Реферат: Яворницкий дмитрий Иванович

ЯВОРНИЦКИЙ Дмитрий Иванович История запорожских казаков. Т.1.


Яворницкий Д.И. История запорожских казаков. Т.1.

К.: Наук. думка, 1990. 592 с.

Академия наук Украинской ССР

Археографическая комиссия

Институт истории

Трехтомная "История запорожских козаков" выдающегося украинского историка, зтнографа, фольклориста, археолога, писателя, лексикографа, академика АН УССР Д.И.Яворницкого (1855-1940), опубликованная в 1892-1897 гг.,- ценнейший памятник отечественной дореволюционной историографии, важний источник по изучению истории украинского казачества.

В первом томе освещаются вопросы социально-зкономической истории, общественного устройства, жизни и быта запорожского казачества, описаны территория й границы, природние условия Запорожской Сечи. Для историков, зтнографов, преподавателей й студентов, широкого круга читателей.

Для историков, Этнографов, преподавателей и студентов, широкого круга читателей.
3MICT
Від редколегії В.А.Смолій. Літопис українського козацтва

Предисловие ко второму изданию

^ ГРАНИЦЫ ВОЛЬНОСТЕЙ ЗАПОРОЖСКИХ НИЗОВЫХ КОЗАКОВ. Трудность определения точности границ запорожских вольностей; указания малороссийских летописцев на границы вольностей при королях Сигизмунде I, Стефане Батории и гетмане Богдане Хмельницком 1655 года; указания границ в договорах бучачеком 1672, бахчисарайском 1681 и карловицком 1686 годов и тридцатилетнем перемирии России с Турцией 1700 года; границы вольностей по межевой записи 1705, по прутскому миру 1711, по "пограничному инструменту" 1740 и по указам 1746, 1751, 1752 и 1753 годов; определение границ запорожских вольностей по указаниям 1766, 1772, 1774 и 1775 годов; применение запорожской территории к девяти уездам Екатеринославской губернии, трем Херсонской и одному Харьковской.

^ ГИДРОГРАФИЯ, ТОПОГРАФИЯ И КЛИМАТ ЗАПОРОЖСКОГО КРАЯ. Речки черноморско-азовского бассейна; река Днепр с его порогами, заборами, главнейшими островами, речками и ветками; река Буг с его порогами, главнейшими островами и притоками; обилие вод запорожского края; отсутствие влаги, сухость климата и причины тому; балки, овраги и байраки в вольностях запорожских козаков; леса, кустарники и чагары; виновники истребления запорожских лесов; лесная флора в стране вольностей запорожских козаков; шляхи — Муравский и Черный с их ботовыми ветками и трактами; характер местности и степень населенности вдоль протяжения шляхов; переправы и броды через главные реки и речки запорожского края.

^ ПРОИЗВОДИТЕЛЬНОСТЬ ЗЕМЛИ, ФЛОРА, ФАУНА И ВРЕМЕНА ГОДА В ЗЕМЛЕ ВОЛЬНОСТЕЙ ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Двойственный характер степной полосы вольностей запорожских низовых козакова богатство и изобилие страны по Геродоту, Боплану, Тяпкину и Зотову, Манштейну, официальным сведениям XVIII века, запискам французского маркиза де-Кастельно и по воспоминаниям теперешних старожилов запорожских мест; производительность земли, породы зверей, птиц, рыб, насекомых; виды плодовых деревьев, огородных овощей, трав; бедность страны запорожских вольностей по Боплану, Манштейну; зной, мор, саранча, посещавшие запорожский край в летнее время, стужа, морозы и ветры, свирепствовавшие в зимнее время. Картина общего состояния края.

^ ЧИСЛО И ПОРЯДОК ЗАПОРОЖСКИХ СИЧЕЙ. Этимологическое значение слов — "Сича" и "Кош"; число запорожских Сичей; Хортицкое укрепление и князь Вишневецкий; остатки укрепления на Хортице; остров Малая Хортица; немцы — колонисты, владельцы Хортицы; находки запорожских древностей на островах и близ них; Базавлуцкий остров и исторические данные о нем; Томаковское укрепление и исторические данные о нем; Микитинская Сичь и исторические данные о ней; Чортомлыцкая Сичь; могила Сирка; события, связанные с Чортомлыцкой Сичью от 1709 года и далее до 1736 года; остатки запорожской старины на месте Чортомлыцкой Сичи; Алешковская Сичь и положение запорожцев под татарским владычеством; Каменская Сичь и возвращение козаков в Россию; речка Подпильная и Новая Сичь с остатками запорожской старины.

