Реферат: Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет імені івана франка кафедра теорії та історії культури студентське культурологічне товариство “гілея” тези всеукраїнської студентської конференції

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ

СТУДЕНТСЬКЕ КУЛЬТУРОЛОГІЧНЕ ТОВАРИСТВО “ГІЛЕЯ”





Т Е З И

ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ:

“СУЧАСНИЙ СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ СВІТ: ГОЛОВНІ ПАРАДИГМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ”


ЛЬВІВ 2010

Тези Всеукраїнської студентської конференції “Сучасний соціокультурний світ: головні парадигми та перспективи розвитку”. Львів, 28-29 квітня 2010 р. – Львів : Львівський національний університет імені І. Франка, 2010. – 174 с. – Електронний ресурс. Режим доступу: http://lnu.edu.ua/faculty/Phil/kaf_kult_stud_konf_2010.doc


Голова Організаційного комітету:

Володимир Мельник, д.філос.наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії культури, декан філософського факультету Львівського національного університету імені І. Франка.


^ Відповідальний секретар конференції:

Оксана Дарморіз, канд.філос.наук, доцент кафедри теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені І. Франка.


^ Технічний секретар конференції:

Ігор Колесник, асистент кафедри теорії та історії культури філософського факультету

Львівського національного університету імені І. Франка.


^ Голова Редакційної комісії:

Андрій Васьків, канд.істор.наук, доцент кафедри теорії та історії культури філософського

факультету Львівського національного університету імені І. Франка.


^ Редакційна комісія:

Оксана Дарморіз, канд.філос.наук, доцент кафедри теорії та історії культури філософського факультету

Львівського національного університету імені І. Франка.

Ольга Ліщинська, канд.філос.наук, доцент кафедри теорії та історії культури філософського факультету

Львівського національного університету імені І. Франка.

Наталія Мадей, канд._____філос.наук, доцент кафедри теорії та історії культури філософського факультету

Львівського національного університету імені І. Франка.

Ігор Колесник, асистент кафедри теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені І. Франка.


^ Компютерне верстання:

Ігор Колесник


Статті подаються у авторській редакції (можливі незначні скорочення тексту).

Кафедра теорії та історії культури, вул. Університетська, 1,

м. Львів, 79 000, Україна.

Тел. кафедри: +38 032 239 42 10.

E-mail: kafedra_kultury@mail.ru


© Автори.

ЗМІСТ





С.

Амеліна С. Масова і елітарна культура:специфіка і форми взаємодії

4

Власевич Т. Духовно-ментальні екзистенціали української культури

7

Голубович О. Антропологічні виміри сучасної науки

9

Дах М. Екстраполяція магічних впливів у сучасній духовності України

12

Долинна І. Елітарна і масова культура в сучасному суспільстві (проблема культурної кризи сучасного українського суспільства)

14

Зубко Д. Консьюмеризм як тенденція сучасної культури

16

Мандрищук Л. Проблема екзистенції у філософії Ф. Шеллінґа та С. К’єркегора

18

Манько Дз. Елементи середньовічної та барокової моделей культури в постмодернізмі

21

Ніженець О. Вплив глобалізації та постмодерну на релігійну ситуацію в українському суспільстві

24

Репко С. Реклама як засіб розповсюдження соціального міфу

27

Рондяк Ю. Екуменічні проблеми сучасного християнства

29

Саджениця І. Біоетика як один із аспектів розвитку соціокультурного світу

31

Сваток О. Гра як культурологічна універсалія

34

Тимо О. Стиль модерн як художньо-естетичний феномен

36

Чудяк Р. Християнство в Інтернеті: особливості проявів

38

^ МАСОВА І ЕЛІТАРНА КУЛЬТУРА: СПЕЦИФІКА І ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ


Амеліна С.


Отже, масова і елітарна культура – феномени, що функціонують на двох рівнях: рівні суб’єктності і рівні об’єктивного існування окремих артефактів. Наразі дослідники зіштовхуються з проблемою визначення змісту масової культури, її морфології. Якщо говорити про морфологічну будову, ми підтримуємо поділ М. Фуко. Найбільш аксіологічно забарвленою частиною масової культури є масове мистецтво та література. Тому у дослідженні ми акцентуємо саме на цій складовій, а в подальшому здійснюємо спробу екстраполяції отриманих результатів на ширше поле – культуру в цілому. Стосовно історії формування елітарної культури, вона зароджується ще у первісних суспільствах і представлена спеціалізованим рівнем культури духовної еліти, що існувала у всі часи. Масова культура не є тотожною народній(доводимо це грамшіанським підходом), а відтак виникає в кінці ХІХ ст. як закономірний наслідок змін у соціокультурному бутті тогочасної Європи.

