Реферат: Одеська національна юридична академія на правах рукопису Якубовська Наталія олексіївна

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ


На правах рукопису


Якубовська Наталія ОЛЕКСІЇВНА


УДК 341.96:347.721


ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ

БАГАТОНАЦІОНАЛЬНИХ КОМПАНІЙ


Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук


Науковий керівник

Черкес Марко Юхимович

к.ю.н., доцент


Одеса – 2006


ЗМІСТ
Вступ.………………………………………………………………………...

3







Розділ 1. Концептуальні засади правового регулювання діяльності

багатонаціональних компаній ……....……….……………………………...


9

1.1 Правові передумови виникнення та розвитку багатонаціональних підприємств ......................................................................................................


9

1.2 Регулювання діяльності багатонаціональних компаній на міжнародному рівні …….……………………………………………………


21

1.3 Доктринальний аналіз концепцій правосуб’єктності багатонаціональних груп компаній …...........................................................


55







Розділ 2. Особливості правової регламентації діяльності

багатонаціональних компаній в країнах-членах регіональних

інтеграційних об’єднань ..………..……………………………………...….



73

2.1 Правове регулювання діяльності багатонаціональних компаній на території Європейського Союзу …………………........................................


73

2.2 Нормативно-правова база функціонування багатонаціональних компаній у країнах Північноамериканської зони вільної торгівлі ….........


93

2.3 Правові умови діяльності багатонаціональних компаній на території держав, що входять до Асоціації країн Південно-Східної Азії …………...


111







Розділ 3. Механізм регулювання діяльності багатонаціональних

компаній у постсоціалістичних державах ……………....…………………..


129

3.1 Досвід реформування системи регулювання діяльності багатонаціональних компаній в країнах Центральної та Східної Європи


129

3.2 Сучасний стан правового регулювання діяльності багатонаціональних компаній в Україні та шляхи його вдосконалення ...


141







Висновки………………….…………………………………………………...

155







Список використаних джерел……………………………………..…………

160



ВСТУП


^ Актуальність теми дослідження. Інтенсивна глобалізація світової економіки і міжнародних відносин, рушійною силою якої виступають багатонаціональні компанії (БНК), надає особливої актуальності дослідженню сучасного стану правового регулювання їх діяльності в рамках системи міжнародного приватного права. Ефективність правового регулювання діяльності БНК на національному рівні позначається не лише на економічному розвиткові окремих держав, але й виступає важливим чинником економічного прогресу у всьому світі.

Феномен БНК поставив перед державами складне завдання правового регулювання відносин за участю іноземних компаній, які діють на їх території через використання організаційно-правових форм вітчизняних юридичних осіб. Поки створення уніфікованого правового регулювання діяльності БНК на міжнародному та регіональному рівнях перебуває у процесі становлення, держави розробляють власний масив спеціальних правових норм прямої дії, що регламентують порядок допуску та здійснення підприємницької діяльності іноземних компаній на їх території.

Вибір теми дисертації обумовлюється недостатнім рівнем порівняльно-правового дослідження у вітчизняній юридичній науці особливостей регулювання діяльності БНК у національних правових системах.

Актуальність теми визначається тим, що з кожним роком іноземний капітал відіграє все більш значну роль в економічному розвиткові України: лише за 2005 рік та перше півріччя 2006 року активи іноземних БНК зросли в країні майже на 120 %, досягнувши 18,4 млрд дол. За таких обставин розробка ефективної комплексної системи законодавства з регламентації діяльності багатонаціональних компаній на території України набуває особливої актуальності.

Зважаючи на невідповідність нормативно-правової бази, яка регламентує діяльність БНК на території України, стандартам та принципам, прийнятим у світовій практиці, постає нагальна потреба у розробці рекомендацій по вдосконаленню національного законодавства у цій сфері.

Це створює обґрунтовані підстави для вивчення існуючої у світі практики вирішення правових проблем, пов’язаних з функціонування БНК. Відповідна адаптація світового досвіду правового регулюванням діяльності БНК дозволить напрацювати на його основі власну національну систему взаємопов’язаних заходів, спрямованих на підвищення ефективності правової бази функціонування БНК в Україні, що позитивно вплине на соціально-економічний розвиток держави.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження є складовою частиною науково-дослідницької теми Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195).

