Реферат: Регіональні механізми регулювання зовнішньоекономічної діяльності

РЕГІОНАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Спеціальність 08.00.05 – Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка


ЗМІСТ

стор.

ВСТУП ....……………………………………………..…………………….....

4







РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ....................................................................................................



11

1.1. Сучасні теорії та концепції зовнішньоекономічної діяльності ........

11

1.2. Макроекономічне середовище стимулювання розвитку транскордонного співробітництва................................................................


26

1.3. Інституціональні фактори активізації зовнішньоекономічної діяльності............................................................................................................


42

1.4. Концептуальні засади підвищення ефективності функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності..............................................


57

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ………………………..………………...........

73







РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ В УМОВАХ ПОГЛИБЛЕННЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ.........................................................................................................



77

2.1. Зовнішньоекономічна діяльність області в системі світогосподарських зв’язків держави...........................................................


77

2.2. Перспективні напрями єврорегіонального і транскордонного співробітництва регіону……………………………………………………..


99

2.3. Реалізація регіональних економічних пріоритетів у системі транспортних коридорів України.................................................................


118

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ………………………………………….........

136









РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА........



139

3.1. Перспективні напрями підвищення ролі регіональних органів державної влади та органів місцевого самоврядування в активізації зовнішньоекономічної діяльності..................................................................



139

3.2. Вдосконалення механізму реалізації регіональної політики розвитку зовнішньоекономічної діяльності................................................


151

3.3. Стратегічні напрями зовнішньоекономічної діяльності в системі регіонального розвитку……………………………………………………...


168

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 …………………….....………………............

179







ВИСНОВКИ …………………………………….………………………….....

182

ДОДАТКИ …………………………….……………………………………....

187

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….…....

239


^ ВСТУП

Актуальність теми. Історія і практика розвитку світової економіки та економіки окремих держав і регіонів свідчить, що найвищого рівня добробуту та багатства досягають насамперед ті держави, які йдуть шляхом створення конкурентоспроможного господарства, невід’ємним елементом якого є підтримка експортної діяльності суб’єктів господарювання на всіх щаблях господарського управління.

З огляду на це, найголовнішим завданням зовнішньоекономічної політики України на сучасному етапі є створення та підтримка конкурентоспроможних на світовому рівні сфер національного господарства та економік регіонів, забезпечення найбільш сприятливих умов для розвитку їх експортного потенціалу, підтримка зовнішньоекономічної діяльності такими способами, які дозволяють зменшити суперечності між суб’єктами економічної діяльності і забезпечують найбільший економічний ефект.

У науково-теоретичному плані вибір таких способів становить складну комплексну проблему, одним із методів розв’язання якої є формування ефективного механізму активізації зовнішньоекономічної діяльності.

Отже, дослідження організаційно-економічного механізму активізації зовнішньоекономічної діяльності регіону є актуальною науковою проблемою, вивчення якої значно інтенсифікувалося за останні десятиліття, з огляду на проголошення інтегрування України до ЄС стратегічним пріоритетом зовнішньої політики держави. Основними науковими здобутками на цьому шляху були формування відповідних концепцій та теоретичних положень, які частково знайшли практичну реалізацію у розробці і прийнятті законів, нормативно-правових актів, формуванні та реалізації стратегій і програм соціально-економічного розвитку регіонів України.

Розроблені концепції та сформовані теоретичні положення спираються на вагомий науковий доробок з теорії і практики сучасної міжнародної економіки на глобальному та регіональному рівнях, аналіз особливостей механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на прикладі окремих країн і регіонів, зокрема, в умовах перехідного періоду, і представлені в роботах таких зарубіжних учених, як Даніельсон Дж., І. Іванов, Я. Корнаї, В Колонтай, В. Кузнецов, П. Ліндерт, Е. Обмінський, С. Овчинников, М. Портер, М. Портной, І. Фамінський, Г. Хаберлер, Дж. Хікс, Д. Черников, П. Хвойник, М. Шмельов, Л. Ерхард та ін.

