Реферат: Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76

УДК 32+329.Д67 ББК 66.2(4 УКР)+76.01 (4 УКР) Д64

Д 64 Донецька мафія. Перезавантаження. Збірник публікацій. - Київ Видавництво Сергія Пантюка, 2007. - 576 с., іл

ISBN 978-966-8529-62-7

Це видання є логічним продовженням першої, офіційно забороненої в Україні та засудженої до знищення (!) книги «Донецька мафія. Антологія». Але Правду знищити неможливо, вважають ініціатори проекту «Мафія в Україні» і пропонують українським читачам своє нове дослідження, яке постало в результаті вивчення та систематизації сотень відкритих для вільного доступу архівів ЗМІ та інтернет-ресурсів. До збірника увійшли матеріали з публікацій про становлення та подальше функціонування бандитсько-олігархічної системи в Україні, яку у світі називають просто мафією.

Редакційна рада:

Борис Пенчук, Сергій Пантюк, Євген Золотарьов. Андрій Юсов, Віталій Загайний

^ НЕПОВНОЛІТНІМ ЧИТАТИ НЕ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ: У ВИСЛОВЛЮВАННЯХ ОКРЕМИХ ПОЛІТИКІВ ПРИСУТНЯ НЕНОРМАТИВНА ЛЕКСИКА!

Нагадуємо, що згідно зі статтями 11,13, 58 Закону України «Про вибори народних депутатів України», біографічні відомості кандидатів у депутати не є конфіденційною інформацією, оскільки всі кандидати надали згоду на їх оприлюднення.

ІБВМ 978-966-8529-62-7

©Фонд «Антикорупція», 2007 © ВГО «Громадянська кампанія «ПОРА», 2007 © Я. Зень, дизайн обкладинки, 2007 © С. Пантюк, видавництво, друк. 2007


Донецька мафія. Перезавантаження


^ ЩИРО ДЯКУЄМО ЗА ПІДТРИМКУ ТА ДОПОМОГУ!


Розпочинаючи роботу над цією книгою, ми реально усвідомлювали те, що протягом останніх 15 років історія становлення незалежної української держави досить детально висвітлювалася багатьма авторами з використанням величезної кількості джерел. І чудово розуміли, що в загальній масі інформації, яку щодня й щогодини розповсюджують ЗМІ, є чимало такої, яка заслуговує на особливо пильну увагу небайдужого читача - читача-громадянина, патріота своєї країни.

На жаль, нам властиво не пам'ятати про поганее. Але хіба можна забути про численні вбивства людей, знищення бізнесменів? Чи про те. як злочинці за допомогою корумпованих представників влади привласнювали чужий бізнес, наживаючи величезні статки на крові загиблих і сльозах їхніх матерів, дружин і дітей?

Сьогодні, коли злочинний капітал, обікравши народ України, намагається вершити його долю та долю всієї держави, ми не можемо залишатися осторонь. Тому й взялися за цю книгу. Вивчивши сотні відкритих для вільного доступу архівів ЗМІ та інтернет-ресурсів, ми зібрали і систематизували найважливіші, на нашу думку, матеріали про становлення та подальше функціонування бандитсько-олігархічної системи, яку прийнято називати мафією.

Це вражаюча інформація. Вона є небезпечною для злочинного донецького клану, оскільки відкриває його справжнє обличчя як перед українцями, так і перед світовим співтовариством, до якого сьогоні прагне простягнути свої криваві щупальця цей злочинний бізнес.

Збірник «Донецька мафія. Перезавантаження» містить у собі матеріали чесних та незаангажованих працівників ЗМІ, небайдужих до історії та майбутнього своєї країни. Тому від щирого серця хочемо висловити вдячність багатьом журналістам і політикам, котрі допомагали нам при створенні цієї книги. Насамперед, дякуємо донецькому журналістові, який проживає нині за межами України, Олександру Тищенку (Тимошенку). Створений ним інтернет-сайт http://www.fromdonetsk.narod.ru надає можливість усім бажаючим в Україні та за її межами довідатися правду про донецькі злочинні угруповання та їхню багаторічну криваву історію.

Наша щира подяка незламним борцям-журналістам: В.Бойку, Є.Талишеву, С.Речинському, В.Ар'єву, А.Фурманюку, О. Єльцову, С.Кузіну, В. Чивокуні, Є.Степанову, А.Наумову, С.Корабльову, А. Виноградову, Г. Моісеєвій та багатьом іншим, чиї матеріали ми використали при створенні цього збірника.

