Реферат: Соціально-економічного забезпечення людського розвитку в умовах трансформаційної економіки

Томчук Наталія Володимирівна

Система соціально-економічного забезпечення людського розвитку в умовах трансформаційної економіки


Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки


ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1 7

МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ 7


ВСТУП

Актуальність теми. В період кардинальних трансформаційних змін соціально-економічної системи України однією з найважливіших проблем суспільства є не лише збереження, а й примноження людського потенціалу країни. Це завдання може бути реалізовано лише за умови забезпечення стійкого та динамічного людського розвитку, що має відбуватись на якісно новій основі і який потребує адекватного та соціально гарантованого економічного забезпечення.

Поряд із цим в економічній теорії ще залишаються нерозв'язаними ряд концептуальних проблем, що пов'язані із визначенням сутності „людського розвитку” як соціально-економічної категорії, а також пошуком оптимальних та репрезентативних індикаторів його вимірювання, що мають врахувати як світовий досвід так і специфіку національних умов. Саме тому на сучасному етапі надзвичайно актуальними є наукові дослідження щодо розробки уніфікованих підходів до поглиблення змісту і оцінки рівня людського розвитку, його базових складових та удосконалення системи його соціально-економічного забезпечення.

Актуальним в теоретичному та практичному плані є поглиблене розуміння тих тенденцій, закономірностей і факторів, що визначають стан, рівень та перспективу якісної динаміки людського розвитку населення України в складних сучасних умовах, а також наукове обгрунтування шляхів та ефективних механізмів забезпечення цього процесу.

^ Стан наукової розробки проблеми. Теоретичною базою дисертаційного дослідження та сформованих висновків стали праці таких видатних представників світової економічної думки, засновників концепції людського розвитку, як А. Льюіса, А. Сена, Г. Лучтера, К. Гриффіна, Дж. Найта Т. Г. дель Вал Іралі, Махбаб уль Хака, а також класиків концепції людського капіталу - Т. Шульца, Г. Беккера, Е. Денісона, Дж. Кендрика, Г. Псахаропулоса, Л. Туроу та інших.В Україні проблемами розробки концепції та методології дослідження людського розвитку займаються такі вчені, як Д. Богиня, І. Бондар, Н. Борецька, О. Власюк, В. Геєць, О Грішнова, Г. Дмитренко, Т. Заєць, І. Каленюк, А. Колот, І. Кочума, І. Куценко, Е. Лібанова, О. Макарова, В. Мандибура, В. Новіков, В. Онікієнко, О. Палій, М. Папієв, С. Пирожков, А. Ревенко, В. Стешенко, В. Тропіна, С. Тютюнникова, В. Мельник, А. Чухно, В. Шишкін, а також науковці країн СНД – Л. Баранова, А. Добринін, С. Дятлов, Р. Капелюшніков, В. Майер, В. Райцин, Е. Циренова, В. Колєсов та ін.

Разом з тим, нова природа економічного зростання, вирішальна роль у ньому нематеріальних чинників, передусім позитивних людських якостей, формування яких і є змістом людського розвитку поки що системно не досліджувалися в Україні. Конкретні заходи державної політики з метою сприяння розвитку людського потенціалу з урахуванням регіональних відмінностей у рівнях людського розвитку та його базових аспектів потребують подальшої розробки та обґрунтування.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідних держбюджетних тем економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень” (реєстраційний номер 0101U006977 № 01БФ040-10), кафедри економічної теорії „Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя„ (ТЗ НДР № 06БФ040-01). Особистий внесок автора у рамках проведення досліджень полягає у поглибленні методологічних засад дослідження людського розвитку та системи соціально-економічного його забезпечення в умовах трансформаційної економіки України. Ці матеріали також були використані при викладенні дисциплін „Економіка добробуту”, „Соціальна політика”, та „Економічна теорія”.

^ Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є системне наукове дослідження процесів, проблем, тенденцій людського розвитку, його динаміки із урахуванням економічного стану країн, специфіки умов суспільної трансформації та розробка методологічних і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення механізмів системного соціально-економічного забезпечення людського розвитку та його окремих структурних складових.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:

здійснити аналіз методологічних аспектів еволюції наукових поглядів щодо сутності та особливостей людського розвитку;

поглибити методологічне обгрунтування категорії „людський розвиток”, розкрити її складові та характер внутрішньо-системної взаємодії з такими категоріями, як „потреби”, „добробут”, „антидобробут” „якість життя”, „міра споживання” у взаємозв’язку з реальними можливостями вибору мети розвитку особисті, визначити їх роль і місце в системі соціального та економічного забезпечення людського розвитку;

виявити основні чинники людського розвитку, проаналізувати динаміку його показників на макро- та мезоекономічному рівнях;

виявити та охарактеризувати основні проблеми у сфері людського розвитку за його базовими складовими;

здійснити комплексну оцінку людського розвитку регіонів України;

узагальнити зарубіжний досвід щодо напрямів реформування та функціональної оптимізації механізмів взаємодії ринкового і державного забезпечення людського розвитку, передусім таких, як вдосконалення системи освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та соціального забезпечення;

розробити обґрунтовані науково-практичні рекомендації щодо удосконалення системи соціально-економічного забезпечення людського розвитку в умовах трансформаційної економіки України.

^ Об'єктом дослідження є сукупність економічних, соціальних, організаційно-правових відносини та причинно-наслідкових зв’язків, що виникають у процесі формування і забезпечення структурних складових людського розвитку населення країн.

^ Предметом дослідження є людський розвиток та система соціально-економічного його забезпечення в умовах трансформаційної економіки.

Методи дослідження ґрунтуються на загальнонаукових та специфічних методах пізнання. Зокрема, методи наукової абстракції та логічних узагальнень – при обґрунтуванні категоріального апарату (п. 1.2); методи аналізу і синтезу – для деталізації об’єкта дослідження в результаті розчленування його на окремі складові елементи та оцінки стану і динаміки змін показників людського розвитку (розділи 1, 2); історичний метод - при дослідженні історичної та науково-економічної логіки теорій розвитку і генезису концепції людського розвитку (п. 1.1, 1.2); описовий – для характеристики основних складових людського розвитку та механізму його забезпечення (розділи 2, 3); графічний – для наочного зображення статистичного матеріалу і схематичного зображення ряду теоретичних та практичних положень дисертаційного дослідження (розділ 2).

Інформаційну базу дослідження становлять офіційні видання міжнародних організацій (групи СБ, МВФ,СОТ), Національного банку України, Міністерства економіки України, Державного комітету статистики України, законодавчі та нормативні акти України з питань соціального захисту населення, проблем відтворення та використання людського потенціалу; Укази Президента України, аналітичні матеріали Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України; результати наукових досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, Державної установи „Інституту економіки та прогнозування НАН України”, наукові розробки вітчизняних та зарубіжних дослідників.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретико- методологічних засад аналізу людського розвитку та обґрунтуванні практичних рекомендацій щодо вдосконалення, підвищення, реформування шляхів його забезпечення в умовах суспільної трансформації. Найвагомішими теоретичними і практичними результатами, що характеризують наукову новизну дослідження та особистий внесок автора є такі:

вперше:

методологічно обґрунтовано структурування архітектоніки внутрішньо-системної взаємодії елементів категорії „людський розвиток”, розкрито її складові та характер соціально-економічної взаємодії з такими категоріями, як „потреби”, „добробут”, „антидобробут” „якість життя”, „міра споживання”;

запропоновано теоретичний підхід щодо оцінки ефективності системи соціально-економічного забезпечення людського розвитку відповідно до принципу ієрархії задоволення потреб людини в основу якої покладений відомий підхід А. Маслоу, що реалізується у пропозиції його суттєвого та системного доповнення за диференційованими структурними рівнями, які систематизовані та розроблені;

акцентується увага на тому, що поряд із людським розвитком можуть розвиватись процеси, що діють у протилежному напрямку, тобто такі, які спрямовані на "людську деградацію", а також окреслюють прояви, що є дестимуляторами людського розвитку;

удосконалено:

трактування категорії „людський розвиток”, як системи відносин, якими визначається процес постійного зростання можливостей особистості за умов оптимального економічного забезпечення задоволення зростаючих потреб життєдіяльності (насамперед, її якісних складових), що спрямовані на гармонійний та всебічний розвиток людини і сприяють підтриманню тривалого, здорового і творчо активного життя, високого загального рівня освіти, передусім професійної, реалізацію можливостей культурного та духовного збагачення. Важливою складовою людського розвитку є можливість забезпечити особі реалізацію її економічних прав, політичних свобод і правових гарантій;

класифікацію чинників людського розвитку (екзогенних, ендогенних), виявлено їхню специфіку, що дозволило суттєво конкретизувати завдання регіонального рівня управління в галузі відтворення людського потенціалу;

пропозиції щодо вдосконалення системи соціально-економічного забезпечення людського розвитку в Україні за рахунок підвищення обсягів державних, корпоративних і приватних інвестицій у людський розвиток з метою забезпечення продуктивної зайнятості, реформування освіти, охорони здоров’я, зростання доходів та зменшення бідності населення;

набуло подальшого розвитку:

оцінка стану людського розвитку України, динаміка його показників на макро- та мезоекономічному рівнях;

визначення пріоритетних напрямів удосконалення системи соціально-економічного забезпечення людського розвитку з урахуванням досвіду передових країн світу.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці методологічних положень та практичних рекомендацій, які можуть бути використані під час розробки програм соціально-економічного розвитку України та її регіонів, при підготовці проектів законодавчих і нормативних актів з питань відтворення людського потенціалу. Наукові розробки автора використані: Державним Комітетом статистики України у процесі розробки „Методики комплексної оцінки людського розвитку” та „Методики визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних та демографічних груп населення” (довідка від 18.05.06 №01/1-05/96); пропозиції щодо реформування соціальної сфери та політики доходів, спрямовані на забезпечення пріоритетності людського розвитку регіону були враховані Державною адміністрацією Могилів-Подільського району Вінницької області в процесі розробки комплексної програми соціально-економічного розвитку району на 2007-2012рр. у розділі „Соціальні програми” (довідка від 31.10.2007 № 735/6-3-17); Результати роботи використані у навчальному процесі Київського національного університету імені Тараса Шевченка на економічному факультеті по спеціальності „Економічна теорія” при підготовці практичних занять та викладанні дисциплін: „Економіка добробуту” (у темах: „Системний аналіз потреб і споживання в теорії добробуту”, „Показники та індикатори рівня життя і добробуту населення. Методи визначення інтегральних індикаторів рівня добробуту та людського розвитку”, „Доходи - основне джерело добробуту і зростання життєвого рівня населення”; „Основи економічної теорії” (у темах: „Економічні потреби суспільства. Економічні інтереси”, „Доходи, їх джерела та розподіл”, „Національне виробництво і відтворення” (довідка від 13.03.2009 №013/164).

^ Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеним науковим дослідженням, у якому викладений авторський підхід щодо комплексного аналізу сутності та складових людського розвитку, а також обґрунтуванні концептуальних засад оцінки ефективності системи соціально-економічного його забезпечення в умовах трансформаційної економіки з урахуванням у вітчизняних умовах досвіду країн розвиненої ринкової економіки. Наукові положення, висновки, пропозиції та рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно.

