Реферат: Магістерська програма „ Менеджмент в галузі виробництва та переробки продукції свинарства (назва)

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА


05.02.02 – МР. 1622 ”С” 2009. 10. 16. 25 ПЗ


ПЛЮШКО ВАДИМ ВОЛОДИМИРОВИЧА


2009 р.
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ
ФАКУЛЬТЕТ АГРАРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ






Допускається до захисту В.о. завідувача кафедри світового сільського господарства та ЗЕД

к.е.н., доц. ______________Л.В.Діброва

“ ___” __________ 2009 р.

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему: „ Управління інноваційною стратегією розвитку підприємства ”


Спеціальність 8.000007 - “Адміністративний менеджмент"

(шифр і назва)

Магістерська програма „Менеджмент в галузі виробництва та переробки продукції свинарства”

(назва)

Спеціалізація Управлінська_________________

(виробнича, дослідницька, управлінська)


Виконав ____________________________ В.В. Плюшко

(Підпис)


Науковий керівник__________________________ С.В.Кузьменко, к. е. н.

(Підпис)


КИЇВ - 2009


НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ


НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ
^ ФАКУЛЬТЕТ АГРАРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Затверджую

В.о. завідувача кафедри світового

сільського господарства та ЗЕД

к.е.н., доц. ______________Л.В. Діброва

“____ ” _____________ 2008 р.

^ З А В Д А Н Н Я
до виконання магістерської роботи

студентові Плюшку Вадиму Володимировичу


Спеціальність 8.000007 – “Адміністративний менеджмент”

(шифр і назва)

Програма „Менеджмент в галузі виробництва та переробки продукції свинарства”

(назва)

Спеціалізація _________Управлінська____________________

(виробнича, дослідницька, управлінська)

Тема магістерської роботи: „ Управління інноваційною стратегією розвитку підприємства ”

Затверджена наказом ректора НУБіП України від 16.10.2009 р. №1622 „С”

Термін подання завершеної роботи на кафедру ___2009.11.16__________.

(рік, місяць, число)

Вихідні дані до роботи: законодавчі акти, навчальна та наукова література, офіційні статистичні матеріали, звіти та оперативні матеріали Міністерства України, дані міжнародної статистики та публікації наукових установ.


Перелік питань, що підлягають дослідженню:

1. Теоретичні аспекти управління нововведеннями на підприємстві

2. Стан системи управління нововведеннями на підприємстві

3. Удосконалення управління нововведеннями на підприємстві


Керівник магістерської роботи _________________ С.В. Кузьменко, к. е. н.,

(Підпис)

Завдання прийняв до виконання ___________________ В.В. Плюшко


(Підпис)

Дата отримання завдання: „_16_” 12_ 2008 р.


РЕФЕРАТ

Тема: „Управління інноваційною стратегією розвитку підприємства!“ Магістерська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, який складається із 43 джерел та додатків. Основний зміст викладено на 116 сторінках друкованого тексту, містить 8 таблиць та малюнків.

Метою проекту є визначення шляхів ефективного використання внутрішнього та зовнішнього організаційного потенціалу і на основі цього удосконалення управління інноваційними змінами в базовому підприємстві.

Об’єктом дослідження обрано ЗАТ „Гадяцький м`ясокомбінат” м. Гадяч, Полтавської області.

Предметом дослідження є інноваційна діяльність м’ясокомбінату.

Зміст роботи включає аналіз поточних проблем галузі та обгрунтування шляхів їх вирішення, вибору найбільш ефективних засобів і методів покращення господарської діяльності Гадяцького м’ясокомбінату.

Основна задача роботи полягає в тому, щоб розкрити зміст перетворень в підприємстві і здійснити спробу удосконалення технології виробництва базового підприємства.

В процесі виконання дослідження використовуватимуться такі методи аналізу як статистичний, аналітичний та розрахунковий.


