Реферат: Моделі Програми підвищення рівня життя сільського населення в україні Київ 2004

УПРАВЛІННЯ ОБ’ЄКТАМИ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ в сільській місцевості _______________________________________________________________ моделі Програми підвищення рівня життя сільського населення в україні Київ - 2004
Передрук без офіційного дозволу Інституту сільського розвитку заборонено.


управління об’єктами соціальної сфери у сільській місцевості / Інститут сільського розвитку. – Київ, 2004 – 60 с.


Редакція та упорядкування: Надія Тимошенко, Роман Корінець
^ Авторський колектив: Марія Осипова
Євген Мельник

Владислав Карпенко

Олег Черниш

Максим Шинкаренко

Олександр Демидович

Надія Тимошенко

Ідея: Гелен Дубок


Програма підвищення рівня життя сільського населення в Україні, яка фінансується Міністерством у справах міжнародного розвитку Великобританії, працює в Україні з липня 2002 року у чотирьох пілотних областях.

За час діяльності Програми відпрацьовувалися моделі передачі об’єктів соціальної сфери до комунальної власності територіальних громад та набуття ними управління цими об’єктами, які через тривалу невизначеність з власником прийшли у занепад.

У цій публікації описані кращі практики управління об’єктами соціальної інфраструктури, які можуть бути корисними для сільських голів та спеціалістів органів місцевого самоврядування.


Щира подяка за підготовку цього видання Світлані Прокопенко, Тамарі Осташко, Олегу Хомину, Наталкі Левчук, Петру Ільківу, Олександру Поліводському.


Для безкоштовного розповсюдження

© Громадська організація “Інститут сільського розвитку”


ЗМІСТ


Вступ




^ Розділ I. Моделі управління об’єктами соціальної сфери, розроблені в рамках Програми підвищення рівня життя сільського населення в Україні





1.1. Комунальне підприємство




1.1.1. Як створити комунальне підприємство




1.1.2. Моделі сільських комунальних підприємств




1.1.2.1. Комунальне підприємство с. Луганське Донецької області




1.1.2.2. Комунальне підприємство с. Гребеники Одеської області




1.1.2.3. Комунальне підприємство с. Розкішне Київської області





1.2. Обслуговування житлових будинків




1. 2. 1. Орган самоорганізації населення




1.2.1.1. Як створити орган самоорганізації населення




1.2.1.2. Приклад обслуговування багатоквартирних житлових будинків




1.2.2. Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку




1.2.2.2. Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків “Кодрянське”




1.3. Обслуговуючі кооперативи




1.3.1. Як створити обслуговуючий кооператив




1.3.2. Моделі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів




1.3.2.1. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив “Лідер”




1.3.2.2. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив “Жуківський”





1.4. Сільські сервісні центри




1.4.1. Що потрібно для створення сільського сервісного центру




1.4.2. Громадський центр села Гавронщина Макарівського району Київської області





1.5. Приватна практика надання послуг




1.5.1. Як створити суб’єкт підприємницької діяльності – фізичну особу




1.5.2. Робота лікаря-стоматолога при сільському фельдшерсько - акушерському пункті




1.5.3. Підвищення доходів сільських жінок на основі розвитку народних промислів




1.5.4. Водопровідна мережа





1.6. Участь громадських організацій у відновленні соціальних об”єктів села




1.6.1. Як створити громадську організацію




1.6.2. Приклади співпраці з громадськими організаціями щодо відновлення діяльності об’єктів соціально-культурного призначення




1.6.2.1. Будинок культури – Будинок природи




1.6.2.2. Кращі умови роботи – кращі послуги для населення




1.6.2.3. Пункт швидкої медичної допомоги на базі сільської лікарняної амбулаторії




1.6.2.4. Дитячий садок





Розділ ІI. Моделі інших організацій, рекомендовані до впровадження в сільській місцевості




2.1. Громадські слухання




2.2. Благодійний фонд “Лікарняна каса”




2.3. Побудова газопроводу на консолідованих засадах




2.4. Збирання побутових відходів



^ Законодавча база





Вступ

Об’єкти соціальної інфраструктури повинні мати свого реального власника, здатного забезпечувати їх ефективне використання. Функціонування, розвиток соціальної сфери, поліпшення якості житлово-комунальних, соціальних, побутових послуг має позитивне значення як для кожного громадянина окремо, так і для держави в цілому, адже саме розвиненість соціальної сфери визначає рівень добробуту населення.

