Реферат: Міністерство освіти І науки україни тернопільська академія народного господарства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА
ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОГО БІЗНЕСУ


Кафедра банківської справи


КУРСОВА РОБОТА

на тему:


«КРЕДИТНИЙ РИЗИК: ОЦІНКА ТА МЕТОДИ ЙОГО МІНІМІЗАЦІЇ»


Виконав:

ст.гр.БСс-51

Савич С.О.


Перевірив:

к..е.н. Довгань Ж.М.


Тернопіль-2002
ЗМІСТ


ВСТУП.......................................................................................................................3


^ 1.ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРЕДИТНОГО

РИЗИКУ....................................................................................................................4


2.ОЦІНКА ТА МІНІМІЗАЦІЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ

У ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.......................................................10


^ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ

КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ НА ОСНОВІ ЗАРУБІЖНОГО

ДОСВІДУ.................................................................................................................32


ВИСНОВКИ...............................................................................................................36


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...........................................................37


ВСТУП


В умовах реформування економіки України та формування ринкової інфраструктури, розвитку різних форм власності посиленої уваги заслуговує ухвалення раціональних рішень як на державному рівні, так і на рівні підприємницьких структур.Ризик стає невідємною частиною нашого життя, невідємною складовою в будь-якій сфері економічної діяльності. Недостатнє усвідомлення цього нерідко призводить до сумних наслідків. Що ж до банківської справи. То її неможливо уявити без ризику. Тобто для функціонування комерційного банку ризик є іманентно притаманною складовою. Будь-яке рішення в банківській діяльності, що заслуговує на увагу, обтяжене ризиком, бо фінансова сфера взагалі, а банківська справа зокрема, є дуже чутливою до різноманітних соціально-економічних, політичних, природно-кліматичних чинників.

Розмаїття чинників ризику призводить до появи ризиків, що повязані практично з усіма сферами банківської політики. Це кредитний, відсотковий, валютний та інші види ризиків. Ступінь їхнього впливу настільки значний, що це ставить комерційні банки перед необхідністю шукати ефективні методологію, методики та інструментарій щодо раціональної стратегії ризику, засобів його регулювання.

Як відомо, ризик з точки зору банківської установи-це ймовірність зазнати збитки у випадку реалізації певної ситуації. Серед інших видів комерційних ризиків в даній роботі нас цікавить саме кредитний ризик -це ризик понесення збитків від кредитної діяльності комерційного банку, тобто ризик неповернення позичальником вчасно та в повній сумі кредитних коштів , які він отримав від банку, внаслідок певних обставин, в основному свого незадовільного фінансового становища.

Кредитна діяльність комерційного банку - це одне з основних джерел його доходів та збитків. А отже кредитні ризики - головна проблема банку .

Багаторічний досвід роботи комерційних банків у сфері кредитування на українському ринку обєктивно свідчить , що при наданні банківських кредитів завжди існує певна ймовірність того, що кредитні кошти, які були надані банком позичальнику в тимчасове користування, вже ніколи не будуть повернені банку разом із платою за кредит, оскільки наша ментальність у такий непростий час - в тому, що в кожному з нас сидить Ємеля (з усім відомоі казки) , який хоче все відразу і без будь-яких зусиль зі свого боку. В бізнесі так не буває - за все потрібно платити.

Якщо в банку не приділяється достатньої уваги грамотній організації кредитної політики, якщо кредитна та претензійно-позовна робота з позичальниками ведеться на низькому рівні, якщо в структурі кредитного портфеля банку постійно зростає питома вага сумнівних та безнадійних кредитів, такий банк рано чи пізно спіткає сумна, але закономірна фінансова катастрофазбитки від неправильної організації кредитування швидко зростуть у багато разів і перекриють всі доходи від комерційної діяльності банку , а це примусить банк або відмовитися від надання кредитів, або взагалі навіть припинити своє існування.В останньому випадку неодмінно постраждають також багато клієнтів банку - як юридичних так і фізичних осіб, адже їз фінансові інтереси знаходяться в безпосередньому звязку з фінансовим станом банку.