^ СОСТАВ, ОСНОВАНИЕ И ЧИСЛО СЛАВНОГО ЗАПОРОЖСКОГО НИЗОВОГО ТОВАРИСТВА Разнородность состава войска запорожских козаков; свидетельские показания самих козаков о поступлении их в Сичь; поступление детей мужского пола к запорожцам; пять необходимых условий для принятия новичка в Сичь; поступление в курень и перемена фамилии; понятие о запорожской общине; деление на старшину, сичевую массу, молодиков или пажей и поспольство; именитые товарищи запорожской общины; выход из запорожской Сичи и возвращение в нее; число запорожского войска по годам, от 1534—1775; сравнительная степень населенности областей запорожского края; число всех селений, зимовников и шалашей в запорожской территории.

^ ВОЙСКОВОЕ И ТЕРРИТОРИАЛЬНОЕ ДЕЛЕНИЕ ЗАПОРОЖЬЯ. Деление в войсковом отношении на 38 куреней; разные наименования куреней; внешний вид куреней и внутреннее устройство их; куренные скарбницы и домики сичевой старшины; двоякое значение слова "курень" — этимологическое и переносное; деление запорожских вольностей в территориаль ном отношении на десять паланок; двоякое значение слова "паланка" — буквальное и переносное, название всех паланок по обе стороны реки Днепра, перечисление главнейших сел, зимовников и урочищ во всех паланках. Применение местонахождения каждой из паланок к теперешней географии края.

^ ВОЙСКОВЫЕ, КУРЕННЫЕ И ПАЛАНОЧНЫЕ РАДЫ ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Значения обычая у запорожских козаков; общие войсковые рады — 1 января каждого нового года, 1 октября и в дни Пасхи или "Великодня"; слушание службы, обед и сборы на сичевой площади; выход старшины и простых козаков; служение молебна перед началом рады; речь кошевого атамана к товариству; деление земных угодий и рыбных ловель между козаками; выбор войсковой старшины; схватки между высшими и низшими куренями; положение кандидатов, объявляемых на должность старшин; схватки "сиромашни" с "базарными людьми"; смуты во время войсковых рад; рады частные — куренные и паланочные.

^ АДМИНИСТРАТИВНЫЕ И СУДЕБНЫЕ ВЛАСТИ В ЗАПОРОЖСКОМ НИЗОВОМ ВОЙСКЕ. Полный штат начальствующих лиц у запорожских Козаков от 49 до 149 человек; войсковая старшина; власть, обязанности, жизнь и доходы кошевого атамана, войскового судьи, писаря и асаула; объезды старшиной запорожских паланок; значение куренных атаманов и запорожских "дидов"; обязанности довбыша, пушкаря, толмача, кантаржея, шафаря, канцеляристов, школьных атаманов, булавничего, бунчужного, хорунжего, чауша; громадские атаманы, войсковые табунщики, войсковые скотари и овечьи чабаны; походная и паланочная старшина — полковник, асаул и писарь; число и значение их на войне и в паланках; внешние знаки отличия и содержание.

^ СУДЫ, НАКАЗАНИЯ И КАЗНИ У ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Отсутствие писанных законов и взамен того громадное значение предания; суд простой, скорый и правый; права, признававшиеся войсковыми судьями; право первого займа, договора между товарищами, давности владения и др.; суд гражданский и уголовный; виды преступлений: убийство, побои, вторичное воровство, связь с женщиной и др.; причина строгости законов; судьи у запорожских Козаков; наказания — привязывание к пушке на площади, битье кнутом под виселицей, повреждение членов, разграбление имущества и др.; казни — закапывание преступника в землю, кии, шибеница, железный гак, острая паля; судебное разбирательство у запорожцев по очевидцу Коржу.

^ ОДЕЖДА У ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Одежда в первое время исторического существования запорожцев; одежда по описанию современных писателей — Кмяты, Дельбурку, Лукьянова, Ласоты, Боплана, Зуева; одежда на гравюрах, иконах, знаменах и портретах, дошедших до нашего времени; одежда запорожцев собственного собрания автора; одежда по рассказу столетнего старика Россолоды; материи, наиболее употребляемые запорожцами для платья; вопрос о заимствовании запорожцами покроя, цвета и материй для платья.

^ ВООРУЖЕНИЕ У ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Оружия "огнистой стрельбы" и "рукопашного боя"; арматы, ружья, пистолеты, копья, сабли, келепа, стрелы, сагайдаки, якирьци, кинжалы, ножи, панцыри; главные источники заимствования оружия запорожцами; места хранения артиллерии в Запорожье; убор козацкого коня; чапрак, кульбака, кабуры, торопи, малахаи; превосходство запорожского вооружения над вооружением войск Западной Европы.