^ Мета і задачі дослідження. Мета наукового дослідження полягає у розкритті особливостей правової регламентації діяльності БНК в національних правових системах.

Зазначена мета дослідження зумовила необхідність поставити та розв’язати наступні завдання:

проаналізувати проблеми, пов’язані з визначенням приватноправового статусу БНК;

висвітлити недоліки застосування традиційних методів міжнародного приватного права для регулювання діяльності БНК;

визначити перспективи уніфікації матеріально-правових норм для регулювання діяльності БНК;

дослідити процес становлення міжнародної системи регулювання діяльності БНК;

виявити стан та оцінити ефективність правового регулювання діяльності БНК у національних правових системах країн-членів регіональних інтеграційних об’єднань;

вивчити досвід впровадження світових стандартів регулювання діяльності багатонаціональних компаній у законодавство постсоціалістичних країн;

розробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства України у сфері регулювання діяльності БНК на її території.

Об’єктом дисертаційного дослідження є світова практика застосування норм міжнародного приватного права для регулювання відносин, що виникають в процесі діяльності багатонаціональних компаній.

Предметом дисертаційного дослідження є особливості правових механізмів та процедур регулювання діяльності БНК в окремих національних правових системах.

^ Методологічною основою дисертації стали прийняті в юридичній науці методи наукового дослідження: діалектичний, історичний, формально-логічний та порівняльно-правовий.

Застосування діалектичного методу дало змогу дослідити хід становлення і розвитку законодавства, що регулює діяльність БНК, у національних правових системах. Історичний метод дозволив виявити причини появи і розвитку такої форми здійснення комерційної діяльності, як БНК, а також еволюцію концепцій щодо їх правосуб’єктності. Формально-логічний метод дозволив проаналізувати зміст чинного законодавства окремих країн з регулювання діяльності БНК на їх території. Порівняльно-правовий метод був використаний для виявлення особливостей, що існують у правовому регулюванні діяльності БНК у національних правових системах окремих держав.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження складають роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема Л.П. Ануфрієвої, А.В. Асоскова, М.М. Богуславського, В.І. Борисової, М.І. Бруна, М.І. Данилькевича, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Г.К. Дмитрієвої, Д.В. Задихайла, В.П. Звєкова, О.С. Іоффе, В.І. Кисіля, В.М. Корецького, М.І. Кулагіна, Л.А. Лунца, Л.А. Лялікової, І.І. Лукашука, О.Л. Маковського, О.Ю. Мельника, О.О. Мережка, П. Мушлинскі, Б.І. Осмініна, І.А. Покровського, Л. Раапе, М.Ю. Тихомирова, Г.І. Тункіна, Г.С. Фединяк, О.І. Харитонової, Т. Хартли, О.М. Хєди, М.Ю. Черкеса, Дж. Чешира, Ю.М. Юмашева та інших дослідників.

^ Наукова новизна одержаних результаті РОЗДІЛ 2

^ ОСОБЛИВОСТІ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ

ДІЯЛЬНОСТІ БАГАТОНАЦІОНАЛЬНИХ КОМПАНІЙ

В КРАЇНАХ-ЧЛЕНАХ РЕГІОНАЛЬНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ОБ’ЄДНАНЬ


2.1 Правове регулювання діяльності багатонаціональних компаній на території Європейського Союзу


Право ЄС – це унікальний правовий феномен, який виник у результаті розвитку європейської інтеграції і є результатом реалізації наднаціональної компетенції інститутів Європейського союзу (ЄС). Правова система ЄС знаходиться на стику міжнародного та внутрішньодержавного права країн-членів Союзу і характеризується самостійними джерелами та принципами.

