Реферат: 10 клас

Міністерство освіти і науки України


Світова література

10-11 класи


Профільний рівень


10 клас



На навчальний рік – 105 год.

На тиждень – 3 год.

На текстуальне вивчення літературних творів, розгляд біографічних відомостей про письменників і огляди періодів (явищ) літературного процесу – 75 год.

На контрольні роботи – 8 год.

На контрольні домашні твори – 2 год.

На роботи з розвитку мовлення – 6 год.

На уроки позакласного читання – 4 год.

Резервний час (10%) – 10 год.




К-ть год.

Зміст навчального матеріалу

^ Державні вимоги до рівня підготовки учнів

1. Вступ. Із літератури реалізму




2

Загальна характеристика розвитку культури та лі­тератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі.

Розквіт реалістичної літератури, його зв'язок із розвитком природничих наук. Майстри соціальної прози: Стендаль, О.Бальзак, Г.Флобер, Ч.Діккенс, Генрі Джеймс, Ф.Достоєвський, Л.Толстой, А.Чехов та ін.

Роль художньої літератури у культурному та суспільному житті ХІХ ст.

Учень (учениця):

називає основні риси та етапи літературного процесу ХІХ ст. (взаємодія романтизму і реалізму, домінування реалізму, поява модерністських явищ).

пояснює особливості соціально-психологічної прози ХІХ ст., роль художньої літератури у культурному та суспільному житті ХІХ ст.;

називає найвизначніших представників соціально-психологічної прози ХІХ ст.;

обґрунтовує твердження про те, що ХІХ ст. є «золотою добою» класичного роману.

^ ТЛ Дає визначення поняття «соціально-психологічна проза».

6

Стендаль (1783-1842). «Червоне і чорне»

Життєвий і творчий шлях письменника. Синтез романтизму й реалізму в його творчості. Роман «^ Червоне і чорне», поєднання в ньому соціально-політичного й психологічного аспектів. Гостра критика режиму Реставрації. Конфлікт головного героя Жульєна Сореля з суспільством як сюжетний стрижень роману. Внутрішня драма героя як наслідок цього конфлікту. Жіночі образи роману. Психологізм творчості Стендаля.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху Стендаля та місце в ньому роману «Червоне і чорне»;

висловлює судження про багатозначність назви роману;

визначає провідні риси характеру Жульєна Сореля та

головні етапи формування його особистості;

порівнює суспільні закони й звичаї у Вер’єрі – Безансоні - Парижі;

розповідає про своєрідність втілення теми кохання у романі;

зіставляє жіночі образи твору;

визначає риси романтизму і реалізму в романі.

^ ТЛ Висловлює судження про жанрові особливості соціально-психологічного роману, а також про психологізм твору.

4

Онорé де БАЛЬЗÁК (1799–1850). “Гобсéк”

Життєвий і творчий шлях письменника. Бальзак і Україна.

Бальзак – видатний французький письменник, за­чинатель соціального реалістичного роману. Поєднання реалістичних і романтичних елементів у його художній системі. «Людська комедія» – грандіозна енциклопедія життя Франції першої половини XIX ст., її проблематика і структура.

Влада золота та її філософія в повісті «Гобсек». Романтичні й реалістичні риси неоднозначного образу «філософа й скнари» Гобсека. Зіставлення образів Фанні Мальво і Анастазі де Ресто. Роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій повісті. Композиція і стиль твору.



Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому повісті «Гобсек»;

характеризує творчість французького письменника Бальзака як визначне явище світової літератури ХІХ ст.;

відзначає зв’язок його життя з Україною;

пояснює, чому «Людську комедію» Бальзака називають “енциклопедією життя Франції першої половини XIX ст.”;

визначає місце повісті «Гобсек» у творчому доробкові Бальзака;

наводить приклади поєд­нання в образі Гобсека елементів реалізму (детальний опис операції позики грошей, точність фіксації кількості відсотків за конкретну фінансову операцію лихваря тощо) і романтизму (самотність і загадковість багатія: достеменно невідомо, хто він, звідки приїхав, де нажив свій величезний капітал);

аналізує особливості втілення мотиву влади золота в повісті «Гобсек»: золото стало новим володарем світу, на зміну владі аристократів іде влада “гобсеків”, капіталістів («Золо­то – ось душа вашого нинішнього суспільства»);

визначає особливості композиції повісті (роль прийому обрамлення: історія про Гобсека «взята в рамку» опису розмови у салоні віконтеси де Гранльє);

характеризує роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій твору (він об’єктивно відтворює події, висловлює власне ставлення до героїв і ситуацій, що створює особливу атмосферу задушевності розмови і вірогідності оповіді);

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

6

Чарльз ДІККЕНС (1812–1870).

