Реферат: Вступ

Зміст

Вступ 4

Розділ 1. Фондовий ринок в Україні, характеристика основних положень, сутність, структура, учасники 7

1.1 Сутність та характеристика інвестування в цінні папери, структура фондового ринку та його регулювання 7

1.1.1. Характеристика фінансових вкладень в цінні папери 7

1.1.2. Ризики інвестування в цінні папери та заходи їх зменшення 8

1.1.3. Види цінних паперів 9

1.2. Структура фондового ринку, первинний та вторинний ринки 14

1.3. Механізм функціонування фондового ринку, біржовий та позабіржовий ринки 17

1.4. Регулювання фондового ринку 21

1.4.1.Роль Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку у формуванні єдиної державної політики на ринку цінних паперів 21

1.4.2. Розвиток законодавства про цінні папери та фондовий ринок 23

1.4.3. Регулювання депозитарної діяльності 27

Висновки до розділу 28

Розділ 2. Дослідження фондового ринку України, його структури та інструментів 30

2.1. Дослідження емісійної діяльності на ринку цінних паперів 30

2.2. Аналіз торгівлі цінними паперами 32

2.3. Діяльність та організаційна структура Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 36

2.4 Дослідження біржового та позабіржового ринку в Україні 39

Висновки до розділу 42

Розділ 3. Інвестиційний аналіз інструментів фондового ринку 44

3.1. Інвестиційний аналіз акцій 44

3.2. Інвестиційний аналіз облігацій 50

3.3. Тенденції розвитку фондового ринку в Україні 50

Висновки до розділу 55

Висновки 56

Список використаних джерел 62

Додаток 1 66



Вступ
^ Актуальність теми. Важливим моментом економічних перетворень в державі, яка прагне економічного росту, є формування сучасної ринкової інфраструктури, організація ефективного інвестиційного процесу, становлення та розвиток інститутів інфраструктури фондового ринку як складової частини ринкових відносин (фондових бірж, комерційних банків, посередницьких контор, інформаційних центрів, центрів аукціонної торгівлі, інвестиційних фондів і компаній тощо).

Фондовий ринок України, як і ринок у цілому, сьогодні знаходиться на початковому етапі формування. Цей процес відбувається в умовах серйозної економічної кризи, що в значній мірі створює труднощі в його становленні і вивченні. Формування й розвиток високоліквідного, справедливого та ефективного фондового ринку вимагає розробки і практичної реалізації напрямків його розвитку.

У сучасному економічному механізмі фондовий ринок відіграє величезну роль, оскільки забезпечує інтенсивний перерозподіл фінансових ресурсів, що дозволяє здійснити проведення реальної структурної перебудови для досягнення економічного росту. Це особливо важливо для нашої держави.

Крім цього розвиток фондового ринку сприяє росту виробництва і товарообігу, руху капіталів у межах країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, прискоренню науково-технічного прогресу.

Фондовий ринок є економічним механізмом, який забезпечує раціональне розміщення фінансових ресурсів, дозволяє ефективно керувати підприємством, сприяє розвитку конкуренції, приваблює широкі верстви населення щодо їх участі в управлінні власністю, дає можливість кожній людині реалізувати свої здібності та підвищити добробут.

Питання розвитку і регулювання фондового ринку не нові для економічної науки. Але аналіз показує, що фундаментальних теоретичних праць і практичних рекомендацій з проблем розвитку фондового ринку у нашій країні дуже мало.

Світовий досвід розвитку на сучасному етапі також використовується недостатньо. Тому, якої б сторони фінансового ринку в цілому і окремих його елементів, зокрема, не торкнутися, дослідження будуть актуальними і необхідними.

Значний внесок у розробку питань становлення і розвитку фондового ринку зробили такі закордонні вчені: Котлєр Ф., Макконнелл К.Р., Едлєр А., Тьюлз Р.Дж. Серед робіт вчених України та СНД слід виділити праці Алексєєва М.Ю., Альохіна Б.І., Гольцберга М.А., Жукова Г.Г., Мозгового О.М., Міркіна Я.М., Оскольського В.В., Павлова С.В., Сороки І.В. та інших. Критично позитивний огляд робіт з проблеми свідчить про те, що ряд методологічних і теоретичних питань ще недостатньо досліджені, деякі позиції вимагають уточнень та доповнень у конкретних історичних умовах.

