Реферат: Методичні поради бібліотекарям до відзначення

Методичні поради бібліотекарям до відзначення

20-річчя Незалежності України


Незалежності України - 20


Процес зародження й розвитку ідеї незалежності нашої країни виявився довготривалим, складним, а на деяких етапах і вельми суперечливим. Це великою мірою зумовлено надзвичайно непростою історичною долею українського народу, численними перешкодами на шляху становлення його етнічної самосвідомості, жорстокими переслідуваннями тих, хто намагався підняти національне питання в умовах чужоземного поневолення.

Історію України, як правило, відраховують з моменту створення Київської держави у IX ст. Після занепаду цього державного утворення мав місце розпад на дрібні князівства. В XVII ст. утворюється Козацько-Гетьманська держава, яка проіснувала до кінця XVIII ст., після чого, аж до XX ст., незалежної української держави не існувало. Лівобережна Україна була під окупацією Росії, Правобережна – переважно під Польщею.

На початку XX ст. відбулися нові національно-визвольні змагання, спроби яких створити незалежну українську республіку були марними. В результаті знов отримали Лівобережжя під російськими більшовиками і Правобережжя – під Польщею. Об'єднання двох частин країни відбулося лише у 39-му році, але воно було насильницьким. Довгий час наша держава залишалася частиною Радянського Союзу.

Оглядаючись в історію, ми бачимо багато сумних подій, які перешкоджали нашій країні стати незалежною державою, але саме вони змушували український народ постійно боротися та домагатися позитивного результату.

Першим кроком до незалежної України та закладання міцного фундаменту на творення правової держави було проголошення 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет.

Важливою датою в історії нашої країни стало 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада Української РСР проголосила Україну незалежною демократичною державою і винесла «Акт проголошення незалежності України» на затвердження всеукраїнським референдумом, який 1 грудня 1991 р. підтвердив прагнення українського народу до волі і незалежності.

Після проголошення незалежності Україна, як окрема держава, була визнана всіма колишніми радянськими республіками та світовим співтовариством. 164 країни світу встановили з Україною дипломатичні відносини.

24 серпня 1991 р. держава офіційно отримала назву – Україна, що відповідає історичній традиції. Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує жодної незалежної країни.

4 вересня 1991 року над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 р. він отримав статус державного.

Державним гімном України, який офіційно був визнаний 15 січня 1992 р., стала музика композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла України...».

А 19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України.

Починаючи з 1991 року розпочався тривалий конституційний процес, який завершився 28 червня 1996 року, коли Верховна Рада прийняла Конституцію України – Основний Закон нашої держави.

Відродження національної свідомості – складний і багатоступеневий процес втілення в життя національної ідеї створення економічно розвиненого, заможного, соціально здорового суспільства. Зберегти незалежність, збудувати міцну державу – наш святий обов’язок перед попередниками, що були корінням, джерелом української державності, які залишили нам у спадок любов до Батьківщини, вивірені часом і випробуваннями кращі риси народної душі, національного характеру.

Нинішній день Незалежності України прийшов, як результат тисячолітньої боротьби українського народу за право мати свою національну державу, яка повинна стати запорукою успішного культурного і політичного розвитку суспільства.

Юним громадянам країни випала складна, але й пре­красна доля – розбудовувати нову Українську державу. Всі, хто причетний до справи виховання дітей, усвідомлюють, що без повноцінного виховання національно свідомого покоління її не розбудувати.

Гордість за свою землю, свій народ, а значить, і на­ціональна свідомість формуються лише за умови, коли людина добре знає історію і культуру рідної держави. Ви­вчення їх сприяє оволодінню читачами-дітьми знаннями про походження української нації, головні етапи її розвитку, історичне минуле українського народу, його героїчні і трагічні сторінки, вклад у розвиток світової цивілізації. А пишатися нам, українцям, є чим. Славна і прадавня «три­пільська культура», могутня держава середньовіччя – Ки­ївська Русь, поступове становлення і подальший неухильний розвиток державності, розквіт культури, науки, осві­ти. Та особливе місце в нашій вітчизняній історії займає тривала боротьба українського народу за свою держав­ність, волю і незалежність. Виходячи з цього, працівникам бібліотек для дітей слід звернути увагу на висвітлення цих проце­сів, як одного з головних чинників у здобутті державності.

