Реферат: Зміст

ЗМІСТ



ВСТУП

3

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ засади правового регулювання лізингової діяльності

Історія виникнення та соціально-економічна сутність лізингу

Джерела правового регулювання лізингової діяльності

Поняття та ознаки лізингової діяльності

Об’єкти та cуб’єкти лізингової діяльності

Висновки до розділу 1


11


11

18

25

38

55


^ РОЗДІЛ II. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЗИНГОВОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Поняття, мета та зміст державного регулювання лізингової діяльності

2.2. Засоби державного регулювання лізингової діяльності

2.3. Методи державного регулювання лізингової діяльності

2.4. Правові форми державного регулювання лізингової діяльності

Висновки до розділу 2

58


58


63

97

103

113

^ РОЗДІЛ III. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВІРНИХ

ВІДНОСИН ЛІЗИНГУ

3.1. Поняття та ознаки договору лізингу

3.2. Юридична природа договору лізингу

3.3. Зміст договору лізингу

3.4. Господарсько-правова відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань за договором лізингу

Висновки до розділу 3

116


116

129

146

167


183

ВИСНОВКИ

187

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

199

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан економіки характеризується проблемою оновлення основних виробничих фондів, їх модернізації із застосуванням новітніх технологій. Додаткові ускладнення для розвитку економіки створює дефіцит фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання. Усі ці проблеми здатний вирішити лізинг, який виступає спеціальною формою фінансування, альтернативною традиційному банківському кредитуванню та використанню власних фінансових ресурсів.

У законодавстві України та наукових дослідженнях, присвячених проблемам лізингу, і досі немає не тільки єдиного визначення поняття лізингу, а й усталеного підходу до розуміння його сутності. Це певним чином зумовлює повільне впровадження лізингу в Україні, стримує суб’єктів господарювання від застосування лізингу у сфері господарської діяльності.

Окремі аспекти правового регулювання лізингу досліджувались у роботах А.Г..Барабаш, М.М. Васильєва, В.В. Вітрянського, Н.М. Внукової, В.Д. Газмана, В.А..Горемикіна, Ю.Б. Долгушиної, О.В. Кабатової, М.В. Карпа, І.О. Решетнік, С.П. Кисіля, О.В. Ольховікова, Л.Н. Прилуцького, О.Л. Смирнова, І.В. Тазієва, Я.Б. Усенко, О.М. Чекмарьової та інших авторів. Так, дослідження господарсько-правової природи лізингу у вітчизняній науці було започатковано А.Г. Барабаш у дисертації ”Правове регулювання лізингових відносин в Україні”. Договір лізингу був предметом досліджень Р.П. Бойчука, С.П..Кисіля, І.Є..Якубівського. Ю.В..Ілларіонов дослідив економічні та організаційно-правові аспекти лізингової діяльності, як об’єкта корпоративного управління. Серед зарубіжних наукових досліджень лізингу слід виділити роботи Д. Ессера, А..Вагнера, Х. Бука, К. Ларенца.

Із набранням чинності Цивільним та Господарським кодексами України та прийняттям Закону України "Про фінансовий лізинг" розпочався новий етап в розвитку законодавства про лізинг, яке зазнало істотних змін, що вимагає проведення комплексного дослідження правового регулювання лізингової діяльності. Однак комплексні дослідження правового регулювання лізингової діяльності як виду господарської діяльності у вітчизняній юридичній науці не здійснювались. Зокрема, поза межами наукових досліджень залишилися суб’єкти лізингової діяльності, форми, засоби та методи державного регулювання лізингової діяльності, поняття та ознаки договору лізингу як виду господарсько-правових договорів, а також підстави та форми господарсько-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання сторонами зобов’язань за договором лізингу. Недостатньо досліджені поняття та ознаки лізингу як виду господарської діяльності, як господарської операції і як договору; об'єкти лізингової діяльності; види договорів лізингу та їх зміст. Однією з найбільш спірних тем в юридичній літературі залишається юридична природа договору лізингу, що обумовлено відсутністю єдиного розуміння законодавцем та науковцями сутності лізингу.

