Реферат: Л. О. Біда П24 Педагогічна майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Кра- мущенко, І. Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. 2-ге вид допов. І переробл. К.: Вища пік., 2004. 422 с. Іsвм 966-642-238

УДК 371.1:37.036(075.8) Гриф надано Міністерством освіти

ББК 74 58я73 гнауки України (лист від 19 лютого

П24 2004р. № 14/18.2-798)

Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено

Автори: І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос, О. Г. Мирош-ник, В. А. Семиченко, Н. М. Тарасевич

Рецензенти: д-р психол. наук, проф., д. чл. АПН України /. ^ Д. Бех канд. пед. наук Н. І. Клокар

Редактор Л. О. Біда

П24 Педагогічна майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Кра- мущенко, І. Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. — 2-ге вид. допов. і переробл. — К.: Вища пік., 2004. — 422 с. ІSВМ 966-642-238-7

Підручник підготовлено відповідно до чинної програми курсу «Педаго­гічна майстерність». Друге видання книжки (1-ше вид. — 1997 р.) докорін­но перероблене і значно доповнене. У теоретичному курсі висвітлено сутність, природу і складники педагогічної майстерності. В лабораторно-практичних заняттях розкрито шляхи опанування її секретами. Система особистісно зорієнтованого навчання майбутнього вчителя, розроблена авторами, стано­вить оригінальну технологію формування готовності майбутнього педагога до професійного самовдосконалення й саморозвитку, а через нього — до продуктивної педагогічної діяльності.

Для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. Може бути ви­користаний у вищих навчальних закладах іншого профілю, де здійснюється підготовка спеціалістів для професійної системи «людина — людина», в інститутах післядипломної педагогічної освіти.

УДК 371.1:37.036(075.8) ББК 74.58я73

ІSВМ 966-642-238-7 © І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос,

О. Г. Самещенко, В. А. Семиченко, Н. М. Тарасевич, 1997

© І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос, О. Г. Мирошник, В. А. Семиченко, Н. М. Тарасевич, 2004, зі змінами

^ ВІД РЕДАКТОРА

Підручник підготовлено з урахуванням тенденцій сучас­ного розвитку педагогічної теорії і практики. У цьому ви­данні автори зберегли основні концептуальні положення, ви­кладені в їхніх виданих раніше підручниках і посібниках з цього курсу1, які були базовими при розробленні навчаль­ної дисципліни «Педагогічна майстерність», витримали ви­пробування часом і залишаються актуальними для сучасної вищої педагогічної школи. Це насамперед ідея професійного навчання, зорієнтованого на особистість майбутнього вчителя, актуалізацію потреби у професійному самопізнанні й само­вихованні, вироблення гуманістичної професійної позиції. На відміну від моделі навчання, яка заснована на предмегоцен­тричній традиції, що збереглася до наших днів, відповідно до якої професійне навчання зводиться до засвоєння предмет­них знань та інформації з теоретичних курсів педагогіки і психології, ми пропонуємо модель, де студент — не об'єкт, який механічно засвоює і відтворює знання, а суб'єкт навчан­ня і сучасної практики шкільного життя.

Від першої сходинки — пізнання структури, особливос­тей педагогічної діяльності, специфіки педагогічної професії як професійної системи «людина — людина» — студент пря­мує до усвідомлення того, що особистість учителя є головним «інструментом» його успішної діяльності, а від цього — до осмислення ступеня власної готовності відповідати таким про­фесійним вимогам, як глибина знань, розвиненість педагогіч­ного мислення, певних здібностей, умінь і навичок.

1 Див.: Основи педагогического мастерства / Под ред. Й. А. Зязю-на. — К., 1987; ^ Основи педагогического мастерства / Под ред. Й. А. Зя-зюна. — М., 1989, Педагогічна майстерність / За ред. І. А. Зязюна. — К., 1987.

Друга сходинка у професійному навчанні — робота над собою, розвиток особистих задатків, удосконалення психотех­ніки, мовлення, невербальної поведінки, необхідних для кон­струювання та організації продуктивного педагогічного діа­логу.

Запропонована в підручнику система навчання дає змогу студентам не тільки усвідомити когнітивні аспекти такого діалогу, а й опанувати сутність емоційної організації його побудови, яка забезпечується здатністю вчителя співпережи­вати і співчувати вихованцеві, відтворювати його внутрішній стан, проникати у світ його переживань і прагнень. У цьому, на нашу думку, закладено великі ресурси гуманізації мислення майбутніх педагогів, формування у них почуття професійної відповідальності за наслідки взаємодії з учнями.

