Реферат: Науково-дослідний інститут фінансового права

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСОВОГО ПРАВА


На правах рукопису


Федчук Світлана Ігорівна


УДК 347.73


ФІНАНСОВО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИДАТКІВ НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ


12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право


Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук






Науковий керівник

Воронова Лідія Костянтинівна,

доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України


Київ–2008

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………..3

ВСТУП……………………………………………………………….......………4

^ РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСУВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ
НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ………………………………………….....13

Публічні фінанси та публічні видатки у сучасній державі……………....13

Правове регулювання інноваційної діяльності.
Особливості правовідносин у сфері інноваційної діяльності………………………………………………………………………...40

Види публічних видатків на інноваційну діяльність як
об’єкта державного фінансування……………………………………………...51

Висновки до розділу I………………..………………………………………….66

^ РОЗДІЛ II ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ
НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ……..69

2.1. Правове регулювання бюджетного фінансування
інноваційної діяльності………………………………………………………….69

2.2. Правові основи розподілу грошових фондів на підтримку
інноваційної діяльності………………………………………………………….92

2.3. Правове регулювання програмно-цільового фінансування
інноваційної діяльності………………………………………………………...112

Висновки до розділу II…………………………………………………...….....119

^ РОЗДІЛ III ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ
РЕЖИМІВ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………………………….121

3.1. Правове регулювання спеціального режиму інноваційної
діяльності технологічних парків………………………………………………121

3.2. Фінансово-правове забезпечення діяльності венчурних фондів.…........139

3.3. Фінансовий контроль за ефективним витрачанням коштів на
інноваційну діяльність як форма фінансової діяльності держави…………..139

Висновки до розділу III……………………………………………...…………163

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….167

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...171
^ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ


АРК – Автономна Республіка Крим;

БК – Бюджетний кодекс;

ВВП – валовий внутрішній продукт;

ВЕЗ – вільна економічна зона;

ВР України – Верховна Рада України;

ГоловКру – Головне контрольно-ревізійне управління України;

Держінвестицій – Державне агентство України з інвестицій та інновацій;

Держіннофонд – Державний інноваційний фонд;

ДІФКУ – Державна фінансово-кредитна установа;

ДПА – Державна податкова адміністрація України;

ЄС – Європейське Співтовариство;

КЕКВ – код економічної класифікації видатків;

КФКВК – код функціональної класифікації видатків та кредитування;

КМ України – Кабінет Міністрів України;

МОН – Міністерство освіти і науки України;

НДДКР – науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки;

НІС – національна інноваційна система;

ОЕСР – Організація економічного співробітництва і розвитку;

ПДВ – податок на додану вартість;

РФ – Російська Федерація;

СНД – Співдружність Незалежних Держав;

СОТ – Світова організація торгівлі;

США – Сполучені Штати Америки;

Технопарк – технологічний парк.
ВСТУП


^ Актуальність теми дослідження. У сучасному світі інноваційна діяльність є одним із найважливіших факторів економічного розвитку. У високорозвинених країнах до 90 відсотків приросту внутрішнього валового продукту забезпечується за рахунок впровадження нових технологій. Вирішальне значення у цих процесах відіграє ефективна державна політика.

Значення, якого набувають нині інноваційні процеси, визнане в Україні на державному рівні, внаслідок чого задекларовано спрямування бюджетної та податкової політики на побудову інноваційної моделі економіки та підвищення конкурентоспроможності на світовому рівні. Кілька років поспіль на урядовому рівні йдеться про те, що Державний бюджет України повинен забезпечувати інвестиційно-інноваційну модель розвитку вітчизняної економіки. Важливі заходи щодо фінансового забезпечення розвитку наукової, науково-технічної та інноваційної сфер передбачені Постановою Верховної Ради України від 06.06.2004 р. № 1786-IV „Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності” та Указом Президента України від 11.07.2006 р. № 606/2006 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2006 року „Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України”.