Головним завданням у роботі з наймолодшими читачами є формування у них початкових уявлень про такі поняття як Батьківщина, Україна, рідний край, державні символи. Але, щоб залучити дітей до пізнання світу, потрібно їх зацікавити. Тому в роботі з дітьми цього віку слід застосовувати яскраво оформлені книжкові виставки та тематичні полички, назвами яких можуть бути: «Україно, ти для мене диво», «Моя країна – Україна», «Любіть всім серцем Україну», «Стань же окрасою цілого світу, наша свята Україно!» (додаток 1).


Заходи, які проводяться в ігровій формі, сприймаються юними читачами набагато краще. Тому у роботі з учнями молодшого шкільного віку доцільно надати перевагу саме цим формам роботи. Як зразок таких заходів можна назвати вікторини та історичні ігри «Люби і знай свій рідний край», «Чудова країна – моя Україна», «Люби, шануй, оберігай наш край, що зветься Україна».

Для дітей цього віку рекомендуємо проводити свята, бесіди, усні журнали «Я – маленький громадянин своєї держави», «Ми – діти твої, Україно», «Ми – рідні діти України-неньки», «Вчимося для України жити, її, як матінку, любити», «Свою Батьківщину любіть», «Рідний край, де ми живемо, Україною зовемо», «З чого починається Батьківщина», «Не забувай: ти є дитина землі, що зветься Україна», «Світе тихий, краю милий, моя Україно» (додаток 2).

Одним із аспектів роботи бібліотек у даному напрямку є формування шанобливого ставлення до законів держави, зокрема, до Конституції України. Воно передбачає, перш за все, знайомство юних із змістом основних її положень. З читачами молодшого віку радимо провести гру «Наші права» (додаток 3).

Проведення у бібліо­теках уроків історії та уроків державності «Гортаючи сторінки днів минулих», «З глибини віків», «Рідної землі минула доля», «Історичні витоки незалежності» «Любіть Україну» (додаток 4); літературно-історичних мандрівок «Велика і свята ти, мати-Україно», «За Україну, за волю», «Цікаве з минулого», «Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі» допоможе поглибити знання читачів середнього та старшого віку про українську державу та сформувати у них активну громадянську позицію.

Вихованню у дітей любові до держави, до рідного краю, підвищенню їхнього інтересу до літератури цієї тематики сприятимуть літературно-мистецькі години та літературно-музичні композиції «Любіть Україну!», «Ми – українці», «Україно, ти моя молитва…» (додаток 5); літературна гра-конкурс «Рідний край – Україна» (додаток 6), а також книжкові виставки відповідної тематики.

Крім звичних виставок та поличок можна оформити виставку-панораму, виставку-вікторину, виставку-мандрівку, виставку-репортаж. Назви їх можуть бути наступними: «З Днем Незалежності, рідна державо!», «Незалежність України: історія та сьогодення», «Моя Україна: подорож в історію», «Велична і свята, моя ти рідна Україно», «Під прапором сонця і неба», «Моя Україна», «З Україною у серці», «Держави славна назва – Україна». Приклад оформлення виставки-панорами – перша сторінка обкладинки журналу Світ дитячих бібліотек. – 2009.– №4. (http://www.chl.kiev.ua/svit_pdf/SDB-2009-4.pdf ).

Історія нашої України багата видатними особистостями, які своїм талантом в різні часи возвеличували рідну Вітчизну і є гордістю, славою, духовним її надбанням. Це стосується відомих постатей Ярослава Мудрого, Костянтина Острозького, Петра Могили, Пилипа Орлика, Феофана Прокоповича, Григорія Сковороди, Георгія Кониського та багатьох інших. Не можна не згадати літерато­рів, композиторів, музикантів і художників: Миколу Гоголя, Артема Веделя, Катерину Білокур, Іллю Рєпіна, Костянтина Ушинського. Серед достойників останнього століття – Михайло Грушевський, Юрій Кондратюк, Сергій Корольов, Володимир Вернадський, Микола Амосов, В’ячеслав Чорновіл та багато інших. З черкаським краєм пов’язане життя і діяльність таких всесвітньо відомих людей як Тарас Шевченко, Михайло Максимович, Семен Гулак-Артемовський, Кирило Стеценко, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Тодось Осьмачка, Михайло Драй-Хмара, Сергій Єфремов, Василь Авраменко, Іван Їжакевич та Іван Падалка. Проведення циклу пізнавальних бесід (для читачів-учнів молодшого шкільного віку), літературних, літературно-музичних, мистецьких годин, усних журналів тощо (для читачів-учнів середньо­го та старшого шкільного віку) «Славетні імена України», «Наші відомі земляки», «Вони – українці», «От де, люде, наша слава, слава України!», «...Та найбі­льше любив Україну я» сприятиме формуванню у читачів національної свідомості, патріо­тичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України.