КЛЮЧОВІ СЛОВА

УПРАВЛІННЯ НОВОВВЕДЕННЯМИ, СТРАТЕГІЯ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ, ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ, ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ, ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ


КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА

УПРАВЛЕНИЕ НОВОВВЕДЕНИЯМИ, СТРАТЕГИЯ УЛУЧШЕНИЯ УПРАВЛЕНИЯ, ИННОВАЦИОННЫЙ МЕНЕДЖМЕНТ, ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ЭФФЕКТИВНОСТЬ, ЭФФЕКТИВНОСТЬ УПРАВЛЕНИЯ


KEYWORDS

MANAGEMENT OF INNOVATIONS, STRATEGY OF MANAGEMENT IMPROVEMENT, INNOVATION MANAGEMENT, COST EFFICIENCY, MANAGEMENT EFFICINCY

Зміст

З А В Д А Н Н Я 4

ВСТУП 8

РОЗДІЛ 1 10

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ НОВОВВЕДЕННЯМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ 10

1.1. Інноваційний процес як об’єкт інноваційного менеджменту 10

1.2.Організаційно-правові засади інноваційного менеджменту 18

1.3.Основні напрямки науково-технічного прогресу та управління нововведеннями в м’ясопереробній галузі 26

РОЗДІЛ 2 34

СТАН СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НОВОВВЕДЕНЯМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ 34

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства 34

Постачальники 37

Роки 37

Всього по області 37

за 2008 р. 37

Роки 39

Показники 45

Роки 45

В сер. 45

по області 45

за 2008 р. 45

2008 р. у 45

% до сер. 45

по області 45

2.2. Стан впровадження науково-технічних розробок у виробництво 49

2.3. Ефективність діяльності підприємства та роль інновацій 59

РОЗДІЛ 3 68

УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ НОВОВВЕДЕННЯМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ 68

3.1. Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва 68

3.2. Стимулювання інноваційної активності 79

3.3. Економічна ефективність управління нововведеннями 86

ВИСНОВКИ 95

3. Одним з перспективних напрямків науково-технічного прогресу та управління нововведеннями в м’ясопереробній галузі є комплексна механізація, електрифікація і автоматизація виробництва. Вона являє собою заміну ручної праці механізмами як на основних так і на допоміжних операціях, перехід від часткової механізації і автоматизації технологічних і транспортних операцій до автоматизації виробництва окремих цехів і підприємства в цілому. 96

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 98

Додатки 106

Додаток Б 109

Структура управління ЗАТ „Гадяцький м’ясокомбінат “ 109

Показники 111

Роки 111

В сер. по області за 2008 р. 111
ВСТУП

Розвиток м’ясопереробного підкомплексу України на сьогоднішній день включено до складу пріоритетних проблем національної продовольчої безпеки. Її основними стратегічними цілями є забезпечення: ресурсної достатності продовольчих товарів за рахунок нарощення виробництва; стабільності продовольчого постачання протягом року за різних ринкових умов на всій території країни; доступності якісних харчових продуктів усім верствам населення незалежно від доходів.

Останні роки споживання м’ясопродуктів населенням нашої країни зменшується, знижується їх якість. Погіршує смакові якості продукції і знижує її цінність як продукту харчування. Ця проблема є досить актуальна, оскільки ринок м’яса в Україні скорочується, вітчизняні м’ясопереробні підприємства не в змозі здійснювати виробничу діяльність у відповідності до жорстоких ринкових умов.

Ситуація, яка склалася, вимагає здійснити пошуку нових форм і методів господарювання, проведення відповідного реформування відносин власності, самої підприємницької структури економічних суб’єктів та оновлення основних виробничих фондів на основі передових технологій. Тільки радикальні заходи по впровадженню нових технічних і технологічних рішень, сучасних виробничих процесів, здатних випускати конкурентноспроможну продукцію, дозволять м’ясопереробним підприємствам вийти з затяжної кризи і забезпечити собі гідне місце на ринку галузі.

Метою проекту є визначення шляхів ефективного використання внутрішнього та зовнішнього організаційного потенціалу та розробка інноваційних заходів в базовому підприємстві.