Проте практичне втілення таких заходів має багато проблем, які пов’язані насамперед з неналежним правовим врегулюванням. Зокрема, незважаючи на значне збільшення бюджетних коштів, які було спрямовано для впровадження технологічних інновацій з 2004 по 2007 роки, показники інноваційної активності промислових підприємств в українській економіці залишаються майже незмінними (10 відсотків – у 2004 р. і 11,5 відсотків – у 2007 р.). А згідно з матеріалами Всесвітнього економічного форуму Україна посідає 73 місце із 131 країни у глобальному індексі конкурентоспроможності за 2007–2008 р. Це свідчить про перехідний стан країни між стадією, на якій економічне зростання залежить від основних факторів виробництва (некваліфікованої робочої сили та природних ресурсів), та стадією, на якій економічне зростання збільшується з підвищенням ефективності виробництва (розвитку ринку товарів і оснащеності новими технологіями).

Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена по-перше, значенням, якого набуває інноваційна діяльність на сучасному етапі розвитку економіки України, і одночасно наявністю законодавчих проблем у цій сфері; а по-друге, відсутністю у правових дослідженнях всебічного аналізу щодо здійснення видатків з публічних фондів коштів на підтримку інноваційної діяльності.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних та російських учених-юристів: С. С. Алексєєва, Л. К. Воронової, І. Б. Заверухи, С. В. Запольського, C. Т. Кадькаленка, М. В. Карасьової, О. М. Козиріна, Ю. О. Крохіної, М. П. Кучерявенка, О. А. Музики, А. А. Нечай, С. О. Ніщімної, Х. В. Пєшкової, Н. Ю. Пришви, Л. А. Савченко, О. Д. Святоцького, А. І. Сироти, Ю. О. Тихомирова, А. М. Цвєткова, Ч. Д. Циренжапова та інших.

Окремі аспекти фінансово-правового регулювання видатків на інноваційну діяльність досліджувалися у працях В. В. Гусєвої, К. Г. Грищенка, Д. Д. Коссе, Д. В. Кравцова, М. Ю. Міжинського, А. О. Монаєнка, О. Е. Сімсон, О. А. Супатаєвої, О. П. Орлюк, Н. Я. Якимчук, але комплексні фінансово-правові дослідження цієї сфери не проводилися.

Важливе значення для дисертаційного дослідження мають здобутки вітчизняних та зарубіжних учених-економістів: С. А. Буковинського, М. О. Бунчука, О. Д. Василика, В. М. Геєця, І. Г. Дєжиної, П. Друкера, Я. А. Жаліла, Н. І. Іванової, І. В. Запатріної, С. В. Онишко, К. В. Павлюк, С. Ф. Ревуцького, Б. Санто, В. П. Семиноженка, Л. І. Федулової та інших.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження пов’язаний з реалізацією Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, схваленої Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 року № 916-XIV, Стратегії економічного та соціального розвитку України „Шляхом європейської інтеграції” на 2004–2015 роки, затвердженої Указом Президента України від 28 квітня 2004 року № 493/2004, Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008–2012 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2007 року № 1118, а також реалізацією багатьох положень Програми діяльності Кабінету Міністрів України „Український прорив: для людей, а не політиків”, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року № 14.

Дисертаційне дослідження виконане відповідно до планової теми Науково-дослідного інституту фінансового права „Фінансово-правове забезпечення запровадження спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” (номер державної реєстрації 0102U007111), де автору належить розробка теоретичних і практичних положень щодо правового забезпечення стимулюючої ролі держави в інноваційних процесах і впливу на діяльність інноваційних структур.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Національної академії державної податкової служби України 25 жовтня 2005 року (протокол № 2).

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення на основі теоретичних положень юридичної науки рекомендацій щодо вдосконалення законодавства, яким передбачається фінансова підтримка інноваційної діяльності за рахунок публічних фондів коштів, а також формулювання теоретичних засад стимулювання інноваційної діяльності.

Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дослідження:

– визначити особливості публічних фінансів та здійснення публічних видатків у сучасній державі;

– з’ясувати особливості правового регулювання інноваційної діяльності та особливості правовідносин у сфері інноваційної діяльності;

– визначити види публічних видатків на інноваційну діяльність як об’єкта державного фінансування;

– проаналізувати стан правового регулювання бюджетного фінансування інноваційної діяльності;

– охарактеризувати правові основи розподілу грошових фондів на підтримку інноваційної діяльності та стан правового регулювання програмно-цільового фінансування інноваційної діяльності;

– визначити особливості правового регулювання спеціального режиму інноваційної діяльності технологічних парків, специфіку правового забезпечення діяльності венчурних фондів і участі держави у венчурному інвестуванні;

– встановити особливості фінансового контролю за ефективним витрачанням коштів на інноваційну діяльність.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері здійснення видатків на інноваційну діяльність із коштів публічних фондів.

^ Предмет дослідження – нормативно-правові акти України та зарубіжних країн, якими регулюються суспільні відносини у сфері здійснення видатків на інноваційну діяльність з коштів публічних фондів, фінансово-правова доктрина.

^ Методи дослідження використовувалися з урахуванням особливостей обраної теми, поставленої мети й завдань, об’єкта та предмета дослідження.

Метод системно-структурного аналізу використано для з’ясування значення видатків розвитку для забезпечення конкурентоспроможності України на світовому рівні та переходу до „економіки знань”. Історико-правовий метод дозволив дослідити особливості розвитку та правового регулювання інноваційної діяльності в Україні. Порівняльно-правовий метод дозволив здійснити порівняльний аналіз зарубіжного та вітчизняного законодавства, яким регулюється фінансування видатків на інноваційну діяльність, науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки. За допомогою формально-логічного методу з’ясовано особливості та недоліки фінансового законодавства, яким регулюється здійснення видатків на інноваційну діяльність. За допомогою статистичного методу виявлено тенденції у бюджетному фінансуванні інноваційної діяльності.

Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних учених-юристів, присвячені проблемам фінансового права, праці із загальної теорії права, адміністративного, господарського, цивільного права, а також праці вчених-економістів, у яких досліджувалася проблематика регулювання інноваційної діяльності з боку держави.

Нормативно-правову базу роботи становить Конституція України, чинне фінансове законодавство України, нормативно-правові акти інших галузей законодавства: адміністративного, господарського, цивільного. Досліджено законодавство, яким регулюється вплив на інноваційні процеси з боку держави в зарубіжних країнах.

Емпіричною базою дослідження є узагальнені дані Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, Міністерства освіти і науки України, Державного агентства України з питань інвестицій та інновацій, Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, Рахункової палати, Головного контрольно-ревізійного управління України.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням фінансово-правового регулювання видатків на інноваційну діяльність, яке дозволило виявити недоліки у цій сфері на теоретичному та практичному рівнях і запропонувати шляхи їх усунення. Проведене дослідження дозволило сформулювати нові наукові положення, а саме:

уперше:

– обґрунтовано, що однією з причин недостатньо ефективної реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності в Україні є відсутність комплексного законодавчого регулювання цієї сфери: аналіз правового забезпечення фінансування інноваційної діяльності свідчить про те, що норми, які містяться у спеціальному законодавстві про інноваційну діяльність, є неузгодженими з положеннями бюджетного та податкового законодавства;

– встановлено, що запровадження в Україні бюджету розвитку як складової не лише спеціального фонду місцевих бюджетів, а й спеціального цільового фонду в структурі Державного бюджету, в перспективі надасть можливість централізувати інвестиційно-інноваційні видатки держави відповідно до пріоритетних напрямів економічного розвитку й забезпечити більш ефективне виконання завдань і функції держави у сфері інвестиційної та інноваційної політики;