^ ЗАПОРОЖСКИЕ ВОЙСКОВЫЕ КЛЕЙНОДЫ. Клейноды, т. е. войсковые регалии и атрибуты власти — хоругвь, бунчук, булава, серебряная печать, литавры, пернач, значки, трости, куренные печати; клейноды от польских королей и русских императоров, жалованные запорожцам; понятие о булаве, знамени, бунчуке, войсковой печати, перначе, литаврах, куренных значках и тростях; указание на принадлежность каждого из клейнодов каждому из войсковых старшин: булавы и бунчука — кошевому, войсковой печати — судье, куренных печатей — куренным атаманам, паланочной печати — паланочному полковнику и пр., места нахождения клейнодов козацких в настоящее время.

^ ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАПОРОЖСКОГО КОЗАКА. Недоступность запорожца; мужество и удальство его; смесь добродетелей и пороков в характере козака; светлые стороны характера — благодушие, нестяжательность, щедрость, бескорыстие, склонность к искренней дружбе, уважение к заслуженным воинам, простота, умеренность, изобретательность, гостеприимство, честность, военная доблесть и изворотливость, равнодушие к смерти, смешливость, любовь к мечтательности, песням и музыке, в особенности к кобзе; темные стороны характера запорожцев — хвастовство подвигами, оружием, убранством, легкомыслие, непостоянство, беспечность, лень, пьянство и бражничество дома в Сичи, но отнюдь не во время походов и не при исполнении служебных обязанностей.

^ ДОМАШНЯЯ ЖИЗНЬ ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ В СИЧИ, ЗИМОВНИКАХ И БУРДЮГАХ. Разница жизни сичевых и зимовных козаков: в Сичи холостые, в зимовниках женатые; причина безженности сичевых козаков — рыцарей; побратимство сичевиков; будничное времяпровождение сичевых козаков: завтрак, обед, ужин, удовольствия, игры, занятия; времяпровождение в праздники, особенно праздники Рождества, Пасхи и Крещения; времяпровождение после возвращения из походов; в общем скромность жизни сичевых козаков; жизни козаков-зимовчаков; понятие о зимовниках; занятия гнездюков или сидней; условный пароль между зимовчаками и сичевиками; жизнь по бурдюгам; понятии о бурдюге; уходы старых снчевиков в монастыри, обычай прощания с светом у запорожских козаков.

^ ЦЕРКОВНОЕ УСТРОЙСТВО У ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Отличительная черта характера запорожских Козаков — глубокая религиозность; вера запорожцев основана на чувстве, а не на разуме; напрасные обвинения запорожцев в безбожии; первая церковь в Запорожье Старо-Самарская; церкви — Микитинская, Кодацкая, Чортомлыцкая и Лычковская; неблагоприятные времена для запорожской церкви — конец XVI — начало XVII века и период от 1709 по 1734 год; благоприятное время для церквей запорожского края — половина XVIII века; история церквей, часовен, молитвенных икон в Запорожье с описанием оставшихся в них древностей; устройство запорожских церквей, отношение пастырей к пасомым и пасомых к пастырям, материальный быт запорожского духовенства; такса за требы, страсть запорожцев к храмам и торжественному богослужению; наиболее чтимые святые и праздники у Козаков.

^ САМАРСКИЙ ПУСТЫННО-НИКОЛАЕВСКИЙ МОНАСТЫРЬ. Значение Самаро-Николаевского монастыря для всего запорожского края; время основания его; первый деятель его иеромонах Паисий; времена бедствий для монастыря от поляков, от русской рати князя В.В.Голицына и от украинского гетмана Мазепы; злосчастное время для Самарского монастыря 1709—1734 годы; действие миргородского полковника Даниила Апостола; счастливое время для монастыря с 1734 года; деятельные настоятели и благодетели кошевые атаманы; процветание и падение монастыря; Самарский монастырь в настоящее время; остатки запорожских древностей в нем; портреты замечательных деятелей — полковника Афанасия Колпака и дикого попа Кирилла Тарловского.

^ ОХРАНА ГРАНИЦ ВОЛЬНОСТЕЙ ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Запорожские бекеты, радуты, фигуры и могилы; понятие о бекетах (пикетах) или пограничных разъездах; роспись пограничных разъездов 1767 и 1774 годов; понятие о радутах; главные места их направления; понятие о фигурах; главные места их расстановок; посты и роль сторожевых козаков у радут и фигур, наблюдения их за движениями татар и боевые схватки с последними; понятие о могилах, как пунктах для наблюдений за движениями татар; отличие могил сторожевых от могил доисторических и исторических погребальных; сословие козаков-могильников; отличие козаков-могильников и татар, взбегавших на могилы.