^ Апробація результатів дослідження. Найважливіші теоретичні, методологічні та методичні положення й результати дисертаційної роботи доповідались автором та одержали позитивну оцінку на 11 міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, а саме: IV Міжнародній науково-практичній конференції „Європейський вибір України: інноваційний розвиток” (м. Феодосія, 23-26 червеня 2005р.); Міжнародній науково-практичній конференцій „Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України” (м. Київ, 27-28 вересня 2005р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „ Проблеми розвитку внутрішнього ринку в умовах глобалізації” (м. Київ, 17-18 листопада 2005р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Формування нової парадигми страхування” (м. Київ, 1-2 грудня 2005р.); Четвертій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених „Актуальні проблеми економічного розвитку в глобальному середовищі” (м. Київ, 2-3 березня 2006р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Формування конкурентоспроможного страхового ринку України в умовах глобалізації” (м. Київ, 6-7 грудня 2006р); VI Міжнародній науково-практичній конференції „Стратегія інвестування промислового виробництва в Україні” (м. Київ, 14-15 квітня 2006р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція „Дні науки” (м. Дніпропетровськ, 17-28 квітня, 2006р.); Всеукраїнська науково-практична конференція „Комплексна статистична оцінка управлінської та господарської діяльності” (м. Хмельницький, 24 травня 2006р.); VIІ всеукраїнської науково-дискусійної конференції „Інвестиційні ресурси відтворювальних процесів в умовах глобалізації економіки” (м. Феодосія, 2 липня 2006р.); VIІ Міжнародній науково-практичній конференції „Конкурентоспроможність національної економіки„ (м. Київ, 23-24 березня 2007р.)

Публікації. Основні результати та висновки дисертаційної роботи викладені у 12 одноосібних публікаціях загальним обсягом 4,6 друк. арк., з них 8 – у наукових фахових виданнях (3,9 друк. арк.), 4 – за матеріалами і тезами конференцій (0,7 друк. арк.).

^ Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел і 12 додатків. Основний зміст дисертації викладений на 194 сторінках комп’ютерного тексту, що містить 13 таблиць, 12 рисунків, 3 формули.


^ РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ


Еволюція наукових поглядів на сутність людського розвитку

Плідне дослідження сутності людського розвитку можливе лише за умови всебічного аналізу та переосмислення теоретичної спадщини, що залишилася у вигляді наукових надбань попередників. В протилежному випадку неможливо розраховувати на ґрунтовні теоретичні результати, стійкі до наукової критики і перспективні з огляду на побудову відповідної державної стратегії і політики всебічного суспільного розвитку .

Економічно-соціальний зміст людського розвитку як наукової категорії проявляється у поступовому формуванні його суті, в подальшій трансформації, самовдосконаленні змісту в процесі історичного руху. «Цей рух вперед, - як вказував Г. Гегель, - визначає себе перед усім таким чином, що він починається з простих визначеностей, і наступні за ними визначеності стають більш багатими та конкретними. Бо результат містить свій початок, і рух цього початку збагачує його новою визначеністю» [1, c. 306-307].

Першою сходинкою в процесі вивчення еволюції наукових поглядів на людський розвиток має стати встановлення моменту зародження такої визначеності, на підґрунті якої у подальшому формується відповідний теоретичний каркас. «Показати генезис категорії … - означає, по-перше, визначити її генетичну основу, початок, джерела; по-друге, виділити етапи її руху, рівні, що характеризують процес її розгортання від суті до все більш конкретних форм» [2, с. 32].

Елементарні уявлення про людину і її здібності можна знайти вже у філософів античності і середньовічних схоластів. На цей час ще не встигла сформуватися цілісна економічна наука, а первісні економічні знання про основи господарювання виступали похідною від домінуючих моральних, релігійних та суспільних норм. Це відповідним чином віддзеркалювалося і у поглядах на людину. Методологічний підхід до вивчення людської сутності мав сенсуалістичний характер і базувався переважно на суб’єктивній перцепції наявної реальності.

Незважаючи на це, ще в античному світі бачення місця та ролі людини в економічному житті суспільства віддзеркалювалось через її професійні навички, а людей класифікували саме за їх спроможностями до різних видів праці. Однак, це в першу чергу стосувалось рабів, рівень їх знань та умінь був провідним критерієм при оцінюванні останніх на ринку. Вже в цей час піддається первинному аналізу процес накопичення людських здібностей. Так, Аристотель вказував, що «творчі властивості людини – це результат певних умов її життя, виховання і навчання»1 [3, c.381].


Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.


