Реферат: Основи теорії бухгалтерського обліку

Основи теорії бухгалтерського обліку

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

1.1. Господарський облік і його види

Існування людей можливе лише за наявності певних матері-
альних благ. Ці блага необхідно виробляти, тобто здійснювати матеріальне виробництво. У процесі матеріального виробництва постає потреба в обліку кількості здобутих засобів існування, а пізніше — кількості предметів, необхідних для виробництва тих чи інших продуктів. Із розвитком матеріального виробництва потрібним стає облік міри праці і міри споживання. Такий облік ведеться шляхом спостереження, вимірювання і реєстрації елементів процесу виробництва (засобів і предметів праці, готової продукції, грошових коштів та ін.).

^ Господарський облік — це кількісне відображення і якісна характеристика господарської діяльності з метою виявлення відхилень у реалізації планів виробничо-господарської діяльності підприємства та їхнього усунення.

Із розвитком ринкових відносин постійне ускладнення господарського життя спричинило поділ господарського обліку за видами:

оперативний облік;

статистичний облік;

бухгалтерський облік.

Оперативний облік — це спосіб спостереження, відображення та контролю за окремими господарськими та технічними операціями безпосередньо в процесі їх здійснення з метою оператив­ного управління.

До прикладу, за допомогою оперативного обліку відображаються такі процеси, як вихід працівників на роботу, реєстрація підписаних за місяць угод та ін.

^ Статистичний облік ведеться з метою вивчення і контролю масових явищ, а також закономірностей їх розвитку.

Предметом цього обліку є не тільки процеси, які відбуваються на виробництві, але й інші явища суспільного життя, наприклад, рівень продуктивності праці, забезпеченість працівників підприємства житлом, середній вік працюючих.

У статистичному обліку використовуються специфічні, властиві йому методи: зведення, групування, методи середніх чисел і т. ін.

Дані оперативного та статистичного обліку можуть не фіксуватися на спеціальних бланках.

Оперативний і статистичний облік не охоплює всі господарські операції і не ведеться безперервно.

Для управління підприємством потрібен постійний, безперерв­ний, достовірний і юридично підтверджений облік господарських операцій, що охоплює всю діяльність підприємства. Таким є бухгалтерський облік. Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16 лип­ня 1999 р.: «Бухгалтерський облік — процес виявлення, вимі­рювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень».

^ Особливості бухгалтерського обліку такі:

— безперервне, повне і послідовне відображення господарських операцій;

— обов’язкове документальне підтвердження наявності господарських засобів та здійснення господарських операцій;

— узагальнення даних у грошовому виразі;

— використання специфічних засобів та прийомів (оцінка, калькулювання, рахунки).

Бухгалтерський облік у свою чергу поділяється на фінансовий та управлінський. (рис. 1.1.1)




Рис. 1.1.1. Види господарського обліку

У країнах з розвиненою ринковою економікою бухгалтерський облік методологічно й організаційно поділяється на фінансовий та управлінський. Це дві галузі єдиної системи обліку, кожна з яких має своє призначення і відіграє свою роль в управлінні підприємством, у забезпеченні необхідною інформацією різних користувачів.

Фінансовий облік — це сукупність правил і процедур, які забезпечують підготовку й оприлюднення інформації про результати діяльності підприємства в цілому та його фінансовий стан відповідно до вимог законодавства і стандартів обліку. Ведення фінансового обліку є обов’язковим для всіх підприємств.

^ Функції фінансового обліку:

а) суцільне, повне і безперервне відображення всіх господарських операцій за звітний період;

б) складання встановленої фінансової (бухгалтерської) звітності;

в) надання необхідної та достовірної інформації користувачам.

^ Управлінський облік — це сукупність методів та процедур, які забезпечують підготовку і надання інформації для планування, контролю та прийняття рішень на різних рівнях управління підприємством.

Синонімом управлінського обліку — внутрішній облік, внутрішньогосподарський облік, виробничий облік.

Управлінський облік — це внутрішній облік, який ведеться для задоволення потреб в інформації керівників усього підприємства та його структурних підрозділів.