– визначено особливості, недоліки та запропоновано шляхи удосконалення правового регулювання спеціального режиму інноваційної діяльності основних суб’єктів інноваційної діяльності в Україні – технологічних парків (правового режиму, який передбачає надання державної фінансової підтримки проектів технологічних парків);

– обґрунтовано доцільність правового забезпечення формування венчурних фондів коштів, які є ефективним механізмом фінансування інноваційних проектів у розвинених країнах світу, на основі поєднання публічних коштів та приватних інвестицій;

– визначено особливості фінансового контролю за ефективним витрачанням коштів на інноваційну діяльність, зокрема, вказано на доцільність у створенні системи моніторингу виконання інноваційних проектів;

удосконалено:

– теоретичні положення щодо необхідності у підтримці інноваційної діяльності шляхом здійснення видатків з публічних фондів коштів з метою реалізації одного з головних завдань держави в сучасних умовах – забезпечення інноваційного економічного розвитку;

набуло подальшого розвитку:

– удосконалення правового регулювання спрямування коштів державного та місцевих бюджетів на видатки розвитку та видатки споживання;

– положення про те, що дедалі більшого значення для забезпечення реалізації в Україні проектів за пріоритетними напрямами інноваційної діяльності набуває залучення державою приватних коштів у цю сферу, створення „партнерських засад” між державою та приватними інвесторами.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що конкретні сформульовані в дисертації висновки, пропозиції та рекомендації використані в роботі Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти для вдосконалення чинного законодавства України у сфері фінансового забезпечення державного регулювання та управління інноваційною діяльністю (довідка № 04-22/16-1325 від 29 жовтня 2008 року). Окремі результати роботи використані у науково-дослідницькій сфері з метою вирішення теоретичних і прикладних проблем фінансово-правового регулювання інноваційної діяльності в Україні (акт впровадження від 17 квітня 2008 року); у навчальному процесі – при викладанні дисертантом спецкурсу „Правові основи здійснення фінансового контролю” (акт впровадження від 3 вересня 2008 року); у практичній діяльності Контрольно-ревізійного управління в м. Києві – при здійсненні контрольних заходів з метою перевірки ефективності витрачання бюджетних коштів на інноваційну діяльність (довідка № 26-01-16/7288 від 27 жовтня 2008 року).

^ Особистий внесок здобувача. Наукові результати, сформульовані висновки, пропозиції та рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Особистий внесок у роботах, опублікованих у співавторстві, наведено окремо у списку опублікованих праць за темою дисертації.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором на таких науково-практичних конференціях: ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період” (м. Хмельницький, 12 травня 2005 року; тези опубліковано); Всеукраїнській наукової конференції „Другі юридичні читання” (м. Київ, 18 травня 2005 року; тези опубліковано); Міжнародному круглому столі „Реформування держави і права у контексті європейської інтеграції” (м. Ірпінь, 19 травня 2006 року; тези опубліковано); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Інноваційний розвиток України: наукове, економічне та правове забезпечення” (м. Харків, 27–28 жовтня 2006 року; тези опубліковано); щорічній Міжнародній науково-практичній конференції „Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2006, 2007 роки; тези опубліковано); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Загальноекономічні та фінансові аспекти формування інноваційного потенціалу регіону” (м. Полтава, 29–30 березня 2007 року; тези опубліковано); щорічній Міжнародній науково-практичній конференції „Международные юридические чтения” (м. Омськ, 18 квітня 2007 року; тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції „Сучасний стан та перспективи розвитку фінансового права” (м. Ірпінь, 23–24 листопада 2007 року; тези опубліковано).

Положення дисертаційного дослідження, висновки та пропозиції були обговорені на спільному засіданні Науково-дослідного інституту фінансового права та кафедри фінансового права Національного університету державної податкової служби України.

Публікації. Основні результати дисертації оприлюднені у п’ятнадцяти наукових публікаціях, шість з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.


РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСУВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ
^


1.1. Публічні фінанси та публічні видатки у сучасній державі
Аналіз понять “публічні фінанси” та “публічні видатки” доцільно розпочати розкриттям терміну “публічність”. Довідкова література містить багато його тлумачень та похідних від нього. Найбільш повним, на нашу думку, є наведене у тлумачному словнику російської мови Д.Н. Ушакова. Поняття “публічний” (від латинського publicus – “суспільний”) наводиться у двох значеннях: 1. такий, що здійснюється в присутності суспільства, публіки, відкритий, гласний; 2. суспільний, такий, що знаходиться у розпорядженні суспільства, влаштований для суспільства, не приватний [176, с. 829]. У нашому дослідженні дане поняття розглядатиметься саме у другому його значенні.

Дослідження категорії “публічних фінансів”, в даний час, як і категорії “публічності” взагалі для вітчизняної юридичної науки є особливо актуальним та потребує нових підходів в умовах сучасного буття.

Поняття “публічності”, що розглядатиметься у межах нашого дослідження, прямо пов’язане із особливостями історичного розвитку наукових поглядів щодо систематизації норм позитивного права та диференціації їх на публічне та приватне право.

Фінансове право, як галузь права, сучасні вітчизняні та зарубіжні вчені традиційно відносять до сфери публічного права [29, с. 39; 115, с. 394–395; 8, с. 103–104; 101, с. 342 – 343; 32, с. 30 – 32].

Класифікація права на публічне та приватне була відомою ще у 2-й пол. II ст. до н. е., на що опосередковано вказував у своїй праці юрист класичного періоду Секст Помпоній, описуючи походження римського права та розмежовуючи у ньому публічне та приватне право. Приватне право як складова римського права застосовувалась до певного кола осіб, у той час як публічне право за характеристикою іншого відомого давньоримського юриста Ульпіана відносилось до положення Римської Держави.

Проте, незважаючи на давню історію походження “римської” класифікації, в наукових колах не припиняються суперечки стосовно її критеріїв, більш того, склались наукові теорії, в яких так чи інакше заперечується сам поділ права на приватне та публічне.

У радянській юридичній науці, в наслідок, перш за все, пануючої ідеології, погляди щодо розподілу права були радикально протилежними: від його визнання до повного заперечення. Остання з наведених позицій зайняла з часом пануюче місце, так, в Радянському енциклопедичному словнику знаходимо: “Публічне право – в буржуазній теорії права правові норми, що регулюють діяльність державних органів, відносини між громадянами та державними органами. Поділ права на публічне право та приватне право є запозиченим буржуазним правом з римського права. Радянське право такого поділу не знає” [165, c. 1081].

Відповідно в радянській науковій літературі та учбових програмах внаслідок пануючої ідеології припинили вживати саме поняття “публічне” та похідні від нього, хоча в дореволюційних працях фінансистів дане поняття було дуже поширеним. Натомість, почали використовувати поняття “державне”. Навіть при перекладі праць зарубіжних науковців дослівний переклад “публічні” було замінено на “державні”, що відповідало радянській термінології.

Це означало витіснення всіх можливих різновидів “публічного” лише одним видом, а саме – “державним” [113]. При цьому значно звузилося розуміння того, про що йшлося спочатку. Лише у зв’язку з радикальними змінами суспільного життя наприкінці 80-х та на початку 90-х рр.. минулого століття питання розмежування “публічного”, “приватного” та “державного” у суспільних відносинах знову стало актуальним. Вчені України, Росії та інших країн СНД повертаються до давньої дискусії про ознаки “публічного” та “приватного” і критерії їхнього розмежування у суспільних відносинах та праві [112, c. 25 – 26].

