Реферат: Бути щасливим щастям інших – ось справжня благодать І земний ідеал життя кожного, хто обирає лікарську професію

Бути щасливим щастям інших – ось справжня

благодать і земний ідеал життя кожного,

хто обирає лікарську професію.

М.І. Пирогов

Хірургія – це один із основних розділів клінічної медицини, що вивчає хвороби та ушкодження, для діагностики і лікування яких використовуються методи та прийоми, об’єднані єдиним терміном –хірургічна операція.

У перекладі з грецької хірургія («cher» - рука, «ergon» – дія) означає рукодія, ремесло. Раніше хірурги не були лікарями. Їх, що займалися нижчим, ручним ремеслом, лікарі не допускали у свою касту. Пройшло багато часу, поки хірургія, переборовши багато труднощів і перешкод, була визнана наукою, а хірурги перестали бути тільки «рукодіями». Поступово виділилася каста лікарів, які сконцентрували в собі народний досвід лікування, збагатили його науковими знаннями своєї епохи, ставши власниками мистецтва лікувати внутрішні хвороби. Хоча термін «хірургія» означає рукодія, сучасний хірург повинен працювати не тільки руками. Він має бути, насамперед, освіченим, вміти розпізнавати багато захворювань як у своєї, так і в ряді суміжних ділянок. Сучасні хірурги ясно усвідомили і зрозуміли, що операція, тобто сама «рукодія», – тільки епізод у житті хворого, у складному плані його лікування, оскільки хірургу варто приділяти належну увагу хворому як у доопераційному, так і в післяопераційному періоді, визначати показання і протипоказання до операції.

Наприклад, деякі люди хворіють на геморой. Це таке захворювання, коли в людини на ділянці заднього проходу розширюються венозні вузли, які викликають у хворого ряд неприємних відчуттів, що заважають йому жити і працювати. Наявність такого захворювання в звичайних умовах само по собі є показанням до операції, особливо, якщо ця хвороба супроводжується частими кровотечами. Але уявимо собі хворого гемороєм, що страждає одночасно гіпертонією, тобто хворобою, що характеризується підвищенням кров'яного тиску і також викликає ряд інших, дуже неприємних відчуттів і страждань. Якщо докладно розпитати хворого, то в деяких випадках гемороїдальна кровотеча, що з'являється час від часу, полегшує його важкий стан, обумовлений гіпертонією: зменшуються головні болі, поліпшується загальний стан, самопочуття, працездатність. Якщо оперувати такого хворого, то знищення умов, що сприяють періодичному невеликому кровопусканню з організму, зменшення його високого кров'яного тиску, можуть значно погіршити стан хворого і створити погрозу його життю. Зрозуміло, що при перерахованих умовах у даний момент мається явне протипоказання до проведення оперативного втручання з приводу геморою. Варто пам'ятати, що потрібно строго ставити показання до операції, розраховувати сили хворого з вагою оперативного втручання. Вчасно зупинити підняту для оперативного втручання руку не менша заслуга, ніж цією же мистецькою рукою зробити блискучу операцію.

Однак сучасний хірург – це не тільки і не стільки маніпулятор, що працює руками, скільки фахівець, який має значний масив спеціальних знань та умінь, володіє складною медичною технікою, яка застосовується як на діагностичному етапі, так і на різних етапах лікування, в тому числі і хірургічного.

Повернемося до визначення нашої дисципліни. Загальна хірургія вивчає загальні питання хірургії. Ми повинні довідатися, що таке запальний процес, пухлина з хірургічної точки зору, навчитися розуміти хірургічний патологічний процес, особливості його виникнення і розвитку, розпізнавати його, а також вивчати принципи профілактики і лікувального впливу на цей процес.

Сюди ж входять елементи пропедевтики, оскільки ми маємо навчити вас прийомам обстеження хірургічного хворого, навичкам хірургічної роботи: надання першої допомоги, накладання пов'язок, правила поводження в хірургічних умовах тощо.

З перших кроків у клініці ви повинні запам'ятати одну дуже важливу ангіому, що повинна стати для вас непорушною істиною на все життя: лікар узагалі, а хірург зокрема лікує не хворобу, а хворого. Не можна лікувати перелом ноги, а лікують хворого Іванова, з переломом ноги. А в цього хворого є цілий ряд особливостей, відмінних від хворого Петрова з таким же переломом ноги.

Кілька слів про працю хірурга. Цим питанням у свій час займався професор Хесин. Він висловив такі думки: якщо раніше вважалося, що розумова праця полягає, головним чином, у витраті енергії мозку і нервів, а фізична пов'язана з роботою мускулів, то для сучасних уявлень стомлення при фізичній праці обумовлюється не стільки стомленням м'язів, скільки стомленням нервів, центральної нервової системи.