Порівняльну характеристику фінансового і управлінського обліку наведено у табл. 1.1.1.

Таблиця 1.1.1

Ознака

Фінансовий облік

Управлінський облік

Головні користувачі інформації

Менеджери підприємств і зовнішні користувачі

Менеджери різних рівнів підприємства

Регламентація

Нормативні акти

Жодної регламентації

Використання вимірників

Єдиний грошовий вимірник

Різні вимірники, в т.ч. якісні показники

Об’єкт аналізу

Підприємство в цілому

Структурні підрозділи

Періодичність складання

Регулярно (квартал, рік)

Звітний інтервал (оператив­на інформація)

Ціль

Оцінка минулого

Прогноз на майбутнє

Відкритість даних

Більшість даних доступні всім

Комерційна таємниця

Приклад

Облік активів, власного капіталу, зобов’язань, витрат, доходів

Облік складових собівартос­ті тощо

1.2. Предмет бухгалтерського обліку, його об’єкти

Бухгалтерський облік, як і кожна наукова дисципліна, вимагає чіткого визначення предмета вивчення. Це необхідно для встанов­лення місця та ролі бухгалтерського обліку в системі управління. Незважаючи на те, що бухгалтерський облік має загальнодержав­не значення, об’єктом його застосування є відокремлена господарська одиниця — підприємство.

Кожне підприємство має матеріальні складові своєї діяльності, тобто засоби господарства.

До засобів господарства відносяться:

засоби виробництва — майно, що одномоментно або багаторазово використовується у процесі виробництва;

засоби у сфері обігу — готова продукція або товари, готівкові кошти та їх еквіваленти, кошти у розрахунках;

засоби невиробничої сфери — об’єкти науки, культури, охорони здоров’я тощо.

Кожен із видів господарських засобів має свої складові, які детально будуть розглянуті у наступному розділі.

Усі засоби господарства мають свої джерела утворення, які можна об’єднати у дві великі групи:

власні кошти,

позикові кошти.

У процесі діяльності підприємства відбуваються постійні зміни у складі господарських засобів: придбання нових засобів, використання їх для виготовлення продукції, випуск готової продук­ції, її реалізація. Ці зміни називаються господарськими проце­сами. Підприємства повинні забезпечити облік і засобів господарства, і господарських процесів.

Таким чином, предмет бухгалтерського обліку складають господарські засоби і їх використання у ході господарських процесів.

Об’єкти бухгалтерського обліку дуже різноманітні. Їх можна об’єднати в групи:

засоби господарства,

джерела їхнього утворення,

господарські процеси.

1.3. Класифікація господарських засобів
і джерел їх фінансування

Засоби господарства групуються:

за напрямками використання і видами;

за джерелами утворення (фінансування).

За напрямками використання вони поділяються на такі, що використовуються в сфері виробництва, у сфері обігу та у невиробничій сфері.

У свою чергу господарські засоби кожного напрямку класифікуються в залежності від своєї функціональної ролі. Так, засоби виробництва поділяються на засоби праці та предмети праці.

Ознакою засобів праці виступають такі функції:

багаторазове використання їх людиною для виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг);

створення умов, без яких неможливий процес виробництва. Засоби праці завдяки цим ознакам вважаються основними засобами господарства.

За видами засоби праці можна поділити на такі групи:

будівлі та споруди;

машини та устаткування;

інструменти;

транспортні засоби;

обчислювальна техніка;

господарський інвентар.

На відміну від засобів праці ознакою предметів праці є їхня участь і повне використання лише в одному виробничому циклі.

За видами предмети праці поділяють на такі групи:

сировина та основні матеріали;

допоміжні матеріали;

паливо;

запасні частини;

напівфабрикати;

тара і тарні матеріали;

незавершене виробництво.

Засоби у сфері обігу поділяються на:

предмети обігу (готова продукція, товари відвантажені та ін.),

грошові кошти та їх еквіваленти (каса, поточний рахунок тощо),

кошти в розрахунках (дебіторська заборгованість, векселі отримані і т. ін.)

засоби, що обслуговують обіг (торговельно-складські будівлі, устаткування та інвентар).

