Реферат: Умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку 1991 2006 рр. Науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2008

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

інститут вищої освіти







ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА: СТАН, ПРОБЛЕМИ, ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ 1991 – 2006 рр.








НАУКОВО-ДОПОМІЖНИЙ БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК


КИЇВ

2008




^ АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ


^ ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА: СТАН, ПРОБЛЕМИ, ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

1991 – 2006 рр.


НАУКОВО-ДОПОМІЖНИЙ БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК


КИЇВ

2008


УДК 016:37

ББК 91.9:74

В 55


Рекомендовано до друку Вченою радою Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського

(Протокол № 12 від 21 грудня 2007 р.)

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту вищої освіти АПН України

(Протокол № 3/7-1 від 31 березня 2008 р.)

Упорядники:

^ Пономаренко Л.О., зав. відділу

Моісеєва І.П., наук. співробітник

Ніколюк Л.І., наук. співробітник

Микитенко О.С., мол. наук. співробітник




Науковий консультант і автор вступної статті

^ Корольов Б.І., д-р пед. наук, голов. наук. співробітник

відділу педагогіки і психології вищої освіти

Ін-ту вищої освіти АПН України




Науковий редактор

^ Рогова П.І., канд. іст. наук, директор Державної науково-педагогічної

бібліотеки України ім. В.О. Сухомлинського




Бібліографічний редактор

^ Пономаренко Л.О., зав. відділу наукової бібліографії Державної науково-

педагогічної бібліотеки України ім. В.О. Сухомлинського




Літературний редактор

Сигнаєвська В. О.




Відповідальні за випуск:

^ Пономаренко Л.О., зав. відділу наукової бібліографії Державної науково-

педагогічної бібліотеки України ім. В.О. Сухомлинського




Рецензенти:

Степко М. Ф., канд. фіз.-мат. наук, чл.-кор. АПН України,

перший заступник директора Інституту вищої освіти АПН України

^ Добко Т.В., канд. іст. наук, зав. відділу Національної бібліотеки України

ім. В. І. Вернадського





Вища освіта України в умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку, 1991 – 2006 рр.: Наук.-допом. бібліогр. покажч. / АПН України. ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського; Упоряд.: Л. О. Пономаренко, І. П. Моісеєва, Л. І. Ніколюк, О. С. Микитенко; Наук. ред. П. І. Рогова; Наук. консультант Б. І. Корольов; Бібліогр. ред. Л. О. Пономаренко. – К., 2008. – 487 с.


Науково-допоміжний бібліографічний покажчик, який складається з 9 розділів, присвячений формуванню національної системи вищої освіти суверенної України впродовж 1991–2006 рр., становлення і розвиток якої пов’язаний із трансформаційними процесами, що відбувалися в ці роки у суспільстві й національній освіті. У виданні представлено документи щодо концептуальних засад та основних напрямів модернізації вищої школи і національної освіти, оновлення її змісту та застосування сучасних інноваційних технологій, нормативно-правова база, розкрито проблеми модернізації вищої освіти України в контексті створення європейського освітнього простору і Болонського процесу; організація кредитно-модульного навчання у ВНЗ, питання дистанційної освіти та її інформаційно-програмного забезпечення, оцінки якості підготовки фахівців. Окремі розділи присвячені запровадженню ступеневої системи у вищій освіті, проблемі вдосконалення виховної роботи у ВНЗ, яка поєднує в собі традиційне та нове, розвиток і поглиблення наукових досліджень на базі ВНЗ України.

Для науковців, докторантів, аспірантів, управлінців, викладачів ВНЗ різних рівнів акредитації, бібліотечних фахівців наукових бібліотек, студентів.

