Реферат: Л. П. Кіндзельський – людина ХХ сторіччя

Л. П. Кіндзельський – людина ХХ сторіччя


Іванець Л. Л.

Володарська ЗОШ І – ІІІ ст. №2


Вступ

Відколи існує людство, воно не перестає мріяти про ліки від усіх хвороб. І найбільший інтерес в усі часи проявляє громадськість до тих здобутків медицини, які допомагають відборонятися від найнебезпечніших захворювань, що за різних часів становили найбільшу небезпеку. Сьогодні такими є, зокрема, злоякісні пухлини. У другій половині ХХ століття вони - причина кожної другої смерті. Проблема лишається досить гострою попри визначні успіхи онкології. Мрія про створення вакцини проти раку поки що залишається мрією. Разом з тим медицина вже має в своєму розпорядженні арсенал засобів, завдяки яким виліковують людей, в яких пухлина ще тільки-но виникла.

У світовій онкологічній науці й практиці виокремилися два основних напрями боротьби із злоякісними утвореннями. Перший – профілактика, яка передбачає здоровий спосіб життя, цілковиту відмову від шкідливих звичок, зниження негативного впливу навколишнього середовища, лікування передпухлинних захворювань.

Другий – діагностика ранніх, доклінічних форм хвороби під час масових оглядів.

Останніми десятиріччями вчені всього світу зосереджували увагу на імунній системі, вважаючи, що вона відіграє вирішальну роль, убезпечуючи організм від пухлинних процесів. Уже простежили й пояснили окремі етапи розвитку раку. Впритул підійшли до питання як використовувати досягнення імунології для профілактики та лікування пухлин.

Разом з тим, ключ до діагностики на ранній стадії хвороби так і не знайдено. Зате встановлено: щоб "запустилася" імунна система, в організмі має нагромадитися близько ста тисяч ракових клітин. Виходить, імунна система або припізнюється (бо не реагує на перші ракові клітини), або методи досліджень, якими ми послугуємось, надто грубі й недосконалі.

Крім того, без відповіді залишається поки що й глобальне питання: чому в одних людей злоякісна пухлина виникає, а в інших – ні? Чим це можна пояснити?

Мета і завдання дослідження:

дослідити життя і наукову діяльність уродженця Володарського району Леоніда Петровича Кіндзельського;

у міру можливостей розібрати в суті наукових розробок і досягнень професора Л.П. Кіндзельського;

краще пізнати його як людину, час в який він жив;

глибше зрозуміти проблеми і перспективи сучасної онкології;

поповнити експозицію шкільного музею матеріалами із життя Леоніда Петровича Кіндзельського, адже така експозиція буде служити прикладом, гідним наслідування учнями школи.


^ Родина Кіндзельських

Кіндзельський Леонід Петрович народився 5 серпня 1932 року в селі Рачки Володарського району Київської області в селянській родині. Батько, Петро Андрійович, був сільським ковалем, мати, Ганна Микитівна - рядова колгоспниця. В сім’ї зростало четверо дітей: три сини і дочка, Петро наймолодший. Сім’я дружна, працьовита.

Після закінчення Володарської середньої школи Леонід Петрович вступив до Київського військово-медичного училища, яке закінчив в 1953 році. Три роки служив за фахом в Червоній Армії на території Австрії. Демобілізувавшись із лав армії в 1956 році став студентом Київського медичного інституту. Навчання в інституті поєднував з роботою в лікувальних закладах. Вчився завжди відмінно. Як згадує його двоюрідна сестра, Чумак Надія Степанівна, що на прохання однокурсників, Льоня завжди йшов здавати екзамен останнім в групі тому, що після нього було важко відповідати. Він вражав однокурсників своїми глибокими знаннями, ерудицією. Рівних йому за наполегливістю в освоєнні азів медицини на курсі не було.

Після закінчення в 1962 році медичного інституту з відзнакою одержав призначення на наукову роботу в Київський науково-дослідний інститут гематології і переливання крові, де в 1966 році захистив дисертацію на наукове звання кандидата технічних наук.

Саме тут, в інституті він зустрів свою долю – Звєркову Аллу Семенівну, гематолога, наукового співробітника лабораторії цього ж інституту. Вона стала його вірним другом, співавтором багатьох його праць. Онкогематологія перетворилася на тему їх багаторічних пошуків і досліджень.

Алла Семенівна з 1960 року – кандидат медичних наук, з 1978 року очолила лабораторію гематології та трансфузіології і перебувала на цій посаді до виходу на пенсію. В 1980 році захистила докторську дисертацію, з 1991 року – професор.

