Реферат: Генеральний iнформацiйний партнер

УКРАÏНСЬКА НЕДIЛЬНА ШКОЛА

ТОВАРИСТВО „МАТИ УКРАÏНА”

ПОСОЛЬСТВО УКРАÏНИ В БОЛГАРIÏ


ДРАГОМАНIВСЬКI СТУДIÏ

ДРАГОМАНИВСКИ СТУДИИ


Софiя

2011


МIНIСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАÏНИ

ПОСОЛЬСТВО УКРАÏНИ В БОЛГАРIÏ

ТОВАРИСТВО „МАТИ УКРАÏНА”

УКРАÏНСЬКА НЕДIЛЬНА ШКОЛА


МАТЕРIАЛИ

ЧЕТВЕРТОÏ ТА П’ЯТОÏ НАУКОВИХ КОНФЕРЕНЦIЙ

„ДРАГОМАНIВСЬКI СТУДIÏ”


Софiя

2011


За достовiрнiсть фактiв, цитат, власних iмен, посилань на лiтературнi джерела та iнших вiдомостей вiдповiдають автори публiкацiй

^ Відповідальна за випуск - Антоніна Якімова

Світлина на обкладинці - Дмитра Степовика


© Украïнська недiльна школа,

фундація „Мати Україна” 2011

© Антоніна Якімова, упорядкування 2011


^ ГЕНЕРАЛЬНИЙ IНФОРМАЦIЙНИЙ ПАРТНЕР

Електронне видання „УКРАИНСКИ ВЕСТИ”

www.ukrpressbg.com

Інформаційні партнери:


Власний кореспондент УКРІНФОРМу в Болгарії Олександр Білик


www.sbuds.org


^ НАШІ ПАРТНЕРИ:


Софійський університет „Св. Климент Охридський“

Асоціація Україністів Болгарії

Історичний музей міста Іхтіман


^ КОНФЕРЕНЦIЇ ВІДБУЛИСЯ ЗА ПIДТРИМКИ:


Мiнiстерства закордонних справ Украïни

Посольства Украïни в Болгарiï

Почесного консула України в м.Русе Пламена Бобокова

Асоціації болгаро-української дружби та співробітництва

Мiтрейд ЕООД

Видання матеріалів конференції стало можливим завдяки фінансовій

підтримці Почесного консула України в м.Русе Пламена Бобокова

КОНЦЕПЦІЯ

^ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦIЇ „ДРАГОМАНIВСЬКI СТУДIÏ”


На сучасному етапi розвитку світової цивiлiзацiї, коли явище глобалізації спонукає до дій, нацiлених на збереження автентичної культури етносiв та їх історії, важливо ефективно використовувати можливостi дiаспори для утвердження позитивного бачення держави Україна мiжнародною спiльнотою.

У багатьох країнах свiту українська дiаспора плiдно працює над проблемою збереження етнонацiональної iдентичностi українцiв через iнтеграцiю у суспiльне життя країн проживання та проведення рiзноманiтних заходiв, якi доповнюють уяву про батьківщину українцiв.

До числа таких заходiв вiдносяться і наукові конференції.


^ Наукова конференція „Драгоманiвськi студiї” ставить за мету:


- вшановувати видатних українцiв, якi зробили вагомий внесок у розвиток країни перебування;

- вшановувати відомих болгарських політиків, громадських діячів, учених, літераторів, митців, діяльність яких сприяла популяризації України в Болгарiї та свiті;

- дослiджувати історію української дiаспори в Болгарiї;

- аналiзувати тенденцiї та явища у середовищi новiтньої української дiаспори Болгарiї;

- вивчати фактори збереження нацiональної iдентичностi українцiв у світі;

- спiвпрацювати з науковими установами України і Болгарiї.


^ ВІТАННЯ

Шановні представники української діаспори в Республіці Болгарія

та читачі збірника „Драгоманівські студії”!


Дозвольте привітати усіх нас з виходом другого збірника доповідей Міжнародної наукової конференції „Драгоманівські студії”.

Для мене дуже приємним є той факт, що вже протягом трьох останніх років Посольство України в Республіці Болгарія є співорганізатором зазначеної конференції. Вірю у плідну співпрацю дипустанови і української діаспори і надалі в майбутньому.

Проблематика конференції „Драгоманівські студії” є надзвичайно актуальною і допомагає у формуванні позитивного іміджу України в Болгарії. Краще ніж за допомогою історичних фактів про контакти наших двох народів у минулому цього не зробити. А творчий доробок нашого видатного громадського діяча Михайла Драгоманова вже був перевірений історією і назавжди увійшов не лише до української та болгарської скарбниці, а й до світової.

