Реферат: Теоретико-методичні основи організаційно-економічного механізму активізації інноваційної діяльності підприємств інноваційна діяльність підприємств у контексті інноваційної моделі розвитку економіки України

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ


1.1. Інноваційна діяльність підприємств у контексті інноваційної моделі розвитку економіки України


Інноваційна модель розвитку економіки є стратегічним напрямом економічної політики нашої держави, а науково-технічний розвиток промислових підприємств розглядається як одна з найбільш важливих проблем української економіки.

У зв'язку зі вступом у Світову організацію торгівлі досягнення стабільного економічного зростання найближчим часом є найважливішим завданням для України. Це передбачає суттєве прискорення інноваційних процесів, спрямованих на зростання випуску і реалізації нової конкурентоспроможної продукції, розширення виробничої діяльності та вихід на світові ринки.

Досвід розвинених зарубіжних країн переконує, що стійке соціально-економічне зростання досягається тільки на інноваційній основі за активного використання сучасних наукових розробок. Лише за таких умов реалізуються плани виробництва продукції високої якості, активізації ресурсозбереження, підвищення ефективності виробництва, забезпечення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому і світовому ринках.

Одним з визначальних чинників прискорення економічного зростання є активізація інноваційної діяльності підприємств і перехід України на інноваційну модель розвитку економіки. Такий перехід передбачає створення на основі наукомістких виробництв проривних наукових технологій. Як зазначає М. Петріна, «наявний вітчизняний потужний науково-технічний потенціал достатній для інтенсивного інноваційного піднесення економічної сфери» [146, с. 35].

Інноваційна модель економіки ґрунтується безпосередньо на здобутті нових наукових результатів і їх технологічному впровадженні у виробництво, що забезпечує приріст ВВП переважно за рахунок вироблення й реалізації наукомістких продукції і послуг. Її головною метою є підвищення конкурентоспроможності національної економіки завдяки використанню вітчизняного й світового науково-технічного й освітнього потенціалу. А перехід до інноваційної моделі розвитку економіки можливий тільки за умови активізації інноваційної діяльності промислових підприємств.
Вырезано.
^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылкеТак, Н. П. Гончарова зазначає, що тільки за умови науково-інноваційного прориву реальним є створення сучасної високотехнологічної бази обороноздатності і безпеки країни [38, с. 136]. Л. І. Федулова також вважає, що “стратегічним орієнтиром інноваційного розвитку повинна стати стратегія технологічного прориву” [187, с. 32]. На її думку, «інноваційна модель передбачає реалізацію стратегій розвитку національної економіки, націлених на істотне підвищення її ефективності, зростання ВВП завдяки широкій цілеспрямованій діяльності щодо формування, освоєння у виробництві і просування на ринок наукових, техніко-технологічних і організаційно-управлінських інновацій» [104, с. 85].

На думку С. Ковальчук модель інноваційного економічного зростання змінює його підґрунтя: «рушійною силою розвитку стає не просто промислове виробництво, а залучені в нього наукові розробки і технології» [109, с. 97]. Інноваційний розвиток економіки України зміцнює фундамент стійкого економічного зростання держави, сприяє поступовому наближенню життєвого рівня населення до рівня в економічно розвинених країнах, а також сприяє техніко-технологічному оновленню промислових підприємств.

На наш погляд, можна виділити такі основні напрями реалізації інноваційної моделі розвитку економіки в Україні:

1. На макрорівні:

-формування стабільного нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності підприємств;

-формування сприятливого податкового клімату для підприємств, що впроваджувають нововведення;

-створення умов у нормативно-правовій базі для залучення вітчизняних і іноземних інвестицій.