Масова і елітарна свідомість є радше ідеальними типами і не існують у чистому вигляді. Тому лінія демаркації цих типів проходить не між індивідами, а крізь кожного індивіда. Відтак і поділ на соціальні страти не є на сьогодні критерієм поділу індивідів на “масу” та еліту.

Елітарна свідомість – це інтенціональний стан свідомості, що вирізняє вузький прошарок суспільства, основною діяльністю якого є творення нових культурних смислів і цінностей. Інтелектуальна еліта керується двома векторами – відцентровим і доцентровим, що визначаються надлишком і браком свободи творчості.

Для масової свідомості характерні стандартизація соціокультурних установок, потреб, формування дуальних опозицій, редукція культурних смислів – що є потрібним на перших етапах соціалізації, однак в подальшому лише блокує особистісний розвиток. Реакція упередження і нерозуміння масової свідомості елітарної культури пов’язана з: 1) “закритістю” останньої; 2) створенням нової вертикалі мистецтва у ХХ ст.; 3) “аморальність” елітарної культури. Масова свідомість не здатна осягнути елітарного мистецтва, адже останнє функціонує на рівні спеціалізованої культури. Натомість масова культура транслює свої зразки через ЗМІ, редукуючи водночас елітарну культуру до набору кліше і стереотипів, що зводить його нанівець.

Важливим критерієм розрізнення масової і елітарної свідомості є ступінь розуміння та інтерпретації запропонованих зразків як масової, так і елітарної культури. Різниця творів масового і елітарного мистецтва полягає у 1) критеріях успіху; 2) в інновативному потенціалі; 3) у цілях; 4) у ставленні до світу; 5) у ставленні до сприймаючого суб’єкта.

Стосовно форм взаємодії елітарного і масового мистецтва, ми розглянули концепції, умовно диференціюючи їх на групи: “жорсткого протистояння”, “подвійного кодування”, “субкультурності елітарного і диверсифікації масового”, і нарешті розвинули ідею М. Епштейна про транс культуру (у контексті застосування принципу транскультурності при сприйнятті творів масової і елітарної культури).

Рефлексія теорії “жорсткого протистояння” простежується з філософії Платона і Августина Блаженного до романтиків і до мислителів ХІХ-ХХ ст. (філософія життя, екзистенціалізм, філософія Франкфуртської школи). У розгляді теорій “жорсткого протистояння” елітарної і масової культури слід враховувати соціокультурну ситуацію, що склалась у Європі у часи їх(теорій) створення, а саме двох світових воєн і часів тоталітарних режимів у ряді країн. У країнах з тоталітарними режимами масова культура змістовно відрізнялась від того, що ми зараз вкладаємо у це поняття – вона повністю відповідала грамшіанській моделі.

Тому якщо у працях екзистенціалістів концепція автономності мистецтва від тоталітарного тиску і була політично і культурно обґрунтованою, то вже у 1960-х цей проект себе повністю вичерпав. Зник ворог – масова культура перестала бути втіленням тоталітарно насадженої волі.

Змінюється соціокультурна парадигма. Зразки елітарного мистецтва стають ще менш зрозумілими не-фахівцям, зростає об’єм інформації, а відтак зростає спеціалізація знань.

У 1960-х виникають концепції “подвійного кодування” (представлені у роботах А. Мердок, Л. Фідлера, Ч. Дженкса, У.Еко. для цієї концепції характерною є гостра критика модерну як художньо-естетичної течії. Прихильники цієї концепції проголошують стирання меж між масовим і елітарним, чудесним і вірогідним. Митець проголошується “подвійним агентом”, а у його творчості домінує принцип “подвійного кодування”. З одного боку, використовуючи тематичний матеріал популярної культури, твори постмодернізму мають рекламну атракцію предмету масового споживання. З іншого – пародійним осмисленням більш ранніх і модерних творів, іронічною трактовкою їх сюжетів і прийомів, він апелює до найбільш вибагливої публіки. Важливе місце у цій концепції посідає поняття кемпу і його відмінність від кітчу(що ми проілюстрували в дослідженні прикладами).