Якщо проаналізувати працю хірурга, то ми повинні визначити такі особливості: напруга нервової системи; фізична стомлюваність; особливості санітарних умов (вдихання парів наркотичних речовин, випарів газів і т.п.); небезпека ушкоджень і зараження і особливість розпорядку роботи (виклики по ночах для надання екстреної допомоги, добові чергування і т.п.). До цього варто ще додати стан напруги хірурга у зв'язку з важким післяопераційним періодом у деяких хворих, переживання, пов'язані з невдалими результатами операцій або смертю деяких хворих тощо.

Якими ж якостями повинен володіти хірург? Відомий хірург Купер говорив: «Сучасний хірург повинен мати «жіночу руку, орлине око і левине серце».

Хірург, звичайно, не повинен бути жорстоким ні в якому разі. Жорстокість і лікування – поняття, що взаємно виключають один одного. Хірург має любити свого хворого. Важко уявити собі хірурга, який уночі не відвідує свого важкого хворого, який, приходячи ранком на роботу, не зайде, в першу чергу, до оперованого їм напередодні, який не переживає своєї невдачі, а також смерті свого хворого.

Хірург має бути фізично здоровою, витривалою людиною. Іноді приходиться довго знаходитися біля операційного столу, застосовувати значні фізичні зусилля при виконанні того чи іншого оперативного втручання, не висипатися і т.п. Це під силу тільки здоровій людині. Хірург повинен мати солідні знання не тільки у своїй спеціальності, але й у суміжних ділянках, головним чином, в анатомії й терапії. Терапія і хірургія – основа медицини. Погано, коли хірург у всіх випадках звертається про допомогу до терапевта, щоб вислухати легені і серце свого хворого. Інша справа, коли хірург удається, коли це потрібно, до консультації терапевта чи іншого фахівця, оскільки консультуватися один з одним, колективно вирішувати долю складного хворого – обов'язок кожного лікаря, але розділити хворого по органах, передавши кожен орган у ведення інших лікарів, значить знеособити хворого, виявити до нього безвідповідальність.

Лікареві, особливо хірургу, слід бути уважним. Отут мається на увазі дві якості: вміння спостерігати та відзначати факти, не проходячи повз них. Великим мистецтвом є здатність та уміння знайти який-небудь мікросимптом, непомітну, на перший погляд, ознаку. Як говорив Павлов: «Треба вміти аналізувати факти, а, головне, синтезувати їх».

Як же вам приступити до освоєння знань із хірургії, до виховання в собі чудового таланту «спостерігати» і як навчитися розшифровувати те, що спостерігається? Насамперед, здобуваються навички і досвід, тому бувайте в клініці, нічого не пропускайте, намагайтеся більше бачити, більше запам'ятовувати. Деякі «дрібниці» потім через багато років спливають у пам'яті і часто виручають у скрутних випадках. Слід зауважити, що «дрібниць» у хірургії немає, все є важливим.

Намагайтеся брати все з лекцій і практичних занять. Більше читайте, працюйте над книгою, не тільки над курсом хірургії, але й ширше. Ті, хто заздалегідь присвятить себе хірургічній діяльності, повинні пам'ятати, що в стінах вищого навчального закладу даються основні знання, необхідні кожному фахівцю. Без знаннь основ фізики, хімії, фізіології, анатомії, мікробіології, терапії та інших дисциплін ви не будете повноцінними хірургами. Більш того, треба читати і художню літературу, бувати в театрі, слухати музику, займатися спортом – одним словом, треба готувати себе стати культурним, розвиненим, здоровим фахівцем. Не можна знати все, але вивчити можна все, постійно поглиблюючи свої знання. В одній із священних індійських книг написано, що лікар, знайомий тільки з однією внутрішньою медициною чи хірургією, схожий на птаха з одним крилом. Для вільного польоту необхідно мати два крила.

Що ж стосується нашої клініки, то в нас є бажання допомогти вам відростити маленькі хірургічні крильця, прообраз крил. Однак варто пам'ятати, що це процес двобічного руху одного до іншого. Якщо ви прийшли з думкою: «Ну що ж, навчите нас....», то вся наша робота приречена на невдачу. Той, хто буде сумлінно працювати, успішно вивчить загальну хірургію – предмет цікавий, неважкий, що зберігає масу логічних зв'язків, той успішно здасть підсумкові завдання. На кафедрі вам пропонується курс лекцій і практичних занять, на яких ви повинні засвоїти цілий перелік практичних навичок. Ви вивчатимете асептику та антисептику, кровотечу і переливання крові, загальне і місцеве знеболювання – цих трьох китів хірургії й основи всієї медицини. Потім ви можете вивчити деякі приватні питання хірургії: запалення, некрози, гангрени, пухлини, травматичні ушкодження. При цьому ваша увага буде зосереджена на найбільш загальних характеристиках цих хвороб, закономірностях і стадійності хвороби взагалі.