В системі понять, що визначають людський розвиток, важливе місце посідає міра споживання, що являє собою безпосередню характеристику повноти реалізації індивідуальних потреб, тобто виступає одночасно як процес їх задоволення і як конкретний кінцевий результат цього процесу, що показує ступінь (рівень) задоволення дійсних потреб особи. Міра споживання як важливий показник життєвого рівня населення пов'язує реальний стан міри індивідуальних потреб з основним джерелом їх задоволення - рівнем особистого доходу. Кількісний рівень міри споживання визначає загальний фіксований обсяг спожитих матеріальних благ і послуг. Він не пов'язаний з розв'язанням завдань якісного розвитку людини. Якісний рівень міри споживання характеризує визначається тією складовою в загальному обсязі спожитих життєвих благ, які використовуються для розв'язання завдань повного, всебічного і гармонійного розвитку особистості.

За умови, коли загальна ситуація характеризується надмірним розривом між потребами і можливостями їх задоволення, вкрай важливо дотримуватись двох принципів: 1) дисбаланс не може стосуватися фундаментальних життєвих потреб існування. Це означає, що суспільство зобов’язане задовольняти умови фізичного виживання своїх громадян (через систему мінімальних гарантій); 2) дисбаланс має бути врегульованим та контрольованим владними структурами. Держава та її відповідні органи мають володіти точною і оперативною інформацією: а) про рівень і якісний склад існуючих на кожний конкретний момент соціальних дефіцитів, і б) про кількість і категорії громадян, на яких «розповсюдився» той чи інший їх комплекс.

За критерієм нагальності потреб та ієрархічності взаємозв’язку між ними вирізняють моделі Ф. Герцберга, А. Маслоу, К. Альдерфера. Незважаючи на певні відмінності, всі три моделі виокремлюють потреби нижчого порядку та вищого. Згідно з цим підходом вищі запити людини не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші.

Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потре­би, які стають рушійною силою свідомої діяльності.

Так, наприклад, «піраміда потреб» А. Маслоу ілюструє стійку ієрархію переваг, відповідно до якої кожна наступна група потреб вияв­ляється та задовольняється після задоволення потреб попереднього рівня.

«Людина — це піраміда потреб з біологічними в основі і духовними на вершині, — писав А. Маслоу. — Причетність до вищих, духовних цінностей дивним чином возвеличує і тіло, і всі його потреби. Якщо спрямувати людину до усвідомлення всіх своїх потреб, до актуалізації їх... то дуже скоро ми зможемо спостерігати розквіт цивілізації нового типу. Людина стане більш відповідальною за свою долю, буде керуватися цінностями розуму, перестане бути байдужою до оточуючого її світу... що означатиме наближення до суспільства, побудованого на духовних цінностях»[87.- С. 206-207].

Водночас критики «ієрархічної» класифікації потреб звертають увагу на такі її вади:

зазначений підхід не враховує індивідуальні інтереси та потреби людей;

концепція послідовного задоволення потреб не має підтвердження на практиці;

автори не визначають той мінімальний рівень потреб, який можна вважати достатнім для переходу до задоволення потреб наступного, вищого рівня.

Від ступеня розвиненості в суспільстві тих чи інших потреб та можливостей їх задоволення залежить людський розвиток. На основі ієрархії потреб Маслоу розроблена розгорнута система кількісних та якісних показників для оцінки системи соціально-економічного забезпечення людського розвитку(рис.1.2).


Рис. 1.2. Класи потреб системи соціально-економічного забезпечення людського розвитку


Найбільш повно система показників відповідно до кожного класу потреб автором пропонується за наступними групами (див. додаток А): 0) загальноекономічні потреби, задоволення яких віддзеркалює досягнутий рівень реальних доходів та майнової забезпеченості населення (обсяг середньодушових сукупних ресурсів із урахуванням натуральних та ”тіньових” доходів; обсяг домашнього майна та нерухомості за складовими та питомою вагою цієї складової у структурі національного багатства) 1) матеріально-економічні (обсяг і структура споживання продовольчих товарів; рівень забезпеченості одягом і взуттям; стан забезпечення житлом та його функціональна якість); 2) соціально-економічні (стан надійності соціального захисту і повнота соціального забезпечення та обслуговування; рівень освіти (у т.ч. професійної); рівень зайнятості; інтенсивність та продуктивність праці; показник динаміки капіталізації та маєтності населення); 3) біосоціальні (стан екологічного середовища; показники, що характеризують репродуктивний стан населення та загальну демографічну ситуацію; рівень медичного забезпечення та якість обслуговування; рівень обслуговування рекреаційно-оздоровчої та туристичної сфери; стан сфери фізичної культури та спорту і послуг, що ними надаються; рівень сімейного та суспільного піклування про дітей); 4) комунікативно-економічні (рівень забезпечення населення транспортними засобами; стан надання населенню всіх видів транспортних послуг); 5) соціально-правові (стан надійності забезпечення фізичної цілісності і здоров'я людини; стан гарантованого правового захисту особи та реалізація принципу невинуватості); 6) соціально-політичні; 7) гуманітарно-культурні (рівень забезпечення культурно-освітніми та іншими естетичними установами; величина вільного часу і можливості його раціонального використання); 8) гуманітарно-моральні.