2. На мікрорівні:

-збільшення обсягів виробництва (реалізації) інноваційної продукції в загальному обсязі виробництва (реалізації) продукції;

-реконструкція та модернізація підприємств на прогресивній технологічній основі;

-удосконалення системи «наука – техніка – виробництво», зміцнення зв'язків науково-дослідних організацій із промисловими підприємствами, створення сучасних форм їх інтеграції (технопарки, технополіси, регіональні науково-технічні центри);

-скорочення циклу «дослідження – виробництво»;

-формування ефективного фінансово-кредитного забезпечення інноваційної діяльності;

-формування інноваційної культури підприємств і суспільства в цілому, співробітництва (партнерства) в інноваційній сфері між регіонами, окремими підприємствами для здобуття відповідного досвіду;

-підготовка кадрів вищої кваліфікації – докторів і кандидатів наук –залучення їх у сферу інноваційної діяльності.

Як зазначає С. Ковальчук, «інноваційна діяльність як пріоритет національного економічного зростання України повинна бути спрямована на досягнення таких ключових цілей, як зростання рівня доходів і якості життя населення за рахунок виробництва конкурентоспроможної наукомісткої продукції, здійснення технологічної модернізації і заміни основних фондів у провідних галузях економіки, забезпечення ресурсозберігання» [109, с. 101].

Інноваційна діяльність, згідно з Законом України «Про інноваційну діяльность» [77], це діяльність, яка спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок та обумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

На нашу думку, інноваційна діяльність промислових підприємств є процесом одержання та відтворення нових наукових і науково-технічних знань і їх реалізації в матеріальній сфері суспільства з обов'язковим здобуттям економічного або іншого ефекту від нововведення (інновації).

Об'єктами інноваційної діяльності є інноваційні програми і проекти, нові знання й інтелектуальні продукти, виробниче устаткування і процеси, інфраструктура виробництва і підприємництва, організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які істотно поліпшують структуру і якість виробництва, соціальної сфери, сировинних ресурсів, методів їх видобутку та переробки, механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції. У загальному вигляді об'єктами інноваційної діяльності є новації, які з моменту ухвалення їх до розповсюдження набувають нової якості — стають нововведеннями (інноваціями).

Нагадаємо, що поняття інновація походить від англійського слова innovation, що в перекладі з англійського означає "введення новацій" або "введення нововведень".

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльность» [77] під інноваціями слід розуміти новостворені або вдосконалені конкурентоздатні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Методологія системного опису інновацій в умовах ринкової економіки базується на міжнародних стандартах, рекомендації за якими ухвалені в Осло і дістали назву "Керівництво Осло" [167].

Згідно з цим стандартом, інновація – це кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового або вдосконаленого продукту, упровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг.

У 2006 році були внесені зміни до цього визначення, а саме: інновація — це запровадження в ужиток якого-небудь нового або значно вдосконаленого продукту (товару, послуги) або процесу, нового методу маркетингу або нового організаційного методу в діловій практиці, організації робочих місць або зовнішніх зв'язків [167, с. 55]. Ця дефініція охоплює широкий діапазон можливих інновацій. У Керівництві Осло передбачається, що мінімальною ознакою інновації є вимога, щоб продукт, процес, метод маркетингу був новим (або значно вдосконаленим) для практики конкретного підприємства. Загальною ознакою інновації є те, що вона повинна бути впроваджена у виробництво (виведена на ринок) [167, с. 56].

Міжнародними стандартами запропоновані також стандартна практика для обстеження досліджень і експериментальних розробок – Керівництво Фраскатті [220] та стандартна практика, що охоплює показники глобалізації, патенти, характеристики інформаційного суспільства, людські ресурси в науці і технологіях (Керівництво Канберри). Чинні міжнародні норми збору даних про інновації поширюються тільки на технологічні інновації, тобто охоплюють нові продукти і процеси, а також їх істотні технологічні вдосконалення.

Важливу роль у становленні теорії інновацій відіграли праці Й. Шумпетера, який трактує інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, мотивовану підприємницьким духом. Згідно з таким трактуванням внутрішнім змістом інновацій є певні зміни, а головною функцією інноваційної діяльності є функція зміни, що стимулює економічний розвиток у всіх галузях і сферах. Учений висунув теорію, що саме інновації визначають економічний розвиток будь-якої держави у вигляді динамічного процесу, у ході якого нові технології замінюють старі. На його думку, основним чинником виживання підприємств на ринку є інноваційна активність підприємців [194; 213].