Система джерел права ЄС включає дві групи актів – акти первинного права та акти вторинного права. До першої групи відносяться усі установчі договори ЄС, які за своєю юридичною природою є міжнародними договорами. У першу чергу це Паризький договір про заснування ЄОУС 1951 року, Римський договір, що засновує Європейське співтовариство 1957 р., Римський договір, що засновує Євратом 1957р., Маастрихтський договір про Європейський Союз 1992 р., а також міжнародні договори, які їх змінюють чи доповнюють: Брюссельський договір, що засновує єдину Раду та єдину Комісію європейських співтовариств (Договір про злиття) 1965 р., Бюджетні договори 1970 та 1975 рр., Єдиний європейський акт 1986 р., Амстердамський договір про зміну Договору про Європейський Союз 1997 року, Ніццький договір 2001 р., який вносить чергові зміни до установчих догорів Союзу та деякі інші. Будучи одвічно міжнародними, згадані договори набули характеристики державного (конституційного) права ЄС. Норми які містяться в цих актах, мають вищу юридичну силу відносно всіх інших норм ЄС, які містяться в актах вторинного права.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Нарешті, по-третє, Генеральна угода з торгівлі послугами 1995 р., в якій беруть участь усі члени Світової організації торгівлі. Метою Угоди є зниження обмежень на всі види міжнародної торгівлі банківськими і фінансовими послугами, до яких також відноситься комерційна присутність постачальника послуг однієї країни-учасниці Угоди на території будь-якої іншої країни-учасниці. Комерційна присутність включає будь-який тип підприємницької або професійної діяльності, яка здійснюється з метою поставки послуг через, по-перше, заснування, придбання чи використання юридичної особи або, по-друге, створення чи використання відділення або представництва на території країни-учасниці Угоди.

Країни ЄС, як учасниці Генеральної угоди з торгівлі послугами, повинні негайно і безумовно надавати для послуг і постачальників послуг будь-якого іншого учасника цієї Угоди режим, не менш сприятливий, аніж той, який вони надають для таких же послуг або постачальників послуг будь-якої іншої країни, тобто режим найбільшого сприяння. Положення згаданої Угоди не можуть використовуватися для перешкоджання будь-якому її члену отримувати або надавати переваги сусіднім країнам з метою полегшення обміну послугами в межах прикордонних територій, виробництво і споживання яких здійснюється в рамках цих територій. Важливим також є положення, яке забороняє введення обмежень на участь іноземного капіталу у формі введення лімітів максимального відсотка іноземного володіння акціями або загальної вартості індивідуальних чи сукупних іноземних інвестицій.

Важливим сектором єдиного ринку ЄС є ринок цінних паперів. Так само як і щодо інших фінансових ринків, регулювання ринку цінних паперів будується на одному із основних принципів ЄС – свободі руху капіталів та послуг. Загальний огляд законодавства ЄС у цій сфері показує, що встановлення єдиних правил та уніфікованих стандартів є основною формою регулювання ринків цінних паперів його членів. Зазначена мета реалізується шляхом: встановлення єдиних правил поведінки учасників ринків та стандартів щодо випуску і обігу цінних паперів; координування діяльності наглядових органів країн-членів ЄС; забезпечення взаємного допуску на ринки цінних паперів країн-членів ЄС, включаючи здійснення портфельного інвестування 21, с.31.

Прагнення країн ЄС до інтеграції фінансових ринків утілилося в затвердженні Європейською Комісією у травні 1999 р. Плану дій сектору фінансових послуг (“Financial Services Action Plan”, “FSAP”), строк виконання якого – кінець 2005 року. Головна мета Плану полягає у створенні єдиної системи правового регулювання діяльності на фінансових ринках країн ЄС. На сьогоднішній день більша частина нормативних актів, які складають План, вже схвалена. До найбільш важливих з них належать:

Директива про проспект емісій (“Prospectuses Directive”), основною метою якої є регулювання обігу на ринку єврооблігацій (евробондів). Єврооблігаціями є цінні папери, деноміновані у валюті, відмінній від валюти країни емітента, що розміщуються за допомогою синдикату андеррайтерів серед іноземних інвесторів, для яких така валюта, як правило, також є іноземною. Тобто євробонд випускається на ринку, що знаходиться поза зоною впливу монетарних регуляторів тієї країни, у валюті якої він номінований. При цьому члени синдикату андеррайтерів беруть на себе відповідальність щодо відповідності розміщення єврооблігацій законодавству країн інвесторів. Згідно з Директивою, єврооблігації: повинні бути розміщені синдикатом андеррайтерів, принаймні два з яких мають зареєстровані представництва у різних країнах; мають розміщуватися в значних обсягах в одній або більше країнах, відмінних від тієї, де зареєстрований емітент. Первісне розміщення облігацій має відбуватися тільки через кредитні або фінансові інститути.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Крім того, в Ірландії діє чимало законів та підзаконних актів, у тому числі прийнятих на рівні ЄС, присвячених регулюванню питань зайнятості, соціального забезпечення, захисту навколишнього середовища, оподаткування та інших сфер.