Отже людський розвиток виявляється через забезпечення потреб людини, а наявні доповнення базової піраміди потреб А. Маслоу переконують у тому, що з розвитком суспільства з`являється необхідність у задоволенні дедалі більш якісно диференційованої системи потреб, які знаходять своє відображення у різних моделях. При цьому у всіх системних ієрархіях людський розвиток слід розглядати з позиції створення сприятливих умов життєдіяльності населення, раціональної зайнятості та комплексного соціального захисту громадян, а людину – не тільки як біологічну істоту, а й як активного члена суспільства.

Найважливішим соціально-економічним аспектом необхідної якості людського розвитку у структурі міри споживання є формування у суб`єктів розумних потреб і свідомого режиму споживання. Проблемам формування розумних потреб і раціонального споживання, визначення їхньої соціально-економічної природи значну увагу приділяли радянські економісти у 1960-1980-ті роки, проте аналіз наукових доробок з цього питання засвідчує, що єдності у методологічних підходах, критеріях оцінки та ефективних методиках їх практичної реалізації не було.

Сучасне життя доводить, що необмежене зростання кількісних параметрів міри споживання призводить до виникнення негативних явищ у цій сфері. Тому проблема формування у суб’єктів розумних потреб є досить важливою умовою формування нової концепції людського розвитку, створення необхідних передумов переходу до його подальшого зростання на якісно новій, ринково цивілізованій основі.

Розумне споживання як у кількісному відношеннях не слід ототожнювати із регламентованими нормативами «раціонального» споживання. Раціональна норма, якщо вона взята ізольовано, не може характеризувати якісний рівень задоволення конкретного споживчого потенціалу особи, а сама вона не може бути розроблена таким чином, щоб за своїм якісним змістом забезпечити необхідний соціальний ефект. Міра споживання за кількісним і якісним змістом може вважатись нерозумною лише у тому випадку, коли потреби, які вона задовольняє, не суперечать фізіологічним та соціальним вимогам розвитку особистості, тобто призводять до фізіологічної та моральної деградації людини (споживання алкоголю, наркотиків, задоволення деструктивних потреб тощо), або коли особою штучно викликається свідома відмова від окремих, особливо важливих елементів структури споживання, що обмежує необхідні матеріальні і духовні джерела розвитку особистості [85].

Міра споживання (за умови відсутності економічних обмежень щодо забезпечення споживання) значно залежить від внутрішньої культури споживання окремо взятої особи. Доречно з цього приводу навести вислів відомого педагога В.А. Сухомлинського, який зазначав, що культура бажань та інтересів – одна із найтонших сфер процесу виховання. За умови відставання рівня особистої культури від об’єктивних вимог відбувається процес руйнування, що може стати проявом людської деградації. Це стосується насамперед тих верств населення, які за умов економічної стагнації та загального падіння життєвого рівня населення мають достатні грошові заощадження, як правило за рахунок нетрудових доходів. Це призводить до спотворених форм споживання. Раціональні потреби відповідають науковим уявленням про споживання благ та послуг, які необхідні для підтримки здорового способу життя людини та гармонійного розвитку особистості. Такі суспільно корисні потреби важко піддаються кількісній оцінці, але їх можна визначити умовно за допомогою раціональних норм та нормативів.

