Реферат: Програма економічних реформ на 2010 2014 роки Комітет з економічних реформ



«Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка,

ефективна держава»


ПРОГРАМА ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ НА 2010 – 2014 роки

Комітет з економічних реформ

при Президентові України

Версія для обговорення

2 червня 2010 р.


Зміст


Вступ


3

Сталий економічний розвиток

4

Стабілізація Державного бюджету

4

Реформа податкової системи

9

Розвиток фІнансового сектору

13

Реформа міжбюджетних відносин

17

^ Підвищення стандартів життя

21

Реформа медичного обслуговування

21

Реформа системи пенсійного страхування

25

Реформа системи освіти

29

Реформа системи соціальної підтримки

33

^ Поліпшення бізнес-клімату й залучення інвестицій

36

Дерегуляція й розвиток підприємництва

36

Приватизація й управління державною власністю

43

Розвиток науково-технічної та інноваційної сфери

47

Міжнародна інтеграція та співпраця

50

^ Модернізація інфраструктури та базових секторів

55

Реформа електроенергетики

55

Реформа вугільної галузі

59

Реформа нафтогазової промисловості

63

Реформа житлово-комунального господарства

67

Розвиток транспортної інфраструктури

70

Розвиток сільського господарства й земельна реформа

73



^ Додаток: необхідні зміни нормативно-правових актів;

прийняття законопроектів


76
















Вступ

Світова економічна криза не оминула Україну, болісно зачепивши майже всі галузі економіки, тисячі компаній і мільйони громадян. Криза загострила результати бездіяльності останніх років. В умовах, коли джерела швидкого зростання докризових років вичерпано, єдиний шлях виходу України на траєкторію сталого розвитку – це рішучі й всеосяжні ре- форми, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки.

Пропонована Програма реформ розроблена на виконання поставленого Президентом України завдання з відновлення економічного зростання й модернізації економіки країни.

Реформи будуть спрямовані на побудову сучасної, стійкої, відкритої й конкурентоспро- можної у світовому масштабі економіки, формування професійної й ефективної системи державного управління, і зрештою – на підвищення добробуту українських громадян.

Програма охоплює широкий набір стратегічних перетворень за п'ятьма напрямами:

1. Створення базових передумов економічного росту через утримання низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи.

2. Формування режиму максимального сприяння для бізнесу шляхом зменшення ролі держави в економіці, зниження адміністративних бар'єрів для бізнесу, модернізації податкової системи й поглиблення міжнародної економічної інтеграції України.

3. Модернізація інфраструктури й базових секторів шляхом усунення усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і ЖКГ, а також розвитку транспортної інфраструктури й ринку землі. Перехід від дотацій до самоокупності виробництва й соціальних послуг.

4. Збереження й розвиток людського й соціального капіталу шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування.

5. Підвищення ефективності державного управління шляхом реформування державної служби й виконавчої влади1.

Програма створювалася в робочих групах Комітету з економічних реформ на чолі з Президентом України. Робочі групи об'єднали зусилля представників держапарату, регіональної влади, бізнесу, українського й міжнародного експертного співтовариства. Їхні об'єднані зусилля у реалізації Програми економічних реформ дозволять ефективно вирішити поставлені в ній завдання.

Після затвердження Комітетом Програми подальшими кроками стануть:

– розроблення детального плану щодо реалізації кожного напряму реформ з визначенням необхідних кроків, відповідальних осіб, строків і проміжних результатів;

– підготовка законопроектів, необхідних для здійснення реформ;

– розроблення регіональних програм на базі національної Програми реформ.

Комітет з економічних реформ забезпечить моніторинг і контроль реалізації реформ, координацію кроків між державними органами, а також коригування Програми в міру вирішення поставлених завдань або зміни умов її реалізації.


1Блок реформ щодо модернізації системи державного управління буде представлений восени 2010 року.