Й. Шумпетер [194, с. 104] описав п'ять випадків нових комбінацій:

упровадження нового товару, з яким споживачі ще не знайомі, або впровадження нового різновиду якогось товару;

упровадження нового методу виробництва, тобто методу, ще не випробуваного в даній галузі виробництва;

відкриття нового ринку, на якому даної галузі промисловості раніше не було;

освоєння нового джерела сировини;

зміни в організації виробництва і його матеріально-технічному забезпеченні.

Ці положення Й. Шумпетер навів ще 1911 року. Пізніше, у 1930-ті роки, він охарактеризував інновації як зміни з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації в промисловості.
Вырезано.
^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылкеПроте, в 1970-х роках радянський учений В. І. Громека, вивчаючи американський досвід інновацій, сформулював нове на той момент визначення нововведення: “це — процес, в якому наукова ідея або технічний винахід доводиться до стадії практичного використання і починає давати економічний ефект” [44, с. 36]. Пізніше інший радянський учений Ю. Яковець трактував поняття «інновації» як якісні зміни у виробництві, котрі можуть стосуватись як техніки й технології, так і форм організації виробництва та управління [196, с. 95]

З початку 1990-х років інтерес до інновацій зростає. Широко відомі праці з проблем інноваційної діяльності українських учених: В. Александрової, Ю. Бажала, В. Власенко, А. Гальчинського, В. Гєйця, О. Герасименко, Н. Герасимчука, Н. Гончарової, В. Гріньової, В.Гусєва, Б. Кваснюка, С. Козаченка, Б. Кліяненка, О. Лапко, Б. Малицького, Б. Нагорного, Б. Гинзбурга, В. Семіноженка, В. Соловйова, В. Солдатенка, Н. Чухрай, Л. Федулової та інших.

При цьому економічна школа України визначається багатовимірністю аспектів і оцінок інновацій. Наприклад, А. Гальчинський, даючи загальну оцінку українському розвитку, пов'язав поліпшення української економіки з «інтенсивним технічним і технологічним оновленням виробництва» [34, с. 10]. В. Геєць також вважає, що впровадження інновацій є процесом «неоекономізації» української економіки в умовах інформаційної революції і глобалізації світового ринку [35; 36].

Н. Чухрай пов'язує механізм розвитку інноваційних процесів з логікою розробки й упровадження нових товарів, їх обміном, який і є причиною дифузії інноваційних технологій, і, на її думку, швидкість розповсюдження інноваційних технологій мотивує придбання інноваційних товарів [192].

Одним з важливих напрямів інноваційної діяльності є управління інноваціями. Зокрема, учені–економісти школи Г. Доброва розкрили основи програмно-цільового управління життєвими циклами науково-технічних нововведень. При цьому технологічну систему вони розглядали як комплексне нововведення [161].

Останнім часом в економічній літературі часто ідентифікують поняття «інновація» і «нововведення» [107, 142].

Так, В. Стадник та М. Йохна розглядають інновації і нововведення як синоніми і визначають їх як кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді виведеного на ринок нового або вдосконаленого продукту, нового або вдосконаленого процесу, який використовується в практичній діяльності, або нового підходу до надання споживчих послуг [177, с. 9].

Водночас, Л. Федулова вважає, що „нововведення являють не тільки продукт діяльності, але і процес (упровадження), а новація – це об'єкт інноваційної діяльності, те, що необхідно упровадити і використовувати” [187, с. 40]. На її думку, інновації в сучасних умовах господарювання стали основним засобом збільшення прибутку підприємств за рахунок задоволення ринкового попиту і зниження виробничих витрат порівнянно з конкурентами.