Важливість та актуальність проблеми, яка досліджується, недостатня розробленість теоретичних і методологічних питань визначили вибір теми дипломної роботи, її мету і завдання, а також методи дослідження.

^ Метою дипломної роботи є аналіз фондового ринку, інвестиційного портфеля фондового ринку, вибір інвестування та виявлення тенденцій на фондовому ринку.

^ Методологічну та теоретичну основу досліджень склав критичний та позитивний аналіз практичних розробок і наукових праць провідних вітчизняних та закордонних вчених в області економічної теорії, монографічної і періодичної літератури, спеціальної літератури за проблемою розвитку фондового ринку, законодавчих і нормативних актів України, матеріалів Верховної Ради України та Кабінету Міністрів, які визначають взаємовідносини учасників фондового ринку.

Для вирішення поставлених завдань у дипломній роботі використовуються методи наукової абстракції, діалектичний, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, порівнювальний, класифікаційний, статистичних групувань, структурний, логічного узагальнення результатів.

^ Предметом даного дослідження є процеси становлення та функціонування національного фондового ринку.

Об’єктом даної роботи є фондовий ринок України.

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел та додатків.
^ Розділ 1. Фондовий ринок в Україні, характеристика основних положень, сутність, структура, учасники 1.1 Сутність та характеристика інвестування в цінні папери, структура фондового ринку та його регулювання ^ 1.1.1. Характеристика фінансових вкладень в цінні папери
Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.


На Заході кілька шкіл застосовують різні підходи чи їх комбінацію до визначення задач аналізу цінних паперів як окремої дисципліни. Фундаментальна школа, та її визнаний голова Б. Грехем основну увагу звертає на аналіз фінансового стану корпорацій, виплачуванні ними дивіденди, поточну ставку відсотків та інше. Технічна школа виходить з того, що вся інформація, суттєва, з точки зору "фундаментальної школи", враховується в курсах цінних паперів ще до їх опублікування. Тому наріжним каменем є розгляд самого ринку, рух біржових котирувань, обіг бірж, тощо.

Фундаментальний аналіз дозволяє глибоко і всебічно з'ясовувати стан справ у будь-якій сфері фондового ринку і являє собою детальне вивчення галузей та окремих компаній з точки зору їх цінних паперів. На практиці представники інвестиційно-ділерських фірм часто не мають часу для подібних розвідок і користуються послугами аналітичних відділів фірм та іншими джерелами інформації. Проте вони повинні добре усвідомлювати, яким чином буде зроблено той чи інший висновок. В свою чергу, технічний аналіз дає можливість спрогнозувати зміну ринкової кон'юнктури.

Для галузевого етапу фундаментального аналізу велике значення має наявність застосовуваної достатньо широким колом суб'єктів, чіткої типової класифікації галузей і підгалузей, що віддзеркалює їх технічні можливості. Враховуючи вищевикладене, пропонується умовно застосувати поділ всіх галузей в залежності від стадії розвитку на такі типи: новонароджені, зростаючі, стабільні, циклічні, спекулятивні занепадаючі галузі [52, с. 21-30].
^ 1.1.2. Ризики інвестування в цінні папери та заходи їх зменшення
Забезпечення надійності операцій із цінними паперами — важливий елемент економічної структури суспільства. Можливо, навіть важливіший, ніж надійність системи грошових розрахунків, оскільки помилку в грошових розрахунках можна виправити і компенсувати додатковою кількістю грошей, а помилка в переказі цінних паперів може призвести до втрати прав власності на якісно незамінні об'єкти.

Для організації інвестиційного процесу дуже важливим є створення чіткої та прозорої системи розрахунків за операціями купівлі-продажу цінних паперів. Річ у тім, що учасники таких операцій наштовхуються на певні ризики. Власне, це ті самі ризики, які виникають у процесі проведення валютних операцій.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Модель 3 полягає в тому, що інструкції щодо переказу як цінних паперів, так і грошових коштів надсилаються на основі інформації "нетто" (тобто з урахуванням можливих контр угод), а остаточні перекази здійснюються наприкінці циклу. (Цією моделлю користуються 18 відсотків центральних депозитаріїв світу) [11, с. 101].

