Реферат: Пазенок В. С. (голова)

Наукові записки КУТЕП. Вип. 6, 2009. Серія: «філософські науки»




Київський УНІВЕРСИТЕТ туризму, економіки і права


НАУКОВІ ЗАПИСКИ КУТЕП
Збірник наукових праць





ВИПУСК 6


(Серія: Філософські науки)





КИЇВ – 2009 УДК 101 (050.8)
ББК 87я5

Н 34


Наукові записки КУТЕП: Збірник наукових праць. Серія: філософські науки. Вип. 6 / Редкол. Пазенок В. С. (голова). - К.: КУТЕП, 2009. – 278 с.

^ Друкується за постановою Вченої ради Київського університету туризму, економіки і права (протокол № 4 від 24 червня 2009 р.)

Київський університет туризму, економіки і права «КУТЕП» – член Ділової Ради Всесвітньої туристської міжнародної організації спеціалізованої установи ООН (UNWTO) – представляє шостий випуск щорічника.

Збірник містить наукові статті, які висвітлюють актуальні питання та проблеми філософії, соціології, політології в контексті соціальних реалій сьогодення.

У щорічнику представлені праці науковців Київського університету туризму, економіки і права, результати досліджень вчених інших наукових установ та навчальних закладів України, фахівців в галузі соціо-гуманітарних наук.


© Київський УНІВЕРСИТЕТ туризму, економіки і права, 2009
Редакційна колегія серії:

Пазенок В. С. – доктор філософських наук, професор,

член-кор. НАН України – Голова редакційної колегії


Андрущенко В. П. – доктор філософських наук, професор, академік АПН України;

Бабкіна О.В. – доктор політологічних наук, професор;

^ Базалук О.О. – доктор філософських наук, доцент;

Горбатенко В. П. – доктор політологічних наук;

Горський С. В. – кандидат соціологічних наук., доцент, відповідальний секретар;

Євтух В.Б. – доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАНУ;

Заблоцький В.П. – доктор філософських наук, професор;

^ Левенець Ю.А. – доктор політичних наук, професор, академік НАН України;

Лях В. В. – доктор філософських наук, професор;

Михальченко М. І. – доктор політологічних наук, професор;

Нельга В. О. – доктор соціологічних наук, професор;

Оніщенко О. С. – доктор філософських наук, професор, академік НАН України;

^ Пахарев А.Д. – доктор політологічних наук, професор;

Пилипенко В. Є. – доктор соціологічних наук, професор;

Рудич Ф.М. – доктор філософських наук, професор;

Цибух В. І. – кандидат філософських наук, професор КУТЕП;

Цюрупа М. В. – доктор філософських наук, професор;

Шульга М. О. – доктор соціологічних наук, професор;

Федорченко В. К. – кандидат філософських наук, доктор педагогічних наук, професор;

Яковенко Ю. І. – доктор соціологічних наук, професор.



Зміст


1.

В. С. Пазенок

^ Філософія туризму в системі соціальної філософії


7

2.

А. М. Єрмоленко

Феномен туризму у світлі взаємодії стратегічної та комунікативної дії


18

3.

Я. В. Любивий

^ Туризм в контексті концепції культурного розвитку суспільства


33

4.
В. В. Лях
Туризм в контексті міжетнічних та кроскультурних стосунків


53

5.

М. В. Цюрупа

Філософсько-соціологічний аналіз проявів

антигуманності в глобалізованому світу


69

6.

Г. С. Цехмістрова

^ Теорія туризму в контексті наукознавства


84

7.

О. О. Базалук

Науково-філософський спосіб сприйняття соціальної дійсності (онтологічний аспект)


92




8.

О. В. Головашенко

Туристська активність як форма реалізації людиною

потенціалу власних сутнісних сил


114

9.

С. В. Горський

Туризм та соціальна девіантна поведінка


124

10.
^ О. М. Любовець З історії розвитку туризму на українських землях



132

11.

О. В. Красільнікова

Відроджені храми і монастирі Києва як туристичні центри міста


144

12.

О. О. Маслак

Теорія природного права Гуго Гроція в контексті зародження модерної філософії права


158

13.

В. В. Маслов

^ Теоретична парадигма культурології і навчальний процес


173

14.

Р. В. Мартич

Живе у православній традиції епохи Відродження


192

15.

А. О. Рубан

Особливості філософсько-світоглядного усвідомлення людиною туристської діяльності


206

16.

С. Ф. Соляник

^ Проблема свободи у соціальному туристському просторі


217

17.