Статті, опубліковані у цьому збірнику, розкривають досі невідомі історичні факти і будуть цікавими не лише фахівцям з різних галузей науки, але й пересічним громадянам обох країн, які цікавляться спільною історією наших двох народів. У збірнику подаються не лише історичні факти, а також розміщенні матеріали, які розповідають про сучасне життя та актуальні проблеми української діаспори в РБ. Сподіваюсь, що публікація таких статей зможе допомогти у вирішені проблем, які постають перед нашими співвітчизниками в Болгарії.

Дозвольте мені також висловити слова глибокої вдячності Почесному консулу України в м. Русе П.Бобокову, який став головним меценатом видання даного збірника. Завдяки його активній громадській позиції нами вже було опубліковано декілька видань, що широко популяризують нашу країну на території Республіки Болгарія.

І наприкінці, хочу побажати оргкомітету Міжнародної наукової конференції „Драгоманівські студії” усіляких успіхів у майбутньому і подякувати за проведену роботу щодо організації конференції та випуск другого збірника наукових доповідей.


Надзвичайний та Повноважний

Посол України в Республіці Болгарія Віктор Кальник


ВІТАННЯ


^ УЧАСНИКАМ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

„ДРАГОМАНІВСЬКІ СТУДІЇ”


Шановні учасники та гості конференції!


Колектив працівників відділу координації вітчизняних та зарубіжних центрів українознавства щиро вітає всіх учасників наукової конференції „Драгоманівські студії”.

Мислиться, що великі ідеї дружби між нашими народами, закладені Михайлом Драгомановим та Михайлом Паращуком Ви гідно продовжуєте і розвиваєте у нашому складному ХХІ столітті. Щасти Вам у зміцненні дружби і співробітництва між українським та болгарським народами, між Україною та Болгарією.

 

Співробітники Відділу координації вітчизняних та зарубіжних центрів українознавства Національного Науково-Дослідного Інституту Українознавства.


29.09.2009

Київ


^ ЧЕТВЕРТА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦIЯ

„ДРАГОМАНIВСЬКI СТУДIÏ”

30 вересня 2009 року


Оргкомiтет: А.Якiмова (голова), О.Коцева, В.Пейчев, Р.Камберова.

^ Робочi мови: украïнська, болгарська.

Головують А.Якiмова, В.Пейчев

Секретар: Р.Камберова

Почеснi гостi: В.Кальник – Надзвичайний i Повноважний Посол України в

Республiцi Болгарія

Л.Мiнкова – професор Iнституту лiтератури, БАН

Н.Караiванов – голова товариства «Родолюбець»

ПРОГРАМА


Вступне слово: Надзвичайного i Повноважного Посла України в Республiцi Болгарія Кальника В.

^ Вітальне слово: Виконавчого директора фундації „Мати Україна”

Коцевої О.

СЕКЦIЯ I

М.П.ДРАГОМАНОВ


Якiмова А. До 150-рiччя створення перших недільних шкіл у Києві: М.П.Драгоманов та інтерпретація ідеї недільних шкіл на початку XXI ст.

Караіванов Н. Українці – болгаролюби. Презентація книги „Велики и видни украинци – българолюбци” (2009).

Камберова Р. Лiтературна ситуація в Україні к.XIX - п.XX ст. Зв’язок з іншими слов’янськими літературами.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Пам’ятi Ванi Петкової, болгарської поетеси українського походження


Оля Ал-Ахмед. Дмитро Павличко. Златна ябълка. Переклад з української Вані Петкової.

^ СЕКЦIЯ ІІ

ЗБЕРЕЖЕННЯ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

УКРАЇНЦІВ У БОЛГАРІЇ


Якiмова А. До 120-річчя з дня народження О.Шульгина – першого посла України в Болгарії.

Пейчев В. Підтримка Україною закордонного українства.

Жуківський В. Сергій Юзефович – дуаєн української діаспори в Болгарії.

Конова О. Про знайомство з Сергієм Юзефовичем.

Панковський К. Про плани молодіжного відділення фундації „Мати-Україна”.

Конова О. Асоціація болгаро-української дружби та співробітництва.


Покладання квiтiв до пам’ятникiв М.Драгоманова і М.Паращука.


^ ВІТАЛЬНЕ СЛОВО ВИКОНАВЧОГО ДИРЕКТОРА ФУНДАЦІЇ

„МАТИ УКРАЇНА” КОЦЕВОЇ О.


Уважаеми дами и господа,

За мене е чест и удоволствие в качеството ми на изпълнителен директор на фондация «МАТИ Украйна» да Ви приветствам с «ДОБРЕ ДОШЛИ» на наша научна конференция «Драгоманивски студия».