Отже важливими складовими політики банку та головними аспектами даної роботи є

раціональне управління кредитним ризиком

правильне та адекватне оцінювання структури і міри(ступіню) ризику

здійснення тієї чи іншої операції, яка б знизила ступінь ризику до допустимого (мінімального) рівня.




Економічна характеристика кредитного ризику


^ 1.1.ПОНЯТТЯ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ.


У даній роботі нас цікавить саме кредитний ризик . *

У низці праць 8, 44 зазначається, що кредитна діяльність комерційних банків є одним з основних джерел їхніх доходів, а кредитні ризики - головна проблема ("головний біль") комерційних банків.

Сутність стратегії кредитного ризику полягає, зокрема, в тому, що кожного разу, коли банк прагне придбати прибутковий актив (у вигляді кредиту), він бере на себе ризик того, що позичальник може виявитися неплатоспроможним, тобто не зможе (чи не схоче) своєчасно погасити основну суму боргу й відсотки, та при цьому банку не вдасться скористатися забезпеченням позики. 8, 56

Існують такі різновиди кредитного ризику:

^ КРЕДИТНИЙ РИЗИК за конкретною угодою - тобто ймовірність збитку для банку внаслідок невиконання позичальником конкретної угоди;

КРЕДИТНИЙ РИЗИК за портфелем угод - це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфеля.

Характерною причиною виникнення кредитного ризику для вітчизняної банківської справи є проведення ризикової кредитної політики,а саме:


неправильна оцінка ризиків , повязаних з позичальником




кредитування, що базується на можливих подіях у майбутньому




надання кредиту на основі обіцянки клієнта виставити великий депозит




непрофесійно проведений фінансовий аналіз чи його непроведення




неякісне оформлення документів на позику та недостатня їх кількість




неможливість скласти план погашення за кожним кредитом




видача надто великих сум позичальнику




висока частка кредитів, виданих позичальникам, які працюють поза межами території обслуговування банку




недостатньо вимогливе ставлення до боржника




недостатнє, неліквідне забезпечення




брак належного контролю за програмою кредитування




ігнорування можливого негативного впливу змін стадій ділового циклу




кредитування спекулятивних операцій




кредитування інсайдерів


* Гроші та кредит:Підручник/ За ред. Проф. Б.С. Івасіва.-К.:КНЕУ,1999.-404с.



недостатня чутливість до змін економічних умов.

Звичайно, політика розумного кредитного ризику теж не може повністю усунути питання проблемних кредитів. Адже значною мірою вони зумовлюються неефективною роботою позичальника поганим керівництвом погіршенням якості продукції та витісненням її з ринку, тим, що немає маркетингу чи його неефективністю, неякісним контролем за фінансами, а також всілякими форсмажорними обставинами. Але, безумовно, те, що немає внутрішніх факторів (більш доступних для управління) кредитного ризику значно зменшить частку позик із неприємними для банку характеристиками.


^ До найважливіших зовнішніх факторів належать такі


Загальний стан економіки країни, темпи інфляції




Грошово-кредитна політика Національного банку




Регіональна та галузева специфіка функціонування банку 




Рівень конкуренції




Рівень цін на банківські продукти та послуги




Соціальна напруженість.


За даними Всесвітнього банку , на внутрішні чинники ризику комерційних банків Заходу припадає 67% збитків за позиками, а на зовнішні чинники ( по відношенню до банку), відповідно, 33% збитків банків. 8, 57.


Портфельний кредитний ризик визначається , в основному, такими чинниками *


Концентрацією кредитної діяльності банку в певній сфері (галузі), чутливій до змін в економіці




Питомою вагою кредитів, що припадають на клієнтів, які відчувають певні труднощі




Концентрацією кредитної діяльності банку в маловивчених нових, нетрадиційних сферах




Внесенням частих змін у кредитну політику банку




Питомою вагою нових і недавно залучених клієнтів.