Для досягнення мети дослідження в роботі були поставлені і вирішені такі завдання:

охарактеризувати інноваційний процес як об’єкт інноваційного менеджменту;

розглянути організаційно-правові засади інноваційного менеджменту;

узагальнити основні напрямки науково-технічного прогресу та управління нововведеннями в м’ясопереробній галузі;

розглянути та проаналізувати організаційну-економічну характеристику підприємства;

виявити вплив впровадження науково-технічних розробок у виробництво;

дати оцінку поточного стану ефективністі діяльності підприємства та обгрунтувти роль інновацій;

виявити пріорітетні напрями вдосконалення техніко-технологічної бази виробництва;

оцнинити поточний стан стимулювання інноваційної активності;

виявити та проаналізувати поняття економічної ефективністі управління нововведеннями.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти щодо оцінки стану та динаміки інноваційної діяльністі Гадяцького м`ясокомбінату м. Гадяч, Полтавської області.

Об’єктом дослідження є ефективно розроблена інноваційна стратегія по базовому господарству.

Зміст роботи включає аналіз поточних проблем галузі та обгрунтування шляхів їх вирішення, вибору найбільш ефективних засобів і методів покращення господарської діяльності Гадяцького м’ясокомбінату.

В процесі виконання дослідження використовуватимуться такі методи аналізу як статистичний, аналітичний та розрахунковий.


^ РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ НОВОВВЕДЕННЯМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ 1.1. Інноваційний процес як об’єкт інноваційного менеджменту
Інноваційний менеджмент – один із напрямів стратегічного управління, що здійснюється на вищому рівні організації. Ціллю його є визначення основних направлень науково-технічної та виробничої діяльності організації. Це перш за все розробка та впровадження нової продукції та технології (інноваційна діяльність), модернізація та удосконалення випущеної продукції та технології, подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції і зняття з виробництва застарілої продукції [11, c.13]. Основна увага в інноваційному менеджменті надається розробці стратегії інновацій і заходів, направлених на їх реалізацію, тому розробці та впровадженню нових товарів, технологій приділяється основна увага. Вони становлять пріоритетні напрями стратегії організації і визначають її подальший розвиток.

Якщо в загальному вигляді процес управління трактувати як „методи впливу суб’єкта управління на об’єкт управління за допомогою прямих і зворотних зв’язків в умовах впливу дестабілізуючих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища з метою досягнення запланованого результату”, а „менеджмент – як науку про найбільш раціональну організацію і управління трудовим колективом з метою одержання запланованого ефекту”, то можна дати визначення і поняттю „інноваційний менеджмент”.

Інноваційний менеджмент – це сукупність визначених організаційно-економічних методів і форм управління всіма стадіями і видами інноваційних процесів підприємств і об’єднань з максимальною ефективністю [11,20].

Результатом інноваційних процесів є новації, а їхнє впровадження в господарську практику визначається як нововведення, тобто з моменту прийняття до поширення новація здобуває нову якість і стає інновацією.

Таким чином, інновація – це нововведення, пов’язане з науково-технічним прогресом, що полягає у відновленні основних фондів і технологій, в удосконаленні управління й економіки підприємства.

Дослідження проблеми інновації тісно пов’язане з іменами відомих вчених: Д. Рікардо (1772 – 1823), К. Маркса (1818 – 1883), Й. Бем-Баверка (1851 – 1914) і К. Віксєля (1851 – 1926).

Д. Рікардо поділяв нововведення в сільському господарстві на дві групи: землезбережні нововведення, які збільшують вихід продукції з даної площі шляхом більш вдалого посіву чи кращого вибору добрив; нововведення, які зберігають капітал і працю, до ряду яких відносяться покращення засобів праці, економне використання кінської сили в сільському господарстві, кращі знання ветеринарії.

К. Маркс називав інновацією будь-яке вдосконалення, яке допомагає розширити набір допоміжних засобів, скоротити необхідну робочу площу чи подовжити термін роботи машини. Таким чином, під капіталозбережними інноваціями він вважав обладнання кращої якості і машини менших розмірів і більш довгих термінів експлуатації, які допомагають скоротити час постачання і зекономити паливо.

Й. Бем-Баверк вважав, що технологічні нововведення в основному призводять до збільшення періоду виробництва. В той час, як останній може зменшитись в тому випадку, коли нова технологія змінює сам продукт.

