Реферат: Методологічні засади формування методик індивідуального кримінологічного прогнозування. 107 Підрозділ 2

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1

Теоретичні засади проблеми девіантної поведінки неповнолітніх.



21

ПІДРОЗДІЛ 1.1. Нормативні системи, як еталон соціально виправданої поведінки


21

ПІДРОЗДІЛ 1.2. Основні положення теорії девіантної поведінки неповнолітніх.


49

Підрозділ 1.3. Типологізація девіантної поведінки. Співвідношення девіантної та злочинної поведінки.



83

Розділ 2

Методологія та методика індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх.



107

Підрозділ 2.1. Методологічні засади формування методик індивідуального кримінологічного прогнозування.



107

Підрозділ 2.2. Основні інститути соціалізації. Дисфункції інститутів соціалізації.



128

Підрозділ 2.3. Методика формування прогностичної моделі.



148

ВИСНОВКИ

160

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

166

184


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП


Суспільство, як і будь-яка складна система, має свої закони розвитку та функціонування. За умови накопичення певної критичної маси дисфункцій законів життєдіяльності відбувається руйнація системи в цілому. Тому кожне суспільство приділяє значну увагу збереженню і захисту цих законів. Очевидно, що до їх числа належать встановлені в суспільстві зразки поведінки та нормативні системи в цілому. При цьому необхідно зауважити, що нормативні системи формуються у відповідності з існуючою в суспільстві системою цінностей. Як зазначає Н.Смелзер, “суспільна цілісність – почуття того, що суспільство є міцною єдиною структурою, зітканою з різноманітних елементів – формується за умови погодження більшості членів суспільства з прийнятою в даному суспільстві системою цінностей.” .[1, с 130] При цьому система цінностей, забезпечуючи стабільність суспільства, сама є одним із найстабільніших за визначенням Е. Дюркгейма елементів цього суспільства. Очевидно, що Дюркгейм мав на увазі базову систему цінностей (“термінальну” за Рокачем).

Наявність процесу зміни поколінь обумовлює необхідність налагодження ретрансляції основних цінностей і відповідних їм нормативних систем від покоління до покоління. Ще в роботі “Держава” Платон пояснював поступову деградацію державного устрою втратою певної частини системи цінностей при передачі її від покоління до покоління.[2, С.67]

Однак треба враховувати, що суспільні відносини постійно змінюються, змінюються і відповідні їм цінності та норми поведінки. Тому відхилення від встановлених норм поведінки в значній мірі виправдані і об'єктивно обумовлені. Теоретики девіантної поведінки цілком справедливо стверджують, що існує соціально позитивна та соціально негативна девіантна поведінка.[3 c. 74] Отже перед кожним наступним поколінням суб'єктів соціалізації постає питання про необхідність свідомої ревізії системи цінностей та взірців поведінки, що будуть передаватись об'єкту в процесі соціалізації.

Дослідники проблем девiацiї вказують, що в момент виникнення будь-якої девiацiї дуже складно визначити, позитивна вона чи негативна. Тільки через певний час нащадки визначають, позитивний чи негативний вплив здійснює на систему суспільних відносин в цілому конкретний тип девiацiї. У випадку, коли визнається, що певний тип девіантної поведінки позитивно впливає на суспільні відносини, відбувається її інституалізація, тобто ця девiацiя стає нормою. Ми згідні з твердженням, що чи не основною ознакою направленості конкретної девiацiї стає її співвідношення з термінальною системою цінностей. Існує набір цінностей, які, на наш погляд, будуть залишатись недоторканими протягом часу, поки існує людина. Ця теза підтверджується практичною тотожністю основних постулатів щодо поведінки віруючих всіх всесвітніх релігій. В християнстві ці постулати викладені у Біблії (Исход 20:12-17)[4, с.79]. Отже ці норми поведінки стали цінностями людської цивілізації і їх порушення в будь-якому вигляді веде до девiацiй негативного спрямування.

В межах даного дослідження ми розглядатимемо девiацiї виключно негативного спрямування. Аналіз існуючих теорій девіантної поведінки свідчить, що саме ці теорії дають відповідь на два з чотирьох основних питань, що складають предмет кримінології – “причини та умови злочинності”, “особа злочинця”. Тобто теорії девіантної поведінки дають пояснення, яким чином соціальне оточення індивіда формує мотиваційну сферу особи, а також як константи конкретної мотиваційної сфери, сформованої на певному етапі життя, реагують на зовнішні подразники (соціальні умови).