Актуальним є розуміння педагогічної майстерності як ком­плексу властивостей особистості вчителя, що забезпечують високий рівень самоорганізації його в професійній діяльності.

Ми розглядаємо педагогічну майстерність як вищу, твор­чу активність учителя, що виявляється в доцільному викори­станні методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній конкретній ситуації навчання й виховання.

Ця доцільність є результатом взаємодії принаймні двох чинників. Перший є системою знань і уявлень про закони навчання, розвиток особистості дитини і відповідно про тех­нологію та прийоми, які забезпечують такий розвиток і здатність учителя створювати педагогічні технології на підставі ха­рактеристик педагогічної ситуації та індивідуальних особли­востей дитини. Другий чинник становить індивідуальні особ­ливості педагога: його спрямованість, здібності та психофізичні дані. Для вчителя важливо не тільки знаходити педагогічне рішення, а й уміти реалізовувати його в ситуації педагогіч­ної взаємодії. Отже, педагогічна доцільність діяльності вчите­ля — це, по-перше, результат оволодіння психологічними та педагогічними знаннями, вміннями, навичками, по-друге — наслідок раціонального використання потенціалу індивіду­альності у процесі педагогічної взаємодії. Інакше кажучи, педа­гогічну майстерність можна розглядати як вияв свого «Я» у професії, як самореалізацію особистості вчителя у педагогічній діяльності, що забезпечує реалізацію особистості учня.

Спостереження свідчать про те, що джерелом, яке забез­печує творчу активність майбутніх педагогів, є мотиви само-актуалізації особистості у сфері професійної діяльності. Меха­нізмом виникнення таких мотивів є система професійно-ціннісних орієнтацій особистості вчителя, в якій домінантну

6

роль відіграють гуманістична спрямованість діяльності педа­гога і його соціальна відповідальність.

Особливістю запропонованої моделі професійного навчан­ня є її громадянська спрямованість, орієнтація на розвиток со­ціальне значущих цінностей майбутніх педагогів — професій­ної честі, обов'язку, готовності до професійного самовдоскона­лення. Ми прагнули спрямувати майбутнього педагога до роз­думів стосовно морально-етичної цінності роботи сучасного вчителя, готовності його до навчання і виховання учнів. Спо­діваємося, що наш із читачами діалог спонукатиме їх до діало­гу внутрішнього, який визначатиметься активною роботою дум­ки, почуттів, душі й серця, адже це є передумовою набуття тієї генеральної педагогічної якості, яку В. Сухомлинський визна­чив як спрямованість на людину, здатність дорожити іншою людиною, поважати її як найвищу цінність.

Сучасна ідея технологізації освіти сформувала у певної частини науковців і шкільних педагогів думку про те, що успіх у навчально-виховному процесі школи майбутнього забезпечуватиметься зрештою тільки якістю використовува­них технологій. Саме вони вважаються гарантом отримання добрих педагогічних результатів. І хоч одна й та сама техно­логія може використовуватися вчителями, які мають різний рівень професіоналізму, проте значних відмінностей у їхній роботі не буде. Розвиток школи майбутнього з цих позицій пов'язується не з підвищенням професіоналізму, удоскона­ленням майстерності вчителя, а із запровадженням якісних технологій.

Віддаючи належне ідеї технологізації освіти, ми не може­мо погодитися з думкою, що вона усуває проблему педагогіч­ної майстерності. Безумовно, XXI ст. внесе корективи у роз­виток педагогічних парадигм, зміняться суспільні функції вчителя. Проте важко уявити по-справжньому гуманістичне суспільство без учителя — духовного провідника, наставника, помічника, а відтак — учителя, який володіє мистецтвом впли­вати, будити думку, спонукати, заражати. Розвиток нації мож­ливий лише за умови існування її освіченої, високодуховної, інтелігентної частини — професійного учительства. Педа­гогічна майстерність — його кредо.

Сподіваємося, що підручник з педагогічної майстерності допоможе майбутнім учителям зрозуміти суспільну зна­чущість педагогічної професії, специфіку діяльності, відчути себе суб'єктом цієї діяльності, опанувати механізми викори­стання особистісного потенціалу для розв'язання педагогіч­них завдань навчання і виховання.

7

Автори впевнені в тому, що їхня інтерпретація важливих питань педагогічної дії, її впливу на учіння та розвиток осо­бистості зацікавить не лише педагога і студента педагогічного навчального закладу, а й кожного вчителя, зокрема й того, хто має великий досвід роботи. Підручник написаний на стикові різних наук, зокрема філософії, етики, естетики, логіки, рито­рики, психології, соціальної психології, педагогіки, історії пе­дагогіки і психології, соціології, фізіології вищої нервової діяльності.