Доступність послуг багато в чому залежить від розвинутості об’єктів соціальної сфери. Що означає термін “доступність послуг”? Найпростіше, доступність послуг – це можливість одержати послугу і спроможність її оплатити.

З огляду на те, що органи місцевого самоврядування зобов’язані управляти комунальним майном, яке знаходиться на території місцевої громади, а відповідних коштів для його утримання не мають (соціально-культурна інфраструктура потребує постійних витрат на утримання об’єктів на належному рівні, на поточний і капітальний ремонти, заробітну плату обслуговуючому персоналу, оплату комунальних послуг), бюджетних коштів, як правило, не вистачає, вони змушені шукати нові механізми та шляхи забезпечення життєздатності об’єктів соціальної сфери та комунальних підприємств.

Посадові особи органів виконавчої влади, які пройшли шлях пошуків і сумнівів щодо залучення фінансування об’єктів соціальної інфраструктури та методів використання зазначених об’єктів і їх ефективного функціонування в межах чинного законодавства, діляться своїм досвідом та найбільш ефективними результатами роботи.

Метою цієї публікації є надання допомоги місцевим органам влади та самоврядування у підвищенні якості та ефективності управління об’єктами соціальної сфери на місцевому рівні та, опосередковано, у виконанні комплексних завдань розвитку місцевості і проведення відкритого діалогу між органами місцевого самоврядування, місцевою громадою та діловими колами.

Основне завдання – допомогти забезпечити ефективне використання і управління об’єктами соціальної інфраструктури, переданими у комунальну власність, а також створення стимулів до надання ними соціальних послуг, шляхом демонстрації успішних моделей і практик, роз’яснення їх потенційної корисності для сільських жителів, активнішого залучення недержавних організацій.

У період реформування колективних сільськогосподарських підприємств, у зв’язку з кризовим станом економіки, різким скороченням бюджетного фінансування, неплатоспроможністю, заборгованістю сільськогосподарських підприємств, соціальна сфера села опинилася на межі руйнування. Це унеможливило задоволення потреб населення в соціально-культурних і побутових послугах та створення належних умов життя на селі. У зв’язку з цим, для забезпечення подальшого функціонування і розвитку соціальної інфраструктури села, виникла потреба в її реформуванні, яке передбачало вирішення питання щодо нових власників соціальних об’єктів колективних сільгосппідприємств.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” об’єкти соціальної сфери, інженерні мережі та споруди комунального господарства, що перебували у власності колективних сільськогосподарських підприємств, у процесі їх реструктуризації можуть передаватися в комунальну власність. Передача об’єктів соціальної сфери, що перебували/перебувають (ще понад 30 відсотків об’єктів не передано через обмеженість коштів місцевих бюджетів на їхнє фінансування) на балансах сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності, в комунальну власність територіальних громад, здійснюється відповідно до Указу Президента від 9 березня 2000 року № 398 “Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств”, в якому зокрема передбачено, що головною умовою передачі є збереження їх мережі та функціонального призначення.

Отже, органам місцевого самоврядування необхідно забезпечити їх належне функціонування, зберігши мережу та функціональне призначення, не знизивши при цьому рівня якості надання послуг населенню.

Одним із напрямків роботи в рамках Програми підвищення рівня життя сільського населення в Україні є діяльність, пов’язана з допомогою органам місцевого самоврядування при передачі об’єктів соціальної сфери, які були на балансі реформованих колективних господарств, у комунальну власність, та відпрацювання ефективних моделей управління цими об’єктами.

Фахівці органів місцевого самоврядування та експерти Програми підвищення рівня життя сільського населення в Україні у тісній співпраці доклали чималих зусиль і випробували багато варіантів, шукаючи підходи до вирішення поставлених завдань. Під час розробки моделей управління об’єктами соціальної інфраструктури було використано декілька підходів. Їх результати висвітлені в цій публікації. Тут представлені кращі взірці роботи об’єктів соціальної інфраструктури в сільській місцевості, які створювалися за підтримки Програми підвищення рівня життя сільського населення в Україні, що фінансується Міністерством у справах міжнародного розвитку Великобританії.