З урахуванням передбачених моделями вимог стандартний процес клірингу та розрахунків за операціями із цінними паперами проходить кілька етапів.

1. Укладення угоди про купівлю-продаж, яке може провадитися на біржах або в електронних системах позабіржової торгівлі.

2. Порівняння інформації (про ціну, кількість цінних перів, дату розрахунку), яка надходить з розрахункової системи окремо від покупця і від продавця цінних паперів. Лише після встановлення ідентичності всіх даних угоду можна укладати саму угоду між прямими учасниками системи.

3. Якщо учасники угоди діють в інтересах і за рахунок своїх клієнтів, необхідні попередньо отримати від них підтвердження щодо деталей угоди.

4. Після отримання позитивних результатів порівняння та підтвердження провадиться кліринг, під яким у даному випадку розуміється процес підрахунку взаємних зобов'язань учасників угоди (як правило, на умовах "нетто"). В системі обслуговують значні обсяги операції цінними паперами, може здійснюватись багатосторонній або двосторонній залік.

5. Потому учасники угоди (можливо, за допомогою біржі або клірингової системи) готують інструкції щодо переказу цінних паперів та відповідних грошових коштів.

6. Переказ цінних паперів можна здійснювати шляхом фізичного переміщення самих цінних паперів (частіше — сертифікатів на них) або відповідних записів на рахунках клієнтів (зберігачів) у центральному депозитарії цінних паперів.
^ 1.1.3. Види цінних паперів
Згідно Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником. Вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента або виконати інші умови згідно проголошених при їх випуску.

Облігації підприємств можуть випускатися підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Тому вони можуть застосовуватись значно ширшим колом підприємств різних галузей для залучення коштів на фінансування розвитку виробництва, особливо перспективних технологічних ліній, освоєння новітніх технологій і т. ін., що дають відчутний економічний ефект від впровадження.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), такими, що вільно обертаються, або з обмеженим колом обігу. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом, реєстрація випуску облігацій проводиться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку на протязі 30 днів після подачі відповідного пакету документів [54, с. 67-71].

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше чверті розміру статутного фонду, причому лише після повної оплати усіх випущених акцій. Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду товариств, а також для покриття збитків, пов'язаних з їх господарською діяльністю, не дозволяється.

Облігації зовнішніх державних позик України - це цінні папери, які розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Вони випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Емітентом таких облігацій може бути лише держава в особі Міністерства фінансів України, залучені грошові кошти спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються лише на пред'явника. Рішення про випуск облігацій внутрішніх позик приймається Кабінетом Міністрів України, облігацій місцевих позик - місцевими радами. Відповідно і кошти, що надходять від розміщення емісії таких облігацій, направляються до республіканського і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад.

Казначейські зобов'язання України - це вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань (до одного року) приймається Міністерством фінансів України, середньо- (від 1 до 5 років) і довгострокових (від 5 до 10 років) - Кабінетом Міністрів України. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на потреби бюджету країни [42, с. 177-184].

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів; воно засвідчує право вкладника на одержання депозиту і процентів по ньому після закінчення встановленого строку. Розрізняють строкові або до запитання, іменні та на пред'явника ощадні сертифікати; строкові передбачають визначення певного строку та договірного відсотка. Іменні ощадні сертифікати не підлягають обігу, тому їх продаж іншим особам є недійсним.

Інвестиційний сертифікат - це цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.


Підставляючи в наведену формулу значення надходжень, які передбачаються, доходність і тривалість періоду прогнозування, можна розрахувати поточну вартість будь-якого фінансового активу. Саме такого підходу частіше дотримуються потенційні інвестори.

Методику аналізу доходності фінансових інвестицій розглянемо на прикладі двох видів цінних паперів: облігацій та акцій.

З огляду на те, що інвестиційна діяльність підприємства великого масштабу це поєднання великих капітальних вкладень та додатково фінансових операцій (окрім випадків, коли підприємство є оператором ринку цінних паперів), зрозуміло що предметом аналізу повинна виступати кожен окремий напрямок інвестування. Однак, практика показує, що на території України більшість підприємств ще не мають ані науково-теоретичного, ані практичного досвіду реалізації фінансових інвестицій, а найбільший пріоритет надається реальному інвестуванню, ми зробимо акцент саме на останньому напрямку, що надасть можливість сконцентрувати увагу на більш детальному та конкретизованому дослідженні процесів аналізу, визначити переваги та недоліки існуючих форм та методів, а також зробити пропозиції щодо вдосконалення системи аналізу [26, с. 106].

