Реферат: Програма виховання дітей дошкільного віку Затверджено

Навчально-практичне видання
Міністерство освіти і науки України

Головне управління змісту освіти

Академія педагогічних наук України

МАЛЯТКО

програма виховання дітей

дошкільного віку

Затверджено
Міністерством освіти і науки України
(Лист Міністерства освіти і науки України

№1/11-3580 від 22.08.2001 р.)

ПРОГРАМУ ПІДГОТУВАЛИ:

З.П. Плохій — Передмова;

С.Е.Кулачківська, С.О.Ладивір, Т.О.ПЛироженко,

Л.Г.Подоляк, І.І.Карабаєва, Л.І.Літвін,Т.В. Мдзелурі,

Т.Л. Гурковська — Дошкільне дитинство: особливості

розвитку; Психологічні вікові характеристики дітей;

Діти, які потребують підвищеної уваги;

Е.С. Вільчковський, О.Л. Стебельська — Виховуємо

здорову дитину;

Л.В. Артемова, М.І. Мельничук — Гра

Т.І.Поніманська, Г.С. Марочко — Дитина і навколишній світ;

З.П. Плохій — Рідна природа;

А.М.Богуш, К.І.Стрюк — Мовленнєве спілкування;

Художня література;

К.Й.Щербакова, Н.І. Баглаєва — Цікава математика;

В.П. Ждан, Н.Т.Кириченко, Г.О.Підкурганна,

В.О.Інжестойкова, Л.І.Сірченко — Образотворче мистецтво;

В.П.Ждан — Конструювання;

Т.І.Науменко — У світі музики;

В.О.Павленчик — Праця;

Т.Ф.Алексєєнко — Взаємодія доцільного закладу і сім’ї;

Виховання дитини у сім’ї.

Літературний редактор К.М.Лашко

© Міністерство освіти і науки України, 2001

© Академія педагогічних наук України, 2001

Електронна версія

Інститут засобів навчання АПН України


ПЕРЕДМОВА

Першу програму виховання дітей дошкільного віку «Малятко» в незалежній Україні колегія Міністерства освіти України рекомендувала в 1991 р. Протягом восьми років її успішно втілювали в дошкільних закладах нашої держави. Йдучи назустріч побажанням працівників системи дошкіль­ної освіти, авторський колектив уніс певні корективи та до­повнення і пропонує друге видання програми «Малятко».

Насамперед зазначимо, що програма визначає обсяг та зміст знань, умінь і навичок, засвоєння яких забезпечить основу розвитку та життєдіяльності особистості. Програм­ний зміст є узагальненим результатом багаторічних до­сліджень вітчизняної та світової психологічної і педагогічної науки. Програма — це орієнтир для батьків і вихователів то­го, що можуть і мають знати та вміти діти певного віку, про рівень їхньої вихованості та розвитку. Особливо наголошує­мо на тому, що обов'язковим компонентом процесу форму­вання особистості є знання та вміння, а кінцевим його про­дуктом — ставлення до себе та навколишнього світу, яке проявляється в емоційно-чуттєвій сфері, судженнях та пове­дінці дитини.

Зміст програми орієнтує вихователів на те, чого має до­сягти дитина у відповідний сензитивний період розвитку, її всебічний гармонійний розвиток є завданням виховних тех­нологій.

Автори програми несуть відповідальність за наукову до­стовірність змісту розділів, доступність для сприймання ді­тей (перевірену психолого-педагогічними експериментами та апробовану практикою), послідовність викладу матеріалу, його систематичність, ускладнення відповідно до зростання вікових можливостей дітей.

Головною метою виховання є виховання цінностей. Са­ме цінності здебільшого детермінують потреби, які вплива­ють на рушійні механізми активної діяльності людини. Змі­ни в суспільстві зумовлюють зміни й у системі цінностей. І навпаки, з переоцінки цінностей розпочинаються зміни в соціально-політичних поглядах людей. Будь-яка система

виховання має на меті зробити для кожної особистості ціннісно значущими норми й закони, якими керується суспіль­ство. Тільки в такому разі воно матиме законослухняного громадянина й активного діяча суспільного процесу. Цін­ності визначають зміст виховання, а виховання прагне при­щепити дітям віру у прийняті цінності. Яку систему ціннос­тей вибирає суспільство, таким має бути і характер виховання в сім'ї, дошкільному закладі, школі, в суспільстві.

Наше суспільство заявило про кардинальну перебудову на засадах свободи і демократії. Виховання дітей має спира­тися на певну систему орієнтирів, духовних цінностей, до яких уходять моральні, громадянські, світоглядні, екологіч­ні, естетичні, інтелектуальні та валеологічні цінності.