Ви зможете навчитися підходу до хірургічних хворих, розумінню серйозності перед - і післяопераційного періоду, а також, виконуючи елементарні маніпуляції, придбаєте необхідні навички.

Необхідно також бути хірургічно вихованим, тобто вміти поводитися в хірургічній клініці, в операційній, перев'язувальній. Треба навчитися правильно поводитись у ліжка хворої людини, роблячи це з ласкою, теплом і великим піклуванням. Вислуховуючи хворого, не потрібно вступати з ним у зайві розмови, що можуть стосуватися його захворювання, а також викликати в нього хвилювання. Слово може й повинне стати зцілювальним фактором у процесі лікування, але може перетворитися у фактор травматичний, негативний. Важливо зараз зрозуміти, що користування словом, як зцілювальним фактором, можливо, вдасться не відразу, а здобудеться досвідом. Тому, поки ви цей досвід не опанували, варто остерігатися вступати в розшифровку сутності хвороби у хворого, відсилаючи його для роз'яснення до лікуючого лікаря.

Наступним важливим моментом є вміння коректно поводитися з персоналом клініки. Вас будуть оточувати не тільки викладачі, лікарі, але й медичні сестри, санітарки та інші особи. Варто поважати їх працю і пам'ятати, що вчитися в досвідченої сестри зовсім не соромно, а, навпаки, корисно. Спостерігайте за тим, як молодший персонал подає хворому судно, як повертає хворого в постелі, як змінює йому білизну, годує його; як ставить банки, клізми, як робить ін'єкції і т.п. Із усім цим ви можете й повинні ознайомитися. Кожен досвідчений лікар із теплими почуттями згадує своїх перших практичних учителів – сестер і старих няньок.

У нас є реальні можливості для всіх студентів, бажаючих індивідуально поглибити свої знання, одержати необхідну можливість взяти участь у науково-дослідній роботі кафедри. Персонал кафедри складається з висококваліфікованих викладачів і досвідчених лікарів. На обходах, під час чергувань, у кафедральному гуртку СНТ студенти мають повну можливість учитися, здобувати навички і накопичувати знання.

Ми хотіли б, щоб ви вважали нашу клініку своїм рідним будинком,

відчували потребу частіше бувати в ній, щоб по закінченні навчального року ви згадували про неї з теплотою, нудьгували по ній, тримали б зв'язок із нею. Рано говорити про те, хто з вас у майбутньому стане хірургом, спочатку треба стати лікарем. Але якщо нам удасться прищепити багатьом із вас любов до хірургії, ми будемо дуже задоволені цим.

Дуже хотілося б, щоб ви, використовуючи всі можливості, які наша кафедра надає вам, були не пасивними глядачами, а активними членами нашого колективу.

Усе це – побажання. Але ми маємо систематично здійснювати контроль ваших знань, при якому поряд із показом ми будемо опитувати вас. Ваші знання будуть перевірятися по розділах і у вигляді модульного контролю.

Кілька слів про лекції. У лекції коштовно саме те, як лектор висвітлює матеріал, як він інтерпретує ті чи інші погляди і думки, як він ділиться своїм досвідом – одним словом, оригінальність лектора. Але для того, щоб знати, що в лекції оригінально, треба попередньо ознайомитися з лекційним матеріалом за допомогою підручника. Якщо ви напередодні лекції ознайомитеся з відповідним розділом підручника, то, слухаючи лекцію, краще засвоїте лекційний матеріал, відчуєте оригінальність думки лектора і будете знати, що слід записувати у своєму зошиті.

Звертаємо увагу, що цей посібник, по суті, - деталізований курс лекцій з загальної хірургії. Викладення матеріалу відповідає чинній програмі курсу

загальної хірургії. В усіх розділах наведено дані з інших дисциплін, оскільки міждисциплінарна інтеграція є однією з вимог Болонського процесу. Адже тільки підготовлений клініцист із широким науковим світоглядом може правильно оцінити й інтерпретувати отримані знання. До підручника включені всі необхідні розділи, що висвітлюють проблеми загальної хірургії в обсязі, необхідному для лікаря загальної практики, оскільки, щоб розпочати вивчення клінічної хірургії, необхідно засвоїти цілий ряд загальних питань, що стосуються проблем організації хірургічної допомоги, догляду за хворими, вивчити питання, що відносяться до таких основних симптомокомплексів хірургічної патології, як кровотеча, травма, опіки, рани та ранова інфекція, основи онкології, анестезіології і реаніматології, засвоїти та оволодіти клінічною трансфузіологією, а також питанням обстеження хірургічного хворого. Все це вивчається в розділі «Загальна хірургія», цьому і присвячено запропонований підручник.