Проблеми особистісних деформацій, що обумовлюють девіантну поведінку особи, з моменту відродження кримінології як науки на території СРСР активно розробляли провідні кримінологи (Г.А. Аванесов[5, 6], Ю.М. Антонян[7-12], А.І. Алєксєєв[13,14], Р.М.Абизов[15, 16], М.М. Бабаєв[17, 18], Ю.Д. Блувштейн[19,20,21], Т.С.Барило[22], Н.І. Ветров[23,24], Я.І. Гілінський[25, 26], О.М. Джужа[27, 28], А.І. Долгова[29-34], А.П. Закалюк[35, 36], А.П. Зелінський[37-41], К.Є. Ігошев[42-44], А.М. Костенко[45-47], В.М. Кудрявцев [48-50], І.П. Лановенко[51,52] Ф.А. Лопушанський,[53] Г.М. Міньковський,[54-58] та інші)

Поступальний розвиток суспільства обумовлений і обумовлює постійну зміну суспільних відносин. При цьому необхідно зауважити, що, як правило, зміни відбуваються поступово і в незначній частині всього масиву суспільних відносин, інакше настане хаос. Тому ми можемо стверджувати, що будь-які із нині існуючих суспільних відносин колись були відхиленням по відношенню до усталеної форми, яку вони замінили. Але якщо замінюються форми і структура відносин, то будуть мінятися і відхилення від них. Тому проблема вивчення девіантної поведінки завжди буде актуальною.

Актуальність тем, подібних обраній, також полягає в об'єкті дослідження. Особливість молоді як соціально-демографічної групи визначається не лише тим, що вона є однією з самих масових груп суспільства, але й тим, що майбутнє суспільства з високим ступенем вірогідності можна прогнозувати, виходячи із стану справ у процесі соціалізації молодого покоління.

Враховуючи нестійку ціннісну орієнтацію молодої людини, більшість дослідників девіантної поведінки констатують, що питома вага девіантних дій молоді об'єктивно вища, ніж у інших груп населення. В той же час, враховуючи ряд об’єктивних причин, в тому числі і фізіологічні особливості цього періоду розвитку людини, девіантні прояви молоді в цілому і неповнолітніх зокрема, як правило, носять значно менший суспільно небезпечний характер ніж у девіантів середнього віку. Тобто питома вага деліктів та злочинів в девіантній поведінці неповнолітніх значно менша, ніж у дорослого населення. Але необхідно пам'ятати, що кожний делікт, а тим більше злочин неповнолітнього, враховуючи перспективу розвитку особи, несе потенційно значно вищу суспільну небезпеку, ніж у дорослої людини. За умови відсутності адекватного стимулювання поведінки неповнолітнього девіантні прояви можуть інституалізуватися як норми і будуть засвоєні як цінності в межах інструментальної системи цінностей. Саме тому у всі часи і у всіх народів проблема соціалізації молодого покоління розглядалась як першочергове завдання суспільства. При цьому дисфункції соціалізації кримінологами досліджуються саме в контексті детермінуючого фактора девіантної поведінки неповнолітніх.

Практично з моменту виникнення і до цього часу проблематика, пов'язана з поведінкою неповнолітніх, що порушують нормативну систему права, була і залишається пріоритетним напрямком досліджень вітчизняних і зарубіжних кримінологів.

Необхідно зауважити, що тривалий час становлення та розвиток української кримінологічної школи відбувався в межах кримінологічних шкіл російського царату та Радянського Союзу. Природно й сучасна українська кримінологічна школа є спадкоємицею всіх здобутків і, нажаль, недоліків вказаних шкіл. Практично всі сучасні провідні кримінологи України не тільки виховувались на традиціях радянської кримінологічної школи, але і вагомо впливали на їх формування. Враховуючи сказане, надалі по тексту під вітчизняною кримінологічною школою ми будемо розуміти українську і радянську кримінологічні школи.

