ті часи передбачалось обов'язковим посвідчення умов певної угоди в суді, лише така угода набирала юридичної віро­гідності. Через значний проміжок часу ця діяльність за­знала істотних змін.

Сьогодні роль нотаріальних органів при здійсненні громадянами найважливіших цивільних прав важко пе­реоцінити. У повсякденному житті громадяни вступа­ють у різні правовідносини один з одним або з юри­дичними особами. Ці відносини оформлюються шля­хом укладення угод, які, в залежності від важливості змісту такої угоди, мають різні форми. Квитанції, чеки магазинів, талони та квитки на транспорті — все це є свідченням укладення дрібних цивільних угод, про пра­вовий зміст яких громадяни навіть не задумуються.

Держава ж взяла на себе обов'язок гарантувати та забез­печувати своїм громадянам їх права і свободи (ч. 2 ст. З Конституції України), одним із шляхів виконання цьо­го зобов'язання є покладення на нотаріат України обо­в'язку по посвідченню безспірних прав та фактів, що мають юридичне значення, з метою надання їм юри­дичної вірогідності.

Разом з тим, щоб гарантувати захист і реалізацію прав та інтересів громадян та юридичних осіб, зако­нодавством встановлена певна форма укладення угод між суб'єктами цивільних правовідносин, а саме — їх обов'язкове нотаріальне посвідчення. Ця вимога зу­мовлена тим, що недодержання обов'язкової нота­ріальної форми призводить до недійсності цілого ряду цивільно-правових угод. Отже, нотаріусу відводиться роль “державного” свідка, який має посвідчувати за­конність укладеної угоди. Нотаріус при вчиненні но­таріальних дій є свідком, що угода укладається у доб­ровільному порядку і не порушує права не тільки осіб, що беруть участь у нотаріальній дії, а й третіх осіб тощо.

Таким чином, повинен існувати певний зв'язок між цивільним та іншими галузями матеріального права з одного боку, які визначають можливі форми взаємовід­носин громадян та юридичних осіб, та порядком здійснення найважливіших прав громадян та юридич­них осіб з іншого. Так, коли права громадян у право­відносинах порушуються та набувають спірного харак­теру, вони звертаються до суду. Державою передбаче­ний також процесуальний механізм — нотаріальне по­свідчення їх прав та обов'язків, які виникають з угод, що укладаються, який має визначити стосунки сторін угоди в будь-якій ситуації та надати їм безспірного ха­рактеру. В такому змісті функція нотаріусів має розгля­датися не як вчинення окремої нотаріальної дії, а як нотаріальний процес, кінцевою метою якого є надання правам громадян безспірного характеру та юридичної значимості.

Фахівці завжди визначають нотаріально посвідчену угоду як форму безспірного права, яка повинна мати певні юридичні важелі запровадження такого права в загальну систему права. В цивільному судочинстві сто­совно виконавчих написів нотаріусів існує, а в проекті Цивільного процесуального кодексу передбачається для нотаріально посвідчених угод окремий механізм усу­нення правопорушення (п. 5 ст. 348 Цивільного проце­суального кодексу України (надалі ЦПК) та п. 1 ст. 99 проекту ЦПК1). Так, в п.1 ст. 99 проекту ЦПК зазначе­но, що судовий наказ може бути видано, коли вимоги грунтуються на нотаріально посвідченій угоді. В цьому випадку безспірне право не розглядається судом, воно є підставою для виконання або, як передбачається, підставою для судового наказу. Такий порядок позбав­ляє громадян необхідності захищати безспірні права, а суд — їх розглядати. Отже, є можливість говорити про права громадян, які виникають внаслідок вчинен­ня нотаріальних дій.

Державна функція, яку надано нотаріусам, та значен­ня їх діяльності вимагає від них додержання певних умов для того, щоб їх дії набули юридичної вірогідності, отже мова йде про певний нотаріальний процесуальний по­рядок.

На підставі вищенаведеного є можливість говорити про нотаріальний процесуальний порядок як одну з форм охорони і захисту прав та інтересів громадян та юри­дичних осіб, який має певне чітко визначене місце в системі права України.