Вищезазначені обставини зумовили вибір авторкою теми дисертації і визначають актуальність і науково-практичне значення дослідження для розвитку науки господарського права.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось згідно з держбюджетною темою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка ”Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” (номер теми: 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації: 019 U007725 - 2001-2004 роки). Внеском авторки в розробку зазначеної теми є обґрунтування необхідності внесення змін та доповнень до ЦК України, ГК України та Закону України ”Про фінансовий лізинг”, спрямованих на вдосконалення правового регулювання лізингової діяльності в Україні.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз системи нормативно-правових актів, що регулюють лізингову діяльність в Україні, наукових досліджень лізингу, правозастосовчої практики та формування на основі проведеного аналізу конкретних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства, що регулює лізингову діяльність.

Відповідно до мети дослідження було визначено наступні основні завдання:

- з'ясувати соціально-економічну сутність лізингу;

- систематизувати законодавство, що регулює лізингову діяльність;

- виділити ознаки лізингу як виду господарської діяльності та визначити на їх основі поняття лізингової діяльності;

визначити та дослідити поняття, форми, засоби та методи державного регулювання лізингової діяльності в Україні;

визначити поняття та ознаки договору лізингу як виду господарського договору, дослідити основні підходи до визначення юридичної природи договору лізингу та провести розмежування з іншими договорами, що передбачають передачу майна у тимчасове оплатне користування;

дослідити зміст договору лізингу;

визначити особливості господарсько-правової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язань за договором лізингу;

- розробити пропозиції щодо усунення виявлених недоліків правового регулювання лізингової діяльності у законодавстві України.

^ Об'єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, пов'язаних з організацією та здійсненням лізингової діяльності.

Предметом дослідження є правове регулювання організації та здійснення лізингової діяльності в Україні.

^ Методи дослідження. У досліджені використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Зокрема, формально-логічний метод був використаний при дослідженні джерел правового регулювання лізингу в Україні та правозастосовчої практики. Системно-структурний метод застосовувався при визначенні поняття та ознак лізингу, а також ознак та змісту договору лізингу. У роботі також застосовувались окремі наукові методи: порівняльно-правовий, історичний, логічний, метод аналізу та синтезу. Так, метод аналізу був використаний при дослідженні юридичної природи договору лізингу; порівняльно-правовий – для порівняння визначень понять лізингу та договору лізингу, що містяться в різних нормативно-правових актах, що регулюють лізингові відносини в Україні, та при аналізі зарубіжного законодавства, присвяченого правовому регулюванню лізингової діяльності.

^ Теоретичну основу дисертації становлять наукові праці вітчизняних і зарубіжних правознавців та економістів, а саме: С.С. Алексєєва, О.А. Беляневич, О.М. Вінник, Н.М. Внукової, В.Д. Газмана, В.А. Горемикіна, І.Є. Замойського, Г.Л..Знаменського, О.С. Іоффе, О.В. Кабатової, В.В. Лаптєва, В.К. Мамутова, І.О..Решетнік, М.М. Васильєва, С.М. Катиріна, Н.С. Кузнєцової, Г.В. Пронської, Н.О. Саніахметової, Є.О. Суханова, В.С. Щербини та інших.

Емпіричну основу дослідження склали законодавство України, зарубіжних країн та міжнародно-правові норми, що регулюють порядок організації та здійснення лізингової діяльності; практика застосування законодавства, що регулює лізингові відносини, статистичні матеріали. Авторкою використано договори лізингу, укладені за участі Державного підприємства ”Авіаційний науково-технічний комплекс імені О.К.Антонова”, Акціонерного Поштово-Пенсійного Банку ”АВАЛЬ”, ТОВ ”Лізингова компанія ”Укрінкомліз”, матеріали Лізингової компанії ”Євро-Сиваш”.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням правового регулювання лізингової діяльності, на основі якого обґрунтовано нові наукові положення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання лізингової діяльності в Україні. Новизна дисертації конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:

Вперше:

науково обґрунтовано визначення поняття лізингової діяльності як виду господарської діяльності, на основі виділення та закріплення у ньому комплексу таких юридично значущих ознак, як: особливий суб'єктний склад; інвестиційно-інноваційний характер; здійснення на професійних засадах за плату для досягнення економічного та соціального ефекту і з метою отримання прибутку; публічно-приватний характер; публічно-правове регулювання порядку здійснення, бухгалтерського обліку, оподаткування та поєднання приватних і публічних інтересів у процесі здійснення державного регулювання лізингової діяльності;