Слід також зазначити, що Ірландія залучає інвестиції у сфери виробництва та міжнародного торгового сервісу в будь-яких існуючих організаційних формах. Найчастіше іноземні інвестицій приймають форму офшорної компанії. Хоча національним законодавством не визначено її правовий статус, офшорною вважається заснована у Ірландії компанія, що належить нерезидентам й одержує прибуток з джерел, які знаходяться у самій країні або за її межами.

Прибуток інкорпорованої у Ірландії компанії, одержуваний по всьому світу, підпадає під ірландське корпоративне оподаткування. Низька ставка корпоративного податку як для місцевих, так й для іноземних компаній, з січня 2003 року становить 12,5% є однією з найістотніших причин привабливості інвестування у Ірландію. Такий корпоративний податок є одним з найнижчих у ЄС, а Уряд Ірландії твердо протистоїть будь-яким спробам гармонізації та введенню на території Союзу єдиних податкових ставок 95.

Найважливішим центром по залученню закордонних інвестицій багатонаціональних компаній в Європі та світі є Велике Герцогство Люксембург, яке зайняло це положення завдяки географічному розташуванню у центрі Європи, членству в ЄС, ефективності мережі банківських послуг, стабільності уряду та привабливості податкової політики, а також доступ до ринку євровалют.

Регулятивна політика та законодавство Люксембургу характеризується значною транспарентністю та ефективністю, що створює у країні умови для чесної конкуренції. Національні закони є досі “гостинними” до закордонних інвесторів й не містять норм, які можуть стати на заваді інвестиціям. Формальні процедури з ліцензування та видачі необхідних дозволів є достатньо модернізованими та відкритими й, на відміну від більшості європейських країн, не відрізняються бюрократизмом та тяганиною. Усі процедури здійснюються державними органами. Всі проекти законів та інших нормативних актів до їх прийняття публікуються з метою їх публічного обговорення. Крім того, регулятивна система Люксембургу повністю узгоджена з міжнародними нормами.

Уряд Люксембургу проводить активну політику з заохочення закордонних інвестицій. Формально визначених правових режимів діяльності закордонних інвесторів як таких у країні не існує. Однак на базі “ad hoc” уряд Люксембургу пропонує безліч видів сприяння інвестиціям, включаючи державні гарантії, податкові стимули, субсидії, підтримка у проектах з розвитку та ін. Засоби сприяння інвестуванню у країну, які доступні закордонним інвесторам, містяться у законах 1923 та 1972 років. Вони передбачають надання податкових знижок та гарантують активну державну допомогу.

Законодавство Люксембургу надає право на заснування або участь у торгово-промислових підприємств на території країни як місцевим, так й іноземним приватним особам.

Обмежень, які застосовуються безпосередньо до закордонних інвесторів у законах Люксембургу немає.

Можна виділити наступні типи форм організацій компаній, які найчастіше використовуються БНК для мінімізації адміністративних витрат та покращення ефективності їх діяльності на території Люксембургу:

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Закордонні інвестори мають рівне з іншими право приймати участь у діючих приватизаційних програмах, процедура надання яких відрізняється транспарентністю й не передбачає застосування до закордонних інвесторів жодних бар’єрів як під час здійснення інвестування, так й після того, як воно було зроблено.

Більше того, не існує жодного законодавчого акту, що містив би норми, які безпосередньо зобов'язують місцеві приватні компанії обмежувати або забороняти надходження до них іноземних інвестицій, іноземну власність або іноземний контроль 95.