«Пригоди Олівера Твіста»

Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Діккенса як одна з вершин англійської літератури, реалістичні та романтичні тенденції у його прозі. Місце роману «Пригоди Олівера Твіста» у творчій спадщині Ч. Діккенса. Гуманізм письменника, його співчуття до принижених і знедолених, передовсім дітей. Засудження жаги до наживи, холодного розрахунку та бездуховності суспільства. Розвінчання, «деромантизація» злочинного світу.

Влучність характеристики різних суспільних верств Англії 30-х років ХІХ ст. Провідні засоби індивідуалізації персонажів. Діккенс як майстер іронії і сарказму. Соціальна дієвість творчості Діккенса.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Пригоди Олівера Твіста»;

характеризує Ч. Діккенса як одного з провідних представників соціальної прози ХІХ ст.;

відзначає випадки поєднання в його творі елементів романтизму і реалізму;

характеризує образи головних героїв твору;

наводить приклади вияву гуманізму письменника, його співчуття до принижених і знедолених, передовсім дітей;

аналізує провідні засоби характеристики різних суспільних верств Англії 30-х років ХІХ ст., а також індивідуалізації персонажів (загострена одноплановість їхньої характеристики, індивідуалізоване мовлення, портрет);

висловлює судження про особливості розвінчання, «деромантизації» злочинного світу.

наводить приклади діккенісівської іронії й сарказму;

розмірковує про соціальну дієвість творчості Діккенса (після публікації роману уряд Англії був змушений створити спеціальну комісію щодо розслідування фактів, наведених у творі).

7

Фéдір ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821–1881). «Злочин і кара».

Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Достоєвського як одна з вершин ро­сійської і всесвітньої літератури. Філософські, етич­ні й естетичні погляди письменника та їхнє втілення в художніх творах.

Роман «Злочин і кара» як утілення нового, полі­фонічного типу художнього мислення. Філософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї твору. Еволюція образу Раскольнікова і розвінчання теорії сильної особис­тості, «надлюдини». Розкриття складності та суперечливості духовного світу людини. Система образів роману, значення і символіка його назви.


Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Злочин і кара»;

називає характерні риси літератури реалізму (правдиве зображення дійсності, аналітичний підхід до зображуваного і т.д.);

визначає творчість російського письменника і філософа Достоєвського як одну з вершин ро­сійської і всесвітньої літератури;

акцентує увагу на значному філософському (розвінчання теорії агресивного індивідуалізму: “тварь я дрожащая или право имею”) і етич­ному (співчуття до «знедолених і ображених») потенціалі роману “Злочин і кара”;

простежує і підтверджує цитатами з тексту еволюцію образу Раскольнікова;

висловлює власні судження щодо теорії сильної особис­тості, “надлюдини” і підтверджує їх прикладами і цитатами з тексту;

розкриває особливості системи образів роману, зокрема – знаходить у Родіона Раскольнікова і Соні Мармеладової спільне (обидва вчинили переступ проти суспільних законів і норм: він став убивцею, а вона – повією) і різне (вона пожертвувала собою заради інших, а він пожертвував іншими заради себе);

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

Висловлює судження щодо символіки назви твору;

^ ТЛ Дає визначення поняття «роман» і його різновидів, зокрема «психологічного роману», «філософського роману».

7

Лев ТОЛСТÓЙ (1828–1910) «Анна Кареніна»

Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Льва Толстого як найповніший вияв можли­востей реалістичної літератури. Духовні й творчі шукання та здобутки письменника.

Роман “Анна Кареніна”. Образи-характери роману, пластичність змалюван­ня і психологічна глибина. Суперечливий образ Анни. Образ Левіна, його автобіографічна складова. Паралелізм у композиції роману, особливості стилю.