Подвійне кодування виявилось недієвим і насправді не сприяло розмиванню меж між елітарною і масовою культурою, тому дослідження повертається до того, з чого починалось, а саме – до диференціації масового і елітарного, при якій елітарна культура уявляється наразі субкультурним утворенням, а масова культура – диверсифікованою. Єдиним шляхом виходу з даної ситуації, який повинен сприяти соціокультурному розвитку і ознаменувати початок нової парадигми масової та елітарної культури, ми бачимо транскультурний принцип. Індивід, який ідентифікує себе як носій елітарної культури повинен мати змогу у будь-який момент вийти за межі продиктованої йому ідентичності і приміряти на себе нові ролі та ідентичності в залежності від власного бажання. Він повинен власноруч визначити ступінь, в якій він зробить певну ідентичність своєю(наприклад ідентичність людини-споживача). Це повинно сприяти зникненню внутрішньої напруги, викликаної продиктованими обставинами нормами і принципами, які не відповідають його ціннісним установкам або від яких виникає втома. Звичайно, він міг це зробити і раніше, однак відмінність нового підходу полягає у тому, що людина не повинна відчувати через це внутрішнього почуття провини, засудження з боку елітарного прошарку, до якого вона належить і загрози виключення її з нього через віроломство.

^ ДУХОВНО-МЕНТАЛЬНІ ЕКЗИСТЕНЦІАЛИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ


Власевич Т.


Буття людини – перетворення видів людської присутності у світі в певні екзистенціали її існування. Що ж таке екзистенціал? “Екзистенціал – назва об’єктів, що належать до особливого, відмінного від матеріальних предметів та ідеальних сутностей, онтологічного пласту оточуючої людину дійсності” [1, c.17]. Як зазначає, С. Кримський екзистенціал існування кожної нації розкривається через концепти: Дім-Поле-Храм. Різні народи дають цим концептам різне життєве наповнення. Розглянемо національну ментальність українського народу, зокрема, через символіко-тематичний ряд: Дім-Поле-Храм.

Концепт “Дім”, зазвичай позначає для людини щось святе, пов’язане з її батьківщиною та родиною, а також є символом тепла і доброти. Дім завжди був проміжною ланкою між людиною та хаосом – лісом, диким полем, степом – третьою зоною, яку людина поступово опановувала, розширюючи межі власної ойкумени. При цьому дім виступав цариною порядку, частиною впорядкованого космосу. “Дім” у системі символічно-екзистенційних вимірів буття людини в світі концентрує в собі все розмаїття значень, пов'язаних із сімейним життям, подружнім коханням, любов'ю батьків до дітей та дітей до батьків, спільною працею та життям у всіх його буденних та святкових виявах за стінами, що бережуть родинне тепло. Врешті символ дому застосовується і щодо народу загалом, коли йдеться про "національний дім" як передумову та гарантію збереження нації. Як відзначає С.Кримський: ““Дім” – це ніша людини в Універсумі”[2, c. 274].

В Україні хату не уявляли без прилеглого шматка землі, який засаджували садом і квітником, – так званої садиби, яка теж входила в сакральне середовище людини. Українська хата поставала і як осередок свободи особистості, наявності окремої, власної думки (“У своїй хаті кожен пан”, “Своя хата – своя правда”). “Дім” в українському розумінні уособлює в собі національні риси та буття українського народу, його ментальність.

Символіка концепту “Поле” встановлює зв'язок природи із хатнім столом, розкриває зміст харчування, як джерела життєдіяльності людини. Поле це не тільки степ, це і ліс, і гори, і загалом природа. Цей концепт ми розуміємо як “поле життя”, джерело існування, спосіб виживання. Для українця “Поле” завжди ототожнювалося з рідним краєм, батьківщиною. Наш народ не усвідомлював себе без хати і поля. Образ “Поля” також асоціює архетип землі як джерела достатку та національного єднання. Ідею землі українці сприймали як стимул до життя. Земля це і селянське поле, і звичайний степ. Наша рідна земля є полем життя, початком усього живого, вона зберігає і передає нам силу і славу предків. Українському менталітетові притаманне те, що людина і природа є єдиним цілим – символічною першоосновою буття. Український архетип Землі відображає досвід історії людства і таким чином, його образ є причетним до світової цивілізації. Концепт “Поле” проходить крізь всю історію української духовності і тим самим є невід’ємною частиною української ментальності.