§2. Проблемні питання у законодавстві про нотаріат

Від прийняття Закону України “Про нотаріат” минуло багато часу, більш нові нормативні акти зазнали суттє­вих змін, а цей Закон залишається без істотних змін, хоча деякі його положення намагаються докорінно зміни­ти підзаконними актами або інструкціями. Це свідчить про незначну увагу з боку законодавчої влади до про­блем нотаріальної діяльності.

Зрозуміло, що Закон “Про нотаріат” недосконалий, в ньому багато необхідних положень не знайшли свого відображення (дисциплінарна відповідальність осіб, що вчиняють нотаріальні дії, висвітлюється лише як мож­ливість оскаржити нотаріальні дії до суду або визначається правом Міністерства юстиції України анулювати свідоц­тва про право на заняття нотаріальною діяльністю).

Деякі положення, на нашу думку, хаотично розташо­вані в законі. Так, ст. 9 Закону щодо обмеження в праві вчинення нотаріальних проваджень стосується повно­важень нотаріусів та посадових осіб нотаріату і має бути розташованою в розділі II тощо.

Істотні заперечення викликає практика по тлумачен­ню Закону, коли посадові особи трактують його лише на свій розсуд. Так, вільний від роботи час (ч. 2 ст. З Закону) не передбачає обмежень і якихось додаткових умов. На думку автора, питання щодо визначення три­валості робочого часу та кількості робочих днів має вста­новлюватись самим приватним нотаріусом. Тому немож­ливо заборонити особі, яка займається науковою та вик­ладацькою діяльністю, працювати за сумісництвом при­ватним нотаріусом, хоча практика заборони з таких

Нотаріальні процесуальні обов'язки особи, що звер­нулась за вчиненням нотаріальних дій, виникають лише в разі порушення нотаріального процесу і складаються з надання нотаріусу необхідних документів та, у визна­чених законом випадках, з отримання згоди третіх осіб на вчинення нотаріального провадження.

Автор не зовсім погоджується з визначенням поняття “нотаріат в Україні”. Так, нотаріат в Україні розглядаєть­ся як система органів і посадових осіб, на які покладено обов 'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом з метою надання їм юридичної вірогідності (достовірності). Таке визначення регулює організаційну структуру нотаріату в Україні. В цьому виз­наченні також закладено лише загальну спрямованість нотаріату як системи, орієнтованої на вчинення нота­ріальних дій, але не наводиться характер взаємовідно­син системи з державою. Отже, під поняттям нотарі­ат пропонується розуміти не лише систему існуючих органів та посадових осіб, а й правовідносини, що прита­манні кожному угрупуванню, поряд з організаційною структурою системи. На цій підставі є можливість уточнити, що не органи входять в систему нотаріату, а окремі нотаріуси, їх об'єднання та посадові особи, на яких покладено обов'язок вчиняти нотаріальні дії.

Організаційній структурі нотаріату властиві деякі озна­ки адміністративних правовідносин, змістом яких є за­гальна підпорядкованість осіб, що вчиняють нотаріальні дії, Міністерству юстиції України, яке виконує керівну та контролюючу функції. Але невірним буде тлумачення підпорядкованості виконавчих комітетів сільських, селищ­них, міських Рад народних депутатів, консульських уста­нов та дипломатичних представництв України за кордо­ном Мін'юсту в силу того, що на певних посадових осіб вищезазначених органів покладений обов'язок щодо вчи­нення нотаріальних дій. Підпорядкованість цих органів визначається загальною спрямованістю їх діяльності. Тим більше, що останнім часом значно змінилось визначен­ня відповідальності осіб, що вчиняють нотаріальні дії. Державні нотаріальні контори також важко назвати органами, які безпосередньо вчиняють нотаріальні дії, оскільки вони є організаційною формою об'єднання дер­жавних нотаріусів. Саме на державного нотаріуса в оста­точному рахунку покладається відповідальність за пра­вомірність його дій щодо неправильно вчиненої нотарі­альної дії або відмови у її вчиненні.

Крім того, до поняття нотаріат в Україні повинні вхо­дити також правовідносини між системою “нотаріаль­них органів” та особою, яка має намір займатися нота­ріальною діяльністю, оскільки з моменту підписання тру­дового контракту з приватним нотаріусом чи держав­ною нотаріальною конторою про стажування ця особа знаходиться у правовідносинах із системою нотаріату та повинна входити до структури нотаріату. Під час про­ходження стажування такі особи входять до штату дер­жавної нотаріальної контори або вступають у певні тру­дові стосунки з приватними нотаріусами, але цілеспря­мованість їх діяльності відокремлює їх від інших осіб, які вже належать до системи нотаріату.