Н. Ф. Юхименко

Формування ціннісної орієнтації особистості в туризмі


233

18.

Л. В. Ярошенко

Туризм як чинник формування етнонаціональної свідомості


245

19.

Д. Б. Свириденко

Виклики ХХІ століття: феномен комп’ютерної

віртуальної реальності


253

20.

О. М. Юрьєвська

^ Дослідження споживчого ринку готельних послуг (визначення ємності готельних послуг споживчого ринку малих готельних підприємств м. Севастополь)


266


^ УДК 17

В. С. Пазенок

доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Інституту філософії ім.. Г. С. Сковороди, проректор з наукової роботи Київського університету туризму, економіки і права


^ ФІлософІя туризму

в контекстІ соцІальноЇ фІлософІЇ


В статті пропонується змістовна характеристика філософії туризму як різновиду соціальної філософської теорії. Визначається феноменологічна, герменевтична, антропологічна, аксеологічна особливості філософського розуміння та інтерпретації феномену туризму. Ключові слова: «філософія туризму», «туристський простір», «туризм як «життєвий світ» людини», «антропологічне значення подорожей», «комунікативна культура», «туристські екзистенціали: «зустріч», «вибір», «свобода», «відповідальність», «антиномії туристської діяльності».


В статье предлагается содержательная характеристика философии туризма как разновидности социальной философии. Определяются феноменологическая, герменевтическая, антропологическая, аксеологическая особенности философского понимания и интерпретации феномена туризма. Ключевые слова: «философия туризма», «туристический простор», «туризм как «жизненный мир человека», «антропологическое значение путешествий», «коммуникативная культура», «туристические экзистенциалы: «встреча», «выбор», «свобода», «ответственность», «антиномии туристической деятельности».


In the article the philosophy of tourism considers as a kind of a social philosophy theory. In the determines phenomenalogic, germination, anthropological, axiologic’s features of philosophy’s understanding and interpretation of tourist’s phenomenon. Key words: «philosophy of tourism», «tourist’s space», «tourism as «living world» of person», «culture», «tourist’s existential», «freedom», «responsibility».


Філософія як світоглядна дисципліна, стиль мислення (філософствування) неодноразово демонструвала свою увагу до проблем повсякденності, до осмислення конкретних форм і сфер буття людини – економіки, політики, права, освіти тощо. В такому разі вона виступає як «прикладна філософія». Конституювання конкретних видів філософського знання було виразно представлено класиками світової філософської думки, зокрема Гегелем. Він був основоположником таких систем прикладної філософії як філософія права, філософія історії, філософія релігії, філософія природи. Сучасна теоретична філософія дедалі більше виявляє свій практичний характер, що спричинено «соціальним замовленням», «викликами часу». За таких умов філософія нерідко стає «практичною справою». Саме у такому соціальному сенсі виникли і легалізувалися словосполучення «філософія техніки», «філософія культури», «філософія науки», «філософія економіки». В ряді європейських країн у вузівських курсах викладаються філософія музики, філософія мистецтва, філософія бізнесу тощо [1, 14]. На жаль, інколи вживання предикату «філософія» є простою даниною моди «епохи знання», вульгаризацією самого сенсу філософської рефлексії. Втім термін «філософія» може коректно вживатися лише за умов, коли за його допомогою певне явище (природне, соціальне, духовне, ментальне) характеризується у його світоглядному, антропологічно-ціннісному («людський вимір») значенні.

Підкреслимо, що «призначення» філософії у її класичному та й сучасному вигляді полягає в тому, щоб її засобами і можливостями визначати для людей смислоутворювальні орієнтири, тим самим залучаючи їх не тільки до світу знання, а й до світу мудрості, «царини софійності». Випрацьовуючи уявлення про загальну, універсальну форму культурного багатства, філософія виявляє і формулює у теоретичних концепціях інваріантні «вічні» засади людського світовідчуття, світорозуміння і світоставлення. Актуальне завдання соціальної філософської культури – здійснювати обґрунтування методології пошуку рішень складних проблем людського буття у соціумі, що стрімко змінюється («гераклітівський потік»), озброювати особистість у її виявленні нових смислів власного існування. Звичайно, філософія не ставить перед собою завдання дати конкретні відповіді на ті питання, які порушує соціальна дійсність. Однак її когнітивні можливості дозволяють формулювати загальні принципи осмислення об’єктивної реальності і тим самим виконувати методологічну роль стосовно корпусу економічних, природничих, технологічних та інших наук. ХХІІ Всесвітній філософський конгрес (2008 р. – Сеул), девізом якого було «Переосмислення філософії» особливу увагу приділив питанню про можливості філософії у процесі «конструювання та прогнозування». «В житті суспільства час від часу наступають періоди, коли філософія стає не просто абстрактним теоретичним знанням, а цілком практичною справою» [2, 5]. Свою практичну місію філософія реалізує тим, що вона формує світоглядні універсалії, концептами яких є «людина», «особистість», «простір», «свобода», «діяльність» тощо. Вона обгрунтовує можливість раціонального розуміння світу людського буття, з тим, щоб сконструювати ідеальний образ світу та ідеальний спосіб існування в ньому (А.Гусейнов).