Преди три години, в неделното училище към фондацията, ръководено от госпожа Антонина Якимова, 165-та годишнина от раждането на великия украински учен и обществен деец Михаил Драгоманов бе отбелязана чрез провеждане на скромна научна конференция под название «Драгоманивски студия».

Оттогава с всяка изминала година това начинание не само не се забрави, а и продължи да се развива. Независимо от това, основната идея на тези студия – украинската тематика в България - остава водеща за нас, организаторите. Нашите амбиции в тази насока се състоят не само в това да покажем, какво са направили или постигнали украинци, живеещи някога или сега в България, но и да запознаем украинската общност в България и по света с живота и творчеството на българите, за които Украйна или украински език не са едни обикновени думи.

Смятаме, че тези амбиции са реални, особенно след като заработи програмата на украинското правителство за подпомагане на задграничните украинци и след като ние имаме сериозна подкрепа от страна на Посолтвото на Украйна в България и лично от Негово Превъзходителство г-н Посланик Виктор Калник и активно сътрудничим във всички начинания.

Що се касае света – чрез международни организации, в които наша фондация членува, като Европейски Конгрес на Украинци, например, чрез украинци-журналисти, които живеят в България и работят за различни СМИ - за «Драгоманивски студия» ще научат и в различни краища на света.

Още веднъж «Добре дошли» и интересно общуване на всички.

Благодаря за внимание.


^ СЕКЦIЯ I. М.П.ДРАГОМАНОВ

Антонiна ЯКIМОВА

Керiвник Украïнської недiльної школи, м. Софiя


ДО 150-РІЧЧЯ ВІДКРИТТЯ НЕДІЛЬНИХ ШКІЛ У КИЄВІ: М.П.ДРАГОМАНОВ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІДЕЇ НЕДІЛЬНИХ ШКІЛ

^ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.


З Київським національним університетом імені Т.Г.Шевченка, який нещодавно відзначив своє 175-річчя, пов’язані імена таких видатних особистостей в iсторії України як Михайло Максимович, Микола Костомаров, Тарас Шевченко, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Микола Лисенко, Михайло Грушевський та багато інших.

Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895) стає студентом історико-філологічного факультету Унiверситету Св. Володимира у 1859 році.

У Центральному державному iсторичному архiвi України зберігається документ-прохання студентів Унiверситету Св. Володимира вiд 14 вересня 1859 року на iм’я попечителя Київського навчального округу М.І.Пирогова про дозвіл відкриття на Подолі недільної школи. Під документом стоїть 17 підписів, серед них є і підпис Драгоманова [1].

Перша недільна школа відкрилась 11 жовтня 1859 р. в приміщенні Київського повітового дворянського училища (пізніше прогімназії) на Подолі, на розі вулиць Костянтинівської та Хоревої (вул. Костянтинівська, 9/6), друга – 25 жовтня 1859 р. на Новому Строєнії на вул. Жилянській, також у приміщенні повітового училища, третя почала працювати на Печерську наприкінці жовтня 1860 р. в будинку 1-ої гімназії, що знаходилась тоді на Кловщині. У січні 1860 р. при Другій жіночій гімназії було організовано першу жіночу недільну школу. В жовтні-листопаді 1860 р. було відкрито ще чотири недільних школи: при Першій чоловічій гімназії, Фундуклеєвській жіночій гімназії, Четвертій печерській гімназії та Другій подільській гімназії. 4-го квітня 1861 р. студенти відкрили в одній із аудиторій Унiверситету Св. Володимира щоденну дитячу школу з українською мовою навчання, яка налічувала від 60 до 100 учнів.

У 1861 році у Києві діяло 7 недільних шкіл. За прикладом київських, почали відкриватись недільні школи у великих містах: Петербурзі, Москві, Одесі, Харкові, а до середини 1862 року вони вже існували у 90 містах Росії, і їх загальна кількість досягла в Росії – 300, а в Україні – 80. На превеликий жаль у 1862 р. царський уряд закрив недільні школи.

Аналізуючи спогади Драгоманова про відкриття недільних шкіл у Полтаві, можна припуститися висновку, що з самого початку створення цих шкіл вони ставали своєрідними культурно-освітніми центрами: „Восени 1859 р. відкрились у Полтаві недільні школи, потім суботні для жидів. Всі ті школи держались як свого роду федерація, до якої, окрім учителів, прилучились і люди з панства, урядників, купців і т.д., що спомагали школі грішми. Школи ті повели до видавництва учебників, до стосунків зі школами і видавництвом по других сторонах. Нарешті, школи привели до народних публічних лекцій. Перші такі лекції в Росії були спробувані власне в Полтаві задовго до петербурзьких лекцій в „Соляном городке” [2, с.367-368].