Ми хочемо, шановні студенти, на закінчення повернутися до питання про працю хірурга. Професор В.П.Вознесенський якось писав: «Хірургія є жертовне служіння стражденному людству; у цьому вага цього служіння, але в цьому і його притягальні сили. Коли стаєш старше, мимоволі відчуваєш себе трохи філософом. Пройдено довгий хірургічний шлях. Не м'яким килимом, що стелився кольоровими візерунками, а крутим кам'янистим підйомом із вибоїнами і вибоями, стелиться цей шлях. У перспективі цього шляху найбільше яскраво і рельєфно виступають помилки, важкі переживання, хвилини тяжких сумнівів, розчарувань, і лише іноді миготять радісні моменти, але зате вони, як зірки, висвітлюють тривожний обрій життя хірурга, та їхні дрібні промені зігрівають холод болісних переживань, зв'язаних із його роботою».

Цельс писав: «Хірургу слід бути молодим або недалеким від молодості, рука його повинна бути досвідченою і твердою, він повинен однаково вміти користуватися правою і лівою рукою. Його погляд повинен бути точним і проникливим, серце – недоступним страху і співчуттю, маючи головною метою - лікування хворого, не даючи збентежити себе криками, не показуючи більшої поспішності, ніж вимагає випадок, і не розтинаючи менш, ніж потрібно, він повинен вести операцію так, ніби скарги пацієнта до нього не доходили.»

Так, важкий і тернистий шлях хірурга. Багато безсонних ночей, багато коливань, сумнівів, переживань, багато розчарувань, але зате і багато щастя і радості випробовує хірург, коли бачить успішний результат своєї тяжкої праці, коли він бачить врятовану ним людину, яку повернув до життя і до праці родині, суспільству. З відчуттям такого щастя ніщо не може йти в порівняння.

Бажаємо успіхів!


^ ГЛАВА № 1

Асептика в умовах функціональних підрозділiв хірургічного відділення (перев’язувальна, палати та хірургічний кабінет поліклініки). Асептика під час хірургічного втручання. (стерилізація шовного та перев’язувального матеріалу, білизни, хірургічного інструментарію та підготовка хірурга до операції).

Значення теми, що вивчається, велике для подальшого розуміння особливостей як розділів програми загальної хірургії, так й інших хірургічних дисциплін, а також безпосередньо в практичній діяльності лікаря.

^ Мета (загальна): вмiти стерилізувати шовний та перев’язувальний матеріал, білизну, хірургічний інструментарій та підготовка хірурга до операції.

Асептика («а» - без, «septicus» - гниття) – комплекс заходів, спрямованих на запобігання проникнення мікроорганізмів у рану.

Принципи асептики:

все, що торкається рани, повинне бути стерильним;

усі хірургічні хворі повинні бути розподілені на два потоки: «чисті» та «гнійні».

Основні шляхи поширення інфекції:

Екзогенний шлях – попадання мікробної флори із зовнішнього середовища:

повітряно – краплинний шлях проникнення інфекції (повітря із частками пилу, на яких осідають мікроорганізми, джерелом яких можуть бути виділення з носоглотки і верхніх дихальних шляхів хворих, відвідувачів і медперсоналу, ранове виділення із гнійних ран, різні побутові забруднення);

контактний шлях (інструменти, операційна білизна, перев’язний матеріал, руки хірурга);

імплантаційний (шовний і алопластичний матеріал, протези).

Ендогенний шлях – проникнення мікробної флори в стерильні тканини та органи з організму самого хворого:

інфекція шкіри хворого;

інфекція внутрішніх органів хворого (шлунково – кишковий тракт, верхні дихальні шляхи, сечовидільні шляхи).

Хірургічна операція, перев'язки неможливі без перев'язувального матеріалу, що застосовується з метою запобігання від повторного забруднення рани, висушування її, припинення кровотечі і видалення гнійного виділення, фіксації пов'язки. Перев'язувальний матеріал, що застосовується, повинен бути стерильним.

Хірургічна операція, як правило, вимагає застосування шовного і лігатурного матеріалів для припинення кровотечі та зшиття роз'єднаних тканин. Інструменти, що застосовуються при операціях, прилади, перев’язувальний матеріал, повинні бути стерильними.