А.А. Нечай, проаналізувавши різні теорії розмежування публічного та приватного в суспільних відносинах та праві для визначення публічних фінансів як різновиду суспільних відносин, пропонує використовувати такі ознаки “публічності” та “приватності”:

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Навряд чи можна заперечити тезу відносно того, що фінансова практика і наукова думка повинні розвиватись таким чином, щоб враховувати значення для функціонування держави видатків, що здійснюються із бюджету, виробити шляхи вирішення проблем, пов’язаних із використанням централізованих коштів. Однак тривалий час увага представників науки зосереджувалась переважно на категорії „доходи”, гострота проблеми використання акумульованих у бюджеті коштів явно недооцінювалась. Це зрештою стало однією з передумов неефективного та неекономного виконання видаткової частини бюджету [125, с. 33].

Значення публічних видатків для розвитку держави в цілому доведено багатьма класиками фінансової думки. Зокрема, С.Ю. Вітте зазначав, що стриманість у видатках гальмує розвиток країни і утруднює зростання народного благополуччя: “фінансова політика не лише не повинна випускати з уваги небажані наслідки надмірної стриманості у задоволенні нагальних потреб, а навпаки – повинна взяти за мету розумне сприяння економічним успіхам і розвитку продуктивних сил країни” [27, с. 10 – 11].

Ч.Д. Циренжапов у авторефераті свого дисертаційного дослідження справедливо зазначає, що роль публічних видатків проявляється комплексно в їхній участі, по-перше, в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу країни, по-друге, в реалізації задач і функцій суспільно-територіальних утворень і, по-третє, в належному задоволенні потреб населення в суспільних послугах. Ці точки зору дозволяють поглянути на питання щодо ролі публічних видатків і з позиції держави, і з позиції суспільства (особи), а також в системі економічних відносин [194, с.8].

На нашу думку, інститут “публічних видатків” набуває нового змісту в умовах трансформації економіки. Прикладом цього є поява нових відносин у сфері державного кредитування, які не вписуються ні в один правовий режим бюджетного фінансування. Із бюджетними відносинами їх поєднує те, що кошти плануються і виділяються з бюджету, але не безповоротно, як при фінансуванні. Крім того, як і банківські кредити, бюджетні можуть надаватися відплатно, але можуть надаватися і безвідплатно, тобто при бюджетному кредитуванні існує зовсім особливий правовий режим [30, с. 347 – 348].

У західній фінансовій науці описано різні форми публічних видатків (public expenditure). Це – прямі грошові виплати (субсидії) та непрямі субсидії у вигляді: скорочення грошових зобов’язань, пільгових кредитів та державних гарантій під ці кредити, надання товарів і (або) послуг за цінами, що є нижчими за ринкові, державних закупівель товарів або послуг за цінами, що є вище ринкових [202].

Вітчизняна економічна та юридична наука відносить до публічних витрат переважно прямі грошові виплати на безповоротній основі.

В українських фінансово-правових дослідженнях публічні видатки розглядаються здебільшого як прямі грошові виплати, що здійснюються на безповоротній та безоплатній основі. Наприклад, О.О. Дмитрик зазначає: „державні й муніципальні витрати здійснюються шляхом фінансування, яке можна визначити як безоплатне та безповоротне виділення коштів із державних або муніципальних фінансових фондів на здійснення публічних потреб” [189, с. 95]. На нашу думку, дане визначення дещо не відповідає вимогам сучасності.

Ми підтримуємо позицію М.В. Карасьової, яка, розглядаючи функції використання грошових фондів, вказує на те, що під час здійснення цього процесу можуть використовуватись методи як безповоротного так і поворотного фінансування. При цьому автор підкреслює, що метод поворотного фінансування означає виділення грошових коштів на засадах поворотності та відплатності. Метод поворотного фінансування почав використовуватися у ході фінансової діяльності держави та муніципальних утворень лише в останні роки [72, с. 22].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Крім того, поділ видатків бюджетів на поточні видатки та видатки розвитку становив вичерпну класифікацію, яка передбачалася даним Законом, чим, умовно кажучи, підкреслювалася однакова важливість поточних видатків та видатків розвитку для забезпечення функцій держави. Після зіставлення такої класифікації з класифікацією видатків бюджету, наведеною у ст. 10 Бюджетного кодексу України, стає очевидним, що ключове слово “розвиток” у ній не враховано взагалі.