Засоби невиробничої сфери включають будівлі, устаткування та інвентар культурного-побутового призначення та охорони здо­ров’я. За джерелами утворення засоби господарства поділяються на власний капітал та зобов’язання.

Власний капітал включає статутний капітал, резерви, додатковий вкладений капітал, нерозподілений прибуток тощо.

Зобов’язання складаються з кредитів, кредиторської заборгованості, зокрема перед постачальниками, та зобов’язань перед бюджетом, з оплати праці, страхування тощо.

1.4. Метод бухгалтерського обліку

Метод бухгалтерського обліку — це система прийомів, що забезпечують отримання, обробку та надання облікової інформації.

Основними прийомами бухгалтерського обліку є:

документація,

інвентаризація,

оцінка,

калькуляція,

система рахунків,

подвійний запис,

баланс.

Всі елементи тісно пов’язані між собою.

Документація — спосіб первинної реєстрації об’єктів обліку. Документ — єдине обґрунтування відображення в обліку.

Інвентаризація — співставлення даних бухгалтерського обліку з фактичною наявністю об’єктів обліку для виявлення відхилень, виправлення помилок та контролю за збереженням цінностей.

^ Оцінка — відображення у грошовій формі об’єктів обліку для їх узагальнення.

Калькуляція — грошова оцінка об’єктів, вартість яких може бути визначена тільки після відображення всіх витрат.

Система рахунків — це спосіб групування господарських засобів та їх джерел за економічно однорідними ознаками та поточ­ний облік їх змін у кількісному і вартісному параметрах. Для групування господарських засобів використовують активні рахун­ки, для обліку джерел — пасивні.

Подвійний запис — процес відображення господарських операцій та викликаних ними змін одночасно на двох рахунках бухгалтерського обліку в одній і тій самій сумі.

Баланс — метод групування й відображення в грошовій оцінці на певну дату господарських засобів та їхніх джерел, при якому сума господарських засобів дорівнює сумі їхніх джерел.

ТЕМА 2. ^ БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС

2.1. Бухгалтерський баланс: структура і зміст

Термін «баланс» у бухгалтерському обліку використовується у трьох значеннях:

— як форма звітності — таблиця, в якій майно підприємства відображається у грошовій формі на певну дату за ознаками: господарського управління — актив; права власності — пасив;

— як підсумок кожної сторони таблиці як визначення їх рівності;

— як метод групування й відображення в грошовій оцінці на певну дату активів, зобов’язань та власного капіталу, результати якого відображаються у формі звітності «Баланс».

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87 (далі П(С)БО 2), дає таке визначення: «Баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає його активи, зобов’язання та власний капітал у грошовому виразі на пев­ну дату».

Це визначення включає три терміни: «активи», «зобов’я­зання», «власний капітал», які характеризують складові частини балансу. Для правильного складання балансу дуже важливим є розуміння цих термінів.

Поняття про активи, зобов’язання та власний капітал наведено у П(С)БО 2: «Активи — ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, при­веде до збільшення економічних вигод у майбутньому».

Як бачимо, головним критерієм відображення певних цінностей в активі балансу є те, що підприємство контролює вигоди, отримані від використання майна, та переймає ризики, пов’язані з активом. Водночас право власності не є істотним при визнанні активу в балансі.

Визначення активів у П(С)БО містить ряд понять:

1. Виникнення у результаті минулих подій (тобто господарська операція чи інша подія, що забезпечує збільшення прав на вигоду або контроль над нею, вже відбулася). Наприклад: активом є придбання майна за гроші, в кредит, в обмін на інше майно, безкоштовно; в той же час підписання угоди про придбання не приведе до появи активу.

2. Здійснення контролю підприємством випливає з права управління певними ресурсами. Контроль не залежить від права власності, тобто підприємство здійснює контроль не через власність, а через управління.

3. Майбутня економічна вигода, втілена в активі, є потенціалом, що сприяє надходженню грошових коштів чи їх еквівалентів на підприємство. Наприклад: продаж готової продукції забезпечує надходження грошових коштів, в той же час існує ризик неплатоспроможності покупця.