Російський учений Р. А. Фатхутдінов уважає за доцільне розмежовувати поняття «нововведення» і «інновація». На його думку, «нововведення - це оформлений результат фундаментальних і прикладних досліджень, експериментальних робіт у будь-якій сфері діяльності з метою підвищення її ефективності». Упровадження ж нововведення перетворює його на особливу форму - інновацію. При цьому інноваційну діяльність він подає як «кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об'єкта управління і одержання різних ефектів» [186, с. 45].

В. Василенко, В. Шматько пов'язують інновації з оновленням основних фондів і технологій, з удосконаленням управління й економіки підприємства [28].

Б. Нагорный, Б. Кліяненко розглядають інновації як результат зміни, розвитку видів діяльності людей, а інноваційна діяльність, на їхню думку, є комплексним процесом створення, використання і розповсюдження нововведень: технічних, технологічних і соціальних — для задоволення людських потреб, що змінюються під впливом розвитку суспільства [133].

В. Гріньова та В. Власенко розглядають суть інновацій з двох боків: „По-перше, як кінцевий продукт (результат) інноваційної діяльності конкретного об'єкта господарювання, що має певні корисні споживчі властивості, яких він не мав до цього, або виконує додаткові корисні функції (виконує свої функції з більшою ефективністю і якістю). По-друге, як процес трансформації наукової думки в конкретний кінцевий продукт, що є носієм новизни " [43, с. 30].

Отже, розглянуті раніше визначення поняття «інновації», на наш погляд, дають можливість зробити висновок, що інновації — це результат інноваційної діяльності у вигляді нового або вдосконаленого продукту (товару, послуги), нового комерційного підходу або нового техніко-технологічного, організаційного або управлінського рішення, використаного в господарській діяльності підприємства. Інновація вважається впровадженою, якщо вона (її результати) використовується у виробництві і пройшла процес комерціалізації (введена на ринок). Тобто, інновація притаманна таким сферам діяльності, як наукова, технологічна, фінансова і комерційна.

Створення, освоєння і розповсюдження інновацій є інноваційним процесом. У звичайному розумінні інноваційні процеси, що відбуваються в якій-небудь складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі. Інноваційні процеси зароджуються в окремих галузях науки, а завершуються у сфері виробництва, викликаючи в ній прогресивні якісні зміни.

Структуру інноваційного процесу на підприємстві, що має власні науково–дослідні підрозділи, подано на рис. 1.1.


Інноваційний процес







Розробка і створення інноваційного продукту




Упровадження новацій у виробництво




Маркетинг інновацій


Інноваційне проектування

Інвестиційна підтримка




Комерціалізація нововведень






Оцінка ефективности інновацій



Результат інноваційної діяльності




Науково-технічна продукція


Інноваційна продукція

Науково-дослідна сфера

Виробнича сфера


Рис. 1.1. Схема інноваційного процесу на наукомісткому промисловому підприємстві (доповнено автором на основі [ 27 ] )


Ми вважаємо, що можна виділити такі форми інноваційного процесу:

простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес – припускає створення і використання нововведення всередині того самого підприємства (організації). Нововведення в цьому разі не набуває безпосередньо товарної форми;

простий міжорганізаційний інноваційний процес – відокремлює функцію творця і виробника інноваційного продукту від функції його споживача. У цьому разі нововведення є предметом купівлі–продажу і набуває товарної форми;

розширений інноваційний процес – створює нових виробників інноваційної продукції і сприяє через взаємну конкуренцію виробників удосконаленню інноваційного товару, що випускається.

Деякі учені, такі як О. Волков, М. Денисенко, А. Гречан та інші [103], у своїх дослідженнях інновацій застосовують також поняття «інноваційний розвиток», однак, на наш погляд, не розкривають це поняття як окрему категорію.

Проте ми дійшли висновку, що інноваційний розвиток – це процес, що відбувається у галузі науки, техніки, досвіду, знань. Інакше кажучи, процес, протягом якого наукова ідея доводиться до практичного її використання.

Зауважимо, що поняття «інноваційний розвиток» безпосередньо пов’язано з активізацією інноваційної діяльності, тобто з постійним і ефективним її здійсненням.