В ряду різновидів «практичного» соціального знання перебуває і така інноваційна філософська теорія як філософія туризму. В її розробці взяли активну і безпосередню участь київські філософи [3]. Головним об’єктом філософської рефлексії в даному разі виступає такий соціальний інститут як туризм. Як і будь-який інший соціальний інститут (економічний, політичний, правовий), туризм є певною системою організації суспільної діяльності «Соціальний інститут є перш за все міжнародною структурою, спрямованою на регуляцію і координацію міжгрупових стосунків, реалізацію суспільних функцій, задоволення колективних потреб» [4, 332]. Кожний соціальний інститут, в тому числі туризм, виконує цілу низку функцій, серед яких особливе значення має продуктивна, регулятивна, інтегративна, соціалізуюча, гедоністична функції. За своєю суттю туризм є багатогранний соціо-культурний феномен. Рефлексуючи у теоретичний спосіб туризм як своєрідну проекцію багатогранного буття людини, вираз її суспільної сутності, філософія туризму характеризує його різноманітні можливості, використовуючи для цього весь арсенал соціально-філософської методології.

Відбиття явища туризму у специфічному філософському ракурсі зумовлює те, що філософія туризму виступає як своєрідна соціально-філософська феноменологія. Її об’єктом є суспільство як «життєвий світ» людини, як джерело її культурного досвіду, що його вона набуває в результаті комунікативної дії з світом культури, з досвідом Іншого та Інших (інтерсуб’єктивність та міжсуб’єктна комунікація). Основна ідея феноменології – нерозривність і в той же час взаємна незведеність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, соціуму і духовної культури своєрідно трансформується у філософії туризму. Велике значення у феноменології надається проблемі значення, смислу, інтерпретації. Всі ці проблеми конкретно розв’язуються в туристських практиках, які дозволяють людині осягнути навколишню дійсність і розшифровувати смислові засади культури.

Філософське осмислення феномену туризму реалізується і завдяки його герменевтичним потенціям. Розуміння і сприйняття цінностей культури, яке здійснюється в туристських подорожах, здійснюється через витлумачення, інтерпретацію (герменевтика). Людина, що пізнає навколишній світ, не лише слухає розповіді і спостерігає, але й особисто «розшифровує» зміст пам’яток історії, артефактів культури, шедеврів архітектури, «витворів природи», тим самим освоює їх, робить своїм («привласнення»). Герменевтика є феноменологією людського буття (Dasein), однією із граней якого є мандрівки, подорожі, відвідування, поїздки і походи. За допомогою процедури герменевтичного розкодування культурних символів виявляються об’єктивні, онтологічні параметри людського існування, тобто ті умови, завдяки яким це буття може бути тим, чим воно є. Ці умови є екзистенціалами буття людини, що подорожує. Пізнаючи «світ Іншого» людина водночас уявляє і осмислює багатоваріантність культурного середовища і туристичного простору, визначає особливості власного існування, порівнює його з життям інших. Порівнювальність, компаративізм, оцінювання та самоідентифікація – важливі світоглядно-філософські риси, що ініціюються туристськими подіями. Внаслідок цього у людини формується складний етико-психологічний комплекс відчуттів – задоволення і незадоволення, заздрощів і гордощів, радощів та розчарувань тощо.

Тим самим туризм виявляє своє антропологічне значення. Насичений філософським, людиноцентрованим змістом, туризм справляє розвиваючий і збагачуючий вплив на особистість. Якщо людина в подорожі залишається незмінною, то це погана подорож – зауважує Еріх Блох.