Стерилізація (sterilis - безплідний) – повне звільнення будь – якого предмета від мікроорганізмів шляхом впливу на нього фізичними або хімічними факторами

М. І. Пирогов – гордість і слава російської й світової хірургії, писав: «Якщо я подивлюся на цвинтар, де поховали заражених у госпіталях, то не знаю, чому більше дивуватися: чи стоїцизму хірургів, що займаються ще винаходом нових операцій, чи довірі, якою продовжують ще користуватися госпіталі в уряді і суспільстві».

Недарма в ті часи хірурги говорили хворим після операції: «Операція зроблена, Бог вас зцілить». На жаль, і ця надія, як і очікувалося, виявилася обманутою.

Хірурги того часу нічого не знали про інфекцію; своїми діями вони самі сприяли впровадженню інфекції в рани, самі провокували сумні результати своїх блискучих по техніці операцій. Кращі голови того часу марно намагалися знайти пояснення невдачам хірургів. Справа дійшла до того, що багато хірургів стали відмовлятися від ножа, думаючи, що лихо просто у втраті крові хворими. Щоб уникнути втрати крові під час операції, впроваджувалися спроби робити оперативні втручання безкровним шляхом. У Франції були винайдені спеціальні петлі, що накладалися навколо частини тіла, яка видаляється, поступово викликаючи її відторгнення.

У той час вносилися незрозумілі ідеї і думки про проникнення в рани якихось організмів. Відомий віденський хірург Бильрот говорив про якийсь нижчий організм, що є причиною нагноєння і гниття ран. Наш великий Пирогов вдало обробляв рани ромашковим чаєм, спиртом, вином, йодною настойкою. Віденський гінеколог Земмельвайс ще в 40-х роках XIX ст. замислився над причинами жахаючої смертності породілей, що народили в родильних будинках. Інші породіллі, що народили вдома, звичайно не вмирали. Люди вважали, що переступити поріг родильного будинку рівноважне тому, щоб переступити поріг смерті. Земмельвайс став підозрювати, що провиною цьому є студенти, що приймали пологи в родильних будинках після роботи в анатомічному музеї. Він поставив за обов'язок студентам до прийому пологів мити руки дезинфікуючими розчинами (хлорною водою). Виявилося, що такий простий на перший погляд захід відразу знизив відсоток смертності в родильних будинках з 10 до 1,27, а родильна гарячка, що безжалісно косила багатьох жінок, стала рідкістю. Однак ці правильні ідеї не були підтримані іншими сучасниками. Лише через довгий час ці ідеї були по заслугах оцінені, і новатору того часу нащадки спорудили пам'ятник на його Батьківщині.

Англійський хірург Листер знав про досвіди Пастера. Він став замислюватися над причинами неоднакового плину закритих переломів кісток, тобто таких, які утворяться без ушкодження шкірного покриву, і відкритих переломів, що супроводжуються порушенням цілості цього покриву. Гірший перебіг відкритих переломів Листер, скориставшись ідеями Пастера, став пояснювати тим, що ззовні в рани потрапляють якісь дрібні організми з повітря, з навколишніх предметів. Вирішивши, що процес нагноєння повторює процес гниття, виробив свій метод оперування, що ввійшов в історію хірургії як антисептичний метод. Відтоді вся історія хірургії до введення методу Листера зветься доантисептичним періодом у противагу антисептичному періоду, коли стали панувати ідеї Листера та його методика.

Спостерігаючи за тим, як дьоготь перешкоджає гниттю сміття у вигрібних ямах, Листер став застосовувати складову частину дьогтю – карболову кислоту для попередження «гниття в ранах». Він прагнув за допомогою цього сильного хімічного агенту знищувати інфекційні організми як у самій рані, так і в повітрі. Листер ввів у хірургічну практику пов'язку, що носить назву листеровської.

Антисептику називають протигнильним методом, асептику – безгнильним. Деякі називають антисептичний метод хімічним, а асептичний – фізичним, але це невірно, тому що судити про метод по застосованим при ньому речовинам не вірно. Судити про метод треба по тим принциповим цільовим настановам, який цей метод переслідує.

Потім ви дізнаєтеся, що при асептичному методі вживаються і фізичні прийоми, і хімічні речовини, а при антисептичному, як ви вже чули, крім хімічних дезінфікуючих речовин, велике значення було приписано також і фізичній стороні методу, тобто дренуванню ран, відсмоктуванню відокремлюваного з рани і т.п.