Конституція України визначає, що людина, її життя і здо­ров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю. Автори програми намагалися реалізува­ти ці ідеї в змісті кожного розділу, формі викладу, структурі.

Зміст програми систематизовано за усталеними в прак­тиці дошкільного виховання розділами. У структурі розділів чіткіше виділено завдання виховання та основні результати навчально-виховної роботи. Істотним доповненням є роз­робка програмного змісту для дітей першого року життя.

Розділи «Дошкільне дитинство: особливості розвитку» та «Психологічні вікові характеристики» ґрунтуються на досяг­неннях вітчизняної і світової психології розвитку дитини. Основні ідеї цих розділів: єдність розвитку та саморозвитку дитини, що досягається співробітництвом її з дорослим і за­своєнням нею загальнолюдської культури; ампліфікація (збагачення) дитячого розвитку відповідно до генетичних за­вдань кожного періоду; формування передумов загальних, у тому числі творчих здібностей, що відповідають віковим можливостям дитини й вимогам сучасності.

В основу покладено концепцію психологічного віку як періоду розвитку, що характеризується структурою (соціальна ситуація розвитку; певна ієрархія видів діяльності та провідний тип її; новоутворення, які мають самоцінне значення для психічного розвитку дітей певного періоду, і є умовою переходу до наступного періоду) та динамікою. У кожному віковому періоді в системі стосунків дорослий — дитина вини­кають суперечності, як рушійна сила розвитку, бо визначають нове генетичне завдання, розв'язання якого має життєве значення для

повноцінного розвитку дитини.

^ Програму доповнено розділом «Діти, які потребують підвищеної уваги». Зміст його допоможе вихователям і батькам зрозуміти причини виникнення тимчасових труднощів у поведінці дітей та знайти психологічні прийоми індивідуаль­ної роботи.

^ Розділ «Гра» доповнено підрозділом «Народні ігри». Це своєрідна «мала академія» народознавства, що старанно збе­рігала і передала дошкільнятам 3-го тисячоліття попередній багатовіковий досвід ігор, забав, розваг.

Підрозділ «Народні ігри» можна творчо доповнювати ре­пертуаром традиційних та регіональних ігор. Культивування народних ігор у практичній роботі дитячих садків буде спо­лучною ланкою між народною, сімейною та офіційною пе­дагогікою на благо духовного, фізичного та емоційного зрос­тання дитини.

До народних ігор входять спонтанні ігри самих дітей та спеціально вигадані для розваги й навчання ігри. Дитячий фольклор містить найрізноманітніші твори, що мають ви­ховну цінність: колискові, забавлянки, заклички, промовки, звуконаслідування, прозивалки, мовчанки, колядки, щедрів­ки, пісні, вірші, скоромовки, лічилки, ігри тощо. До народ­них ігор належать різноманітні рухливі, мовні, хороводні, сюжетно-рольові ігри та інші розваги і забави. Кожну гру можна збагатити відповідною лічилкою чи пісенькою, що робить забаву неповторною й оригінальною. І лише справж­ній фахівець щодня творитиме для дітей чудо гри.

Головна мета розділу «Дитина і навколишній світ» — добитися, щоб діти засвоїли духовні цінності свого народу, ви­ховати в них відчуття батьківської землі. Діти від народжен­ня мають «купатися» в ріднородинному середовищі. Мова, традиції, звичаї, народні символи, мораль тощо живлять «ко­рінь духовності» і є основою психічного, фізичного, соціаль­ного та інтелектуального розвитку особистості. Невичерпне джерело духовного збагачення особистості — усвідомлення дитиною суспільної значущості праці. Творча, улюблена праця допомагає людині реалізуватися, відчути свої можли­вості, свою потрібність людям, здатність власною працею дарувати щастя рідним, близьким і незнайомим людям, Батьківщині. Ця ідея має стати провідною в ознайомленні дошкільнят з працею дорослих та організації власної трудо­вої діяльності.

Зміст розділу «Рідна природа» спрямовує вихователів на формування в дітей світоглядних уявлень. Картина світу має розгортатися перед дитиною поступово в певній системі: від найпростіших уявлень про окремі об'єкти і явища природи, їх суть до узагальнених понять. Саме узагальнення, даючи можливість абстрагуватися від великої кількості природних явищ, виробляє цілісний погляд на світ.