У 1986 році неодноразово виїжджала в Поліське та Іванків. У Поліському керувала лабораторією, яка тимчасово була створена для обслуговування евакуйованих з 30 км. зони відчуження. На протязі дня брали аналізи у 80-90 осіб. Деяких госпіталізували у Київ, лікарню №25, Жовтневу лікарню, в

інститут онкології до професора Л.П.Кіндзельського. За роботу в цей період А.С. Звєркова була нагороджена орденом "Дружби народів".

З 1967 року Л.П. Кіндзельський був переведений в Київський МДІ експериментальної та клінічної онкології, де його було обрано старшим науковим співробітником. З 1971 року він працював на посаді старшого наукового співробітника в Київському науково-дослідному рентгенологічному та онкологічному інституті, де з 1973 року по 1986 рік очолював лабораторію променевої патології та експериментальної терапії КНДРОІ. В 1977 році він захистив дисертацію на науковий ступінь доктора медичних наук, а в 1981 році – присвоєно звання професора.

В КНДРОІ вчений створює першу в Україні клініку системних пухлинних захворювань. Водночас з 1978 по 1986 рік Л.П. Кіндзельський є заступником директора з наукової роботи, перебуваючи в той же час на посаді головного радіолога МОЗ України.

Професор Л.П. Кіндзельський видатний онколог-радіолог України і світу, досвідчений як клініцист, так і теоретик. Автор понад 350 наукових праць і низки винаходів. Під його керівництвом виконано 30 кандидатських та 3 докторських дисертації. Серед наукового доробку вченого найважливіше місце займають нові методи ранньої та доклінічної діагностики злоякісних пухлин. Він вперше в Радянському Союзі застосував радіонукліди, розробив оптимізовану схему лікування хворих на системні пухлинні захворювання, зробив великий внесок в діагностику та лікування гострої променевої хвороби. Як головний радіолог України Кіндзельський Л.П. приймав активну участь у масовому обстеженні та лікуванні потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС. При лікуванні 112 хворих на гостру променеву хворобу йому вдалося врятувати 111 осіб. Помер лише один, який отримав дозу опромінення 2500 рад – вона була однозначно смертельною. Операцію йому не робили. Це

визнано міжнародним автобіографічним інститутом як видатні результати світового значення. Багато років Л.П. Кіндзельський очолював Міжвідомчу експертну раду з встановлення причинного зв’язку захворюваності та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, був головою національної комісії з радіаційного захисту.

За наукові досягнення у вивченні онкозахворювань в 1976 році Леоніда Петровича було нагороджено орденом "Знак пошани". А за участь у ліквідації аварії на ЧАЕС Леоніда Петровича у грудні 1986 році було нагороджено орденом "Трудового Червоного Прапора". По підсумках 1995 року наукова громадськість світу визнали професора Л.П. Кіндзельського "Лікарем року – найкращим онкологом світу". Ім’я Леоніда Петровича було занесено у видану в США енциклопедію "500 кращих лікарів світу". Міжнародним автобіографічним інститутом він був визнаним 1996 року "Людиною ХХ сторіччя" (вручено Диплом Честі).

Талановитий лікар і вчений Л.П. Кіндзельський був мужньою людиною. Через значне опромінення під час виконання службових обов’язків в найбільш небезпечний період після вибуху на ЧАЕС Леонід Петрович багато років нездужав. Проте продовжував активно працювати, керуючи надзвичайно складною і відповідальною клінікою. Прикро, але його спіткала хвороба з кола патології, з якою доктор Кіндзельський наполегливо боровся. 19 квітня 1999 року – пішов з життя.

Леонід Петрович Кіндзельський створив власну наукову школу, запровадив принципово нові методи лікування злоякісних лімфопроліферативних захворювань, з’ясував провідні закономірності показників кровотворення в нормі та патології, функціонування трансплантованого кісткового мозку, вивчив основи метаболізму радіонуклідів. Він єдиний в Радянському Союзі знав, чим відрізняється методика лікування лейкозу кісткового мозку від методики лікування наслідків опромінення, почав робити операції по методиці Джорджа Мате. З

11 прооперованих вижили всі. В той час, коли з 13 прооперованих хворих знаменитим американським лікарем Гейлом в Москві вижили двоє.

Він був сином буремного і нещадного ХХ сторіччя, проте його відкриття та передбачення сягають в наступні сторіччя.

В 1964 році в сім’ї Кіндзельських народився син Андрій, який після закінчення середньої школи поступив в Київський медичний інститут, здобув

фах лікаря онколога. Після аварії на ЧАЕС будучи студентом п’ятого курсу медінституту брав участь у ліквідації наслідків аварії.

Нині він живе в США. Теж професор, завідуючий лабораторією при Детройтському університеті.

Таким чином у родині Кіндзельських три професори, три лікарі онкогематологи, три учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.