обґрунтовано віднесення до суб'єктів лізингової діяльності тільки лізингодавця (лізингової компанії або іншого суб'єкта господарювання, для якого надання лізингових послуг є одним із основних видів діяльності), а суб'єктів, які беруть участь у здійсненні лізингових операцій (лізингоодержувач, продавець (постачальник) предмета лізингу), віднесено до учасників лізингової операції; досліджено правовий статус лізингової компанії та гарантії її платоспроможності і надійності;

визначено поняття державного регулювання лізингової діяльності як заснованої на законодавстві форми державного впливу на лізингові відносини, здійснюваної за допомогою правових, організаційних, економічних засобів, яка полягає у встановленні та застосуванні правових норм, спрямованих на упорядкування, розвиток, контроль і нагляд за лізинговою діяльністю та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері, досліджено його цілі і зміст;

визначено та досліджено засоби (державна реєстрація суб'єктів лізингу, ліцензування окремих лізингових операцій, амортизаційна політика, державне фінансування програм лізингу, пільгове кредитування, надання державних гарантій, утворення державних лізингових компаній та фондів), форми (ведення державних реєстрів фінансових установ, ліцензування діяльності з надання фінансових послуг, нормативно-правове регулювання, нагляд, застосування заходів впливу) та методи (приписів, автономних рішень, координації та рекомендації) державного регулювання лізингової діяльності;

визначено і обґрунтовано господарсько-правову природу договору лізингу, що обумовлена особливим суб'єктним та об'єктним складом, спрямованістю на досягнення господарських і комерційних результатів, поєднанням приватних та публічних інтересів у технічному переоснащенні виробництва і залученні інвестицій у вітчизняну економіку, поєднанням майнових та організаційних елементів;

визначено підстави (склади господарських правопорушень) та форми (відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції) господарсько-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором лізингу.

Удосконалено:

- визначення договору фінансового лізингу як договору, спрямованого на інвестування власних та(або) залучених фінансових коштів з метою оновлення основних виробничих фондів лізингоодержувача, за яким одна сторона (лізингодавець) зобов'язується замовити предмет лізингу в іншої сторони (продавця, постачальника) за специфікацією, визначеною лізингоодержувачем, оплатити його і передати в користування лізингоодержувачу на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків первісної вартості предмета договору, друга сторона (продавець, постачальник) зобов'язується передати предмет лізингу у власність лізингодавця та поставити його лізингоодержувачу, якщо інше не передбачено договором лізингу, а третя сторона (лізингоодержувач) зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі. Після закінчення строку дії договору предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю;

- визначення поняття лізингової компанії як суб'єкта господарювання, основним видом діяльності якого є надання (організація надання) лізингових послуг.

^ Дістали подальший розвиток:

наукове обґрунтовано необхідності закріплення терміну ”лізинг” за видом господарських відносин, що виникають у процесі здійснення лізингової діяльності між продавцем (постачальником), лізингодавцем та лізингоодержувачем, щодо передачі майна у строкове оплатне користування лізингоодержувачу;

концепція самостійності договору фінансового лізингу як комплексу відносин, які виникають між продавцем, лізингодавцем та лізингоодержувачем, щодо передачі основних фондів у користування на умовах лізингу;

дослідження змісту договору лізингу, зокрема, запропоновано:

(а) відновити в переліку істотних умов договору лізингу в Законі України ”Про фінансовий лізинг” такі умови: склад і графік сплати лізингових платежів, умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення строку дії договору;

(б) з метою уникнення укладання удаваних договорів фінансового лізингу відновити в Законі України ”Про фінансовий лізинг” прив’язку частки лізингового платежу, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості предмета лізингу, до частки, що амортизується за строк, за який вноситься платіж;

(в) удосконалити процедуру безспірного стягнення заборгованості по лізингових платежах шляхом доповнення переліку документів, за якими здійснюється безспірне стягнення простроченої заборгованості, договором лізингу, що передбачає право лізингодавця на безспірне стягнення заборгованості по лізингових платежах, і подається із засвідченою лізингодавцем копією рахунка, надісланого лізингоодержувачу, з відміткою про непогашення заборгованості.

^ Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення правового регулювання лізингової діяльності в Україні, зокрема: а) у законотворчій діяльності щодо підготовки та внесення змін до нормативно-правових актів, присвячених правовому регулюванню лізингу, з метою його уніфікації; б) у правозастосовчій практиці при укладанні договорів лізингу; в) у судовій практиці при вирішенні спорів, що виникають у зв'язку з укладанням, зміною, розірванням та виконанням договорів лізингу.