^ МУСУЛЬМАНСКИЕ СОСЕДИ ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Частые сношения запорожцев с татарами и взаимодействия их друг на друга; отделение орды татар в XIII веке от Золотой орды и поселение ее в Крыму; отделение от крымских татар в XVII веке ногайской орды; разделение ногайской орды на четыре самостоятельные орды; джедишкульскую, джамбойлуцкую, джедисанскую и буджацкую с указанием мест их поселения; татарские крепости в низовьях Днепра; боевые средства татар; прием и характер набегов их; походы зимние; походы летние; татары буджацкие — как самые воинственные и свирепые из всех татар; приемы и характер их набегов; борьба с ними запорожских козаков.

^ ПОЛОЖЕНИЕ ХРИСТИАН В МУСУЛЬМАНСКОЙ НЕВОЛЕ. Бедность и нищета ногайских татар; отсюда нужда их в набегах на Украйну и Запорожье; показания численности увода христиан в неволю из года в год; положение невольников на пути следования их до Кызыкерменя; дележ невольников у Кара-Мечети; дальнейшее движение в Кинбурн и Перекоп; продажа невольников в крымских городах, особенно Кафе; положение невольников — мальчиков, стариков, женщин и взрослых мужчин; трогательное изображение положения невольников в козацкой думе "Плач невольников в турецкой каторге" и сочинении архимадрита Иоанникия Галатовского "Лебедь"

^ ХРИСТИАНСКИЕ СОСЕДИ ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Причины вражды запорожцев с поляками коренились в прошлой истории тех и других: причина политическая — последовательное стремление польского правительства уничтожить украинское козачество; причина религиозная — введение на Украине "гвалтовными" мерами унии; причина экономическая — страшное притеснение украинского народа со стороны кварцяных войск, королевских чиновников, панов-владетелей и жидов-арендаторов; отсюда страшная ненависть православных украинских крестьян к полякам, а через то фанатическая ненависть к Польше и запорожских козаков.

^ ВООРУЖЕННЫЕ СИЛЫ И БОЕВЫЕ СРЕДСТВА ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Пехота, конница и артиллерия; переход, в случае надобности, пехоты в конницу, конницы в пехоту и действие конницы в пешем строю; число холодного и огнестрельного оружия и способ добывания его; деление на полки и сотни; устройство табора козацкого; боевые приемы у запорожцев; любимый способ нападения на врага — с флангов и с тылу; причины военных успехов козаков; мужество и стойкость в бою; беспощадное и даже свирепое отношение к неприятелю; возвращение в Сичь, хвалебное молебствие Богу, забота о раненых и убитых, дележ добычи, всеобщий разгул и сложение песен о военных подвигах.

^ СУХОПУТНЫЕ И МОРСКИЕ ПОХОДЫ ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Сухопутные походы; время походов; вербовка украинских козаков: картина выступления козаков в поход; извлечение сведений из походного козацкого дневника; морские походы; запорожские "чайки" и устройство их; боевые и продовольственные запасы; время выступления в морские походы; приемы козаков у турецких крепостей Кызыкерменя, Очакова и мыса Кинбурна; причина смелости козаков при проходе их мимо турецких крепостей; набеги на берега Анатолии; схватки с турецкими судами в открытом море; двоякий путь возвращения козаков в Сичь — Днепром и Миусом; остатки запорожских чаек и снимки с кораблей.

^ ХЛЕБОПАШЕСТВО, СКОТОВОДСТВО, РЫБОЛОВСТВО, ЗВЕРОЛОВСТВО, ОГОРОДНИЧЕСТВО И САДОВОДСТВО У ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Богатство земли запорожских Козаков и способ владения ею товариством и зимовчаками; степень развития хлебопашества у козаков; обработка земли в наиболее удобных местах и преимущественно запорожскими "сиднями"; устройство хлебных ям; привозный хлеб из Польши и России в Запорожье; коневодство у запорожцев; скотоводство — черкасский скот, овцеводство — волошская порода, рыболовство — места рыбных ловель, рыболовные снаряды, сортирование, цены и продажа рыбы; звероловство — запорожские лисичники; птицеводство, пчеловодство, огородничество — овощи, табак nicotiana rustica, садоводство и домоводство у запорожских козаков.

^ ТОРГОВЛЯ, ПРОМЫСЛЫ И РЕМЕСЛА У ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Особенное развитие торговли у запорожцев; пути сообщения и средства передвижения товаров; торговля морская и сухопутная; торговля морская с турками и татарами; главные места торговли; условия торговли в XVII и XVIII веке; препятствия торговле с турками; предметы ввоза и вывоза; торговля с крымцами и время наибольшего развития ее; препятствия для торговли с Крымом; главные места торговли; предметы ввоза и вывоза; торговля с поляками; главные места торговли; предметы ввоза и вывоза; торговля с Малороссией; препятствия со стороны русского правительства; сословие запорожских чумаков; мелкая торговля в Сичи; ремесла и промыслы.