2.2 Нормативно-правова база функціонування багатонаціональних компаній у країнах Північноамериканської зони вільної торгівлі


Інтеграція північноамериканських держав розвивається у традиційному напрямку, а саме через формування спільних ринків товарів, капіталів та послуг. 1 січня 1994 року набула чинності угода про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА). До неї увійшли Сполучені Штати, Канада і Мексика. Угода про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі містить у собі наступні пункти:

скасування протягом 10 років тарифів на 99 відсотків товарів, якими торгують між собою Мексика, Канада і США;

усунення більшості бар’єрів у міжнародному обміні послугами, що надає, наприклад, фінансовим інституціям США та Канади до 2000 року необмежений доступ до мексиканського ринку;

захист прав інтелектуальної власності;

усунення більшості обмежень на прямі іноземні інвестиції між трьома країнами – членами, де особливої уваги надаватиметься енергетичній та залізничній галузям Мексики, американським індустріям авіаперевезень та радіокомунікацій і канадській “індустрії культури”;

застосування національних екологічних стандартів за наявності відповідної наукової бази. Зниження рівня стандартів з метою залучення інвестицій вважається неприпустимим;

створення двох комісій, уповноважених накладати штрафи і скасовувати торговельні привілеї в разі нехтування екологічними стандартами або правовими нормами, що стосуються здоров’я і безпеки, мінімальних ставок зарплатні або дитячої праці [149].

Якщо Канада, а особливо США, і до створення Північноамериканської зони вільної торгівлі були досить відкритими країнами для закордонних інвестицій, то Мексиці для відповідності вимогам НАФТА довелося внести істотні зміни до національних нормативно-правових актів.

У 1993 році в Мексиці відповідно до інвестиційного розділу угоди НАФТА був прийнятий новий Закон про іноземні інвестиції, яким було надано національний режим для більшості закордонних капіталовкладень, зняв обов’язкові вимоги при реалізації більшості закордонних проектів, спростив систему автоматичної реєстрації іноземних інвестицій.

Американським і канадським БНК на території Мексики був наданий режим найбільшого сприяння і право брати участь на рівних умовах з національними компаніями в операціях по злиттю і поглинанню мексиканських фірм. При цьому інвестори з Канади і США також одержали право на використання міжнародного арбітражу у спірних питаннях і на безперешкодний трансферт за кордон усіх своїх фінансових активів.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

5. “Foreign Assistance Act” (1961) - обмежує можливість американських та іноземних компаній, 95 відсотками власності яких володіють громадяни США, на отримання державних субсидії та гарантій, включаючи ті, що надаються Корпорацією приватних зовнішніх інвестицій (“Overseas Private Investment Corporation”, “OPIC”) компаніям, які інвестують в економіку країн, що розвиваються.

6. Закон про передові американські технології (“American Technology Preeminence Act”, 1991) обмежує можливість закордонного інвестора отримати фінансову допомогу в рамках Програми в сфері передових технологій (“Advanced Technology Program”). Для її здобуття він має довести, що створювана їм компанія буде випускати продукцію, яка приноситиме Сполученим Штатам економічну вигоду, а виділені в рамках Програми кошти підуть на проведення науково-дослідницьких робіт.

7. Американські підприємства, які контролюються іноземними громадянами, не можуть претендувати на спеціальну фінансову допомогу та державні дотації при виробництві та переробці сільськогосподарської продукції.

8. Згідно з Законом про ліцензування прокладення підводних кабелів (“Submarine Cable Landing License Act”, 1921), ліцензії на прокладку та обслуговування в Сполучених Штатах будь-якого підводного кабелю, який прямо чи посередньо з’єднує країну з іноземною державою, уповноважена видавати Федеральна Комісія з питань комунікацій за згодою Державного департаменту США. З метою охорони прав громадян США, які знаходяться за кордоном, дія цих ліцензій може бути у будь-який час Комісією призупинена або анульована.