Більшість провідних представників вітчизняної кримінологічної школи так чи інакше займались проблемами, пов’язаними з противоправною поведінкою неповнолітніх та молоді. Особливо плідно в цьому напрямку працювали: Ю.М. Антонян, Ю.Д. Блувштейн, Т.С.Барило Н.І. Ветров, А.І. Долгова, А.П. Закалюк, А.П. Зелінський, К.Є. Ігошев, І.П. Лановенко, Ф.А. Лопушанський, С.Я.Лихова, А.Й. Міллер Г.М. Міньковський, М.М.Міхеєнко, П.П. Михайленко О.Я Светлов, А.П.Тузов, М.П.Чередніченко, Я.М.Шевченко, та інші

Тільки за останнє десятиліття було опубліковано ряд монографічних досліджень провідних українських кримінологів, присвячених проблемі протиправноїої поведінки неповнолітніх та молоді. Авторами цих досліджень стали: Г.С.Барило, А.М.Костенко, І.І.Лановенко, Ф.А.Лопушанський, П.П. Михайленко, А.Й.Міллєр, В.К.Негоденко, О.Я.Светлов, А.І.Селецький, С.А. Тарарухін, А.П.Тузов. та інші. Суспільствознавці стверджують, що в нинішній історичний період процес соціалізації в Україні зіштовхується з рядом проблем як глобального, так і регіонального характеру.

Об'єктивно процес соціалізації має певну ваду. Як правило, кожне наступне покоління в межах сім'ї – основного інституту соціалізації - отримує систему цінностей своїх батьків. Протягом тривалого часу розвитку людства самі темпи розвитку забезпечували збіг культурного та соціального циклу протягом декількох поколінь. Існує значна кількість робіт дослідників цивілізаційних процесів, в яких стверджується, що починаючи з ХХ ст. ці цикли почали не співпадати на рівні “батьки-діти”, а вже з середини ХХ ст. протягом одного покоління змінювалось декілька культурних циклів. [59-69], Тобто доводиться констатувати, що людство зіштовхнулось з проблемою, коли безпосередні суб'єкти соціалізації – батьки знаходяться в дезадаптивному стані. Засвоєна ними на адаптивному етапі соціалізації система цінностей та норм поведінки відстає від реально існуючого рівня суспільних відносин, при цьому з кожним роком збільшується неадекватність засвоєних на індивідуальному рівні та реально існуючих, обумовлених певним рівнем розвитку суспільних відносин системи цінностей та норм поведінки. Розбіжність культурного та соціального циклів безумовно є глобальною проблемою. В той же час на території України спостерігається низка детермінант дисфункції процесу соціалізації, притаманних пострадянським державам.

Докорінна зміна суспільних відносин при відсутності чіткої програми реорганізації суспільства привела до затяжної економічної, політичної та соціальної кризи. Довготривала криза в усіх сферах суспільного життя стала детермінантою дисфункцій основних інститутів соціалізації, що за умов стабілізації загальних показників злочинності у 1999 та 2000 роках привело до збільшення питомої ваги злочинів, скоєних неповнолітніми та молоддю. До того ж викликають значне занепокоєння зміни, що відбуваються в структурі злочинності неповнолітніх,

За даними Державного Комітету статистики України, протягом десяти років - з 1990р. до 2000р. - кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види корисливої злочинності, зросла: за крадіжки приватного майна у 1.7 рази, за розкрадання колективного та державного майна у 2.2 рази. Дані тенденції можна пояснити довготривалою економічною кризою.[Див. табл. 1]


Таблиця 1

^ КІЛЬКІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ, ЗАСУДЖЕНИХ ЗА ОКРЕМІ ВИДИ ЗЛОЧИНІВ




1990

1995

1998

1999

2000

Всього засуджено

12659

16745

18165

17652

20016

За розкрадання колективного та державного майна


2712


5011


5009


4972


6006

Крадіжки приватного майна

4623

6151

7004

6931

7987

Грабежі приватного майна громадян і розбої


1782


2387


2194


2055


2196

Навмисні вбивства і замахи на вбивство


93


147


206


183


257

Навмисні тяжкі тілесні ушкодження


156


155


225


171


233

Зґвалтування і спроби зґвалтування

671

276

187

149

106

Хуліганство

1068

1302

1681

1546

1475

Порушення правил безпеки та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами



252



63



59



53



--



Неповнолітніми та за їх співучастю скоєно 37,2 тис. злочинів (із кількості закінчених розслідуванням у 1999 р.) Майже кожний другий злочин неповнолітніх – тяжкий.