^ ДОХОДЫ ВОЙСКА ЗАПОРОЖСКОГО НИЗОВОГО. Первый источник доходов запорожцев — военная добыча; второй источник доходов — торговая пошлина, в особенности пошлина с шинков; "мостовое" за переправы через реки, речки и рукава; судебные штрафы с виновных, царское денежное и хлебное жалованье войску, отпускавшееся сперва Польшей, потом Россией; число этого жалованья и распределение его между старшиной и войсковыми служителями; места выдачи денежного и хлебного жалованья; затруднения и неприятности, испытываемые запорожцами при получении царского жалованья; запорожские полковники, отправлявшиеся ежегодно в столицу за войсковым жалованьем; выдача жалованья козакам медною монетою; монетная единица у запорожцев.

^ ГРАМОТНОСТЬ, КАНЦЕЛЯРИЯ И ШКОЛА У ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Степень грамотности между сичевыми и паланочными козаками; высокий процент грамотности сичевых козаков; национальность грамотных сичевых людей и причина их любви к церковным словам и витиеватым выражениям; запорожские школы — сичевая, монастырская и церковно-приходские; устройство сичевой школы и предметы обучения во всех запорожских школах вообще; процент грамотных людей в Сичи на неграмотных; запорожская войсковая канцелярия и ее помещение.

^ ПОЧТОВЫЕ УЧРЕЖДЕНИЯ У ЗАПОРОЖСКИХ КОЗАКОВ. Случайные курьеры запорожские в первое время существования Запорожья; почтовые гоны с половины XVIII века; почтовые пункты в северо-западной окраине вольностей; почтовые пункты к северной окраине вольностей; почтовые пункты вдоль правого берега Днепра; почтовые пункты, соединявшие Запорожье с Польшей, Украиной и Великой Россией; запорожские почтари и такса платы за прогоны; почтовые пункты от Сичи вниз к Днепровскому лиману; строгий и образцовый порядок на всех почтовых станциях Запорожья.
^ ВІД РЕДКОЛЕГІЇ
Тритомна "История запорожских козаков" видатного вченого, академіка АН УРСР Д.І.Яворницького (Д.І.Еварницького) вийшла за його життя в Петербурзі у 1892-1897 рр. (перший том - 1892р., другий - 1895р., третій - 1897р.). Це була перша капітальна праця, в якій подавалась глибока і всебічна характеристика Запорозького краю, історія Запорозької Січі та козаків-запорожців, їх економічного, політичного, військового укладу життя, побуту, звичаїв і культури.

Вихід у світ першого тому "Истории запорожских козаков" привернув увагу тодішньої критики, яка поряд із загальною позитивною оцінкою праці вказувала автору на ряд недоліків у викладі матеріалу. Д.І. Яворницький, врахувавши зауваження і пропозиції рецензентів, переробив і доповнив терший том, "вовки-сироманци" тощо). За сучасним українським правописом (із відтворенням діалектних особливостей) передаються зразки українського фольклору - прислів'я, приказки, пісні, думи, народні перекази. Незмінними залишаються місцеві етнічні назви, пряма мова, назви знарядь праці, одягу, предметів побуту, зброї, імена людей, географічні назви та ін. У авторській транскрипції зберігаються також іноземні слова і вирази, що вживаються у тексті. Авторські вставки в текстах документів, що цитуються, подаються в круглих дужках. В цитатах з архівних документів давнього походження, опублікованих документальних і літописних джерел зберігається правопис оригіналу. Цитати з іншомовних джерел у перекладах російською мовою, а також цитати з праць автора передаються, як і основний текст, за сучасним російським правописом.

Кожний із трьох томів "Истории запорожских козаков" Д. І. Яворницького супроводжується коментарями.

У пропонованому виданні тритомної праці Д.1. Яворницького "История запорожских козаков" використаний машинопис, підготовлений до друку у 1969-1972 рр. старшим науковим співробітником Інституту історії АН УРСР, кандидатом історичних наук І.М.Гапусенком (1924-1987). Внесено лише деякі текстологічні корективи з метою максимального наближення тексту до оригіналу.

Передмову - "Літопис українського козацтва" - написав доктор історичних наук В.А.Смолій, коментарі - доктор історичних наук Г.Я.Сергієнко.

Бібліографічний покажчик склали Є.Г.Кузнєцова і Н.А.Дехтярьова, покажчик архівних джерел - С.А.Лепявко і О.Ф.Сидоренко.

Науково-допоміжні роботи по підготовці тексту до видання виконали Т.Б.Ананьєва, О.Д.Василюк, Г.В.Боряк, О.Б.Головко, А.О.Гурбик, Т.Є.Іванова, С.Б.Калиниченко, Р.В.Майборода, В.М.Матях, М.Ю.Мухіна, В.В.Панашенко, В.М.Ричка, О.В.Русіна, П.М.Сас, О.В.Сокальська, О.В.Тодійчук, О.П.Толочко, В.С.Шандра.
^ ЛІТОПИС УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
Перу Д.І.Яворницького належить багато різних за жанром праць, великих і малих, наукових і популярних, більшість з яких присвячено історії запорозького козацтва .