“Діалектика душі” толстовських героїв.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Анна Кареніна»;

визначає творчість Л.Толстого як найповніший вияв можли­востей реалістичної літератури;

виділяє ключові епізоди роману (зустріч Анни і Вронського на вокзалі, побачення Анни з сином тощо);

називає основні проблеми твору: роль сім’ї у житті людини (“мысль семейная” /Л.Толстой/); пошуки основ міцних сімейних стосунків (“усі щасливі сім’ї схожі між собою, кожна нещаслива сім’я нещасна по-своєму”); право жінки/чоловіка на життя за порухами власної душі чи обов’язок перед членами своєї сім’ї, передовсім дітьми (доля Сергія Кареніна та маленької Ані) і т.д.;

характеризує образи головних героїв твору в їхній психологічній глибині (насамперед – суперечливий образ Анни; крім того – образи Олексія Кареніна, Стіви Облонського, Вронського, Левіна;

доводить, що проблематика роману “Анна Кареніна” має загальнолюдське значення;

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

^ 2. Традиції і новаторські зрушення в поезії середини – другої половини XIX ст.




1

Загальна характеристика провідних шляхів розвитку поезії сер. ХІХ ст.

Етичні та естетичні засади соціально спрямованої лірики (М.Некрасов). Нові грані романтичного поетичного світу в творчості «пізніх» романтиків (Ш.Бодлера, В.Вітмена, Ф.Тютчева). Принципи «чистого мистецтва» у поезії (група «Парнас», творчість А.Фета).

Світоглядно-естетичні зрушення у мистецтві та літературі. Поняття про декаданс.

Учень (учениця):

розповідає про провідні шляхи розвитку поезії середини-другої половини ХІХ ст.

висловлює власне судження про етичні та естетичні засади соціально спрямованої лірики;

розмірковує про феномен «чистого мистецтва» у поезії, а також про світоглядно-естетичні зрушення у мистецтві та літературі середини – другої половини XIX ст.;


^ ТЛ Дає визначення поняття «декаданс».

2

Микóла НЕКРÁСОВ (1821 – 1877). “О шостій вчора завернув...”; «Роздуми біля парадного під’їзду»; «Трійка»; «На смерть Шевченка».

Життєвий і творчий шлях письменника. Некрасов як «співець страждань народних», перегуки з Шевченком. Поетичне новаторство Некрасова: поєднання поезії з прозою, наближення поетичної мови до розмовної інтонації.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;

пояснює, чому М.Некрасова називають «співцем страждань народних»;

знаходить у його поезіях конкретні приклади вживання розмовної інтонації, народної говірки;

знаходить елементи схожості поезії Миколи Некрасова і Тараса Шевченка;

виразно читає («На смерть Шевченка» – напам’ять) і аналізує вірші М.Некрасова

2

Волт ВÍТМЕН (1819–1892) (Вірші за вибором учителя)

Життєвий і творчий шлях письменника. Вітмен – американський поет-новатор. Зв’язок його поезії з романтичними традиціями та трансценденталізмом. Збірка “Листя трави», її провідні теми й мотиви. Звернення до вільного вірша (верлібру). “Пісня про себе» – програмовий твір поета.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;

пояснює, чому американця Волта Вітмена називають великим поетом-новатором;

пояснює, чому “Пісня про себе» вважається програмовим твором поета (у ній яскраво втілені особливості стилю і світогляду Вітмена);

виразно читає і аналізує вірші В.Вітмена.

ТЛ Дає визначення поняття «верлібр».

3

Шарль БОДЛÉР (1821–1867). «Альбатрос», «Відповідності», «Вечорова гармонія».

Життєвий і творчий шлях письменника. Бодлер – французький поет другої по­ловини XIX ст., пізній романтик і один із зачинателів символізму. Світогляд і естетичні погляди Бодлера і збірка “Квіти зла». Протиставлення дійсності й ідеалу як семантико-образна вісь збірки. Пошуки “сучасної краси», “видобування краси зі зла» в поезії Бодлера.

Традиційність і своєрідність вирішення проблеми “поет і натовп» у поезії “Альбатрос».

Філігранність поетичної техніки, формальна довершеність і сугестивність вірша “Вечорова гармонія”.

Тлумачення предметних образів як “видимих знаків” ідей, почуттів, душевних станів (“Відповідності”).