^ Аварія на ЧАЕС

26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини 40 секунд на четвертому енергоблоці при рівній потужності 7% в ході його планової зупинки несподівано зросла потужність реактора. Почалось інтенсивне випаровування охолоджуючої води і значне утворення пари. Потім почалася реакція взаємодії пари з цирконієм. Це привело до утворення водню і його вибуху. В результаті вибуху почалася пожежа. Приміщення реактора, обладнання, яке в ньому знаходилось, сам реактор і його активна зона отримали значні пошкодження. Це привело до виходу осколків поділу за межі станції. Під час аварії ланцюгова реакція була зупинена.

Викид радіоактивності пройшов на висоту приблизно 1 км. Рівень активності у викиді визначається головним чином короткоживучими ізотопами. Основну їх долю становив йод-131, який мав період напіврозпаду. Крім йоду в повітря попала велика частину стронцію, плутонію, цезію та інш. Із 192т. ядерного палива, яке знаходилося в реакторі четвертого блоку, 4% було викинуто в повітря протягом 10 днів. З урахуванням розпаду сумарний викид радіоактивних речовин становить 50млн.кюрі. Це рівнозначно наслідкам вибуху більш як 500 атомних бомб, подібних до тих, які скинули в 1945 році американці на японське місто Хіросімо. Хмара, яка виникла над ЧАЕС, під дією вітру посунулась на північ, накривши Українське Полісся, південні і східні районі Білорусі, західні області Росії.

Через кілька днів після катастрофи радіоактивні викиди були виявлені на території Швеції та Фінляндії, а згодом - Польщі, Німеччини, Франції.

Радіоактивного забруднення зазнали величезні території площею 50тис.км.кв. у 74 районах 12 областей на площі яких розташовані 294 населених пункти.


^ Перші дні після аварії на ЧАЕС

Уже в неділю, 27 квітня надвечір, повертаючись до Києва, з Ірпеня, від пасажирів електрички почув Кіндзельський: щось скоїлося на АЕС. Телефона вдома не мав. З Міністерства охорони здоров’я по нього вже приїжджала "швидка". Значить , не балачки.? Але нічого певного не знали і в Міністерстві… Того ж вечора Леонід Петрович розпочав власну розвідку. Фахівців з свого інституту, гематологів обласної лікарні відрядив у напрямку станції, автомашину санітарно - епідеміологічної служби – на київські вулиці. На АЕС, навіть у Чорнобиль, лікарі не пробилися, але привезли з траси "розвіддані": на автомобільній гумі, власному одязі. Після спеціальної обробки, повторної всю ніч, рівень радіаційного забруднення на них майже не зменшився. Виходить, на волі, довго живуть ізотопи? Коли так, ймовірно найгірше: з "казана" вилетіло атомне паливо.

У штабі цивільної оборони міркування професора Кіндзельського зустріли обурено: "Провокація!" З ЧАЕС, від урядової комісії, - жодних повідомлень для медиків, як і раніше , не надходило. Що ж, професор, прихопивши новенький багатоканальний дозиметр виробництва ФРН, - до машини, на Прип’ять. По дорозі зупинили зустрічний молоковоз, поміряли колеса. Два з половиною рентгена. Під самою цистерною з молоком.

Й сліду комісії в Прип’яті не було. Зате зустрівся знайомий з місцевої медчастини, допоміг розшукати начальника станційної служби радіаційної безпеки. На зайві слова у Кіндзельського не було часу: "Розкажи правду". І той без зволікань: "Блок розвалений, реактор злетів". Для наочності намалював картину гілочкою на піску. Імпортний дозиметр тим часом показував усю таблицю Менделєєва.

Отак головний радіолог республіки, нарешті, дізнався, що сталося на Чорнобильській атомній. З ініціативи Кіндзельського всі радіологічні лабораторії системи охорони здоров’я тієї ж ночі були переключені на контроль радіаційної обстановки в усіх областях республіки. Сам він з дозиметристом "обнишпорили" територію нинішньої зони відчуження. Щодня подавав інформацію урядовій комісії, щодня був змушений


обстоювати очевидне, в тому числі – необхідність термінової евакуації Чорнобильського району. З нею зволікали. Першого травня, коли над Чорнобилем і навколишніми селами майоріли святкові прапори, гриміли марші, Кіндзельський довідався: до інституту привозять опромінених. І другого травня знову був в Києві. За його висловом: "з’явився" на перший обхід".