4

Сталий економічний розвиток

^ СТАБІЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Проблеми

Рівень перерозподілу ВВП через бюджет і позабюджетні фонди є дуже високим: питома вага доходів зведеного бюджету разом з доходами позабюджетних фондів у ВВП склала у 2009 р. 42,4 %2. Це означає високе фіскальне навантаження на бізнес. За останні два роки номінальний обсяг державного прямого й гарантованого боргу зріс у 3,6 разу - до 34,6% ВВП. Дефіцит сектору державних фінансів (з урахуванням рекапіталізації банків, невідшкодованого ПДВ тощо) сягнув у 2009 р. 11,5% ВВП. Навіть з урахуванням економічної кризи показник є високим порівняно з відповідним загальносвітовим показником. Обсяг фіскальних операцій, що виконуються підприємствами реального сектору, залишається значним: за оцінками МВФ, у 2009 р. дефіцит фінансових коштів тільки НАК «Нафтогаз» склав 2,5% ВВП.

Причинами зазначених проблем є:

– неефективні й негнучкі видатки. Структура видатків бюджету негнучка, що підвищує уразливість економіки щодо шоків. У 2009 р. понад 90% загального фонду держбюджету складали захищені статті. При цьому згідно зі звітами Рахункової палати кожна третя гривня з бюджету витрачалася неефективно;

– хронічне перевищення та швидке зростання зобов'язань стосовно бюджетних ресурсів, що спричинює постійне коригування бюджету й податкового законодавства3 й ускладнює адміністрування й прогнозування податків;

– слабкий фіскальний менеджмент. Бюджетне планування обмежується річним горизонтом. Аудит державних фінансів зосереджений на фінансових аспектах, а аналіз ефективності видатків вимагає поглиблення;

– слабке управління державним боргом. Значна частка зовнішніх зобов'язань (66,8 %) у сукупному державному боргу робить його уразливим до валютних коливань. Значна частка гарантованого державного боргу (28,4 %) створює ризик

зростання урядових зобов'язань;

– непрозорість державних фінансів. Неповне розкриття інформації про стан держсектору призводить до прихованих дисбалансів і зростання держсектору.

Проблемний бюджет – це ризик невиконання державою своїх соціальних зобов'язань і гальмування економічного розвитку.

^ Мета та завдання

Мета реформи – створення системи управління державними фінансами, спрямованої на забезпечення стійкого економічного зростання й гарантованого виконання державою своїх соціальних зобов'язань за рахунок:

2Тут і далі в розділі використовуються дані Міністерства фінансів України. 3У 2008-2009 рр. уряд подав 19 законопроектів і 15 постанов за цією тематикою.

5

– зниження рівня дефіциту й темпів зростання державного боргу;

– підвищення ефективності й гнучкості фіскальних видатків;

– оптимізації управління державними фінансами.

Для досягнення наведених вище цілей необхідно вирішити низку конкретних завдань:

– посилити фіскальну дисципліну;

– поліпшити управління державним боргом;

– підвищити ефективність капітальних видатків;

– підвищити прозорість державних фінансів і розширити аналіз стану держсектору;

– запровадити середньострокове планування й поліпшити фінансовий менеджмент держпідприємств;

– здійснити комплементарні реформи в енергетиці, інфраструктурних секторах,сферах податкової й соціальної політики.

^ Необхідні кроки

Стабілізація дефіциту й державного боргу

– посилення фінансової й фіскальної дисципліни:

– прийняття законів про державні закупівлі та про державну допомогу підприємствам відповідно до стандартів ЄС і СОТ (Директиви 2004/18/ЄС і 89/668/ЄС);

– оптимізація кількості державних цільових і бюджетних програм;

– посилення фінансового контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів;

– прийняття Закону «Про державний борг», що встановить основні терміни, принципи й механізми управління державним боргом і визначить інструменти державних запозичень.