Водопостачання традиційно вважається послугою соціальною і завжди надавалася за дуже низькою ціною, а в сільській місцевості, де майже всі витрати брали на себе сільськогосподарські підприємства, і зовсім безоплатно. За останні десять років ціни на ці послуги стрімко зростали, а якість, навпаки, різко знижувалася. Для того, щоб забезпечити безперебійне постачання послуг, необхідно відновити мережі, які були занедбані в так званий перехідний період, замінити старі спрацьовані технічні вузли і агрегати, а це все потребує коштів, і доволі значних. Неспроможність колишніх власників та місцевих органів влади забезпечити виконання ремонтних і відновлювальних робіт, утримувати в належному стані об’єкти водо- і теплопостачання призвела до занепаду цих мереж, погіршення якості послуг, а то й припинення їх надання.

Більшість населення, яке користується централізованим водопостачанням, нарікає на якість питної води. Якість води майже не контролюється, норми споживання часто завищені, їх дотримання також не контролюється з різних причин, і через відсутність приладів обліку, і через відсутність відповідних спеціалістів, а іноді й через небажання щось змінювати. Низький тиск і аварії у водогінній мережі призводять до частих перебоїв у водопостачанні.

У зв’язку з відмовою від жорсткого централізованого планування ще на початку 1990 років минулого століття, зменшенням державних дотацій та штучної підтримки систем водо- і теплопостачання виникла проблема доступності послуг. Різкий перехід від системи оплати комунальних послуг з державного бюджету за рахунок платників податків до фінансування за рахунок оплати споживачів послуг разом з реорганізацією колективних сільськогосподарських підприємств, які утримували об’єкти, що надавали такі послуги, став чи не однією з основних причин обмеження доступності послуг.

Про перехід до повного відшкодування вартості комунальних послуг Україна оголосила в середині 1990 років, приєднавшись до рекомендацій Ради Організації Економічного Співробітництва і Розвитку.

Саме з цієї реформи і почалися проблеми з доступністю послуг для переважної більшості населення. Хоча держава й оголосила програму допомоги малозабезпеченим сім’ям, проте з різних причин багато сімей не змогли нею скористатися.

У сільській місцевості свій відбиток, і чи не найбільший, наклала реструктуризація сільськогосподарських підприємств, коли об’єкти соціальної інфраструктури, які утримувалися за рахунок підприємств, залишились “нікому не потрібними”.

У зв’язку з високим рівнем бідності серед сільського населення споживачі послуг неспроможні платити більше. Людям важко змиритися з такою ситуацією, вони не можуть зрозуміти, чому потрібно оплачувати те, що надавалося безоплатно, чому необхідно збільшувати оплату за неякісні послуги, тим більше, що рівень доходів швидше знижувався, ніж збільшувався. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень, рівень бідності в сільській місцевості постійно збільшувався: 1999 р. – 29,3%, 2000 р. – 31,3%, 2001 р. – 35,2%. У цілому за період з 1999 р. до 2003 р. рівень бідності у сільській місцевості зріс на 3,8%. Через надмірне підвищення цін на життєво необхідні послуги людям довелося знизити рівень їх споживання або зовсім від них відмовитися. Це призвело до загострення санітарно-епідеміологічного стану, росту захворюваності серед населення тощо.

Вважається, що сім’я не може платити за водопостачання, якщо оплата цих послуг потребує значного скорочення витрат на інші товари і послуги першої необхідності (продукти харчування, медичні послуги тощо).

Ще одним негативним фактором є низька платіжна дисципліна населення. Оскільки часто не застосовують жодних фінансових чи інших санкцій за несвоєчасну сплату за користування комунальними послугами, з’ясувати реальну причину погіршення платіжної дисципліни фактично не можливо. Одні не платять тому, що не вистачає коштів, інші – бо впевнені в безкарності.

На процеси, які проходили в цілому по всій країні, свого часу наклалися проблеми, пов’язані з реструктуризацією колективних сільськогосподарських підприємств і так званою “безхозністю” об’єктів соціальної сфери, які розташовані в сільській місцевості. Сільське населення залишилося поза межами доступності до найнеобхідніших соціальних послуг.

У зв’язку з низьким рівнем доходів населення, а відповідно, і платоспроможності, необхідністю підвищення тарифів на послуги для підтримки реформування господарств, які надають послуги, реорганізацією і реструктуризацією колективних сільгосппідприємств виникла необхідність пошуку нових підходів і шляхів до забезпечення населення необхідними послугами.