- Як тільки трапилась чорнобильська аварія, - говорить відомий український вчений – радіобіолог, - в моїй лабораторії лічильники відразу показали підвищення радіоактивності. Так от, замість того, щоб нам пояснити, що відбулося (ми, радіологи, могли б дати рекомендації населенню), у нас… опечатали лічильники. Нам сказали, те, що відбулось в Чорнобилі, є цілком секретним. І далі пішла хвиля засекречування. Виявилося: простіше приховувати, ніж розв’язувати проблему. Люди, мовляв, уже одержали дозу і тепер нічого не поробиш: треба засекретити, щоб не було паніки.

Проте були люди, які, хоч і здалеку вважали своє розуміння обставин єдино правильним, беззастережно приймали категоричні рішення. Це завідуючий відділенням системних пухлинних захворювань і одночасно головний радіолог країни професор Л. П. Кіндзельський, заступник директора по науці професор В. Л. Ганул та інші. Не маючи конкретних чітких повідомлень про справжній стан справ на ЧАЕС, володіючи оперативними даними по стану радіоактивності повітря, вони зразу ж здогадалися, що сталося в Чорнобилі. Вчені-клініцисти повели цілеспрямований бій з безжалісною радіаційною руйнацією, в той час, коли керівництво намагалося перетворити їх … на конспіраторів.


^ Як лікували героїв Чорнобиля.

(Із спогадів Кіндзельського Л.П.)

- Уражених ми почали приймати вранці. Що прибудуть, довідалися напередодні. Два відділення встигли відразу обладнати, підготували антибіотики, ентеросорбенти, білки. Розуміли, що, насамперед зустрінемося з ураженнями крові. Я звільнив третє відділення, своє, воно за медичною специфікою – поміж гематологією і онкологією.

Першого ж дня прибуло близько ста дорослих і дітей. Так, одразу й були діти. Доз опромінення ми не знали. На колесах автомашин, які приходили до інституту прямо з Прип’яті та АЕС, було до одного рентгена. Грізна цифра, жодних ілюзій щодо стану пацієнтів не залишала. Для себе ми їх поділити умовно – за місцем перебування. Міркували, якщо людина перебувала на АЕС, то рівень опромінення буде найвищим. Енергетики, пожежники, водії, справді, мали дуже тяжкі ураження. Проте ми зіткнулися і з проявами великих доз радіоактивного впливу у людей, які не мали відношення до станції. Був такий випадок. Привезли до нас жінку з опіками на ногах. Страшна була картина…

Жінка у вихідні дні в лісі відпочивала. Молодці гематологи, за півтори доби знайшли їй донора для пересадки.

- 26 квітня… А день же який видався! Теплинь, і дощик приємний накрапав… Я сам квітинку на дачі залюбки порався, без сорочки, у шортах…

Висновки радіологів свідчили: належить включатися в лікування серйозних поразок. Потрібно було підготуватися до прийому хворих, перепрофілювати ряд служб. Адже саме наш інститут, через свою специфіку, володів досвідом в боротьбі з променевими пошкодженнями. І разом, з тим, було цілком зрозуміло, що багато що доведеться вирішувати знов. Перші спеціалізовані ліжка були розгорнені у відділенні лікарської терапії, керованому. Л. С. Гутирою, Потім до нових функцій приступила клініка системних захворювань.

- Що було головним в медичному аспекті? - замислюється професор

Л. П. Кіндзельській: - Протистояння інфекційним ускладненням, бо природні захисні сили наших пацієнтів були різко понижені. У всіх палатах був забезпечений максимум стерильності, вдень і вночі працювали бактеріцидні лампи, були застосовані інгаляції для збереження слизистих оболонок і т.п. При цьому ми прагнули не вдаватися до антибіотиків. Адже не можна було пригнічувати корисну мікробну флору. Та і крайній резерв був потрібен.

Словом, в клінічному плані робилося все необхідне. Та все ж стан деяких хворих неухильно погіршувався. Група пацієнтів викликала у нас велику тривогу: це була виражена стадія променевої хвороби.

Клініка перейшла на цілодобовий режим.. Співробітники, серед них лікарі Н. А. Томіліна, С. А. Сивкович, Л. Л. Злочевська, В. Д. Усатенко, медичні сестри І. Н. Береснева і А. Г. Пашковська практично не покидали її. Адже стало ясно - потрібні переливання фракцій крові, а в деяких випадках - пересадка кісткового мозку, безперервна лабораторна і клінічна оцінка ситуації. Величезну роботу проводили заступник директора інституту хірург В. Л. Ганул і заступник головного лікаря Н. М. Бондар.

Хотілося б підкреслити, що доручена нам справа стала святою і непорушною і для багатьох інших медичних центрів міста - продовжує Л. П Кіндзельській - у гарячу лінію порятунку включається директор інституту гематології і переливання крові професор Н. Т. Терехов, наукові співробітники Л. І. Тимошенко, В. І. Клименко, Р. І. Когут, лабораторія "консервації кісткового мозку, очолювана членом-кореспондентом АН УРСР С. С. Лавріком, головний, лікар станції переливання крові І. І. Кучер, інші фахівці-гематологи. Препарати крові поступали безперебійно у будь-який час дня і ночі.