Підвищення ефективності державних видатків

– підвищення якості капітального бюджетування:

– впровадження на рівні головних розпорядників бюджетних коштів середньострокових інвестиційних планів у межах граничних сум середньострокового бюджету з проектів, що пройшли процедуру оцінювання;

□ інтеграція процесу формування інвестиційних проектів у загальний бюджетний процес та чіткий розподіл повноважень (підготовка й впровадження – розпорядник; оцінювання – Мінекономіки й Мінфін; відбір – Кабінет Міністрів);

□ створення бази даних щодо стану державних активів і впливу нових інвестицій на цей стан;

□ законодавче визначення критеріїв і принципів розподілу інвестиційних субвенцій;

□ спрямування надпланових доходів і доходів від приватизації до Фонду майбутніх поколінь для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів і соціальних реформ;

6

□ створення методології й законодавчих засад оцінювання інвестиційних проектів (з урахуванням аналізу вигід і витрат);

– підвищення прозорості державних фінансів:

□ законодавче визначення понять «умовні зобов'язання» (витрати, що їх держава має відшкодувати у разі певної події), «громадський сектор», «громадський обов'язок», «квазіфіскальні операції» (фіскальні операції, здійснювані реальним сектором і НБУ);

□ визначення стандартів (включно з обсягом і переліком показників) щомісячного

оприлюднення інформації про стан виконання бюджету й позабюджетних фондів, зокрема в мережі Інтернет;

□ розширення інформації, що подається з бюджетом під час його прийняття й разом з річним звітом про виконання: умовні зобов'язання, квазіфіскальні операції, стан державних фінансових активів і зобов'язань, нефінансових активів,стан громадського сектору загалом;

□ впровадження антикорупційних механізмів4.

Поліпшення управління державними фінансами

– запровадження середньострокового планування:

□ прийняття змін до Бюджетного кодексу з метою законодавчого визначення принципів і методів середньострокового планування;

□ прийняття Проекту Закону України «Про державне прогнозування й стратегічне планування в Україні»;

комплексне використання програмно-цільового методу (ПЦМ) бюджетування для бюджетів усіх рівнів:

□ внесення змін до Бюджетного кодексу з метою чіткого законодавчого визначення ПЦМ;

□ запровадження системи моніторингу й оцінювання ефективності бюджетних програм;

– приведення внутрішнього аудиту у відповідність до стандартів ЄС;

– запровадження інтегрованої комплексної системи управління державними фінансами, поліпшення інформаційних систем управління ними;

– посилення ролі Міністерства фінансів щодо контролю за органами, що займаються доходами і видатками;

– запровадження ефективного моніторингу фінансово-господарської діяльності підприємств держсектору;

– здійснення інвентаризації об'єктів держвласності.

Стабілізація бюджету передбачає також проведення реформ у:

– інфраструктурних та базових секторах (зокрема реструктуризація держмонополій і вирівнювання до економічно обґрунтованого рівня регульованих тарифів, залучення позабюджетних коштів для розвитку інфраструктури);

4Розробляється Національним антикорупційним комітетом.

7

– соціальних секторах з метою підвищення ефективності видатків (перехід на адресну соціальну допомогу, вжиття заходів для стабілізації солідарної пенсійної системи, зміна принципів і механізмів фінансування сектору охорони здоров'я й освіти);

– податковій системі, зокрема щодо поліпшення адміністрування податків і розширення податкової бази.

^ Етапи реформи

І етап (до кінця 2010 р.):

– прийняття Закону про держзакупівлі, що визначить конкурентні процедури держзакупівель та унеможливить корупційну практику в цій сфері;

– зміна Бюджетного кодексу, що створить законодавче підґрунтя застосування програмно-цільового методу й середньострокового планування в бюджетному процесі; закріплення процедури оцінювання проектів як необхідної умови включення

проектів до бюджету; введення обмежень на спрямування витрат надпланових доходів і доходів від приватизації;

– розробка й прийняття Закону «Про державний борг»; Закону про основні принципи надання інвестиційних субвенцій;

– створення порядку, законодавчих засад оцінювання інвестиційних проектів (включно з аналізом вигід і витрат);

– запровадження Державного реєстру інвестиційних проектів та їх моніторинг;

– оптимізація кількості державних цільових і бюджетних програм;

– розробка й прийняття Закону про Фонд майбутніх поколінь;

– визначення вимог до звітності щодо умовних зобов'язань, квазіфіскальних операцій.