Дані наведені за статистичним збірником Державного комітету статистики[69 c.231]


При цьому неможливо пояснити економічними умовами зростання абсолютних показників таких насильницьких злочинів, як навмисні тяжкі тілесні ушкодження, навмисні вбивства та замахи на вбивство. В даному випадку ми можемо зробити припущення, що насильницькі злочини обумовлені значною деградацією систем цінностей суспільства, молоді і особи.

Тому виникає потреба детального аналізу місця системи цінностей в процесі формування мотиву злочинної дії і особливо мотивації злочинної діяльності. Згідно висунотої нами гіпотези система цінностей виступає еталонним сигналом в процесі мотивування. Одже виявлення загальної структури системи цінностей може дозволити досліднику прогнозувати поведінку особи взагалі і особи неповнолітнього зокрема.

Важливо пам'ятати, що вікова категорія - неповнолітні - через кожні два роки повністю змінюється. Тому більш наглядно демонструє стан процесу соціалізації молоді таблиця, наведена нижче. В цій таблиці показано, який відсоток серед злочинів окремого виду скоїли особи у віці від 14 до 30 років [Див. табл. 2]

Констатація суспільствознавцями факту довготривалої кризи в усіх галузях суспільного життя та її наслідків ставить перед науковцями в галузі суспільних наук, в тому числі і перед кримінологами, завдання створення програм, направлених на подолання даної кризи та її наслідків. До того ж сама криза висунула вимоги що до цих програм. За наявності дуже обмежених економічних ресурсів програми повинні при мінімальних затратах в найкоротший термін давати максимальний ефект.


Таблиця 2


Питома вага молоді у віці до 30 років, засудженої за окремі види злочинів(у відсотках до загальної кількості засуджених за відповідні злочини)[63, c.230]




1990

1995

1998

1999

2000

Всього засуджено

57,6

51,1

52,3

53,9

55,0

За розкрадання колективного та державного майна


53,9


45,9


52,7


54,7


56,6

Крадіжки приватного майна

74,3

61,3

60,8

62,5

64,2

Грабежі приватного майна громадян і розбої


82,1


79,0


76,0


77,3


77,8

Навмисні вбивства і замахи на вбивство

40,9

39,4

44,7

45,5

46,4

Навмисні тяжкі тілесні ушкодження

39,0

33,8

41,0

41,0

41,4

Зґвалтування і спроби зґвалтування

84,5

79,2

77,1

73,2

73,1

Хуліганство

75,3

56,2

61,7

65,5

67,.0


Згідно Указа президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000 “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” виділено окремий напрямок діяльності державних установ та громадських організацій – “мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище” [70, c.24]

Як видно з конкретних пунктів даної програми та переліку державних інститутів, що відповідають за реалізацію цих пунктів, Програма спрямована на реалізацію комплексного підходу до організації профілактики правопорушень серед неповнолітніх і молоді, який активно впроваджується і в теорії, і на практиці. Тільки за останні роки в різних галузях наукових знань були захищені ряд кандидатських та докторських дисертацій, присвячених вирішенню проблеми девіантної поведінки неповнолітніх та молоді

В галузі кримінології: Мороз В.Ф. “Делінквентність дітей до чотирнадцятирічного віку (кримінологічні проблеми)”; Лановенко И.И. “Концепция ранней профилактики половых преступлений”; Быргеу М.М. “Предупреждение вовлечения несовершеннолетних в преступное и антиобщественное поведение.”; Клименко А.П. “Криминологические последствия саморазрушающегося поведения молодёжи”; Колб О.Г. “Профілактика правопорушень серед неповнолітніх в слідчих ізоляторах МВС України”;

В галузі педагогіки, соціології та психології: Перепилиця Т.Г. “Соціокультурні чинники злочинної поведінки підлітків”; Пономаренко Г. О. “Профілактика девіантної поведінки учнівської молоді у системі діяльності правоохоронних органів”; Козубовська І.В. “Рання профілактика протиправноїої поведінки неповнолітніх”; Терещенко В.И. “Система профилактики правонарушений среди детей и подростков средствами гуманизации современной школы”; та інші.