© Державна науково-педагогічна бібліотека України

імені В. О. Сухомлинського, 2008


ЗМІСТ

Від упорядників…………………………………………………………………….5

Корольов Б. І. Вища школа України на зламі епох……………………14


1. СТВОРЕННЯ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ ВИЩОЇ ШКОЛИ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ (1991–2006)………………41

1.1. Закони України. Постанови Верховної Ради України……………41

1.2. Укази та розпорядження Президента України……………………44

1.3. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України……….45

1.4. Рішення колегії та накази, листи Міністерства освіти і науки України...................................................................................................................52

1.5. Накази інших міністерств і відомств України……………………...62

1.6. Доктрини, концепції………………………………………………….63

1.7. Збірники нормативно-правових актів……………………………….63

1.8. Міжнародні документи (декларації, угоди, меморандуми)……….65

2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ………………68

2.1. Глобалізаційні процеси в освіті та їх вплив на вищу школу України………………………………………………………………………….68

2.2. Концептуальні засади та основні напрями модернізації вищої освіти України………………………………………………………………………….79

2.3. Оновлення змісту вищої освіти. Трансформація соціально-гуманітарної підготовки студентів у ВНЗ…………………………………….102

2.4. Відродження приватної вищої освіти……………………………..114

2.5. Сучасні інноваційні технології у вищій школі……………………124

2.6. Здобутки вищих навчальних закладів України: історія, сучасний стан та перспективи розвитку…………………………………………………155

2.7. Сучасна модель педагога вищої школи та її реалізація у практичній діяльності ВНЗ………………………………………………………………….169

3. ПРОБЛЕМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СТВОРЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ……………………………………………………………………193

3.1. Європейський вибір вищої школи України. Входження країни до Болонського процесу…………………………………………………………193

3.2. Кредитно-модульне навчання у ВНЗ України……………………226

3.3. Дистанційна освіта і її інформаційно-програмне забезпечення……246

4. ВИЩА ШКОЛА В СИСТЕМІ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ…………267

4.1. Безперервна освіта – стратегічний напрям розвитку освіти……267

4.2. Запровадження ступеневої системи вищої освіти в Україні……..272

4.3. Післядипломна освіта в системі безперервної освіти. Формування національної освіти підвищення кваліфікації фахівців у ВНЗ……………277

^ 5. ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ У ВНЗ В СУЧАСНИХ УМОВАХ: ПОЄДНАННЯ ТРАДИЦІЙНОГО ТА НОВОГО..286

5.1.Система виховання у ВНЗ…………………………………………..286

5.2. Виховання в процесі навчання……………………………………..299

5.3. Особливості виховної роботи в приватних ВНЗ………………….304

5.4. Самовиховання студентів…………………………………………..305

5.5. Основні напрямки виховної роботи у ВНЗ………………………..307

6. НАУКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТА У ВИЩІЙ ШКОЛІ. ПІДГОТОВКА ТА АТЕСТАЦІЯ НАУКОВИХ КАДРІВ…………………....332

6.1. Науково-дослідна робота у ВНЗ…………………………………...332

6.2. Методика та організація наукової роботи………………………...337

6.3. Наукова робота студентів…………………………………………..340

6.4. Підготовка та атестація наукових кадрів………………………….349

7. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ВИЩОЇ ШКОЛИ. ЗАРУБІЖНА ВИЩА ШКОЛА ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЧЕНИХ УКРАЇНИ……………………………………………………………………….355

^ 8. УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

В РИНКОВИХ УМОВАХ. ЕКОНОМІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ………380

8.1. Управління та менеджмент у вищій освіті………………………380

8.2. Ліцензування та акредитація ВНЗ. Оцінювання діяльності ВНЗ в Україні………………………………………………………………………....388

8.3. Оцінка якості підготовки фахівців у ВНЗ……………………….391


9. НАУКОВО-ІНФОРМАЦІЙНЕ ТА БІБЛІОГРАФІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ ТА РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ………………..400

9.1. Науково-інформаційна діяльність ВНЗ та бібліотек освітянської мережі АПН України і МОН України ………………………………………..400

9.2. Бібліографія бібліографії з питань розвитку вищої освіти України……………………………………………………………………….....406

Іменний покажчик……………………………………………………….409


^ Від упорядників

Кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст. відзначений докорінними змінами в соціально-економічному і політичному житті України. Україна стала незалежною державою і, долаючи гостру кризу, що охопила усі сфери суспільного життя, шукає свій шлях у майбутнє, орієнтуючись на цінності європейської цивілізації. Освіта була і є визначальним чинником політичної, соціально-економічної та наукової життєдіяльності суспільства. Як зазначено у Національній доктрині розвитку освіти, актуальним завданням динаміки освіти є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом всього життя для всіх громадян. Безперервність освіти реалізується шляхом забезпечення зв’язку між загальною середньою, професійно-технічною, вищою та післядипломною освітою. За роки незалежності кардинальних змін зазнала система вищої освіти України, яка в офіційних документах характеризується як реформа вищої школи. Модернізація системи освіти України відбувається цілеспрямовано та послідовно, відповідно до Болонського процесу, завдяки чому утверджуються єдині критерії та стандарти у національних освітніх системах Європи. Україна стала активним учасником цього об’єднавчого процесу лише нещодавно, але основа для системних змін була закладена ще на початку 90-х років ХХ ст.