До ідеї недільних шкіл схвально поставився Тарас Шевченко. У 1860 році він надіслав із Петербургу до Києва 50 примірників “Кобзаря” для продажу на користь недільних шкіл, а також написав спеціально для недільних шкіл “Буквар южнорусский”, який теж відправив до Києва.

Про свою причетність до цієї благородної справи М.Драгоманов так писав: “З моменту зарахування до університету, восени 1859 року, я потрапив до гуртка студентів, які засновували перші недільні школи в Росії. Одразу ж зауважу, що багато хто з нас приступив до справи з метою політичної пропаганди, але незабаром усвідомив її неможливість серед дітей (із сімей ремісників та прислуги) та її недоречність серед неписьменних дорослих, і ми старанно захопились педагогічною стороною діла” [3, c.40-41].

Таким чином у Києві, вперше на території царської Росії, були відкриті недільні школи для неписьменних, ініціаторами відкриття яких стали студенти Унiверситету Св. Володимира, в тому числі і Михайло Драгоманов.

Микола Іванович Пирогов писав пізніше: “Перша недільна школа в Росії була відкрита мною у Києві при подільському училищі в 1859 р. …За організацію недільних шкіл прийнялися першими малороси, ревні шанувальники Куліша та Шевченка… Я був переконаний, що здійснення ідеї недільних шкіл якнайкраще відповідає життєвій потребі краю…Я сам, помічник попечителя бували майже кожної неділі у школі під час навчання. Таким чином, перша недільна школа і виникла, і розвивалась на моїх очах” [4, c.395].

Відомий український історик та літературознавець Г.Житецький зазначав: “В подільській школі учителювало 17 університетських студентів та 1 із духовної академії (здається Анат. Свидницький), між учителями найбільш енергійними були К.В.Шейковський, М.П.Драгоманов, Хв.Як.Вороний, бр. Степановичі…” [5, c.122]. Отже, формування та становлення Драгоманова як педагога відбувалося ще в студентські роки, в подільській недільній школі. Успішний початок кар’єри викладача і вченого в Унiверситеті Св. Володимира у Києві, професор за покликанням і талановитий вчений з європейським ім’ям, лекції якого приходили слухати студенти з різних факультетів – таким залишився Драгоманов у пам’яті Софійського університету.

З першим педагогічним досвідом Драгоманова виникли і перші проблеми. Він писав згодом: “Практика поставила перед нами перше з українських питань: на якій мові вчити в школах? Ми вирішили це питання тим, що вчили на обох: на російській і на українській, тільки, звісно, більше на першій, бо на ній було більше книг” [6, c.156].

М.Пирогов підтримував прагнення вчителів недільних шкіл вчити учнів рідною мовою, але через відсутність підручників на українській мові – були лише букварі та підручники з арифметики, вчити доводилося більше на російській мові.

Між тим, в травні 1860 року міністерство освіти наказало виключити з програми недільних шкіл географію, історію, природознавство і дозволяло використовувати тільки ті підручники, які були апробовані Ученим комітетом.

Так сталося, що дружина київського генерал-губернатора відвідала лекцію Драгоманова саме тоді, коли він пояснював учням якусь історичну статтю. Вона не могла змиритись з тим, що Пирогов відкрив недільні школи без її відома і патронату і доповіла куди треба про те, що в недільних школах викладається історія і вживається українська мова. За цей конфлікт Пирогов поплатився звільненням з посади куратора Київського навчального округу – 13 березня 1861 року указом царя Олександра ІІ М.Пирогова було звільнено з посади попечителя “у зв’язку з розладом здоров’я”.

Варто згадати тут, що на останньому році навчання Драгоманова у полтавській гімназії, напередодні випускних іспитів трапився випадок, який ледь не згубив його майбутнє. Нестриманість щодо вихователя, якого Драгоманов не поважав, призвели до того, що педагогічна рада гімназії прийняла рішення виключити юнака з гімназії, що одночасно позбавляло його права складати випускні іспити, а тим самим і зачиняло двері до вищої школи. Тільки завдяки заступництву Пирогова, попечителя Київського навчального округу (до складу якого входили тоді Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська та Полтавська губернії), який запропонував педагогічній раді замінити рішення про виключення юнака із гімназії на звільнення його за власним бажанням, спасло Драгоманова. Драгоманов дістав право на складання випускних іспитів екстерном і далі продовжувати навчання у вищій школі.