9. Діючі законодавчі акти США частково обмежують участь іноземного капіталу при створенні акціонерних компаній у сфері повітряного та морського транспорту, а також пов’язаній з цим діяльністю. Так, наприклад, перевезення вантажів повітряним транспортом можуть здійснювати лише національні авіакомпанії, які контролюються громадянами США та 75 відсотків акцій яких знаходиться у власності громадян США. І питання регулюються Законом про федеральну авіацію (“Federal Aviation Act”, 1958). Діяльність на морському транспорті підконтрольна Федеральній морській комісії й регулюється Законом про здійснення закордонних морських перевезень (“Foreign Shipping Practices Act”, 1988), Законом про торгове мореплавство (“Merchant Marine Act”, 1920) та Законом про закон о судноплавство (“Shipping Act”, 1984).

10. Закон про оборонну продукцію (“Defense Production Act”, 1992) та Закон про інвестування конверсії та перехідний період оборонної промисловості (“Defense Conversion Reinvestment and Transition Act”, 1992) фактично повністю обмежують участь іноземного капіталу в сфері розробки та виробництва військової техніки та озброєнь.

11. Регулювання діяльності іноземних компаній у банківському та інших фінансових секторах США, як правило, базується на принципі взаємності, тобто залежить від відношення уряду країни національності іноземної компанії до американських компаній. Так, наприклад, кредитно-грошова політика США по відношенню до іноземних фірм відбивається у Законі про основних дилерів (“Primary Dealers Act”, 1988). Цим актом з серпня 1989 року Федеральному Резервному Банку США надано право відмовитися від визнання іноземної фінансової установи первинним дилером, що має право укладати прямі угоди з казначейством та федеральними резервними банками, якщо уряд країни національності іноземного банка не надає національний режим американським банкам у операціях з державними цінними паперами.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Крім Закону про інвестиції, що містить основні правові умови здійснення закордонних інвестицій, інвестування у певні специфічні сектори економіки Канади, які визнані найбільш важливими для забезпечення національної безпеки та захисту культурної самобутності країни, регулюється спеціальними нормативними актами.

Так закордонні інвестиції у банківський сектор знаходяться під контролем Міністерства фінансів Канади й регулюються Законом про банки (“Bank Act”, 1991). Перегляд цього закону та інших актів, які стосуються фінансових послуг, в обов’язковому порядку здійснюється кожні п’ять років. На сьогоднішній момент в Канаді дозволяється відкривати два типи відділень закордонних банків - банки, які надають повний об’єм послуг та кредитні банки. Розгляд заяв закордонних фінансових установ на здійснення інвестицій в Канаду здійснює спеціальний орган, який діє в рамках Міністерства Фінансів Канади, а саме, Управління фінансовими установами.

Закордонні інвестиції у радіомовлення та телебачення регулюються Законом про віщання (“Broadcast Act”, 1991), який визначає державну політику в цій сфері. Її реалізація покладена на Комісію з радіо, телебачення та телекомунікації. Крім того, в Канаді існує Закон про телекомунікації (“Telecommunications Act”, 1993). Цим Законом було введено ліміт на загальну закордонну власність у телекомунікаційних засобах Канади, якій складає 46,7%.

Регулювання інвестицій може здійснюватися не лише в рамках федеральної юрисдикції. Так провінції можуть вводити певні обмеження щодо закордонних інвестицій, які, як правило, стосуються питань придбання на їх території земель або нерухомого майна, а також надання певних видів фінансових послуг, регулювання яких належить до компетенції провінції.

Трудові відносини також підлягають регулюванню як в рамках федеральної юрисдикції, так й на рівні провінцій. Так, трудові відносини у галузях, які мають федеральне значення (залізничний, авіаційний та банківській сектори), регулюються Кодексом законів про працю Канади (“Canada Labor Code”). Трудові відносини у більшості інших секторів – законами провінцій (наприклад, Законом провінції Онтаріо про трудові відносини (“Labour Relations Act”, 1995).

Спеціальних податкових нормативних актів, які застосовуються лише до закордонних інвесторів, в Канаді не існує. Згідно з Законом про податок з прибутку (“Income Tax Act”, 1985) у Канаді визнається недискримінаційний податковий режим щодо іноземних компаній. Закордонні інвестори, які ведуть справи на території країни, підпорядковуються тим самим податковим правилам, що й місцеві фірми. Корпорації, які знаходяться на території Канади сплачують корпоративний податок з прибутку. При цьому він не залежить від того, хто володіє або контролює корпорацію – громадяни Канади чи закордонні інвестори. Корпорації, які є резидентами Канади, оподатковуються виходячи з їхнього загального прибутку. Корпорації, які займаються бізнесом на території Канади через свої підрозділи й не є резидентами, оподатковуються Канадою виходячи з прибутку, який вони отримали на її території.