Також низький уклін редакціям і колективам друкованих та електронних видань «Остров», «ОБКОМ», «УНІАН», «Грані+», «Остро», «Тема», «Главред», «Про-тест», «Україна кримінальна», «Олігарх.net», «І-РЕПОРТЕР», «Кореспондент», «Газета по- київськи», «Дзеркало тижня», «5 канал» («Закрита зона»), «Версії», «Українські новини», «Українська правда» та багатьом- багатьом іншим.

Окрема подяка талановитому дизайнеру Ярославу Зеню за оформлення обкладинки.

І, насамкінець, особливо дякуємо творцям такого чудового засобу спілкування, обміну та отримання інформації як Інтернет!

Редакційна рада


Передмова до забороненої книги


У Вас, шановний читачу, можливо виникло запитання: чому ж фонд «Антикорупція» вирішив розпочати цей проект і написати книгу, яку Ви зараз тримаєте в руках?

Я відповім: у момент розпаду Радянського Союзу і відразу після нього у Донецькому регіоні, як в жодному іншому регіоні України, вкрай погіршилася кримінальна ситуація.

Перші ж закони держави, спрямовані на перехід до ринку, особливо ті, що стосувалися розвитку малого бізнесу, були використані злочинними угрупованнями для відмивання коштів «тіньової» економіки, нагромадження стратегічно важливого первісного капіталу, а надалі – введення своїх представників до економічних та владних структур.

Можливо, це когось і здивує, але я вважаю, що розпочинати боротися зі злочинністю необхідно саме з вивчення джерел її виникнення. Для цього ми й створили проект під назвою «Мафія в Україні» і першу його частину – книгу «Донецька мафія», яка отримала неабиякий резонанс в Україні та за її межами і, навіть, стала першим за час незалежності офіційно забороненим і приреченим на знищення (!) виданням.

Доля та Бог подарували мені шанс не лише народитися на цей світ, але й, досягнувши зрілого і свідомого віку та зустрівшись віч-на-віч зі справжньою мафією, залишитися живим…

І ця мафія, на кшталт телевізійних американсько-сіцилійських угруповань, насправді досягла всієї повноти влади не лише у Донецькому (найбільш густонаселеному та промислово розвиненому) регіоні країни, але й набирає силу, стає на ноги по всій Україні.

Ця вітчизняна мафія – не просто організована злочинність, вона діє протягом багатьох років у повному контакті з представниками владних структур, тобто це злочинність, що прагне й може стати державною.

Уже сьогодні вона повністю переорієнтувалася на нагромадження капіталу, одержання надприбутків і організацію захисту протиправної діяльності на найвищих рівнях державної влади, використовуючи для досягнення своїх цілей офіційні та дозволені законом комерційні, громадські та інші структури.

Донецьке злочинне угруповання вважало раніше, і вважає зараз, що все скоєне ним минеться безкарно.

І саме Донецький клан у 2004 році висунув свого кандидата на посаду Президента України, а програв вибори через те, що не очікував такого потужного прояву народної самосвідомості, небажання людей миритися із бандитськими законами цього клану, тобто з усім тим, що дало ґрунт, виплекало й виростило нинішніх олігархів – з п’ятнадцятьма роками необмеженого царювання Кравчука й Кучми.

Саме вони створили всі умови для появи в державі олігархії й злочинно-мафіозної клановості.

І я – єдина людина, хто, піднявши голову, заявив: «Мафія існує!».

Я назвав імена її представників і закликав нове керівництво країни звернути на цю проблему увагу й виконати обіцянку, яка прозвучала на Майдані перед усім народом: «Бандити будуть сидіти у тюрмах!».

Я особисто дивився в очі смерті, коли представники Донецької мафії намагалися, а потім забирали в мене моє майно.

Мені пощастило – після замахів я залишився живим…

Але немає вже серед живих багатьох тих бізнесменів Донбасу, яких розстрілювали разом із сім’ями біля дверей власних помешкань, вбивали викрутками й кастетами, забивали бейсбольними бітами й обухом сокири, в яких віднімали найдорожче – життя, лише через те, що вони володіли якимось бізнесом.