Актив відображається у балансі за умови, що:

оцінка його може бути достовірно визначена;

очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язаних з його використанням. Наприклад, невідшкодована заборгованість підприємства-банкрута не може бути відображена як актив у балансі його кредитора, оскільки надходження грошових коштів не відбудеться.

2.2. Зміни в балансі, обумовлені
господарськими операціями

Процеси здійснення господарської діяльності складаються з окремих господарських операцій. Під їх впливом відбуваються різноманітні зміни у активах, зобов’язаннях та власному капіталі підприємства та їхніх структурах.

^ Залежно від характеру цього впливу господарські операції поділяються на 4 типи.

Для їх розгляду використаємо такі умовні позначення:

А — актив балансу,

П — пасив балансу,

Z — загальна сума змін.

І тип.

Приклад: на поточний рахунок надійшли гроші від дебітора в сумі 10 000 грн.

Результат: сума коштів на поточному рахунку збільшилася на 10 000 грн; дебіторська заборгованість зменшилась на 10 000 грн.

А+ Z – Z = П.

Зміни відбуваються лише в структурі активу балансу (одна стаття збільшується, друга — зменшується), загальна сума активу залишається без змін.

ІІ тип.

Приклад: через відсутність вільних коштів зобов’язання перед постачальником за отримані товари (кредиторська заборгованість) в сумі 50 000 грн була оплачена за рахунок кредиту банку.

Результат: поточні зобов’язання перед банком збільшилися на 50 000 грн; кредиторська заборгованість перед постачальником зменшилась на 50 000 грн.

А = П + Z – Z.

Зміни відбуваються лише в структурі пасиву балансу (одна стаття збільшується, друга — зменшується), загальна сума пасиву залишається без змін.

ІІІ тип.

Приклад: підприємство придбало основні засоби — автомобіль на суму 20 000 грн, але гроші за нього ще не сплатило.

Результат: основні засоби збільшилися на 20 000 грн; заборгованість перед продавцем автомобіля збільшилася на 20 000 грн. На цю ж суму збільшилась і валюта балансу.

А + Z = П + Z.

Відбулося збільшення статей активу і пасиву балансу.

ІV тип.

Приклад: з поточного рахунка у банку погашена заборгованість перед бюджетом з податку на прибуток в сумі 1000 грн.

Результат: грошові кошти на поточному рахунку зменшилися на 1000 грн, заборгованість перед бюджетом зменшилася на 1000 грн. На цю ж суму зменшилась і валюта балансу.

А – Z = П – Z.

Відбулося зменшення статей активу і пасиву балансу.

Висновок:

кожна операція змінює не менше ніж дві статті балансу;

при будь-якому типі операцій рівність загального підсум­ку активу та пасиву не порушується.

Згідно з П(С)БО 2: «Зобов’язання — заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди».

Це означає, що підприємство має обов’язок щодо оплати раніше отриманого активу або невідмовну угоду щодо його придбання.

Зобов’язання відображаються у балансі, якщо:

його оцінка може бути достовірно визначена. Наприклад, сума зобов’язань за отримані товари однозначно визначена в контракті та документах, за якими здійснювалося надходження товарів;

існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Наприклад, рішення про придбання активу у майбутньому не приводить до виникнення зобов’язання. Обов’язки можна розглядати як зобов’язання лише тоді, коли вони мають бути виконані неминуче та мають визначений термін виконання. Погашення зобов’язання, як правило, викликає зменшення ресурсів підприємства. Наприклад, оплата отриманих товарів викликає відтік грошових коштів.

Власний капітал — частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. З цього випливає:

Власний капітал = Активи – Зобов’язання.

Суму зобов’язань та власного капіталу називають пасивами.

Таким чином у балансі підсумок активів повинен дорівнювати сумі пасивів. Цей підсумок називається валютою балансу.

Схематично баланс — це двостороння таблиця: ліва сторона — актив, права — зобов’язання і власний капітал (пасив). Їхня рівність пояснюється тим, що гроші, вкладені в активи, надаються кредиторами або власниками.