“Храм” – це уособлення святинь для кожної людини, пов’язаних з її національними особливостями та етнічними традиціями. Це небесне заступництво за певну людину, спільноту, націю. Його поєднання з національною ідеєю і є тою ідеологією буття нації. Однак концепт “Храм”, який декларує національні святині в українській ментальності, не може обмежуватися рамками православної церкви, бо християнство в Україні не є одноконфесійним і не може бути моноцентричною сферою національної ідеї. Зазвичай святині українського народу були пов’язані з національною ідеєю, мовою, традиціями. “Храм” – осередок святості, дім Господній.

Концепти “Дім” і “Храм” у Г.Сковороди – речі тотожні, синонімічні, відрізняються лише відтінком значення. І перше, й друге означають місце перебування душі людської. Відмінність між поняттями лише в рівні якості “помешкання”. Поняття “Дім” у Сковороди – це не місце для мешкання, а той духовний первень, колиска, з якої виходить весь рід, в якій прищеплювали життєві ідеали, з якої починається дорога пізнання. “Дім” – символ ладу, порядку в душі людини. А тому, як повчає Сковорода: “Коли ставиш дім, будуй його для обох частин свого єства – душі і тіла. Коли вдягаєш і прикрашаєш тіло, не забувай і про серце…”[3, c. 355]. Сковорода вважав, що людина повинна впродовж життя прагнути "побудувати" всередині себе храм для душі, тобто самовдосконалюватися, самовиховуватися. У цьому він убачав щастя людське, адже високоморальна людина є вільною.

Таким чином, концепти “Дім-Поле-Храм” є одними з основних екзистенціалів, які розкривають сутність національної ментальності українського народу. Вони відіграють важливу роль у творенні єдиного ментального поля української нації, розкриваються в її ідейному житті, певними схильностями чи архетипами. Ці схильності мають історичне походження, що нерідко виходить за хронологічні межі існування нації. Тому символіки “Дім-Поле-Храм”, окрім загальнолюдських означень, виступають також орієнтирами пошуку певних архетипів нації. Однак, найбільш репрезентативним виявом української ментальності виступає національна культура. Звісно ж культура не може виразити усе різноманіття нашої ментальності, але вона є основною формою її функціонування.


Література


1. Глебкин В.В. Экзистенциал // Глебкин В.В. Ритуал в советской культуре. – М. : Янус-К, 1998.

2. Кримський С. Архетипи української ментальності // Проблеми теорії ментальності. – Київ : Наукова думка, 2006.

3. Сковорода Г. Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті // Вибрані твори : В 2-х тт.. – К., 1994.

^ АНТРОПОЛОГІЧНІ ВИМІРИ СУЧАСНОЇ НАУКИ


Голубович О.


Основним методологічним досягненням другої половини XX ст., як зазначає Д. Белл, стало управління організованими множинностями – тобто теорій з великим числом змінних та комплексних організацій і систем, що потребують координації діяльності сотень тисяч і навіть мільйонів людей. Починаючи з 40-х років відбувався масовий розвиток нових галузей наукового знання, пов’язаних саме з цими проблемами організованих множинностей: інформаційної теорії, кібернетики, теорії прийняття рішень, теорії ігор тощо [1, c. 330 -332].

XX ст. стало добою великих змін не лише у сфері соціально-політичного життя, але й культурно-мистецької сфери, філософської та літературної. Людство по-новому почало осмислювати себе, історію, своє майбутнє та місце людини у світі, іншому світі. Доба модернізму, а пізніше постмодернізму внесли значні зміни у сприйнятті навколишнього світу.

Вважаємо, що поступова уніфікація людського суб'єкта, як носія елементів суспільного прогресу й культури сформувала у світі новий тип світогляду. Механізація, постійний швидкий розвиток техніки та віртуалізація перебувають у постійному розвитку, а отже, вимагають одночасного пристосування людини до нових вимог та викликів кожного дня.

Людина почала втрачати індивідуальність, а водночас і потребу в духовному самовдосконаленні за допомогою культури. Внаслідок досконалої системи розподілу праці, коли відточується лише якась одна виробничо-професійна функція, індивід стає деталлю машини [5, c. 229].

Ми ставимо питання про техніку, коли запитуємо, що це таке. Кожному відомі два судження, які є відповіддю на дане запитання. Одне зазначає, що техніка – це засіб для досягнення цілей. Інше стверджує, що вона є свого роду людська діяльність. Ці два судження, як вважає Гайдеґер, говорять про одне і те саме: ставити цілі, створювати і використовувати засоби для їх досягнення і є людською діяльністю. До того, що є техніка, відноситься виготовлення і використання знарядь праці, інструментів і машин, це також і те, що є виготовленим і застосованим, те, що є потребами і цілями, яким все служить. Сукупність подібних знарядь є техніка. Вона сама є деяке знаряддя, по-латинськи – instrumentum.