Потрібні білизна і різний інвентар - і ось стараннями начальника управління медичного постачання МЗ УРСР О. М. Михайлевського все доставляється в лічені години. Можливе і неможливе робить начальник Головного аптечного управління Д. С. Волох - жодного дня клініка не відчуває дефіциту в будь-яких ліках, фарбниках для аналізів і т.п. Директор інституту епідеміології і інфекційних хвороб А. Ф. Фролов бере на себе посилення бактеріологічною контролю.

Щоб спробувати допомогти шоферу Р. Н. Бурчаку, лікар Б. М. Байтман дає кров для прямого переливання. На жаль, зрушення незначні. І тоді водію, що двічі добровільно виїжджав в зону реактора, пересаджують консервований кістковий мозок. І справа починає поліпшуватися.

У палатах, не дивлячись ні на що, панує дух згуртованості. Пацієнти протиставляють хворобі силу характеру. Прийом ліків, складні маніпуляції - тут діє злагоджений графік. Але необхідні і інші заходи. Щоб нейтралізувати інтоксикацію, прискорити виведення ізотопів, за ініціативою завідувача відділенням інтенсивної терапії В. А. Лисецького широко вводиться гемосорбція - очищення крові.

Справжнім комісаром клініки стає секретар партійної організацій інституту В. Н. Діденко. Тут часто бувають заступники міністра охорони здоров'я А. Н. Зелінській і П. Р. Отрощенко. І приходить думка - гостро потрібен і моральний поштовх. На прохання директора інституту в універмазі "Україна" підбирають костюми, сорочки, взуття, носові хустки, гребінці для пацієнтів. І не тільки з тієї причини, що їх власний одяг сильно "забруднений". Костюми - кращі з тих, що є, - ретельно вибираються за міркою. Притому, що відбулося, лікарня в можливо меншому ступені повинна нагадувати лікарню - така формула. І люди оцінюють ці старання.

- Якщо для нас не жаліють костюми ціною в двісті крб. кожен; означає, і шанси на життя не так вже і малі, - говорить в ці хвилини старший інженер пожежної частини А. І. Панченко.

Проводжаючи в санаторій Григорія Микитовича Бурчака, дивлячись на його усмішку, на обвітрене обличчя робочої людини, - згадує Леонід Петрович, - відчуваючи енергію його рухів і ходи, я подумав: ради таких миттєвостей і існує медицина.


^ Лікарський подвиг професора Л. П. Кіндзельського

Про видатні досягнення українських вчених – онкологів в діагностиці і лікуванні променевої хвороби більше знають за кордоном, ніж в нашій країні: доповіді Л. П. Кіндзельського з трепетом слухали в європейських столицях, а біографічний інститут в США присудив в 1996 році київському ученому воістину високе звання – Людина XX століття. Номер його почесного диплома - 490. У світлі цього визнання усвідомлюєш, що вітчизняний титул Леоніда Петровича - Заслужений діяч науки і техніки України - тільки вельми нейтральна констатація його особистого внеску в радіаційну медицину. Втім, і тоді, як і тепер, професор веде бої не ради слави, а ради життя. І тут ні грана перебільшення.

До драматичного поєдинку в чорнобильські дні Л. П. Кіндзельський, в той період головний радіолог Мінохоронздоров'я України, готувався, по суті, протягом всього свого наукового життя. А почати треба, мабуть, з того, що до точної і наполегливої праці майбутнього доктора привчила професія батька-коваля. Л. Кіндзельський закінчив медичне училище, декілька років служив в армії, офіцером медичної служби. Диплом лікаря, завершивши навчання в Київському медичному інституті, одержав, вже маючи неабиякий житейський і практичний досвід, в 1962 році. Леонід чудово вчився, але, оскільки у нього не було впливових родичів-лікарів, в осягненні науки і відповідних звань його не рухав ніхто. Словом, його шлях - шлях поза якими-небудь протекціями. Чи варто говорити, що Кіндзельський з його винятковими здібностями і твердим характером представляв певну кар'єрну небезпеку для деяких кандидатів наук - керівників тих або інших наукових підрозділів. Звичайно начальники подібного типу прагнуть, прямо або побічно, перешкоджати отриманню підлеглим докторського вченого ступеня. В усякому разі, Леоніда Петровича намагалися блокувати саме так. Вже будучи кандидатом наук, він протягом п'яти років залишався молодшим науковим співробітником. Та все ж приховане бажання деяких осіб


пригальмувати, як їм здавалося, наукові домагання конкурента, вилилося у вирішальні переваги Кіндзельсько, якщо порівнювати етапи його біографії із

стандартом. Феномен полягає, в тому, що в боротьбі і переміщеннях він освоїв три складні і такі необхідні для лікування пухлин дисципліни - гематологію, радіологію і онкологію, а київські інститути, які досліджували і вивчали ці гілки сучасної медицини, - його рідні стіни, його стихія.