Щодо України, то тема державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності почала активно досліджуватися вітчизняними вченими в 90-і роки ХХ століття. Найбільш вагомий вклад у розроблення цієї проблеми внесли такі вчені, як В.Андрійчук, П.Бєлєнький, В.Будкін, О.Білорус, І.Бураківський, М.Долішній, М.Дудченко, Б.Губський, Г.Климко, А.Кредісов, В.Клочко, В.Новицький, Д.Лук'яненко, В.Мікловда, Н.Мікула, С.Мочерний, Ю.Макогон, Ю.Пахомов, С.Писаренко, М.Пітюлич, О.Плотніков, А.Поручник, В.Савчук, В.Сіденко, В.Степаненко, І.Сторонянська, С.Соколенко, В.Супрун, В.Онищенко, А.Філіпенко, Т.Циганкова та ін.

Праці названих учених стосуються загальнотеоретичних аспектів міжнародної діяльності, аналізу процесів регіональної та глобальної інтеграції, окремих форм зовнішньоекономічних відносин України, тарифних і нетарифних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі. В них аналізується міжнародна інвестиційна діяльність, висвітлюються питання, пов'язані з платіжним балансом, його структурою, шляхи та засоби розв’язання проблеми заборгованості.

Проте кількість спеціальних публікацій з проблем державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності регіону на основі формування організаційно-економічного механізму її активізації в умовах інтеграції до європейських та світових ринків є недостатньою. Із цього можна зробити висновок про те, що, незважаючи на значну кількість досліджень, результати яких викладено у відповідних публікаціях, проблематика організаційно-економічного забезпечення активізації зовнішньоекономічної діяльності регіонів України, зокрема й Закарпатської області, не отримала належного розв’язання.

Ці обставини й зумовили актуальність і вибір теми дослідження, присвяченого формуванню ефективного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності регіону, спрямованого на інтеграцію у міжнародні економічні структури, збільшення обсягів експортної діяльності суб’єктів господарювання досліджуваної території.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження пов’язаний з науковими темами, які виконувалися в Ужгородському національному університеті, зокрема «Організація і управління системою інноваційно-інвестиційного забезпечення стійкого еколого-економічного розвитку Карпатського регіону України» (номер державної реєстрації 0103U007900), а також в Інституті регіональних досліджень НАН України «Регіональні суспільні системи: організаційно-економічний механізм їх формування і розвитку в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0104U005507). У рамках названих тем дисертантом досліджувались проблеми формування механізмів зовнішньоекономічної діяльності регіонів та їх місця в системі заходів державної регіональної політики.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування суті механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності в регіоні, з’ясування його структуроутворюючих компонентів, функціональних параметрів та інструментів і важелів впливу на ефективність транскордонного співробітництва.

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:

здійснити аналіз існуючих теорій та концепцій зовнішньоекономічної діяльності;

сформулювати концептуальні підходи до формування механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності регіону;

на основі узагальнення вітчизняного досвіду обґрунтувати принципи та специфіку зовнішньоекономічної діяльності регіону, визначити його місце в системі зовнішньоекономічної політики держави;

здійснити економічний аналіз ефективності зовнішньоекономічної діяльності Закарпатської області, дослідити її місце в євроінтеграційному поділі праці і транскордонному співробітництві;

з’ясувати роль області у системі транскордонних коридорів України;

внести пропозиції щодо вдосконалення регіонального механізму транскордонної співпраці у зв’язку зі вступом України в СОТ;

обґрунтувати стратегічні напрями розвитку зовнішньоекономічної діяльності Закарпаття на перспективний період.

^ Предмет і об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є процеси регулювання зовнішньоекономічної діяльності транскордонного регіону. Предметом дослідження є теоретико-методичні та практичні підходи до формування регіонального механізму зовнішньоекономічної діяльності.

^ Методи дослідження. Теоретичною та методичною основою роботи є фундаментальні положення економічної теорії, теорії міжнародної інтеграції та зовнішньоекономічної діяльності, регіональної економіки і транскордонного співробітництва.

Методологічну основу дослідження становить діалектичний метод пізнання економічних процесів та їх елементів у поєднанні з системним аналізом. У процесі проведення наукового дослідження для розкриття змісту основних понять і категорій автором використані методи теоретичного узагальнення і порівняння, систематизації; для розкриття суті процесів активізації зовнішньоекономічної діяльності регіону – системного підходу, для проведення аналізу стану зовнішньоекономічної діяльності у досліджуваному регіоні – економіко-математичні та статистичні методи. Крім того, в процесі дослідження автором застосовувались не тільки загальнонаукові, але й специфічні методи, насамперед це структурно-функціональний та порівняльний аналіз, який було застосовано до дослідження пріоритетних форм зовнішньоекономічної діяльності регіону у глобальному економічному середовищі.