ІІ етап (до кінця 2012 р.):

– розробка й прийняття Закону про державну допомогу реальному сектору (2011 р.);

– затвердження стратегії управління державним боргом на середньострокову перспективу;

– поліпшення звітності, фінансового менеджменту й управління на рівні держпідприємств.

ІІІ етап (до кінця 2014 р.):

– застосування програмно-цільового методу й середньострокового планування в бюджетному процесі;

– запровадження комплексної інтегрованої системи управління державними фінансами, що застосовується до бюджетів всіх рівнів, позабюджетних фондів, ресурсів держпідприємств;

– запровадження внутрішнього аудиту згідно із стандартами ЄС.

8

Індикатори успіху:

– скорочення дефіциту бюджету сектору державного управління (без рекапіталізації) до цільових 5,3% ВВП у 2010 р., надалі щорічно не менш ніж на 1% ВВП і доведення його рівня до 2% ВВП у 2013-2014 рр.

– стабілізація державного боргу як частки ВВП на рівні не більше ніж 45% до кінця 2013-2014 рр.

– збільшення частки капітальних видатків зведеного бюджету не менше ніж до 4% ВВП у 2011 р. і не менше 5% ВВП починаючи з 2012 р.

9

^ РЕФОРМА ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Проблеми

Невідкладне проведення податкової реформи необхідне як для поліпшення бізнес-середовища, так і для стабілізації державних фінансів. Складність податкової системи суттєво погіршує конкурентоспроможність української економіки, про що свідчить позиція України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу (181 місце з 183 у рейтингу за показником «сплата податків» у 2010 р.)

Основними проблемами податкової системи є:

– значна витрата часу й коштів суб'єктів підприємницької діяльності на ведення податкового обліку й сплату податків;

– неефективна й надмірно витратна для держави й бізнесу система адміністрування податків і зборів, що неспроможна забезпечити повноцінне наповнення державного бюджету й зниження частки тіньової економіки за одночасного дотримання балансу прав податкових органів і платників податків;

– нестабільність і непередбачуваність податкової системи, що призводить до високих податкових ризиків для бізнесу й обмежує можливість середньо- і довгострокового планування;

– високий рівень ухиляння від податків і нерівномірне податкове навантаження на підприємства різного розміру й окремі галузі економіки;

– невиконання податковою системою функції згладжування соціальної нерівності.

Причинами наведених вище проблем є:

– значна кількість малоефективних податків та зборів і незначна тривалість базових податкових періодів;

– нестабільна нормативно-правова база оподаткування й суперечливість окремих законодавчих норм;

– нераціональна система податкових пільг, що залишає можливості для ухиляння від сплати податків і не стимулює інноваційну діяльність та енергоефективність;

– значні розбіжності між податковим і бухгалтерським обліком;

– відсутність оподаткування майна.

^ Мета та завдання

Податкова реформа здійснюється з метою забезпечення стійкого економічного зростання на інноваційно-інвестиційній основі за одночасного збільшення сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів. Відповідно необхідним є вирішення таких стратегічних завдань:

– зміцнення позиції вітчизняного бізнесу в міжнародній конкурентній боротьбі за рахунок зменшення частки податків у витратах підприємств і скорочення витрат часу платників на нарахування й сплату податків;

– підвищення ефективності адміністрування податків;

10

– побудова цілісної й всеосяжної законодавчої бази з питань оподаткування, гармонізовану із законодавством ЄС;

– встановлення податкової справедливості для відновлення рівних умов конкуренції в економіці України;

– зменшення глибини соціальної нерівності.