У зв’язку з актуальністю проблеми фахівцями ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського підготовлено даний бібліографічний посібник.

З метою полегшення пошуку необхідних матеріалів, включені документи розміщено за 9 тематичними розділами: „Створення та удосконалення нормативно-правової бази вищої школи у сучасній Україні”, „Становлення і розвиток національної системи вищої освіти України в умовах незалежності”, „Проблеми модернізації вищої освіти України в контексті створення європейського освітнього простору”, „Вища школа в системі безперервної освіти”, „Проблеми вдосконалення виховної роботи у ВНЗ в сучасних умовах: поєднання традиційного та нового”, „Науково-дослідна робота у вищій школі. Підготовка та атестація наукових кадрів”, „Міжнародне співробітництво вищої школи. Зарубіжна вища школа як об’єкт дослідження вчених України”, „Управління системою вищої освіти України в ринкових умовах. Економіка вищої школи”, „Науково-інформаційне та бібліографічне забезпечення модернізації та розвитку вищої освіти в Україні”.

До розділу 1 „Створення та удосконалення нормативно-правової бази вищої школи у сучасній Україні” увійшли документи, що регулюють розвиток вищої освіти України. Це закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні документи (акти) Міністерства освіти і науки України та інших органів центральної виконавчої влади. Зазначені документи зібрано та систематизовано за відповідними підрозділами. У відповідних підрозділах відображено доктрини та концепції, збірники нормативно-правових актів, міжнародні документи (декларації, угоди, меморандуми). Матеріали у підрозділах розміщено за прямою хронологією їх прийняття з виділенням року, а далі – за алфавітом назв документів. Зважаючи на величезний обсяг нормативно-правових документів, що регулюють розвиток вищої освіти України, відбір матеріалів було здійснено з певними обмеженнями, зокрема, не включалися: закони України, що стосувалися матеріального забезпечення та заробітної плати педагогічних та науково-педагогічних працівників, надання різним категоріям освітян відпусток; укази Президента України щодо надання статусу національного окремим ВНЗ, про їх перейменування та присвоєння почесних імен; укази та розпорядження щодо нагородження наукових та науково-педагогічних працівників державними нагородами та відзнаками тощо.

У публікаціях розділу 2 „Становлення і розвиток національної системи вищої освіти України в умовах незалежності” розглянуто проблеми взаємозв’язку глобалізації та розвитку вищої школи України в сучасних умовах, концептуальні засади та основні напрями модернізації вищої освіти України, оновлення змісту вищої освіти і трансформація соціально-гуманітарної підготовки студентів у ВНЗ. Матеріали з цих питань згруповано у відповідних підрозділах.

Одним із важливих наслідків реформи вищої школи стала поява недержавних ВНЗ в Україні, традиції якої закладено у глибині століть. В умовах трансформації вищої освіти, що розгорнулася з кінця 80–х років ХХ ст., виникли умови, які сприяли відродженню приватної вищої школи. У 1991 р. цей процес одержав правову базу. Як зазначає дослідник В. М. Огаренко, у перші роки незалежної України виникло понад 500 новоутворень, які оголосили себе вищими навчальними закладами, зорієнтованими на підготовку спеціалістів, головним чином, дефіцитних і престижних напрямів1. Отже, у публікаціях, вміщених у підрозділі 2.4 „Відродження приватної вищої освіти” розкрито соціально-економічні та політичні фактори, які сприяли формуванню недержавного сектора вищої школи, висвітлено об’єктивні й суб’єктивні проблеми, що заважають цьому процесу на сучасному етапі.