Коли громадськість Київського навчального округу 4 квітня 1861 р. влаштувала прощальний обід на честь М.Пирогова, в числі 120 осіб, присутніх на обіді був і Драгоманов, який виступив від імені київського студентства. Згодом він писав: “Промова моя викликала найбільші оплески і була дуже розхвалена в описі банкета, надрукованому професорами університету, але в газетах було заборонено її друкувати, а ректор університету професор Бунге отримав від міністерства зауваження, що дозволив мені виголосити промову на користь законності і педагогічного авторитету! Для мене особисто, - мій виступ на банкеті Пирогова мав велике значення: він підбурив мої політичні інстинкти і одночасно дав можливість познайомитися з гуртком ліберальної професури” [3: 42-43].

Імена видатних вчених М.І.Пирогова і М.П.Драгоманова добре відомі у Болгарії. Ім’я Пирогова носить республіканська лікарня швидкої допомоги у Софії, а Драгоманов своєю викладацькою і науковою діяльністю у Софійському університеті сприяв його становленню та розвитку молодої болгарської науки.

Ідея недільних шкіл знайшла підтримку в українській діаспорі в усьому світі. Найчастіше українці приводять сюди своїх дітей, щоб вони вивчали мову, історію, культуру, звичаї і традиції країни їх батьків, дідів, прадідів.

Українська недільна школа, що почала працювати з листопада 2002 р. при фундації “Мати Україна” в Софії, мала на меті допомогти українцям (спочатку заняття проводилися тільки з дорослими) повернутися до рідної мови. Слушно додати, що з першого року навчання до занять долучилися й болгари. Навчальний процес включав мовознавчий, країнознавчий, культурознавчий, інформаційний компоненти. Надзвичайну зацікавленість викликали заняття, присвячені вивченню традицій та звичаїв українського народу. Учениці школи болгарка А.Кліментова і українка Л.Жикова виявили бажання і організували свято Святого Миколая за українськими традиціями у дитсадках м.Софії, де вони працюють. Святкові дійства відбулися 5 і 6 грудня 2007 року.

Вагомим досягненням школи в роботі з дорослими можна вважати організацію наукової конференції “Драгоманівські студії”, головне завдання якої – вшанування пам’яті видатного українського вченого Михайла Петровича Драгоманова та його болгарських соратників, учнів і послідовників. Разом з тим конференція показала високий творчий потенціал українців Болгарії з одного боку, а з іншого – творчу співпрацю з такими болгарськими науковими установами як Софійський університет і Інститут літератури Болгарської Академії Наук (БАН).

У ході конференції працює дві секції. Перша секція присвячена М.Драгоманову, а друга – українській діаспорі в Болгарії.

Завдяки підтримці посольства України в Болгарії і Міністерства закордонних справ України були опубліковані матеріали трьох конференцій “Драгоманівські студії” (2006, 2007, 2008).

Українська недільна школа в Софії підтримує творчі контакти з такими українськими науковими установами як Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка, Національний науково-дослідний інститут українознавства, Славістичний університет, Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою (національний університет “Львівська політехніка”).

14 лютого 2009 року у школі відкрився мультимедійний клас, в якому діти українців вивчають українознавство. Щороку учні здійснюють експедицію в етнографічні музеї країни. Як відомо, М.Драгоманов привернув увагу свого учня і послідовника Івана Шишманова до вивчення фольклору. Шишманов прислухався до слів Драгоманова і згодом став фундатором болгарської етнографічної науки. Відвідуючи етнографічні музеї учні мають можливість побачити як розвивалась етнографічна наука в Болгарії, порівняти болгарські звичаї і традиції з українськими.

Власне, Українська недільна школа в Софії демонструє прогресивну еволюцію з огляду на устремління Драгоманова дати освіту своєму народові, об’єднуючи навколо себе інтелектуальний потенціал українців і болгар з метою розкриття самобутності української нації у тісному взаємозв’язку з іншими народами.

Отже, на початку ХХІ ст. ідея недільних шкіл в українській діаспорі залишається не тільки актуальною, але й пропонує сучасні аспекти роботи, творчі проекти, які успішно об’єднують навколо українських недільних шкіл не тільки дітей українців, не тільки українську інтелігенцію, але й творчу інтелігенцію країни проживання.


ЛІТЕРАТУРА


1. Прошение студентов ун-та Св. Владимира//ЦДІА України.–Ф.707, оп.25, спр.352. –Арк.1.

2. Михайло Драгоманов: автожиттєпис / уклали І.С.Гриценко, В.А.Короткий, М.В.Томенко. – К.: Либідь, 2009. – 444 с.

3. Драгоманов М. Автобиографическая заметка // Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці у двох томах. Т.1. – К., 1970.