Наведений вище далеко не повний перелік тематики наукових досліджень вчених різних галузей знань, спрямованих на розв'язання проблеми девіантної поведінки неповнолітніх та молоді, підтверджує тезу про необхідність вирішувати дану проблему як міжгалузеву.

Забезпечити максимальний ефект будь-якого процесу можливо лише при наявності науково обґрунтованого прогнозу. Практика діяльності правоохоронних органів, в тому числі і в галузі профілактики, засвідчує, що максимальний профілактичний ефект досягається за умови комплексності заходів, направлених на покращення ситуації взагалі та заходів, направлених на індивідуальну профілактику діяльності осіб, чия мотиваційна сфера з високою вірогідністю вказує на можливість девіантних дій, в тому числі й злочинних. Саме тому практично з кінця 60-х - початку 70-х років, тобто з моменту відродження радянської кримінології, цілий ряд вітчизняних авторів плідно працювали в галузі індивідуального кримінологічного прогнозування: Ю.М. Антонян, Ю.Д. Блувштейн,[71] А.П. Закалюк,[36] А.Ф. Зелінський,[72] А.П.Іващенко,[73] Г.М. Міньковський,[74] А.А. Новіков,[75] Ю.В. Солопанов. [76,77]

Методологічним базисом створення методик індивідуального кримінологічного прогнозування стали діяльнісний підхід в психології та неофункціональний підхід в соціології. Згідно діяльнісного підходу дослідник, вивчивши вчинки об'єкту дослідження, може встановити певні константи психічної структури і відповідно прогнозувати наступні вчинки в залежності від ситуації. З точки зору неофункціонального підходу людина є об’єктом соціалізації конкретного соціального середовища і в значній мірі психічні константи є продуктом цього середовища. Ця теза не суперечить психології, оскільки самі психологи вказують на наявність певних здібностей та задатків, які в залежності від умов соціалізації можуть або розвиватись, або деградувати.

Значна частина створених методик індивідуального кримінологічного прогнозування була присвячена кримінологічному прогнозуванню поведінки неповнолітніх. Це не дивно, зважаючи на описану вище актуальність дослідження соціально-демографічної групи неповнолітніх та молоді.

Найбільш вдалою, на наш погляд, виявилась методика, запропонована А.П.Закалюком. Йому в цій методиці вдалось позбутися вад, притаманних методикам того періоду. Зокрема методика А.П.Закалюка була максимально адаптована до суб'єкту збору та інтерпретації прогностично значимих факторів. І до цього часу, на наш погляд, дана методика за умови адаптації до нових соціальних умов може використовуватись стосовно неповнолітніх, що знаходяться на обліку в КМСН. Відповідно необхідно буде також змінити суб'єкт прогнозування з дільничного інспектора міліції на оперуповноваженого КМСН.

А.П. Закалюк створював свою методику на замовлення і в інтересах МВС СРСР, тому можна стверджувати, що вказана методика є методикою індивідуального прогнозування рецидиву делінквентної і злочинної поведінки неповнолітнього.

В процесі даного дисертаційного дослідження автор поставив перед собою мету: на підставі існуючих теорій девіантної поведінки молоді створити методику індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на вирішення окремих завдань, передбачених національними програмами та Указами Президента: “Діти України” - програма, затверджена Указом Президента України від 18.01.1996 р. №63/96; Указ Президента від 18.03.98 р. №200/98 “Про комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації”. Крім того, в Указі Президента України від 25 грудня 2000 року “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” окремий розділ присвячено профілактиці протиправної та злочинної поведінки неповнолітніх та молоді – “Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище”.

Тема дисертаційного дослідження обговорена й схвалена на засіданні Вченої ради Національної Академії внутрішніх справ України і передбачена планами наукових досліджень Академії й кафедри кримінології та юридичної соціології.


^ Мета і задачі. Кінцевою метою даного дослідження є створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітнього, яка б дозволила охопити процесом прогнозування весь масив неповнолітніх а не тільки тих, хто вже потрапив в коло зору міліції (як в методиці А.П.Закалюка).Поставлена мета досягається послідовним вирішенням наступних задач:

Аналіз та адаптація до українських умов існуючих теорій девіантної поведінки неповнолітніх та молоді з метою виявлення детермінант такої поведінки.