Але все ж таки символічні клінічні брами довго залишалися лише напіввідкритими для нього, поки в 1971 році, за ініціативою Комітету з науки

і техніки СРСР, Л. Кіндзельському не запропонували на базі київських інститутів онкології організувати і очолити фундаментальну лабораторію по дослідженню нових протипухлинних і протилейкозних препаратів. Передбачалося, що в лабораторії буде двадцять наукових співробітників. Мабуть, якби почин все ж таки відбувся, ми б мали нині ефективнішу протипухлинну палітру. Проте, у зв'язку з реорганізацією інститутів, плідна ідея так і не реалізувалася.

А доля і покликання, як би випробовуючи його вибір, направили талант і проникливість Леоніда Петровича по іншій, такій необхідній для хворих практичній лікарській стежці. У 1977 році він захистив докторську дисертацію, яка стосувалася диференціації кісткових пухлин і пухлин кісткового мозку, а через рік очолив, у складі онкологічного і радіорентгенологічного інституту, першу в Радянському Союзі клініку системних пухлинних захворювань і більше 20 років професор і його колеги вели тут тяжку боротьбу з хворобами, добиваючись в певних випадках вражаючих успіхів. Адже до життя і здоров’я вернулись тисячі людей, чимало жінок стали матерями – наскільки добре вилікувалися.

Особливості цієї патології полягають, перш за все, в складності діагностики. Тут необхідні і так звані рутинні аналізи, і спеціальні дослідження крові, кісткового мозку і пухлинної тканини з використанням дуже тонких методик. Все виконувалося переважно своїми засобами.


^ Професійна мужність

Леонід Петрович ніколи не дбав про «та­белі про ранги»: і науковому, і медико-адміністративному, піднятися вище йому не су­дилося. Десь у той час готувалися чергові ви­бори до Академії наук. Після Чорнобиль­ської аварії список членкорів та академіків не можна було не поповнити медиком, який професійно знається на тому, як іонізуюче випромінювання впливає на людей і чим можна зарадити опроміненим. До списку кандидатів адміністратори від медицини й науки внесли... рентгенолога. Професійна різниця між радіологом і рентгенологом приблизно така ж, як між отоларингологом і гінекологом.

Кіндзельський в академію не потрапив. Ні в ту, радянську, названу нині Національною академією наук України, ані в Академію медичних наук України, створену вже після проголошення незалежності. До останньої, до речі, обрали А. Романенка, котрий очолював Міністерство охорони здоров'я 1986 р. Напевно, за про­фесійну мужність, яку він виявив, радячи у своїх телевізійних виступах боротися з ра­діацією шляхом закривання кватирок.

До речі, про професійну мужність. Коли діячі з ЦК КПУ, які редагували рекомендації закривати кватирки й стирати пил, скомпрометували Романенка як міністра охорони здоров'я остаточно, постало питан­ня про його наступника. За всіма парамет­рами — досвід, компетентність, масштаб­ність мислення — на цю посаду пророкува­ли першого заступника А. Сердюка. Але на одній з прес-конференцій у Міністерстві охорони здоров'я, коли професійні брехуни від медицини вже втомилися втовкмачува­ти журналістам, що радіофобія небезпечні­ша за радіонукліди, Андрій Михайлович вийшов на трибуну і сказав, що Чорнобиль­ська аварія матиме виключно важкі наслід­ки для здоров'я народу й ці наслідки в ура­жених районах із часом зростатимуть.

Тоді міністром призначили наймолод­шого із заступників —

Ю. Спіженка. Слід сказати, Юрій Прокопович не виправдав ви­явленої до нього високої довіри щодо виконання ролі слухняного хлопчика на побігеньках. І буквально днів за 10—15 після призначення, під час першого ж закордон­ного відрядження, до Швейцарії, дав прес-конфе­ренцію, на котрій заявив, що найстрашні­ші наслідки аварії на ЧАЕС ще попереду і що українські медики розраховують на допомогу міжнародної медичної спільноти. Невідомо, скільки разів викликали Спіжен­ка у будинок ЦК на Орджонікідзе, де ни­ні розташовується адміністрація Прези­дента, але лінію він і далі гнув стару. Спіженкові слід віддати належ­не — його потім багато в чому звинувачу­вали, але ніхто не скаже, що він брехав про наслідки Чорнобиля.