Відчуття Батьківщини у кожної дитини необхідно формува­ти, передусім, на образах рідного села чи міста, рідної при­роди, тобто на тих образах, які дитина бачить своїми очи­ма. І це закономірно, бо в житті кожного, навіть найменшого куточка нашої держави, як у дзеркалі, відбива­ється минуле і сучасне нашої Вітчизни. Тому з дітьми до­цільно також проводити уявні подорожі по карті Вітчизни з використанням як традиційних, так і інноваційних технологій. Назви їх можуть бути наступними «Мандрівка дідусевими стежками», «У похід по рідному краю», «Вулицями рідного міста». З цією ж метою в бібліотеках можна проводити вікторини, прес-конференції, брейн-ринги на теми: «Стежками рідного краю», «Місто, в якому ми живемо», «Вулиці нашого міста», «Чи знаєш ти Україну та малу Батьківщину?», «Ми знаєм все про край, де ми живем», «Історії забуті сторінки». Їх можна проводити окремо або включати до програми Тижнів краєзнавства.

Останнім часом в дитячих бібліотеках України набуває поширення така форма роботи, як краєзнавчий квест. Квест (від англ. quest – пошук, пошуки пригод) – аматорське спортивно-інтелектуальне змагання, основою якого є послідовне виконання заздалегідь підготовлених завдань командами або окремими гравцями. Під час гри команди вирішують логічні завдання, здійснюють пошук на місцевості, будують оптимальні маршрути переміщення, шукають оригінальні рішення і підказки. Після завершення чергового завдання команди переходять до виконання наступного. Перемагає команда, що виконала всі завдання швидше за інших. Детальніше познайомитись з даною формою роботи можна звернувшись до журналу «Світ дитячих бібліотек» (2010.– №3.– С.27-28) та на сайті Херсонської обласної бібліотеки для дітей – http://www.library.kherson.ua/.

Ознайомлення дітей з історією, традиціями, звичаями краю, з творчістю видатних митців та письменників-земляків відбувається під час проведення творчих зустрічей та різноманітних масових заходів для юних користувачів, організації у бібліотеці різноманітних виставок та викладок літератури. Це можуть бути виставка-подорож «Про батьківський край запитаю у книги»; виставка-вікторина «Десять «чому?» про наше місто (село)»; виставки-панорами «Черкащина: горизонти поступу», «Наш край: щоденний ритм буття». Доцільно, по-можливості, виділяти поличку для краєзнавчих матеріалів на тематичних виставках, що мають загальний характер.

Слід зазначити, що не лише згадані вище фактори віді­грають значну роль у становленні наших дітей патріотами своєї Вітчизни, адже національний характер українців фо­рмувався протягом віків. Вічна щедрість, лагідність і доброзичливість, пісенність і музикальність, працьовитість і талановитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбство і душевне багатство – лише деякі типові якості відомого в світі українського національного характеру. Виховання у дітей почуття відповідальності за долю держави, поваги до її символіки, рідної мови, безпосереднє прилучення дітей до праці, ознайомлення їх із побутом предків, формування потреби дотримання і примноження народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання культури міжетнічних відносин, здатності до людяності і доброти, співчуття й співпереживання – все це далеко не повний перелік проблем, які щоденно вирішують бібліотекарі, спілкуючись із юними читачами, наполегливо і цілеспрямовано формуючи національний інтелект держави.

Нижче рекомендуємо розробки окремих згаданих вище заходів.

Додаток 1


^ СТАНЬ ЖЕ ОКРАСОЮ ЦІЛОГО СВІТУ, НАША СВЯТА УКРАЇНО!


Виставка-літопис для учнів 7-9 класів

 

Звернення. 24 серпня 2011 року виповнюється двадцять років від дня прийняття Верховною Радою України історичного документа «Акта проголошення незалежності України». Пропонуємо Вам ознайомитися з матеріалами, які розкажуть про великий історичний шлях українського народу,  про національних героїв, та сьогодення України.

 

I розділ ЦЕ НАШОЇ ІСТОРІЇ РЯДКИ... (Матеріали про історичні події на території України від найдавніших часів до сьогодення).


Цитата.  Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього (М. Рильський)


^ II розділ Є ТАКА ДЕРЖАВА – УКРАЇНА (матеріали про державні символи)

Звернення. Згідно з положенням ч. 1 ст. 20 Конституції України державними символами України є – Державний прапор України, Державний герб України, Державний гімн України.