^ Головна мета реформування соціальної інфраструктури – збереження й забезпечення ефективного функціонування і подальшого розвитку сфери послуг у сільській місцевості для задоволення потреб населення в соціально-культурних, житлово-комунальних та побутових послугах.

Досвід роботи в цьому напрямі свідчить, що найбільш ефективними є моделі створення сільського комунального підприємства, сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, сільського сервісного центру, взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями та приватними підприємцями, про що йтиметься далі.

^ деякі Проблемні питання, які виникають при передачі об’єктів соціальної інфраструктури, та способи їх вирішення

Переоцінка балансової вартості об’єктів соціальної інфраструктури.

Переоцінка балансової вартості здійснюється відповідно до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 р. (з відповідними змінами). Переоцінка здійснюється відповідно до цього закону на підставі договору з особами, які мають відповідне кваліфікаційне свідоцтво.

Об’єкти соціальної інфраструктури включають різні за правовим статусом компоненти. Деякі з них входять до складу зазначених об’єктів, проте можуть бути маловартісними чи швидкозношуваними, тому не потребують переоцінки.

  

^ Визначення ставки орендної плати ОСІ, варіанти сплати цієї орендної плати.

Орендна плата залежить від правового статусу майна, яке передається в оренду.

Так, якщо мова йде про оренду об’єктів комунальної чи державної власності, то на такі відносини розповсюджуються вимоги Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року (з відповідними змінами). Відповідно до цього закону орендна плата обчислюється згідно з Методикою оцінки об’єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 р. № 629 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 січня 2003 р. № 3). При цьому річна орендна плата за користування цілісним майновим комплексом підприємства, його структурним підрозділом не може перевищувати десяти відсотків вартості орендованого майна.

У разі, якщо об’єкти соціальної сфери не є комунальною чи державною власністю, розмір орендної плати визначається за погодженням сторін і не лімітується жодними нормативними актами, крім тих випадків, коли сторони в договорі вказують, що вони бажають, щоб розмір орендної плати визначався відповідно до законодавства про приватизацію державного чи комунального майна.

^ Перелік документів, необхідних для надання об’єктів соціальної інфраструктури в оренду

Він залежить від правового статусу майна, що передається в оренду. Якщо це державне або комунальне майно, то такий перелік визначається Законом України “Про оренду державного і комунального майна”. Основний документ – висновок щодо оцінки майна.

Якщо об’єкт соціальної інфраструктури не є комунальною чи державною власністю, то перелік таких документів залежить від того, яке саме це майно: якщо це нерухомість, то потрібні правовстановлюючі документи (договір купівлі-продажу, зареєстрований у БТІ, відповідна технічна документація); якщо певні механізми чи обладнання – технічна документація, яка їх супроводжує, зокрема документи, які підтверджують сертифікацію обладнання, його технічний стан тощо.

Практично для всіх об’єктів слід складати опис (перелік) майна, яке передається в оренду, зазначаючи його вартість. Рекомендується перед передачею в оренду майна, яке складається з багатьох об’єктів, проводити повну інвентаризацію орендодавця. У цьому разі матеріали інвентаризації можуть використовуватися при укладанні договору оренди, крім того, забезпечується належне ведення бухгалтерського обліку як орендодавця, так і орендаря.


^ Розділ I. Моделі управління об’єктами соціальної сфери, розроблені в рамках Програми підвищення рівня життя сільського населення в Україні


1.1. КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО
Досвід роботи свідчить, що найбільш дієвим і ефективним способом вирішення проблем експлуатації об’єктів соціальної сфери в сільській місцевості є передача об’єктів соціально-побутового призначення, інженерних мереж та споруд комунального господарства, які перебували у власності колективних сільськогосподарських підприємств, до комунальної власності.

Згідно з діючим законодавством сільська рада не може займатися господарською діяльністю, проте для вирішення питання експлуатації найбільш важливих соціальних об’єктів, – систем водопостачання, теплопостачання, каналізації, вивезення сміття тощо вона може створювати свої комунальні підприємства.

^ Комунальне підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, що діє на основі комунальної власності територіальної громади, створений органом місцевого самоврядування для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої та іншої господарської діяльності.

Окрім надання комунальних послуг, таке підприємство може займатися й іншими видами діяльності залежно від потреб населення та ресурсних можливостей підприємства.

Статтею 26 Закону України “Про місцеве самоврядування” передбачено, що створення підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади належить до виключної компетенції сільських/селищних рад.