Державні нотаріальні архіви вчиняють нотаріальні дії, але лише ті, які залежать від наявності в них зданих на зберігання документів, тобто їх основна функціональна спрямованість — це зберігання протягом визначеного в законодавстві строку документів, що мають юридичне значення.

Необхідно мати на увазі, що нотаріат в Україні — це не тільки система та діяльність розташованих по всій території України та за її межами посадових осіб нота­ріату. Хоча це положення є визначальною рисою нота­ріату в Україні, але необхідно зазначити, що ця систе­ма діє самостійно, може самооновлюватись, виконува­ти й інші необхідні для її життєдіяльності функції.

Тому пропонується під поняттям нотаріату в Україні в теоретичному контексті розуміти структуру нотаріальних органів, на яку покладається правоохоронна та правоза-хисна державна функція відповідно до змісту нотаріального процесу та чинного законодавства України. Це поняття буде визначати зміст (мету) нотаріального процесу.

Метою нотаріального процесу є правоохоронна та пра-возахисна державна функція осіб, що мають право вчи­няти нотаріальні провадження у чітко визначених зако­нодавством межах їх повноважень та відповідно до їх компетенції. Разом з тим, нотаріальний процес необхі­дно розглядати в більш широкому плані, як соціальне явище, яке пов'язане з потребою суспільства в забезпе­ченні охорони та захисту цивільних прав фізичних та юридичних осіб. Отже, про процес необхідно говорити саме як про порядок вчинення нотаріальних дій, який передбачений та регулюється нормами нотаріального процесуального права. З іншої сторони процес необхід­но аналізувати як діяльність по вчиненню нотаріальних дій. У зв'язку з цим можна сказати, що порядок — це статичні норми права, а процесуальна діяльність — ди­наміка нотаріального процесу.

Таким чином, під порядком вчинення нотаріального про­вадження слід розуміти сукупність визначених законом норм, які регулюють послідовність та правильність вчи­нення окремих нотаріальних дій.

Нотаріальна дія, нотаріальне провадження, нотаріаль­ний процес — ці поняття мають увійти в законодавство про нотаріат. Крім раніше зазначених недоліків такий термін як нотаріальна дія в теорії не дозволяє говорити про стадії нотаріального процесу.

У зв'язку з цим виникає необхідність введення ново­го, ширшого за значенням та обсягом терміну, складо­вими частинами якого й будуть окремі нотаріальні дії. Пропонується ввести поняття “нотаріальне проваджен­ня” , яке буде включати в себе окремі нотаріальні дії у визначеній послідовності. Так, в поняття “нотаріальне провадження” по посвідченню угоди увійде: перша дія — встановлення особи громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії; друга дія — перевірка дієздатності громадян та правоздатності юридичних осіб;

третя дія — перевірка повноважень представника, якщо угода здійснюється останнім, тощо. Таким чином, нота­ріальне провадження є сукупність послідовно вчинюваних нотаріальних дій по посвідченню безспірних прав та фактів, що мають юридичне значення, з метою надання їм юридичної вірогідності (достовірності), а також процесу його офор­млення.

^ Нотаріальна дія— це окрема дія нотаріуса, яка визна­чається окремим змістом і є складовою частиною провад­ження або процесу оформлення провадження.

Нотаріальний процес— це сукупність вчинюваних нота­ріальних проваджень або нотаріальних дій, якщо за однією заявою вчиняється одне провадження, та нотаріально-про­цесуальних правовідносин, які виникають під час вчинення нотаріального провадження.

§4. Наука нотаріального процесу та її джерела

До недавнього часу на нотаріальний процес як на на­уку не звертали увагу фахівці, не намагались аналізува­ти її проблеми, шляхи розвитку тощо. Таке положення залишало нотаріальне процесуальне право без об'єктив­ної оцінки науковців, без перспектив розвитку, на рівні законодавчої творчості лише працівників Мін'юсту.