Документи підрозділу ^ 2.5 „Сучасні інноваційні технології у вищій школі” розкривають концептуальні та методологічні засади, принципи і теоретичні основи інноваційних технологій у ВНЗ І–ІV рівнів акредитації, зокрема особистісно орієнтовані, інтерактивні, інформаційно-освітні, проектні технології навчання тощо.

З огляду на величезну кількість видань про діяльність окремих ВНЗ України, зокрема, публікацій у фахових періодичних та продовжуваних виданнях, наявність рекламних матеріалів, упорядники обмежили перелік документів, включивши до підрозділу 2.6 „Здобутки вищих навчальних закладів України: історія, сучасний стан та перспективи розвитку” лише окремо видані видання – монографії, довідники та науково-художні видання до ювілеїв окремих ВНЗ. Упорядники усвідомлюють, що даний підрозділ не є досконалим, і, можливо, користувачам був би корисним покажчик назв ВНЗ України. Це не здійснено в зв’язку з великим загальним обсягом бібліографічного покажчика, і відповідним обмеженням включення матеріалів про ВНЗ. Цей напрям буде детально розкрито в інших бібліографічних виданнях ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського, які будуть видаватися у подальшому.

Документи підрозділу 2.7 „Сучасна модель педагога вищої школи та її реалізація у практичній діяльності ВНЗ” висвітлюють проблеми побудови моделі особистості фахівця ХХІ ст., формування професійної культури майбутнього педагога, а також відображають вимоги до діяльності викладача, які мають становити основу його професіоналізму.

Пріоритетним напрямом розвитку сучасного ВНЗ є модернізація навчально-виховного процесу відповідно до болонських ініціатив. Остаточне завершення приєднання України до Болонського процесу має відбутися у 2010 р. Адаптація вітчизняної системи вищої освіти до вимог європейського освітнього простору передбачає активне впровадження кредитно-модульної системи у навчальний процес, розвиток дистанційної форми навчання та інформаційної інфраструктури, підготовку електронних навчальних посібників. Незважаючи на те, що розвиток дистанційного навчання в Україні розпочався пізніше, ніж у країнах Західної Європи, використання такої прогресивної форми навчання нині набуває особливої актуальності. Цим аспектам реформування науково-освітньої діяльності ВНЗ України відповідно до вимог Болонського процесу присвячено розділ 3 „Проблеми модернізації вищої освіти України в контексті створення європейського освітнього простору”, який складається з трьох підрозділів: 3.1. Європейський вибір вищої школи України. Входження країни до Болонського процесу; 3.2. Кредитно-модульне навчання у ВНЗ України; 3.3. Дистанційна освіта та її інформаційно-програмне забезпечення.

У розділі 4 „Вища школа в системі безперервної освіти” документи згруповано в трьох підрозділах: 4.1. Безперервна освіта – стратегічний напрям розвитку освіти; 4.2. Запровадження ступеневої системи вищої освіти в Україні; 4.3. Післядипломна освіта в системі безперервної освіти. Формування національної освіти підвищення кваліфікації фахівців у ВНЗ. У публікаціях розділу розкрито суть, місце, роль і соціальне призначення безперервної освіти як можливості на будь-якому етапі життя включатися до освітньої діяльності, самовдосконалюватися та саморозвиватися. Документи розділу також розглядають методологічні, наукові, організаційні, концептуальні та методичні основи післядипломної освіти.

Особлива увага реформування вищої освіти України приділяється проблемі виховання, яке є органічною складовою освіти і ґрунтується на засадах гуманізму. Його основна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у них потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури. Реалізація цієї мети здійснюється у ВНЗ України всіх форм власності. Цей процес супроводжується пошуком і застосуванням нових виховних технологій, форм, методів, засобів формування гармонійної особистості. Проблема організації виховної роботи із студентами є однією з найактуальніших у педагогічній теорії та практичній діяльності, про що свідчать документи розділу 5 „Проблеми вдосконалення виховної роботи у ВНЗ в сучасних умовах: поєднання традиційного та нового”, який складається з п’яти підрозділів: 5.1.Система виховання у ВНЗ; 5.2. Виховання в процесі навчання; 5.3. Особливості виховної роботи в приватних ВНЗ; 5.4. Самовиховання студентів; 5.5. Основні напрями виховної роботи у ВНЗ. У підрозділі 5.1 зібрано документи, які розглядають питання виховання студентів ВНЗ комплексно та в цілому, зокрема теорії, концепції, принципи, функції, основні форми і методи виховання студентської молоді, педагогічні умови організації виховання.