Головний підсумок творчості Д.І.Яворницького - тритомна праця "История запорожских козаков". Як писав вчений у передмові до другого видання першого тому, "...в основание настоящего труда легло шестнадцатилетнее изучение жизни й военних деяний запорожских козаков, прославивших себя бессмертными подвигами в борьбе за веру, народность и отечество" (Т.I. -С.5). На цей час Д.І.Яворницький був вже відомим науковій громадськості як автор багатьох праць з історії запорозького козацтва. Зокрема, тоді були підготовлені і вийшли з друку такі великі роботи, як "Сборник материалов для истории запорожских козаков" (Спб., 1888), "Запорожье в остатках старины и преданиях народа" (Спб., 1888. - Ч.1-2 ), "Вольности запорожских козаков. Историко-топографичсский очерк" (Спб., 1890) та ін.

Видання, яке було підготовлене і представлене на суд читачів та наукової громадськості, - це справжня енциклопедія історії запорозького козацтва - його виникнення, військових дій, боротьби проти іноземних поневолювачів, побуту та звичаїв козацького стану протягом століть.

Надзвичайно широкою є джерельна база праці. Крім архівних документів, Д.І.Яворницький використав документальні збірки, мемуари та щоденники, дані топографії, археології, численний фольклорний матеріал, спогади старожилів. Вчений "...много раз объезжал все места бывших Сичей, много раз плавал по Днепру, спускался через пороги, осматривал острова, балки, леса, шляхи; вместе с этим посещал кладбища, изучал церковные древности, записывал козацкие песни, народные предания, вскрывал погребальные кургани и обозревал все, более или менее, значительные частные общественные собрания запорожских древностей" (Т.1. - С.5). Справжня закоханість автора у предмет своїх досліджень, яку він зберіг до кінця життя, дала йому можливість написати запальний, емоційний, доступний за змістом та викладом твір про мужніх лицарів - козаків, життя яких проходило в битвах проти турецьких завойовників, пихатої польської шляхти та власних визискувачів.

Яка ж авторська концепція виникнення та розвитку феномену запорозького козацтва, його ролі та значення в історичній долі українського народу? Зазначимо, що серед причин, які обумовили виникнення козацтва, Д.І.Яворницький справедливо віддає перевагу соціальним та економічним факторам (процес обезземелення селянських мас, що посилювався з року в рік, та необхідність захисту своїх класових інтересів з боку пануючих верств). Автор називає також інші причини: існування в південних степах кочовників-татар, що створювало загрозу для мирного життя осілого слов'янського населення; близькість вільних степів; етнографічні особливості "південноруськоі народності", "...которой, в силу самой исторнческой подготовки, весьма сродна била такая форма общественной жизни, как козацкая община" (Т.2. - С.17). Безумовно, Д.І.Яворницький цілком правильно акцентує основну увагу на причинах економічного характеру. У відповідь на посилення соціального гніту українські селяни залишали рідні місця та йшли у незаселені південні степи Поділля, Брацлавщини, Київщини, де, створюючи нові поселення, оголошували себе козаками, тобто вільними людьми. Деякі розходження істориків у датуванні перших згадок про козаків не змінюють суті питання. Усі вони одностайні у тому, що українське козацтво виникло та заявило про себе як про реальну суспільну силу у другій половині XV - на початку XVI ст. Щодо твердження Д.І.Яворницького про етнографічні особливості "південноруської народності" як про одну з причин, що обумовила виникнення козацтва, то тут, очевидно, потрібні певні уточнення. Козацтво, як суспільне явище і як продукт соціальної боротьби селянства, не було чимось аномальним, характерним виключно для України. Практично одночасно козацтво виникло на Дону, Яіку, Тереку, що свідчить про спільні закономірності в розвитку історичного процесу на всіх східнослов'янських землях. За словами К. Маркса, "Русь тогда (XV в. - Авт.) была разделена на два государства: Москву и Литву. В обеих половинах появилось казачество. Тогда как в Южной Руси заложилось славное Запорожье и дух казачества разлился по всей Украине, произошел такой же наплыв народа с севера на Дон"). Сам факт виникнення козацтва свідчив про величезні потенційні можливості селянства, що спромоглося скинути з себе кайдани феодальної залежності та перейти у стан вільних виробників (останнє не виключає того факту, що у формуванні козацтва брали участь й інші верстви населення).