Натомість у Бюджетному кодексі зазначено, що за економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення. Відзначимо, що після введення нової класифікації видатків у Бюджетному кодексі за наявності дефіциту бюджету звичайною практикою стало фінансування видатків розвитку за залишковим принципом (про що йтиметься у наступних розділах нашого дослідження). Таке явище стало звичним, незважаючи на переконання фахівців у галузі фінансового права у необхідності у спрямуванні капітальних видатків на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, ноу-хау, на розширене відтворення [120, с. 143].

Важливим кроком у напрямі реформування підходів до бюджетної класифікації можна вважати запровадження розподілу бюджетних призначень на видатки розвитку та видатки споживання, який було введено у законах України про Державний бюджет України на 2005–2008 р.р. Передумовою такого нововведення стали зміни до Наказу Міністерства фінансів України „Про бюджетну класифікацію та її запровадження” від 27 грудня 2001 р. № 604, який доповнено п.6. „Роз’яснення щодо застосування визначень витрати розвитку та витрати споживання” [106]. У даному пункті встановлено, що „видатки розвитку – це видатки бюджетів на фінансове забезпечення наукової, інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансове забезпечення капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансове забезпечення структурної перебудови економіки; інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням”. Видатки розвитку відповідно до економічної класифікації видатків формуються за рахунок:

капітальних видатків (КЕКВ 2000);

досліджень і розробок, окремих заходів розвитку по реалізації державних (регіональних) програм (новий КЕКВ 1171);

матеріалів, інвентарю, будівництва, капітального ремонту та заходів спеціального призначення, що мають загальнодержавне значення (КЕКВ 1150);

субсидій та поточних трансфертів підприємствам, установам, організаціям (КЕКВ 1310), які відповідно до функціональної класифікації видатків та кредитування відносяться до: наукових досліджень (КФКВК 0140 „Фундаментальні дослідження”, КФКВК 0150 „Дослідження і розробки у сфері державного управління”, КФКВК 0250 „Дослідження і розробки у сфері оборони”, КФКВК 0370 „Дослідження і розробки у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади”, КФКВК 0480 „Дослідження і розробки в галузях економіки”, КФКВК 0530 „Дослідження і розробки у сфері охорони навколишнього природного середовища”, КФКВК 0630 „Дослідження і розробки у сфері житлово-комунального господарства”, КФКВК 0750 „Дослідження і розробки у сфері охорони здоров’я”, КФКВК 0840 „Дослідження і розробки у сфері духовного і фізичного розвитку”, КФКВК 0980 „Дослідження і розробки у сфері освіти”, КФКВК 1080 „Дослідження і розробки у сфері соціального захисту”);

економічної діяльності (КФКВК 0400), зокрема: сільське господарство, паливно-енергетичний комплекс, транспорт, будівництво, зв’язок, тощо; житлово-комунального господарства (КФКВК 0600).

Аналіз нововведень в Наказі Міністерства фінансів України „Про бюджетну класифікацію та її запровадження” від 27 грудня 2001 р. № 604, дозволяє зробити висновок, що методологія формування видатків розвитку є недосконалою. Наприклад, зміст віднесених до видатків розвитку видатків бюджету за кодами економічної класифікації 1171 „дослідження і розробки, окремі заходи розвитку по реалізації державних (регіональних) програм”; та 1150 „матеріали, інвентар, будівництво, капітальний ремонт та заходи спеціального призначення, що мають загальнодержавне значення” носить дуже невизначений, загальний та неконкретизований характер.