У розділі простежується чітка екологічна та валеологічна спрямованість змісту, до якого увійшли такі основні ідеї та поняття:

єдність та взаємозв'язок живого і неживого в природі (нежива природа — джерело задоволення потреб живих організмів; зв'язок рослин і тварин проявляється в різнома­нітній пристосованості до середовища існування);

єдність живого та неживого в природі розкривається че­рез поняття «живий організм»: живі істоти дихають, жив­ляться, пересуваються, відчувають, розмножуються; живе може існувати тільки за умови цілісності його зв'язків з при­родним середовищем та відповідності умов середовища його потребам;

єдність людини і природи (людина як біологічна жива іс­тота є частиною природи, вона здатна діяти усвідомлено, пе­редбачаючи наслідки своїх дій; взаємодія людини і природи розкривається через вплив природи на людину і людини на природу).

Ціннісне ставлення до природи полягає в її універсаль­ності, адже вона є колискою, оберегом життя, а також соці­альною цінністю, яка визначається естетичною, пізнаваль­ною, моральною значущістю для людини, суспільства. Саме на цих положеннях акцентуємо увагу вихователів і батьків, адже від рівня екологічної культури залежить збереження життя.

Відчуття батьківської землі формується й через засвоєн­ня рідної мови. До розділу «Мовленнєве спілкування» введе­но підрозділ з розвитку усного мовлення в дітей, які перебу­вають у різномовному, здебільшого російськомовному оточенні.

Вартісну новизну підрозділу «Говоримо українською» становить комунікативно-діяльнісний підхід, тобто моделю­вання природних мовленнєвих ситуацій, що підвищує мов­леннєву активність дитини. Важливість розвитку в дітей усного мовлення зумовлена його випереджальним характером,

незважаючи на те, що в практиці навчання усне і писемне мовлення ідуть паралельно.

Концептуально важливим є те, що в розвитку усного мовлення увага дитини спрямована не на мовні засоби (лек­сика, фонетика, граматика), а на зміст розмови. За такої умови відбуваються цілісність сприймання мови дошкільни­ками, мимовільне відтворення її в ситуаціях, максимально наближених до природних, що забезпечує оптимальний роз­виток усного мовлення в дітей.

Наукові дослідження та апробація їх на практиці засвід­чують, що п'яти-шестирічний вік дитини є сензитивним що­до навчання її грамоти — читання та письма. Діти виявляють особливий інтерес до цієї діяльності: наслідують письмо до­рослих, щось пишуть по-своєму, роблять спроби читати. То­му важливою є цілеспрямована робота із старшими дошкіль­никами щодо навчання їх грамоти.

У програмі систематизовано завдання та зміст підготов­чого періоду навчання грамоти і введено письмо в підготов­чій групі. Розширення даного розділу зумовлене ще й потре­бою наступності в навчанні між дитячим садком і школою.

До змісту розділу «Цікава математика» внесено допо­внення, які стосуються навчання дітей користуватись най­простішими прийомами встановлення схожості і відмінності предметів за формою та величиною (другий рік життя); вста­новлення поелементної відповідності двох множин, порів­няння об'єктів з урахуванням двох властивостей, орієнтуван­ня в напрямках під час руху (третій рік життя); розрізнення понять «порівну», «мало»: ознайомлення з масою як озна­кою предметів (четвертий рік життя); порівняння предметів за їх масою (п'ятий рік життя).

У старшій групі передбачаються засвоєння дітьми понят­тя про пару, оволодіння вмінням ділити предмети, геомет­ричні фігури на дві, чотири рівні частини, порівнювати ціле і частини. Крім того, діти вчаться визначати напрям за допо­могою плану-схеми, диференціювати поняття: зараз, згодом, раніше, пізніше.

Діти сьомого року життя здатні засвоїти відношення між числами і цифрами до 20, використовувати знаки більше, менше (>, <). Пропонуємо ознайомлювати дітей цієї вікової групи із складом чисел з одиниць (у межах 10), лічити пред­мети парами, трійками, п'ятірками (у межах 20), ознайомити з поняттям «коло», вчити користуватися календарем.

Розділ «Образотворче мистецтво» доповнено завданнями та змістом роботи з дітьми другого року життя. Передбачено ознайомлення дошкільників з творами художників-ілюстраторів видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га», висока художня та поліграфічна якість якого вирізняють книги для дітей, а та­кож з творчістю українських народних художниць Є.Ф.Миронової та М.П.Буряк.

Більше уваги приділено використанню різних зобра­жальних матеріалів (фломастери, крейда, сангіна, пастелі, вугілля та ін.); розважальним технікам малювання пальцем, долонею, кулачком, паличкою, штампування будівельними деталями, рослинами, що сприятиме формуванню в дітей зо­бражувальних, технічних і композиційних умінь та навичок.