Образний вислів французького філософа Габріеля Марселя щодо статусу подорожуючої особистості – Homo viator (людина мандруюча) [5] влучно доповнює вже усталені іпостасі людини як істоти, що творить (homo faber), діє (homo agen), розважається (homo ludens). Визначення людини як мандрівника – ключове для розуміння такого феномену цивілізації як туризм. Виступаючи характеристикою одного із способів людського буття, що отримує інституціональне оформлення і суспільну легалізацію, туризм виростає із практики подорожей, мандрівок, відвідувань, паломництва, історія яких сягає сивої давнини.

Потреба у подорожах – в ряду базових потреб людини, одна із визначальних рис ментальності людської особистості. Історія людства – це літопис прокладання та освоєння караванних шляхів, паломництва до святих місць, мореплавань, відкриття нових земель. Особлива сторінка в цьому літопису належить філософам, які здійснювали тривалі подорожі заради пізнання світу, пошуку істини. У подорожей та філософії загальні стовбур та коріння – це дивування, бажання збагнути і пізнати навколишній світ і Всесвіт у цілому, його закони і сутність. Дивування, зазначав Аристотель, завжди спонукало людей до філософствування. Подорожі, у свою чергу, розсували межі знайомого, збагачували життєвий досвід допитливих людей, уможливлювали їх входження («ініціацію») у світ іншої культури.

Туризм є ефективним засобом реалізації людських цінностей. Насамперед таких, як вибір, свобода, зацікавленість, бажання, дружелюбство, самоідентифікація та самореалізація тощо. Аксеологічний, ціннісний аспект туристської діяльності є одним із вагомих визначників філософії туризму. Результатом навіть короткотермінових поїздок є поглиблення власних уявлень про цінності спілкування, доброзичливість, щирість, відкритість, толерантність, справедливість тощо. В залежності від наслідків контактів відбувається певна корекція ціннісних орієнтацій індивіда, перегляд власних уявлень про переваги чи вади «іншого ніж у тебе» способу життя. Адже кожна людина на думку Протагора є мірою всіх речей, як тих, що існують, і вона може їх спостерігати і споживати, так і тих, які не існують, але вони їй потрібні. Високого філософсько-гуманістичного значення в наслідок ціннісного опанування світом набуває формування комунікативної культури особистості, культури спілкування, взаємоповаги, взаємодії. Загально визнана духовна сила паломництва до святих місць. Але не менш вагоме те, що під час паломництва у її учасників формувалася культура спільноти. Дослідники паломництва зазначають, що для багатьох пілігримів головним є сама подорож, а не факт прибуття до святих місць. Вони здійснювали свої подорожі в компанії однодумців; багаті й бідні мандрували разом, вчилися жити однією общиною поділяючи труднощі, долаючи перешкоди. Внаслідок цього, уроки спільного шляху виявлялися для них набагато цінніше, ніж проповіді про праведне життя.

Безсумнівно, що одним із чинників формування «цивілізації людини» є етика спілкування і співжиття. Ґрунтуючись на принципах визнання рівноправності діалогічних переконань і життєвих позицій, поєднання цінностей індивідуальної свободи і спільної відповідальності ця етика утворює підвалини загальнолюдської культури. «Комунікативна культура» – основна ланка концепції «нового гуманізму», який, у свою чергу, є одним із уособлень теоретичної моделі «вселюдських цінностей», тих аксіологічних максим, інваріантний зміст яких, конкретизуючись в кожну нову історичну епоху, забезпечує усталеність існування людської спільноти, наступність процесів суспільного життя. Як найдемократичніша форма людських взаємин туризм здатний сприяти моральній меліорації, оздоровленню сучасного суспільства, яке гостро потерпає від набутого соціального імунодефіциту – браку щирості і теплоти людського спілкування. Гуманістично-терапевтичний сенс комунікативної культури визначається її ціннісними нормативами, серед яких пріоритетними є визнання гідності людини (принцип самодостатності особистості); доброзичливого ставлення до «альтернативних» або несхожих думок, переконань, способів життя (принцип толерантності). Взаємодіючі і взаємодоповнюючі один одного ці принципи в разі їх дотримання сприяють утворенню моральної аури спілкування, суспільної атмосфери довіри як підґрунтя дружнього єднання, соціальної злагоди і цивілізованого консенсусу. Ситуація підозри, недовіри, ксенофобії, яка досить типова для нашого сьогодення, актуалізує значення цієї якості людського співжиття. В тому числі у її ідеально-орієнтуючому аспекті. Адже довіра – це зв’язок, позбавлений утилітарно-егоїстично інтересу, взаємодія, яка багато в чому не може бути пояснена раціонально.