Отже, наука про нотаріальний процес сьогодні знахо­диться лише на стадії становлення. Тільки на момент, коли будуть відшліфовуватись основні поняття, навко­ло законодавства та практики нотаріальної діяльності розгорнуться наукові дебати, лише в цьому випадку буде можливість говорити про створення науки. На сьогодні ж в Україні не існує жодної наукової книги, присвяче­ної проблемам нотаріального процесу. Компіляція на­вколо законодавства України набуває надзвичайного розмаху, що позначається на рівні й нотаріальної науки. Тому автор в цій книзі намагається викласти власне сприйняття нотаріату з точки зору зв'язку його з нау­кою.

Наука про нотаріальний процес— це галузь загальної науки про право, яка базується на законодавстві України та міжнародному праві, досягненнях інших країн у цій га­лузі, вивчає і аналізує їх, робить прогнози щодо розвитку та пропозиції щодо втілення наукових прогнозів до зако­нодавства про нотаріат, а також досліджує історію роз­витку нотаріального процесу.

Таким чином, джерелами нотаріального процесу ма­ють бути система законодавчих актів держави та міжна­родних договорів, які регулюють нотаріальні відносини та увібрали в себе всі досягнення наукової думки з цьо­го приводу, а також досягнення світового досвіду та пам'яток історії. На підставі вищенаведеного можна зро­бити висновок — якщо законодавство спирається на останні наукові досягнення, то на цьому процес вдос­коналення як науки, так і законодавства не закінчуєть­ся, а лише починається, але вже на новому рівні.

Правовою основою діяльності нотаріату є Конститу­ція України, яка закріплює ряд важливих загальних по­ложень, які мають принципове значення для діяльності нотаріальних органів. Конституція України проголосила перехід до формування вільної ринково-конкурентної економіки і при цьому демократичні принципи побудо­ви державного устрою. Ці основні принципи і мають увій­ти базовими правовстановлюючими положеннями в роз­виток науки про нотаріальний процес, а також у зако­нодавство про нотаріат.

Другим за впливом на нотаріальний процес є Цивіль­ний кодекс України. Він визначає норми матеріального права, які мають втілюватись в життя за допомогою но­таріального процесу. На жаль, до цього часу нотаріаль­ному процесу як провадженню щодо охорони та захис­ту безспірних прав громадян приділялась незначна ува­га в цивільному праві. Автором мається на увазі незаз-начення в главі 1 “Основні положення” про існування нотаріату. Якщо навіть припустити, що у ч. З ст. 6 ЦК, де мається на увазі адміністративний порядок захисту прав, мова йде одночасно й про нотаріат, то необхідно відміти­ти, що нотаріату властива як правоохоронна, так і пра-возахисна функція.

Здійснення прав громадян, що передбачені Кодексом про шлюб та сім'ю, також пов'язане з нотаріальним про­цесом. Так, у нотаріальному порядку здійснюється роз­поділ спільного майна подружжя, дається згода на уси­новлення дитини та інші права. В тій чи іншій мірі нота­ріальний процес пов'язаний з іншими галузями права, а також може стати підставою для порушення цивільних справ. Тобто навіть перерахувати всі аспекти, що пов'я­зують нотаріат із загальними нормами права, важко.

На цій підставі автор сподівається, що нотаріат через деякий час буде займати самостійне місце в загальній системі права України, яке за змістом нотаріальної діяль­ності та завдяки його правовим функціям буде мож­ливість поставити в один ряд з цивільним процесуаль­ним правом. Але для цього не тільки Закон України “Про нотаріат” має бути більш змістовним, але й у нашій свідомості повинно докорінно змінитися розуміння по­няття нотаріальний процес, а також необхідно завжди мати на увазі, що існують два можливих способи вирі­шення правових ситуацій: спірний — це судовий, а без-спірний — нотаріальний порядок.

На нотаріальний процес здійснюють вплив Укази і розпорядження Президента України, Постанови Верховної Ради України, Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, Накази Міністра юстиції України, Накази та інструкції інших міністерств і відомств, нормативні акти місцевих органів влади та управління.

На території Республіки Крим, крім вищевказаних джерел, — законодавство Республіки Крим.