К. Віксєль приводив арифметичні, алгебраїчні і графічні докази того, що будь-яке нововведення, яке економить працю, обов’язково збільшує сукупний продукт, але при цьому не завжди зростає абсолютна і відносна вага праці в доході. Вчений прийшов до висновку, що критерію, за допомогою якого можна оцінювати вплив факторозбережних нововведень на заробітну плату ще не знайдено [76].

В Україні проблема інновації вперше була розглянута відомим вченим М. Туган-Барановським (1865 – 1919). Саме він застосував відтворюючий підхід до аналізу нерівномірності процесу розвитку економіки під впливом науково-технічного прогресу. На думку вченого, внутрішні якості виробничої системи породжують циклічність її розвитку. Таким чином, періодична зміна припливів та відпливів в промисловості викликана не законами споживання, а законами виробництва. Виробництво розширюється в роки піднесення не тому, що в даний момент зростає споживання, а навпаки: споживання тому і зростає, що розширюється виробництво.

Аналіз різних визначень дає змогу зробити висновок, що специфічний зміст інновації складають зміни, а головною функцією інноваційної діяльності є функція зміни. Австрійський вчений І. Шумперт виділяє п’ять типових змін:

Використання нової техніки, нових технологічних процесів або нового ринкового забезпечення виробництва (купівля – продаж).

Впровадження продукції з новими особливостями.

Використання нової сировини.

Зміни в організації виробництва і його матеріально-технічного забезпечення.

Поява нових ринків збуту.

В ряді інших джерел, інновація розглядається як процес. В цій концепції визначається, що нововведення розвивається в часі і має чітко виражені стадії. Інновації властиво як динамічний, так і статичний аспекти. В останньому випадку інновація представлена як кінцевий результат науково-виробничого циклу, ці результати мають самостійне коло проблем.

У процесі господарської діяльності підприємства відбуваються певні процеси та явища, які умовно поділяються на дві групи: традиційні (характеризують звичайне функціонування підприємства), інноваційні (характеризують функціонування підприємства на якісно новому рівні).

Інноваційні процеси – це сукупність безперервно виникаючих у часі й просторі прогресивних, якісно нових змін на підприємствах, що охоплюють весь комплекс відносин виробництва і споживання та становлять період від зародження ідеї до її комерційної реалізації [22, c.56].

Терміни „інновація” і „інноваційний процес” не рівнозначні, хоча і близькі за змістом. Інноваційний процес пов’язаний із створенням, освоєнням та розповсюдженням інновацій. Створювачі інновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу та економічний ефект. Їх стратегія націлена на те, щоб перевершити конкурентів, створивши новизну, яка буде визнана унікальною у визначеній сфері [15, c.121].

Джерелами формування інноваційних процесів є досягнення вітчизняних і зарубіжних наукових досліджень та розробок, сучасні потреби виробництва і людини.

Інноваційний процес здійснюється в чотири стадії:

Фундаментальні дослідження в академічних інститутах, вищих навчальних закладах, спеціалізованих лабораторіях. Бюджетне фінансування на безповоротній основі.

Дослідження наказового характеру. Проводяться в усіх наукових організаціях і фінансуються як з бюджету, так і за рахунок замовників. Дослідження не завжди пророкуються і тому носять ризиковий характер.

Проводяться дослідно-конструкторські та експериментальні розробки. Проводяться в підрозділах науково-дослідних інститутів, спеціалізованих лабораторіях, підрозділах великих промислових підприємств. Фінансуються як з державного бюджету, так і за рахунок замовників, а також за власні кошти.

Проводиться процес комерціалізації, починаючи із впровадження у виробництво, виходу на ринок та продажу продукту.



В загальному вигляді ІП можна зобразити так:


ФД – ПД – Р – Пр – Б – Ос – ПВ – М – Зб,


де ФД – фундаментальні (теоретичні) дослідження;

ПД – прикладні дослідження;

Р – розробка;

Пр – проектування;

Б – будівництво;

Ос – освоєння;

ПВ – промислове виробництво;

М – маркетинг;

Зб – збут.