Портфельний ризик також залежить від


специфіки дебіторів

сільськогосподарські

промислові

* Ілляшенко С. Кредитні ризики та створення резервів для їх покриття //Вісник НБУ.-1997.-№7.-с.39-41.

комунальні(державні)

персональні



2)напрямку використання

формування оборотних коштів

інвестиційні

сезонні

на подолання тимчасових фінансових труднощів

на операції з цінними паперами

імпортні та експортні




розмірів підприємств позичальників

малі

середні

великі.


Малі та середні підприємства швидше можуть відреагувати на потреби ринку, клієнта.Їхня структура більш динамічна (гнучка), що дає їм можливість оперативно змінювати напрямки своєї ділової активності, отримувати високі прибутки. Але малі та середні підприємства, як правило, мають невеликий власний капітал, що призводить до банкрутства в умовах жорсткої конкуренції, якигось непередбачених змін політичного та економічного характеру.

Великі підприємства , навпаки, більш інертні. Вони не реагують швидко на зміни в потребах ринку і конкретного споживача, не часто змінюють напрямок своєї ділової активності, але мають вагомий власний капітал і можуть пережити деякі несприятливі економічні ситуації.

На підставі всіх цих міркувань можна сформулювати одну з головних складових умов стабільного функціонування комерційного банку - це оптимальна структура кредитного портфеля, яка досягається мінімізацією кредитного ризику за кожною конкретною угодою.

Таким чином, на підставі викладеного, можна зробити певний висновок кредитний менеджер банку змушений знаходити практичні шляхи зменшення загрози банкрутства позичальника, обирати найефективніші рішення, які забезпечать прийнятний ступінь кредитного ризику щодо кожної кредитної угоди.


^ 1.2.КЛАСИФІКАЦІЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ.


Оперуючи поданим поняттям кредитного ризику , слід розрізняти такі терміни


кредитний ризик щодо позичальника




кредитний ризик щодо способу забезпечення позики




системний кредитний ризик




форсмажорний кредитний ризик.


Класифікація кредитного ризику  1 ,198 наведена на рис. 1.1. *





^ РИС.1.1.ВИДИ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ.


Зупинимося на асортименті та характеристиці джерел кредитного ризику, наведених у таблиці 1.1.

ТАБЛИЦЯ 1.1.


^ АСОРТИМЕНТ І ХАРАКТЕРИСТИКА ЧИННИКІВ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ. **


1.Асортимент і характеристика чинників кредитного ризику щодо позичальника, гаранта, страховика

1.1Обєктивний

Фінансові можливості позичальника , гаранта, страхувальника

1.2.Субєктивний

Репутація позичальника, гаранта, страховика в діловому світі, їх відповідальність і готовність виконати взяті зобовязання




Продовження таблиці 1.1.

1.3.Юридичний

Недоліки в складанні та оформленні кредитного договору, гарантійного листа . договору страхування

2. Системний

Зміни в економічній системі, які можуть негативно вплинути на фінансовий стан позичальника, гаранта. Страховика (наприклад, переорієнтація економіки , зменшення попиту на продукцію даної галузі, зміни в податковому законодавстві)

3. Форсмажорний

Землетруси, повені, катастрофи, смерчі, страйки, військові дії

4.Асортимент і характеристика чинників ризику щодо застави

4.1.Неліквідність

Неможливість реалізації застави

4.2.Конюктурний

Можливе знецінення застави за період дії кредитної угоди

4.3.Загибелі

Непридатність до зберігання

4.4.Юридичний

Недоліки в складанні та оформленні договору застави


* Кредитний ризик комерційного банку: Навчальний посібник/В.В. Вітлінський, О.В.Пернарівський, Я.С. Наконечний, Г.І.Великоіваненко; за ред. В.В. Вітлінського.-К.: Т-во"Знання", КОО, 2000.-251с.