Інформаційною базою для проведення дослідження слугували нормативно-правові акти, які прямо чи опосередковано регулюють зовнішньоекономічну діяльність, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, головного управління Державного комітету статистики України у Закарпатській області, звітність відповідних підрозділів обласної державної адміністрації, дані про стан розвитку зовнішньоекономічної діяльності відповідних установ суміжних із Закарпатською областю територій Угорщини та Словаччини.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Проведені автором дослідження дозволили сформулювати концептуальні напрями формування організаційно-економічного механізму активізації зовнішньоекономічної діяльності регіону та отримати такі наукові результати:

вперше:

розроблено науково-методичні засади формування регіональної політики розвитку зовнішньоекономічної діяльності прикордонного регіону, що включає сукупність форм і методів, організаційно-економічних важелів, спрямованих на стимулювання зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів господарювання на закордонних ринках товарів та послуг, стимулювання спільної підприємницької діяльності та інтенсифікацію інвестиційно-інноваційних процесів на території регіону;

обґрунтовано концептуальні підходи до формування механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності в транскордонному регіоні, субстанцію якого формують передумови розвитку останнього, нормативно-правова база, суб’єкти та об’єкти регулювання, принципи функціонування, сукупність економічних та організаційних інструментів, митно-тарифна політика, спрямована на стимулювання, координацію та регламентацію зовнішньоекономічної діяльності;

удосконалено:

- підходи до оптимізації форм зовнішньоекономічної діяльності прикордонного регіону, що дозволяє сформувати сукупність організаційно-економічних заходів з її активізації з врахуванням специфіки розвитку економіки регіону;

набули подальшого розвитку:

понятійно-категоріальний апарат теорії зовнішньоекономічної діяльності, що поглиблює сутність і механізми регулювання діяльності суб’єктів господарювання, включених у сферу зовнішньоекономічних зв’язків, та їх взаємодію з органами влади різних ієрархічних рівнів управління;

методичні підходи щодо формування стратегічних цілей соціально-економічного розвитку прикордонного регіону, що включає оцінку наявних та потенційних можливостей інтенсифікації зовнішньоекономічних зв’язків як важливого інструменту інтеграції економіки регіону в світогосподарські економічні зв’язки.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні концептуальних основ функціонування організаційно-економічного механізму активізації зовнішньоекономічної діяльності регіону та методичних рекомендацій щодо оптимізації його складових, які можуть слугувати підставою для прийняття управлінських рішень органами регіональної влади щодо вирішення проблем зовнішньоекономічної діяльності на прикордонних територіях та удосконалення методів управління нею в умовах розгортання процесів європейської інтеграції, а також використовуватися для координації транскордонного співробітництва відповідними структурами у єврорегіонах.

Наукові розробки здобувача використані у роботі Закарпатської обласної держадміністрації при підготовці Програми соціально-економічного розвитку Закарпатської області на 2008 рік (довідка Закарпатської обласної державної адміністрації від 3.11.2008 р. № 06-20/2456); результати наукових досліджень використані у навчальному процесі при викладанні курсів для студентів економічних спеціальностей (довідка ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 02.12.2008 року номер 01-10/2116).

^ Особистий внесок здобувача. Результати наукового дослідження, викладені у дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих автором дисертаційної роботи у співавторстві, використані лише ті положення, які є особистим науковим доробком здобувача.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи апробовані на міжнародних та всеукраїнських конференціях, зокрема: І-й Міжнародній науково-практичний конференції «Інтеграція України у європейський та світовий фінансовий простір» (Львів, 26-27 червня 2006 р.); ІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції «Ефективність бізнесу в умовах трансформаційної економіки» (Сімферополь-Севастополь, 30 травня-1 червня 2008 р.), а також наукових семінарах економічного факультету Ужгородського національного університету, Інституту регіональних досліджень НАН України.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано 6 наукових праць, з них 4 – у фахових виданнях загальним обсягом 4,2 д.а., з них особисто автору належить 3,8 д.а.

^ Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (189 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 261 сторінку тексту, включає 12 таблиць і 18 рисунків.