Схема 1.1 Модель інноваційного процесу

Початковою стадією інноваційного процесу є теоретичні дослідження, що пов’язано безпосередньо з науковою діяльністю, направленою на отримання і переробку нових, оригінальних відомостей та інформації. Тобто будь-яка робота повинна мати новизну. Характерно, що значна кількість нової інформації відтікає до промислового виробництва, оскільки дослідницька діяльність часто замінюється навиками, досвідом і стандартними прийомами. Розглядаючи фундаментальні дослідження з точки зору кінцевого результату, необхідно виділити дослідницьку діяльність, направлену на отримання і переробку нових, оригінальних відомостей і інформації лише з теоретичного боку. Теоретичні дослідження не пов’язані безпосередньо з вирішенням конкретних прикладних задач, але саме вони є фундаментом інноваційного процесу. Разом з тим, необхідність теоретичних досліджень може бути обумовлена потребами практики та синтезом попередніх знань про предмет. Тільки деякі дослідження втілюються в наступних ланках процесу. Приблизно 90 % з них можуть мати негативний результат. Із решти 10 % з позитивним результатом дослідження не всі використовуються на практиці. Ціллю фундаментальних досліджень є пізнання і розвиток процесу (теорії відповідного питання). Зовсім іншу ціль мають прикладні дослідження, які матеріалізують знання. В результаті розробок створюються конструкції нових машин і обладнання, що плавно переходить в фази проектування, будівництво, освоєння, промислове виробництво та фази комерціалізації результатів.

Таким чином, інноваційний процес полягає в одержанні комерціалізації винаходів, нових технологій, видів продукції та послуг, рішень організаційно-технічного, економічного, соціального та інших результатів інноваційної діяльності [11,19].

Розрізняють три логічні форми інноваційного процесу: простий внутрішньо організаційний (натуральний), простий між організаційний (товарний) і розширений.

Простий інноваційний процес передбачає створення і використання новизни в середині однієї і тієї ж організації, новизна в цьому випадку не приймає безпосередньої товарної форми. Під час простого між організаційного інноваційного процесу новизна виступає як предмет купівлі-продажу. Ця форма інноваційного процесу являє собою відокремлення функції виробництва новизни від функції його споживання. Нарешті, розширений інноваційний процес проявляється у створенні нових виробників нововведення, порушенні монополії виробника-піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію удосконаленню споживацьких якостей товару що випускається. В умовах товарного інноваційного процесу діє як мінімум два господарських суб’єкти: виробник і споживач нововведення [22, c.84]. Якщо нововведення являє собою технологічний процес, його виробник і споживач можуть бути поєднані в межах одного господарюючого суб’єкта.

Зазначимо, що невчасне здійснення нововведень призводить до ефекту „футурошоку”, тобто до такої ситуації, коли обставини спонукають здійснювати різкі зміни в короткий період часу з великими витратами ресурсів і надзвичайною напругою. Наслідком того може стати не тільки втрата прибутку, а й взагалі руйнування підприємства або організації [11, c.46].

Поступове вичерпання потенціалу будь-якої ідеї і заснованого на ній нововведення є об’єктивним і викликається моральним зношенням. Тому необхідно завчасно резервувати кошти на нововведення з поточних прибутків, вишукувати інші джерела фінансування нововведень і постійно турбуватися про народження нових ідей розвитку підприємства. Незважаючи на те, що виявлення межі потенціалу технології є складним процесом, в залежності від ефективності капіталовкладень у тій чи іншій галузі настає момент, коли віддача від нововведення зрівнюється із середньою віддачею капіталовкладень. Термін вичерпання ефективності нововведень коливається в значних межах і залежить від типу нововведення та його потенціалу. Кращими є нововведення, що передбачуються вже в проекті підприємства і забезпечують докорінні зміни в технологічному процесі або випуск на ринок наукоємної продукції з високим рівнем конкурентної спроможності.

Наведені докази переконують у необхідності постійного оновлення продукції і виробництва задля уникнення загрози втрати конкурентоспроможності підприємства і вже згадуваного ефекту футурошоку. Будь-яке підприємство, що хоче вижити в умовах ринку, зобов’язане мати в розпорядженні механізм відновлення і володіти процедурами інноваційного менеджменту.