ІII розділ ВЕЛИКІ Й СЛАВНІ ІМЕНА або ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ. ІСТОРІЯ В ОСОБИСТОСТЯХ (Матеріали про українських національних героїв, гетьманів, президентів).

 

IV розділ УКРАЇНА У НАС ОДНА (Матеріали про суспільно-політичні, економічні, культурні події сьогодення).


Додаток 2

^ СВІТЕ ТИХИЙ, КРАЮ МИЛИЙ, МОЯ УКРАЇНО!

(сценарій свята для дошкільників та учнів 1 класу)

Тихо лунає запис будь-якої пісні про Україну. На фоні цієї мелодії гово­рить бібліотекар.

Бібліотекар: З далекого краю,

З далеких світів

Журавлик на крилах

Додому летів.

Минав океани,

Ліси і моря,

Вдивлявсь крізь тумани:

– Чия це земля,

Чиї це долини,

Чиї це луги,

Чию це калину

Гойдають вітри?

Впізнав Батьківщину.

– Моя це земля,

Моє тут гніздечко

І мова моя.

Бібліотекар: Чию землю впізнав жу­равель? (Відповідь дітей). Як вона на­зивається? (Україна).

Так, Україна – наша рідна земля. Сьогодні в нас особлива зустріч, вона присвячена нашій рідній ненці-Україні.

У слові «Україна» є щось святе. Зем­ля рідна, батьківська хата, ріки сині, гаї зелені – споконвічний от­чий край, Вітчизна. Все це вміщується в одному слові – «Україна». А улюбле­ний наш український поет Т.Г. Шевчен­ко з любов'ю писав: «Світе тихий, краю милий, моя Україно!». Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишивка, добре слово сусіда, чиста кри­ниця, – все це наша родовідна пам'ять. Наші символи, наша історія:

Одна Батьківщина –

І двох не буває.

Місця, де родилися,

Завжди святі,

Без рідної мови,

Без пісні, без мами

Немає, немає

Життя на землі.

Бібліотекар: Яка наша мова? (Ук­раїнська). Якими словами можна опи­сати нашу рідну мову?

(Барвиста, багата, мелодійна, лас­кава, рідна, гарна, мила).

Бібліотекар: Хто знає і розкаже вірш про рідне слово, рідну мову?

^ 1-а дитина: Наша мова калинова

І ласкава, і медова,

І багата, і не бідна –

От що мова наша рідна.

Мова рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має.

Як ту мову можна забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила.

Бібліотекар: Українська мова – це оповідання, пісні, вірші, казки, загадки і потішки.

Діти, що ж таке Батьківщина? (Відповіді дітей: рідна хата, тато і мама, сади, поля, ріки, гаї, луги, со­нечко, квіти, наша пісня, наша мова і т. ін. Діти читають вірші).

^ 1-а дитина: Батьківщина – це ліс і поле,

Це гаряче сонячне коло.

Батьківщина – це праця і свято,

Батьківщина – це мама і тато,

Батьківщина – це рідна мова,

Як веселка вона кольорова.

^ 2-а дитина: Що таке Батьківщина?
За віконцем калина,
тиха казка бабусі,
ніжна пісня матусі,
дужі руки у тата,
під тополями хата,
під вербою криниця,
в чистім полі пшениця.

Бібліотекар: Діти! Запам'ятайте дату – 24 серпня 1991 року. В цей день прийнято Акт проголошення незалежності України, за яким Україна є самостійною, демократичною державою. Вистраждавши, виборовши волю, Україна має тепер свої державні симво­ли: герб, прапор і гімн, які уособлюють її історію.

Що зображено на гербі? Якого кольору прапор? Чому? (Бібліотекар показує герб і прапор).

Бібліотекар: (звертається до дівчи­нки). Хто ти, дівчино мала?

Дівчина: Українка молода.

Бібліотекар: (звертається до хлоп­чика). Хто ти, хлопчику маленький?

Хлопчик: Син я України-неньки!

Українцем я зовуся

Й тою назвою горджуся!

Бібліотекар: Як називається столиця України? Чому Київ називають «місто-герой»? (Відповіді дітей).

Доречно згадати сьогодні давню притчу про святого Миколая і Україну. Ось послухайте.