РОЗДІЛ 1

^ НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


1.1. Сучасні теорії та концепції зовнішньоекономічної діяльності


На рубежі двох тисячоліть зростає роль інтеграційних процесів, спостерігається збільшення впливу і ролі міжнародних інститутів, значення зовнішньоекономічної діяльності у соціально-економічному розвитку країн та регіонів. Міжнародні організації та інститути дедалі активніше впливають на національні економічні процеси, а внутрішньодержавні регіони прагнуть до нарощування обсягів зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання, що локалізовані на їх території.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.


Система принципів активізації регіонального розвитку, сформульована на основі використання поняття економічного потенціалу, включає кілька основних напрямів. Загальноуправлінський напрям орієнтований на реалізацію раціональної організації процесів економічної діяльності, ритмічності, концентрації, гнучкості, свободи прийняття рішень, делегування повноважень тощо. Сплетіння функцій та цілей соціально-економічного розвитку можна об’єднати у чотири умовні блоки. Перший – організаційний блок – націлено на самоорганізацію, зворотний зв’язок, контроль, програмний підхід та оптимальність. Другий, цільовий блок, спрямовано на орієнтацію на кінцевий результат, цілісність об’єкта управління, системність управління, координацію зусиль. Наступний, функціональний блок передбачає неповну визначеність, обмеження інформації, релевантність інформації, соціальну відповідальність, раціональну структуру, мінімізацію кількості ступенів в ієрархії управління, зосередження на одному рівні всіх функцій управління, концентрацію функціональних ланок у функціональних вузлах, виділення функціональних ланок в єдиному управлінні, запобігання дублюванню інформації, мінімізацію потоків команд з кожної ланки управління та первинність стратегії перед структурою. Четвертий, стратегічний блок припускає орієнтацію на довгострокову перспективу, чітке визначення цілей і пріоритетів, виявлення сильних і слабких сторін, планування дій з урахуванням ризику, раціональне розподілення відповідальності, ефективну організацію робіт і контролю, урахування інформаційного фактору та ведення моніторингу. Крім названих блоків, можна виділити також особливий напрям господарської діяльності – інтеграційний. Цей напрям забезпечує реалізацію системи взаємовідносин потенціалів: виробничого, фінансового, трудового, інноваційного та зовнішньоекономічної діяльності, принципи функціонування яких, у свою чергу, несуть відбитки функціонування відповідних економічних категорій та сегментів економіки.

Аналіз організаційної ефективності функціонування структур регіональних органів державного управління дозволяє зробити висновок про доцільність удосконалення функціональної організації системи управління регіоном. Дослідження системи функцій регіонального управління виявило, що пріоритетом регіонального розвитку повинні стати конкретні цільові сегменти економічного потенціалу, а саме: виробничий, трудовий, фінансовий, інноваційний, інтелектуальний та зовнішньоекономічний.

Дослідження функціональних особливостей активізації регіонального розвитку виявило специфічні цілі, що часто не кореспондують ні з цілями виробництва, ні з галузевими, ні з загальнодержавними цілями. Це відбувається через те, що регіональне управління має більш широкий спектр цілей, ніж перераховані вище. Державні, галузеві та цілі суб’єктів підприємницької діяльності у зовнішньоекономічному секторі економіки, переломлюючись через цілі регіону, частково набувають нового змісту.

Узагальнення існуючих підходів з точки зору запропонованого методологічного підходу та загальна оцінка фактичного стану економічного потенціалу регіонів України дозволяють сформувати перелік пріоритетних цілей соціально-економічного розвитку регіону з огляду на максимізацію та підвищення ефективності використання зовнішньоекономічного потенціалу регіону:

- збереження та примноження існуючого потенціалу, що проявляється у проведенні відповідної інвестиційної, демографічної, екологічної, експортної та фінансової політики;

- формування умов оптимізації використання наявного потенціалу, що забезпечується через всебічне стимулювання розвитку інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності та формування систем досконалого обліку потенціалу, розробленні на їх основі систем моніторингу використання останнього;

- забезпечення інтеграції наявного потенціалу до системи міжрегіонального та міжнародного співробітництва, що є основою для більш ефективного його використання та з огляду на максимізацію не тільки регіональної, а й загальнодержавної ефективності.