На теренах СРСР перший посібник з педагогічної май­стерності створений в Україні. Його авторами були викла­дачі Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Королен-ка. Перша кафедра педагогічної майстерності також була ство­рена у Полтаві, її очолила проф. Н. М. Тарасевич, член автор­ського колективу цього підручника і всіх попередніх видань, присвячених цій проблемі. За програмою полтавчан працюва­ло близько 300 кафедр педагогічної майстерності в усіх ви­щих педагогічних навчальних закладах Радянського Союзу.

Автори бажають всім учителям України досягти високо­го рівня педагогічної майстерності й нести своїм учням велику радість Краси педагогічної дії.









У школі все починається з учителя. І хоча результати навчання та виховання учнів залежать від трьох чинників: хто навчає, кого навчають, як навчають, — важко сказати, що найважливіше. Безумовно, величезною у справі виховання є роль учителя, його особистості. В. Сухомлинський у статті «Суспільство і вчитель» описує випадок у сільській школі, де молода вчителька, мало обізнана з методикою, завдяки самовідданій праці і ба­жанню спілкуватися з учнями змінила ставлення дітей до вивчення іно­земної мови: якщо раніше директорові доводилося змушувати батьків вплинути на своїх дітей, які вперто не хотіли читати остогидлі їм пара­графи, то тепер учні юрбою ходили за вчителькою й просили: «Антоніно Андріївно, допоможіть перекласти це речення», «Подивіться, чи немає помилок у дописі до стіннівки...». Коли через два роки ця вчителька пішла у відпустку, а на її місце призначили нового, досвідченого вчителя, ставлення учнів до іноземної мови різко змінилося: цілими тижнями діти не заглядали до підручника. Коли ж їхня улюблена вчителька повер­нулася з відпустки, вони знову засіли за переклади, з'явилися оголошен­ня щодо проведення різних цікавих заходів. Ті самі діти, та сама програма, та інший учитель, інша особистість, здатна домагатися чудових результа­тів. Кожний із нас може навести подібний приклад, бо вчитель-майстер надовго залишається в пам'яті своїх учнів. Такою вже є ця професія.

Тисячі професій народжуються і вмирають. Але живуть і до цього часу найдавніші з них — хлібороба, будівельника, лікаря, вчителя. Та й серед цих вічних професій учительська посідає особливе місце: вона — початок усіх професій. Змінюються умови й засоби виховання, та не­змінним залишається головне призначення вчителя — навчити людину бути Людиною.

Що нового можна сказати про цю професію? Написано багато кни­жок, де показано і велич педагогічної праці, і труднощі її.

10

Спробуймо поглянути на професію педагога з різних позицій з гло­бальних — яку роль відіграє в суспільстві ця професія, з позиції учня — чого чекає дитина від педагога, ким він є для неї, з позиції вчителя — якими є його обов'язки, як він розуміє їх"?

Чого чекає суспільство від учителя? Воно може існувати, якщо його громадяни розподілять між собою сфери застосування своїх сил, коопе­рування яких дає змогу людству розвиватися Головні сфери виробницт­во, наука, мистецтво Виробництво — основа життя суспільства, воно забез­печує людей необхідними засобами існування Наука відкриває нові знання, технологи, що дають змогу розвивати виробництво, сприяють усвідомлен­ню сутності буття Та не лише інтелектуальною діяльністю і виробництвом живе людина Велику роль відіграє духовна царина, яку живить мистецт­во через відображення дійсності в художніх образах Наука і мистецтво впливають на виробництво, удосконалюючи його Проте для цього потрібні люди, які ввібрали б у себе досвід, набутий попередніми поколіннями, і були б готові розвивати далі і виробництво, і науку, і мистецтво Педаго­гічна діяльність як форма вияву активного ставлення людини до навко­лишньої дійсності сконцентрована в галузі залучення молодого покоління до накопичення суспільного досвіду (в освіті) Для того щоб з'ясувати взаємозв'язок різних сфер людської діяльності і побачити місце педаго­гічної професії, уявімо цю систему у вигляді схеми