Власними виключно багатогранними можливостями туризм здатний розв’язувати цілу низку взаємопов’язаних проблем високого суспільного звучання. Одна із них – забезпечення інтеграції нашого «розірваного світу», сприяння посиленню тенденцій солідарності, комунітаризму. «…Завдяки прямим, спонтанним і недокучливим контактам, що їх здійснюють чоловіки і жінки, які представляють різні культури і способи життя, туризм сприяє забезпеченню в світовій та регіональній спільнотах атмосфери добросусідства і гостинності» [6]. Учасники таких «недокучливих», невимушених зустрічей – а їх число з року в рік збільшується, своїм спілкуванням витворюють альтернативну (або доповнювальну) Інтернету живу загальнопланетарну мережу міжіндивідуальної комунікації.

Звичайно, такі екзистенціали як «зустріч» забезпечує і інтернетівська мережа. Однак дисплеї в світі екранних зустрічей нездатні забезпечити ту щирість і теплоту безпосередніх контактів, які виникають під час мандрівок, в ході яких відбувається не тільки різноманітні знайомства але й взаємовпливи, взаємозбагачення дифузія культурних зразків. Йдеться про якісно нову форму кроскультурних контактів, таку систему світової інтеграції культури, яка б істотно відрізнялася від того мультикультуролізму, який «поважає ідентичність Іншого» виходячи із власної «привілейованої універсальної позиції», переважно євроцентристську [7, 269].

Філософський погляд на феномен туризму втім виявляє в ньому як позитивні, так і негативні риси. Як і будь-якому соціальному явищу туризму притаманні антиномічна природа, внутрішні суперечності. Це суперечності між тенденцією демократизації суспільного життя і елітаризацією готельних та екскурсійних послуг; між інтернаціоналізацією туристських зв’язків і певною національною відмежованістю окремих регіонів розташування туристських центрів; між зростанням обсягу туристських потоків та обмеженістю зон туристських атракторів у їх прийомі тощо. Не можна не зважати на те, що універсалізація туризму, його глобалізація відчутно спричиняє девальвацію самобутньої національної культури. Насаджаючи стандарти масового туристського ринку (як приклад назвемо експансію «магдональдської» кухні) безвідповідальні організатори туризму, бажають вони цього чи ні, ведуть до «розчинення» унікальних культурних зразків, сприяють витвору штучних культурних артефактів, які часто-густо набувають відверто комерційного або маскарадного, карнавального характеру.

Не безпроблемним є і такий стан речей, коли прибутки від туризму стають чи не єдиним джерелом існування жителів привабливих у туристському відношенні місць. Адже це породжує жорстку їх залежність від погодних умов, нестійкої кон’юнктури на ринку сільськогосподарських продуктів та ринку послуг, від ситуації загострення політичних подій тощо. Занепокоєння викликає і те, що кількісне збільшення готелів та інших підприємств інфраструктури туризму не супроводжується адекватним зростанням фахового, кваліфікаційного рівня їх працівників. Чимало менеджерів туристської галузі не мають достатніх знань і навичок у справі організації гостинності. Створення інноваційного туристського продукту, значні зміни у соціальній поведінці людей, поява незвичних «екзотичних» форм мандрівок, прагнення задовольнити будь-які інтереси і запити насамперед заможних туристів здатна потурати аморальним, антисоціальним явищам.

Зазначені суперечності, негативні тенденції, наявні і приховані (латентні) загрози, притаманні туризмові, а їх наведений перелік можна значно продовжити, також є об’єктом саме філософської уваги.