Активи і пасиви балансу поділяються на окремі показники — статті балансу. Статті балансу групуються за розділами (табл. 2.1.1).

^ Таблиця 2.1.1

Групування статей балансу за розділами

АКТИВ

ПАСИВ

І. Необоротні активи
ІІ. Оборотні активи
ІІІ. Витрати майбутніх періодів

І. Власний капітал
ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів
ІІІ. Довгострокові зобов’язання
IV. Поточні зобов’язання
V. Доходи майбутніх періодів


Як видно з таблиці, актив балансу поділяється на три розділи. Розглянемо їх докладніше.

^ Оборотні активи — грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Необоротні активи — всі активи, що не є оборотними.

Наприклад: до оборотних активів відносяться грошові кошти, товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість, до необоротних активів — основні засоби, нематеріальні активи тощо.

Операційний цикл — проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

^ Витрати майбутніх періодів — це витрати, оплачені у звітному періоді, які відносяться до наступних облікових періодів, наприклад наперед сплачені послуги або орендна плата.

Пасив балансу складається з п’яти розділів.

Визначення власного капіталу наведено вище.

Зобов’язання класифікуються залежно від терміну погашення на:

поточні — ті, що будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або не пізніше дванадцяти місяців, починаючи від дати балансу. Наприклад: короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, тобто частина довгострокових зобов’язань, що має бути погашена протягом дванадцяти місяців від дати складання балансу;

довгострокові — всі інші.

У деяких випадках у момент виникнення зобов’язання його сума визначається із застосуванням попередніх аналітичних або експертних оцінок. Такі зобов’язання називаються забезпеченими. До них відносяться, наприклад, зобов’язання щодо гарантійного ремонту. Оскільки конкретна сума таких витрат залежить від майбутніх подій, підприємство змушене створити відповідний резерв, якій відображається у ІІ розділі пасиву «Забезпечення наступних витрат і платежів».

У деяких випадках у момент виникнення зобов’язання його сума визначається із застосуванням попередніх експертних або аналітичних оцінок. Такі зобов’язання називаються забезпеченнями. До них відносяться, наприклад, зобов’язання щодо ремонту та заміни виробів протягом гарантійного періоду. Ці види зобов’язань відображаються у ІІ розділі пасиву балансу «Забезпечення наступних витрат і платежів».

^ Доходи майбутніх періодів — це зобов’язання, які виникли в результаті попередньої довгострокової оплати замовником послуг підприємства.

Наприклад: отримана орендна плата за рік відноситься спочат­ку на доходи майбутніх періодів і списується в міру надання послуг щомісячно.

Як видно з вищевикладеного, статті активу балансу групуються в розділи за їх спроможністю перетворюватися на грошові кош­ти. Така ознака називається ліквідністю. У балансі статті розміщуються в міру зростання ліквідності: від нематеріальних активів, які досить важко реалізувати, до грошових коштів. Статті пасиву балансу групуються за ознакою часу, необхідного для по­вернення боргів.

ТЕМА 3. ^ СИСТЕМА РАХУНКІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО
ОБЛІКУ ТА ПОДВІЙНИЙ ЗАПИС

3.1. Рахунки бухгалтерського обліку.
Їх призначення і будова

Рахунки бухгалтерського обліку — це спосіб поточного обліку, контролю та групування за економічно однорідними видами господарських засобів, їх джерел та операцій. Для обліку залишку і руху певного виду господарських засобів використовують окремий рахунок.

Рахунки мають вигляд двосторонніх таблиць, на яких окремо обліковуються збільшення і зменшення об’єктів обліку. Ліву частину рахунка називають дебетом, праву — кредитом. У міру здійснення господарських операцій їх реєструють за дебетом або кредитом рахунка. Підсумок сум операцій за дебетом рахунка називають дебетовим оборотом, а підсумок сум операцій за кредитом рахунка — кредитовим оборотом. Кінцевий залишок засобів на рахунку називають кінцевим сальдо, або залишком на кінець періоду.