Педагог має справу з конкретними людьми дітьми свого класу, школи, іншого закладу, проте його завдання не лише особистісно, а й суспільне зумовлене — підготовка підростаючого покоління до актив- ної участі в житті суспільства Чому суспільство змушене відкривати школи, тримати армію вчителів? Для того, щоб нові покоління могли включитися у різні сфери життя (розвивати науку, мистецтво, вироб­ляти продукцію, поширювати досвід) Саме тут, в освіті, у згорнутому вигляді діти проходять попередній шлях людства і засвоюють ті ре­зультати, яких воно досягло впродовж тисячоліть

За багатовікову історію людина нагромадила величезний досвід Сус­пільство зацікавлене в тому, щоб відібрати з нього найцінніше, необхід­не для засвоєння молодим поколінням, щоб через засоби масової інфор­мації, а головним чином через школу і вчителя, трансформувати його у свідомості молоді Призначення вчителя — бути ланкою у передаванні суспільного досвіду, сприяти соціальному прогресові Під час навчання педагог передає пізнавальний досвід, допомагаючи дітям опанувати зна-

11

ряддя праці — трудовий, організовуючи взаємини у процесі діяльності людини — моральний.

Брак цілеспрямованої гуманістичної освіти може призвести як до інтелектуальної, так і до моральної деградації нових поколінь. На вчите­ля покладено соціальну відповідальність за наслідки його праці. Його роль як організатора освіти, виховання не може бути перебільшеною: за рівень розвитку нового покоління він відповідає перед державою. Особливо значущою є місія вчителя у наш час, коли виразно позначив­ся небезпечний для долі цивілізації розрив між технічною підготовкою людини і рівнем її соціальної свідомості, її моральності. Саме цей роз­рив є однією з причин ядерної загрози, що нависла над світом, екологіч­ної, продовольчої та інших глобальних проблем. Усе це потребує підви­щення культури народу, а отже, гуманізації освіти. І тому для школи і вчителя сьогодні надзвичайно важливим є соціальне замовлення — виховати поборників виживання людства, збереження планети, що ста­ла нашою спільною домівкою.

Виступаючи 1994 р. в Полтаві на Всеукраїнській конференції з пи­тань сільської школи, академік О. А. Захаренко, директор Сахнівської школи, що на Черкащині, застерігав від «страшних суховіїв», які знищу­ють посіяне вчителем зерно мудрості (погіршення генофонду нації, зник­нення учителів-універсалів на селі, уніфікація навчання, соціальна неза­хищеність учителя). Хто зупинить їхню нищівну дію, хто поверне людям розум? Школа і вчитель. Закликом до усвідомлення своєї відповідаль­ності перед суспільством і кожною дитиною пролунали слова цього муд­рого педагога: «Вчителю, не допускай, щоб за тебе думали!».

Позиція вчителя завжди специфічна. З одного боку, він готує своїх вихованців до потреб певного моменту, до конкретних запитів суспільства (нині актуальною є орієнтація на ринкові відносини, виховання дисциплі­нованості тощо). З іншого боку, вчитель, об'єктивно залишаючись носієм і провідником культури, несе в собі позачасовий чинник, беручи участь у формуванні особистості як синтезу всіх багатств людської культури. Вчи­тель — це людина, скерована в майбутнє, він формує у молодих людей активне і відповідальне прагнення оновлення світу, в якому вони живуть.

Служіння сьогоденню і втілення гуманістичної місії сповнюють дра­матичну долю вчителя, який нерідко скутий вказівками й рекомендація­ми адміністрації, поточними потребами. Що більше вчитель підпоряд­ковує свою діяльність конкретним запитам дня, то меншою мірою він є гуманістом і моральним наставником. Піднестися над буденністю, усві­домивши своє покликання, і гідно йому служити — ось що нині найваж­ливіше для вчителя. Хоча діяльність учителя суспільно зумовлена і спря­мована на завдання соціалізації людини, кінцеву мету своєї праці йому слід бачити в пріоритетах самої людини, дитини, в ім'я якої й існує суспільство. Це принципова позиція в роботі педагога, якою він керуєть­ся повсякчас, і особливо у складних ситуаціях, коли постає питання вибору конкретного розв'язку.