Розділ «У світі музики» ґрунтується на розвитку музичності й музичних здібностей у дітей. Підрозділ «Музичний розвиток» має більш узагальнений характер порівняно з пер­шою редакцією програми «Малятко». Зокрема, всі завдання музичного розвитку не конкретизовано за видами музичної діяльності (слухання музики, співи, музичні ритмічні рухи). Такий підхід пояснюється необхідністю розвитку в дітей му­зичного слуху та пам'яті, пізнавальної та творчої активності в процесі різних видів музичної діяльності. Це стосується і навчально-виховних завдань.

Музичний репертуар розподілено за видами дитячої му­зичної діяльності: слухання музики, співи, музично-ритмічні рухи, гра на музичних інструментах.

Відповідно до потреби створення оптимальних умов для повноцінного фізичного і психічного розвитку дитини, гума­нізації цілісного виховного процесу програму доповнено роз­ділом «Взаємодія дошкільного закладу і сім’ї», де викладено зміст та форми спільної роботи, визначено умови їх ефек­тивності. В ньому також подано принципи такого співробіт­ництва, окреслено суть активної позиції вихователів і батьків як суб'єктів виховного процесу, наведено методи активізації взаємодії та її етапи в онтогенезі.

Зважаючи на сучасні тенденції в суспільстві, пов'язані з підвищенням престижу сім'ї та ролі сімейного виховання, яке найбільше впливає на становлення особистості саме в дошкільному віці, на можливості й бажання окремих батьків виховувати дитину тільки в сім'ї, до програми введено новий розділ «Виховання дитини в сім’ї». Його зміст торкається всіх найважливіших аспектів сімейного виховання дітей

дошкільного віку на гуманістичних засадах, пропонує мо­дель взаємин батьків і дітей на принципах взаємоповаги і взаєморозуміння, співпраці й співпричетності. У розділі акцентується увага на найперших завданнях родинного ви­ховання та його стратегії, методах сімейного впливу на до­шкільників, батьківських помилках і їх причинах, на ролі матері й ролі батька в становленні особистості дитини, на суті й складових виховного потенціалу та виховного ідеалу сім'ї.

Сподіваємося, що такий добір основних орієнтирів і знань для батьків допоможе їм виконувати виховну функцію сім'ї, сприятиме підвищенню рівня сформованості педаго­гічної культури батьків, забезпечить повноцінність вихован­ня дитини та її первинну соціалізацію на засадах гуманізму.

Усі доповнення до програми та корективи в її змісті апробовано в практиці навчально-виховної роботи з дітьми. Програмою можуть користуватися вихователі дошкільних за­кладів, батьки і всі. хто причетний до виховання дітей у пер­шій ланці освіти — дошкільному дитинстві.

^ ДОШКІЛЬНЕ ДИТИНСТВО:

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

Унікальність періоду дошкілля порівняно з подальшими віковими етапами становлення особистості полягає в тому, що він створює основи саме загального розвитку дитини. Формуються не лише ті якості психіки, що взагалі характе­ризують поведінку дитини, її ставлення до довкілля, а й такі, що проектуються на майбутнє і виявляються у важливих психологічних новоутвореннях.

Розвиваючись як особистість, дитина формується і роз­кривається в стосунках з оточуючими її людьми. У цей віко­вий період дорослий є взірцем для наслідування. У дитини розвивається бажання робити так, як дорослий (мама, тато, дідусь, бабуся тощо), і вона намагається всього навчитися.

Навчання дітей дошкільного віку справді є своєрідним, бо дитина навчається, а не вчиться: у неї немає діяльності «учіння». Результати навчання є побічними продуктами

предметної, зображувальної та ігрової діяльності або інших

специфічно дитячих видів діяльності.

У загальній історії розвитку людини дошкільний період дитинства має самостійне значення. Це розвиток мовленнє­вого спілкування дитини з оточуючими (мова виконує функ­цію спілкування і є засобом мислення); розквіт образних форм навчання (засвоєння сенсорних еталонів, розвиток перцептивних дій, створення наочних моделей, образів уя­ви), що і є основою для розвитку здатності дитини до творчості; розвиток здатності до співпереживання, співчут­тя, вихід за егоцентричну позицію і на основі цього за­своєння культурних моральних еталонів поведінки; — ста­новлення первинного світогляду, формування внутрішніх етичних інстанцій, супідрядність мотивів, довільної пове­дінки, усвідомлення свого «Я», здатність оцінювати себе об'єктивно.