- Такий був час. Чесно кажучи, якийсь не такий — невловно фантасмагоричний, - згадує Пустовійт В.П. - І в моїй особистій пам'яті у спогадах про той час ім'я Леоніда Кіндзельського зано­товано окремим рядком. Люди, як і їхні долі, не порівнянні. Але все-таки. Якщо медики, які чесно виступали на прес-кон­ференціях, ризикували тільки посадами, то Кіндзельський, чесно виконуючи свій обов'язок в операційній, ризикував усім: посадою, вченим ступенем, свободою...

Головний радіолог Міністерства охоро­ни здоров'я, він очолював відділення у Київському науково-дослідному рентгенологічному та онкологічному інституті. І до нього в клініку госпіталізували части­ну пожежних, опромінених під час гасін­ня пожежі на четвертому блоці ЧАЕС. Час­тину постраждалих відвезли до Москви.

Тут слід згадати, що лікареві надано право обирати тактику лікування. Але він же несе повну відповідальність за його ре­зультати.

Це була не перша в світі аварія на атомній електростанції. І Кіндзельський знав, чим, приміром, відрізняється мето­дика лікування лейкозу кісткового мозку від методики лікування наслідків опромі­нення, застосованої Джорджем Мате піс­ля аварії на югославській АЕС 1968 року. В обох випадках пригнічується кровотвор­на функція кісткового мозку. Тільки при лейкозі злоякісні клітини поступово ви­тісняють здорові. Тому, якщо злоякісний процес пішов, то кістковий мозок дово­диться видаляти повністю. А при опромі­ненні, якщо доза не була смертельною, кровотворні клітини пригнічуються, але можуть відновитися.

Кіндзельський поклав в основу мето­дику Джорджа Мате. Він не видаляв у постраждалих кістковий мозок, а «підсад­жував» донорський. Останній зрештою відторгався, але за цей час встигав відно­вити свої кровотворні функції рідний.

- Тоді, у червні 1986 р., коли я за завдан­ням головного редактора «Науки і суспільства» Ю.Г. Романюка брав у нього інтерв'ю в його клініці, Леонід Петрович справляв сильне враження. Смертельно втомлена й абсолютно спокійна людина. Це була врів­новаженість фахівця, який прийняв пра­вильне рішення і рішуче втілює його в жит­тя. Напевне, так виглядали стройові коман­дири на війні, тримаючи свою ділянку

фронту, коли попереду перли танки, а зза­ду заходилися в істериці штабні психопати.

Враження виявилося правильним. То­ді ж, 1986-го, Кіндзельський згадав, що він колишній офіцер. І вже пізніше, через декілька років, розказав, яку сцену йому влаштували візитери з головного медич­ного штабу — Міністерства охорони здо­ров'я СРСР — в одному з люксів готелю «Жовтневий», що належав ЦК КПУ. Він навіть назвав прізвища тих високопостав­лених чиновників, котрі вимагали, аби він змінив методику лікування. Він відмо­вився. Тоді вони йому пообіцяли: якщо смертність серед чорнобильських пожеж­них у його клініці буде вищою, аніж у мос­ковських, він розпрощається не тільки з докторським ступенем, але й із свободою.

У його клініці смертність виявилась значно нижчою.

У Москві було 107 хворих на гостру променеву хворобу, у Києві – 112, у Москві пересадку кісткового мозку зробили 13, 11 з них незабаром померли. У Києві – 11, вижили всі. І дозу опромінення пацієнти Кіндзельського дістали не меншу – це були зокрема, пожежні того ж караулу Правика. Дози опромінення яких перевищували 600 рад. Помер у Кіндзельського лише один опромінений, доза тотального опромінення котрого оцінювалася приблизно в 2500 рад - вона є однозначно смертельною. Пересадку йому не робили.


^ Уроки Чорнобиля користуються попитом. За кордоном…

(Із спогадів Кіндзельського Л.П.)

- Аварія на атомній станції була не перша в світі аварія на атомній станції. Мені, наприклад, давно добре відомо, чим відрізняється методика лікування лейкозу кісткового мозку від методики лікування наслідків опромінювання, застосованої Джорджем Мате після аварії на югославській АЕС в 1968 році. Та і власні напрацювання у мене як гематолога були.