Ви пам’ятаєте, що в період насадження листеровської антисептики надавали великого значення повітряній інфекції і всіляко прагнули знищити мікроорганізми в повітрі, боячись проникнення їх у рани. Також листерівська пов'язка була створена, головним чином, для того, щоб інфекційний організм не потрапив з повітря в рани. Однак, незабаром наступила зовсім інша реакція на роль і значення повітряної інфекції: її перестали враховувати. І це, звичайно, було недооцінкою ролі і значення повітряної інфекції для ран. Тим часом, патогенні мікроорганізми знаходилися в повітрі хірургічних відділень, у тому числі й у повітрі операційної, тому необхідно приділяти належну увагу санітарно-гігієнічним умовам в операційній.

Усі заходи, спрямовані на усунення та зменшення небезпеки від пилової і краплинної інфекції, власне і мають метою недопущення мікроорганізмів у рани. Тим самим вони повинні вважатися асептичними заходами і входять як важлива складова частина у поняття «асептика».

Профілактика повітряно – краплинної інфекції:

Чітке зонування приміщень.

Розподіл потоків хворих («чисті» і «гнійні»).

Дотримання правил поведінки в операційній:

до мінімуму скорочуються ходіння і рухи, тому що вони викликають турбулентні потоки повітря;

обмеження розмов: у спокої людина виділяє за 1 годину до 100 тисяч мікробних тіл, а при розмові – до 1 мільйона;

в операційній не повинні перебувати особи, безпосередньо не зв’язані з виконанням операції: присутність на операції групи студентів із 5 – 6 осіб приводить до зростання кількості мікробів в 1м³ у 20 – 30 разів.

Носіння масок (використовується для зменшення виділення секрету з носоглотки і ротової порожнини в навколишнє середовище; марлеві маски необхідно міняти кожні 2 – 3 години, а одноразові – щогодини, оскільки при більшому часі втрачається фільтруюча здатність маски і вона контамінується мікробною флорою).

Прибирання приміщення. Види прибирання операційної:

попереднє – проводиться на початку робочого дня, включаючи вологе протирання горизонтальних поверхонь, підготовку стерильного стола;

поточне – періодичне видалення під час операції використаного перев’язного матеріалу й операційної білизни, усунення забруднень, які виникли під час операції (витирання підлоги, столів та ін.);

після кожної операції – видалення з операційного залу всіх відпрацьованих матеріалів, протирання операційного стола розчином антисептика, за необхідністю – миття підлоги, протирання горизонтальних поверхонь;

заключне – виконується наприкінці робочого дня, додатково до попереднього пункту обов’язково виноситься весь перев’язний матеріал та операційна білизна, проводиться вологе прибирання горизонтальних поверхонь; і миття підлоги, включаються бактерицидні лампи;

генеральне – проводиться один раз на тиждень: операційний зал миється з використанням антисептичних розчинів.

Переходимо до питання про передачу інфекції через зіткнення. Тут велику роль відіграють численні мікроорганізми, що знаходяться на поверхні тіла людини, зокрема на руках хірурга, на тілі хворого і т.п. Опорними пунктами для локалізації мікробів служать потові залози, жир сальних залоз і волосяні мішечки. Жир сальних залоз утворює оболонку, що важко знезаражується навколо мікробів. З іншого боку, за Шаде, на поверхні шкіри, внаслідок випару вологи з пір, утворюється тонкий кислотний шар - «кислотна мантія». Цей поверхневий кислотний шар має найвищу кислотну силу в людському тілі, крім секреції шлунка дорослих, і має бактерицидні властивості. Потіння ніби сприяє відновленню поверхневого кислотного шару, що руйнують бактерії і грибки. За Гершелевичем, на поверхні 1 см ² шкіри долонь приходиться більше 1000 потових залоз, що можуть служити притулком для мікроорганізмів.

Роботи багатьох авторів показали, що бактерії, які знаходяться на шкірі рук, головним чином, розташовані в мікроскопічних складках шкіри, багато мікроорганізмів знаходиться в протоках сальних і потових залоз. За даними Смородинцева, до 95-96% загальної кількості бактерій зосереджено в піднігтьових просторах, а 5% - на поверхні шкіри рук. Процес лущення епідермісу сприяє постійному видаленню частини бактерій з рук, але в той же час руки знову засмічуються свіжими порціями бактерій, що надходять чи ззовні виділяються на поверхню шкіри з проток сальних і потових залоз разом із їх секретом. Механічне очищення рук дуже легко виводить бактерії на поверхню з вивідних проток сальних і потових залоз. За спостереженнями Смородинцева, рівномірне миття рук без попереднього очищення піднігтьових просторів мало знижує кількість мікробів, але попереднє очищення протягом 5-10 хв. гарячою водою, милом і щіткою піднігтьових просторів з наступним миттям інших ділянок різко знижує кількість бактерій на руках – до 2% первісної їхньої маси.