Було це давно-давно, коли святий Миколай роздавав подарунки. Одним він дав багато золота, другим – великі родо­вища, третім – родючі землі... і коли все роздав, то побачив у кутку дуже гарну, надзвичайної вроди, але дуже бідну, в полатаній одежі, дівчину, яка стояла і гірко плакала. Він підійшов до неї і за­питав: «Дівчино, чому ти плачеш?». «Я плачу тому, Святий Миколаю, що ти всім дав подарунки, а мені ні», – сказала дівчина. «А хто ти, дівчино?» – запитав святий Миколай. «Я – Україна» – відповіла дівчина. Святий Миколай по­думав і каже: «Справді, я вже все всім роздав, але у мене ще залишились краса і пісня, я й дарую тобі дівчино-Україно їх назавжди».

І з того часу наша Україна вважаєть­ся найкрасивішою і найспівучішою країною світу. Ми пишаємося тим, що ми – українці.

Заспіваймо ж і ми, діти, пісню про Україну.

^ Діти співають пісню «Добрий день, матусю-Україно!»

(слова Н. Рубальської, музика М. Ведмедеря).

Бібліотекар: Рідний край, Україна, Батьківщина. Які це прості і разом з тим прекрасні слова! Велика, священна і прекрасна любов до Батьківщини жила, живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях.

У нас, українців, свої звичаї, традиції, символи. Які символи, діти, ви знаєте? (Відповіді дітей: калина, верба, леле­че гніздо, криниця, вишитий рушник, сорочка вишита, писанка, віночок).

Бібліотекар: А тепер погляньте на ці рушники. Це символи українського народу. «Дім без рушників, як сім'я без дітей» – говориться у народі. Вони – ста­ровинні обереги дому. Вишитий різними візерунками, рушник є неодмінним атрибутом багатьох обрядів. Що ви знаєте про рушники? (Відповіді дітей: зустрічають дорогих гостей, прово­джають в армію, молоді стають на рушник під час шлюбу).

Бібліотекар: Щасливі ми, що народи­лися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – в нашій славній Україні.

^ Вірш П. Воронька «Облітав жура­вель».

Бібліотекар: Бачите, діти, кращої від нашої землі немає ніде в світі.

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!..
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Лучанінова, І.В. «Світе тихий, краю милий, моя Україно!» / І. В. Лучанінова // Б-чка вихователя дит. садка. – 2008. – №7. – С.11-13.


Додаток 3

^ НАШІ ПРАВА

(свято для молодших школярів)

Дійові особи: Ведучий, Баба-яга

Ведучий: Доброго дня, діти. Сьогодні ми зібралися, щоб поговорити про головний закон держави – Конституцію і про права людини, записані у ній, в тому числі – і про права дитини. 28 червня Україна відзначає одне з основних державних свят – День Конституції. Вона надала дітям нашої країни право на безпечне проживання з батьками, медичну допомогу, освіту.

^ З'являється Баба-яга.

Баба-яга: Що це у вас тут відбувається? Свято, напевно, а мене знову не запросили.

Ведучий: Ми говоримо про права дитини і про те, що наша держава відзначає День Конституції 28 червня.

Баба-яга: Подумаєш, свято придумали. У нас у казках теж є своя конституція й права свої казкові. Хочете довідатися? (Дістає листок.) От послухайте! (Читає.)

Стаття 1. Кожний казковий герой має право жити у неволі в Баби-яги або її друзів.

Пам’ятаєте, Іванко жив у мене, щоправда, недовго. Тому що це дурне дівчисько Оленка врятувало його. Навіть мої помічники гуси-лебеді не змогли їх зупинити.

Ведучий: У нашій державі такого не повинно бути. У нас кожна дитина має жити з батьками й відразу після народження у неї є багато прав – право на ім'я, на громадянство...

Баба-яга (перебиваючи): У нас все інакше. От жив один казковий герой у своїй теплій країні, жив собі не тужив і імені йому зовсім не потрібно було. А потім він потрапив у ящик з апельсинами і відвезли його в іншу країну, і ім'я йому там дали. До речі, і то не відразу, а тільки тоді, коли він зі столу упав (чебурахнувся). Упізнали, діти, про кого я говорю? Правильно, про Чебурашку. От і виходить – громадянства позбавили, ім'я дали не відразу... І скаржитися даремно! Хто тебе слухати буде...

Ведучий: Цікаві справи у вас у казках відбуваються. А в нас кожна дитина має право вільно висловлювати свою думку, свої погляди з усіх питань.

Баба-яга: Ви думаєте, ми зовсім відсталі. І в нас заслуховують. От згадайте казку «Мороз Іванович».