^ Необхідні кроки

Для зниження рівня податкового навантаження на бізнес і скорочення витрат часу платників на нарахування й сплату податків необхідно:

– поетапно знизити податок на прибуток після 2012 року;

– перенести податкове навантаження з мобільних факторів виробництва – праці й капіталу – на споживання, ресурсні й екологічні платежі шляхом поетапного підвищення ставок акцизного збору на алкогольні напої й тютюнові вироби, а також запровадити екологічний податок;

– скасувати низку малоефективних податків і зборів, що не приносять суттєвого до ходу до державного бюджету;

– реформувати систему сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування:

□ впровадити єдиний соціальний внесок;

□ поступово підвищити ставку єдиного соціального внеску для найманих робітників і знизити її для роботодавців;

– впровадити принципи нарахування й відповідності доходів і видатків при оподаткуванні прибутку підприємств;

– удосконалити порядок амортизації основних коштів і нематеріальних активів з метою стимулювання відновлення основних коштів, наприклад, прискореної амортизації певних типів обладнання;

– запровадити податкові канікули для малого бізнесу;

– скасувати плани мобілізації податкових платежів для податкової служби.

Для підвищення ефективності адміністрування податків, у тому числі вирішення проблеми податкового шахрайства й зволікань з відшкодуванням податку на додану вартість, необхідно:

– удосконалити систему ризикоорієнтованого податкового контролю для концентрації уваги контролюючих органів на особах, які ухиляються від сплати податків, і мінімізації втручання контролюючих органів у діяльність сумлінних платників податків;

– розвинути функції податкової служби, відповідальної за оцінювання ризику різних груп платників податків;

– підвищити рівень інформаційного забезпечення й впровадження автоматизації в органах державної податкової служби для зниження витрат на адміністрування податкової системи;

– удосконалити порядок реєстрації платників податків;

11

– ухвалити закритий перелік прав та обов'язків платників податків і контролюючих органів з метою запобігання розширенню прав однієї й обмеження прав іншої сторони;

– запровадити прозору систему відповідальності співробітників податкової служби.

Необхідними кроками на шляху побудови цілісної й всеосяжної законодавчої бази й гармонізації українського законодавства із законодавством ЄС є:

– консолідація податкового законодавства в Податковому кодексі;

– гармонізація податкового, валютного, митно-тарифного, зовнішньоекономічного й цивільного законодавства;

– удосконалення законодавства з питань трансферного ціноутворення з використанням методології Організації економічного співробітництва та розвитку;

– поступове наближення ставок і механізму стягнення акцизного збору до вимог законодавства ЄС, а також посилення екологічної спрямованості акцизного збору шляхом застосування європейського принципу «хто більше забруднює, той більше платить»;

– запровадження механізму індексації ставок податків і зборів, установлених у фіксованому значенні, для компенсації інфляційного впливу на розмір податків;

– перехід на систему платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного доходу з метою встановлення справедливої плати за використання природних ресурсів;

– зміна чинних договорів про запобігання подвійному оподаткуванню для мінімізації практики ухиляння від оподатковування, а також стимулювання інвестицій в українську економіку.

Для забезпечення справедливості оподаткування необхідно скоротити податкові пільги, що можливе через:

– скорочення сфери застосування спрощеної системи оподаткування, наприклад, шляхом:

□ перегляду критеріїв застосування спрощеної системи оподаткування;

□ виключення зі спрощеної системи оподаткування тих видів діяльності, що є високорентабельними або доходи від яких є переважно пасивними;

□ виключення з переліку обов'язкових платежів, що замінюються єдиним податком, плати (податку) на землю, збору за спеціальне використання ресурсів і внесків до Пенсійного фонду України;

– перехід до застосування загальної системи оподаткування податком на прибуток підприємств у сфері страхової діяльності;

– скорочення переліку пільг щодо податку на додану вартість.

З метою посилення перерозподільної функції податкової системи необхідно:

– запровадити загальний податок на нерухоме майно (нерухомість) фізичних і юридичних осіб;

– застосовувати непрямі методи управління податковими ризиками й оцінювання

відповідності податкових зобов'язань реальному доходу;

12

^ Етапи реформи

І етап (до кінця 2010 р.):

– доопрацювання й прийняття Податкового кодексу України;

– зближення податкового й бухгалтерського обліку;

– повернення накопиченої заборгованості щодо відшкодування ПДВ державними цінними паперами й забезпечення своєчасного відшкодування ПДВ починаючи з 1 серпня 2010 р.