Інтенсивний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків на сучасному етапі розвитку країни зумовлює також необхідність дослідження експортного потенціалу регіону, який є складовою частиною його зовнішньоекономічного потенціалу. Сутність експортного соціально-економічного потенціалу регіону можна визначити як здатність усієї економіки регіону виробляти і реалізовувати на конкретних закордонних ринках у перспективі конкурентоспроможні товари та послуги при досягнутому рівні розвитку економіки і системі організаційно-економічної підтримки експорту.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

^ 1.3. Інституціональні фактори активізації зовнішньоекономічної діяльності


Як показує історичний досвід у галузі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, найбільшого ефекту держава досягає за рахунок розвитку економіки і впорядкування торгівлі в різних регіонах. Державна регіональна політика повинна бути спрямована на самостійність торгівельно-економічних центрів на тлі посилення ролі національних органів управління в сфері захисту національних економічних інтересів.

Досвід розвинутих країн у галузі законодавства, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, свідчить про те, що необхідне створення універсальної системи норм, на основі якої можна досить ефективно і швидко провадити таку діяльність. Відзначимо, що при створенні економічних союзів (торгових, митних тощо) необхідне прийняття законів, що регулюють торгові відносини між країнами-учасницями і діють однаково на їх території. Саме тому вступ України до СОТ є об’єктивною умовою інтенсифікації економічного розвитку, в тому числі й на рівні регіонів. Крім того, приведення законодавчої бази, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, у відповідність з аналогічною базою ЄС сприятиме підвищенню ефективності зовнішньої торгівлі і збільшенню дохідних статей бюджету України, активізує формування сучасної інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності в її областях.

Розкриваючи суть механізму активізації зовнішньоекономічної діяльності регіону, слід коротко охарактеризувати основні моменти управління зовнішньоекономічною діяльністю взагалі. А вони, в свою чергу, випливають із розуміння поняття зовнішньоекономічної діяльності як сукупності напрямів, форм і методів торговельно-економічного, науково-технічного співробітництва, а також валютно-фінансових та кредитних відносин країни (або регіону) із зарубіжними державами з метою ефективного використання переваг міжнародного поділу праці, посилення національної та регіональної конкурентоспроможності.

Протягом останніх десятиліть в українській економічній науці були сформульовані принципи та методи управління зовнішньоекономічною діяльністю, на основі системного підходу розкриті склад керуючої та керованої системи зовнішньоекономічної діяльності держави, виявлені їх основні функції.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю – це системний процес впливу на різні об’єкти – виробничі структури, фірми, організації, колективи людей для забезпечення їх життєдіяльності, узгодженості в роботі і досягнення кінцевого результату [172, с. 5]. Для регіону таким результатом виступатиме активізація його участі у міжрегіональному і транскордонному співробітництві, розвиток на його території різних форм прояву зовнішньоекономічної діяльності, таких, як спільне підприємництво, міжнародні фінансові структури (банки, фонди), розвиток міжнародної транспортної інфраструктури (транспортні коридори), формування відповідних територій із спеціальним режимом господарювання (якщо це передбачено національним законодавством).

До сучасної системи управління зовнішньоекономічною діяльністю вчені-економісти відносять широке коло об’єктів та ділять їх за низкою критеріїв та аналітичних ознак на розділи, або сегменти.

Першою ознакою є екзогенність та ендогенність складових. За цією ознакою систему ділять на національне управління та багатостороннє регулювання. Стосовно об’єкта нашого дослідження можна стверджувати, що існує також проміжна система управління мезорівня, яка охоплює регіональні та місцеві органи управління, що провадять регулятивні заходи в сфері зовнішньоекономічної діяльності та реалізують практичні заходи зовнішньоекономічної політики держави на місцях. Відповідно до описаного поділу управління зовнішньоекономічною діяльністю можна представити у вигляді світогосподарської та макроекономічної частини [181, с. 30]. Також слід вести мову й про мезоекономічну частину цього економічного феномена.

Відповідно до класичних підходів економічної науки наведені сегменти створюють середовище, в якому самостійним розділом виступає управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств. А через те, що останнім часом посилюється роль зовнішньоекономічної інвестиційної діяльності, то дослідники виділяють ще й сегмент менеджменту міжнародних підприємницьких проектів із подальшою його структуризацією, що передбачає розробку бізнес-планів проектів, розробку стратегії реалізації проекту, прийняття інвестиційних рішень на основі існуючих методів оцінки та фінансового аналізу інвестиційних проектів [181, с. 31].