Нині в умовах ринкового середовища з метою інтеграції вищої освіти України в європейський освітній простір особливого значення набуває питання створення сталої системи підготовки кадрів вищого ступеня кваліфікації – кандидатів і докторів наук. Перехід від репродуктивного (засвоєння та відтворення готових знань) до продуктивно-творчого типу навчання у вищій школі неможливі, якщо не приділяється належна увага організації науково-дослідної роботи молоді, що навчається. Тому найголовнішим завданням у роботі ВНЗ є підвищення ефективності наукової діяльності викладачів і студентів, підтримка обдарованої молоді, створення відповідної наукової інфраструктури планування та здійснення наукових досліджень. Документи з вище зазначених питань зібрано у розділі 6 „Науково-дослідна робота у вищій школі. Підготовка та атестація наукових кадрів”, який складається з 4 підрозділів: 6.1. Науково-дослідна робота у ВНЗ; 6.2. Методика та організація наукової роботи; 6.3. Наукова робота студентів; 6.4. Підготовка та атестація наукових кадрів.

Складні та суперечливі процеси глобалізації знаходять своє відображення у галузі освіти, насамперед впливаючи на стратегію міжнародних відносин між вищими навчальними закладами. Забезпечення світових стандартів якості освіти неможливо без вивчення і впровадження іноземного досвіду та співпраці із зарубіжними освітніми закладами. Тому в розділі 7 „Міжнародне співробітництво вищої школи. Зарубіжна вища школа як об’єкт дослідження вчених України” зібрано документи щодо різних аспектів міжнародного співробітництва в галузі вищої освіти, розкрито систему функціонування вищої школи в зарубіжних країнах, що дає змогу здійснити порівняльний аналіз з вітчизняною вищою освітою та зробити висновки щодо відповідності вищої школи України європейському та світовому рівню.

Розділ 8 „Управління системою вищої освіти України в ринкових умовах. Економіка вищої школи” складається з трьох підрозділів: 8.1. Управління та менеджмент у вищій освіті; 8.2. Ліцензування та акредитація ВНЗ. Оцінювання діяльності ВНЗ в Україні; 8.3. Оцінка якості підготовки фахівців у ВНЗ. Ефективною формою управління ВНЗ є ліцензування та акредитація. Основні етапи становлення та розвитку цих форм управління, методологію та механізми розкрито у документах підрозділу 8.2 „Ліцензування та акредитація ВНЗ. Оцінювання діяльності ВНЗ в Україні”. Забезпечення якості вищої освіти, акредитація і визнання кваліфікацій – це основні контрольні механізми загальноєвропейського простору вищої освіти. У документах підрозділу 8.3 „Оцінка якості підготовки фахівців у ВНЗ” проаналізовано феномен якості освіти й управління нею у структурі цілісної освітньої державної політики, досліджено критерії оцінювання якості, механізми і способи її підвищення.

Матеріали розділу 9 „Науково-інформаційне та бібліографічне забезпечення модернізації та розвитку вищої освіти в Україні” розкривають напрями, завдання та результати науково-інформаційної діяльності ВНЗ й мережі освітянських бібліотек АПН України і МОН України, адже від розвитку бібліотечно-інформаційної сфери галузі залежить значним чином інноваційний розвиток вітчизняної педагогічної науки, освіти і практики. Необхідно відзначити, що позитивний вплив на інформаційне забезпечення розвитку педагогічної науки, освіти і практики мало заснування у кінці 1999 р. за ініціативою Академії педагогічних наук України й Міністерства освіти і науки України Державної науково-педагогічної бібліотеки України (Постанова Кабінету Міністрів України № 128 від 30.10.1999 р.). Перед новоствореною бібліотекою постали наступні завдання: розбудувати ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського як всеукраїнський науково-дослідний, науково-інформаційний та науково-методичний комплекс бібліотек освітянської галузі держави; сформувати інтегрований загальнодержавний галузевий інформаційний ресурс, як у традиційній, так і в електронній формах; створити цілеспрямовану систему інформаційного забезпечення освітянської галузі України2. За порівняно короткий термін існування бібліотеки було актуалізовано діяльність педагогічних і навчально-педагогічних бібліотек з їх об’єднанням у мережу освітянських бібліотек АПН України і МОН України для повноцінного та цілеспрямованого забезпечення фахових інформаційних потреб науковців і практиків освітянської галузі України, розпочато формування всеукраїнського галузевого ресурсу на базі ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського, розроблено систему науково-інформаційного забезпечення галузі вторинними документами – бібліографічними, реферативними та оглядово-аналітичними тощо. До вищезазначеної мережі ввійшли також бібліотеки ВНЗ І–ІV р.а. педагогічного та інженерно-педагогічного профілю.