Погляд на дитину як на цінність визначає загальний під­хід до її виховання, навчання й розвитку з позицій ампліфі­кації і передбачає максимальну реалізацію можливостей ди­тини, що формуються й виявляються в специфічно дитячих видах діяльності. Ампліфікація полягає в розширенні розви­тку на противагу акселерації — штучного прискорення його, що нині, на превеликий жаль, набирає сили у зв'язку з інте­лектуальним розвитком і зменшенням уваги до інших, украй важливих аспектів виховання, наприклад, емоційного або вольового розвитку.

Дошкільне дитинство — це унікальний період у психіч­ному розвитку дитини. Психічний розвиток, як відомо, є процесом багатогранним, що охоплює в своїй динаміці всі потенційні можливості та реальні прояви духовного світу людини: її особливості, здібності, довільну та емоційну сфе­ру, пізнавальні процеси тощо. Джерело психічного розвитку дитини — це навколишній світ і людський досвід у їх нероз­ривній єдності. У процесі засвоєння дитиною суспільно-іс­торичного досвіду й відбувається цей розвиток.

Психічний розвиток є загальною формою відтворення дитиною типів діяльності, що склалися історично, та відпо­відних їм здібностей, рівня розвитку яких суспільство дося­гає на момент народження дитини.

Дитина пізнає світ через свої дійові зв'язки з ним. Вод­ночас у процесі її пізнання створюються внутрішні переду­мови для подальшого розширення цих зв'язків. З розвитком

пізнання змінюється сама діяльність, стаючи поступово сві­домо скерованою на оволодіння знаннями про предмети та явища об'єктивного світу та їх відношення. Завдяки діяль­ності дитини відбуваються її саморух, саморозвиток. Зі змі­ною ставлення дитини до середовища змінюється й роль са­мого середовища в її психічному розвитку. Свідомість, що формується в дитини, на кожному етапі цього процесу є не лише результатом життя, а й необхідною умовою його по­дальшого розвитку. Кожне нове досягнення підростаючої особистості — це результат усвідомлення поставлених су­спільним середовищем вимог, зміна її взаємозв'язків з цим середовищем, що в свою чергу, зумовлює подальший розви­ток свідомості. Психічний розвиток являє собою розгорнуті в часі кількісні та якісні зміни, що приводять до перебудови структури свідомості (формування особистості).

Таким чином, розвиток особистості дитини полягає не тільки в кількісному збільшенні в неї знань, умінь і навичок, а й у якісних змінах її психічної дійсності, у виникненні но­вих форм та засобів відображення об'єктивної дійсності, по­ступовому переході від нижчих до вищих ступенів розвитку свідомості та самосвідомості.

Психічні процеси та особливості розвиваються в дитини нерівномірно: одні діти випереджають у розвитку інших, а потім буває навпаки. За деякими даними кількість дітей, що розвиваються швидко в дошкільному віці, становить 2-3%, а в шкільний період — 1%. Тому дуже важливо виявляти інди­відуальні особливості розвитку та враховувати їх у навчаль­но-виховній роботі.

Одним з головних чинників розвитку є формування в ді­тей здатності свідомо керувати своєю поведінкою. Завдяки цій здатності дитина може піднятися вище від інтересів да­ного моменту життя, спрямовувати свою активність на піз­нання навколишнього, виходячи за межі ситуації, що скла­лася, передбачати послідовність своїх дій. Це і дає їй змогу ступити на новий щабель розвитку і впевнено перейти до шкільного учіння.

Навчання і виховання є внутрішньо необхідною і загаль­ною формою психічного розвитку дитини. Навчання ство­рює зону найближчого розвитку, тобто викликає до життя внутрішні процеси розвитку, спочатку можливі лише в сфері взаємовідносин дитини і дорослої людини. Зона найближчого

розвитку дає змогу визначати його перспективу й тому має велике значення для діагностики психічного розвитку.

Дитина розвивається в діяльності. У сучасній гуманіс­тичній психології вважається, що основні особистісні досяг­нення дитини перших семи років життя, стосуються двох груп діяльності: моделююча (ігрова, образотворча, конструк­тивна) та реальна «справжня» типу самообслуговування, ко­ли реалізуються життєво-важливі функції, що забезпечують життєдіяльність організму дитини. Ці два типи діяльності взаємопов'язані.