Відбір та аналіз функціонування основних інститутів соціалізації, їх дисфункцій та наслідків цих дисфункцій.

Вибір суб'єкту збору прогностично значимої інформації.

Вибір прогностично значимих факторів за двома ознаками:

а)достовірність інформації, наявної у суб'єктів її збору щодо прогностично значимих факторів;

б)питома вага прогностично значимих факторів в процесі формування девіантної поведінки.

^ Об'єкт дослідження: Причини та умови формування особи неповнолітнього девіанта в сучасній Україні.

Предмет дослідження: Прогностично значимі фактори та їх питома вага у процесі формування особи неповнолітнього девіанта.


^ Методологія та методика. Методологія даного кримінологічного дослідження ґрунтується на теоретичних засадах діяльнісного підходу в психології та неофункціоналізму в соціології. Методологічною основою даної роботи став структурно-функціональний аналіз процесу соціалізації особи та процесу формування окремої дії та діяльності взагалі. Окремий підрозділ роботи був присвячений типології кримінальної зараженості особи.

В процесі проведення і написання емпіричної частини роботи методологічною базою було обрано типологічний підхід створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки особи. Питома вага окремих прогностично значимих показників виявлялась методами: вивчення документів (наглядових справ КМСН) анкетування, опитування, експертних оцінок.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що зроблено спробу комплексного монографічного дослідження теорій девіантної поведінки молоді з точки зору виявлення детермінант протиправної й злочинної поведінки неповнолітніх. У процесі теоретичних досліджень було:

обґрунтовано необхідність розмежування понять девiант, делінквент, злочинець, запропонована нова інтерпретація та емпірична верифікація термінів “девiант”, “делінквент”;

створені циклічні моделі формування мотиву окремого поведінкового акту та мотивації життєдіяльності;

запропоновано нове місце системи цінностей особи в моделі процесів формування мотиву дії та мотивації життєдіяльності;

дана нова типологія кримінальної зараженості особи виходячи із двох системовизначаючих ознак:

а) нормативні системи, відносно норм яких відбувається відхилення поведінки особи;

б) стійкість установок на порушення нормативних приписів;

внаслідок проведених емпіричних досліджень отримана нова методика індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх.


^ Практичне значення. Отримана модель індивідуального кримінологічного прогнозування дозволяє регулярно проводити прогнозування поведінки всього масиву неповнолітніх, що навчаються. Отримана інформація може стати фактором, що консолідує зусилля всіх передбачених Законом України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” суб'єктів профілактики правопорушень неповнолітніх.


^ Апробація результатів дисертації. Результати досліджень були оприлюднені на:

“Міжнародній науковій конференції, присвяченій 50-річчю створення Ради Європи”, на засіданні секції №7 “Проблеми дитинства і молоді в сучасній Європі”.[78, с.261-266]

Науково-практичних семінарах з питань профілактики дитячої безпритульності та бездоглядності і правопорушень серед неповнолітніх в обласних центрах Чернігів, Суми, Харків, та районних центрах Прилуки, Ахтирка.

Дванадцятій Всеукраїнській науково-практичній конференції-форумі “Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою” [9, с 636-640]


Публікації. Матеріали дисертаційного дослідженея були опубліковані в наступних виданнях:

Джужа О.М., Корецький С.М. Проблеми девіантної поведінки (кримінологічний аспект) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 1999. – №1. - С. 179-184

Корецький С.М. Девіантна поведінка неповнолітніх: вплив факторів культури в її подоланні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 1999. – №3. - С. 81-87

Корецький С.М. Індивідуальне прогнозування девіантної поведінки неповнолітніх.// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 2000. – №3. - С. 81-87

Джужа О.М., Корецький С.М. Запобігання поширення СНІДу серед неповнолітніх та молоді// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 2000. – №4. - С. 179-184

Корецький С.М. Окремі аспекти загальносоціальної та спеціальної профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу // Бюлетень з обміну досвідом роботи / МВС України. - Київ, 2001. - №131. - С.34-37

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ


1.Суспільству, як і будь-якій складній системі, притаманні закони функціонування та розвитку. Одним з провідних законів функціонування суспільства є нормативне регулювання поведінки особи.