Умовно всі рахунки бухгалтерського обліку поділяються на активні та пасивні. Рахунки, що призначені для обліку активів підприємства, називають активними. Рахунки, що відображують облік джерел формування активів, називають пасивними. При обчисленні кінцевого сальдо активних і пасивних рахунків слід керуватися такими правилами:

— в активних рахунках початковий залишок (сальдо) і всі збіль­шення реєструють за дебетом рахунка, а всі зменшення — за кредитом;

— в пасивних рахунках — навпаки. Початковий залишок (саль­до) і всі збільшення показуються за кредитом рахунка, а всі змен­шення — за дебетом (рис. 3.1.1).

а)

^ СТРУКТУРА АКТИВНОГО РАХУНКА

Д-т

активний рахунок

К-т

Сальдо — початковий залишок




Збільшення «+»

Зменшення «–»

Сальдо — кінцевий залишок







б)

^ Структура пасивного рахунка

Д-т

пасивний рахунок

К-т




Сальдо — початковий залишок

Зменшення «–»

Збільшення «+»




Сальдо — кінцевий залишок

Рис. 3.1.1. Структура рахунків бухгалтерського обліку

Враховуючи це, періодично, після узагальнення даних за дебетом і кредитом рахунків, визначається кінцеве сальдо. В активних рахунках його визначають за таким алгоритмом: до початкового дебетового сальдо додають оборот за дебетом рахунка і віднімають оборот за кредитом рахунка.



У пасивних рахунках до кредитового сальдо додають кредитовий оборот і віднімають оборот за дебетом рахунка.



В активних рахунках сальдо може бути лише дебетовим або вони можуть зовсім не мати сальдо. У пасивних рахунках сальдо може бути лише кредитовим або вони можуть зовсім не мати сальдо.

3.2. Подвійний запис, його сутність і значення

Зміни у складі активів підприємства та джерел їх формування обумовлені безперервно здійснюваними господарськими операціями і тягнуть за собою такі самі зміни сум на відповідних рахун­ках бухгалтерського обліку.

Наприклад: надходження сировини і матеріалів на підприємства веде до збільшення залишку таких активів як матеріали. На цю саму суму одночасно зростає заборгованість перед постачаль­никами, тому бухгалтерська господарська операція має подвійне відображення на рахунках цієї суми.

Запис кожної господарської операції у дебеті і кредиті відповідних рахунків в однакових сумах називається подвійним записом. За допомогою подвійного запису в обліку забезпечується відображення цих господарських операцій в їхньому взаємозв’язку і взаємозалежності. Такий підхід забезпечує контроль за правильністю виконання і зумовлює рівність оборотів за дебетом і кредитом рахунків.

Взаємозв’язок між рахунками бухгалтерського обліку, що вста­новлюється подвійним записом кожної господарської операції, називається кореспонденцією рахунків, а рахунки, за дебетом і кредитом яких реєструється ця операція, — кореспондуючими рахунками.

Запис, який розкриває назву рахунків, що дебетуються і кредитуються, суму господарської операції називають бухгалтерською проводкою. Порядок запису на рахунках бухгалтерського обліку більш наочно розглянемо на прикладі:

Таблиця 3.2.1

Баланс підприємства на 01 _______________ р.

АКТИВ

ПАСИВ

№

Статті

Сума

№

Статті

Сума

1

Основні засоби

30 000

1

Статутний капітал

32 000

2

Виробничі запаси

4000

2

Нерозподілений прибуток

3000

3

Малоцінні та швидкозношувальні предмети

1000

3

Розрахунки з постачаль­никами

6000

4

Каса

100

4

Розрахунки з робітниками

2300

5

Поточний рахунок

8200













Баланс

45 300




Баланс

45 300


^ 1-а операція. Підприємство отримало з поточного рахунка в касу 600 грн. На цю операцію необхідно зробити таку проводку:


Дебет рахунка «Каса»

Кредит рахунка «Поточний рахунок»

— 600 грн


На підставі даної бухгалтерської проводки роблять запис на рахунках бухгалтерського обліку. Для цього на основі залишків балансу відкривають рахунки на початок звітного періоду.