Тому, подібне уявлення про техніку, згідно з яким вона є засіб і людська діяльність можна назвати інструментальним та антропологічним визначенням техніки [3, c. 221-230].

Л. Мамфорд вбачає основну причину соціальних кризових явищ сучасного суспільства у все більш зростаючій диспропорції між рівнем розвитку техніки та моралі. На його думку культурі загрожує певна раціоналізовано технократична організація людства. Він говорить про необхідність орієнтувати розвиток техніки на розвиток людини і її культури. Мамфорд розглядав механізацію поведінки людей у прадавніх ритуалах як таку, що значно перевищувала механічну роль знарядь праці у суспільному житті людей. Енергія, яка стала доступною завдяки створенню й існуванню машини, розширила межі простору і часу; роботи, які залишались незакінченими протягом століть – тепер виконувались менш ніж за період життя одного покоління [2, c. 79-90].

К. Ясперс зазначає, що наслідком розвитку техніки для повсякденності є впевненість у забезпеченні всім необхідним для життя, але таким чином, що задоволення від цього зменшується. Оскільки його очікують як дещо, що є само собою зрозумілим, а не сприймається як позитивне виконання бажаного.

Предмети для використання виготовляються у великій кількості, термін їх придатності швидко проходить і їх викидають, адже їх легко замінити. Від техніки чекають створення не чогось дорогоцінного, неповторного за своєю якістю, незалежного від моди через його цінність у житті людини, предмета, який належить лише йому, який зберігається і має здатність до відновлення. Тому все, що є пов’язаним із задоволенням потреб стає суттєвим лише за умови його відсутності [4, c. 551].

Перш за все техніка є важливою культурною цінністю. Сфера культури не обмежується класичними цінностями мистецтва, етики й науки. Крім духовної сфери існує також і матеріальний її прояв, сюди відноситься і техніка як діяльність і її засіб, який є втіленням людського знання. Прогрес технічних засобів, використання нових навиків та умінь, їх вдосконалення є важливими факторами розвитку та функціонування культури. Саме тому сучасна культурна людина повинна вміти користуватися багатьма технічними засобами – телевізором, ліфтом, аудіо – та відеотехнікою, автомобілем тощо.

Як одна з важливих культурних цінностей, матеріальне є частиною культури. Техніка інтегрує всі культурні цінності тієї чи іншої епохи в певну систему. Вона розкриває внутрішнє багатство культури, її різноманіття та особливості. В такому випадку можна говорити про технічну сферу культури як про одну з характеристик культурного та наукового потенціалу людства. Таким чином, ми живемо у світі постійних трансформацій не лише у сфері наукового знання і технічного прогресу, але й постійно долучаємося до змін у культурі, мистецтві, літературі.


Література


1. Белл Д. Социальные рамки информационного общества // Новая технократическая волна на Западе. – М. : Прогресс, 1986. – с. 330-342.

2. Мэмфорд Л. Миф машины // Утопия и утопическое мышление. М., 1991. – с. 79-90.

3. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления : Пер. с немецкого. — М.: Республика, 1993. – с. 221-230.

4. Ясперс К. Духовная ситуация времени// Мир философии: Книга для чтения. Человек. Общество культура. – М. : Политиздат, 1991. – с. 551.

5. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. Посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп. / За ред. проф. А. Яртися та проф. В. Мельника. – Львів : Світ, 2005. – с. 299.

^ ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ МАГІЧНИХ ВПЛИВІВ У СУЧАСНІЙ ДУХОВНОСТІ УКРАЇНИ


Дах М.


Тема магії являється на даний час досить актуальною проблемою. Вважають, що магія зараз переживає своє друге відродження у духовності України. Ми можемо спостерігати як з’являється багато екстрасенсів, магів, чарівників які прикриваючись християнським вченням, використовують магію. Вона популяризується по телебаченню і інших засобах масової інформації. Ми бачимо ці реклами щодня і з часом це стає для нас звичною справою, до якої можна вдатися при будь-якій потребі. Магія досить близько наблизилась до різних форм життєдіяльності людини.