Результати дослідження використано дисертанткою у навчальному процесі при викладанні курсу ”Господарське право” та спецкурсу ”Господарські договори” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Окремі питання, висвітлені в роботі, порушуються вперше і складають новизну дисертації, інші – одержали у роботі подальший розвиток та обґрунтування. Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути базою для подальших досліджень проблем правового регулювання лізингової діяльності в Україні.

^ Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, комплексним дослідженням правового регулювання лізингової діяльності в Україні. Сформульовані в дисертації положення та висновки мають наукове та практичне значення і одержані в результаті дослідження авторкою вітчизняного та зарубіжного законодавства, що регулює порядок здійснення лізингової діяльності, спеціальної літератури та правозастосовчої практики.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження обговорювались на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, IX регіональній науково-практичній конференції ”Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” (13-14 лютого 2003 р., м. Львів); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих учених та аспірантів ”Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (19 квітня 2003 р., м..Івано-Франківськ); науково-практичній конференції ”Проблеми кодифікації законодавства України” (14 травня 2003 р., м. Київ); Х регіональній науково-практичній конференції ”Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” (14-15 лютого 2004 р., м. Львів) та засіданні Круглого столу ”Актуальні проблеми господарського права” (16 грудня 2004 р., м. Київ).

Публікації. Результати дослідження опубліковано у 4 наукових статтях у фахових виданнях, а також у тезах виступів на науково-практичних конференціях.

^ Структура та обсяг дисертації обумовлені предметом та метою дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації без списку використаних джерел становить 198 сторінок, список використаних джерел складається з 374 найменувань.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ

В умовах сучасних глибоких соціально-економічних перетворень та переходу вітчизняної економіки до господарювання на ринкових засадах дослідження процесів розвитку та правового регулювання лізингової діяльності набуває особливої актуальності, що обумовлено не тільки відносною новизною відносин лізингу, але і його практичним значенням як однієї з перспективних форм довгострокового інвестування.

Українські підприємці відчувають гостру потребу в залученні капіталу (інвестиціях). Багато з них пов’язують свої надії щодо оновлення основних фондів з лізингом, який, завдяки його перевагам, є значно зручнішим і вигіднішим порівняно з банківським кредитом.

Здійснений аналіз законодавства, що регулює лізингову діяльність в Україні, свідчить, що в цілому сформувалася нормативно-правова база, яка забезпечує регулювання лізингової діяльності, однак вона характеризується внутрішньою неузгодженістю та суперечливістю, що обумовлено відсутністю єдиного підходу до розуміння сутності лізингу законодавцем та вченими.

Результати проведеного дослідження дозволили дійти ряду теоретичних висновків та сформулювати на їх основі практичні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в частині правового регулювання лізингової діяльності.

1. Для здійснення лізингової діяльності на міждержавному рівні важливе практичне значення матиме ратифікація Конвенцій “Про міжнародний фінансовий лізинг” та “Про міждержавний лізинг”, “Про міжнародні гарантії у відносинах з рухомим обладнанням”.

2. З метою вдосконалення правового регулювання лізингової діяльності запропоновано закріпити у ГК України та Законі ”Про фінансовий лізинг” визначення поняття лізингової діяльності як врегульованої нормами права господарської діяльності лізингової компанії або іншого суб’єкта господарювання, для якого надання лізингових послуг є одним з основних видів діяльності, що має інвестиційно-інноваційний характер, характеризується публічно-правовим регулюванням і здійснюється на професійних засадах за плату, для досягнення економічного та соціального ефекту та з метою отримання прибутку.

3. Враховуючи те, що предметом правового регулювання є господарські відносини, запропоновано уніфікувати законодавче визначення поняття лізингу, що міститься в різних нормативно-правових актах, і визнати його видом господарських відносин, які виникають у процесі здійснення лізингової діяльності між продавцем (постачальником), лізингодавцем та лізингоодержувачем, щодо передачі майна у строкове оплатне користування лізингоодержувачу. Для решти значень терміну ”лізинг”, з метою уникнення змішування термінології, запропоновано вживати похідні терміни ”лізингова діяльність”, ”лізингова операція”, ”договір лізингу”.