Відкриття рахунків полягає в тому, що за кожним з них записують сальдо на початок звітного періоду.

^ 2-а операція. З каси підприємства виплачено зарплату робочим у сумі 500 грн (рис. 3.2.1)

Дебет рахунка «Розрахунки з робітниками»

Кредит рахунка «Каса»

— 500 грн


3-а операція. Підприємство погасило з поточного рахунка заборгованість перед постачальниками у сумі 5000 грн (рис. 3.2.1).


Дебет рахунка «Розрахунки з постачальниками»

Кредит рахунка «Поточний рахунок»

— 5000 грн


4-а операція. Від постачальників надійшли МШП (малоцінні та швидкозношувальні предмети) на суму 2400 грн (рис. 3.2.1).


Дебет рахунка «МШП»

Кредит рахунка «Розрахунки з постачальниками»

— 2400 грн


На рис. 3.2.1 відобразимо бухгалтерські записи щодо кожної операції:









Рис. 3.2.1. Сума кореспонденції рахунків з наведених операцій

3.3. Синтетичні та аналітичні рахунки.
Їхній взаємозв’язок

За ступенем узагальнення господарських засобів, джерел їхнього утворення та господарських процесів у поточному бухгалтерському обліку рахунки поділяються на:

— синтетичні,

— аналітичні.

Рахунки, що групують ресурси підприємства, джерела їхнього утворення в узагальненому грошовому вимірюванні за економічно-однаковими ознаками, називаються синтетичними, а облік на цих рахунках — синтетичним.

Наприклад: такі рахунки як «Основні засоби», «Готова продук­ція», «Розрахунки з постачальниками» дають узагальнену інфор­мацію про стан таких засобів підприємства і називаються синтетичними.

Для систематичного контролю за наявністю та рухом товарно-матеріальних цінностей, коштів, зобов’язань, за своєчасністю розрахунків з постачальниками, покупцями, для прийняття управ­лінських рішень крім узагальнених показників потрібна більш докладна інформація.

Наприклад: підприємство має знати не лише загальну суму дебіторської заборгованості, а мати інформацію щодо кожного дебітора, щоб контролювати стан розрахунків з ними. Рахунки, що відкривають з метою розширення систематичного обліку для деталізації складу засобів підприємства та джерел фінансування, називаються — аналітичними, а облік, що ведеться на цих рахун­ках, — аналітичним. Записи в аналітичних рахунках і відповідному синтетичному рахунку роблять по мірі виконання господарських операцій.

Розглянемо це на прикладі.

Припустимо, що синтетичний рахунок «Розрахунки з постачаль­никами» містить такі дані (в грн) (рис. 3.2.1(г))



Цей синтетичний рахунок об’єднує двох конкретних постачаль­ників:

— підприємство «А»

— підприємство «Б».

В аналітичних рахунках цих підприємств будуть такі записи:



Як видно, аналітичні рахунки мають докладнішу інформацію, ніж синтетичні. Так, якщо дані синтетичного рахунка містять суму кредиторської заборгованості, їхнє виникнення та погашення, то аналітичний облік дає інформацію щодо конкретних постачаль­ників і стан розрахунків з кожним із них. Розглянутий приклад показує, що між аналітичними рахунками і відповідним синтетич­ним рахунком є тісний взаємозв’язок, який полягає в тому, що сальдо і господарські операції, що відображуються у дебеті і кредиті синтетичного рахунка, мають бути відображені у дебеті та кредиті відповідних аналітичних рахунків.

Такий спосіб забезпечує рівність сальдо та оборотів на синтетичних та аналітичних рахунках.

3.4. Узагальнення даних поточного обліку

Інформацію поточного синтетичного і аналітичного обліку періодично узагальнюють по підприємству в цілому. Роблять це за допомогою оборотних відомостей.

Узагальнення даних обліку починається з підрахунку оборотів та залишків з дебетом і кредитом з наступним обчисленням кінцевих сальдо синтетичних та аналітичних рахунків. Оборотні відомості є способом періодичного узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку, засобом перевірки записів в обліку, а також засобом перевірки правильності складання балансу.