12

Чого чекає дитина від педагога, ким він є для неї? Здавалося б, усе просто носій знань, приклад для наслідування Та коли ми читаємо твори самих учнів про їхніх наставників, коли діляться спогадами про улюбле­ного вчителя першокурсники, серед багатьох теплих слів завжди рефреном звучить вдячне «Вона розуміла нас, вірила в нас, кожному могла зарадити» Потрапляючи з дому в клас як невеличкий осередок суспільства, кожна дитина різною мірою відчуває труднощі у встановленні стосунків, засвоєнні пізнавального, морального, естетичного досвіду й чекає від учителя на допо могу в самовизначенні Об'єктивно в кожної дитини є потреба усвідомлю­вати себе особистістю, тобто бути впевненою у повазі до себе, у власній значущості і звідси — у позитивній оцінці з боку інших людей1 і учень чекає від учителя передусім розуміння своїх проблем, прагнень, він вдячний над усе за створені для самоутвердження умови Вчитель забезпечує учневі визнання через вияв власного ставлення і організацію атмосфери життя в класі, через створення ситуацій розвитку учня на уроці і в позаурочному спілкуванні Залучаючи дитину до діяльності, вчитель скеровує й на пізнання світу і себе в ньому, дозуючи допомогу, реалізує важливий принцип вихо- вання «Допоможи мені, щоб я зробив це сам»

Отже, для дитини, підлітка, юнака вчитель потрібний як організатор життєдіяльності, що забезпечує кардинальні потреби людини у само-актуалізації і визнанні

Які обов'язки вчителя, його професійні функції? Педагогічна про­фесія виникла на ранніх етапах розвитку людства у зв'язку з потребою передати набутий досвід Необхідність підготовки нових поколінь до трудової діяльності зумовила виокремлення навчання і виховання в самостійну галузь Представникам цієї професії доручалося передава ти знання, навчати володіння знаряддями праці 3 часом учителями ставали жерці, а в Давній Греції з'явилися особи, які займалися навчан­ням дітей і підлітків спеціально, — вільнонаймані вчителі Масового характеру професія вчителя набула у зв'язку з розвитком шкільної справи, коли для виробництва й торгівлі знадобилися грамотні робітники

І хоча головне завдання вчителя — навчати і наставляти — не змінювалося з плином часу, за змістом самого навчання і виховання можна побачити, як ускладнювалися функції педагога

Традиційно на перше місце висувалася навчальна (дидактична) функ ція вчителя Вважалося, що він як носій знань передає їх учням і чим більше володіє ними сам учитель, тим краще засвоять науку діти з ча сом, коли обсяг знань зріс до неможливості осягнути їх однією люди­ною, дидактична функція вчителя почала формулюватися так не пе редавати знання, а вчити, як здобувати їх Діяльність учителя не стільки в тому, що він несе інформацію дітям, скільки в умінні бути організато ром її засвоєння, проводирем у лабіринті знань Школа має бути не коморою знань, а середовищем думки — заповідав В Сухомлинський

1Глассер У Школы без неудачников — М , 1991 — С 27

13

От тоді-то предмет, що його викладає вчитель, стає не кінцевою метою його діяльності, а засобом розвитку дитини.

Велику роль у діяльності вчителя відіграє розвивальна функція. Сутність її — у створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини, для її саморозкриття, самоутвердження. Найскладнішою є ви­ховна функція. Бути вихователем — означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед школою, у конкретні педагогічні завдання — формування необхідних якостей особистості у кожного шко­ляра. Визначальним при цьому є «соціокультурний діалог у системі «пе­дагог — дитина» на основі її розуміння, прийняття і визнання»1.

Виховна функція полягає в організації діяльності, «спрямованої на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на його вільне і відпові­дальне самовираження»2.

Зрештою, метою виховання є самовиховання учня, тобто спону­кання його до керування своїм розвитком.

Процес навчання і виховання вчитель організовує у співдружності з сім'єю, громадськістю. Звичайно, роль школи провідна, адже вона здійснює вплив через кваліфікованих фахівців, підготовлених до робо­ти з дітьми. Вчителі мають домагатися єдності своїх вимог з вимогами сім'ї, що стає можливим за умов реалізації ще однієї їхньої функції — громадсько-педагогічної. Вчитель здійснює цю функцію, відвідуючи до­мівку учня, під час проведення батьківських зборів.

У вихованні молодого покоління так чи інакше бере участь майже все доросле населення. Педагогічна діяльність може бути професійною і не­професійною. Непрофесійна — це вид педагогічної діяльності, якою займа­ються всі люди (батьки, керівники виробництв, установ тощо) в повсяк­денному житті, не маючи спеціальної педагогічної освіти і педагогічної кваліфікації. Здійснюючи виховний вплив, вони діють здебільшого інтуї­тивно, не завжди вміючи чітко пояснити чи обґрунтувати свою позицію.

Професійна педагогічна діяльність потребує спеціальної освіти і здійснюється у спеціальних навчально-виховних та освітніх закладах. Фахівець діє свідомо, спираючись на систему принципів, правил, прийомів.