ІІ етап (до кінця 2012 р.):

– подальше зменшення кількості малоефективних податків і зборів;

– скорочення сфери застосування спрощеної системи оподаткування для суб'єктів малого підприємництва;

– введення єдиного соціального внеску;

– запровадження податку на майно;

– реформування системи адміністрування податків (насамперед ПДВ) та зборів;

– запровадження механізму екологічного оподаткування.

ІІІ етап (до кінця 2014 р.):

– поетапне зниження податку на прибуток;

– забезпечення переходу до системи платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного доходу.

Індикатори успіху:

– прийняття Податкового кодексу в 2010 р.

– підвищення позиції України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу за показником «сплата податків» не менше ніж на 30 позицій до кінця 2014 р.

– зниження частки тіньової економіки до 2014 р. на 30% порівняно з рівнем 2010 р.

13

^ РОЗВИТОК ФІНАНСОВОГО СЕКТОРУ

Проблеми

Фінансовий сектор України на сьогодні належним чином не виконує функцію фінансового забезпечення стабільного економічного розвитку. Характерними для нього є:

– зменшення обсягів надання фінансових послуг, особливо обсягів кредитування бізнесу й населення;

– брак довгострокових фінансових ресурсів;

– низький рівень розвитку й низька прозорість фондового ринку.

Хоча безпосереднім поштовхом до кризи фінансової системи стало різке зниження курсу національної валюти (на 40 %) за наявності високої частки кредитів в іноземній валюті в загальному кредитному портфелі банків, доповнене високим інфляційним тиском, переважна більшість причин цих проблем є внутрішніми:

– утримання фіксованого курсу гривні протягом тривалого періоду (до травня 2008 р.)

– недосконала система захисту прав кредитора, вкладника й інвестора разом з підвищенням рівня кредитних ризиків;

– низький рівень стійкості фінансової системи до кризових явищ, викликаний низькою капіталізацією й високою фрагментарністю галузі;

– значна частка проблемних активів у портфелі фінансових установ;

– відсутність системи вирішення питань проблемних фінансових установ і недосконалість оцінювання стабільності фінансової системи загалом;

– відсутність необхідних нормативно-правових та інституціональних умов для розвитку фондового ринку й різних фінансових інструментів;

– недостатньо незалежна, непрозора робота регуляторів фінансового ринку;

– недостатній обсяг довгострокових фінансових ресурсів, у тому числі через відсутність обов'язкової накопичувальної системи пенсійного забезпечення й нерозвиненість системи страхування життя.

^ Мета та завдання

Метою реформування фінансового сектору є підвищення його спроможності забезпечувати стійке зростання економіки України. Для цього необхідно:

– забезпечити низький рівень інфляції разом із забезпеченням гнучкого валютного курсу;

– збільшити рівень капіталізації фінансової системи;

– збільшити обсяг надання фінансових послуг з урахуванням посилення оцінювання фінансових ризиків;

– знизити частку проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ;

– забезпечити щорічне підвищення капіталізації й обсягу торгів організованого фондового ринку;

14

^ Необхідні кроки

З метою утримання низького рівня інфляції необхідно:

– затвердити найважливіші пріоритети роботи НБУ – забезпечення низького рівня інфляції й підтримання стабільності фінансової системи;

– гнучко управляти курсом національної валюти з урахуванням першочерговості досягнення цінової стабільності;

– посилити координацію НБУ й Кабінету Міністрів України щодо вирішення завдань підтримання цінової стабільності;

– підвищити політичну незалежність НБУ разом з посиленням підзвітності й прозорості його діяльності, поліпшити корпоративне управління НБУ.

Для підвищення стабільності й збільшення капіталізації фінансової системи необхідно:

– завершити рекапіталізацію за рахунок державних коштів, реорганізації або закриття банків, що втратили платоспроможність під час кризи;

– підвищити вимоги до мінімального розміру статутного капіталу фінансових установ;

– доопрацювати законодавство для полегшення процесу злиття банків;

– виявити банки, недокапіталізовані відповідно до діагностичного обстеження якості кредитного портфеля, здійсненого НБУ, скласти й довести до банків відповідні плани докапіталізації.