^ Гра в дошкільному дитинстві є провідним типом ді­яльності. Провідною вважається та гра, що виникає як са­модіяльність. Тому вважається, що генетичне завдання най­повніше розв'язує сюжетно-рольова гра. Вона забезпечує розвиток основних психологічних новоутворень (це переду­сім уява, довільність, саморегуляція, мотиваційна основа комунікативності, соціальної активності, самопізнання, самоо­цінка). Практика показує, що питання організації гри та керівництва нею в дошкільних закладах розв'язується не найкраще, що з особистісним розвитком дитини в такій си­туації не все гаразд і панує когнітивний диктат. Ігрова діяль­ність у дошкільному віці є провідною, бо в ній реалізуються провідні потреби дитини, її інтереси й задуми.

Гра розвивається в декількох напрямах:

Змінюються теми та сюжети дитячих ігор.

Розвивається їх зміст, від відтворення зовнішнього боку дії дитина переходить до відтворення внутрішньосмислового, до відтворення стосунків між дорослими, а далі рухається до ігор з правилами, де фіксуються вже особистісні досягнення. Ролі та правила тут тісно пов'язані: «якщо при­ймаю роль, то маю приймати і правило». Цей перехід готує дошкільника до виділення мети діяльності та оцінки її ре­зультату.

З'являється контроль за виконанням правил. У молодших дошкільників внутрішні конфлікти можуть виникати через іграшки, у середніх — через ролі, а в старших — внас­лідок порушення правил.

Ігрові дії, що відтворюють реальні практичні дії дорос­лих з предметами, згортаються, вербалізуються, а тоді вдосконалюються суто символічно (у внутрішньому плані).

Змінюється співвідношення між реальними та ігрови­ми діями з предметами; виникає розбіжність між смисловою

та операційно-технічною дією. Наприклад, бере склянку, щоб забивати цвяхи, але поводиться з нею обережно, щоб не побити, бо розуміє, що вона із скла.

Змінюється ставлення до партнера (спочатку на пер­шому плані перебувають реальні стосунки, ведучі ролі вико­нують авторитарні діти, потім ролі поділяють за реально до­сягнутим результатом («у кого, як виходить»), а далі — за принципом справедливості («вчора ти, сьогодні — я»).

Змінюється характер гри. Молодші діти грають поруч,
але не разом. Рольові дії не узгоджують.

Від гри індивідуальної дитина переходить до гри колек­тивної. Рольова гра є колективною, соціальною. Партнери повинні узгоджувати свої дії, тому поступово в дітей розви­вається критичне ставлення спочатку до партнера, а потім — і до себе.

У грі формується мотив «стати дорослим». Формується ієрархія мотивів, соціальні мотиви висуваються на перший план. У грі виникають і соціальні потреби. Дорослий — це той, хто виконує суспільне значущу діяльність, хто працює заради когось, турбується про когось. Норми стосунків роз­криваються в грі через сюжет, вони стають зрозумілими та засвоюються завдяки ігровим взаєминам, а потім перено­сяться в реальне життя. Таким чином, дитина оволодіває сенсом людської діяльності. Усі ці мотиви мають значення з приходом дитини до школи.

Значення гри в розвитку дошкільника полягає в тому, що закладається фундамент для формування образу соціаль­ного світу, для професійної діяльності (як можливість брати на себе різні професійні ролі). В грі дитина вчиться можли­востей стати лікарем, пілотом, водієм, учителем тощо.

Ігри, що відтворюють казки, дають змогу дітям обирати засоби своєї поведінки в найрізноманітніших ситуаціях.

Гра сприяє розвитку уяви. Вона дає можливість приду­мати, а потім реалізувати колективні та індивідуальні ігрові дії (вміння «бачити» ціле раніше від частин).

Під час переходу від раннього до дошкільного віку змі­нюється соціальна ситуація розвитку дитини. В дошкіль­ному віці дитина вперше виходить за межі свого власного сімейного кола і встановлює в ідеальній формі стосунки із світом дорослих, активно засвоюючи норми людських вза­ємовідносин.

Посилюється активність дитини щодо інших людей. Во­на визначається такими потребами: бути на висоті вимог до­рослих; досягти визнання дорослого; бути таким самим, як дорослий. На основі цих потреб визначається власна внутрі­шня позиція дитини. Спілкування з дорослим стає контекс­тним. Діти розуміють, приймають позицію дорослого (тут діє мораль слухняності). Дорослий — це модель для наслідуван­ня: іде процес ідентифікації з дорослим, у тому числі статтєворольової.

З'являються нові форми спілкування з родичами, бать­ками: дитина починає усвідомлювати, що вона не є центром всесвіту, що в дорослих є свої життя, праця, відпочинок. І з цим слід рахуватися.