** Ілляшенко С. Кредитні ризики та створення резервів для їх покриття //Вісник НБУ.-1997.-№7.-с.39-41.


Слід зазначити, що більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику щодо позичальника враховували лише один із можливих його чинників - фінансові можливості позичальника (обєктивний ризик, повязаний з позичальником). Практика ж свідчить, що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому, що потрапили в скрутне фінансове становище, а тому, що вони просто не хочуть цього робити (субєктивний ризик щодо позичальника).У таких випадках банк змушений подавати до суду на позичальника за невиконання ним умов кредитного договору.І тут банк може зіткнутися ще з однією неприємністю. Суд може відмовити в задоволенні позову з причини недосконалого складання й оформлення кредитного договору.До речі, це ж стосується й інших юридичних угод, які укладаються в процесі кредитування (договір застави, гарантійний лист, договір страхування). Все це свідчить про те, що при оцінці ризику щодо конкретної кредитної угоди конче необхідно враховувати юридичний ризик.


Внутрішньобанківський процес управління кредитними ризиками складається з таких чотирьох стадій


Робота банку з організації надання кредиту (оцінюється, затверджується та документально відображається кредитний ризик , визначається його категорія)




Розгляд кредитного ризику (розробка прогнозу з урахуванням ступеня ризику з мопенту надання кредиту до його повного погашення)




Нагляд за боржниками за конкретними угодами, ризиковими кредитами, і рівнем їхньої концентрації за категоріями ризиків




Контроль за процесом погашення заборгованості.


Детальніше ці стадії будуть розглянуті в наступних питаннях.


Способи (методи), які доцільно й необхідно застосовувати для зниження ступеня кредитного ризику , можна поділити на зовнішні та внутрішні.


Основні з них наведені на рис. 1.2.






^ РИС.1.2.СПОСОБИ ЗНИЖЕННЯ СТУПЕНЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ


Зовнішні способи зниження ступеня ризику здійснюються, по-перше, шляхом адміністративного та економічного регулювання банківських ризиків з боку держави, а по-друге, банк здійснює передачу ризику (повністю чи частково) комусь іншому, наприклад, страховій компанії.


Внутрішні способи зниження ступеня ризику досить різноманітні й реалізуються адекватними внутрішньобанківськими засобами менеджменту й маркетингу.


Слід також наголосити, що на практиці комерційні банки використовують не окремі способи (методи) зниження ступеня кредитного ризику, а їх раціональну комбінацію (суперпозицію).


2 Оцінка та мінімізація кредитного ризику у діяльності комерційних банків.


^ 2.1.ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ.


Перебудова кредитної системи країни, утворення комерційних банків і перехід до двохрівневої банківської системи, орієнтація на ринковий характер економіки вимагають більщ глибших підходів до пробдеми оцінювання банками кредитоспроможності позичальників.

Дотепер серед економістів немає єдиної думки з цього питання 13,13.Так, автори однієї з методик розуміють під кредитоспроможністю позичальника "…його здатність вчасно і повно розраховуватися за своїми зобовязаннями" 7,198, що часто звужує поняття кредитоспроможності до платоспроможності. Автори іншої методики вважають, що "…кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості й доцільності надання йому кредиту і визначає ймовірність повернення позик та виплати процентів за ними в майбутньому"14,289.

З нашого погляду, найбільш змістовне визначення кредитоспроможності запропоновано М.О. Сахаровою "…під кредитоспроможністю банківських клієнтів слід розуміти такий фінансово-господарський стан підприємства аба організації, який дає впевненість в ефективному використанні залучених коштів, можливості і готовності позичальника повернути кредит відповідно до умов кредитного договору" 11,19-26.

Ми вважаємо , що суть категорії "кредитоспроможність" - реальне правове й господарсько-фінансове становище позичальника, на основі оцінки якого банк схвалює рішення про початок (розвиток) або припинення кредитних відносин з позичальником. Зміст цієї категорії включає наявність передумов для одержання позик позичальником і можливість погасити їх у встановлені кредитним договором строки,що в свою чергу є передумовою зменшення кредитного ризику щодо позичальника.