В ході перетворення інноваційного процесу в товарний виділяють дві його органічні фази: а) створення і розповсюдження; б) дифузія нововведення. Перша, в основному, включає послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організацію дослідного виробництва і збуту, організацію комерційного виробництва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації.

На другій фазі відбувається перерозподіл суспільно-корисного ефекту між виробниками нововведень, а також між виробниками і споживачами.

В результаті дифузії зростає кількість і змінюються якісні характеристики як виробників, так і споживачів. Неперервність процесів нововведення здійснює визначальний вплив на швидкість і ширину дифузії нововведення в ринковій економіці.

Дифузія інновації – процес, за допомогою якого нововведення передається по комунікаційним каналам між членами соціальної системи в часі [15,75]. Як уже зазначалось, нововведеннями можуть бути ідеї, предмети, технології і т д., які є новими для конкретного господарюючого суб’єкта. Іншими словами дифузія – це розповсюдження вже раніше засвоєної і використаної інновації в нових умовах чи містах застосування.

Розповсюдження інновацій – це інформаційний процес, форма та швидкість якого залежить від міцності комунікаційних каналів, особливостей сприймання інформації господарюючими суб’єктами, їх спроможності до практичного використання цієї інформації. Це обумовлено тим, що господарюючі суб’єкти, які діють в реальних економічних умовах, проявляють різне відношення до пошуку інновацій і різну спроможність до їх засвоєння. В реальних інноваційних процесах швидкість процесу дифузії нововведень визначається різними факторами: а) формою прийняття рішень; б) способом передачі інформації; в) особливостями соціальної системи, а також особливостями самого нововведення. Особливостями нововведення є: відносні переваги в порівнянні з традиційними рішеннями; поєднання із встановленою практикою та технологічною структурою, складність, накопичений досвід впровадження та ін.

В ході розвитку діяльність, яка складає інноваційний процес, розкладається на окремі, різні між собою частини і матеріалізується у вигляді функціональних організаційних одиниць, які відокремилися в результаті розподілу праці. Економічний та технологічний вплив інноваційного процесу лише частково втілюється в нових продуктах чи технологіях. Значно більше він проявляється у збільшенні економічного і науково-технічного потенціалу як передумови виникнення нової техніки, підвищенні технологічного рівня інноваційної системи, її елементів, сприйнятті інновацій.

^ 1.2.Організаційно-правові засади інноваційного менеджменту
На сьогодні інноваційна діяльність в Україні регламентується Законами України, постановами Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, а також іншими нормативними актами [4-9].

Серед зазначених документів, важливе місце посідає „Концепція науково-технічного та інноваційного розвитку України”, яка містить головні цілі, вказує пріоритетні напрямки та принципи державної науково-технічної політики, механізми прискореного інноваційного розвитку, орієнтири структурного формування науково-технологічного потенціалу та його ресурсного забезпечення.

Нині більшість українських підприємств усвідомила, що необхідні інноваційні, принципово нові методи управління організацією. Інновації необхідні в організаційній, виробничій, фінансовій, науковій сферах, оскільки саме в комплексі вони приносять найефективніший результат [73].

Пошук ефективних організаційних форм управління нововведеннями, створення механізму інтеграції та координації діяльності в процесі розробки й впровадження нововведень вимагають підвищення уваги до інноваційного менеджменту як сукупності організаційно-економічних методів та форм управління у різних ланках і насамперед на рівні первинної ланки – підприємства.

Концептуальною основою забезпечення стабільності функціонування підприємства в умовах динамічного економічного середовища має стати науково обґрунтована інноваційна стратегія підприємства. Якщо під стратегією розуміти довгострокове планування, то інноваційна стратегія має відношення до всієї тривалості процесу – від досліджень, виробництва і збуту до використання. Вона визначає темп підвищення технологічного рівня і пов’язаних з ним затрат розумової праці.

Основні недоліки традиційних організаційних структур в умовах впровадження інновацій: нерухомість, їхнє зациклення на передбачених обов’язках персоналу, нездатність реагувати на вимоги неформального менеджменту [75]. Тому інноваційний менеджмент повинен застосовуватись підприємствами з будь-якою інноваційною стратегією.