Змінюються стосунки дитини з ровесниками. Вони ста­ють тривалішими в часі: дитина спілкується з приводу гри, різних розваг, під час виконання трудових доручень. Коло спілкування стає більш стійким, виникають дитячі спільно­ти, стійкі переваги. Значення такого спілкування полягає в тому, що визначається соціальний статус дитини. Вона по­рівнює свої бажання й можливості з бажаннями інших. Спілкування стає «на рівних», вільним, що має велике зна­чення для самопізнання.

Розвивається контрольна функція свідомості. Дитина починає контролювати інших і себе (подвійна позиція). Стосунки з ровесниками диференціюються. Виділяються актив­ні, лідери та пасивні — виконувачі. Але водночас дитина на­магається утвердитись. Вона шукає в собі щось таке, що виділяє її поміж ровесників, якщо не в позитивному, то при­наймні в негативному плані (вередування, пустощі). Однак орієнтація залишається на оцінку дорослого.

Соціальна ситуація розвитку, що являє собою певну «систему стосунків» дитини із соціальним середовищем, — це головне джерело формування психологічних новоутво­рень. А з іншого боку, саме новоутворення визначають дити­ні соціальну ситуацію розвитку, саме вони є вихідним мо­ментом всіх динамічних перетворень психіки дитини.

Говорячи про новоутворення, маємо на увазі певні до­сягнення розвитку. Наприкінці дошкільного періоду (6-7 ро­ків життя) інтенсивно засвоюється мотиваційний бік людсь­кої діяльності через ігрову діяльність. Тому новоутворення в цей період характерні саме для особистості дитини. Це на­самперед формування «внутрішніх етичних інстанцій» —

засвоєні норми, еталони, взаємовідносини, що стають регу­ляторами поведінки.

Виникає супідрядність мотивів. В ієрархії мотивів на перший план виступають мотиви морального змісту. Завдяки цьому й розвивається здатність до морального вибору, що й дає дитині змогу діяти свідомо, самостійно, з урахуванням суспільно значущих вимог. Внаслідок цього поведінка стає довільною. Виникає здатність контролювати, регулювати свої вчинки, передбачати їх наслідки для оточуючих і для се­бе. Дитина засвоює форми спілкування, які теж стають до­вільними, що є показником готовності дитини до учіння в школі. У структурі основних новоутворень психічного роз­витку дитини перших семи років життя певне місце відво­диться усвідомленню свого внутрішнього «Я», своєї автоном­ності, бо саме вона дає дитині соціальну й фізичну самостійність, звільняє її від постійної залежності від дорос­лого в реалізації життєво важливих функцій не лише фізич­ного тіла, а й психічних можливостей. Дитина — суб'єкт власної діяльності. Вона не є пасивною істотою, і ніяка інша людина не може вплинути на дитину без її реальної діяль­ності. Тому ми віддаємо належне власній активності дитини, «саморуху», згідно з яким людина сама творить свою психо­логічну долю, починаючи з дитинства.

^ Мовленнєвий розвиток дитини — один з основних чинників становлення особистості в дошкільному дитинстві. Ступінь розвитку цієї сфери психіки визначає рівень сформованості соціальних і пізнавальних досягнень дитини — потреб і інтересів, знань, умінь та навичок, а також інших психічних якостей, що є основою особистісної культури.

Актуальність своєчасного мовленнєвого розвитку в дошкільному дитинстві визначається завданнями щодо ство­рення оптимальних умов для якнайповнішого розкриття по­тенційних можливостей кожної дитини, які виявляються в специфічно дитячих видах діяльності й пов'язані із комуні­кацією. Становлення в людини всіх психічних функцій, пси­хічних процесів, особистості в цілому неможливе без міжособистісного контакту. При цьому мовленнєвий розвиток та його вдосконалення необхідно розглядати як відображення становлення навичок комунікативно-мовленнєвої взаємодії. Здатність до спілкування розуміється як комплексна здат­ність користуватися засобами взаємодії (невербальні, пред­метно-практичні, мовні), що забезпечують успішність цілей

комунікації. Комунікативно-мовленнєві здібності можна ха­рактеризувати як індивідуальні психологічні й психофізіоло­гічні особливості, що сприяють швидкому і якісному за­своєнню умінь та навичок застосовувати засоби спілкування в конкретній ситуації взаємодії з оточуючим.

Хочеться підкреслити, що спілкування є тією вирішаль­ною умовою, яка визначає факт появи активного мовлення, строки його виникнення, темп розвитку й удосконалення в наступні періоди дошкільного дитинства. Цей висновок не зменшує важливості інших факторів, і передусім розвитку чуттєвого пізнання, а також фонематичного слуху й артику­ляційних рухів, без яких неможливо побудувати звукоорганізоване членоване мовлення, що закріплює понятійний зміст свідомості.