4. Проведене дослідження різних значень, в яких використовується термін ”лізинг”, обумовило висновок про те, що лізингові відносини включають у себе відносини між усіма учасниками лізингової операції (лізингодавцем, лізингоодержувачем, продавцем (постачальником предмета лізингу), кредиторами лізингодавця тощо). Сукупність лізингових операцій та їх забезпечення є лізинговою діяльністю, що здійснюється лізинговими компаніями та іншими суб'єктами господарювання, спеціально створеними для надання лізингових послуг.

5. З метою розвитку лізингу необхідно: з визначення лізингу в ст. 292 ГК України виключити вимогу виключного використання предмета лізингу лізингоодержувачем; в Законі ”Про фінансовий лізинг” визначити, що особливості правового режиму предметів лізингу, закріплених на праві господарського відання, визначаються ГК України та виключити обмеження на передачу в лізинг майнових комплексів підприємств недержавних форм власності та їх структурних підрозділів; розробити та затвердити процедуру реєстрації предмета лізингу на ім’я лізингоодержувача.

6. Суб’єктами лізингової діяльності визначаються господарські організації, що здійснюють лізингову діяльність постійно, на професійній основі, для задоволення майнових інтересів інших суб'єктів господарювання, з метою отримання прибутку (лізингові компанії, інші суб’єкти господарювання, для яких лізинг є основним видом діяльності (виробники, банки)). Специфіка об'єктів лізингу та мета їх використання – здійснення господарської діяльності - визначає і склад учасників лізингової операції: суб’єктами лізингу є тільки суб’єкти господарювання.

7. Основним суб'єктом лізингової діяльності є лізингові компанії, які, залежно від їх правового статусу, поділяються на державні лізингові компанії, що створюються з метою організації надання лізингових послуг вітчизняним суб'єктам господарювання, виступаючи у цих відносинах фінансовим посередником, та лізингові компанії, засновані на недержавній формі власності, що спеціально створюються з метою безпосереднього здійснення лізингової діяльності.

8. Для подальшого розвитку лізингу пропонується закріпити в Законі "Про фінансовий лізинг" визначення поняття лізингової компанії як суб'єкта господарювання, основним видом діяльності якого є надання (або організація надання) лізингових послуг, і визначити гарантії їх надійності та платоспроможності. Такими гарантіями повинні бути визначені в чинному законодавстві:

мінімальний розмір статутного фонду лізингової компанії на рівні не менше 100 000 євро;

джерела формування статутного фонду лізингових компаній, якими можуть бути кошти, цінні папери, що передбачають виплату доходу (крім векселів), майно та майнові права. При цьому частка цінних паперів, майна та майнових прав у статутному фонді не повинна перевищувати 25%;

обмеження щодо максимального обсягу залучених коштів в операціях пайового лізингу на рівні 80% вартості об'єкта лізингу;

механізм ефективного державного контролю за лізинговою діяльністю.

9. Державне регулювання лізингової діяльності визначається як здійснюваний державою за допомогою системи засобів (правових, економічних, тощо) нормативно-організаційний вплив на відносини лізингу з метою їх упорядкування, охорони та розвитку, контролю та нагляду за лізинговою діяльністю, запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері. Співвідношення ринкових і державних регуляторів лізингової діяльності має бути оптимальним. Для цього потрібен комплекс організаційно-правових заходів для створення розвиненої інфраструктури лізингу, правові механізми стимулювання розвитку лізингової діяльності та ефективна система захисту прав і законних інтересів суб’єктів лізингу.

10. Лізингова діяльність, як вид iнновацiйної дiяльності, регулюється державою на засадах гарантій, визначених ст. 329 ГК України, шляхом: визначення лізингової дiяльностi необхiдною складовою iнвестицiйної, інноваційної та структурно-галузевої полiтики; формування i забезпечення реалiзацiї лізингових програм та цiльових проектiв; створення економiчних, правових та органiзацiйних умов для забезпечення державного регулювання лізингової дiяльностi; створення та сприяння розвитку iнфраструктури лізингової дiяльностi.

11. Виходячи з мети правового регулювання, реєстраційний режим лізингової діяльності повинен включати: визначення форм цієї діяльності, що підлягають реєстрації; створення та встановлення правового статусу органів держави, що здійснюють державну реєстрацію суб’єктів лізингової діяльності; розробку процедури та правил реєстрації суб’єктів лізингової діяльності, встановлення їх прав та обов’язків; встановлення відповідальності за порушення у сфері реєстрації лізингової діяльності.