Для збільшення обсягу надання фінансових послуг, відновлення нормального кредитування економіки за одночасного зниження рівня ризиків фінансової системи необхідно:

– реформувати процедуру банкрутства;

– удосконалити нормативне врегулювання щодо забезпечення виконання зобов'язань позичальників за кредитними договорами з метою підвищення захисту прав кредитора та вкладників банків;

– забезпечити повноцінне функціонування агентства кредитних історій;

– створити умови для підвищення якості кредитного аналізу платоспроможності позичальників і забезпеченості кредитів, у т.ч. надати фінансово-кредитним установам можливість перевіряти достовірність поданих документів потенційних позичальників;

– створити нові інструменти зниження валютних ризиків, у тому числі за участю НБУ;

– підвищити вимоги до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку, у т.ч. інформації про кінцевих власників фінансових установ;

– запровадити міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) для всіх фінансових установ;

– удосконалити систему гарантування внесків населення, у т.ч. шляхом:

□ надання Фонду гарантування внесків фізичних осіб (ФГВФО) повноважень з виведення проблемних банків з ринку для забезпечення своєчасності виплат вкладникам ліквідованих банків;

□ розвитку механізму фінансування ФГВФО за рахунок надання кредитів НБУ й Кабінету Міністрів України в особливих випадках.

Для зниження частки проблемних активів необхідно:

15

– обрати й реалізувати модель реструктуризації проблемних активів у банківській сфері, наприклад, створити банк проблемних активів або перехідний банк (із залученням держави або приватних інвесторів);

– спростити механізми продажу, передавання, списання поганих активів, у т.ч. умежах проведення досудових процедур;

– посилити пруденційний нагляд за діяльністю банків і ввести систему пруденційного нагляду за небанківськими фінансовими установами.

Важливим кроком у процесі забезпечення стабільності банківського сектору є розроблення й реалізація державної стратегії щодо державних фінансових установ і банків, у яких держава стала основним власником у результаті рекапіталізації.

Для зростання й розвитку фондового ринку й сектору фінансових послуг необхідно:

– поліпшити координацію діяльності регуляторних органів фінансового сектору з метою моніторингу системних фінансових ризиків і вироблення погодженої стратегії й тактики регулювання фінансових ринків;

– посилити інституціональну спроможність й операційну незалежність регуляторів ринку небанківських фінансових послуг і фондового ринку;

– посилити жорсткість вимог до управління ризиками, прозорість діяльності й розкриття інформації учасниками фінансового ринку;

– підвищити рівень капіталізації страхових компаній, запровадити принципи страхового нагляду відповідно до стандартів Міжнародної асоціації органів страхового нагляду й створити систему гарантування страхових виплат за договорами страхування життя;

– створити законодавчу базу для впровадження нових фінансових інструментів та механізмів перерозподілу коштів, у т.ч. похідних цінних паперів;

– удосконалити регулювання іпотечного ринку, у т.ч. вирішити питання обігу заставних інструментів на іпотечному ринку України;

– створити єдину систему депозитарного обліку цінних паперів;

– увести єдині правила розрахунків біржового курсу цінних паперів, запобігати маніпулюванню ціноутворенням на ринку цінних паперів, посилити на законодавчому рівні відповідальність за використання інсайдерської інформації;

– стимулювати збільшення обсягів операцій на організованому сегменті фондового ринку шляхом продажу на фондовій біржі пакетів акцій до 25 відсотків статутного капіталу приватизованих об'єктів.

^ Етапи реформи

І етап (до кінця 2010 р.):

– підвищення незалежності, підзвітності й прозорості НБУ, закріплення пріоритетів діяльності НБУ;

– докапіталізація банків за результатами аудиту кредитних портфелів;

– вибір і реалізація моделі реструктуризації проблемних активів;

– завершення рекапіталізації за рахунок державних коштів, реорганізації або закриття банків, що втратили платоспроможність під час кризи;

16

– внесення змін до законодавства й до судової практики щодо захисту прав кредиторів і виконання зобов'язань позичальниками;

– удосконалення системи гарантування внесків;

– удосконалення нормативів, що обмежують ризики діяльності фінансових установ;

– підвищення вимог до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку, у т.ч. про кінцевих власників фінансових установ, посилення відповідальності за використання інсайдерської інформації.