4. Пирогов Н. Письмо к И.В.Бертенсону, от 27 декабря 1880 г. // Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения. – М., 1953.

5. Житецький Г. Київська Громада за 60-х років // З іменем Святого Володимира. У 2 кн. Кн. 2. – К., 1994. С. 119-150.

6. Драгоманов М. Австро-руські спомини // Літературно-публіцистичні праці у двох томах. Т.2. – К., 1970.


Райна КАМБЕРОВА

Софийски университет “Свети Климент Охридски”,

Факултет по славянски филологии

^ ЛИТЕРАТУРНАТА СИТУАЦИЯ В УКРАЙНА В КРАЯ НА XIX И

НАЧАЛОТО НА ХХ ВЕК И ВРЪЗКИТЕ Й С ОСТАНАЛИТЕ

СЛАВЯНСКИ ЛИТЕРАТУРИ


Украинската литература от XIX век отразява борбата на украинския народ за национална идентичност и тази тенденция продължава повече от век. Тук модернизмът не е опит да се противостои на традицията и реализма, тъкмо обратното – той възниква като естествена реакция против руската колониална политика и русификацията (сравни Дорошкевич 1925). Писателите от по-старото поколение (Иван Франко, Михайло Коцюбински и други) защитават националната идентичност в лицето на езика и културата, придържат се към познатите и утвърдени поетически форми и стилове, а модернистите от своя страна се опитват да погледнат отвъд дотогавашните граници и стереотипи и да създават “art pour art” (изкуство за изкуството”) (сравни Гундорова 1989: 3-7).

За да се обхване напълно картината на литературната ситуация в Украйна, трябва да се обърне внимание и на близките съседни славянски литератури и тяхното развитие. Голяма част от тях в края на XIX век отразяват борбата за национална идентичност. Народнячеството и политическата ориентираност на литературата в Украйна образуват почти непробиваема завеса за новите течения от Западна Европа предсимволизъм, символизъм и декадентство, които навлизат бавно, но все пак успяват да привлекат последователи и да се развият на местна почва в съответните славянски литератури.

^ Чешката литература доста късно, но интензивно изживява периода на символизма (Рубчак 1991: 26). През 1894 г. младите чешки автори основават списанието “Модерни ревю”, в което представят новата творческа мисъл, в него се формират много поети като Отокар Бржезина, критикът Иржи Карасек и други.

По това време украинско-чешките връзки са изключително активни и плодотворни. В чешката и словашката преса често се споменават имената на Иван Франко, Леся Украинка, Васил Стефаник, Олга Кобилянска, превеждат се произведенията им, поместват се критичните им прегледи и статии. Богдан Лепки систематично публикува статии за украинската литература в “Словенски приехлед”, а Остап Луцки е първият преводач на известния неоромантик и символист Йозеф Махар, който оказва силно влияние върху поезията на пражката група украински творци, особено върху творчеството на Евген Маланюк. О. Луцки също помества прегледи за Леся Украинка, О. Кобилянска и други украински писатели в чешката преса.

Тези литературни връзки все още не са изследвани в чисто символистичен контекст, но се смята, че влиянието на чешката литература върху украинския символизъм е минимално.

В Русия символизмът се заражда изключително трудно1. Силната опозиция на критиците-народняци възпира появата му. Основата за новите течения се подготвя от така наречените импресионисти, които образуват своеобразен мост между реализма и символизма (Валерий Брюсов, Ал. Блок) (Манчева 2006: 27). Изследователите разделят руския символизъм на две групи: стари и млади символисти. Наричат старите декаденти, а младите – символисти (сравни Баран 1993). Разликата между тях е, че старите са своебразни формалисти, интересуващи се преди всичко от версификацията, странят от обществото и се занимават с метафизични въпроси.

Младите символисти начело с Александър Блок възприемат от западноевропейските символисти не толкова теорията и формата, колкото мистицизма, религиозността на “новия човек”, известна доза окултизъм и спиритуализъм.

Не може да не се оцени влиянието на руския символизъм върху украинската литература, въпреки че то се проявява предимно през двайсетте-трийсетте години. Много по-силно влияние в Украйна са имали полските писатели, особено в Западна Украйна (областта Галиция, позната в украинската историография като Галичина).