Зовнішньоекономічне управління національного та світогосподарського рівня охоплює такі економічні процеси:

- експорт та імпорт товарів і послуг (методи, форми, види та способи їх здійснення);

- функціонування валютних ринків та інструменти валютного регулювання;

- проведення інвестиційної діяльності та функціонування інвестиційних структур;

- законодавче регулювання діяльності вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку;

- діяльність міжнародних фінансових організацій;

- функціонування міжнародних товарних ринків (організація аукціонів, діяльність товарних бірж, торгів, ярмарків) [181, с. 30-31].

Регіональне управління зовнішньоекономічною діяльністю охоплює:

- діяльність на так званих факультативних територіях – спеціальних економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку, у єврорегіонах та транскордонних регіонах;

- регіональні фінансові організації (фонди), що фінансують економічні проекти міжнародного рівня у регіонах;

- регіональні товарні ринки (виставки та конференції);

- міжрегіональне і транскордонне співробітництво.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю на рівні підприємства включає:

- розробку ринкової стратегії фірм різних видів і форм власності;

- проведення маркетингових досліджень на зовнішньому ринку;

- укладання та використання міжнародних контрактів;

- забезпечення транспортування вантажів у зовнішній торгівлі;

- страховий захист учасників міжнародного співробітництва;

- ціноутворення на зовнішньому ринку;

- способи, засоби і форми міжнародних розрахунків [181, с. 31].

В системі управління зовнішньоекономічною діяльністю розрізняють поняття керуючої і керованої ланок. Керуючі структури представлені спеціальними органами управління, які проводять розробку політики та реалізують рішення в сфері зовнішньоекономічної політики з метою кращого використання потенційних можливостей, закладених у керованій ланці для досягнення поставленої мети. Керована ланка є елементом системи управління, який сприймає вплив від керуючої ланки [172, с. 5-6]. Вона охоплює сукупність суб’єктів господарювання, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, а також структури та інститути, які цю діяльність забезпечують.

Якщо аналізувати склад керуючої та керованої системи безпосередньо для України, то слід зазначити, що до керуючої системи зовнішньоекономічною діяльністю належать: Верховна Рада України, Національний банк України, Державний валютний фонд України, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України, Державний митний комітет України, Антимонопольний комітет України, органи місцевого самоврядування [172, с. 7-8]. Кожна з названих ланок виконує належні їй і закріплені у відповідному законодавстві функції з регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

До керованої ланки в системі управління зовнішньоекономічною діяльністю належать: фізичні та юридичні особи, які мають постійне місцезнаходження на території України, – суб’єкти господарювання, що провадять діяльність у сфері зовнішньоекономічної діяльності; об’єднання фізичних чи юридичних або фізичних осіб, які не мають постійного місцезнаходження на території України, але яким не заборонено здійснювати господарську діяльність на її території; структурні одиниці іноземних об’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне місцезнаходження на її території; інші суб’єкти господарювання, передбачені законодавством України [172, с. 8].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Розглянемо тепер не законодавчі, а наукові визначення, інтерпретації і трактування митної політики і спробуємо визначити її сутність і зміст.

Тлумачення митної політики тією чи іншою мірою знайшло відображення в працях К. Сандровського, А. Козиріна, А. Єршова, М. Блінова, Б. Габричидзе, С. Барамзіна, П. Дзюбенко, І. Бережнюка, О. Гребельника та ін.

На думку відомого вітчизняного дослідника-правника К. Сандровського, митна політика є системою заходів, направлених на забезпечення економічної охорони державних кордонів і виконання зовнішньоекономічної програми держави в міжнародному спілкуванні через засоби митного регулювання, тобто державного впливу на сферу митних відносин [162, с. 47].

Ряд авторів переносять сферу дії митної політики за межі економічних відносин, надаючи їй характеру ідей, принципів і т. п. Так, І. Бережнюк переконує в тому, що митна політика - це система поглядів, ідей та переконань, яка формує основні правові та економіко-організаційні принципи митної справи [4, с. 11].