В деяких випадках нотаріуси мають керуватися поста­новами Пленуму Верховного Суду України. Питання здійснення нотаріальних дій за кордоном визначаються консульськими конвенціями, міжнародними угодами та договорами, а в деяких випадках нотаріуси у встановле­ному порядку в межах своєї компетенції вирішують пи­тання, що випливають з норм міжнародного права.

Отже, практично всі нормативні акти тим чи іншим чином можуть впливати на нотаріальний процес.

З приводу аналізу досягнень інших країн в нотаріаль­ному процесі, то суттєвий вплив на українську науку відіграє російська. 1 це зрозуміло, оскільки зумовлено відсутністю значних мовних бар'єрів, наявністю знач­ної кількості літератури та подібністю законодавства. Го­ловним в цьому процесі має бути запозичення з наук інших країн лише позитивних результатів. Так, науко­во-практичні контакти з такими досить розвиненими країнами як Канада також мають нести в собі шевчен­ківський принцип — чужому навчайся, але свого не цу­райся.

Погляди деяких авторів на історію розвитку нотарі­ального процесу також викликають істотний практич­ний інтерес. Так, за часів римської імперії існував особ­ливий інститут посадових осіб, яких називали писаря­ми, до функцій яких входило оформлення письмових розпоряджень, які надавали магістри, та судових фор­мул, що виносили претори. В їх обов'язки входило та­кож ведення судових журналів та різного роду записів, які мали публічно-правовий характер. Крім цього інсти­туту існувала категорія приватних писарів. Вони знахо­дились в стані “секретарів у заможних римлян”, вели ділове листування та оформлювали різного роду юри­дичні угоди для них. Отже, в цьому випадку слід кон­статувати, що існували дві конкуруючі між собою фор­ми діяльності. Так би мовити прототипи державного та приватного нотаріату, що свідчить про можливість співіснування різних форм організації діяльності, але з цього приводу можна зробити й інший висновок, що діяльність ділових людей потребувала допомоги приватного писаря. Можливість в наш час працювати приват­ним нотаріусом у приватній фірмі ще в науці не набра­ла широкого обговорення. З цього приводу, на перший погляд, є можливість підкреслити таку негативну рису як залежність цієї посадової особи, що має безперечно вплинути на її об'єктивність. В цьому випадку необхідно розробити систему таких правових стримуючих факторів, як менша компетенція спрямована лише на окремий напрямок діяльності, підзвітність, відповідальність, са­мостійна форма заробітку тощо. Можливо в цьому ви­падку, якщо автори такої концепції доведуть необхідність та її обгрунтованість, цей інститут набуде “нового жит­тя”. Тут і далі в книзі автор бере на себе відповідальність прогнозувати та пропонувати власні думки, спрямовані на поширення діяльності нотаріусів, оскільки бачить багато здібних студентів, молодих спеціалістів, яким за рівнем їх знань буде під силу спробувати власні сили у розробці цих прожектів. Тим більше, що конкуренція між нотаріусами зростає, але, на жаль, при цьому не відбувається суттєвих позитивних змін у нотаріальній практиці.

Самостійна наука, перш за все, характеризується особ­ливим предметом пізнання та системою викладення одержаних знань. На підставі вищенаведеного можна дійти висновку, що предмет науки нотаріального про­цесуального права складають наступні елементи:

— нотаріальне процесуальне право як центральний еле­мент, нерозривний зв'язок з яким обумовлює форму­вання предмету науки та його зв'язок з іншими галузя­ми права;

— джерела нотаріального процесу;

— реалізація нотаріального процесуального права, особливе місце в якій відведено нотаріальній практиці;

— наукові поняття, теорії, концепції як специфічні елементи предмету науки. З однієї сторони це результат пізнання, а з іншої — це є об'єкт вивчення на новому етапі цієї пізнавальної діяльності;

— структура нотаріальних органів, яка визначає мож­ливість здійснення нотаріального процесу, а саме: за­безпечення зберігання нотаріальних актів, нотаріального діловодства тощо.

Останнім часом значну увагу вчені приділяють дослід­женням міжгалузевих зв'язків та дії норм права саме в цих межах. На підставі цих досліджень можна зробити висновок, що предмет науки нотаріального процесуаль­ного права не обмежується певною галуззю права, а включає в себе інші елементи.