В Полша символизмът се появява значително по-рано, отколкото в Украйна, и търпи бурно развитие. Причините за това са много, но може би най-важната от тях е традиционната и тясна връзка с Франция (Рубчак 1991: 29-20). Като първа проява на символизма се смята появата през 1887 година на списанието “Жиче” във Варшава, в което се публикуват почти всички произведения на френските и белгийските символисти. След известно време по примера на “Млада Белгия” или “Млада Германия” се появява литературната група “Млада Полша”. Две години по-късно центърът на полския символизъм се премества от Варшава в Краков, където започва да излиза ново списание “Жиче”, което има изключително голямо значение за развитието на украинския предсимволизъм, защото дотам често пътуват и прекарват известен период от време писателите Васил Стефаник, Богдан Лепки, Остап Луцки (последните двама са едни от основателите на “Молода муза”). Докато варшавското “Жиче” се интересува само от проблемите на модерната литература, краковското става трибуна на младите поети-реформатори. До голяма степен това става благодарение на младия редактор на списанието Станислав Пшибишевски (участник в “Млада Германия”), който в романите си третира проблеми, несъществуващи дотогава в полската литература. В “Жиче” той публикува и манифест, в който прогласява абсолютното, прекрасното изкуство.

“Млада Полша” дава на полската литература много известни поети и прозаици като Ян Каспрович, близък приятел на Иван Франко, Антони Ланге, Болеслав Лесмян, Вацлав Берент, Станислав Пшибишевски и други. Украинските писатели четат произведенията им и идеите им навлизат в украинското литературно пространство.

Естетическото самосъзнание на украинския модернизъм се формира не на теоретично, а на практическо равнище. Появата на произведенията на украинските поети-символисти предизвиква много противоречиви реакции в обществото. Народняците и защитниците на традиционната линия в литературата ги обвиняват в липса на връзка с народа, с проблемите му, с реалността и съвремието. Малко са онези, които ги приветстват и подкрепят. Освен взаимната подкрепа помежду им те почти не срещат разбиране и оценка на действителните стилистични и художествени качества на творчеството си, тъй като не засягат болезнени, ежедневни, исторически или основни патриотични въпроси. Те получават подкрепа и едновременно с това остра критика от най-неочаквана страна – от Иван Франко.

Поради бързата промяна на историко-политическата обстановка и навлизането на нови течения, които завладяват литературната мисъл – неоромантизъм, футуризъм, експресионизъм и други, дълго време украинските символисти остават непризнати, недооценени, неизследвани. Един от малцината, които още през двайсетте години оценяват творчеството и конкретизират мястото на символистите, е техният съвременник и литературен критик О. Билецки: „Не само извън гранците на Украйна, но и в самата нея все още има читатели, за които огромната фигура на Тарас Шевченко си остава алфата и омегата на поезията, символ на украинската муза по принцип. Но с времето тази муза, особено в двайсетте години на двадесети век, много се е развила, израснала е и се е променила. Това съвсем не означава, че са се появили по-значими поети от Шевченко: не, още дълго творчеството му ще живее в чувствата и мислите на читателите. Не е умрял гласът на стария кобзар и досега той призовава, гневен и страдалчески, към борба и победа. Но той вече ехти в миналото, напомня за онова минало, което не може да се забрави, пребивавайки в бъдещето. А ние си имаме съвременност и поети, които представят непосредствено мислите и чувствата на съвременниците ни, а и на нас самите: трябва да ги чуем, ако не искаме да стоим глухи и слепи пред съвременността. (...) Можем да считаме 1903 година за начало на историята на украинския "модернизъм“, защото тогава за първи път се е осъществил онзи прелом, след който литературата тръгва по нов път.“ (Билецки 1924: 3).

Както вече бе споменато, Иван Франко не остава безразличен към творчеството на символистите. Отношенията помежду им са бурни, често крайни и изискват специално внимание, тъй като младите поети се възхищават от личността на големия украински писател и критик, приемат критиките му, влияят се от тях, спорят, защитават позицията и избора си. От друга страна и самият Франко не остава неповлиян от тях, от модернизма като цяло.

Може да се каже, че украинският модернизъм не е организирано национално-културно и литературно движение със собствена програма от типа на “Млада Полша”. Нещо повече — самият факт на съществуването на “Молода Украина” като литературно движение, аналогично на съответните явления в други национални литератури, за първи път е забелязано от съседите: в статията на полския изследовател Т. Михалски “Młoda Ukraina” (1909) и антологията с преводи на съвременна украинска поезия на Иван Рукавишников “Молодая Украина” (Рукавишников 1909: 265), която в действителност е била подготвена от Ол. Олес. Естествено в тях не се разглежда естетическата стойност и нивото на таланта на “младите поети”, а още по-малко принципите на естетическото движение. За организацията и определянето на идеите на течението не помага и възприемането му като междинен, преходен етап от народняшката литература към неореализма.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Пам’ятi Ванi Петкової, болгарської поетеси українського походження

Оля АЛ-АХМЕД

Перекладач-лінгвіст, дочка поетеси


^ ДМИТРО ПАВЛИЧКО. ЗЛАТНА ЯБЪЛКА. ПРЕВЕДЕ ОТ

УКРАИНСКИ ВАНЯ ПЕТКОВА


Ваня Петкова (10.07.1944 – 26.04.2009) г. е българска поетеса и преводач от украински, руски, испански, арабски, арменски, немски, сръбски и др. езици. Нейни стихове са преведени на 12 езика, включително – японски.