Одним з важливих питань теорії і практики інноваційної діяльності, дальшого інноваційного розвитку підприємств є типологія інновацій відповідно до різних класифікаційних ознак.

Згідно з Керівництвом Осло [167] заведено поділяти інновації на чотири типи:

продуктові — упровадження нових (або значно поліпшених) товарів або послуг;

процесові — упровадження нового (значно поліпшеного) способу виробництва;

маркетингові — упровадження нового методу маркетингу;

організаційні — упровадження нового способу організації підприємства, організації робочих місць, зовнішніх відносин.

Зазначимо, що на сьогодні існує велика кількість класифікаційних ознак і класифікацій інновацій, опрацьованих багатьма вченими, наприклад, С. Ільєнковою, П. Завліним, Р. Фатхутдіновим, В. Стадник, М. Йохна та іншими.

Нами узагальнено й унаочнено в табл. 1.1 найбільш поширені класифікації інновацій.

Таблиця 1.1

^ Класифікації інновацій, складені різними авторами

№ з/п

Класифікаційна ознака

Вид інновацій

1

2

3

I

Колектив авторів за ред С.Д. Ільєнкової [99]

1







2







3







4







5







II




1







2







3







4







5








Продовження табл.1.1

1

2

3

6







7







III




1







2







3







4







5







6







7







8







9







IV




1









Продовження табл.1.1




2

3

2

За місцем діяльності




3

За інтенсивністю інноваційних змін




4







5








Фатхутдінов Р. А. основними критеріями класифікації вважає такі [186, c. 57]:

комплексність набору врахованих класифікаційних ознак для аналізу і кодування;

можливість кількісного (якісного) визначення;наукова новизна і практична цінність пропонованої ознаки класифікації.

З урахуванням цих критеріїв учений запропонував кодувати інновації для спрощення управління інноваційною діяльністю, що, на його погляд, дасть значний економічний ефект і активізує інноваційну діяльність.

Проте, в даний час не розроблено класифікацію для використання в практичній діяльності підприємств і організацій для одержання повного уявлення про інноваційний процес. Тому вкрай важливо створити такий перелік критеріїв класифікації, який охопить усю різноманітність інновацій, здійснюваних на підприємствах. На рис. 1.2 подано розроблену нами класифікацію інновацій, яку доцільно застосовувати на промислових підприємствах.





продуктові маркетингові


процесові

технічні організаційні






активні пасивні



самостійно розроблені придбані

підприємством




розроблені спільно з науково-

дослідними організаціями




поточні д довгострокові

(до 1 року) ( понад 3 роки)



середньострокові (до 3 років)




з мінімальними з великими витратами

витратами





за рахунок власних за рахунок коштів державного

коштів та місцевих бюджетів

за рахунок банківських кредитів

за рахунок вітчизняних за рахунок іноземних інвесторів інвесторів

інші джерела

за відсутністю за умови часткової умов невизначеності невизначеності




за умови повної невизначеності



що досягли мети стратегічні






невдалі захисні


екстенсивні інтенсивні


Рис. 1.2. Класифікація інновацій, що впроваджуються на підприємстві


На нашу думку, класифікацію інновацій, запропоновану Рекомендаціями Осло (продуктові, процесові, організаційні, маркетингові) слід доповнити технічними інноваціями (розробка, освоєння, упровадження новітнього високотехнологічного устаткування).

Нами також запропоновано нову класифікаційну ознаку інновацій – за ступенем їх активності, відповідно до якій інновації поділяються на активні і пасивні. При цьому під активними інноваціями ми розуміємо розробку, освоєння і впровадження в короткі строки принципово нових видів продукції на базі новітніх технологій з використанням нових машин і устаткування. Ї, головне, підприємства повинні перейматися цим постійно. Варто наголосити, що підприємства, які впроваджують у свою виробничу практику активні інновації і не зупиняються в цьому протягом кількох років, іменуються інноваційно активними підприємствами. У свою чергу, інноваційно пасивні підприємства — це такі, що впроваджують інновації, котрі мають разовий ефект, а потім вони «згортають» свою інноваційну діяльність.