У сучасній людині парадоксальним чином уживається віра в науково-технічний прогрес з потягом до магії, містики Віра в надприродне пов'язана з внутрішнім психічним життям людини, її моральним світом. Причини віри в магію криються не тільки в оточуючому середовищі людини, соціальних аспектах, а й в психологічних особливостях. В особу, яка має не досить сильну віру в її релігію, легко закрадаються сумніви і вона може легко піддатися магічному впливу. Такою людиною не важко маніпулювати. Тож коли певні негаразди переслідують людину протягом досить тривалого часу, то вона починає шукати альтернативні засоби досягнення мети. А шукати довго не приходиться, адже майже на кожному кроці ми можемо помітити пропозиції від якоїсь особи яка лише за кілька хвилин вирішить усі ваші негаразди. Звичайно вони всі прикриваються християнським вченням, молячись перед свічками чи навіть розмовляють з богом, але по суті використовують магічні впливи на людину.

Можна назвати багатьох представників такого вчення, але одним з таких найбільш яскравих є Гарафіна Маковій яка використовує окультне вчення видаючи його за народні практики. Вона пропонує людині звільнитися від власних гріхів, а також гріхів її роду за допомогою якихось ритуалів, наприклад якщо хтось в дитинстві бив жаб то в майбутньому на того чекають важкі хвороби, тому щоб оминути лиха потрібно по заході сонця, прийти до ставка, набрати води в склянку і вилити через ліве плече нашіптуючи молитву і т.д. В її працях ми неодноразово можемо знайти елементи язичництва та магії. Г. Маковій має, отже, магічне сприйняття світу, насамперед церковної дійсності, молитви, помочі святих. Це простежується у багатьох її творах. Вивчає традиції українців, посилається на предків, подає й народознавчі матеріали. Жінка стверджує, що має об’явлення від Бога... Видно, що вона з Ним “спілкується” немовби з панібратом, який їй відкриває таємниці людства, гріха і т. д. Вона подає цілий список речей яких повинна дотримуватись людина, деякі з них є просто абсурдними наприклад: неможна використовувати електричної праски. За нею, має бути лише на деревному вугіллі; Підлоги в хаті, лінолеуму, паркету, М’яких меблів. Виробів із віскози; Орання землі плугом, цим… “металевим монстром”; Щоб у помешканні були поламані відпрацьовані годинники, адже стягують до оселі зло; Тримання в оселі папуги… Це, як випливає з “Намистин” чи з книги “Щоб жив на землі Христос”, ― море злого вогню. Попугай у клітці – в’язниця на родовій лінії. Того, щоб одягати одяг своїх батьків. Аби… не повторювати їхньої долі. Також у неї досить своєрідними є думки щодо вінчання. Вона вважає, що брати шлюб потрібно для того аби залатати діру родових гріхів і виробити енергетичну кліть, щоб усілякі негаразди минали. Той хто жив у громадянському шлюбі тягнув за собою волово родовідних бід і ніс на голови нащадків великі нещастя Перечитавши критично ряд тих “небесних послань”, зрозуміло за Божою ласкою, що це ще одна диявольська пастка. Це не християнський Бог шле відразу “на молитву” потрібну інформацію, а, швидше, замаскований його противник-дурисвіт, тобто дідько. Як кажуть у народі – не все золото, що блищить.

На основі кількох книг, які, за її словами, сповнені “божественного заряду”, можна нарахувати багато шкідливих єресей, хибних богословських тверджень, просто порівнюючи писанину з офіційним вченням Вселенської Церкви, що є насамперед з установи Господа.

Елементи магії проникають у суспільне життя не лише через осіб які безпосередньо займаються цим, а навіть через телебачення. Це і різного типу фільми такі як “Володар перснів”, а також телепередачі про екстрасенсів. Нам пропонують передбачити майбутнє завдяки астрології – гороскопам, хіромантії і іншими методами. Навіть у багатьох українських народних казках чи мультфільмах ми зустрічаємо героїв які використовують чарівництво. Цим можна пояснити таку велику віру людей у позитивність магії. Адже з дитинства ми пам’ятаємо казки чи мультфільми у яких добрий герой зловив чарівну рибку чи знайшов магічну паличку яка потім дуже йому допомогла, і магія тут описується як щось хороше для людини. Ці думки вкорінюються в свідомості людини, і пізніше вона сприймає магію як належне, як допоміжні засоби досягнення мети.

Особистість і бажання людини з часом майже не змінюються, як колись існувало бажання комусь нашкодити так воно існує й тепер екстраполюючись у шкідливу магію, або бажання привернути чиюсь увагу за допомогою любовної магії. І як ми знаємо не завжди сучасна медицина здатна нам допомогти, існують речі проти яких вона безсила, а от магія дає надію у будь-якій ситуації. Так і набуває популярності лікувальна магія, подекуди за допомогою навіть абсурдних обрядів.