На рис. 2.1. (додаток 1) наведена багаторівнева ієрархічна структура для оцінки кредитоспроможності позичальника.

Під репутацією(характером) позичальника розуміється його ступінь відповідальності, готовність і бажання погасити борг.Банк намагається з´ясувати, як позичальник ставився до своїх обов´язків у минулому , чи будуть у нього затримки з погашення позики, який його статус у діловому світі.Для цього використовуються:бесіда з позичальником, досьє з банківського архіву, консультація з іншими банками та інша доступна інформація.(див. Рис. 2.2.(додаток 2)).

Для вироблення і схвалення оптимальних економічних рішень кредиторам потрібна об´єктивна оцінка не лише наявної, а й потенційної спроможності підприємства одержувати доходи.Необхідну для цього інформацію містить річний звіт підприємства – баланс,звіт про прибутки і збитки та про рух грошових коштів.

Фінансовий стан є комплексним поняттям і характеризується системою показників, які відображають наявність та розміщення коштів, реальні й потенційні фінансові можливості. Його визначають на конкретну дату.Інформаційною базою аналізу фінансового стану є звітні дані підприємства (зокрема його бухгалтерський баланс).

Всі показники, які характеризують фінансові ресурси підприємства, а й відповідно й фінансовий стан, доцільно класифікувати за показниками:

ліквідності;




фінансової стійкості;




ділової активності;




рентабельності.




Показники ліквідності дають змогу оцінити кредитоспроможність підприємства залежно від структури його активів, величина яких співвідноситься із зобов´язаннями підприємства, вказуючи на ліквідність його балансу. Основним критерієм виступає ліквідність оборотних активів, тобто час, необхідний для перетворення їх у грошову масу.

Наймобільніша частина оборотних коштів- грошові кошти й короткотермінові цінні папери. Відношення мобільної частини оборотних коштів до короткотермінових зобов´язань підприємства є коефіцієнтом абсолютної ліквідності (КЛ 1).Він показує , наскільки короткотермінові зобов´язання можуть бути негайно погашені швидколіквідними коштами та цінними паперами.

^ Теоретичне значення КЛ 1 не менше 0,20-0,25, тобто 20-25 % короткотермінових зобов´язань має бути негайно погашено швидколіквідними коштами та цінними паперами.

Якщо на покриття кредитних зобов´язань мобілізувати ще й кошти в розрахунках, включивши їх до складу показника, то одержимо коефіцієнт поточної(проміжної) ліквідності(КЛ 2).Він показує наскільки короткотермінові зобов´язання може бути погашено за рахунок коштів на поточному рахунку, та інших рахунках в установах банку, за рахунок коштів у короткотермінових ЦП, а також дебіторською заборгованістю, тобто, яку частину короткотермінових зобов´язань можна сплатити за рахунок готівки та інших коштів у розрахунках.Теоретичне значення КЛ 2 має становити не менше ніж 0,7-0,8.

Найбільш узагальнюючим показником ліквідності є загальний коефіцієнт ліквідності(покриття, КЛ 3), що показує частку поточних платіжних зобов´язань, які можна сплатити , коли мобілізувати всі оборотні кошти.

^ Теоретичне значення КЛ 3 не менше 2,0-2,5.Нижня межа зумовлена тим, що оборотних коштів має бути в крайньому разі достатньо для погашення короткотермінових зобов´язань. Якщо ж ця умова не виконується, то підприємство постане перед загрозою банкрутства


^ Показники фінансової стійкості відображають рівень використання власних і залучених коштів у формуванні ресурсів підприємства, з´ясовуючи його залежність від тих чи інших джерел коштів , а відповідно і спроможність погашати заборгованість.

Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів(КС) характеризує розмір залучених коштів на 1 грн. власних коштів, тобто показує , скільки залучених коштів підприємство використало на 1 грн. вкладених в активи власних коштів. Цей коефіцієнт характеризує залежність підприємства від зовнішніх позик.Чим він вищий, тим більше позик у фірми й тим ризикованіша ситуація , що може призвести до банкрутства.Високий рівень коефіцієнта відображає також потенційну небезпеку виникнення у підприємства дефіциту грошових коштів.Теоретичне значення КС не більше 1,0.

До основних показників фінансової стабільності входить і коефіцієнт фінансової незалежності(автономії,КН), який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі джерел фінансування.

На основі цього показника встановлюють , яка частка власних коштів у загальній сумі майна підприємства. У більшості розвинутих країн вважається, що якщо цей коефіцієнт вище 0,5 , тобто більше 50%, то ризик кредиторів зведено до мінімуму:продавши половину майна , сформовано за рахунок власних коштів, підприємство зможе погасити боргові зобов´язання , навіть якщо друга половина, в яку було вкладено залучені кошти, з якихось причин знеціниться.

Показники ліквідності та фінансової стійкості розраховані в основному на основі бухгалтерського балансу й характеризують стан позичальника на час складання, тобто це статистичні оцінки.Показники оборотності ресурсів і рентабельності характеризують ефективність діяльності підприємства в динаміці та повніше відображають реальний хід виробничої діяльності.Оцінювання оборотності та рентабельності здійснюють за змінами цих показників.


*Оборотність обігових коштів на практиці визначають такими показниками: коефіцієнтом оборотності обігових коштів і часом обороту(тривалістю в днях одного обороту)

Методика розрахунку їх загальновідома.При розрахунку та оцінюванні показників використання оборотних коштів потрібно брати їх сукупну величину,незалежно від матеріально-речової структури і джерел утворення оборотних коштів, з урахуванням їхнього кругообороту.При цьому необхідно враховувати особливості індивідуальних кругооборотів у кожному виді коштів.У зв’язку з цим показники оборотності коштів мають доповнюватися частковими (індивідуальними) показниками, які передбачають вивчення та облік специфіки руху кожного виду коштів і дають можливість здійснювати глибший аналіз оборотності всієї величини оборотних коштів підприємства.Такими показниками можуть бути:


оборотність запасів, яка визначається як відношення собівартості реалізованої продукції до середньої вартості запасів;




оборотність дебіторської заборгованості, яка визначається як відношення виручки(валового доходу) від реалізації продукції до середньої суми дебіторської заборгованості;




оборотність готової продукції,яка розраховується як відношення виручки (валового доходу) від реалізації продукції до середнього обсягу готової продукції за звітний період.


Система загальних та часткових показників оборотності дає змогу виявити, де і з яких причин виникло сповільнення, і вжити відповідних заходів для поліпшення ефективності використання оборотних коштів.


Важливе значення для аналізу кредитоспроможності позичальника має також загальна оцінка економічної ефективності його діяльності.Найповніше таку оцінку можуть дати показники, що характеризують


рентабельність(прибутковість) роботи підприємства:




рентабельність активів, що визначається як відношення прибутку позичальника до загальної суми його активів і показує, який прибуток одержить підприємство з кожної гривні, вкладеної в майно;

* Банківська справа:Навчальний посібник/За ред. Проф. Р.І.Тиркала.-Тернопіль: Карт-бланш, 2001. - 314с.

рентабельність продажу - відношення чистого прибутку до обсягу реалізації продукції, робіт, послуг відображає, скільки прибутку одержить підприємство на кожну гривню реалізованої продукції;




рентабельність власних коштів, що розраховується як відношення чистого прибутку до власних джерел коштів підприємства, характеризує ступінь дохідності його власного капіталу(наприклад, акціонерного).


Показники рентабельності відображають глибинний, якісний бік роботи підприємства, тому для оцінювання здатності клієнта вчасно погашати свої платіжні зобов’язання ці показники слід розраховувати у динаміці за низку років.Це зумовлюєнеобхідність ддя банку з’ясувати загальні тенденції в ефективності роботи позичальника та впливу їх на використання банківських позик.