Заявлений у психологічній характеристиці акцент на вза­ємозв'язку становлення форм і засобів спілкування дитини показує, що мовлення виникло в спілкуванні і в своєму по­дальшому розвитку й становленні тісно пов'язане з комуні­кативною діяльністю дошкільника. Його рівень складності визначається широтою і дієвістю мотивів спілкування. Сама матерія мовлення (лексика, граматика) великою мірою зале­жить від потреби дитини в спілкуванні з дорослими й одно­літками.

Із розмаїття мовлення навколишніх, що чує дитина, вона вибирає, засвоює і створює необхідне їй для розв'язання ко­мунікативних завдань, які постають перед нею у зв'язку з особливостями життєдіяльності на даному етапі розвитку. Саме розвиток комунікативної діяльності визначає розвиток мовлення, а не навпаки. Так, мовлення однакових за віком дітей, але різних за рівнями розвитку спілкування, істотно різняться. Мовлення дітей, які мають різний вік, але перебу­вають на одному рівні комунікативної діяльності, приблизно однакове за лексичним складом, складністю граматичного оформлення і розгорненістю речень. Це пояснюється тим, що типові для певного рівня розвитку спілкування комунікативні завдання (потреби) визначають вибіркове сприймання і привласнення дітьми різних особливостей мовлення, яке вони чують. Відповідно до типових комунікативних завдань діти з різними формами спілкування визначають і засвою­ють в даному мовному матеріалі різні лексичні та граматичні особливості. Педагогічний висновок цієї закономірності по­лягає

в тому, що для розвитку мовлення дитини недостатньо

пропонувати їй лише різноманітний мовний матеріал. Необ­хідно ставити перед дитиною нові завдання спілкування, що вимагали б нових мовних засобів спілкування.

На етапі свого виникнення і становлення мовлення ди­тини характеризується ситуативністю: дитина позначає сло­вом елементи даної наочної ситуації. Лише поступово слово наповнюється понятійним змістом і дає дітям можливість вийти за межі однієї окремої ситуації у простір широкої піз­навальної діяльності. Поява в дітей запитань про приховані властивості речей, а також про відсутні в цей час і в цьому місці (не презентовані) чуттєво предмети чи явища, знаме­нує перехід дитини від ранніх ситуативних форм спілкуван­ня до більш розвинутих позаситуативних форм. При цьому роль і місце мовних засобів для цілей комунікації є різними. Якщо в ситуативних формах спілкування (емоційне, ситуа­тивно-ділове) слово (мовлення) з'являється вслід за пред­метно-практичними діями, то в більш складних формах позаситуативного спілкування дитина демонструє інший шлях мовного пізнання (від слова до предмета).

Всі аспекти комунікативної діяльності (сприймання мов­лення дорослих, співробітництво, емоційні контакти) пов'я­зані між собою в єдиному процесі спілкування дитини з оточуючими й визначають строки появи активного мовлення і темп його розвитку. Емоційне спілкування водночас є не лише первинною, а й життєво важливою в усі періоди до­шкільного дитинства формою спілкування, оскільки створює умови для реалізації загальної активності, що проявляється в усіх специфічно дитячих видах діяльності (предметно-прак­тична, ігрова, пізнавальна). Основна роль емоційних контак­тів полягає в тому, що вони загострюють потребу в спілку­ванні з дорослими та однолітками і стимулюють тим самим, оволодіння засобами спілкування — мовленням. Однак зміс­тову, знакову функцію мовлення починає набувати у ході спільних із дорослими і однолітками предметних дій. Взає­модія, співробітництво вимагають установлення зв'язку між словом (назвою предметів і дій), що звучить. Такий взаємоз­в'язок виникає у процесі ситуативно-ділового спілкування, що зберігає минулі досягнення ранньої форми спілкування — адресо^ ПСИХОЛОГІЧНІ ВІКОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДІТЕЙ
Ранній вік та криза трьох років

Ранній вік посідає особливе місце в загальній історії пси­хічного розвитку людини. За перші три роки дитина прохо­дить величезний шлях у своєму розвитку: оволодіває прямо-ходінням, діями з предметами, мовленням, набуває певної фізичної самостійності й намагається її відстоювати.

Соціальна ситуація розвитку дитини характеризується спільною діяльністю малюка з дорослою людиною. Увагу ди­тини раннього віку привертає предмет, з яким діє дорослий. Вона прагне оволодіти ним, але спосіб і зразок дії з предме­том належить дорослому. Така ситуація містить супе