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника;

розповідає про модерністські зрушення у французькій поезії другої половини ХІХ ст.;

пояснює, що Бодлер був водночас і пізнім романтиком і одним із зачинателів символізму;

характеризує естетичні погляди Бодлера, втілені у збірці «Квіти зла»;

висловлює судження про те, в чому полягає своєрідність вирішення проблеми “поет і натовп” у поезії «Альбатрос»;

пояснює, в чому полягає філігранність поетичної техніки і формальна довершеність вірша “Вечорова гармонія”, завдяки яким художнім засобам зреалізовано його “навіювальний” (сугестивний) вплив на читача/слухача;

наводить приклади втілення рис символізму в поезіях Бодлера;

виразно читає і аналізує вірші Бодлера.

ТЛ Дає визначення понять «символ», «декаданс», «натуралізм», «імпресіонізм», «неоромантизм», «символізм».

4

Із поезії французького символізму

Символізм як літератур­ний напрям останньої третини XIX – початку XX ст. Основні естетичні принципи та поетичне нова­торство символістів.

Поль ВЕРЛÉН (1844–1896). “Забуті арієти», “Так тихо серце плаче...”, “Поетичне мистецтво”.

Артюр РЕМБÓ (1854–1891). “Відчуття”, “П’яний корабель”, “Голосівки”.

Поняття про символ як основ­ний засіб поетичного самовираження, його потрак­тування французькими символістами: спонтанність з’яви, непроясненість і багатозначність, “підказу­вання” смислів і простір для відгадування. Сугéстія (навіювання) як важливий художній засіб симво­лістської поезії. Зняття інформаційно-розповідної функції поетичної мови.

Учень (учениця):

характеризує в найзагальніших рисах символізм як літератур­ний напрям останньої третини XIX – початку XX ст.;

визначає музичність як важливу ознаку віршів Верлена, засіб прямого вираження інтуїтивно-емоційного, несвідомого, настроєвого;

тлумачить поняття сугéстія (навіювання), визначає її як важливий художній засіб симво­лістської поезії (поети-символісти прагнучи передати те, що не висловиш звичайним словом, навіювали невизначене, позбавлене чіткого сенсу й обрисів (“про неясне говорили неясно”);

висловлює судження про причини зменшення питомої ваги інформаційно-розповідної функції поетичної мови у віршах символістів і активізації функції сугестивної;

наводить конкретні приклади використання символів у поезіях Верлена або Рембо (наприклад, п’яний корабель із однойменного вірша А.Рембо) як основ­ного засобу поетичного самовираження, його потрак­тування французькими символістами: спонтанність з’яви, непроясненість і багатозначність, “підказу­вання” смислів і простір для відгадування;

виразно читає і аналізує вірші Верлена й Рембо.

ТЛ Дає визначення понять «символізм», «сугестія».

^ 3. Роман ранньомодерністської доби




5

Емíль ЗОЛЯ (1840 – 1902). «Кар’єра Ругонів».

Життєвий і творчий шлях письменника. Е.Золя – французький письменник, теоретик натуралізму. Цикл романів Золя “Ругон-Маккари” – “природнича й соціальна історія однієї родини в добу Другої імперії”. Роман “Кар’єра Ругонів” як вступ до циклу, визначення в ньому її провідних тем і мотивів.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Кар’єра Ругонів»;

пояснює, що Е.Золя є теоретиком французького натуралізму;

знаходить конкретні ознаки натуралізму (поєднання наукових методів і художніх засобів зображення) в романі: детальний опис походження Ругонів і Маккарів, описи спадкових рис, які передаються від генерації до генерації тощо;

висловлює власне ставлення до героїв і проблем твору, спираючись на текст;

пояснює символіку червоного кольору (орденська стрічка – кров на підборах П’єра Ругона – вогник свічки у вікні помираючого збірника податків).

^ ТЛ Дає визначення поняття «натуралізм».

5

Óскар УÁЙЛЬД (1854–1900). «Портрет Доріана Грея».

Життєвий і творчий шлях письменника. Уайльд – письменник англійського раннього модернізму. Естетизм Уайльда, імпресіоністичність стилю.