Жили-були дві дівчинки: Рукодільниця й Ледарка. Рукодільниця скрізь свій ніс сунула. То надумається пічку топити, то курей годувати, а то ще гірше – воду носити. От відро в колодязь і упустила. А потім було все за законом. Строга нянька надала Рукодільниці право бути заслуханою, пояснення вислухала й тільки після цього веліла їй у колодязь стрибати і без відра не вертатися! Так що все справедливо!

Та й іншим казковим героям ми це право надаємо, тільки деякі з них від нього відмовляються.

Була така Еліза з казки «Дикі лебеді», ніяк не хотіла говорити, навіть із самим королем.

Ведучий: Бабусю-яга, діти пам'ятають цю казку. Скажіть, діти, чому Еліза мовчала? Правильно, вона рятувала своїх братів, з якими її розлучила в дитинстві зла мачуха.

Баба-яга: Подумаєш, із братами розлучили, у казках розлучити можуть із ким завгодно. Знаєте Дюймовочку? Так її з матір'ю розлучили...

Ведучий: За нашими законами дітей не повинні розлучати з батьками, ну крім випадків коли батьки жорстоко поводяться з дітьми.

Баба-яга: От, от! Адже мама Дюймовочки дуже жорстоко поводилася з нею. Ви пригадайте, як бідоласі спати доводилося – у шкарлупі від горіха, укрившись пелюсткою троянди. Подивилася б я на вас, якби ви спали в таких умовах. І добре, що на допомогу їй прийшла жаба. Тільки от я не розумію, чому Дюймовочка не захотіла виходити заміж за сина жаби. От, дурна. Мене б хто заміж взяв. Про це всі дівчиська мріють! (Звертається до дівчаток) Правда ж?

Ведучий: Ну що ти, Бабусю, нашим дівчаткам ще підрости потрібно. Адже, відповідно до Конституції, одружуватися, створювати родину, можна тільки з 17-18 років. А поки й дівчаткам, і хлопчикам треба вчитися. До того ж, за нашими законами, кожна дитина має право на безкоштовне навчання.

Баба-яга: Навчання! Так кому воно потрібно, тим більше – безкоштовне. От у нас у казках можна ходити в школу, можна не ходити. Діти, згадайте, який казковий герой продав свою абетку й замість школи пішов у театр? Правильно, Буратіно. А ви хочете потрапити на лялькову виставу? Немає нічого простішого, продайте свої підручники й замість уроків відправляйтеся за квитками!

Ведучий: Бабусю, наші дітлахи встигають і вчитися, і в театр, і в цирк ходити, а ще вони читають цікаві книги, танцюють і співають, займаються в гуртках і всі живуть із батьками, які їх люблять.

Баба-яга: Так що ж це виходить? Моя конституція, ну та що в казках, неправильна чи що? Дітки, як ви думаєте, потрібно нам її змінювати? (Діти дають поради, згадують, у яких ще казках порушуються права маленьких героїв). Ну от, знову все переробляти, переписувати. Та якби чого не пропустити.

Ведучий: Діти, давайте допоможемо Бабусі й ще раз перелічимо найбільш важливі права, які потрібно неодмінно внести в казкову конституцію. (Відповіді дітей).

Баба-яга: От спасибі. Усе записала. Піду нову конституцію складати, правильну. А вас усіх зі святом, із Днем Конституції.

Діти (хором): До побачення, Бабусю.

Лучина, В. Наши права: Беседа ко Дню Конституции для детей 7-10 лет / В. Лучина // Книжки, нотки и игрушки для Катюшки и Андрюшки. – 2004. – №12. – С. 27-28.


Додаток 4

^ ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ!

(урок державності для учнів 6-7 класів)


Дівчинка:   Україно! Мій духмяний дивоцвіт,

            Голубінь над чистим золотом колосся.

             Через терни йшли до волі стільки літ,

             І настав той світлий день, коли...

^ Разом:   Збулося!!!

Хлопчик:   24 серпня 1991 року Верховна Рада України урочисто прийняла Акт проголошення України незалежною, самостійною, демократичною державою.

Дівчинка:  З днем народження, незалежна Україно! Сьогодні ми святкуємо  твою двадцяту річницю.

Ведуча:  Двадцять років незалежності... Для історії двадцять років – зовсім небагато. А як же довго  наш народ ішов до цього свята! Ішов через утиски, в’язниці й сибіри, упродовж усієї історії, від часів Київської Русі до наших днів. На цьому шляху загинула незліченна кількість кращих синів і дочок України, які відстоювали її незалежність.