Працювали ми в умовах, коли зволікання було смерті подібно, в буквальному розумінні. Правильно поставити діагноз, підшукати потенційних донорів, налагодити виведення з організму постраждалих ізотопів за допомогою ентеросорбциі, гемосорбциі, створити "прикриття", застрахувати хворих від інфекцій, - все це робилося, що називається, "сько". Про сон, про відпочинок забували: все було підпорядковано завданню не допустити ускладнень променевої хвороби, запобігти, попередити їх. У цьому полягало нововведення нашого підходу до лікування: не усувати ускладнення, а не допустити їх. І те, що ми вживали заходи негайно, врятовувало життя наших пацієнтів: з 115, доставлених до нас з гострою променевою хворобою, вдалося врятувати 114 (лише один, що одержав дозу близько 2500 радий, однозначно смертельну, загинув). ...Врятовані життя. Яка нагорода порівняється з цим! А паралельно ми проводили поглиблені дослідження, включаючи електронну мікроскопію. Наші напрацювання, спостереження тих днів - цінний, унікальний арсенал наукових даних. І те, що я нагороджений дипломом - це визнання нашої роботи, наших досягнень, всього, що ми зробили після аварії: і в перші дні, і пізніше.

- Чорнобильська катастрофа не помилувала не тільки атомників і пожежників - всіх, хто був біля реактора в ті дні. Вона не обійшла стороною ні дитини, ні старого, дісталося, кажучи словами поета, "I мертвим і живим і ненародженим". В даному випадку - це не метафора: у Україні постраждало десь близько п'яти з половиною мільйона чоловік, зокрема ті, що ще і дійсно не

народилися до моменту аварії. Радіологічна і медична науки не знали


катастрофи такого масштабу. Не знають повною мірою і сьогодні, як відгукнеться все це надалі, адже йде накладення генетичних відхилень, загрожує важкими наслідками для популяції в цілому. Запобігання цим наслідкам - завдання наукових досліджень, які ми продовжуємо і сьогодні, пам'ятаючи про майбутнє.

Звичайно, перебіг променевої хвороби, зміни в організмі під впливом опромінювання і ізотопів вивчалися і до нас, але описані вони, як мовиться, в стилі "ретро": що було, що відбулося. У нас же все було зафіксовано, можна сказати, у момент поразки. Ми бачили, що відбувалося із слизистими, кров'ю ліквідаторів і жителів забрудненої зони. І те, що встигли і зуміли знайти вірні напрями в лікуванні цих хвороб, мало не тільки життєво важливе значення в той момент, це - досвід і на майбутнє. Адже ніхто не застрахований, що десь, коли-небудь щось подібне не повториться, вірно? А у нас вже є напрацювання, як рятувати людей, як уникнути згубних наслідків, як захистити потерпілих від ускладнень, як уникнути упущень. Не випадково після того, як я побував в Сполучених Штатах і виступив там з декількома доповідями, лекціями, повідомленнями, мене буквально засипали листами з повторними запрошеннями.

Таких даних, як у нас, немає ні у кого в світі, тому і інтерес до них надзвичайно великий. З чиєї сторони? Канадців, англійців, італійців, чехів і словаків, китайців. Я об'їздив практично всю Європу, і усюди незмінно зустрічав високий інтерес до наших даних. Ще б! Зараз мене запросили до Парижа на конференцію, де прийнята моя доповідь по клініко-генетичних дослідженнях в пост чорнобильський період. Прийшло запрошення з Італії. У Китаї намічається з'їзд онкологів, і одне із засідань буде присвячене урокам Чорнобиля.

А його немає, цього попиту. У мене в шафі лежать унікальні, але, на жаль, незатребувані матеріали. Адже, виїжджаючи за кордон, я далеко не все

викладаю зарубіжним колегам, багато що залишається в "запасниках": я все ще сподіваюся, що колись і у нас зацікавляться цими напрацюваннями. У перші роки прагнув якось опублікувати, обнародувати те, що вважав найцікавішим, звертався в різні союзні журнали, видавництва. Але... під будь-якими приводами мої пропозиції відхилялися. Те ж і сьогодні, вже в наших, незалежних виданнях. Поступово мій запал став затухати, а повсякденні турботи, робота відсунули цю затію на останній план: не бачу перспективи стукати в закриті двері. Більш того, напередодні сумного чорнобильського "ювілею" проводилася у нас конференція, присвячена цій даті, так мене не тільки не запросили на неї, але навіть не повідомили про цей захід. Тим часом, до мене і сьогодні поступають найважливіші дані, оскільки доводиться мати справу з потерпілими в результаті катастрофи. До нас поступає дуже багато історій хвороб, що відображають динаміку захворюваності людей, що брали участь в ліквідації наслідків аварії, що проживали і проживають на забруднених територіях.

Знайомство з цими історіями не може не викликати тривоги: збільшилося число судинних, серцевих патологій, онкозахворювань, "помолодшали" інфаркт і інсульт; у людей різко знизилася опірність до інфекцій, протипухлинний захист.

Як виводити ізотопи, радіонукліди з організму, як підвищити захисні можливості його? Ці питання чекають відповідей