12. Авторкою заперечується необхідність введення ліцензування лізингової діяльності, у зв’язку з тим, що ця діяльність не відповідає критеріям видів діяльності, які потребують ліцензування. Що стосується ліцензування окремих лізингових операцій, то ліцензії вимагають лише ті лізингові операції, які підпадають під дію режиму валютного регулювання та контролю.

13. Аналіз законодавства України у сфері державного фінансування програм лізингу свідчить про відсутність в Україні єдиної програми та механізму здійснення цих процесів. У зв’язку з цим, пропонується розробити та затвердити єдиний для всіх галузей промисловості механізм спільного фінансування через лізингові операції інвестиційних проектів, передусім у сфері реалізації пріоритетних інноваційних проектів, за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів з метою розширення інвестиційної діяльності у країні, створення сприятливих умов діяльності для організацій, що реалізують інвестиційні проекти в пріорітетних галузях економіки, залучення кредитних ресурсів.

14. Умовою кредитування високоефективних інвестиційних проектів, що забезпечують економічний розвиток промисловості України в цілому та окремих її галузей, повинно стати проведення конкурсів. Лізингові операцій, що передбачають залучення державного майна або надання державних гарантій, операції пайового лізингу, що передбачають залучення коштів державного або місцевих бюджетів чи державних лізингових фондів, з метою підвищення контролю за використанням бюджетних коштів, слід здійснювати виключно на конкурсній основі.

15. При розробці заходів державної підтримки лізингової діяльності важливо визначати не тільки розміри цієї підтримки, але й напрямки використання коштів з тим, щоб вони найбільшою мірою сприяли вирішенню проблем, які гальмують розвиток лізингової діяльності. З урахуванням досвіду зарубіжних країн, з метою розвитку лізингової діяльності, в Законі "Про фінансовий лізинг" пропонується закріпити наступні засоби державної підтримки лізингової діяльності:

а) створення, з метою активізації інвестиційної діяльності у цій сфері, промислового лізингового фонду як цільового бюджетного фонду;

б) визначення критеріїв надання пріоритетів державної підтримки лізингової діяльності у сфері промисловості та сільського господарства;

в) створення фонду гарантій, призначеного для гарантування банківських інвестицій у лізинг та створення заставних фондів для забезпечення банківських інвестицій у лізинг з використанням державного майна;

г) часткова участь держави у створенні інфраструктури ринку лізингових послуг;

ґ) фінансування лізингових операцій у формі бюджетних кредитів, що надаються лізингодавцям на конкурсних засадах;

д) встановлення податкових пільг для суб’єктів, які здійснюють реалізацію та фінансування лізингових проектів у сфері промисловості (зменшення ставки податку на прибуток у разі його реінвестування в предмети лізингу, звільнення вітчизняних лізингових компаній від податків, об’єктом яких є лізингові платежі, за умови їх реінвестиції у придбання предметів лізингу, на строк до 2 років; звільнення на строк до 2 років від сплати податку на прибуток, одержаний фінансово-кредитними установами від надання кредитів для реалізації лізингових операцій);

є) встановлення для суб'єктiв лізингової дiяльностi права на застосування прискореної амортизації з коефіціентом не вище 3, а також надання лізингодавцям права, поряд із застосуванням прискореної амортизації, списувати додатково як амортизаційні відрахування у перший рік експлуатації основих фондів зі строком експлуатації більше трьох років до 30% їх первісної вартості;

ж) дозвіл лізингоодержувачам, які здійснюють переробку та заготівлю сільгоспродукції, сплачувати лізингові платежі у формі поставки сільськогосподарської продукції на умовах, визначених договором лізингу.

16. Для забезпечення фінансування лізингових проектів при розробці державного бюджету на майбутні роки необхідно закласти відповідні суми коштів на підтримку лізингу в авіабудівництві та на лізинг агротехніки. Однак, враховуючи те, що в Україні часто виникають проблеми з тим, що виділені бюджетні кошти не доходять у регіони за призначенням, спрямувати бюджетні кошти слід безпосередньо до державного лізингового фонду та до статутних фондів державних лізингових компаній ”Украгролізинг” та ”Укртранслізинг” з цільовим призначенням.

17. До форм державного регулювання ринків фінансових послуг, крім визначених ст. 20 Закону “Про фінансові послуги”, пропонується віднести реєстрацію договорів лізингу державного майна та договорів лізингу, які передбачають залучення державних коштів чи надання державних гарантій; погодження лізингу державного (комунального) майна органом, що здiйснює управлiння цим майном; визначення особливостей відображення лізингових операцій у бухгалтерському обліку та звітності.