2.Нормативні системи діють сукупно, захищаючи наявну в суспільстві систему цінностей, яка, в свою чергу, відповідає певному історично сформованому рівню суспільних відносин. Тому на індивідуальному рівні система цінностей виступає еталонним сигналом мотивації поведінки людини.

3.Сукупна дія нормативних систем забезпечує максимально можливу ефективність нормативного регулювання поведінки особи за рахунок:

а)перекриття інформації, що забезпечує відсутність “ білих плям” в поінформованості особи про бажані взірці поведінки;

б)інваріантності форм реалізації, притаманних різноманітним нормативним системам.

4.Суспільству притаманна не тільки нормативно врегульована поведінка, а й відхилення від встановлених норм.

5.Збільшення питомої ваги девіантних дій в усьому масиві поведінкових актів - характерна ознака різкої і кардинальної зміни суспільних відносин і відповідно руйнації системи цінностей, що існувала.

6.З моменту виникнення теорій девiацiї їх стали розглядати не тільки як соціологічні, але й як кримінологічні, що відповідають на два з чотирьох основних питань, які складають предмет кримінології - причини та умови злочинності та особа злочинця.

7.Більшість теорій девіантної поведінки створювались в процесі дослідження причин девіантних дій молоді.

8.Основоположником теорії девiацiї став Е. Дюркгейм. Саме теорія аномії Е. Дюркгейма та теорія дисбалансу соціально схвалених цілей і шляхів їх досягнення Р. Мертона стали методологічним базисом більшості теорій девіантної поведінки.

9.Подальшим розвитком теорії аномії став цілий ряд теорій девiацiї, об’єднаних в напрямок, що отримав назву соціальної дезорганізації, яскравими представниками якого були Шоу та Маккей. Цінність для кримінології цього напрямку теорії девiацiї полягає в тому, що він дає пояснення, яким чином виникає стан безнормності в суспільствах, що зазнають значних соціальних трансформацій.

10.Представники культурологічного напрямку теорій девiацiї Селлін, Міллєр, Сатерленд, Коен та інші акцентують увагу на культурних традиціях субкультур та їх впливі в процесі формування девіанта. Даний напрямок теорії девіантної поведінки озброює кримінолога наступними теоретичними положеннями:

а) “Традиції” злочинності розвиваються, зберігаються та передаються в певному соціальному середовищі.

б) Злочинний світ стає могутнім конкурентом для школи і сім’ї в процесі соціалізації підлітків.

в) Обмеження, що існують на шляху вертикальної мобільності, стають впливовим фактором девіацій.

г) Значним чинником злочинності стає соціальна структура міста, особливо такі елементи: зміна складу населення, низький рівень соціальної інтеграції в мікрорайонах, конкретні побутові умови.

д) Існує диспропорція як у можливостях скоєння злочинів, так і в досягненні особистого успіху між окремими районами та суспільством в цілому.

11.Представники напрямку радикальної кримінології (таврування) Беккер, Лемерт підкреслюють важливість такого явища, як вторинна девіація. Актуальність для кримінології положень про вторинну девiацiю полягає в тому, що вони пояснюють механізм формування девіанта у випадку дисфункцій інститутів соціалізації, а також необхідність диференційованого підходу в процесі формування спецконтингенту в місцях позбавлення волі заради вищої ефективності ресоціалізації особи ув’язненого.

12.Практично всі автори розглянутих теорій стверджують, що наведені ними чинники девiацiй є необхідними, але недостатніми умовами поведінки, що відхиляється від встановлених норм. Усунення окремих чинників дозволяє значно знизити вірогідність девіантних дій, але лише комплексний підхід в усуненні детермінант девіантної поведінки дозволяє говорити про високу вірогідність значного зниження девiацiй.

13.Більшість теорій девіантної поведінки належить до теорій “середнього рівня”, тому вони дають пояснення причин та умов конкретних типів девiацiй.

14.Типологія належить до загальнонаукового інструментарію. Тому розробка типології злочинців визнана одним з найважливіших питань кримінології.

15.В процесі теоретичного дослідження ми запропонували провести типологію девiацiї за нормативними системами, що їх порушує девiант. Подальша типологізація проводилась за ознакою стійкості установок особи на вчинення девіантних дій.