Для того, щоб не внести інфекцію руками лікарів у рани, необхідно, щоб руки лікаря, з одного боку, були «постійно чистими», з іншого боку, перед кожною операцією потрібно відповідно обробляти руки. «Життєва чистота» – поняття відносне. Тут головний упор робиться на те, що кожний хірург повинен завжди бути в стані асептичної сторожкості у відношенні своїх рук. Наприклад, ви спускаєтеся по сходах і тримаєтеся руками за поручні в трамваї, автобусі та руками торкаєтеся тварин, обмацуєте ними ділянку гнійника, займаєтеся грабарством на городі, у саду, полі – усе це буде порушенням асептики. Просимо правильно зрозуміти нас: ми зовсім не хочемо сказати, що хірург повинен бути білоручкою і не повинен займатися господарськими, домашніми справами. Однак хірург забов’язаний завжди пам’ятати, що руки його не повинні торкатися нічого такого, після чого на шкірі рук могли б залишитися патогенні мікроорганізми, що можуть бути внесені ним у рани хворої людини. Повторюємо і підкреслюємо, асептичною сторожкістю повинно бути пронизане все життя хірурга в побуті, на роботі, у громадських місцях, у питаннях особистої гігієни і тощо.

Інша задача – це обробка рук перед кожною операцією. Які би ви не були охайні, але на ваших руках, які оцінюються як «чисті», завжди знаходиться та чи інша кількість мікроорганізмів, що являють собою небезпеку у випадку проникнення їх у рани. Необхідно постійно доглядати за своїми руками: не допускати утворення тріщин, мозолів, задирок, піодермій і т.п. – усе це улюблені місця для скупчення мікроорганізмів, що важко піддаються видаленню. Не можна носити довгі нігті, їх необхідно коротко обрізати. Неприпустиме покриття нігтьових пластинок лаком, тому що під лаком можуть залишатися мікроорганізми, що під час операції можуть потрапити до рани.

Існує багато способів миття рук перед операцією. Це спосіб Фюрбрингера, спосіб Альфельда, спосіб Заблудовського-Татаринова, спосіб Спасокукоцького-Кочергіна – усі вони спрямовані на механічне очищення шкіри з наступним її дубленням і стерилізацією. Однак варто підкреслити, що всі способи мають істотний недолік – це значна тривалість обробки рук і небайдужість для шкіри рук хірурга. З 1972 року за наказом М З №720 з успіхом використовують розчин С-4 (первомур) для обробки рук хірурга перед операцією.


Обробка рук первомуром:

руки миють проточною водою з милом 1хв., потім ополіскують до повного видалення мила, насухо витирають стерильною серветкою та обробляють у 2,4% розчині первомуру до ліктьових згинів протягом 1 хв., витирають насухо стерильним рушником або серветкою та одягають стерильні рукавички.

Природно, що виникла думка досягти такої ідеальної чистоти за допомогою вдягання рукавичок. Запропоновано нитяні рукавички (Мікуліч) і гумові (Цеге-фон-Мантейфель). Гумові рукавички більш зручні, вони облягають руку хірурга, ізолюючи її від зовнішнього середовища. Нитяні рукавички зручні для роботи операційної сестри, що руками не торкається крові, рідин. Руки повинні оброблятися одним із наведених способів, після чого руки осушуються, припудрюються стерильним тальком, щоб можна було легко одягти рукавички, які, в свою чергу, перед одяганням також присипаються зсередини стерильним тальком. Деякі вважають, що працювати в рукавичках незручно, тому що в них притупляється чутливість пальців рук хірурга. Насправді це справа звички. Той, хто постійно працює в рукавичках, не відчуває цієї незручності. Той, хто рідко вдягає рукавички, той дійсно скаржиться на недостатню дотикальну здатність пальців. Але є інша незручна сторона роботи в рукавичках – це небезпека ушкодження рукавичок під час роботи. Справа в тому, що в рукавичках руки упрівають, піт вимиває назовні бактерії, у рукавичках утворюється так названий «рукавичний сік», що складається з поту, злущеного епідермісу та бактерій. Він дуже небезпечний при потраплянні його через ушкоджену частину рукавички в рани. При найменшій підозрі, що рукавичка ушкоджена, проколота, її необхідно замінити іншою. Під час роботи рекомендується кілька разів обмивати рукавички розчином С4 з наступним обтиранням марлевою серветкою.