Ведучий:   Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої вікової героїчної боротьби за волю. Шлях України позначений високими степовими могилами, руїнами та прекрасними безіменними, невідомо коли і ким складеними, піснями.

Хлопчик:   Народе України! Твоєю силою, волею, словом утвердилася на нашій рідній землі самостійна держава – Україна.

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води,

в годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди!..

  Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну…

  Для нас вона в світі єдина, одна

в просторів солодкому чарі…

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі…


Ведуча:   З історії України знаємо, що здобуттям незалежності ми зобов’язані, насамперед, українському козацтву. Очолювали його відомі українські  гетьмани і старшини. Сьогодні відроджується козацька слава, дух лицарства у генах нашого народу.

  Славна Січ ворогам ішла навстріч,

Рідну землю захищала і народ наш прославляла!

Лиха ж отчий край зазнав...

Людолов нас чатував, щоб позбавить дому.

Бранців до галер кували, ржею злоби пожирали...

Шляхта нас вогнем пекла, на тортури прирекла.

Цар Петро і Катерина зневажали наш народ.

Але наш народ боровся.

І Хмельницький в нас знайшовся,

І Сірко, і Дорошенко,

                Й Полуботок, й Морозенко...

Рабства каламутну ніч переборювала Січ.

Козаків боялись зайди, бо була в них сила

Правди!

Ведучий:  Ми з вами маємо усі підстави пишатися тим, що наша Батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо переживала найважчі випробування і не скорилася. Ми можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів.

Ведуча:  Запорозька Січ була високоморальною, істинно християнською державою у тодішньому світі. Козацтво жило за високими законами честі. Навіть настромлені на польсько-шляхетські і петровсько-меншиковські палі, підвішені на турецьких залізних гаках за ребра козаки вмирали з іменем України на устах, яку ніжно називали ненькою (згадаймо, як писав про це М. Гоголь у повісті «Тарас Бульба»).

Ведучий:  Козацька Україна, як і у колишні києво-руські часи, була прикладом Європі у сфері інтелекту і духовності. Згадаймо хоча б першу у світі конституцію гетьмана Пилипа Орлика (1710 р.) і перше «національне» (українською мовою) Євангеліє (середина XVI ст.). Коли християнський світ ще молився латинською мовою, а Московія –  старослов’янською, козацька Україна вже мала свій, так званий Пересопницький, Новий Завіт рідною мовою. Він зберігся. На цьому Євангелії присягають Президенти сучасної України.

^ Звучить пісня « Ой у лузі червона калина»

(слова народні, музика С. Чарнецького)

 Ведуча:  Звернемося знову до поетичного слова Тараса Шевченка. Він – не просто поет. Це нація в мініатюрі, її душа, ідея. В українських селах на найвиднішому місці висять оповиті рушниками портрети Тараса. Як ікони... З Шевченка, з його «Кобзаря» почалося відродження народу. Ця книга віддзеркалює весь український менталітет, як крапля роси відбиває світ. Кожна важлива риса душі українця коріниться у віршах і поемах Тараса Григоровича. А його геніальне послання: «І мертвим, і живим, і ненародженим...»! Ніхто краще не сказав про націю.

^ Діти читають вірш Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнє посланіє»

Ведучий:  Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру. На думку російського письменника   Миколи Чернишевського, «можна не знати тисячі наук   і бути освіченою людиною, але не любити історію свого народу може тільки людина нерозвинена розумово».

Ведуча: Знання мови народу, серед якого живеш, – ознака культурної освіченої людини, знання рідної мови – священний обов’язок кожного.

Ведучий:  Українська мово – співуча й натхненна, – як тебе переслідували? В 1896 році вийшов декрет царського уряду, що забороняв усяке українське слово. Цим нелюдським «указом» було строго заборонено друкувати, що б там не було, українською мовою українські вистави, прилюдні промови, навіть співи на концертах. Здавалося, що вже прийшов усьому кінець. Та помилився ворог у своїх затіях, бо тут пророчий клич нашого генія прийшов народові на допомогу й загримів по всій Україні могутнім акордом живого слова:

В тобі – шелест очеретів,

Цвіт садків вишневих,

Тихий скрип лісів соснових,

Мальовничі села.

В тобі, моя рідна мово, –

Жива міцність духу,

Зачарованість Десни,

Тиха хвиля Бугу.

В тобі, мово Черемоша,

Бурхливе струмління,

І народу в тобі, мово,

Цілюще коріння.