Також інновації можна поділяти так: розроблені підприємством самостійно; розроблені спільно з науково-дослідними організаціями та придбані інновації. Це дозволить визначити, які розробки здійснюватимуться на самому підприємстві, а які купуватимуться, а також які інновації будуть розроблені спільно з науково-дослідними інститутами. На жаль, на промислових підприємствах часто інновації придбані, що вкрай невигідно підприємствам, оскільки ліцензії, патенти коштують чималих грошей. Водночас розробка інновацій своїми силами пов'язана зі значними труднощами. Спільні ж розробки з науково-дослідними організаціями створюють вигідну для обох сторін взаємодію науки і виробництва.
Вырезано.
^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылкеТож очевидний той факт, що тільки за наявності надійних джерел фінансування може здійснюватись інноваційна діяльність. У зв’язку з тим, інновації доцільно поділяти на здійснювані за рахунок власних коштів, кредитів банку, державних і місцевих бюджетів, інвесторів (вітчизняних і іноземних) та інших джерел.

Важливим результатом здійснення інноваційної діяльності є досягнення підприємством поставленої мети: чи вдалося нове виробництво, чи затребувана новинка на ринку? Тому ми пропонуємо поділяти інновації на такі, що досягли своєї мети і на невдалі, які не привели до запланованого результату, незважаючи на здійснення підприємством інноваційної діяльності.

Доцільно також запропонувати класифікаційну ознаку інновацій — за зростанням ефективності результатів, відповідно до якої інновації поділяються на інтенсивні та екстенсивні. При цьому під інтенсивними інноваціями ми розуміємо розробку, освоєння і впровадження принципово нових видів продукції на базі новітніх технологій з використанням нових машин і устаткування і, головне, в якнайшвидші терміни. За такого виду інновацій дохід від їх упровадження зростає набагато скоріше за витрати. Під екстенсивними інноваціями ми маємо на увазі розробку, впровадження й освоєння інновацій на основі вже наявної техніки і технологій з використанням додаткових матеріальних ресурсів, нових рецептур, раціональної організації і мотивації праці. До екстенсивних інновацій можна віднести: випуск нової продукції на наявних технологічних лініях, удосконалення дизайну продукції, використання нової поліпшеної упаковки, інші вдосконалення. Виходячи з класифікаційних груп, поданих на рис. 1.2, можна припустити, що, скоріше за все, інтенсивні інновації будуть наступальними (стратегічними), а екстенсивні – захисними.

Отже, до інноваційно активних ми відносимо підприємства, які активно здійснюють інноваційну діяльність протягом, як мінімум, трьох років.

На основі детального аналізу наукових праць, що стосуються теми нашого дослідження, ми пропонуємо впровадити класифікацію підприємств та організацій, що безпосередньо здійснюють чи підтримують інноваційну діяльність (табл. 1.2). Така класифікація допоможе органам статистики повніше вивчити інноваційну діяльність на промислових підприємствах і в наукових організаціях. Таблиця 1.2

^ Класифікація підприємств і організацій, що ведуть чи підтримують

інноваційну діяльність

Класифікаційні ознаки інноваційних підприємств (організацій)

Сутнісна характеристика

1

2

Організації, що провадять наукові дослідження

проектно-конструкторські організації та ін.