Складниками професіоналізму в будь-якій професії є компетентність та озброєність системою вмінь. У педагогічній діяльності для професіона­ла замало лише цих двох компонентів. Потрібні певні особистісні якості, адже сам педагог є інструментом впливу на учня. Цей інструмент — його душа — має бути чутливим до іншої людини, гуманним у своїх помис­лах. Про головну ознаку вчительського хисту І. Франко писав:

Який же дар дістали ті,

Що так дітей учити вміють?

Мені здається, в скарбі тім

Любві найбільш дісталось їм.

1 Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання. — К., 1998. — С. 197.

2Там само. — С 27.

14

З ним перегукується і В. Сухомлинський: «Що було найголовніше в моєму житті? Без вагань відповідаю: любов до дітей»1.

На завершення слід уточнити сутність основних понять, якими ми послуговувалися, визначаючи професію вчителя. Хто такий учитель? У Педагогічній енциклопедії засвідчено: «Спеціаліст, що веде навчаль­ну і виховну роботу з учнями у загальноосвітніх школах різних типів»2. Але слово «учитель» вживається і в широкому розумінні — авторитет­на мудра людина, яка має великий вплив на людей. Вчителями назива­ли творців наукового вчення (Арістотель, Сократ), релігійного (Хрис-тос, Будда, Аллах), проповідників цих учень, мислителів, філософів, які вказують людям шлях до життя, людей, що створили свої школи в науці, мистецтві, тобто тих, чий авторитет є загальновизнаним, хто має своїх послідовників — учнів. Добре, коли професія і визнання поєдну­ються в одній людині — скромному і чесному трудареві, покликаному навчати й виховувати дітей у школі.

Поряд зі словом учитель ми вживаємо і слово педагог як поняття загальніше. Педагог — це фахівець, який займається навчально-вихов­ною роботою в школі чи дитячому садку, школі-інтернаті чи виправній колонії, працівник позашкільного закладу, керівник народної освіти, викладач вищого навчального закладу.

В Україні понад 22 тис. загальноосвітніх навчальних закладів. У них навчається близько 6 млн. учнів і працює 561 тис. учителів3.

Мережа дошкільних закладів охоплює 970 тис. вихованців, позашкіль­них — 1,1 млн. дітей, професійно-технічних — 479 тис.4 Якщо поверну­тися до схеми різних галузей діяльності людини, наведеної на початку розділу, то ці цифри ще раз засвідчують величезну значущість педаго­гічної освіти для суспільства, яке покладає на вчителів великі надії, доручаючи їм збереження духовного потенціалу нації.

^ ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ЇЇ СТРУКТУРА

Педагогічна діяльність — об'єкт дослідження різних галузей педа­гогічної науки. Дидактика вивчає загальні закономірності навчання як складової педагогічної діяльності. Методика розробляє ефективні спо­соби викладання конкретних предметів. Теорія виховання визначає принципи й закономірності виховного впливу вчителя на учня.

1 Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. Передмова // Вибр. тв.: В 5 т. — К.,
1977. - Т. 3. - С. 7.

2 Педагогическая энциклопедия. — М., 1968. — Т. 4. — С 440.

3 Україна в цифрах у 2002 році: Короткий статистичний довідник. — К., 2003. —
С 217-218.

4 Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. — К., 2003. —
№ 20. - С. 3.

15

У широкому розумінні педагогічна діяльність розглядається як діяльність, метою якої є виховання підростаючого покоління. Існує кілька підходів до розуміння будови педагогічної діяльності: структурний, функ­ціональний, рефлексивний. Відповідно до структурного підходу до го­ловних її складових відносять: мету та мотиви, сукупність педагогічних дій, педагогічні вміння й навички. Розгляньмо зміст кожної складової.

Загальна мета діяльності педагога — формування творчої особис­тості учня в процесі навчання та виховання. З психологічного погляду мета — це прогнозований людиною результат її діяльності з певним об'єктом (О. Леонтьев). Результат діяльності демонструє зміни, що відбу­ваються з об'єктом під час взаємодії людини з ним. Так, результати ро­боти столяра виявляються в певних перетвореннях заготовки, яку він обробляє. Тому планування цих перетворень (змін) у свідомості столя­ра (до початку роботи) є метою його професійної діяльності. Прогнозу­вання змін, що відбудуться у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем, є механізмом утворення мети. Спираючись на психологічні уявлення про природу мети у структурі діяльності, педагогічну мету слід розглядати як зміни, які прогнозує педагог у розвитку особис­тості учня в процесі навчання та виховання.