Слід особливо підкреслити, що наступний етап еволюції українського козацтва, як окремого стану феодального суспільства, пов'язаний із виникненням Запорозької Січі. Йшлося не про життя та військові дії окремих, локальних груп вільних людей, а про утворення військово-політнчного характеру, що мало свої органи управління, чітку систему організації війська і прагнуло підтримувати відносини із сусідніми державами. Це було новим етапом у розвитку козацького стану, тому окремі історики стверджують, що Запорозька Січ протягом тривалого часу виконувала функції державного утворення.

В цьому контексті слід підкреслити, що Д.І.Яворницький на основі великого документального матеріалу більш глибоко аргументував думки своїх попередників щодо поступової еволюції козацтва до вищих форм своєї організації.

Вразливішою е позиція автора у питанні відносно внутрішньої будови та функціонування Запорозької Січі як соціального організму - Д.І.Яворницький вважав, що "...запорожская община доходила до полного идеала равенства, неведомого ни в древнем мире, ни в средних, ни в новых веках; господствовавшее здесь начало равенства проходило везде: во время общих собраний, при виборах войскових старшин, при управлении сичевом, при управлений паланочном, во всех запорожских школах, при общей трапезе, при разделе имущества и в частной жизни по куреням" (Т.1. - С.188). Це не випадкова фраза. Аналогічні думки та характеристики містяться на багатьох інших сторінках тритомної праці. Вчений неодноразово говорить про "свободу", "рівність", "братерство", "керівництво усією справою простою черню", твердить про "скорий, правий та повний суд", що існував на Запорожжі.

Безумовно, історичні реалії були іншими. Слід зазначити, що з самого початку існування Запорозької Січі вона являла собою складний та суперечливий суспільний організм, в якому поєднувались відносний демократизм громадських взаємин та посилення соціальної диференціації. Відомо (це відзначають усі без винятку джерела - актові та наративні), що на Січі традиційно склалась своєрідна суспільна система, характерними рисами якої були виборність старшини, функціонування козацького кола (ради), на якому вирішувались всі важливі проблеми внутрішнього життя Війська Запорозького та питання відносин з сусідніми державами.

Однак з часом (особливо в останній період існування Січі) демократичні традиції зазнали значної деформації: поступово перетворювались в фікцію вибори старшини, було значно обмежено коло осіб, які займали вищі посади У Війську Запорозькому. За спостереженням відомого радянського дослідника історії запорозького козацтва В.О.Голобунького, роль та значення загальновійськової ради зменшилися настільки, що практично всі головні питання внутрішнього життя Запорожжя, як правило, вирішувались на вузьких сходках старшинської верхівки. Відомо також, що її численні представники займали свої посади протягом багатьох років. Так, наприклад, І.Малашевич вибирався кошовим отаманом дев'ять разів, П. Калнишевський був ним з 1765 по 1775 р. Це не поодинокі випадки. Не менш тривалий час у Війську Запорозькому головували військовий суддя, писар, полковники та інші старшини. Не всі вони відзначались видатними організаторськими та військовими здібностями. Причини такого становища були досить прозаїчними: всі ці особи були представниками панівного прошарку, що утримував в своїх руках, крім адміністративних (суд, в'язниця), і економічні важелі влади,

Величезний документальний матеріал свідчить про те, що старшина не лише посідала вищі адміністративні посади у Війську Запорозькому, але, як правило, була й пануючою соціальною силою на Запорожжі. В її руках перебували багатогалузеві господарства - зимівники, зосереджувались багатотисячні табуни великої рогатої худоби, коней, а також лісові та земельні угіддя.

Декларована звичаєвим правом теза про рівні можливості усіх членів запорозького товариства у реальному житті виглядала в кращому випадку як утопія. Наприклад, Івану Сірку належали хутори на Слобідській Україні, млини та будинки на Лівобережжі, велика пасіка на Запорожжі. Ще значнішу кількість земель, майна і табунів худоби зосереджувала в своїх руках старшина в останні десятиріччя існування Запорозької Січі.

Хто ж обслуговував ці величезні господарства запорозької верхівки? Відомо, що головну робочу силу, яка використовувалась під час сезонних робіт на зимівниках, становили наймані робітники (наймити, молодики), їх працю експлуатували той же П.Калнишевський, військовий писар І.Глоба, військовий суддя П.Головатий. Слід відзначити, що на Запорожжі знаходилась досить значна група посполитих, і серед них ті, яких документи кваліфікують як "піших", "підсусідників", "неімущих". Вони й складали головну масу стотисячного (на другу половину XVIII ст.) населення Запорожжя.