^ Звучить пісня  «Про мову»

(слова і музика Я. Юрчишина)

Ведуча:    В умовах незалежності нашої держави мова, хоч і не без труднощів, поступово займає гідне місце у суспільстві. У Декларації про державний суверенітет України зазначається, що Україна забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій. Водночас, право на національно-культурний розвиток гарантується представникам усіх національностей, які проживають на території нашої держави.

Ведучий:  1 грудня 1991 року. Важлива, довгоочікувана подія в історії України. Понад 90 відсотків громадян, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловились за незалежність України.

Ведуча:   1 грудня 1991 року українці довели усьому світу, що вони прагнуть жити в своїй державі і розбудовувати її за власними принципами.

28 червня 1996 року  прийнято одну з найдемократичніших у світі Конституцій.

Український народ довів своє прагнення жити в правовій державі. Але майбутнє цієї держави – це ви: сьогоднішні учні, які мріють і прагнуть жити в державі, де панують право і соціальні гарантії, де кожна людина зможе себе реалізувати.

Дай Боже, щоб настала переміна!

У цьому ж – ні найменшого гріха,

На Україні буде Україна,

А не чиясь окраїна глуха.

Це так природно! Так, здається, просто…

Чому ж таке не радує когось, –

Щоб генієм омріяне пророцтво

Урешті-решт усе-таки збулось!


Ведучий:  Ви – майбутнє  України. Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю так, як заповідав великий Тарас, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і його мелодійну мову. Шануйте себе і свою гідність.

              Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

І сльози, і все до загину...

Не можна любити народів других,

Коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,

Люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

Коли ти не любиш Вкраїну!..

Любіть у труді, у коханні, в бою,

Як пісню, що лине зорею...

Всім серцем любіть Україну свою –

І вічні ми будемо з нею!

  Це – мій народ. Спогорда не дивись,

Що руки в нього з праці вузлуваті.

Душа ж його пречиста, яко свято,

А в серці  думка й пісня обнялись.

 

^ Звучить пісня «Про Україну»

(слова Д. Павличка, музика О. Білаша)

 

Дай нам, Боже, сили і снаги,

Щоб цвіли Дніпровські береги,

Щоб жили гуртом, не поодинці,

На землі щасливі українці.

 

Я на рідній мові друзям щастя зичу,

Хай добро хлібину кожному несе.

У гостинну хату щиро всіх покличу,

І вони, я певен, зрозуміють все.

І вони, я певен, зрозуміють слово,

Де матусі ласка, батькове тепло,

Де вкраїнська мова пахне барвінково,

Де вкраїнська пісня розправля крило.

 

Рідне слово моє – в нім озвуться віки,

Рідне слово моє – і крізь хмари сія.

Словом вишию день – простелю рушники,

А на тих рушниках – Україна моя.

 Хлопчик:   Все, що мріялось нами,

Сповнилось, настало!

                     «Ще не вмерла Україна» –

                     Гордо прозвучало!


«Любіть Україну!» : сцен. вихов. заходу до Дня Незалежності України [Електронний ресурс].– Режим доступу : http://alina.ucoz.ua/news/ scenarij_vikhovnogo_ zakhodu_

ljubit_ ukrajinu_ do_dnja_nezalezhnosti_ukrajini/2010-06-01-85.–Заголовок з екрану.


Додаток 5

^ УКРАЇНО, ТИ МОЯ МОЛИТВА…

(літературно-музична композиція для учнів 8-9 класів)


Звучить фонозапис увертюри до опери «Тарас Бульба» М. Лисенка. На сцені, перед закритою завісою, юнак і дівчина.

Юнак: Україна! Одне тільки слово – і ми входи­мо у світи сивої, мов жито, історії і барвінкової юності, у світи трагедійного епосу і поетичного відродження, у світи героїчних діянь і глибинної краси.

Дівчина: Україно! Про тебе сиві кобзарі співали, що ти обездолена чайка-небога, що вивела діток на битій дорозі. Так, на битих шляхах шукали долю твої волелюбні діти.

Юнак: Україно моя! Яворова, співуча –

Скромний Пестеля дім у старім Тульчині,

Над ревучим Дніпром світла Канівська круча,

І в народних руках, наче зброя разюча,

Гнів Шевченка живий, перелитий в пісні.

^ За сценою звучить тужлива мелодія бандури.

Дівчина: Аж страх погано

У тім хорошому селі:

Чорніше чорної землі

Блукають люди; повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур'яном поросли.

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

І не в однім отім селі,

А скрізь на слав