Педагогічні цілі за ступенем узагальненості утворюють певну ієрар­хічну систему. Так, виокремлюють вихідні або загальні цілі, які визна­чають спрямованість роботи певної системи освіти (середньої загаль­ноосвітньої школи, професійно-технічної та вищої освіти тощо). Вихідні цілі втілюються в конструктивних педагогічних цілях. Конструктивні цілі зумовлюють рівень розвитку знань, умінь, навичок учнів на певно­му віковому етапі їхнього розвитку. Такі цілі, на відміну від загальних, мінливіші й динамічніші. Нижчий рівень в ієрархічній системі педагогіч­них цілей становлять цілі оперативні, що їх визначає вчитель під час реалізації програми навчально-виховної роботи в конкретній педагогіч­ній ситуації з конкретним учнем. Таким чином, цілі професійно-педагогіч­ної діяльності можуть мати як короткочасний, так і тривалий характер.

^ Мотив педагогічної діяльності — це внутрішній рушій, що спону­кає педагога до професійної діяльності. Мотивами можуть бути ідеали, професійні інтереси, переконання, соціальні установки та професійні цінності педагога. Проте в основу формування мотиву покладено на­самперед потреби (С. Рубінштейн). Під мотиваційною сферою особис­тості розуміють стійкі мотиви, що мають певну ієрархію і визначаються у спрямованості особистості. Дослідження мотивації педагога (А. Реан) показало, що вона складається із зовнішніх та внутрішніх мотивів1.

Внутрішня мотивація пов'язана із змістом педагогічної діяльності і ґрунтується на потребі у спілкуванні з учнем. Зовнішня мотивація зу­мовлена чинниками, які не мають безпосереднього зв'язку з професійною

1 Див.: ^ Реан А. А., Коломинский Я. Л. Социальная педагогическая психоло-гия. - СПб., 2000. - С. 234-235.

16

діяльність, наприклад, мотиви соціального престижу, потреба у владі тощо Визначено залежність між типом мотивації педагогічної діяльності та задоволеністю професією Що більше активність педагога вмотивована змістом педагогічної діяльності, то вищою є його задоволеність професією і навпаки, мотиви, які віддалені від педагогічної діяльності, спричиня­ють зростання невдоволеності та емоційної напруженості педагога

^ Педагогічні дії є складовою операційної сфери педагогічної діяль­ності Вони охоплюють різновиди як психомоторних, так і розумових дій Психомоторні дії виявляються у виразних рухах і загальній мото­риці тіла педагога Сформованість цих дій впливає на рівень оволодін­ня вчителем педагогічною технікою Розумові дії пов'язані з розв'язанням завдань, що потребують професійної уваги, уяви, мислення, спостереж ливості педагога Рівень виконання педагогічної діяльності пов'язаний із наявністю педагогічних умінь

О. Щербаков1 до основних педагогічних умінь відносив уміння пе
реносити відомі вчителеві знання, варіанти рішення, прийоми навчан­
ня та виховання в умови нової педагогічної ситуації, вміння знаходити
для кожної педагогічної ситуації нове рішення за допомогою комбінації
відомих ідей, знань, навичок, уміння створювати нові елементи педаго­
гічних знань, конструювати нові прийоми для вирішення педагогічних
ситуацій

А Маркова2 у межах власної концепції визначає десять груп педаго­гічних умінь

Перша група охоплює вміння бачити в педагогічній ситуації проблему і формулювати її у вигляді педагогічної задачі, вміння під час постановки педагогічної задачі орієнтуватися на учня як на актив­ного співучасника навчально-виховного процесу, вміння обирати опти­мальне педагогічне рішення в умовах невизначеності, вміння передба­чати близькі та віддалені результати рішення

Другу групу становлять вміння працювати зі змістом навчаль­ного матеріалу, визначати міжпредметні зв'язки, вміння виявляти реаль­ні навчальні можливості школярів, передбачати можливі перешкоди у їхньому розвитку, вміння виходити з мотивації самих учнів у плануванні та організації навчально-виховного процесу

Третя група — уміння професійної самоосвіти та саморозвитку

Четверта група — уміння оптимальної педагогічної комуні­кації, володіння прийомами реалізації внутрішніх резервів партнера у спілкуванні

П'ята група охоплює прийоми, які забезпечують високий рівень спілкування вміння зрозуміти позицію іншого у спілкуванні, виявити інтерес до його особистості, уміння «читати» його внутрішній стан, во-

1 Возрастная й педагогическая психология / Под ред А В Петровского — М ,
1979 - С 273-274

2 Маркова А К Психология труда учителя — М , 1993 — 191 с

17

лодіти засобами невербальної комунікації; домінування демократич­ного стилю керівництва.