Щодо прогнозу на майбутнє, то якщо взяти до уваги попередній розвиток магії і її вплив на духовність можна стверджувати, що вона розвиватиметься й надалі. Багато людей зараз спекулюють на цьому, відкриваючи все більше різних магічних центрів і осередків. Магія набуває все більшої популярності ми це бачимо навіть на прикладі того як швидко розкуповуються книжки Джоан Роулінг “Гарі Потер” в яких характерною особливістю є містицизм і магізм.

^ ЕЛІТАРНА І МАСОВА КУЛЬТУРА В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ.

(ПРОБЛЕМА КУЛЬТУРНОЇ КРИЗИ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА)


Долинна І.


Українська культура здавна славилася своїми традиціями. Довгі століття її формування дали хороший результат і ми маємо прекрасну, самобутню культуру. Багато представників інших держав, народів відзначають своє захоплення нею. Безліч традицій нашого народу стали всесвітньо популярними і є явищами, котрі ідентифікують нашу культуру серед інших в світі.

Представники української літератури, мистецтва, музики, тощо відомі на весь світ. Вони викликають захоплення та повагу до нашої держави та народу, поширюють цінності України.

Попри зацікавлення нашою культурою у світі, у нашій державі вона не є достатньо популярною. В державі практично не здійснюються заходи щодо підтримки і відродження української культури, або ж збереження її для майбутніх поколінь, натомість простежується перебирання певних рис інших культур, взаємозаміна одних іншими.

Культура нашого народу поступово набирає масового характеру, попри спроби української еліти підняти культурний рівень народу, долучити його до світу прекрасного і неповторного, якою являється традиційна культура. Маси захопили практично усі сфери життя. Все що створюється: література, мистецтво, кіно, музика, – все орієнтовано на середньостатистичну людину, яка не має особливих потреб, світогляд якої є доволі обмеженим. Праця цих псевдокультурних еталонів нашого суспільства робиться з думкою про рівень попиту, кількість продажу, а не для певних естетичних і моральних цілей.

Іншою проблемою нашого суспільства є неможливість пересічної людини розмежувати поняття “культурна еліта” (тобто люди, які справді володіють потрібними знаннями, щоб створити продуктивний план розвитку високої культури) і “бомонд” (люди, які мають високі доходи, проте не вкладають грошей в істинний розвиток високої культури, а лише продукують масову культуру), що створює перешкоди на шляху відродження культури. Адже люди, помилково вважаючи елітою бомонд ідуть за ними, все що створюється ними сприймають як прояв високої культури, захоплюються цим, наслідують. А люди, котрі справді є елітою залишаються осторонь суспільства, оскільки пропонують культуру високу, яка заставляє задуматися, осмислювати кожне слово, кожну лінію.

Герберт Маркузе визначає одновимірну людину – “людина, яка поглинута у споживацьке життя, вона відчужена від суспільства, у неї відсутня критичність по відношенню до суспільства, принципи і норми індустріального суспільства здаються їй вираженням свободи і справедливості, але вона не спроможна до радикальної опозиції”1. Відповідно до цього можна стверджувати, що сучасна людина є одновимірною, масовою. Вона перестала критично осмислювати те що їй пропонується, перестала думати.

З огляду на ситуацію, що склалася в нашій державі, українська еліта проголосила Україну зоною культурного лиха.

Україні потрібен культурний шок. Потрібне розуміння того, що сталося з традиціями, куди привело їх прагнення наслідувати псевдоідеали. А крім того, важливо запровадити урядову підтримку українській якісній літературі, підтримку театрам, відродження кіноіндустрії, законодавчу охорону культурних пам’яток. І забезпечення виконання вже прийнятих законів.

^ КОНСЬЮМЕРИЗМ ЯК ТЕНДЕНЦІЯ СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРИ


Зубко Д.


Ми живемо в епоху ґлобалізації економіки, капіталу, інформаційних систем. Консьюмеризм як термін в теперішньому часі став аналогом споживацтва. Масове споживання, яке виходить далеко за межі потреб для існування людини, є однією з рис сучасного суспільства.