Система науки завжди відображає предмет пізнан­ня та має відповідати структурі Закону “Про нотарі­ат”, отже, складатися із загальної та особливої час­тин. Ці частини системи науки дозволяють провести поділ основних інститутів науки на безпосередньо пов'язані із нотаріальним процесом та ті, які супро­воджують його здійснення, які визначають вимоги держави для набуття нотаріальним процесом юридич­ної вірогідності тощо.

Тому, на погляд автора, наука “нотаріальний процес” повинна розвиватись за такими напрямками: розробка загальних положень та основних термінів нотаріального процесуального права; вдосконалення організаційної по­будови нотаріату в Україні; розширення повноважень і компетенції осіб, які вчиняють нотаріальні дії; більш чітка регламентація нотаріальних правовідносин та їх на­ступне закріплення в нормах права. Ці аспекти й мають складати загальну частину наукового пошуку як вчених, так і практичних працівників.

Особлива частина, безумовно, має стосуватись спе­цифіки нотаріального процесуального порядку вчинен­ня всіх нотаріальних проваджень. Це має бути кропітка робота — починаючи з аналізу нотаріальної практики шляхом проведення узагальнень — до певних теоретич­них висновків, від теоретичних висновків — до відпо­відних змін та доповнень законодавства, що регулює нотаріальний процес, а в остаточному рахунку — до найгарантованішого захисту та охорони прав громадян та юридичних осіб, а також держави.

В загальних положеннях мають досліджуватись задачі нотаріату, основні поняття, принципи діяльності, зв'яз­ки з іншими науками, галузями права, історія розвитку нотаріального процесу тощо.

Організаційна побудова нотаріату має складатись з вив­чення структури нотаріату в Україні та правовідносин, що властиві цій структурі. При вивченні структури но­таріату необхідно аналізувати організаційні питання по­будови державних нотаріальних контор та архівів;

приватного нотаріату; посадових осіб виконавчих комі­тетів сільських, селищних, міських Рад народних депу­татів; консульських установ та дипломатичних представ­ництв та інших осіб, що вчиняють нотаріальні дії. Структуру нотаріату неможливо досліджувати відірвано від правовідносин, що складаються між посадовими осо­бами, які вчиняють нотаріальні дії, та органами, які мають повноваження здійснювати контроль за окреми­ми напрямками діяльності нотаріусів, а також право­відносин, що виникають у осіб, які мають намір займа­тись нотаріальною діяльністю.

Повноваження посадових осіб нотаріату визначають­ся їх компетенцією, яка передбачена законодавством Ук­раїни та міжнародними договорами, та є підставою для виникнення нотаріальних процесуальних правовідносин.

Процесуальний порядок вчинення нотаріального про­вадження (інакше цю частину називають — особливою) розглядає загальні правила вчинення нотаріального про­вадження та порядок вчинення окремих нотаріальних дій.

Безумовно, Інформаційний бюлетень Української но­таріальної палати “Нотаріат для Вас”, який почав вихо­дити з грудня 1996 року, має ліквідувати відсутність спеціальної інформації для нотаріусів, що вже працю­ють на цій посаді, і має визначити основні проблеми розвитку та діяльності нотаріату. Цю ж мету пересліду­ють і інші періодичні видання. Але необхідно мати на нотаріальна форма зумовлює відповідні властивості до­кумента у часі, просторі та за кругом осіб як тих, що брали участь у нотаріальному провадженні, так і тих, що не брали такої участі.

§6. Місце нотаріального процесу в правовій системі України

Держава наділила нотаріуса певними владними повно­важеннями, серед яких є посвідчення лише безспірно-го права, безспірних фактів, вжиття охоронних заходів, надання документам виконавчої сили тощо. Отже нота­ріальний процес можна характеризувати як безспірний.

Але питання про місце нотаріального процесу в пра­вовій системі носить теоретичний характер, і відносно вирішення цього питання в юридичній літературі не­має єдиної думки. Так, більшість вчених відносять но­таріальний процес до несудових форм захисту цивіль­них прав та охоронюваних законом інтересів, іноді вва­жають самостійним, але поєднують його з цивільним процесом'.