Крім того, відсутність у Бюджетному кодексі України відповідної термінології і чіткого розмежування складу видатків розвитку та видатків споживання є, на нашу думку, суттєвим недоліком і підставою для необ’єктивного їхнього відображення як складової державного та місцевих бюджетів.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Таким чином, у сучасних умовах, забезпечення виконання державою її завдань, спрямованих на розвиток економіки можливо лише за умов підтримки інноваційної діяльності, що передбачає відпрацювання механізму здійснення видатків із публічних фондів коштів [183].

У контексті викладеного доцільним є підхід до спрямування публічних фондів коштів на видатки споживання та видатки розвитку, а звідси – втілення в Україні на державному рівні концепції „двох бюджетів”. Першого – як кошторису поточних витрат, у якому відображено витрати на підтримку діяльності на наявному рівні. Другого – бюджету перспективного розвитку. Таке співвідношення забезпечує як нагальні суспільні потреби (такі, як соціальні виплати, медичне забезпечення населення, утримання інфраструктури тощо), так і майбутній розвиток економіки на основі інноваційно-інвестиційної складової. Втілення даної концепції вимагає проведення наукових досліджень у даній сфері, удосконалення методики формування видатків розвитку у державному та місцевих бюджетах та відповідного фінансово-правового врегулювання.


^ 1.2. Правове регулювання інноваційної діяльності. Особливості правовідносин у сфері інноваційної діяльності

Мабуть не потребує доказів твердження, що провідна роль у забезпеченні інноваційного розвитку, як і будь-якого іншого соціально-економічного процесу, належить нормативно-правовому регулюванню. Темі правового регулювання інноваційної діяльності та особливостям правовідносин у сфері інноваційної діяльності присвячено праці багатьох науковців, що є підтвердженням її важливості та актуальності.

Правове регулювання, за змістовним визначенням М.В. Ведяхіна, є елементом загальної, єдиної системи соціального регулювання. Аналіз його ефективності, визначення основних закономірностей та перспектив його розвитку не можливо здійснити поза зв’язком з іншими елементами цієї системи – економічними, соціальними, політичними тощо. Тільки з урахуванням системності управління цими процесами, можливо обрати оптимальні форми правового регулювання відповідних суспільних відносин. Тому правова думка повинна опікуватися не лише аналізом юридичних норм, але й активно досліджувати соціально-економічні процеси, які відбуваються у суспільстві, з’ясовувати протиріччя у ньому, визначати роль права у їхньому подальшому розвитку, усуненні або пом’якшенні [23, с. 8].

У теорії держави і права категорія „правове регулювання” є однією з базових, тому її наукова розробка проводилася у працях багатьох науковців. Під правовим регулюванням суспільних відносин розуміють одну із форм впливу права на суспільні відносини – вплив за допомогою специфічних правових засобів: норм права, правовідносин, актів реалізації [116, с. 436]. Інші автори дають таке визначення: „правове регулювання – це цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (ю^ Висновки до розділу І
1) В сучасних умовах наука фінансового права потребує перегляду підходів до визначення здійснення публічних видатків виключно як до фінансування на безвідплатній та безповоротній основі. Трансформаційні процеси, яких продовжує зазнавати українська економіка зумовили такі явища як “бюджетне інвестування”, ”бюджетне кредитування”, що за своєю суттю є несумісними з поняттями безвідплатності та безповоротності. Також потребують розробки в науці фінансового права так звані непрямі публічні видатки: зменшення податкових зобов’язань, пільгові кредити і державні гарантії під ці кредити.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

7) Вивчення зарубіжного досвіду фінансової підтримки інноваційної діяльності із публічних фондів коштів дозволяє констатувати, що вона може здійснюватись у двох напрямах. Першим напрямом є фінансове стимулювання інноваційної діяльності, спрямоване на активізацію інноваційної активності усіх без виключення суб’єктів господарювання, незалежно від форм власності. Другим напрямом є надання фінансової підтримки за допомогою різних методів спеціальним інноваційним структурам, специфічною ознакою яких є