«Портрет Доріана Грея» як осереддя творчості письменника, філософсько-естетичні та моральні проблеми твору. Риси інтелектуального роману.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Портрет Доріана Грея»;

пояснює, чому англійця О.Уайльда називають письменником англійського раннього модернізму (передовсім, підкреслюючи естетизм Уайльда, імпресіоністичність стилю);

визначає роман “Портрет Доріана Грея” як осереддя творчості Уайльда: саме в цьому романі риси естетизму, поетизація краси як сенсу й основного завдання мистецтва втілилися найповніше;

характеризує “Портрет Доріана Грея” як інтелектуальний роман і вказує на головні філософсько-естетичні та моральні проблеми твору: співвідношення краси й моралі, чи може краса бути вільною від моралі, як таке вивільнення діє на особистість;

^ ТЛ Дає визначення понять «естетизм», «інтелектуальна проза», «парадокс».

4. Підсумок




2

Узагальнення та систематизація вивченого протя­гом року матеріалу

Учень (учениця):

називає авторів і переказує зміст вивчених протягом року творів;

повторює і систематизує засвоєні протягом навчального року відомості про особливості перебігу світового літературного процесу);

^ ТЛ Дає визначення понять: «верлібр», «декаданс», «естетизм», «імпресіонізм», «інтелектуальна проза», «натуралізм», «неоромантизм», «парадокс», «психологічний роман», «символ», «символізм», «соціально-психологічна проза», «сугестія», «філософський роман».



11 клас

І.1 Рекомендації щодо загального розподілу навчального часу на навчальний рік:

На навчальний рік – 105 год.

На тиждень – 3 год.

На текстуальне вивчення літературних творів, розгляд біографічних відомостей про письменників і огляди періодів (явищ) літературного процесу – 75 год.

На контрольні роботи – 8 год.

На контрольні домашні твори – 2 год.

На роботи з розвитку мовлення – 6 год.

На уроки позакласного читання – 4 год.

Резервний час (10%) – 10 год.


І.2 Рекомендації щодо розподілу навчального часу на контрольні роботи, уроки з розвитку мовлення та позакласного читання (згідно з вимогами МОНУ1):


На навчальний рік

На І семестр

^ На ІІ семестр

8 контрольних робіт {

4 контрольні роботи:

1 письмовий контрольний твір (класний)

3 контрольних роботи (тести або відповіді на питання)

4 контрольні роботи:

1 письмовий контрольний твір (класний)

3 контрольних роботи (тести або відповіді на питання)

2 контрольні домашні твори

1 контрольний домашній твір

1 контрольний домашній твір

Розвиток мовлення – 6 год.

Розвиток мовлення – 3 год. (1 – усний, 2 – письмові)

Розвиток мовлення – 3 год. (2 – усних, 1 – письмовий)

Позакласне читання – 4 год.

Позакласне читання – 2 год.

Позакласне читання – 2 год.


І.3 Рекомендації щодо можливих видів контрольних робіт і контрольних робіт із розвитку мовлення:


1.3.1 Можливі види контрольних робіт:

тестування;

відповіді на запитання;

контрольний літературний диктант;

анкета головного героя;

комбінована контрольна робота тощо;

письмові контрольні твори.


^ 1.3.2 Можливі види контрольних робіт із розвитку мовлення:

добір прислів’їв, крилатих виразів, фразеологічних зворотів, що виражають головну ідею твору;

введення власних описів в інтер’єр, портрет, пейзаж у вже існуючому творі;

усний переказ оповідання, епізоду твору;

твір-характеристика персонажа;написання асоціативного етюду, викликаного певним художнім образом;

написання вітального слова на честь літературного героя, автора тощо;

твір-опис за картиною;

складання тез літературно-критичної статті (параграфа підручника);

підготовка проекту (з можливим використанням мультимедійних технологій) – індивідуального чи колективного – з метою представлення життєвого і творчого шляху, естетичних уподобань письменника тощо;

складання анкети головного героя, цитатних характеристик, конспекту, рецензії, анотації;

написання реферату;

ідейно-художній аналіз літературного твору;

написання листа авторові улюбленої книжки;

інсценізація твору (конкурс на кращу інсценізацію уривка твору) тощо.



^ ІІ. Зміст програми



Год.

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня підготовки учнів

^ 1. Вступ. Із драматургії кінця ХІХ – початку ХХ століть (11 год.)

2

Основні тенденції розвитку драматургії наприкінці XIX – на початку ХХ ст.

«Нова драматургія», її засадничі принципи.