Отже, керуючись цією нормою закону, рішення про створення сільського комунального підприємства приймається виключно на пленарному засіданні сільської/селищної ради. Основною метою прийняття такого рішення повинно бути впорядкування надання послуг соціально-культурного призначення для населення сільської громади. Також рішенням сесії сільської/селищної ради визначається перелік майна, за рахунок якого буде сформовано статутний фонд підприємства.

^ 1.1.1. Як створити комунальне підприємство?

Прийняття рішення

Комунальне унітарне підприємство створюється розпорядженням компетентного органу місцевого самоврядування на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Рішення про утворення сільського комунального підприємства приймається на пленарному засіданні сесії сільської/селищної ради.

На цьому ж засіданні:

затверджується Статут підприємства;

приймається рішення про формування статутного фонду підприємства;

приймається рішення про виділення коштів, необхідних для реєстрації; підприємства, виготовлення печатки та відкриття банківських рахунків.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства на конкурсних засадах призначається керівник підприємства.

Назва комунального підприємства повинна містити слова “комунальне підприємство” та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить це підприємство.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розклад.

Реєстрація підприємства

Засвідченням факту створення підприємства є Державна реєстрація юридичної особи шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – Єдиний державний реєстр) – автоматизованої системи збирання, нагромадження, захисту, обліку та надання інформації про юридичні особи і фізичних осіб – підприємців.

Державна реєстрація підприємства проводиться державним реєстратором (посадовою особою, яка здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців) на підставі Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або в районній, районній у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях за місцезнаходженням юридичної особи.

Для проведення державної реєстрації новоствореного підприємства засновник (сільська/селищна рада) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору або надіслати рекомендованим листом з описом вкладення такі документи:

заповнену реєстраційну картку (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру) на проведення державної реєстрації юридичної особи (див. зразок у Додатку);

копію рішення сесії сільської/селищної ради про створення юридичної особи;

два примірники Статуту підприємства (у Статуті повинні бути зазначені назва та місцезнаходження підприємства, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації);

документ, що підтверджує внесення засновником вкладу до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) підприємства в розмірі, який встановлено законом;

документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації.


У разі, якщо проводилося резервування назви підприємства, крім зазначених документів, додатково подається довідка з Єдиного державного реєстру про резервування назви юридичної особи.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються засновником або уповноваженою ним особою особисто, державному реєстратору додатково пред’являють паспорт та документ, що засвідчує його повноваження.

Вимоги до документів, необхідних для реєстрації підприємства

Документи, що подаються для проведення державної реєстрації комунального підприємства, повинні оформлюватися належним чином:

вони мають бути заповнені державною мовою;

реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально посвідчений;

установчі документи повинні містити відомості, передбачені законом;

установчі документи оформлюються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками). Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені.


За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Документом, що підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

^ Строк державної реєстрації комунального підприємства не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи оформлюється і видається (надсилається рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію видається один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування є надходження до цих органів повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної реєстраційної картки.

Повідомлення про державну реєстрацію юридичної особи до органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування для взяття юридичної особи на облік передає державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати реєстрації.

Виготовлення печатки і штампів

Протягом п’яти робочих днів з дня одержання свідоцтва про державну реєстрацію орган внутрішніх справ зобов’язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і штампів або письмову відмову із зазначенням її причин.

На печатках і штампах суб’єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб’єкта включено до державного реєстру суб’єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Відкриття рахунків у банківських установах

Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів на них визначаються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (див. Додаток).

Особи, які від імені юридичної особи відкривають поточний рахунок, мають:

пред’явити паспорт або документ, що його замінює, і документи, що підтверджують їх повноваження;

заяву про відкриття поточного рахунку (заяву підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи; якщо у штатному розкладі немає посади головного бухгалтера або іншої особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує лише керівник);

копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/ засновницького договору/установчого акта/положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально;

копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

картку зі зразками підписів і відбитка печатки, який має містити ідентифікаційний код юридичної особи – власника рахунку (у двох примірниках). До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.

Право першого підпису належить першому керівникові підприємства, якому відкривається рахунок, а також іншим уповноваженим на це особам. Право другого підпису належить головному бухгалтеру, а якщо немає такої посади – особі, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку та звітності, а також іншим уповноваженим на це особам.