Кім того, законодавство Канади надає корпораціям усебічний захист їх права приватної власності. Права власності можуть обмежуватися лише правом держави на антимонопольне регулювання та експропріацію у разі суспільної потреби. Забезпечення додержання антимонопольного законодавства Канади покладено на Бюро з питань конкурентної політики. Також для інвесторів з країн-членів НАФТА передбачений спеціальний механізм розв’язання спорів з приводу експропріації урядом Канади їхньої власності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Міжнародні інвестиційні угоди, учасницею яких стала Канада, а також типовий канадський двосторонній договір про захист інвестицій гарантують захист як матеріальної власності, так й нематеріальних майнових прав корпорацій. Так, захисту інтелектуальної власності у Канаді присвячені наступні федеральні акти: Закон про авторське право (“The Copyright Act”), Закон про технічний дизайн (“Industrial Design Act”), Закон про оформлення інтегральних схем (“Integrated Circuit Typography Act”), Закон про патент (“Patent Act”), Закон про торгову марку (“Trademark Act”), тощо.


^ 2.3 Правові умови діяльності БНК на території держав, що входять до Асоціації країн Південно-Східної Азії


Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) було утворено 8 серпня 1967 року у м. Банкоку. До неї увійшли Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, потім Бруней (у 1984 році), В'єтнам (у 1995 році), Лаос і М’янма (у 1997 році), Камбоджі (у 1999 році).

Задача перетворення АСЕАН в один із світових політичних і економічних центрів стимулювала це регіональне угруповання до активного вирішування низки надзвичайно важливих питань до яких, насамперед, належить: запровадження зони інвестицій та вільної торгівлі; уведення єдиної валюти; створення розгорнутої економічної інфраструктури; формування спеціальної структури управління.

Фінансова криза, що охопила країни регіону у 1997 році, мала серйозні негативні політико-економічні наслідки майже для всіх держав, що входять в АСЕАН. Разом з тим, її наслідки спонукали країни регіону до більш тісної взаємодії, зокрема у сфері залучення інвестицій БНК.

Інтеграція країн АСЕАН базується на трьох основних угодах: Рамковій угоді про зону інвестицій в АСЕАН (АІА), Угоді про створення зони вільної торгівлі АСЕАН (АФТА), Базовій угоді про схему промислового співробітництва (АІКО).

Рамкову угоду про створення зони інвестицій АСЕАН було укладено у жовтні 1998 року. Зона інвестицій АСЕАН (АІА) охоплює території всіх держав - членів Асоціації і є одним з основних інструментів залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій шляхом надання іноземним БНК національного режиму, податкових пільг, скасування обмежень на частку іноземного капіталу.

АСЕАН, спираючись на розуміння необхідності поглиблення лібералізації економіки, неможливості забезпечення власними силами інвестицій, необхідних для розвитку сучасних технологій, що змогли б допомогти регіонові посісти гідне місце у світі у ХХІ столітті, прийняла рішення об'єднати зусилля в цьому напрямку, поступово відкрити внутрішній ринок не тільки для торгівлі, але і для іноземних інвестицій, причому як для капіталовкладень БНК із країн-членів Асоціації, так і з третіх країн.

Стимулюючу роль у прийнятті Рамкової угоди зіграла азійська фінансова криза 1997 року, наслідком якої став суттєвий відтік іноземного капіталу. У такій ситуації країни регіону для того, щоб зберегти капіталовкладення принаймні стратегічних інвесторів, вирішили дозволити іноземним БНК здійснювати інвестиції у раніше недоступні для них сектори економіки.

Так, відповідно до Рамкової угоди про зону інвестицій учасники Асоціації взяли на себе зобов'язання поетапно відкрити до 2010 року основні сектори національної промисловості для БНК з держав-членів Асоціації і до 2020 року – для БНК з третіх країн. Разом з тим, з метою захисту національних ринків Рамкова угода передбачає запровадження тимчасових обмежень на доступ БНК до деяких стратегічних галузей.