Наступне питання – це підготовка тієї частини тіла, що повинна бути піддана оперативному втручанню. Ви вже чули, що на будь-якій ділянці нашого тіла є мікроорганізми. Якщо не обробимо відповідно операційне поле, то, проникнувши ножем у тіло хворого, ми внесемо туди мікроорганізми з поверхні шкіри. Звичайно підготовка починається з того, що напередодні операції хворого миють у ванні з милом і вдягають у чисту білизну. До операції необхідно оглянути хворого, якщо в нього на шкірі будуть виявлені гнійні вогнища, то повинне ставитися питання про відкладення операції , тому що наявність гнійних мікроорганізмів на тілі порушує асептику. Необхідно ретельно оглянути ділянку майбутнього операційного поля, якщо воно забруднено, то обов'язково обмити дезинфікуючими засобами. Рекомендується звернути увагу на стан пупка. Нерідко в неохайних людей там можна знайти цілі поклади бруду, яку приходиться «викопувати» пінцетами й іншими інструментами. Погано, якщо на операційному столі при обробці операційного поля, хірург виявляє ці «поклади» у пупку – це конфуз для медичної сестри і для лікуючого лікаря, що не перевірив якість санітарної обробки хворого до операції. Операційне поле та прилеглі тканини варто поголити. Одні голять операційне поле напередодні операції, інші – в день операції. Перші вважають, що якщо голити волосся у день операції, то шкіра, яку для гоління варто намилити, буде розпушена і гірше буде піддаватися наступній обробці. Ті ж, що вважають, що краще голити волосся у день операції, мотивують тим, що якщо голити напередодні, то можуть виникнути ділянки роздратування шкіри з запальними явищами навколо, що само по собі вже порушує асептику. Питання вирішується просто: голити гострою бритвою і вмілими руками, а замість мила змазувати волосся спиртом. Потрібно сказати, що нерідко процес гоління хворих перетворюється в дуже болісний акт, тому що часто не вважають потрібним мати гострі леза, а процес гоління доручається особам, які не вміють це робити, чи самим хворим. Цього, звичайно, не повинно бути.

Тривалий час для обробки операційного поля безпосередньо перед операцією застосовувався найпростіший спосіб, запропонований Гроссихом і Філончиковим – дворазове змазування 10% настойкою йоду. Останній має бактерицидні і фіксуючі властивості та забезпечує хірургічну чистоту операційного поля. До кінця операції варто змазати краї рани, а по закінченні операції – з'єднані краї рани тієї ж 10% настойкою йоду та накласти на рани стерильну пов'язку для ізоляції цієї ділянки від навколишньої шкіри і зовнішнього середовища. Необхідно відзначити, що йод сам по собі має деякі недоліки. Деякі люди його не переносять, вони страждають ідіосинкразією до йоду. Від одного змазування йодом шкіри вони занедужують: у них на шкірі з'являється характерна висипка, нежить. У деяких йод викликає опіки тіла. Особливо це стосується дитячого віку з ніжною шкірою і такими частинами тіла, як шия,статеві органи та ін. У даний час для обробки операційного поля ефективно застосовується розчин С4 (трьох-, чотириразовим обмиванням тіла протягом 1-1,5 хвилин) і перед розтином додатково розчином йодонату.

Особливо варто зупинитися на техніці оперативного втручання, що має безпосереднє відношення до питань асептики. Насамперед, після обробки операційного поля, воно ізолюється стерильними простирадлами з таким розрахунком, щоб у вікно, утворене операційною білизною, видна була тільки та ділянка, де хірургу прийдеться маніпулювати. Деякі хірурги, зробивши скальпелем розтин шкіри з підшкірною клітковиною, негайно видаляють скальпель і більше його вже не вживають на цій операції. Точно також вони поводяться з інструментами, якими зупиняється кровотеча на ділянці шкіри і підшкірної клітковини, вважаючи, що в цих ділянках маються зафіксовані мікроорганізми, які можуть потрапити на інструменти, при подальшій роботі з якими інфекція буде занесена в більш глибокі тканини. Дуже важливо ретельно зупиняти кровотечу по ходу операції й оперувати анатомічно правильно, ніжно, без грубих прийомів, без зайвого ушкодження тканин (ви потім дізнаєтеся, що там, де мається крововилив, розірвання, розтрощування тканин, рани загоюються гірше, інфекція легше проникає, а мікроорганізми прекрас^ ГЛАВА № 2 Сучасні методи антисептики та їх характеристика
Мета (загальна): Вміти користуватися сучасними методами антисептики та знати їх характеристику.

Виконання хірургічної операції, зміна пов'язки на рані, проведення ін'єкцій, ендоскопічних досліджень можливе при наявності спеціального хірургічного інструментарію, підданого стерилізації, тобто вільно