Отже поряд із процесом людського розвитку можуть розвиватись і процеси, що діють у протилежному напрямку, тобто такі які спрямовані на «людську деградацію», а також окреслюють прояви, що є дестимуляторами людського розвитку. На основі запропонованого методологічного підходу соціально-економічної об’єктивності потреби, як умови всебічного розвитку особистості, вводиться поняття «антипотреба», як спотворене бажання, задоволення якого, залежно від ступеня впливу, призводить до незворотної фізіологічної чи соціально-моральної деградації людини. Антипотреби не слід ототожнювати з «деструктивними потребами» як задоволення патологічних бажань особи, що проявляються у надмірному, нераціональному, нерозумному, престижному, еталонному, марнотратному та розкішному споживанні, які руйнівним чином впливають на особу і за своїми соціальними наслідками є небезпечним явищем, що може призводити до соціально-фізіологічної деградації особистості, пригнічення стимулюючої ролі потреб, до мотиваційного спотворення економічної поведінки людини. Аналіз категорії «людський розвиток» дозволяє запропонувати узагальнену схему основних структур і зв’язків, необхідних для дослідження проблеми та оцінки людського розвитку (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Оцінка ефективності системи соціально-економічного забезпечення людського розвитку: основні структурні зв’язки

Людський розвиток – це категорія відносна, оскільки залежить не тільки від рівня досягнутого добробуту та розширеного вибору, а й від рівня розвиненості в суспільстві самих потреб; це також і багаторівнева категорія, в її структурі можна виокремити чотири основні рівні:

інтегрований (характеризує людський розвиток населення у загальносвітовому масштабі та включає три наступні рівні);

національний (характеризує сукупний людський розвиток населення країни);

соціально-регіональний (характеризує людський розвиток соціальних верств населення на рівні регіонів);

особисто персоніфікований (характеризує людський розвиток конкретно взятої особи).

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Висока диференціація регіонів за рівнем доходів значною мірою зумовлюється сформованим ще за радянських часів розміщенням продуктивних сил, особливостями галузевої структури економіки регіонів та значними розбіжностями вартості праці залежно від виду економічної діяльності, й майже не пов'язана з різницею у продуктивності праці.

Заробітна плата віддзеркалює тільки офіційні доходи працюючого населення. В Україні ж значною є частка непрацюючих осіб та неофіційних доходів — за різними оцінками остання становить 15-45%. Тому важлива й непряма оцінка регіональної варіації неофіційних доходів, певним вимірювачем якої є розмір банківських депозитів (в розрахунку на 1 особу або строкових в розрахунку на 1 вклад), ціна 1 кв.м житла або перевищення грошовими витратами грошових доходів (табл. 2.4).

Одержані результати показують що всі перелічені характеристики доходів населення, за винятком прямого індикатора ступеня їх тінізації, доволі сильно корелюють один з одним. Але найбільш щільним закономірно є взаємозв'язок між двома характеристиками накопичень (г=0,923), між розміром середньої заробітної плати і розміром депозитів у розрахунку на одну особу (г=0,867), середнім розміром депозиту в розрахунку на одну особу та вартістю одного кв. м житла (г=0,781).

Найслабшим є зв'язок ступеня тінізації грошових доходів із усіма іншими показниками (від г=0,326 із середньою заробітною платою до г=0,574 із розміром депозиту в розрахунку на 1 особу) та коефіцієнт кореляції між середньою заробітною платою і вартістю житла (г=0,676). Фактично це є свідченням відсутності залежності ступеня тінізації від офіційних доходів мешканців регіону.

За характеристиками умов проживання лідирують міста Севастополь та Київ (тенденція за 2007 рік наведена на діаграмі в додатку К). Так, беззаперечно першість цих міст зумовлена такими показниками як питома вага житла, обладнаного водогоном (98,6%), каналізацією (98,6%), центральним опаленням (99,2%), кількість лікарняних ліжок у розрахунку на 10 тисяч жителів (115,7), ємність амбулаторно-поліклінічних закладів (308,3 тисяч відвідувань на 10 тисяч жителів) тощо.