Учасники Угоди також зобов'язалися поступово надати діяльності всіх іноземних БНК національний режим (до 2010 року – БНК з країн АСЕАН, до 2020 року – БНК із усіх інших країн). А БНК, що здійснюють інвестиції в обробну промисловість, національний режим отримують негайно.

Під час ще першої зустрічі членів Ради зони інвестицій АСЕАН (березень 1999 року) було прийнято рішення про поширення національного режиму і на інвестиції у сферу послуг, безпосередньо пов'язаних з обробною промисловістю.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Інкорпорація товариства з обмеженою відповідальністю відбувається відповідно до Закону про компанії 1995 року. Відповідно до цього Закону, акціонери індонезійської компанії несуть обмежену відповідальність за борги компанії, лише с того моменту, коли її статут схвалений Міністерством юстиції Індонезії. Заснованою ж компанія вважається після нотаріального затвердження статуту.

В період після того, як статут був підписаний та затверджений нотаріально, але до його схвалення Міністерством юстиції, компанія вважається товариством з необмеженою відповідальністю, засновники якої несуть повну персональну відповідальність за діяльність та борги компанії. Персональна відповідальність припиняється після отримання відповідної згоди від Міністерства юстиції та після того, як на загальних зборах акціонерів затверджені, схвалені та прийняті усі попередні дії та зобов’язання, що виникли у компанії у період, коли статут був підписаний але не схвалений Міністерством юстиції.

Відповідно, після схвалення статуту компанії Міністерством юстиції, її акціонери несуть відповідальність за борги компанії лише в межах їх підписного (акціонерного) капіталу, а саме в межах номінальної вартості акції, якими вони володіють. Однак, члени правління компанії несуть персональну відповідальність поки компанія не буде зареєстрована у Реєстрі компаній, який веде Департамент промисловості та торгівлі, інформація про що має бути опублікована в офіційному виданні.

Слід відмітити, що букви “PT”, які зустрічаються у всіх назвах індонезійських компаній, є абревіатурою від “Perseroan Terbatas”, що означає “товариство з обмеженою відповідальністю” [119].

Дослідження свідчить, що в усіх країнах АСЕАН реєстрація і надання БНК відповідних документів для здійснення закордонних інвестицій є обов’язковою і суворо контрольованою процедурою з боку державних органів. Велика частина вимог до іноземних інвесторів при їхній реєстрації у всіх країнах збігається, хоча є і розходження. При цьому у більшості країн АСЕАН крім офіційних документів, поданих на розгляд, схвалення і реєстрацію, для закордонного інвестора обов’язковим є формулювання мети створення філії і перспективи її внеску в зростання обсягів національного виробництва.

Аналогічна ситуація складається і з кадрами. Уряди Таїланду і Сінгапуру не ставлять вимог щодо найму місцевих громадян, а обмеження на прийняття на роботу іноземних службовців наприкінці 90-х років були усунуті. Так, діяльність іноземців на території Таїланду регулюється Законом про діяльність іноземців. Згідно з законом іноземцем вважається фізична або юридична особа, яка не має національності Таїланду, включаючи компанії, власниками половини або більш ніж половини акцій яких є іноземці, а також компанії, половина або більше половини акціонерів якої є іноземцями. Закон виділяє три категорії діяльності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Для підвищення інвестиційної привабливості національних економік країни АСЕАН стали членами міжнародного агентства по гарантіях інвестиціям (МІГА), а також підписали значну кількість двосторонніх договорів щодо захисту закордонних інвестицій. Так, на початок 2006 року Малайзією було укладено 55 подібних угод, Таїландом – 27, Сінгапуром – 25.

У 1990 році в Азії за пропозицією Австралії була створена Організація економічного співробітництва країн азійсько-тихоокеанського регіону (АПЕК). До неї увійшло 18 держав, у тому числі США, Канада, Японія, Китай, Австралія, Південна Корея, Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Таїланд і Тайвань. До 2020 року, за прикладом АСЕАН, усередині АПЕК планується створити зону вільної торгової й інвестиційної діяльності. Ще до створ