Шоста група — уміння підтримувати стійку професійну пози­цію педагога, який усвідомлює значущість своєї професії; вміння реалі­зовувати та розвивати власні педагогічні здібності; вміння керувати власними емоційними станами.

Сьома група складається зі здатності усвідомлювати перспек­тиву професійного розвитку, визначати особливості свого індивідуаль­ного стилю, максимально використовувати свій творчий потенціал.

Восьма група — вміння оцінювати продуктивність педагогіч­ної діяльності; уміння виявляти окремі показники вихованості та ефек­тивності навчання, стимулювати готовність школярів до самоосвіти.

Дев'ята група — оцінка вчителем рівня вихованості учнів; уміння створити умови для стимуляції достатньо розвинутих рис осо­бистості учнів.

Десята група — інтегральні вміння вчителя оцінити власну професійну позицію, визначити свої сильні та слабкі сторони.

Педагогічні вміння виступають як способи педагогічної діяльності.

На думку Н. Кузьміної1, сутність педагогічної діяльності може бути зрозумілою лише в межах системного підходу. Застосовуючи загальну теорію систем, вчена пропонує визначати, крім структурних, ще й функ­ціональні компоненти педагогічної системи. Виокремлено п'ять функ­ціональних компонентів у структурі педагогічної діяльності.

^ Гностичний компонент пов'язаний із сферою знань педагога. Йдеть­ся про знання предмета, який він викладає, знання засобів педагогічної комунікації, психологічних особливостей учнів і особливостей власної особистості та діяльності.

^ Проектувальний компонент містить близькі та перспективні цілі навчання і виховання, а також стратегії та засоби їх досягнення.

Конструктивний компонент відображає особливості конструюван­ня педагогом власної діяльності та діяльності учнів з урахуванням най­ближчих (урок, цикл занять) цілей навчання й виховання.

^ Комунікативний компонент характеризує специфіку взаємодії вчи­теля з учнем при досягненні дидактичної мети.

Організаційний компонент пов'язаний з умінням організувати діяльність учнів і власну діяльність.

Часто педагогічну діяльність учителя порівнюють із мистецтвом. Твор­чий характер його діяльності визначається низкою чинників. По-перше, розмаїттям індивідуальних особливостей учнів, які залучені до педагогіч­ної взаємодії, по-друге, нестандартністю педагогічних ситуацій, у межах яких відбувається взаємодія.

Відповідно до головних положень рефлексивного підходу особливість педагогічної діяльності полягає також у тому, що вона є діяльністю

1^ Кузьмина Н.В. Очерки психологии труда учителя — Л., 1967. — С. 54 — 62. 18

сумісною, що відбувається за законами спілкування. Учитель і учень постають як суб'єкти спілкування, тому пасивність хоча б одного з них призводить до порушення контакту й зрештою до зниження ефектив­ності педагогічної діяльності. З цього погляду навчання й виховання виступає як творче спілкування вчителя та учня, результатом якого є формування не тільки знань і вмінь, а й системи ставлення учня до себе, до інших, до світу. Звичайно, під час спілкування зміни відбува­ються як в особистості школяра, так і в особистості вчителя. Зростає педагогічна майстерність учителя та його соціальна зрілість.

На думку Ш. Амонашвілі, Ю. Кулюткіна, А. Маркової, продуктивність педагогічної діяльності залежить від уміння вчителя створити систему діалогу в спілкуванні з учнем. Тому на вчителя покладено обов'язки не тільки учасника діалогу, а й організатора, творця його. Загальна страте­гія вчителя, його надзавдання полягають у тому, щоб сформувати учня як суб'єкта навчальної діяльності й спілкування. За влучним висловом Ш. Амонашвілі, справді гуманістична педагогіка — це така педагогіка, яка дає можливість залучити дітей до процесу творення самих себе. У зв'язку з цим можна зробити висновок: об'єктом педагогічної діяльності є процес керівництва навчально-пізнавальною діяльніс­тю учня, який є активним суб'єктом цієї діяльності.

Предметом спеціального вивчення є також визначення критеріїв ефек­тивності педагогічної діяльності. Спираючись на закони психічного роз­витку, головним показником продуктивності педагогічної діяльності можна вважати формування в учнів механізму внутрішньої регуляції та самоконтролю, що орієнтований на соціальна прийняті норми по­ведінки. Саме він