З метою реформування та модернізації бібліотек освітянської мережі книгозбірні галузі впроваджують у практику своєї роботи нові інформаційні технології – Інтернет, автоматизовані бібліотечно-інформаційні системи (АБІС), електронну пошту, створюють електронні каталоги, повнотекстові БД для формування у майбутньому електронних або цифрових бібліотек, розробляють основи технології електронної доставки документів віддаленим користувачам, надають доступ як до власних, так і відкритих вітчизняних та світових інформаційних ресурсів як у традиційній формі, так і через глобальну мережу ІНТЕРНЕТ, що дозволяє оперативно та в зручній формі задовольняти інформаційні потреби різних категорій педагогічних і науково-педагогічних працівників, керівників освітянської галузі та студентів ВНЗ І–ІV р. а. Інноваційні підходи в інформаційній діяльності освітянських бібліотек, зокрема ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського як всеукраїнського галузевого інформаційного центру та книгозбірень ВНЗ розкрито у документах підрозділу 9.1 „Науково-інформаційна робота ВНЗ та бібліотек освітянської мережі АПН України і МОН України”.

Сучасні освітянські бібліотеки не лише кумулюють інформаційні ресурси, а й створюють вторинну продукцію, до якої відносяться бібліографічні посібники, реферативні та оглядово-аналітичні документи. З огляду на важливу роль інформаційних документів у задоволенні потреб освітян у розділі 9.2 „Бібліографія бібліографії з питань розвитку вищої освіти України” представлено бібліографічні посібники з актуальних питань розвитку вищої освіти.

Джерела добору документів до бібліографічного покажчика – традиційні та електронні каталоги ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського, Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, Наукової бібліотеки Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, національні бібліографічні покажчики.

Публікації у межах розділів і підрозділів розміщені за алфавітом авторів і назв, за вийнятком першого розділу.

Бібліографічний опис та скорочення слів у бібліографічному описі здійснено відповідно до чинних в Україні державних стандартів. Доповнення і уточнення подані в квадратних дужках.

Допоміжний апарат науково-допоміжного покажчика „Вища освіта України в умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку (1991–2006)” складається з іменного покажчика, статті від упорядників, вступної статті та схеми групування (зміст). Іменний покажчик наприкінці видання полегшить розшук необхідної інформації, зокрема виявлення матеріалів одного автора, поданих в різних розділах.

Бібліографічний посібник розрахований на науковців, докторантів, аспірантів, викладачів ВНЗ різних рівнів акредитації, бібліотечних фахівців наукових бібліотек, студентів і всіх, кого цікавлять процеси становлення та розвитку вищої школи України.


^ ВИЩА ШКОЛА УКРАЇНИ НА ЗЛАМІ ЕПОХ


У другій половині ХХ – на початку ХХІ століть на світовій арені сталися глобальні зміни. Вирішальними серед них є небувале прискорення темпів розвитку суспільства і перехід людства до постіндустріального, інформаційного суспільства, для якого характерний бурхливий розвиток знань, інформації, а також засобів і технологій їх поширення. Ці позитивні зміни супроводжувалися, на жаль, і негативними явищами: загостренням багатьох глобальних проблем, в тому числі екологічних; етнічними і конфесійними конфліктами. Оскільки освіта і суспільство є єдиним організмом – корінні соціально-політичні та економічні зміни, що сталися в суспільстві, особливо торкнулися вищої освіти.