Розрізняють два види оборотних відомостей:

— за синтетичними рахунками;

— за аналітичними рахунками.

Розглянемо порядок складання оборотної відомості за синтетичними рахунками на прикладі тих рахунків, що були наведені вище (таблиця 3.2.1, рис. 3.2.1).

^ Таблиця 3.4.1

Оборотна відомість за синтетичними рахунками

Рахунки

Сальдо на
1 число місяця

Обороти
за місяць

Сальдо на кінець періоду

Д-т

К-т

Д-т

К-т

Д-т

К-т

1. Основні засоби

30000










30000




2. Виробничі запаси

4000










4000




3. МШП

1000




2400




3400




4. Каса

100




600

500

200




5. Поточний рахунок

8200







5600

2600




6. Статутний капітал




32000










32000

7. Нерозподілений прибуток




3000










3000

8. Розрахунки з постачальниками




6000

5000

2400




3400

9. Розрахунки з робітниками




2300

500







1800

Разом

45300

45300

8500

8500

40200

40200


Оборотна відомість характеризує кожен рахунок і показує саль­до на початок періоду, обороти за дебетом і кредитом за місяць і саль­до на кінець звітного періоду. Характерною особливістю оборотної відомості є те, що вона містить три пари однакових підсумків:

— початкових сальдо;

— оборотів;

— кінцевих сальдо.

Тотожність підсумків початкових сальдо випливає з балансового методу. Збіг підсумків дебетових оборотів з підсумком кредитових оборотів рахунків випливають із застосування методу подвійного запису в бухгалтерському обліку. Рівність підсумків кінцевих сальдо за дебетом і кредитом рахунків випливає з двох попередніх рівностей. Якщо підсумок по дебету всіх синтетичних рахунків не збігається з підсумками по кредиту рахунків, то це вказує на помилки в поточному бухгалтерському обліку, причинами яких можуть бути неправильні записи початкових сальдо на активних і пасивних рахунках.

Таким чином, оборотна відомість за синтетичними рахунками дає можливість виявити в бухгалтерському обліку помилки, пов’язані з порушенням рівності підсумків. Крім оборотної відомості за синтетичними рахунками складають також оборотну відомість за аналітичними рахунками. Ця відомість має інший вигляд, що обумовлено особливостями облічуваних об’єктів.

Розглянемо оборотну відомість за аналітичними рахунками на прикладі рахунка «Розрахунки з постачальниками».

^ Таблиця 3.4.2

Оборотна відомість
за рахунком «Розрахунки з постачальниками»

Рахунки

Сальдо на початок періоду

Обороти
за місяць

Сальдо на кінець періоду

Д-т

К-т

Д-т

К-т

Д-т

К-т

Підприємство А




2400

2000

400




800

Підприємство Б




3600

3000

2000




2600

Разом

—

6000

5000

2400

—

3400


Оборотну відомість наведеної форми застосовують для узагальнення даних аналітичного обліку розрахунків з дебіторами, кредиторами, підзвітними особами, робітниками та службовцями підприємства та ін., на яких аналітичний облік ведуть лише в грошовому виразі. За аналітичними рахунками, в яких обліковуються матеріаль­ні цінності, початкові сальдо, обороти та кінцеві сальдо відобра-
жають як у грошовому так і в кількісному вимірюванні.

Таким чином, оборотні відомості характеризують величину і рух конкретних видів господарських засобів. Це дає можливість контролювати збереження і правильність витрачання матеріальних цінностей.

3.5. Класифікація рахунків бухгалтерського обліку

Класифікація рахунків бухгалтерського обліку, а іншими словами, групування їх за певними ознаками, допомагає процесу вивчення системи рахунків та застосуванню її на практиці.

Усі рахунки класифікують за об’єктами відображення (активні, пасивні, активно-пасивні), рівнем узагальнення даних про господарську діяльність (синтетичні рахунки, субрахунки, аналітичні рахунки), за економічним змістом, призначенням та структурою.

Класифікація рахунків за економічним змістом дає можливість встановити, які рахунки слід застосовувати для обліку певного об’єкта, тобто ця класифікація доз