16.Проведення типології за системовизначаючою ознакою відхилення від конкретних нормативних систем дозволяє внести уточнення і розмежування у застосуванні термінів: девiант, делінквент, злочинець.

17.Відповідно до наведеної типології:

а) девiант - це особа, чия поведінка відхиляється від нормативних систем, не санкціонованих державою;

б) делінквент – це особа, чия поведінка відхиляється від нормативної системи права, за виключенням галузі кримінального права;

в) злочинець – це особа, чия поведінка відхиляється від норм, передбачених кримінальним кодексом.

18.Запропонована типологія одночасно може бути розглянута як модель поетапного формування особи злочинця, де кожний наступний тип є етапом в процесі формування злочинця.

19.Дана типологія стала методологічною основою створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітнього.

20.При створені методики індивідуального кримінологічного прогнозування ми відмовились від клінічного, детермініського та еталонного методологічних підходів, оскільки вони обумовлюють стандартний набір недоліків :

а)низький рівень достовірності прогнозу;

б)громіздкий інструментарій прогнозу;

в)складні для інтерпретації результати прогнозу.

21.Обрана нами типологічна методологія створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх передбачає:

а)створення типології кримінальної зараженості особи;

б)емпіричне виявлення питомої ваги прогностично значимих факторів;

в)емпіричне виявлення суми питомої ваги прогностично значимих факторів, що відповідають певному типу кримінальної зараженості.

22.Суб'єктом збору прогностично значимої інформації ми обрали класних керівників, оскільки із всіх посадових осіб державних інститутів соціалізації тільки вони володіють самою об’ємною, достовірною та регулярною інформацією про неповнолітніх.

23.Теоретично обрані нами п'ятдесят дві прогностично значимі ознаки умовно склали дві групи, де перша група безпосередньо характеризує внутрішній світ особи, а друга характеризує функціонування основних інститутів соціалізації конкретного неповнолітнього.

24.З п'ятдесяти двох прогностично значимих ознак методом експертних оцінок було відібрано двадцять п'ять за двома критеріями:

а)Питома вага фактору в процесі формування девіанта;

б)Обізнаність суб'єкта збору прогностичної інформації щодо прогностично значимих факторів.

25.Емпіричне виявлення суми питомої ваги прогностично значимих факторів, що відповідають певному типу кримінальної зараженості, було здійснено шляхом обрахування середнього арифметичного суми показників осіб двох контрольних груп:

а)перша група – неповнолітні, що знаходяться на обліку в КМСН;

б)друга група – неповнолітні, визнані класними керівниками як взірець поведінки.

26.Автор вважає, що дана методика індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх може стати консолідуючим фактором в процесі діяльності інститутів профілактики правопорушень та злочинів серед неповнолітніх.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Смелзер Н. Социология: Пер. с англ. / Науч. ред. В.А.Ядов – М.: Феникс, 1998. – 688с.

История политических и правовых учений: Домарксистский период: Учебник / Под ред. О.Э.Лейста. – М.: Юрид. лит., 1991. – 587с.

Гилинський Я.І. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория // Соц. Исслед. -1991. – №4. – С.72-78.

Библия: Книги священного писания ветхого и нового завета: Канонические. – SGP, Чикаго, 1990. – 952 с.; 296 c.

Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика : Учеб. для Акад. МВД СССР. – М., 1980. – 526 с.

Аванесов Г. А. Основы криминологии: – М.: Прогресс, 1985. – 336 с.

Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. / Отв. ред. В.Н.Кудрявцев. – М.: Наука, 1987. – 208 с.

Антонян Ю. М. Изучение личности преступника: Учеб. пособие – М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – 79 с.

Антонян Ю. М., Гульдан В. В. Криминальная патопсихология. – М.: Наука, 1991. – 243 с.

Антонян Ю. М. и др. Личность корыстного преступника / Ю. М. Антонян, В. П. Голубев, Ю. Н. Кудряков. – Томск: Изд-во Том. ун-та, 1999. – 160 с.

Антонян Ю.М. Причины преступного поведения . – М.: Акад. МВД РФ, 1992. – 205.

Антонян Ю. М., Позднякова С. П. Сексуальные преступления ли