Учень (учениця):

розповідає про основні тенденції розвитку драматургії наприкінці XIX – на початку ХХ ст., зокрема – про «нову драматургію» та її засадничі принципи.

3

Гéнрік ÍБСЕН (1828–1906). «Ляльковий дім»

Життєвий і творчий шлях письменника. Генрік Ібсен – норвезький письменник, зачинатель європейської «нової драматургії». Ево­люція творчості Ібсена, її три основних етапи (роман­тичний, реалістичний і символічний).

«Ляльковий дім» як соціально-психологічна дра­ма, перший завершений твір «нової драми». Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п’єсі. Зав’язка поза межами тексту драми. Аналітична композиція. Відкритий фінал. активізація підтексту. Аналітична композиція п’єси. Новаторство Ібсена-драматурга.

Роль Ібсена в розвитку європейської драматургії («ібсенізм»).

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника та місце в ньому драми «Ляльковий дім»;

пояснює, чому норвежця Генріка Ібсена вважають зачинателем європейської «нової драматургії», новатором сцени;

перелічує та ілюструє прикладами з тексту основні нововведення Ібсена-драматурга: а) перенесення акценту із зовнішньої дії на дію внутрішню; б) посилення уваги до дискусії, гострого зіткнення різних думок і позицій; в) винесення зав’язки конфлікту драми поза межі дії драми; в) активне використання «відкритого фіналу»;

дає визначення п’єси «Ляльковий дім» як соціально-психологічної дра­ми;

називає й ілюструє прикладами з тексту втілення рис «нової драми» в «Ляльковому домі»: а) внутрішня дія; б) «дотекстова» зав’язка конфлікту; в) неоднозначне, дискусійне ставлення до героїв і проблем твору; г) відкритий фінал;

висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.

^ ТЛ Дає визначення поняття «зовнішня і внутрішня дія», «підтекст», ілюструє їх прикладами з п’єси Ібсена «Ляльковий дім».

3

Антóн ЧÉХОВ (1860–1904). «Чайка»

Життєвий і творчий шлях письменника. Чехов – російський письменник. Його творча еволюція, імпресіоністичні риси в пізній прозі та драматургії. Доведення «до віртуозності, до генія звичайного зображення звичайного життя» (В.Розанов). Чехов і Ібсен.

«Чайка» – перша п’єса російської нової драма­тургії. Життєва мета та сенс мистецтва як головні проблеми твору. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п’єсі. Роль підтексту, місткість і виразність деталі. Нова­торство Чехова-драматурга.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника та місце в ньому п’єса «Чайка»;

пояснює, чому Чехова вважають драматургом-новатором;

називає риси, які зближають творчість А.Чехова і Г.Ібсена (інтелектуальний характер драми, відкритий фінал творів тощо);

характеризує головних персонажів п’єси;

визначає провідний конфлікт п’єси (пошук життєвої мети і сенсу мистецтва в зіткненні з реаліями життя).


^ ТЛ Дає визначення поняття «художня деталь».


3

Джордж Бéрнард ШÓУ (1856–1950). «Пігмаліон»

Життєвий і творчий шлях письменника. «Теат­ральна революція» англійського драматурга Шоу, його «драми ідей». Шоу й «ібсенізм».

Комедія «Пігмаліон» і давньогрецький міф про Пігмаліона (сенс назви твору). Динамізм дії і парадоксаль­ність як невід’ємні риси творчості Шоу. Проблема­тика й художні особливості твору, його «філологічний конфлікт» і соціально-дидактична спрямованість. Елайза Дулитл, її шлях від мало привабливої квіткарки-кокні до «чарівної леді». Інтелектуальний характер драматургії Шоу.


Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника та місце в ньому комедії «Пігмаліон»;

пояснює, в чому полягала «теат­ральна революція» англійського драматурга Шоу (розвиток традицій Ібсена, розробка особливого типу драми – «драми ідей»);

аргументує, що конфлікт ідей у комедії «Пігмаліон» утілений як специфічний «філологічний конфлікт» (ідея забезпечення соціальної рівності шляхом оволодіння всіма прошарками суспільства правильною вимовою) і наводить приклади утілення цього конфлікту ідей у комедії «Пігмаліон»;

визначає отримання гуманітарної освіти та формування почуття власної гідності Елайзи Дулитл як її шлях від мало привабливої квіткарки-кокні до «чарівної леді», як підґрунтя для «фантастичного міжкласового стрибка» (Б.Шоу);

пояснює сенс назви твору, зокрема – зв’язки (збіги та відмінності) комедії «Пігмаліон» з давньогрецьким міфом про Пігмаліона;

^ ТЛ. Дає визначення поняття «інтелектуальна драма», «парадокс».