Таблиця 2.4

Парні коефіцієнти кореляції деяких показників матеріального добробуту, обчислені за регіонами України 2008 року





^ Середня зар.плата одного штатного працівника, грн

Середній розмір депозиту в розрахунку на одну особу, тис.грн

Середній розмір строкового депозиту в розрахунку на одну особу, тис.грн

Вартість одного кв. м житла, доларів США

^ Різниця витратами та грошовими доходами в розрахунку між грошовими на 1 особу, грн.


Середня заробітна плата

одного штатного працівника, грн.

1,000

0,867

0,763

0,676

0,326

Середній розмір депозиту в розрахунку на одну особу, тис.грн.

0,867

1,000

0,923

0,781

0,574

Середній розмір строкового депозиту в розрахунку на одну особу, тис. грн.

0,763

0,923

1,000

0,744

0,498

Вартість одного кв. м житла, доларів США

0,676

0,781

0,744

1,000

0,473

Різниця витратами та грошовими доходами в розрахунку між грошовими на 1 особу, грн.

0,326

0,574

0,498

0,473

1,000

Джерело [57]

Найгіршими умови проживання населення є в західних областях - Закарпатській, Чернівецькій та Івано-Франківській . Основними чинниками їхнього відставання є висока питома вага сільських поселень, незадовільно забезпечених сучасними вигодами – водогоном, каналізацією тощо.

^ За індексом стану та охорони здоров’я попереду знаходяться Закарпатська (0,767), Хмельницька (0,710) та Рівненька (0,705) області. Співвідношення між найбільшим і найменшим значенням – 2,45 рази.

Спостерігається негативна закономірність регіональної диференціації за демографічним показником. Його значення коливається від 71 року в західних регіонах України до 66,1 - у південних. Лідерство за очікуваною тривалістю життя впевнено утримують Тернопільська, Чернівецька, Львівська та Івано-Франківська області, незважаючи на досить низькі показники виробництва валового регіонального продукту на одну особу.

Згідно світової практики, очікувана тривалість життя є, як правило, вищою в економічно більш розвинених регіонах. Така закономірність чітко виявляється лише у Києві, де найвищий в Україні середньодушовий дохід і відносно добре розвинена система охорони здоров'я.

Зберігаються значні регіональні розбіжності показників відтворення населення. За коефіцієнтом народжуваності, який безпосередньо характеризує перебіг процесів відтворення, Україна значно відстає від свого досить високого дореформеного рівня. Вищий рівень народжуваності спостерігається у західних регіонах (Закарпатська, Рівненська, Волинська обл.), що більше як у півтора разу перевищує рівень Сумської, Луганської та Чернігівської областей, які замикають рейтингову таблицю за цим показником. Найвищий коефіцієнт смертності має місце в Чернігівській, Сумській, Полтавській та Кіровоградській областях, а найбільш благополучними є м. Київ та західні регіони (Закарпатська, Івано-Франківська та Львівська області). Отже за узагальненим індексом демографічного розвитку, що враховує показник очікуваної тривалості життя та коефіцієнти народжуваності і смертності населення, рейтинг очолюють західні регіони: Закарпатська, Рівненська та Хмельницька області. У найгіршому становищі перебувають Київська, Вінницька та Чернівецька області.

Відставання регіонів у різних аспектах людського розвитку обумовлене різними причинами, однак, можна зробити висновки, що, хоча індекси людського розвитку та його складових останніми роками в Україні і в її регіонах і мають тенденцію до зростання, залишається немало проблем із забезпеченням рівних можливостей людського розвитку мешканцям різних регіонів України.

Концентрація кращих робочих місць і вищих закладів освіти в науково-освітніх центрах (Київ, Донецьк, Харків, Львів, Одеса) призводить до того, що значна частина молоді здобуває освіту за межами свого регіону, що нерідко призводить до працевлаштування випускника за місцем навчання, що далі впливає на перерозподіл людського капіталу на користь великих науково-освітніх центрів. Надалі це призводить до прискореного розвитку їх та уповільнення розвитку інших регіонів