Вища освіта в умовах переходу до інформаційного суспільства набуває пріоритетного значення. Як відзначалося у 1998 р. на Всесвітній конференції ЮНЕСКО, вона сьогодні перетворюється на один із найважливіших компонентів культурного, соціально-економічного та політичного розвитку людства. Держави, які не на словах, а на ділі забезпечують, насамперед своєю фінансовою політикою, пріоритетний розвиток освіти, здатні зайняти гідне місце у світовій спільноті, оскільки світовий досвід підтверджує пряму залежність рівня економічного розвитку країн від рівня освіченості населення.

За останні 50 років вища освіта в світі бурхливо розвивалася. За даними ЮНЕСКО, з 1960 по 2005 р. кількість студентів у світі зросла з 13 до 111 млн, тобто збільшилася у 8,5 рази. На рубежі століть у багатьох розвинутих країнах з’явилися національні й міжнародні проекти трансформації та подальшого розвитку освіти: „Освіта для 2000 року” (ФРН), „Освіта американців для ХХІ століття” (США), „Освіта майбутнього” (Франція), “Модель освіти для ХХІ століття” (Японія) та ін.3

Розвиток вищої освіти в Україні на межі ХХ і ХХІ століть проходить під впливом як новітніх світових тенденцій, так і внутрішніх факторів, вирішальним серед яких є здобуття незалежності України, початок творення справді національної вищої освіти. Цей процес супроводжується переглядом в освіті стратегічних пріоритетів і ціннісних уявлень, методологічних і методичних засад, уточненням функцій. Головним тепер у політичній галузі стало формування справжніх патріотів незалежної України, в галузі економічній – підготовка фахівців, здатних примножувати економічний потенціал країни, в галузі духовній – розвиток національної культури, виховання у студентів поваги до національної культури, української мови.

В спадщину від Радянського союзу Україна отримала досить розвинену систему вищої освіти, яка забезпечувала досить ґрунтовну фундаментальну та професійну підготовку фахівців. Але вона не була пристосована до роботи в нових, ринкових умовах, які почали складатися ще в останні роки існування СРСР. Суттєвим недоліком попередньої системи вищої освіти була і занадто вузька спеціалізація фахівців, яких готували для планової соціалістичної економіки, нездатність їх орієнтуватися в умовах, що швидко змінюються. Централізація управління, бюрократизація вищої школи СРСР, однаковість зробили її нездатною до оперативних змін, яких вимагало життя.

Не можна не враховувати і того, що в умовах становлення інформаційного суспільства змінилася парадигма вищої освіти. Раніше головною функцією вищої школи була підготовка фахівців до професійної діяльності за вузькою спеціальністю, а відповідно головним для студентів було засвоєння логічно побудованої системи знань у певній галузі, нагромаджених людством за попередній час. Зараз цього недостатньо, адже процес нарощування знань, інформації значно прискорився. Щорічно оновлюється 5% теоретичних і 20% прикладних знань. У цих умовах при підготовці фахівців на перший план висувається проблема саморозвитку, вдосконалення людини, з тим, щоб вона могла ефективно діяти, творити в нестандартних умовах, що швидко змінюються. Такі риси фахівця з вищою освітою як здатність постійно вчитися, швидко адаптуватися до нових умов життя, самостійно приймати рішення в наш час перетворюються на ключові. Вища освіта тепер стає обов’язковою для кожної освіченої людини. До практичної реалізації цього назрілого завдання приступили лише окремі країни, наприклад Японія, але недалекий той час, коли і Україна зможе розпочати його вирішення.

Стан освіти в будь-якій державі залежить від фінансової підтримки з боку держави. Провідні країни світу, вступаючи в інформаційну епоху, неухильно збільшують витрати на освіту. Колишній президент США Р. Рейган, пояснюючи таку політику, казав: „Ми даємо багато грошей університетам не тому, що багаті, але ми багаті тому, що даємо гроші університетам”4. В Україні розбудова освіти в перші 15 років незалежності проходила в умовах гострої соціально-економічної кризи. Це негативно позначилося на фінансуванні освіти. Хоча Закон України „Про освіту” (ст. 57) передбачав виділення на освіту 10% валового внутрішнього продукту, практично в 1992–2004 рр. виділялося від 3,5% до 5,5% ВВП, що дозволяло задовольняти лише третину мінімальних потреб освіти. Недофінансування освіти негативно позначилося на темпах її модернізації.