Інакше і бути не могло. Адже Запорожжя, як і інші козацькі райони (Дон, Терек, Яїк), розвивалося в межах феодальної суспільно-економічної формації і за об'єктивними законами її еволюції. Не слід також ігнорувати і той факт, що цей регіон, незважаючи на місцеву специфіку, був невід'ємною частиною українських земель, де з року в рік посилювалося соціальне гноблення народних мас, поглиблювався процес обезземелення безпосередніх виробників і втрати ними тяглової сили, загострювалися соціальні суперечності. Характерно, що Д.І.Яворницький в багатьох випадках визнавав існування соціальної диференціації в запорозькому середовищі. Так, наприклад, він говорить про існування власних будинків старшини в межах запорозьких вольностей (Т.1. - С.226-227) або, висвітлюючи розвиток конярства на Запорожжі, пише, що обсяг щорічних торговельних операцій кіньми у П.Калнишевського досягав 14 тис. голів (Т.1. - С.558). Автор наводить аналогічні дані щодо кількості великої рогатої худоби та овець в господарствах заможних козаків (Т.1. - С.559). Дослідження з історії донського і запорозького козацтва свідчать, що в цих областях розвивались землеробство і тваринництво, рибні промисли і ремісниче виробництво. Характерно, що господарський організм Запорожжя дедалі інтенсивніше втягувався (особливо в XVIII ст.) в загальноукраїнську економічну систему Січ підтримувала тісні торговельні зв'язки з Лівобережжям і Слобожанщиною, Правобережжям і західноукраїнськими землями. Чумацькі валки з сіллю й іншими найрізноманітнішими товарами можна було зустріти в російських губерніях, в Криму, Польщі, Литві, Молдавії й інших країнах. Це свідчило про те, що Запорожжя ставало складовою частиною єдиного всеросійського ринку, який формувався. Важливо підкреслити, що в тій чи іншій мірі ці факти містяться в пропонованому читачам першому томі "Истории запорожских козаков". Проте до кінця це питання автор так і не вирішив.

Визнаючи розвиток на території вольностей Війська Запорозького відносин феодальної залежності, доречно поставити питання: в чому полягала притягальна сила Запорожжя для народних мас України протягом декількох століть його існування? Д.І.Яворницький підійшов до правильних оцінок цього соціального феномену. "Запорожье,- писав він,- всегда имело глубокое значение во всей внутренней жизни южнорусского народа и его внешних отношений; оно было отпечатком его заветных стремлений, хранителем его политических и общественных идеалов и всегда служило для южнорусского народа живым предвозвестником свободы и равенства, мужества и храбрости, живым протестом против насилия и рабства. На Запорожье всегда опирались в критические моменти величайшие из малороссийских деятелей. Запорожье, наконец, всегда было ядром военних сил всего южнор^ КОМЕНТАРІ Г Я. СЕРГІЄНКА Границы вольностей запорожских низових козаков Граници вольностей запорожских низовых козаков...— Вольностями запорізьких козаків здавна називались степи Запорожжя, котрі традиційно знаходились у феодальному володінні Коша Запорозької Січі на правах займанщини. Кіш не встановлював точних кордонів своїх володінь, але й не допускав роздавання своїх земель у володіння литовським і польським магнатам, російським поміщикам. Однак у середині XVIII ст. царський уряд з метою обмеження "вольностей" створив на території Нової Січі воєнізовані поселення: Нову Сербію (1752), Слов'яно-Сербію і Новослободський полк (1753), що увійшли до Новоросійської губернії (1764). Південні кордони "вольностей" визначались міжнародними договорами Литви, Речі Посполитої і Росії з Кримським ханством і султанською Туреччиною (История Украинской ССР. — Киев, 1983. — Т.3. — С.588—589). Поляки, приняв, в свою землю Киев и их малороссийские страны в 1340 году... — Протягом 1240—1363рр. Київ був під владою Золотої Орди, 1363—1569 рр.— Великого князівства Литовського. Панування польських феодалів утвердилося в Києві після Люблінської унії і створення Речі Посполитої (1569). Воно продовжувалося до визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького 1648—1654рр. Д.І.Яворницький допустив неточність: в 1340р. польські феодали не могли оволодіти містом без зіткнення з могутньою Золотою Ордою. Це стосується і території всієї України. (История Києва. — Киев, 1982. — Т.1. — С.192—200,217—230,278—285). Баторій Стефан (1533—1586) — семиградський (трансільванський) князь (1571—1576) і польський король (1576—1586), полководець. В 1578 р. здійснив невдалу спробу ліквідувати Запорозьку Січ: вів таємні переговори з Кримським ханством про спільний похід на запорожців, заборонив торгівлю з Січчю і запровадив смертну кару нереєстровим козакам. У цьому році збільшив реєстр козаків з 300 (1572) до 600 чоловіків із наміром використати іх у війні проти Російської держави, але одержав від козаків відмову. До Запорозької Січі ставився вороже. (Голобуцкий В.А. Запорожское козачество. — Киев, 1957. - С.89—90,92,94—95).