Як термін, консьюмеризм вперше почав використовуватись в економічній теорії та маркетингові. Консьюмеризм – калька з англійського слова consumerism, що у перекладі означає споживання. Цей термін пов'язаний з критикою економічної теорії споживання Т. Веблена. Тому у вузькому розумінні, консьюмеризм ще трактується як всесвітній рух громадськості і державних органів на підтримку прав та можливостей споживачів у їхніх відносинах із виробниками та постачальниками товарів, робіт, послуг .

У більш широкому значенні, консьюмери́зм – сукупність суспільних відносин, заснованих на принципі індивідуального споживання. Сучасний світ стикається з безліччю проблем, поява яких обумовлена тенденціями розвитку сучасної цивілізації, що актуалізувало споживання як властивість людського існування. Процеси глобалізації роблять споживання і споживчу орієнтацію універсальною межею суспільного життя в сучасній культурній динаміці, що характеризується масовим споживанням матеріальних благ і формуванням відповідної системи цінностей і установок.

Суспільство споживання це не просто суспільство достатку, де вдосталь різних речей. Суспільство консьюмеризму задає новий тип культури, в якому споживацтво стало змістом суспільного життя, відтіснивши духовні цінності, обмеживши процес самовдосконалення професійним ростом і новизною одягу.

Значення особистого споживання визначається згідно його ролі у розвитку людського суспільства: без споживання людство не може вижити. Але людина не живе заради того, щоб споживати, мета і сенс її життя повніші, глибші та полягають у всебічному цілісному розвитку особистості.

Кризові явища особистого споживання виявляються у розпаді поконвічних зв’язків між потребами, виробництвом і споживанням, в глибокій інституціалізації та перетворенні споживання на важливий фактор економічного зростання, логічним наслідком чого стає формування ненаситного споживача.

Формування суспільства споживання привернуло увагу до аналізу суті консьюмеризму. Дослідженням питання суспільства споживання займалися Ж. Бодрійяр, Е. Фромм, Г. Маркузе, Е. Гі Дебор, Д. Ванн, В. Ільїн, Р. Дарендорф, А. Причепа, Д. Хіз, Е. Поттер та ін.

Суспільство споживання стає основою такого типу культури, в якому споживацтво стає змістом соціокультурної дійсності. Консьюмеризм можна охарактеризувати як такий, що має безліч протиріч. Об'єктивно оцінити ту або іншу стратегії споживання можна лише за термодинамічними характеристиками суспільства, в якому ця стратегія домінує. Адже неможливо відокремити “достеменно-духовне” від “грубо-матеріального”. Що б людина не робила – вона завжди здійснює одну і ту ж операцію: споживання і переробку матеріальних і інформаційних потоків, що отримуються ззовні.

Споживацтво є чинником залучення до культури, тобто зорієнтоване на інших людей, на норми і цінності прийняті у суспільстві, відтворюючи людину як члена соціокультурної дійсності. Споживаючи відповідно до прийнятих в тих або інших групах норм, індивід виробляє символи своєї приналежності до даної культури. Він їх виробляє за допомогою стилю споживання їжі, одягу, послуг.

Ми живемо у відкритому суспільстві і є споживачами не тільки матеріальних товарів, вироблених у різних куточках світу, але й цінностей, які поширюються з тими товарами. Сучасні інформаційні технології доносять до нас нові цінності, символи, значення. Формується специфічна екранна культура, коли з різних екранів нам пропонують наперед сформоване уявлення про світ. Так людина стає часткою технологічного ланцюжка, втрачає здатність творити, здатність вибирати, керуючись своїми особистими етичними і естетичними критеріями, здатність протистояти спокусам і бути собою, пізнати й удосконалювати себе.

На основі вищесказаних міркувань, можна виділити такі риси культури споживацтва:

Тісне переплетіння культури та економіки;

Важливим осередком культури споживацтва стають гіпермаркети, супермаркети, магазини;

Велика роль реклами у формуванні культури і у створені цінностей та смаків;

Візуальний характер культури;

Мода як важливий елемент у соціокультурному бутті;

Вплив консьюмеризму на особисту ідентичність;

Урбанізм, анонімність, комерціалізація, самотність як риси культури споживання;

Егалітарний характер культури.

^ ПРОБЛЕМА ЕКЗИСТЕНЦІЇ У ФІЛОСОФІЇ Ф. ШЕЛЛІНҐА ТА С. К’ЄРКЕГОРА


Мандрищук Л.


В певний час екзистенціальна філософська традиція захопила широкі кола людей своїм “живим” філософуванням, і сьогодні актуальність її ідей займає далеко не останнє місце. Специфіка, яка відрізняла її від інших тогочасних філософ