Діяльність вищої школи незалежної України ґрунтується на засадах, визначених Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України. Закон „Про освіту” (1991 р.) визначив принципові засади, на яких функціонує система освіти в Україні. Особливо великого значення для напрацювання законодавчої бази діяльності вищої школи набув прийнятий Верховною Радою перший в історії української державності Закон „Про вищу освіту” (2002 р.). Він законодавчо закріпив основні положення державної політики в освіті: встановив правові, фінансові, організаційні та інші засади функціонування системи вищої освіти, зокрема визначив її структуру, систему стандартів у цій галузі, структуру управління на всіх рівнях, мету і головні завдання вищого навчального закладу як основної ланки галузі, засади його функціонування при організації навчальної, виховної та наукової роботи. Велику увагу в Законі, особливо в наступних додатках до нього (2004 р.), приділялося фінансово-економічним відносинам в системі вищої освіти в умовах ринкової економіки. Закони України склали міцну законодавчу базу для формування державної політики в сфері освіти і науки, визначили мету, завдання, принципи державної політики, державні пріоритети в цих важливих галузях.

Укази Президента України „Про основні напрями реформування вищої освіти України” (вересень 1995 р.), „Про заходи вдосконалення системи вищої освіти” (лютий 2004 р.) прискорили процес модернізації вищої школи.

До проблем діяльності вищої школи неодноразово зверталася і Верховна Рада України. 13 травня 2004 р. відбулися парламентські слухання на тему: „Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні”. Народні депутати звернули увагу насамперед на вкрай незадовільне державне фінансування вищої освіти і намітили конкретні шляхи подолання виявлених недоліків.

До вироблення пропозицій щодо державної політики в галузі освіти широко залучалася і науково-педагогічна громадськість. У 1993 р. в Україні був проведений Перший з’їзд працівників освіти, який прийняв державну програму „Освіта” („Україна ХХІ століття”). І хоча ця програма з різних причин не стала документом практичної дії, вона допомогла працівникам освіти у визначенні пріоритетів їх практичної діяльності. В жовтні 2001 р. відбувався Другий з’їзд педагогічних працівників України, в центрі уваги якого був проект Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті. Затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. Доктрина стала програмою дій освітянської галузі, зокрема працівників вищої школи.

У середині 90 х років ХХ ст. комісія Кабінету Міністрів України на чолі з віце-прем’єр міністром І. Ф. Курасом підготувала низку постанов уряду, спрямованих на модернізацію освіти. Ці постанови, прийняті у 1997 р., удосконалили мережу ВНЗ, уточнили перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих закладах. Більшість ВНЗ, які раніше були підпорядковані Міненерго, Держкомунгоспу, Мінрибгоспу та іншим міністерствам і відомствам, передані до сфери управління Міністерства освіти і науки. Уряд визначив обсяги державного замовлення на фахівців з вищою освітою.

Спільними зусиллями державних органів та науково-педагогічної громадськості вже в перші роки незалежності були визначені основні пріоритети в діяльності вищої школи на сучасному етапі розвитку країни. Це такі:

– утвердження національної за змістом та формою вищої школи;

– збереження та зміцнення національних освітянських традицій, формування у студентів національних і загальнолюдських цінностей;

– демократизація вищої школи, її гуманізація та гуманітаризація;

– створення для громадян рівних можливостей для здобуття вищої освіти;

– адаптація вищої школи до роботи в умовах інформаційного суспільства та ринкової економіки;

– перехід до ступеневої системи навчання і створення умов для безперервної освіти фахівців;

– оптимізація кількості напрямів і спеціальностей, за якими готуються фахівці у вищій школі;

– комп’ютеризація, впровадження у навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій;

– особистісна орієнтація вищої школи;

– постійне підвищення якості навчання, оновлення змісту освіти та форм організації навчального процесу; впровадження нових стандартів;

– удосконалення фінансування освіти, залучення та використання з цією метою позабюджетних коштів;

– підвищення соціального статусу та професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної та суспільної підтримки;

– інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та