Про схожість нотаріального процесу з адміністратив­ним процесом свідчить і кілька інших ознак: у нотарі­альному процесі не вирішуються спірні питання; нота­ріальні акти вчиняються на підставі фактів, в наявності яких нотаріуси можуть впевнитися безпосередньо на підставі наданих документів; нотаріус діє одноособове і має свою специфічну компетенцію; в разі неможли­вості встановити певні обставини за допомогою доказів, якими володіє особа, нотаріус не може вчиняти нота­ріальне провадження та роз'яснює особі її можливість звернення до суду за встановленням відповідної обставини або факту; нотаріальна структура керується та кон­тролюється Міністерством юстиції. Такі ознаки дозво­ляють порівняти нотаріусів з органами реєстрації актів громадянського стану, ознаки яких дуже схожі, хоча в нотаріальному процесі завдання та засоби мають значно ширші межі. Якщо порівнювати далі, відповідальність нотаріусів на цій підставі суттєво відрізняється від відпо­відальності органів реєстрації актів громадянського ста­ну та їх посадових та службових осіб. На відміну від інших органів державного управління органи нотаріату харак­теризуються особливим положенням посадових осіб, а також їх компетенцією. Нотаріус — це посадова особа, яка в своїй діяльності при здійсненні нотаріальних функцій незалежна. Він підкорюється тільки закону, в той час як інші посадові особи органів державного уп­равління при здійсненні своїх обов'язків повинні вико­нувати вказівки вищестоящих керівників.

Предметом нотаріальної діяльності є безспірні спра­ви, що зумовило специфічний метод вирішення нотарі­альними органами віднесених до їх компетенції питань. Органи нотаріату не застосовують змагальну форму про­цесу, а встановлюють юридичні факти, як правило, на підставі наданих їм письмових документів. В нотаріаль­ному процесі відсутні публічні начала. На відміну від суду, який в більшості випадків розглядає справи у відкритих судових засіданнях, нотаріуси повинні збері­гати таємницю вчинюваних нотаріальних дій. Це збільшує довіру до нотаріусів, попереджає виникнен­ня сімейних конфліктів та інших небажаних результатів. Тому неможливо погодитись з думкою І. В. Решетнікової та В.В. Яркова, які вважають, що нотаріальна діяльність має публічно-правовий характер'. При тому, що посада нотаріуса дійсно є публічною, що визначається дос­тупністю нотаріальної діяльності, слід зауважити, що сам зміст нотаріальної діяльності позбавлений характе­ру публічності. Це забезпечується таємницею вчинюва­них нотаріальних дій.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нота­ріальні дії, несуть відповідальність за розголошення таєм­ниці вчинюваних нотаріальних дій.

Специфічність положення в системі органів державно­го управління, спеціальні дії, врегульовані законом пра­вила провадження, які забезпечують правильне та чітке виконання нотаріальних функцій та гарантують права клієнтів, обумовлені задачами та принципами діяльності нотаріату. Суть нотаріальної діяльності полягає в тому, що вона має посвідчувальний, підтверджуючий харак­тер, юридичне закріплює цивільні права з метою попе­редження від можливого подальшого їх порушення. За своєю функціональною природою нотаріальні органи найбільш близькі до суду, оскільки і ті, й інші здіснюють в інтересах громадян та юридичних осіб єдину функцію контролю цивільних правовідносин. Цей контроль має попередній характер при вчиненні нотаріальних дій, коли відсутній спір про право та немає правопорушення, на відміну від судового наступного контролю, за допомо­гою якого в процесі вирішення спору визначається пра­вопорушник, до якого застосовуються заходи впливу.

Місце нотаріального процесу в правовій системі Ук­раїни визначається законодавством України. Цивільним кодексом та іншими нормативними актами визначаєть­ся обов'язковий порядок нотаріального посвідчення угод у випадках, зазначених в законі (ст. 47 ЦК), та інші ви­падки обов'язкового вчинення нотаріального проваджен­ня. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з певними юридични­ми наслідками, а також неприйняття до розгляду доку­ментів без відповідного нотаріального оформлення тощо. Так, статтею 227 ЦК передбачається, що формою дого­вору купівлі-продажу жилого будинку має бути нотарі­ально посвідчений договір, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. При цьому й інші угоди, а не тільки виз­начені в законі, для їх більшої юридичної вірогідності можуть бути нотаріально посвідчені.