Аналіз реальних інвестицій ґрунтується на визначенні інвестиційного процесу як такого, що поєднує накопичення капіталу (у вигляді створення виробничого або іншого об'єкта) та послідовне отримання доходу.

Безпосереднім об'єктом кількісного аналізу є грошові потоки, що характеризують процеси накопичення капіталу і отримання доходу в єдиній послідовності. Елементи грошового потоку формуються з показників інвестиційних витрат (К) та експлуатаційного доходу (Е).

Інвестиційні витрати - це початкова вартість інвестиційного проекту, яка визначається як різниця між початковими витратами і початковими доходами.

До початкових витрат належать витрати на будівництво, придбання устаткування, монтаж та інші. Початкові доходи складаються з доходу від продажу демонтованого обладнання, податкових пільг та знижок, що є наслідком реалізації здійснених інвестицій.

До поточних витрат належать матеріальні витрати за винятком амортизаційних відрахувань і витрат на оплату праці, що утворились внаслідок створення виробничого або іншого об'єкта за рахунок інвестицій.

Окремий елемент грошового потоку (Гт) є чистим доходом від інвестицій за окремий період (т) і обчислюється за формулою:

Гт = Ет - Кт. (1.2)

Оскільки здійснення інвестиційних витрат завжди передує отриманню доходів від інвестицій, до деякого моменту часу витрати перевищують доходи. Потім настає момент рівноваги, і, нарешті, починає утворюватись чистий дохід від інвестицій. Ці етапи, що характеризують потік платежів у різні моменти часу, можуть бути визначені за допомогою алгоритмів:

Гт < 0, якщо Ет > Кт, Гт = 0, якщо Ет = Кт, Гт > 0, якщо Ет > Кт. (1.3)

При здісненні капітальних вкладень у виробничі основні засоби експлуатаційний дохід від інвестицій (Е) обчислюється за формулою:

Е = Д - (СВ - А) - ВЗ - АВ - ПП, (1.4)

Де Д - дохід (виручка) від реалізації продукції; СВ - собівартість реалізованої продукції; А - сума амортизаційних відрахувань; ВЗ - витрати на збут; AB - адміністративні витрати; ПП - податок на прибуток.

Відповідно до цього елемент грошового потоку при реальному інвестуванні (Гт) визначається за алгоритмом:

Гт =Д-(СВ)-ВЗ-АВ-ПП-К. (1.5)

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

За умов, коли сума фінансових ресурсів на визначений період обмежена (тобто сума інвестицій є постійною величиною) і необхідно з наявних інвестиційних проектів вибрати ті, що дозволяють максимізувати приріст капіталу, застосовують методи просторової оптимізації інвестицій.

Просторова оптимізація інвестицій застосовується у випадках, коли:

- інвестиційні проекти піддаються подрібненню;

- інвестиційні проекти на піддаються подрібненню.

При застосуванні методики просторової оптимізації для формування портфеля інвестиційних проектів, кожен з яких може бути реалізований частково, критерієм відбору проектів для включення в інвестиційний портфель є коефіцієнт рентабельності проекту (R). Виходячи з цього, всі проекти підлягають ранжируванню за показником рентабельності і до портфеля відбирають ті з них, які мають найвищі показники рентабельності. Останній проект включають у тій частині, яка відповідає залишку інвестиційних ресурсів.
^ 1.2. Структура фондового ринку, первинний та вторинний ринки
Інфраструктуру фондового ринку утворюють інститути, які забезпечують функціонування ринку, створюють необхідні умови для обігу цінних паперів на біржовому чи позабіржовому ринках, сприяють укладанню угод щодо цінних паперів між учасниками ринку [27, с. 114].