^ Аналіз грошового потоку підприємствабазується на зіставленні банком обсягів припливу й відпливу коштів позичальника за певний період.Елементами припливу коштів є прибуток,нарахована амортизація, вивільнення коштів із запасів, дебіторської заборгованості, з інших активів, прирріст акціонерного капіталу.Елементи відпливу коштів - це додаткові вкладення в запаси, дебіторську заборгованість, основні засоби, інші активи, погашення позик, сплата податків, процентів дивідендів.


Оцінювання кредитоспроможності позичальника здійснюється шляхом зіставлення фактичного значення коефіцієнтів і показників з їхніми критеріальними рівнями.Унаслідок такого зіставлення встановлюється клас підприємства, відповідно до якого банк організовує з ним кредитні відносини.


Оцінку фінансового стану селянського фермерського господарства “Мрія”, яку проводить ТОД АППБ ’’Аваль’’, наведено в додатку №3.


Оцінка фінансового стану позичальника-комерційного банку здійснюється на підставі:


Дотримання обов’язкових економічних нормативів та оціночних показників діяльності комерційного банку , передбачених інструкцією №10 НБУ та змінами до неї;




Наявність прибутків та збитків;




Аналізу якості активів та пасивів;




Створення резервів;




Виконання зобов’язань комерційним банком у минулому;




Якості банківського менеджменту;




Інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;




Щорічного аудиторського висновку.


При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи , мають бути враховані:


соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперівтощо, постійної роботи, сімейний стан;




наявність реальної застави;




вік та здоров’я клієнта;




загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;




інтенсивність користування банківськими позиками ку минулому та своєчасність їх погашення і відсотків по них, а також користування іншими б їівськими послугами;




зв’язки та репутація клієнта у діловому світі.


На підставі проведеної аналізу(системи показників, основного виду діяльності та форми власності) кредитоспроможності позичальника комерційному банку доцільно визначити клас надійності позичальника[8;109-111]:


КЛАС А - фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати оснновну суму позики та відсотків за неї у встановлені строки;ї


не менше 5 років з часу державної реєстрації;




не менш 1 року з часу останньої структурної реорганізації, зміни складу акціонерів;




наявність повністю позитивних аудиторських висновків за останні 3 роки діяльності;




наявність перспективного бізнес-плану;




відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик ;




відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;




прибуткова діяльність за останні 3 роки.


До цього класу відносяться позичальники , стосовно яких немає жодних сумнівів щодо своєчасності та повноти погашення позики й відсотків за неї.


КЛАС Б-фінансова діяльність добра аба дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні впродовж тривалого часу;


не менше 3 років з часу державної реєстрації;




не менш 1 року з часу останньої структурної реорганізації, зміни складу акціонерів;




наявність повністю позитивних аудиторських висновків за останні 3 роки діяльності;




наявність перспективного бізнес-плану;




відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик ;




відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;




прибуткова діяльність за попередній господарський рік, але рівень прибутку порівняно з минулим роком зменшився.


До цього класу відносяться позичальники, до яких щодо здатності до своєчасного й повного погашення позик та сплати відсотків за ними на момент класифікації немає претензій, але передбачена реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності, району роботи иощо, чи зовнішні чинники(загальний стан галузі основної діяльності) не дають можливості віднести їх до вищого класу .


КЛАС В -фінансова діяльність задовільна,але спостерігається чітка тенденція до погіршання;


менше 3 років з часу державної реєстрації;




менше 1 року з часу останньої структурної реорганізації, зміни складу акціонерів;




наявність повністю позитивного чи позитивного аудиторського висновку за останній рік діяльності;




наявність бізнес-плану чи його розробка;




наявність фактів періодичного затримання повернення позик та сплати нарахованих відсотків за нею;




чітко простежується поява негативних чинників щодо первісних джерел погашення позик.


До цього класу відносяться позичальники, стосовно яких якість джерел погашення позики(виручка від реалізації продукції, робіт та послуг тощо) більше не влаштовує банк внаслідок появи періодичної затримки ногашення позики та відсотків за нею.