У картці зазначаються повна та скорочена назви власника рахунку, його місцезнаходження (місцезнаходження має відповідати місцезнаходженню, зазначеному в установчих документах і свідоцтві про державну реєстрацію суб’єкта господарювання), номер телефону, назва організації, якій клієнт адміністративно підпорядкований, ідентифікаційний код цього клієнта.

Картка має бути засвідчена нотаріально або підписом першого керівника чи його заступника та печаткою організації, якій підприємтсво адміністративно підпорядковане. У населених пунктах, де немає нотаріальних контор чи приватних нотаріусів, картки засвідчуються сільською/селищною радою.

^ Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку мають подати такі документи:

копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Між банком і клієнтом укладається в письмовій формі договір банківського рахунку.

Дозвіл на окремі види діяльності

Оскільки забезпечення населення водою є в переважній більшості одним з основних видів діяльності сільського комунального підприємства, питання постійного джерела водопостачання є найважливішим. У разі використання артезіанської свердловини необхідно одержати відповідний дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів. Такий дозвіл видається органом охорони навколишнього середовища на підставі клопотання органу місцевого самоврядування та доданих до нього документів: паспорта артезіанської свердловини, акта перевірки екологічної інспекції, акта перевірки технічного стану мережі, розрахунку водопостачання, хімічного аналізу води.

Якщо комунальне підприємство надає послуги централізованого водопостачання і водовідведення, необхідно одержати ліцензію на надання послуг водопостачання і водовідведення, оскільки відповідно до ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” діяльність з водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню.

Комунальне підприємство має звернутися до органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

відомості про суб’єкт господарювання – заявника: назва, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код;

вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Окрім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 року №756 “Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності”, необхідно подати:

відомості за підписом заявника – суб’єкта господарської діяльності про наявність матеріально-технічної бази, необхідної для провадження відповідного виду господарської діяльності;

відомості за підписом заявника – суб’єкта господарської діяльності про відповідність чисельності персоналу та його кваліфікаційного рівня нормативним вимогам провадження відповідного виду господарської діяльності;

технологічний регламент експлуатації системи водопостачання та водовідведення за підписом заявника – суб’єкта господарської діяльності;

засвідчену в установленому порядку копію атестата акредитації лабораторії, яка проводить виробничий лабораторний контроль або договір на проведення таких робіт з акредитованими лабораторіями інших організацій.

Основні етапи досягнення ефективності

Отже, для того, щоб модель була функціональною і ефективною, необхідно здійснити кілька основних етапів:

прийняти рішення сільської ради про створення комунального підприємства;

сформувати статутний фонд за рахунок сільської ради. Передати до статутного фонду відповідне обладнання, механізми, артезіанські свердловини та водогінні мережі (можливо в оренду) чи споруди;

оформити всі документи, пов’язані з реєстрацією комунального підприємства;

розробити бізнес-план;

сформувати штат підприємства та взаємовідносини з населенням (підготувати й укласти відповідні угоди чи договори);

оформити документи на отримання ліцензії та дозволу на спеціальне використання водних ресурсів чи виконання окремого виду господарської діяльності.



Під час застосуванні цієї моделі слід зважати на проблемні питання, які неминуче виникатимуть і потребуватимуть пошуків шляхів їх вирішення, а саме:

Критична недостатність стартового капіталу (придбання частини обладнання, необхідних матеріалів та виконання окремих монтажних і ремонтних робіт часто здійснюються під боргові зобов’язання й особисті гарантії сільського голови та директора комунального господарства).

Амбіційність і небажання окремих керівників сільськогосподарських підприємств та районних підрозділів йти на плідну співпрацю. Вирішення окремих питань вимагатиме невиправдано великих затрат часу та енергії.

Часткове несприйняття жителями села необхідності 100% сплати вартості послуг водопостачання.



^ 1. 1. 2. Моделі сільських комунальних підприємств


Комунальне підприємство Луганської сільської ради Донецької області

Коментар голови сільської ради

У жовтні 1999 року на баланс Луганської сільської ради була передана водопровідна система, збудована в 1957-1978 роках. Обслуговував систему “Райсількомунгосп”, значно віддалений від ділянки, що обслуговується. Виникали труднощі в організації термінових ремонтних робіт. Окрім того, “Райсількомунгосп” був не дуже зацікавлений у вирішенні соціальних проблем села і зосереджував свою роботу на розвитку різн