Укладання угоди з цінними паперами на організованому ринку переважно здійснюється не між покупцем та продавцем, а між покупцем (продавцем) та фінансовим посередником; усі розрахунки за угодою та виявлення зобов'язань сторін здійснюються в процесі клірингу, а виконання угоди — в процесі розрахунків. Тобто всі етапи угоди щодо купівлі-продажу цінних паперів на організованому фондовому ринку досить відокремлені, внаслідок чого на ринку з'являються відокремлені організації, які здійснюють кліринг та розрахунки між учасниками ринку і функціонують у вигляді самостійних юридичних осіб або спеціалізованих структурних підрозділів бірж. Еволюція фондового ринку, відокремлення окремих етапів угод з цінними паперами, необхідність оперативного проведення розрахунків за укладеними угодами привели до створення і розвитку депозитарних та розрахунково-клірингових систем у структурі ринку.

Сьогодні необхідними складовими інфраструктури фондового ринку є торгові, реєстраційні мережі, розрахунково-клірингові та депозитарні системи, а також системи правового та інформаційного забезпечення ринку.

Основою торгових систем, на біржовому та позабіржовому ринках виступають біржі та торговельно-інформапійні системи, які організовують укладення угод між учасниками ринку на регулярній та впорядкованій основі.

Реєстраційну мережу утворюють реєстратори — суб'єкти підприємницької діяльності, для яких ведення реєстру є винятковим видом діяльності, та емітенти цінних паперів, які мають право вести реєстр власників цінних паперів згідно з чинним законодавством [39, с. 177].

Діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів полягає в зборі, фіксації, обробці, зберіганні та наданні інформації, що складає систему ведення реєстру. Ведення реєстру передбачає облік та зберігання протягом певного терміну інформації про власників іменних цінних паперів та про операції, внаслідок яких виникає потреба внесення змін до реєстру. Діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів можуть здійснювати емітенти або реєстратори за наявності дозволу, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів є виключною діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності і не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної. Емітент може вести власний реєстр самостійно, якщо чисельність власників іменних цінних паперів у сукупності з усіх випусків цінних паперів не перевищує 500, тобто чисельність, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру. Для отримання Дозволу емітент повинен мати спеціалістів з кваліфікаційним посвідченням на право ведення реєстру власників іменних цінних паперів установленого зразка. Чисельність фахівців та перелік операцій, які повинні виконувати тільки ці спеціалісти, встановлюються відповідним рішенням комісії. Для таких спеціалістів діяльність у цього емітента повинна бути основним місцем їх роботи.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Реєстром власників іменних цінних паперів є список зареєстрованих власників, складений на певну дату, із зазначенням кількості, номінальної вартості, категорії цінних паперів. Ведення реєстру може здійснюватись як на паперових носіях, так і у вигляді електронних записів. Згідно з реєстром емітент виконує свої обов'язки перед акціонерами, здійснює виплату дивідендів, веде облік руху цінних паперів, виконує інші дії стосовно цінних паперів. Підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, відповідно до яких змінюється право власності на відповідні іменні цінні папери. Крім безпосереднього ведення реєстру реєстратор може за домовленістю з емітентом накопичувати інформацію про акціонерне товариство, власників та номінальних утримувачів цінних паперів, допомагати в підготовці та проведенні загальних зборів акціонерів, здійснювати контроль за угодами великого обсягу з цінними паперами цього емітента [23, с. 103].

Реєстратор зобов'язаний на вимогу власника цінних паперів або його представника, а також номінального утримувача надати виписку з реєстру власників іменних цінних паперів. Власник або його представник чи номінальний утримувач не мають права вимагати внесення до виписки інформації, що виходить за межі компетенції реєстратора, у тому числі інформації про інших власників та кількість цінних паперів, які їм належать.

Оплата послуг реєстратора здійснюється за тарифами, які встановлює сам реєстратор. Максимальний розмір тарифів встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України. Працівникам реєстратора забороняється виконувати будь-яку оплачувану роботу для юридичних осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, крім викладацької, забороняється здійснювати професійну діяльність на ринку цінних паперів, бути засновниками або учасниками інших юридичних осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Реєстратор та емітент, що отримали дозвіл на ведення реєстру, зобов'язані періодично звітувати перед Комісією про результати своєї діяльності у терміни та в порядку, встановлені Комісією. Контроль за діяльністю реєстраторів та емітентів, що ведуть власний реєстр, здійснює Комісія та її територіальні органи відповідно до Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та інших законодавчих актів України.
^ 1.3. Механізм функціонування фондового ринку, біржовий та позабіржовий ринки
Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку (крім ринку позичкових капіталів), на якому здійснюється купівля - продаж цінних паперів. Різноманітність функцій, які виконують цінні папери, веде до зростаючої диференціації їх ринків. Слід зазначити, що поряд із загальними рисами ринки цінних паперів мають істотні відмінності, між ними існують певні інституанальні та юридичні межі [6, с. 16].