Таким чином, навіть побіжний погляд на феномен туризму дає підстави вважати, що його філософське осмислення – філософія туризму – передбачає з’ясування його гносеологічних, соціальних, аксеологічних, духовно-культурних функцій, а також виявлення праксеологічних можливостей. Філософсько-світоглядний підхід до туризму переконує, що цей вид суспільної, групової та індивідуальної діяльності істотно сприяє справі об’єднання людей, комунікації та соціалізації особистостей на основі їх ознайомлення з цінностями вітчизняної та світової культури, опанування і розповсюдження загальнолюдських етичних цінностей в дусі їх розуміння і поваги. В цьому сенсі будь-який (крім сурогатного) туризм є «культурним». Не можна вважати, що культурно-моральною орієнтацією не позначається, скажімо, діловий, бізнесовий або лікувально-оздоровчий туризм. Тому коректною підставою диференціації видів туризму має бути не критерій культури – «культурний туризм» та інший, тобто «некультурний», - а його змістовно-функціональна мета. «Краса врятує світ» – стверджували мудреці. Ідеалізм цього вірування не раз спростовувався прагмою життєвих вчинків, гірким перебігом драматичних історичних подій. Найяскравішим доказом крихкості, взаємопов’язаності сучасного світу, трагічної «влади» в ньому злочинних «випадковостей» і «раптовостей», здатних внести радикальні переміни у світоглядній свідомості, є явище «американської трагедії» 11 вересня 2001 року, яка насправді виявилася викликом з боку світового тероризму усьому цивілізованому світові. Звичайно, подібні злочинні акції здатні істотно вплинути на глобальні туристські тенденції. Але будемо сподіватися, що людство здатне приборкати і таку сучасну форму існування соціального зла як тероризм. Можливо світ людей стане цивілізованішим саме завдяки туризмові? Люди, що мандрують, не воюють, не вбивають собі подібних, не розбивають наметових містечок протесту. Вони хочуть іншого – відпочити, оздоровитися, пізнати нове і цікаве, духовно розвинутися і вдосконалитися, потоваришувати з іншими людьми. В цьому – життєва філософська істина туризму. Сприяти здійсненню цих бажань, реалізувати можливість безпосередньо і особисто відкривати для себе визначні місця України, Європи, нашої планети взагалі – найважливіше завдання відповідального, стійкого, усталеного і загально доступного туризму в межах реалізації прав, які належать всім людям.


Преподавание философии в мире (обзор исследования ЮНЕСКО «Философия. Школа свободы») – // Вопросы философии. – 2008. – №10.

Степин В.С. Конструктивные и прогностические функции философии / Степин В.С. // Вопросы философии. – 2009. – №1. – С. 5-11.

Філософські нариси туризму. За редакцією В. С. Пазенка – К.: Український центр духовної культури, 2005. – 328 с.

Гавриленко І.М. Соціальний розвиток. / Гавриленко І.М., Мельник П.В., Недюха М.П. – Ірпінь: вид-во «АДПС України», 2001. – 483 с.

Марсель Габріель. Homo viator. / Габріель Марсель – К., 1999.

Глобальный этический кодекс туризма. ВТО. Сантьяго (Чили), 1999. / Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 89-98.

Жиже Славой. Дражливий суб’єкт: відсутній центр політичної онтології / Жиже Славой – К.: ППС–2002, 2008. – 508 с.
^ УДК 316.28 А. М. Єрмоленко
доктор філософських наук, професор, завідувач відділом соціальної філософії Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України


^ ФЕНОМЕН ТУРИЗМУ

У СВІТЛІ ВЗАЄМОДІЇ СТРАТЕГІЧНОЇ

ТА КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЙ


Стаття присвячена аналізу місця туризму у процесі людського пізнанням, набуття досвіду. Туризм розглядається як засіб спілкування між людьми і культурами. Ключові слова: «туризм», «цілераціональна дія», «стратегічна дія», «культура».


Статья посвящена анализу места туризма в процессе человеческого познания, приобретения опыта. Туризм рассматривается как способ общения между людьми и культурами. Ключевые слова: «туризм», «целерациональное действие», «стратегическое действие», «культура».


This article is devoted to the place of tourism in the process of human cognition. Tourism is discribed as a mean of communication people and culture. Key words: «tourism», «aimrational action», «strategic action», «culture».


Окремі люди і навіть цілі народи подорожували з давніх давен, однак масового, універсального, поширення це явище набуває тільки за доби постіндустріального суспільства, коли бурхливий розвиток «індустрії» туризму призвів до так званої туристичної революції. Така революція має багато спонук. Виокремо деякі, на мій погляд, найголовніші з них:

1. З подальшою автоматизацією та комп’ютеризацією промислового виробицтва, тобто з переходом до інформаційного суспільства, дедалі більше поглиблюється проблема вільного часу, яка (звісно, це стосується насамперед розвинених країн) за своєю значущістю хоча цілковито й не заступає попередні проблеми – соціальне питання, найактуальніше особливо в ХІХ-першій половині ХХ століть, екологічну проблему і проблему взаємин так званих першого та третього світів, що загострилися останньої третини ХХ століття, – однак, стає поруч з ними. І якщо людству вдасться вирішити дві попередні проблеми, то вільний час стане мало не найголовнішою проблемою ХХІ століття. І це стосується не тільки зайнятості населення, а й структурування його дозвілля.