Член на Съюза на българските писатели. Член на Съюза на българските преводачи.

Литературният й дебют е през 1959 г., когато публикува есе и стихотворение във вестник „Средношколско знаме“. През 1967 година Петкова завършва специалност славянска филология в Софийски университет. През 1974-75 година специализира испански език в Института за чужди езици „Хосе Марти“ в Хавана и работи в българското посолство в Куба. Между 1966 и 1968 година работи като редактор в списание „Славейче“, а от 1970 до 1973 година като редактор в международния отдел на вестник „Литературен фронт“. Преводач в българското посолство в Судан, Хартум през 1969-70 година. През 1968 под нейно съставителство излиза антологията „Съвременни арабски поети“. През последните си години работи във вестник „Труд” като кореспондент за  Родопите. Последните 10 години от живота си прекарва в село Езерово, близо до град Първомай,  в селската си къща, която в момента е музей на нейната личност и творчество.

Ваня Петкова – космополитна, принадлежаща  на три континента, с украинска кръв от Полтава и черкезка жилка на Донски казак - генерал по баща, с гръцко–турска кръв по майка, тя бе непокорна, неразбрана, скандална, справедлива, истинска, любяща  - невероятно явление в съвременната българска поезия. Тя ще остане в паметта ни като една от даровитите и непокорни бунтарки, отстоявала през целия си живот принципите си за свободата, човешката солидарност и справедливост.  

Ваня Петкова остава завинаги като най-недостижимата и неповторима българска поетеса на любовна лирика !
Ето - аз съм грешница.
Казвам това, което мисля,
целувам устни, които искам,
и очи с цвят на езеро,
и очи с цвят на лешници
аз до дъно разплисквам.
Ето, аз съм грешница.

„^ Златна ябълка” е книга за любовта, за най-святото и съкровено чувство, което авторът на книгата пресъздава като интимна и същевременно философска лирика. Само истински поет на любовна лирика би могъл да осъществи превод на любовна поезия. „Златна ябълка” – плодът на греха, любовта и омрасата, най-красивата и най-измамната, най-сладката и най-забранената... Това избра да преведе Ваня Петкова, виждайки в лицито на украинският поет Дмитро Павличко една сродна, творческа душа... Какво обединява Дмитро Павличко и Ваня Петкова? Познавачите на любовната лирика веднага биха могли да отговорят на този въпрос. И все пак: Гениални поети и приятели!

Сега тя е на „Сириус”... и литературното наследство, което тя ни остави за поколенията – са нейните послания към редица народи, а « писаното остава», и за това тя ще продължи да бъде в библиотеките, в учебниците, в сърцата ни! Дори и от «Сириус» тя вижда, че делото й продължава и всичко неиздадено, ще бъде издадено и читателите от различни националности и народности ще се докоснат до нейното слово и до нейният безсмъртен Дух !

Аз съм Сириус!
самотна и далечна,
всичко в мене е обратно на света.
Мойта болока е,
че сьм осьдена да бьда вечна,
мойта радост е-
- да тьрся красота!

^ Аз сьм Сириус!
Планините ми са гроздове червени
вьв рубините на вино златопенно,
корените пьк корони са при мене
и годината започва не сьс пролет,
а сьс зима черна!
Истината ИСТИНА е само,
щом изльжеш сльнцето изгасва.

Няма думи вьрху мене, няма-
има само погледи мьгливи или ясни.
Аз сьм всичко в любовта, което
ЛУДОСТ И БЕЗУМИЕ наричат,
аз сьм сто сьрца в сьрцето,
ала никой не посмя да ме обича!
Който се допря до мен, на пепел стана,
който ме погледна-ослепя,
който пожела да бьдем двама,
два пьти от мьлния умря!
^ Аз сьм Сириус!
Самотна и далечна,
тьй обратна на света суров,
че сменила бих стократно свойта вечност
за най-простата в света любов.

На прощаване тя ни каза в последната си книга: „Понесох всичко, преглътнах чашите с отрова, тялото ми е като решето от рапирите на многобройните завистници и врагове... Аз съм личност и личност останах! Благодарение на силните ми смесени гени, на дивия ми характер, на вярата ми в Бога”.

Това бе Ваня Пе