Ринки цінних паперів розрізняються за багатьма факторами. Насамперед, фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний. Первинний фінансовий ринок - формується за рахунок емісії цінних паперів підрпиємствами. Продаж цінних паперів може бути прямим або опосередкованим.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Біржа - це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує з учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду, укладену в торговому залі; плата компаній за вмикання їхніх акцій у біржовий список; щорічні внески нових членів і т.п. Ці внески і складають основні статті прибутку біржі. Інакше відбуватиметься перерозподіл доходів на користь тих членів біржі, які працюють з малою активністю, залучають невелику кількість клієнтів, а вимагають із загального фонду виплат відповідно до своєї кількості акцій. Біржа забеспечує прискорення централізації капіталу і розширює межі використання тимчасово вільних коштів для фінансування господарства. Крім того, біржа підвищує мобільність акціонерного капіталу, створює умови для прискорення його кругообороту. В результаті постійного обігу капіталів і змін у складі інвесторів біржа забезпечує перерозподіл капіталу між різними галузями і сферами економіки. Біржа забезпечує концентрацію попиту і пропозиції, але вона фізично не в змозі вмістити усіх, хто хотів би продати або купити ці папери. Ті, хто бере на себе функцію проведення біржових операцій, стають посередниками. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза її, оскільки далеко не всі папери котируються на біржах. На позабіржовому ринку формується коло посередників, на яких фактично покладається функція концентрації попиту і пропозиції [16, с. 84]. Просторово посередники роз’єднані, але вони пов’язані між собою й утворять єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним

Важливе значення для організації і налагодження діяльності бірж має визначення їх видів і типів. На основі узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду роботи бірж їх класифікують за такими ознаками, поданими в таблиці нижче.

Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада директорів. У своїй діяльності він керується статутом біржі,у якому визначаються порядок керування біржею, склад її членів, умови їхнього прийому, порядок утворення і функції біржових органів. Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада призначає президента і віце-президента. Крім того, нагляд за всіма сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами, наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп’ютери), біржовим індексам, опціонам. Комітет по прийомі членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі. Комітет по арбітражі заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що виникають між членами біржі, а також членами і їхніми клієнтами. Число і склад комітетів змінюються від біржі до біржі, але ряд із них обов’язковий. Вырезано.

^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

У Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, що заклали основу для функціонування цінних паперів. Одним із головних нормативних актів, що регулюють взаємовідносини між всіма учасниками, є Закон України “ Про цінні папери і фондову біржу”. Відповідно до цього Закону фондова біржа створюється лише як акціонерне товариство. Її фундаторами можуть бути лише торговці цінними паперами і їх повинно бути не менше 20. Фундатори повинні внести в статутний фонд біржі визначену суму. Акціонерами фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці, значні банки, так і будь-який громадянин, що уклав свої заощадження в акції. Фондова біржа України грунтується на безприбуткових початках і повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових втрат для власника, стабільність ринку, широкої гласності і довіри. Це дозволить їй виконувати роль:

засобу притягнення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери;

перерозподілу капіталів між різноманітними галузями і підприємствами

засобу централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різноманітних прошарків населення, створення умов для розвитку в країні підприємницької діяльності.

Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних цінних паперів розвивається більш високими темпами. У той же час можна побачити тенденцію росту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів. На біржі проводяться і такі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги і т.д. Це говорить про те, що у країні не створений ринок цінних паперів на первинному рівні [25, с. 107].