Досвід промислово розвинутих країн є взірцем того, як їх підприємства проводять інноваційну стратегію, збільшуючи обсяги виробництва, реалізації та прибутку, підвищуючи продуктивність праці, прискорюючи оборотність вкладеного капіталу, освоюючи і поставляючи на ринок якісно нові види продукції з метою підвищення норми прибутку. Проблема в постійному оновленні асортименту продукції та технології її виготовлення змушує вводити наукові й проектні розробки в систему діяльності підприємства, орієнтуючи їх на прискорення інноваційних процесів. Так відбувається злиття науки, техніки і виробництва в єдине ціле, що породжує новації та прискорює їх.

Найбільш сприйнятні до технічного прогресу є венчурні фірми, які працюють на етапах росту і насичення винахідницької активності. Вони, як правило, неприбуткові, оскільки самостійно не займаються організацією виробництва продукції, а передають свої розробки іншим фірмам – експлерентам, патієнтам, віолентам і комутантам [15, с.48]. Часто венчурні фірми являються дочірніми більш крупних підприємств. Кількість працівників на венчурних фірмах невелика, і тому функції інноваційного менеджменту виконуються традиційним менеджером або запрошеним зі сторони спеціалістом.

Фірми – експлеренти спеціалізуються на створенні нових чи радикально перебудованих старих сегментів ринку. Вони працюють в умовах етапу максимальної винахідницької активності і з самого початку випуску продукції. В основі практично всіх науково-технічних зрушень в сучасній західній економіці були задіяні саме венчурні та експлерентні фірми. Останні також невеликі за розміром, майже безприбуткові і тому не в змозі утримувати спеціальну структурну одиницю, яка б спеціалізувалася на інноваційному менеджменті.

Патієнти – фірми, які працюють на вузький сегмент ринку і задовольняють специфічні, сформовані під дією реклами чи іншого засобу потреби споживачів. Патієнти діють на етапі росту випуску продукції і одночасно на стадії падіння винахідницької активності. Науково-технічна політика патієнта вимагає прийняття рішення про терміни постачання на виробництво і зняття з нього продукції. Вимоги до якості і обсягу продукції на цих фірмах пов’язані з проблемами завоювання ринків. Ступінь технологічного освоєння виробництва тут менш актуальна. Необхідно приймати рішення про проведення чи припинення розробок на рівні винаходів, про доцільність купівлі-продажу ліцензій і т д. Зазвичай ці фірми прибуткові, але існує велика ймовірність прийняття невірного рішення, що веде до кризи. В такому випадку виникає необхідність мати постійну посаду інноваційного менеджера. Головна мета, яку він повинен переслідувати – зниження ризику в життєдіяльності фірми і створення комфортних умов для працівників.

Віоленти – це фірми з „силовою” стратегією, які діють в сфері крупного, стандартного бізнесу. Це фірми з потужним капіталом, високим рівнем освоєння технології. Вони займаються серійним і масовим виробництвом різних видів продукції для широкого кола споживачів, які не вимагають високої якості за помірною ціною. Віолент працює на максимум випуску продукції. Його науково-технічна політика вимагає прийняття рішення про терміни постачання продукції на виробництво (в тому числі про придбання ліцензій); про зняття продукції з виробництва; про інвестиції в розширення виробництва; про зміну технопарка. Прибутковість цих фірм – необхідна умова їх діяльності. Звідси, вимоги до інноваційного менеджменту ті ж, що і в патієнтів. Різниця лише полягає в ступені ризику прийняття неправильного рішення. Вказані фірми повинні бути дуже обережні при зміні своєї політики.

Фірми-комутанти здійснюють дрібний і середній бізнес та орієнтуються на задоволення конкретних місцевих потреб. Вони забезпечують індивідуальний підхід до клієнта, але на базі винаходів фірм віолентів. Комутанти працюють на етапі падіння циклу виробництва продукції. Їх науково-технічна політика вимагає рішень про своєчасне постачання продукції на виробництво, про ступінь технологічного освоєння виробів, які випущені віолентами, про доцільні зміни в них відповідно до вимог споживачів. Інноваційний менеджер в таких фірмах повинен чітко розуміти специфіку споживачів продукції, ситуацію, що склалася на ринку і точно, оперативно та достовірно передбачувати ймовірні кризи.