2. Постійне зростння виробництва товарів масового вжитку дійшло своєї межі, переступивши яку, людство ризикує остаточно знищити своє довкілля. Отже, можливості подальшого розвитку матеріального виробництва майже вичерпано. Щоправда, час певною мірою спростував висновки доповіді Римського клубу початку сімдесятих років про «Межі економічного зростання». Сьогодні варто говорити радше про межі індустріально-економічного зростання. Адже економічне зростання й надалі має відбуватися, оскільки економіка як самореферентна система орієнтується на прибуток. «Прибутки/збитки» – це її визначальні коди, на відміну від, скажімо, таких соціальних систем, як політика, яка керується кодами «влада/відсутність влади», етика (її коди – «добро/зло») чи наука («істина/хиба»). Отже, економіка, не орієнтована на прибуток, просто не має майбутнього. Однак це не означає, що прибуток можна отримувати тільки в промисловості. Капітал не припускає пустоти. Тому, на мій погляд, в ХХІ столітті він знаходитиме собі застосування в порівняно нових сферах, таких як гуманітарна, освітньо-наукова, екологічна та туристична.

3. Бурхливий розвиток засобів інформації, транспорту, телекомунікації тощо призводить, як показав американський соціолог Річард Сенет (нар. 1943) в книжці «Корозія характеру» (1998), до виникнення нового типу людини – «людини гнучкої», яка в перманентних короткострокових проектах, що їх можна виконувати в будь-якому куточку планети, не тільки втрачає свій зв’язок з національною традицією («ґрунтом і кров’ю») та своєю домівкою, і навіть прив’язаність до певного місця роботи (згадаймо концепції соціальної мобільності), а й укоріненість в світі загалом. Певна річ, під час відпочинку, під час дозвілля, така людина дедалі більше подорожує, що також сприяє розвитку туризму як галузі економіки.

4. Забруднення довкілля, урбанізація і пов’язані з цими процесами фізичні й психічні захворювання людей спонукатимуть їх до пошуку альтернативних індустріалізму способів життя, що проявлятиметься в прагненнях віднайти можливість безспосередніх людських стосунків, можливостей спілкування з природою, що своєю чергою уможливлюватиме розвиток так званого «зеленого туризму». За умов подальшого загострення найближчого десятиліття екологічної кризи «зелений туризм» може стати досить ефективним каталізатором меліорації довкілля.

5. Хоча славнозвісне соціальне питання в розвинених країнах Заходу певною мірою вирішено (принаймні, воно не проявляється в тому антагоністичному вигляді, як в ХІХ – напочатку ХХ століть), однак воно трансформувалося в питання відносин між розвиненою Північчю і Півднем, що розвивється, тобто між країнами першого та третього світів. Понад це, свого добробуту (а отже, й вирішення соціального питання) розвиненим країнам вдалося досягти значною мірою за рахунок країн, що розвиваються. Проте вирішення соціального питання в ґлобальному масштабі потребує вирішення багатьох економічних, політичних, гуманітарних проблем, які я не буду тут зачіпати. Зазначу тільки, що підвищення добробуту в країнах третього світу і досягнення справедливості на ґлобальному рівні потребує економічного зростання. Але, якщо наслідувати індустріальну економіку західних країн, то екологія не витримає такого величезного навантаження. Тому сфера туризму може стати значним чинником для такого економічного зростання в країнах третього світу, яке буде пов’зане не стільки з індустріально-промисловим зростанням, скільки з соціокультурним та гуманітарним розвитком, куди належатиме і туризм.

Як уже зазначалося, люди переміщувалися в просторі споконвіку. І першими «мандрівниками» стали, мабуть, вже Адам і Єва. Звісно, це метафора, адже їхня мандрівка була вимушеною. Вигнані Богом з раю, вони змушені були шукати іншої землі для свого життя й помешкання, тобто їм довелося переміщуватися в просторі. Згадаймо й інші біблійні нарації: Йосип, вибравшись із колодязя, куди його кинули брати, мандрує до Єгипту, аби виконати своє напередвизначення. І як тут не згадати великий исход з Єгипту євреїв, яких Мойсей врешті-решт привів до землі-обітниці.