18. З метою контролю за їх виконанням та напрямками використання державного майна та коштів дисертантка пропонує відновити в законодавстві процедуру реєстрації договорів лізингу, об’єктом яких є державне майно, договорів пайового лізингу, що передбачають залучення державних коштів, та договорів лізингу, для забезпечення виконання яких надаються державні гарантії.

Для посилення забезпечувальної функції лізингу пропонується розробити та запровадити процедуру державної реєстрації всіх договорів лізингу, в якому слід визначити перелік предметів, договори лізингу яких підлягають обов’язковій реєстрації, та порядок доступу до відомостей про проведену реєстрацію зацікавлених осіб, а стосовно інших предметів – надати право сторонам договору лізингу на власний розсуд визначати у договорі лізингу обов’язковість його реєстрації.

19. Проаналізувавши класифікації лізингу на види та форми, передбачені ГК України та наявні в науковій літературі, авторка дійшла висновку, що цей поділ слід визнати умовним. Видами лізингу за критерієм участі лізингоодержувача у виборі постачальника та визначенні специфікації предмета лізингу та наявності/відсутності у лізингоодержувача права на викуп предмета лізингу є оперативний та фінансовий лізинг; всі інші різновиди та форми є видами фінансового чи оперативного лізингу за певною класифікаційною ознакою.

20. З метою удосконалення правового регулювання лізингової діяльності пропонується включити до ГК України та Закону ”Про фінансовий лізинг” наступні ознаки договору фінансового лізингу: перехід права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача після закінчення строку дії договору або право лізингоодержувача викупити предмет лізингу після закінчення строку дії договору; прив'язка строку користування предметом лізингу до норм амортизації; мета використання предмета договору – у господарській діяльності лізингоодержувача.

21. На підставі виділених ознак, у Законі ”Про фінансовий лізинг” та ст. 292 ГК України пропонується закріпити наступне визначення поняття договору фінансового лізингу – це договір, спрямований на інвестування власних та(або) залучених фінансових коштів з метою оновлення основних виробничих фондів лізингоодержувача, за яким одна сторона (лізингодавець) зобов'язується замовити предмет лізингу в іншої сторони (продавця (постачальника)) за специфікацією, визначеною лізингоодержувачем, оплатити його і передати в оплатне користування лізингоодержувача на строк, протягом якого амортизується не менше 75 % первiсної вартостi предмета договору, друга сторона (продавець, постачальник) зобов'язується передати предмет лізингу у власність лізингодавця та поставити його лізингоодержувачеві, якщо інше не передбачено договором лізингу, а третя сторона (лізингоодержувач) зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі. Після закінчення строку дії договору предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

22. У процесі аналізу ознак договору оперативного лізингу авторка доходить висновку, що договір оперативного лізингу не має ознак, відмінних від ознак договору оренди, які б дозволили кваліфікувати його як самостійний вид договору. Тому договір оперативного лізингу кваліфікується як особливий вид договору оренди у сфері господарювання (за ознаками: предмет договору та мета). У зв'язку з цим, під терміном ”договір лізингу” пропонується розглядати тільки договір фінансового лізингу.

23. З метою визначення правового режиму договорів оперативного лізингу в ст. 292 ГК України та ст. 806 ЦК України пропонується закріпити наступне визначення поняття договору оперативного лізингу – це договір, за яким одна сторона (лізингодавець) зобов'язується передати предмет лізингу, що є власністю лізингодавця (належить йому на праві господарського відання), у володіння та користування лізингоодержувачу на строк, менший строку протягом якого амортизується 75 відсотків первiсної варт
Нормативно-правові акти

Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // ВВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

Цивільний кодекс Української РСР: офіційний текст із змінами та доповненнями за станом на 4 березня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1963. – № 30. – Ст. 463.

Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.

Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.

Кодекс торговельного мореплавства України, затверджений постановою ВР України від 9 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47. – Ст. 349.

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – N 3–4. – Ст. 27.

Закон України від 7 лютого 1991 р. “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 14. – Ст. 168.

Закон України від 7 лютого 1991 р. “Про власність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.

Закон України в ред. від 20 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 25. – Ст. 281.

Закон України від 16 квітня 1991 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.

Закон України від 18 вересня 1991 р. “Про інвестиційну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. –