КЛАС Г-фінансова діяльність погана, спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;


менше 1 року з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни складу акціонерів;




наявність частково негативного, чи негативного аудиторського висновку , відсутність аудиторського висновку;




відсутність бізнес-плану ;




наявність фактів неповернення позик чи несвоєчасного повернення позик;




наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками;




збиткова діяльність за попередній рік, негативні фінансові результати у поточному році;




відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення;




нестабільна динаміка показників на квартальні дати, значення показників погіршуються.


До цього класу відносяться позичальники, які не можуть повернути повної суми позики в строк та на умовах, передбачених кредитним договором (відсутність повного забезпечення позики заставою та забезпечення, негативні фінансові результати тощо).


КЛАС Д-фінансова діяльність свідчить про збитки, і очевидно, що ні основна сума позики, ні відсотки за нею не можуть бути сплачені;


менше 1 року з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни складу акціонерів;




наявність негативного аудиторського висновку , відсутність аудиторського висновку;




відсутність бізнес-плану ;




наявність фактів неповернення позик чи несвоєчасного повернення позик;




наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих вілсотків за позиками;




відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення;




позичальника визнано банкрутом чи проти нього ведеться справа в арбітражному суді;




збиткова діяльність за останні 3 роки, негативні фінансові результати у поточному році.


До цього класу відносяться позичальники, подальше кредитування яких непртпустиме, а видані позики практично неможливо повернути на час проведення класифікації(хоча це можна зробити в судовому порядку).


Слід зазначити , що методика визначення фінансового стану(кредитоспромлжності) позичальника, рекомендована НБУ, не завжди дає можливість зробити однозначний висновок щодо кредитоспроможності, оскільки різні показники позичальника можуть відповідати різним класам і досить розпливчастими є критерії їхньої оцінки.

Як показує практика, роботі з оцінювання кредитоспроможності позичальника вітчизняними комерційними банками приділяється недостатньо уваги. Незважаючи на те, що в сучасних умовах банки посилили розрахунки з визначення фінансової стійкості клієнтів, поки що ці операції носять значною мірою формальний характер.

Проведений аналіз дає змогу зробити висновок про необхідність урахування таких чинників при оцінюванні кредитоспроможності клієнта:


аналіз кредитоспроможності має носити характер експрес-аналізу: проводитися часто, максимально швидко й охоплювати максимум інформації;




доцільне створення незалежних від банків структур, які зайнялися б експрес-аналізом кредитоспроможності підприємств і організацій;




"класність" клієнта ( з погляду кредитоспроможності) повністю залежить від "класності" працівника банку.Його досвід, часом інтуїція й багато в чому й принциповість вирішують на даний момент долю клієнта;




при аналізі кредитоспроможності банк має розв’язати такі питання: чи здатний позичальник виконати своє зобов’язання вчасно, чи готовий він його виконати?На перше запитання відповідь дає розгляд фінансово-господарських аспектів діяльності підприємств та організацій.Друге запитання має юридичний характер, а також пов’язане з особистими рисами керівників підприємств та організацій.Надаючи кредит, банк має враховувати репутацію підприємства та його керівництва.Якість управління діяльністю організації визначається кінцевими результатами роботи підприємства в цілому;




аналіз кредитоспроможності позичальника - комплексна оцінка, яку можна систематизувати в декілька етапів: збір та аналітична обробка вихідної інформації за період, що аналізується; обгрунтування системи показників, які використовують для оцінювання кредитоспроможності підприємства та класифікації їх; вибір і економічне обгрунтування критеріїв оцінювання кредитоспроможності та встановлення обмежень зміни їх; підсумкова рейтингова оцінка кредитоспроможності підприємства і визначення його класності;




банківський аналіз кредитоспроможності може бути обмежений або охоплювати велике коло показнтків.Це залежить від багатьох чинників, у т.ч. й від розмірів та строків надання позик,