Інноваційні підприємства за їх належністю до конкретного виду діяльності



Підприємства за типом інноваційної активності




Продовження табл. 1.2

1

2

Інноваційні підприємства за типами впроваджених і освоєних інновацій



Об'єднання інноваційних підприємств




Організації,установи, підприємства, що фінансують інноваційну діяльність




Підприємства, що сприяють просуванню інноваційної продукції на ринки збуту




Найважливішою для нашого дослідження є класифікаційна ознака підприємств (див. табл. 1.2) — за типом інноваційної активності.
Вырезано.
Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке1.2. Сутність і складові організаційно-економічного механізму активізації інноваційної діяльності


На сучасному етапі розвитку України активізація інноваційної діяльності є одним з найважливіших чинників прискорення економічного розвитку країни, ефективного функціонування промислового виробництва. Як уже зазначалося, проблеми інноваційної діяльності підприємств глибоко вивчали і вітчизняні, і зарубіжні вчені. Проте й досі залишається чимало проблемних питань щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму активізації інноваційної діяльності на підприємствах. Т. А Пожуєва і Ю. С. Довженко вважають, що “нинішній механізм регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності поки що не повною мірою відповідає сучасним вимогам і не має необхідної комплексної методологічної бази” [149, с. 110 ]. Як наголошує Н. П. Денисенко, особливо вагомою проблемою на сьогодні є „вдосконалення науково-методичних засад механізму активізації інноваційно-інвестиційної діяльності в Україні” [53, с. 414].

У зв'язку з цим вирішальне значення має вивчення суті організаційно-економічного механізму інноваційної діяльності, його складових елементів і особливостей функціонування, що є немаловажною передумовою розв’язання завдань активізації інноваційної діяльності на промислових підприємствах.

Аналіз формування організаційно-економічного механізму інноваційної діяльності дає можливість прогнозувати розвиток інноваційних процесів на основі їх активізації.

В економічному словнику економічний механізм тлумачиться як сукупність методів і засобів дії на економічні процеси [163].

У свою чергу, організаційно-економічний механізм є складною, багатогранною економічною категорією, яка ще не дістала однозначного трактування в економічній літературі.

Так, Ф. В. Зіновьев розуміє під механізмом систему, що визначає порядок конкретних дій, при цьому він окремо розглядає організаційний і економічний механізми. На його думку, «організаційний механізм – це організаційно-технологічні засоби ведення господарства, що спираються на його потенціал, з використанням ринкових принципів господарювання (самостійність, договірні відносини, комерційний інтерес, правова обґрунтованість діяльності і т.д.)». Під економічним механізмом він розуміє «систему економічних засобів, форм і методів дії на матеріальні інтереси працівників виробничих і невиробничих засобів, що включає такі елементи: ціноутворення, стимулювання праці, економічні санкції, нормативну базу, критерії оцінки ефективності» [93, с. 29 – 30] .

Т. Л. Мостенська. також розглядає поняття «економічний механізм» як окрему економічну категорію. Вона вважає, що терміни «економічний механізм», «господарський механізм», «ринковий механізм» і «економічна політика» не тотожні. На її думку, економічний механізм - один з багатьох елементів економічної теорії, механізм з'єднання дій державного регулювання і ринкового механізму саморегуляції [131, с. 328].

В. Я. Амбросов, Т. Г. Мареніч також стверджують, що економічний механізм є виразом економічної політики держави, котру слід розробляти, як правило, на перспективу зі стратегічною метою; він створює можливість глибше підійти до використання економічних законів ринкової економіки [5, с. 18].

В. А. Подсолонко, і Е.А. Подсолонко досліджували суть економічного механізму за визначений період часу. Вони вважають, що “поняття економічного механізму не є сталим і загальноприйнятим». На їхню думку, про економічний механізм говорять тоді, коли “якесь початкове економічне явище тягне за собою низку інших явищ”, при цьому сам механізм є “сукупністю багатьох елементів”[148, с. 6].
Вырезано.
^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылкеПитання формування організаційно-економічного механізму інноваційного процесу вивчав російський вчений І. Санду, розглядаючи його як ”сукупність форм (ланок) і методів інноваційної діяльності, які взаємозв'язано і узгоджено функціонують у напрямі забезпечення науково-технічного прогресу в галузі“ [171, с. 76]. Він пише, що організаційно-економічний механізм має характеризуватися комплексною структурою, включаючи організацію інноваційної діяльності на підприємстві, розвиток науково-технічної сфери, упровадження інновацій у виробництво, планування інноваційної діяльності, фінансування і кредитування науково-технічної діяльності на всіх її етапах (створення, розповсюдження інновацій і освоєння їх у виробництві), оподаткування і страхування організацій, що створюють і освоюють інновації, стимулювання розвитку інноваційного процесу, планування витрат на інноваційну діяльність, ціноутворення (на науково-технічну продукцію, завершені НДДКР, інновації і інноваційні проекти) [171].