ІІ етап (до кінця 2012 р.):

– збільшення капіталізації банків і сприяння консолідації сфери;

– удосконалення системи пруденційного нагляду за фінансовими установами, у т.ч. перехід до пруденційного нагляду на консолідованій основі за всіма фінансовими установами;

– перехід усіх учасників фінансового ринку на МСФЗ;

– приватизація банків, у яких держава стала основним власником у результаті рекапіталізації;

– законодавче й нормативне врегулювання випуску й обігу похідних цінних паперів, фінансових інструментів вторинного іпотечного ринку;

– уведення єдиних правил розрахунків біржового курсу цінних паперів.

ІІІ етап (до кінця 2014 р.):

– впровадження ринкових інструментів акумулювання й перерозподілу довгострокових фінансових ресурсів, у т.ч. у рамках уведення обов'язкового накопичувального пенсійного забезпечення.

Індикатори успіху:

– досягнення рівня інфляції у 5-6% до 2014 р., відсутність різких стрибків курсу гривні в 2011-2014 рр.

– зниження частки проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ до 7-8% до 2011 р., 5 % - до 2014 р.

– збільшення середнього рівня власного капіталу банків не менше ніж удвічі до 2014 р.

17

^ РЕФОРМА МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН

Проблеми

Необхідність реформи міжбюджетних відносин обумовлена такими проблемами:

– низька якість послуг, що надаються на місцях. У більшості сільських, селищних бюджетів видатки на виплату заробітної плати й нарахування на неї складають понад 90 %;

– зношена інфраструктура. Комунальна інфраструктура зношена більше ніж на 60 %. Кількість аварій у ЖКГ за останні 10 років зросла в 5 разів. Близько 90% доріг загального користування є дорогами місцевого значення. При цьому 70% автодоріг потребують капітального ремонту. Згідно з розрахунками Всесвітнього Банку протягом наступних 10 років місцева інфраструктура вимагатиме інвестицій на 29 млрд дол. США.

Причинами вказаних проблем є:

– низька фінансова незалежність. Згідно з розрахунками Асоціації міст у 2009 р. не- дофінансування видатків на місцевому рівні склало 12,1 млрд грн. Питома вага доходів, що не враховуються при розрахунках трансфертів, у 2006-2009 рр. складала 10-13% і має тенденцію до скорочення. При цьому брак ресурсів на делеговані повноваження знижує відповідальність місцевої влади за якість надаваних по- слуг;

– недостатньо прозорий розподіл міжбюджетних трансфертів. Усупереч положен-ням ст.105 Бюджетного кодексу відсутній закон, що визначає принципи й критерії розподілу інвестиційних субвенцій. Формула дотацій вирівнювання ускладнена безліччю коефіцієнтів. Це знижує прогнозованість і стабільність доходів місцевих бюджетів;

– обмеженість у доступі до запозичень. Чинне законодавство унеможливлює для більшості місцевих бюджетів використання запозичень для інвестицій на місцях;

– нечіткий розподіл і брак повноважень. У Бюджетному кодексі видаткові повноваження розподілені як відповідальність за фінансування бюджетних установ за типом (школи, лікарні), а не суспільною функцією (освіта, медична допомога). Формування бюджетів на рівні закладів ґрунтується на секторних нормативах. Таким чином, органи місцевого самоврядування обмежені в можливостях оптимізувати ресурси;

– брак контролю за витратою коштів на місцях. На місцевому рівні де-факто відсутній зовнішній аудит, а внутрішній проводиться з недостатньою комплексністю й системністю.

^ Цілі та завдання

Цілями реформи є:

– підвищення якості послуг, що надаються за рахунок місцевих бюджетів;

– підвищення частки інвестиційних видатків на місцях.
еще рефераты
Еще работы по разное
© РОНЛ.орг 2000-2026 По всем вопросам обращаться на эту почту: admin@ronl.org