Та чи будь-яке переміщення в просторі в змозі привести до землі-обітниці? І чи має мандрівка таку мету? Можливо, мандрівка має за мету віднайти обхідний (засобами техніки переміщення) шлях до раю, як колись мріяв Роджер Бекон. Можливо, мандрівка – це складова нової утопії, як у «Принципі надії» Е.Блоха. Адже мандрівка – це завжди вихід в новий світ, це вихід за межі наявного буття (Da-Sein), прагнення того, що ще не існує (Noch-nicht-Sein). Як зазначає він в своїй книжці «Тюбінґенскому вступі в філософію», «Подорожуючи, людина бере себе з собою. Проте тут вона і виходить за свої межі, стає багатше лісом, полем, горою. І буквально заново вчиться пізнавати, що є хиба і що є шлях. І дім, який нарешті стане її притулком, матиме для неї не менше значення, ніж момент, коли він ще не досягнений» [1]. Урешті-решт, і островні утопії доби Відродження спершу народжуються як переміщення в просторі, а згодом і в часі. А без таких утопій годі вже й казати про виникнення новоєвропейського трансценденталізму та філософії історії, яка прагнула виявити об’єктивні закони її розвитку [2]. Отже, прогулянка, мандівка завжди пов’язана з людським пізнанням, з набуттям досвіду [3], зі зміною самої людини. Як зазначає Е.Блох, «якщо людина в подорожі залишається незмінною, то це погана подорож. Довкола такого мандрівника змінюється тільки місцевість, проте не він сам і не разом з нею. Чим більше у людини потреба визначити себе в досвіді, тим глибше (не тільки ширше) вона керується досвідом зовнішним» [4]. І чи не для того посилає Ґете свого героя Вільгельма в романі «Літа мандрувань Вільгельма Майстера», аби той набув досвіду, і не тільки досвіду як засобу для самоствердження, а й морального досвіду, тобто «досвіду, корисного людям». І чи не для цього посилає в кругосвітню подорож свого героя Томас Манн в своєму незавершеному романі «Пригоди авантюриста Круля»? Так само в подорож відправляється дух Геґелевої «Феноменології духу» і, долаючи усі ґештальти, тобто пройшовши усі станції, досягає остаточного пункту призначення – Абсолюту.

А може, й навпаки, згадаймо нарацію Біблії про вбивство Авеля Каїном, за що Бог прирік його на те, що він буде «проклятий від землі», що коли він поратиме землю, вона вже «не даватиме йому сили своєї», і сам він буде «мандрівником та заволокою на землі» [5]. Можливо, мандрівка – це результат божого прокляття людини за всі її гріхи, і «гнучка людина» не тільки остаточно втратить свою укоріненість у світі, а й власну ідентичність, як застерігає вже згаданий мною Р.Сенет? Так чи так, як і будь-яке інше явище мандрівка, подорож, а тим більше індустрія туризму має амбівалентні.

Для дослідження цих процесів використаймо усталені в сучасній соціальній філософії поняття: цілераціональної, стратегічної та комунікативної дій. Цілераціональна дія конституюється на основі відтворення каузальних зв’язкыв в природі за схемою «мета-засіб-результат». Це суб’єкт-об’єктне відношення, де інший предмет, природа в цілому, постають як об’єкт використання, підкорення та владарювання. Найпростішою її формою є праця. Соціальною формою цілераціональної дії є стратегічна дія. Саме поняття «стратегічна дія» походить із військової справи [6]. Тобто, вже за визначенням, стратегічна дія будується на основі такої взаємодії з іншою людино, коли суб’єкт-суб’єктне відношення перетворюється на суб’єкт-об’єктне. Комунікативна дія, навпаки, конституюється на основі суб’єкт-суб’єктних стосунків, вона спрямована на досягнення порозуміння між людьми, зокрема й щодо фундаментальних норм та цінностей. Подорожування завжди пов’язане з цими двома діями, адже, подорожуючи, ми завжди ставимо перед собою якусь мету, принаймні дістатися якогось пункту, тому вже стало звичним порівнювати шлях подорожуванням з досягненням певної мети, зокрема, істини, однак, подорожуючи, ми ще й вчимося розуміти й спілкуватися з іншими – людьми, культурами, історією, минулим, майбутнім, ландшафтами, і, нарешті, зі всесвітом.

До неоліту людина зазвичай вела кочівний спосіб життя. Та й за часів високих культур великі просторові переміщення людей і народів у пошуках ліпшої долі було досить поширеним явищем. Проте в минулому такі переміщення здебільшого були вимушеними. Часто-густо вони мали насамперед загарбницьку, а з розвитком капіталізму й утилітарну мету – підкорення народів задля здобуття нового життєвого простору, використання їх як ресурс поряд з природними ресурсами.