Організаційно-економічному механізму інноваційної діяльності, її інвестиційному забезпеченню, зокрема, присвячено дослідження А. П. Зінченко та В. П. Ільчука. Вони вважають, що ”формування й адаптація організаційних механізмів у високотехнологічних галузях промисловості є актуальним завданням економіки України“ [94, с. 192].

Проблеми формування єдиного організаційно-економічного механізму регулювання і стимулювання науково-технічної й інноваційної діяльності в АПК розглядав також професор В. М. Трегобчук. Він підкреслює, що ”наскільки ефективним і дієвим буде вказаний механізм, настільки результативною й ефективною буде і практична реалізація науково-технічних, інноваційних розробок у виробництві“ [182, с. 9].

Досліджуючи економічний механізм інноваційної активності суб'єктів господарської діяльності, Ю. Г. Бараник і Р. М. Романінець підсумували, що він є ”одним з методів формування ринкової економіки і переходу до стабільного економічного зростання нашої держави“ [16, с. 48].

На наш погляд, у даний час, ще немає дієвого механізму здійснення інноваційної діяльності підприємствами й організаціями, оскільки цьому заважають нерозв'язані організаційно-економічні питання, а саме:

Недосконалість законодавства в інноваційній сфері. Суттєвим напрямом формування механізму активізації інноваційної діяльності на підприємствах є створення законодавчої й нормативно-правової бази, яка встановлює правові, економічні й організаційні засади регулювання науково-технічної діяльності в Україні.

Низька зацікавленість вітчизняних і іноземних інвесторів, що пов'язано з недосконалим законодавством в інвестиційній сфері, великим періодом окупності інвестицій в інноваційні проекти, високими ризиками.

Дефіцит бюджетних коштів для фінансуванні інновацій. У виділенні коштів з державного і місцевих бюджетів на інноваційну діяльність необхідно орієнтуватися на стратегічно важливі для України інноваційні проекти.

Брак пільг в оподаткуванні інноваційних підприємств. Ці пільги мають бути спрямовані на стимулювання інноваційного розвитку підприємств і організацій, і не тільки у вигляді зменшення податкових ставок. Наприклад, інноваційним підприємствам — відводити земельні площі під будівництво, надаючи пільги з податку на землю.

Недосконалість фінансово-кредитного механізму забезпечення інноваційної діяльності. У зв'язку з цим необхідне формування нових форм фінансово-кредитного забезпечення інноваційної діяльності.

Нерозвиненість венчурного фінансування через відсутність спеціального законодавства, що регулює венчурні потоки.

Відсутність зв'язку ”наука—виробництво“. Ключову роль у цьому повинні відігравати науково-дослідні організації, вищі навчальні заклади, науково-технічний потенціал яких слід орієнтувати на розв'язання проблем національного і регіонального розвитку економіки України.

Нерозвиненість організаційних форм здійснення інноваційної діяльності. Пріоритетним напрямком у розв'язанні цієї проблеми є розвиток сучасних інноваційних структур, а саме — науково-технологічних парків, технополісів, інноваційних інкубаторів та інших сучасних форм здійснення інноваційної діяльності. За допомогою таких структур швидко передаються нові технологічні розробки промисловим підприємствам, тобто широко використовуються можливості технологічного трансферу.

Брак загальноприйнятої методики оцінки ефективності інновацій, оцінки активізації інноваційної діяльності, а також методики ціноутворення на інноваційну продукцію. Здійснення аналізу інноваційної активності як на рівні окремих підприємств, так і на загальнодержавному, регіональному і галузевому рівнях потребує відповідни