Сьогодні підприємства все частіше застосовують стратегію передбачення. Доцільніше передбачити кризу і ввести в систему таку новизну, яка повністю її виключає або згладжує негативні моменти квазістабільно розвитку [65]. Менеджери, які здатні передбачити кризу, запропонувати систему заходів по мінімізації наслідків кризи і втілити ці заходи в життя, варто вважати інноваційними менеджерами. Поле їх діяльності – великі потрясіння (майбутні чи теперішні), вони не повинні приділяти особливої уваги звичайним нововведенням: це – справа традиційних менеджерів. Процес менеджменту інновацій в умовах прискорення темпів науково-технічного прогресу вимагає від організаційних структур здатності до швидкого упорядкування і гнучкої адаптації.

Статистичні дані за 1991-2004 роки свідчать про те, що продовжується тенденція відставання технічного рівня нових видів техніки і технології від її світового рівня, відставання в галузі впровадження новітніх технологій і освоєння на їх базі виробництва принципово нових видів наукоємної продукції, скорочення рівня реалізації досягнень науки і техніки на зовнішньому ринку, скорочення масштабів реалізації досягнень науки і техніки. В 2006 році лише 13,5 % промислових підприємств України займалися інноваційною діяльністю. В 2007 та 2008 роках ця частка дещо підвищилась до 14,1 % і 14,8 % відповідно [42].

Суб’єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана фінансова підтримка шляхом:

повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів;

часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування інноваційних проектів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту або інших суб’єктів інноваційної діяльності;

повної чи часткової компенсації відсотків, сплачених суб’єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України „Про страхування”.

Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є кошти Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим, власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ, власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності, кошти (інвестицій) будь-яких фізичних і юридичних осіб та інші джерела, не заборонені законодавством України.

Результати інноваційної діяльності виражаються у вигляді інноваційної продукції, що може мати конкретну речову форму чи бути в неупредметненій формі (ноу-хау). Творці нововведень здобувають на них авторські і суміжні з ними права. Виникає таке юридичне поняття, як інтелектуальна власність. Дане поняття передбачене Конвенцією, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності в 1967 році. Завдання Всесвітньої організації інтелектуальної власності полягає в сприянні її охорони. Об’єкти інтелектуальної власності можуть використовуватися підприємствами, установами, організаціями і приносити дохід. Вони включаються до складу нематеріальних активів.

Охоронними документами на винаходи є патенти, авторські посвідчення. Патент засвідчує авторство, пріоритет і виключне право на використання винаходу протягом терміну дії патенту [11,20]. Патенти служать джерелом інформації про новітні науково-технічні досягнення, знання яких надзвичайно важливе для інноваційного менеджера. Безпосередньому одержанню патенту передує подача заявки, що містить зведення про автора, його законного представника, опис об’єкту, зведення про обсяг і терміни охорони.

Інноваційна продукція повинна мати індивідуалізацію. Одним із засобів індивідуалізації продукції є товарний знак. Товарний знак – це позначення, за допомогою якого відрізняють товари та послуги одних юридичних чи фізичних осіб від однорідних товарів і послуг інших юридичних і фізичних осіб [15, c.167]. Товарним знаком може бути оригінальне графічне зображення, сполучення цифр чи букв. Він відіграє важливу роль як для виробників і продавців, так і для покупців нововведень, де вказується, хто несе відповідальність за визначений товар. Однорідна продукція може випускатися різними виробниками і поширюватися різними продавцями. Саме товарний знак служить орієнтиром, підставою при виборі товару. Товарний знак є предметом ліцензійних угод і об’єктом охорони промислової власності.

До результатів інноваційної діяльності також відносять промислові зразки й „ноу-хау”. Останнє являє собою цілком чи частково конфіденційні знання, досвід, навички, які включають зведення технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру. Використання „ноу-хау” забезпечує певні переваги і комерційну вигоду особі, що їх одержала.


„Ноу-хау” може бути:

незапатентовані технологічні знання і процеси, практичний досвід, методи, способи і навички з проектування, розрахунків, будівни