Поряд з централізованим біржовим ринком функціонує позабіржовий ринок цінних паперів. Історично позабіржовий ринок передує біржовому. У країнах з ринковою економікою біржі природно виростали із вуличного ринку в міру того, як збільшувалися масштаби фондових операцій, множилися емітенти цінних паперів, вдосконалювалася техніка брокерської справи. Інфраструктуру позабіржового ринку складають інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, довірчі товариства, холдингові фірми, страхові компанії, інші незалежні торговці цінними паперами, які згідно з Законом України “ Про цінні папери і фондову біржу “ здійснюють посередницьку комісійну та комерційну діяльність з цінними паперами, а також аудиторські та консалтингові організації. Одна частина торговців входить до складу Української Асоціації торговців цінними паперами, друга - до Української Асоціації довірчих товариств, інвестиційних фондів і компаній, які репрезентують їх інтереси в державних органах та позаринкових сферах. Одночасно незалежні фінансові посередніки можуть утворити інші асоціації, спілки, об’єднання для координації роботи, проведення спільних дій. Позабіржовий ринок цінних паперів не є альтернативою, а доповнює й розширює біржовий ринок як на вторинному, так і, що особливо важливо, на первинному рівні. Первинне розміщення цінних паперів різних компаній може проводитися шляхом підписки, відкритого продажу або аукціонів. При цьому можуть використовуватися можливості комунікаційноі мережі акціонерного товариства “Центральний депозитарій “, яке створене в м. Києві групою торговців цінними паперами. При переході УФБ до засад вільного асоційованого членства будь - який фінансовий посередник зможе стати членом біржі, тим самим розширюючи сферу своєї діяльності та маючи можливість включитися у систему електронного обігу цінних паперів. При бажанні торговці цінними паперами можуть стати учасниками Центрального депозитарію цінних паперів Української фондової біржі. Членство в депозитарії допоможе їм у врегулюванні усіх позабіржових угод: при первинному розміщенні цінних паперів, операціях з емісіями інвестиційних фондів відкритого типу, перепоставці між депонентами, а також забезпечити розрахунки “поставка проти оплати“ на взаємоузгоджену дату. Розрахунки можуть бути здійсненими в день угоди, якщо співпадання замовлень на продаж і купівлю мало місце до встановленої дати [53, с. 63-69]. Розрахунки по всіх операціях виконуються в центральній системі
^ 1.4. Регулювання фондового ринку 1.4.1.Роль Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку у формуванні єдиної державної політики на ринку цінних паперів
Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

здійснювати контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, та її відповідністю встановленим стандартам;

проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулівних організацій;

надсилати емітентам, особам, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондовим біржам та саморегулівним організаціям обов'язкові до виконання розпорядження про усунення порушень вимог законодавства про цінні папери та вимагати надання необхідних документів відповідно до чинного законодавства;

надсилати до правоохоронних органів матеріали стосовно фактів правопорушень, за які передбачено адміністративну та кримінальну відповідальність, якщо до компетенції Комісії не входить накладення адміністративних стягнень за такі правопорушення;

надсилати матеріали до органів Антимонопольного комітету України в разі виявлення порушень вимог антимонопольного законодавства;

розробляти і затверджувати обов'язкові до виконання нормативні акти з питань, що належать до її компетенції;

накладати на осіб, винних у порушенні вимог законодавства про цінні папери, адміністративні стягнення, а також штрафні та інші санкції аж до анулювання дозволів на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів;

порушувати з метою захисту інтересів інвесторів та громадян питання про звільнення з посад керівників фондових бірж та інших установ інфраструктури фондового ринку у випадку недодержання ними чинного законодавства України;

призначати тимчасово (на строк до двох місяців) керівників фондових бірж, депозитаріїв та інших установ інфраструктури фондового ринку, зупиняти або припиняти допуск цінних паперів на фондові біржі або торгівлю ними на будь-якій фондовій біржі, зупиняти кліринг та укладення договорів купівлі-продажу на певний строк для захисту інтересів держави, інвесторів;

здійснювати разом з іншими органами виконавчої влади контроль за поліграфічною базою з випуску цінних паперів;

здійснювати моніторинг руху інвестицій в Україну та за її межі, що виконується через фондовий ринок;

розробляти та впроваджувати моделі; інфраструктури фондового ринку;

здійснювати сертифікацію програмного забезпечення та встановлювати вимоги до програмних продуктів на фондовому ринку;

вилучати під час проведення перевірок на строк до трьох діб документи, що підтверджують факти порушення актів законодавства про цінні папери;

залуч