2. Із літератури першої половини ХХ ст. (27 год.)

2

Бурхливий і суперечливий суспільно-історичний розвиток світу в І пол. ХХ ст. (Перша світова війна, революції, тоталітарні режими, Друга світова війна), його неоднозначні зв’язки з культурним і літературним процесом. Зміна світоглядних та естетичних систем. Складність і неоднозначність художнього процесу І пол. ХХ ст. Глибокий структурний переворот в естетичній свідомості та художній творчості, формування нових принципів і структур естетико-художнього мислення та нової системи літературних напрямів, стилів і жанрів.

Модернізм як некласична модель культури, найновіше й найпослідовніше втілення естетико-художнього перевороту ХХ ст. Кардинальні зрушення у світогляді, філософсько-науковому мисленні, формі та змісті творів. Прагнення до витворення нової «художньої мови», адекватної ментальності ХХ ст. Авангардизм 1910-20-их років і здійснювана ним «революція в мистецтві», його основні течії (футуризм, кубізм, дадаїзм, експресіонізм, сюрреалізм). Співвідношення модернізму та авангардизму, їхня естетико-художня спорідненість і специфічні риси.

Доля реалізму в літературі І пол. ХХ ст., його еволюція та модифікації, пошуки нових засобів і форм художнього вираження. Елітарна та масова культура.

Учень (учениця):

визначає розвиток модернізму і авангардизму як провідні тенденції літературного процесу першої половини ХХ століття;


висловлює власне судження про суспільно-історичний розвиток світу в І пол. ХХ ст. та його неоднозначні зв’язки з культурним і літературним процесом;

визначає футуризм, кубізм, дадаїзм, експресіонізм, сюрреалізм як основні течії авангардизму 1910-20-их років;


висловлює судження про долю реалізму в літературі XX ст. (з одного боку – продовження тради­цій літератури попередніх епох, з другого – пошуки нових засобів і форм художнього вира­ження, взаємодія з модернізмом);


розповідає про особливості культурної ситуації в умовах тоталітаризму;


характеризує роздвоєння культурного процесу на два річища (елітарну та масову культуру) як характерну ознаку культурної ситуації ХХ століття.


^ ТЛ Дає визначення понять «авангардизм», «модернізм» (у літературі).

3

Загальна характеристика модерністських явищ у художній прозі першої половини ХХ ст.

Франц Кафка, Джеймс Джойс і Марсель Пруст як заснов­ники («батьки») європейської модерністської прози.

^ Франц КÁФКА (1883–1924). «Перевтілення»

Життєвий і творчий шлях письменника, особливості їхнього взаємозв’язку. Кафка – австрійський письменник-модерніст, його світоглядні та естетичні позиції. Відчуження людини і дегуманізація світу – провідна тема творчості письменника. Міфологізм Кафки як літературна міфотворчість.

Своєрідність світобачення та його художнього втілення в оповіданні «Перевтілення». Грегор Замза та його родина.

Особливості стилю Кафки, специфіка поєднання реальності та міфотворчості «протоколу» і фантасмагорії у його гротесковому художньому світі. Гротеск як ерзац трагіки. Символічний код оповідання.

Учень (учениця):

пояснює, чому Франца Кафку, Джеймса Джойса і Марселя Пруста називають засновниками («батьками») європейської модерністської прози;

характеризує світоглядні та естетичні засади модернізму в літературі, головні художні здобутки «батьків» європейської модерністської прози;

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника та місце в ньому оповідання «Перевтілення»;

називає характерні особливості індивідуального стилю австрійського письменника-модерніста Франца Кафки (поєднанні реальності та міфотворчості; підкреслено буденний, беземоційний опис фантастичних подій; гротескове відтворення трагізму буття «маленької людини»);

висловлює судження про особливості стосунків Грегора з його родиною.


^ ТЛ Дає визначення понять «гротеск», «міфотворчість», «експресіонізм»;

висловлює власне судження про опо­відання-міф.