Про зв'язок нотаріального процесу з галузями мате­ріального права слід зробити зауваження щодо недо­цільності в цих нормативних актах викладати механізм вчинення нотаріального провадження. На погляд авто­ра, доцільно докладно викладати механізм здійснення нотаріального провадження в Законі “Про нотаріат”, ос­кільки це надасть змогу розробляти комплексний підхід до впровадження визначених законодавчими нормами матеріальних прав фізичних або юридичних осіб в прак­тику діяльності нотаріату, узгодити їх з нормами нота­ріального процесу. На цій підставі є можливість зроби­ти й зворотній висновок, що у випадках, коли нотарі­альний процес не в змозі забезпечити охорону або за­хист прав громадян або юридичних осіб через недоско­налість (невизначеність) норм матеріального права, то в цьому випадку необхідно вносити відповідні допов­нення в норми матеріального права з метою конкрети­зації правовідносин, зміни, якщо норми права в цій галузі протирічать загальним правовим нормам тощо.

Після винесення постанови про накладення арешту на нерухоме майно органи Міністерства внутрішніх справ, суди звертаються до державних нотаріальних кон­тор про внесення відомостей до Базового реєстру пев­ного реєстраційного округу. Таким чином, нотаріаль­ний процес сприяє не тільки громадянам та юридич­ним особам в охороні та захисті їх прав, а й державним органам у їх діяльності щодо захисту прав та інтересів громадян, організацій та держави. Отже, нотаріуси як особисто мають виконувати правоохоронну та правоза-хисну функцію, так і на них покладаються обов'язки Щодо сприяння у здійсненні іншим державним право­охоронним органам їх повноважень.

Нотаріальний процес має тісний зв'язок з цивільним судочинством, оскільки особам, які вважають свої пра­ва порушеними невірним вчиненням або неправомір­ною відмовою у вчиненні нотаріального провадження, законодавством надане право звернення до суду за за­хистом порушених прав та охоронюваних законом інте­ресів. До суду звертаються і в разі виникнення спору про право щодо розподілу спадкового майна, продов­ження строків на прийняття спадщини, оскарження виконавчого напису та в інших випадках.

Але зв'язок між нотаріальним процесом та цивільним судочинством має бути більш визначеним. Так, в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій но­таріусами України в ч. 4 п. 114 передбачається, що нота­ріуси в окремих випадках можуть прийняти довідки, видані підприємствами, установами і організаціями за місцем роботи чи проживання, якщо вони разом з інши­ми документами підтверджують родинні та інші відно­сини спадкоємців із спадкодавцем. На наш погляд, Інструкція має встановлювати, в якому конкретному випадку вони приймаються. Одразу виникає питання:

чи надане законодавством право нотаріусу аналізувати докази або докази, які він має приймати, повинні бути безспірними, однозначними?

В цивільному судочинстві передбачено встановлення фактів, що мають юридичне значення, які не є без­спірними і потребують судового підтвердження шляхом дослідження та аналізу доказів, і саме так в порядку окремого провадження в цивільному судочинстві вста­новлюється факт родинних відносин громадян з метою отримання спадщини. Звідси випливає неврегульованість питання, якщо нотаріус у цьому конкретному випадку не прийняв вищезазначену довідку, куди особі необхід­но звертатись — до провадження по оскарженню нота­ріальних дій або за встановленням юридичного факту родинних відносин? Як в цьому випадку має діяти суд­дя? На нашу думку, положення Закону та Інструкції повинні викладатись таким чином, щоб правовідноси­ни, які вони регулюють, набували однозначності. В цьо-му'випадку визначити належність юридичних обставин до повноважень нотаріату або суду буде нескладно.

На підставі вищенаведеного можна говорити про те, що завдяки специфічним методам нотаріальний процес характеризується як самостійний безспірний, що без­посередньо зв'язаний з такими галузями права як ци­вільне, сімейне, фінансове, земельне, житлове, міжна­родне, цивільне процесуальне право.

§7. Принципи діяльності та організаціїГЛАВА II

^ ЮРИДИЧНА ПРИРОДА НОТАРІАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

§1. Нотаріальні процесуальні правовідносини

Цивільні права, що посвідчуються в нотаріальному процесі, мають бути гарантовані державою для забез­печення їх юридичної вірогідності