Досить оригінальне розуміння суті та змісту митної політики наводить Є. Курасова. «В умовах демократичного суспільства, - зазначає автор, - характер і призначення митної політики ускладнюється. Вона здобуває чітко виражений соціальний характер. Суть його в тім, що митна політика об’єктивно пов’язує державу, політичні інститути і структури, учасників зовнішньоекономічної діяльності, створює між ними відносини взаємодії та взаємозалежності. Характер цих відносин залежить від погодженості і досягнутого компромісу інтересів сторін, соціальних груп. Можна сказати, що митна політика обумовлюється досягненням соціального партнерства держави, політичних інститутів суспільства, соціальних груп, учасників зовнішньоекономічної діяльності тощо» [95, с. 14]. На підставі цих міркувань вона дає таке робоче визначення митної політики: «Митна політика - це діяльність політичних інститутів суспільства щодо виявлення, узгодження і координації політичних, економічних, правоохоронних, соціальних та інших інтересів за допомогою митної справи» [95, с. 14].

Визначаючи засади обгрунтування і дослідження феномена митної політики, О.П. Гребельник наполягає на необхідності врахування основних підходів до її трактування: владно-правового, організаційно-інституціонального, економічного і психо-етичного [32, с. 23]. Економічний підхід (головний, на нашу думку) О. Гребельник пов’язує «...в основному з впровадженням у життя зовнішньої і внутрішньої економічної політики країни, яка грунтується на виборі оптимальної моделі взаємовідносин із світовою системою господарювання: протекціонізм, вільна торгівля або гармонійне їх поєднання. Залежно від вибору того або іншого напряму і ступеня його впливу протекціонізм може бути селективним, галузевим, колективним, прихованим, монопольним, помірним, жорстким. На практиці застосовуються різні інструменти економічної політики, в тому числі й митно-тарифні регулятори» [32, с. 23].

Виходячи з цього, автор розглядає митну політику під кутом зору цільової та функціональної спрямованості. «Під кутом зору цільової спрямованості митно-тарифна політика – це система політико-правових, економічних, організаційних та інших широкомасштабних заходів у сфері митно-тарифних відносин, спрямованих на реалізацію і захист як внутрішніх, так і зовнішньоекономічних інтересів країни з метою здійснення динамічних соціально-економічних перетворень за умов формування ринкових відносин.

З огляду на функціональну спрямованість, митно-тарифна політика – це система заходів економічної і зовнішньоекономічної політики, що вживаються державою в митному оподаткуванні, контролі і митному оформленні» [32, с. 27]. Узагальнюючи визначення митної політики, О. Гребельник стверджує, що під нею розуміється комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорону державних кордонів, реалізацію зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин [32, с. 29].

На сьогодні головним теоретичним і практичним питанням є проблема вибору типу митної політики в Україні, тобто протекціонізму чи вільної торгівлі. Прибічники обох напрямів досить ґрунтовно аргументують переваги кожного. Загальним недоліком протилежних концепцій, на нашу думку, є їх прикладний, вузькоцільовий підхід, коли на перший план виходять не цивілізаційні засади, а поточно-кон’юнктурні інтереси економічних суб’єктів різних рівнів господарювання. Крім того, спроба протиставлення протекціонізму і вільної торгівлі виглядає хибною. Щоправда, вони протилежні за своїм змістом, але за суттєвими ознаками допускають і зумовлюють діалектичний перехід якості одного у кількість іншого.

В економічній літературі звертається увага на дві надзвичайно важливі для обґрунтування напрямів реалізації митної політики обставини.

По-перше, політика протекціонізму повинна розглядатись як тимчасовий захід. Цей шлях пройшли усі країни світової системи.

По-друге, політика протекціонізму в сучасних умовах є типовою тільки для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. Вона носить глибоко об’єктивний і закономірний характер. Спроба лібералізувати зовнішню торгівлю у середині 90-х pp. призвела до значного погіршення економічного становища України та загострення кризових явищ.

Як вважає В. Рокоча, «...випадками, для яких протекціонізм у менш розвинутих країнах визнається більш ефективною формою зовнішньоторговельної політики, ніж вільна торгівля, є:

- ситуації, пов’язані з необхідністю досягнення певних національних цілей (посилення економічної та військово-політичної незалежності країни, захист національного виробника і робочих місць, створення рівних умов для національних та іноземних виробників);

- ситуації, коли як вирішальний показник розвитку національної економіки розглядаються не якісні (ефективність національного виробництва, його міжнародна конкурентоспроможність, асортимент виготовленої продукції та ін.), а кількісні критерії