3

Джеймс ДЖОЙС (1882–1941). «Джакомо Джойс».

Життєвий і творчий шлях письменника. Джойс – ірландський письменник-модерніст, його світоглядні та естетичні позиції. Становлення Джойса («Дублінці», «Портрет художника замолоду»). Джойс та Ірландія, складність позиції письменника.

Харак­терні риси поетики модерністських творів Джойса: «потік свідомості», елемент пародійності та іронічності, яскраво виражена інтертекстуальність. Інтелектуальний характер текстів Джойса, їхня насиченість ремінісценціями та алюзіями (натяками). Психологічне есе «Джакомо Джойс», його автобіографічний характер.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника та місце в ньому психологічного есе «Джакомо Джойс»;

називає та ілюструє прикладами з тексту психологічного есе «Джакомо Джойс» харак­терні риси поетики модерністських творів ірландського письменника Джойса: а) використання техніки «потоку свідомості»; б) наявність елементу пародійності й іронічності; в) інтертекстуальність;

наводить приклади автобіографічної складової есе Джакомо Джойс;

коментує вживання ключової лексики тексту («театр» (лицедійство) – «гра» – «нещирість» – «герб Шекспіра (драматурга, а отже «лицедія»)» тощо) у зв’язку з концепцією Джойса (ідеєю твору).

^ ТЛ Дає визначення понять «потік свідомості», «інтертекстуальність», «алюзія», «ремінісценція».

3

Тóмас МАНН (1875–1955). «Маріо і чарівник».

Життєвий і творчий шлях письменника. Т.Манн – німецький письменник, його світоглядні та естетичні позиції. Ранній роман «Будденброки», його реалістичний характер та структура. Оповідання про митців, трактування в них теми мистецтва і митця. Рух до модерністської літератури (роман «Чарівна гора» та ін.).

Напруженість передвоєнної ситуації в Європі і тривожний настрій новели «Маріо і чарівник». Алегоричність і паралелізм у творі (гіпнотична влада чарівника над натовпом і маніпуляції тоталітарними режимами свідомістю людей). Віра письменника в здатність особистості до збереження свого “я”. Бунт Маріо як провістя звільнення народів світу від загрози тоталітаризму.

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника та місце в ньому новели «Маріо і чарівник»;

пояснює, що Т.Манн – німецький письменник, який піднімав проблеми боротьби з тоталітаризмом;

характеризує головних героїв твору, а також специфіку зіткнення «чарівника» (гіпнотизера) з Маріо;

висловлює особисте ставлення до вчинку Маріо, а також до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.


^ ТЛ Дає визначення поняття «алегорія» і застосовує його до тексту новели «Маріо і чарівник».

6

Михáйло БУЛГÁКОВ (1891–1940). «Майстер і Маргарита».

Життєвий і творчий шлях російського письменника Михайла Булгакова. Булгаков і Київ. Творчий шлях письменника до «внутрішньої еміграції».

Роман «Майстер і Маргарита» як вершина його творчості. Проблематика і система образів твору. Особистість і влада, різні аспекти потрактування проблеми їхніх взаємовідносин. Трагізм долі митця (майстра). «Майстер і Маргарита» як роман-міф, його джерела, трансформація міфічних мотивів. Поєднання реальності та фантастики в романі. «Московські» та «єршалаїмську» розділи твору та художні засоби їхнього зв’язку. Особливості композиції твору Булгакова – «роман у романі».

Учень (учениця):

розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника (зокрема про те, що М.Булгаков народився і виріс у Києві, на Андріївському узвозі є його будинок-музей, а творчість пов’язана з Україною);

висловлює судження про місце роману «Майстер і Маргарита» в творчому доробку письменника;

наводить приклади поєднання автором реального та ірреального в творі;

характеризує проблематику та головних героїв роману;

розповідає про дві частини твору («єршалаїмську» і «московську») та ілюструє прикладами з тексту засоби їхнього зв’язку: стрижневий мотив спеки: з одного боку, нестерпне сонце в Єршалаїмі на межі старої й нової ер, з другого боку – спекота в Москві 1930-х років; повтор однакових речень наприкінці «московських» і на початку «єршалаїмських» частин твору тощо;

висловлює судження про особливості композиції твору Булгакова – «роман у романі» (роман Майстра про Ієшуа як складова роману Булгако