Станом на сьогоднішній день у Донецькій області не розкрито понад п’ятдесят п’ять резонансних убивств. Серед них – вбивство народного депутата Є. Щербаня, засновника «Ітера-Україна» О. Шведченка, власника «Інтеркомп’ютера» і «Данко» О. Момота, власника фірм «Юг» і «Київ-Конті» С. Романа, власника «Медіти» О.Оприщенка, директора азовського морського пароплавства А. Бандури, власника «Побуттехніки» С. Гуцула, директора Донецького пивзаводу Ю. Павленка, директора Відділу робітничого постачання Донецького металургійного заводу Ю. Абрамзона, а також багатьох-багатьох інших представників Донецького бізнесу, справи по яких до сьогодні не розкриті...

І ще одне. Коли книга фактично була готова до друку, автори отримали ще кілька просто шокуючих матеріалів, які здатні пролити світло на найрезонансніші злочини останніх років. Назвемо лише кілька прізвища – Ігор Александров, Євген Кушнір, Ахать Брагін. Всупереч уже вкоріненим відомостям про злочини, скоєні проти цих людей, у авторів даної «Антології» з'явилися нова інформація. Про усе це Ви зможете довідатися, уважно прочитавши нашу книгу. Багато фактів не змогли увійти до матеріалів книги, оскільки ще перебувають у стадії розслідування. Але по мірі з’ясування, фонд «Антикорупція» буде оприлюднювати ці факти на своїх прес-конференціях.

Але найцікавіше те, що бізнес убитих якимось дивним чином у результаті ставав бізнесом Рината Ахметова і Бориса Колесникова…

І саме торгові марки розстрільного бізнесу з’явилися в усій красі на спонсорських щитах донецького футбольного клубу «Шахтар».

І ці люди мертві…

І немає їх більше, і не буде! Ніколи!

Де їхні родини? І чому їх бізнес не перейшов до ЇХНІХ дітей?

Чому Борис Колесников, так само як і Ринат Ахметов, володіє всім, що залишилося після них?

Чому Борис Колесников говорить: «Я мільйонер, тому що я успішний...»

Не брешіть, пане Колесников!

Ви успішним почали бути після розстрілу Сергія Романа, коли опинились на посаді Генерального директора фірми «Юг», на той момент навіть не маючи вищої освіти.

Щоб суспільство сприйняло Вас, Вам потрібен був перший, стартовий капітал.

І ще – легалізований капітал.

І Ви його одержали... Але після смерті С. Романа.

Невдовзі те саме повторилося знову – після вбивства директора Донецького пивзаводу Ю. Павленка його підприємство перейшло до рук Вашого близького друга Рината Ахметова, отримавши назву «Сармат».

На чому ж базується ваша така міцна дружба? Чому Ринат Ахметов нічого не пошкодував, аби витягнути Вас із в'язниці, куди Ви потрапили після мого позову до МВС у зв'язку із вимаганням моїх акцій?

Це все тому що ви з Ахметовим пов'язані назавжди, зв'язані один з одним мертвою хваткою, мертвим вузлом. Саме мертвим вузлом.

Вузол цей виник тоді, коли донецький клан тим чи іншим чином позбавлявся від усіх, чиї фірми згодом стали спонсорами ФК «Шахтар».

І дуже показово свідчить про вашу дружбу той факт, що 19 лютого 2006 року, після зустрічі Рината Ахметова з виборцями, саме Ви, Борис Колесников, якого тоді Генпрокуратура намагалася зобразити важко хворою людиною, сіли за кермо величного «Мерседесу», і удвох з Ринатом Ахметовим з посмішкою на губах від'їхали від Донецького драмтеатру…

Я хотів би своєю книгою сказати народові України, сказати бізнесменам України – Ринат Ахметов і його підручні, так само як і в 2004 році, є небезпечними для України…

Ринат Ахметов багата людина, олігарх.

Але я в нашій книзі ставлю запитання: хто він і як таким став?

І насамперед – проблема Рината Ахметова полягає в його приватному капіталі.

У всій світовій історії нема прикладів таких величезних і швидких нагромаджень капіталу чесним і чистим шляхом.

Проблема Донецького клану саме в цих капіталах, здобутих кров'ю незручних для них людей.

Донецький клан заснований на бандитизмі та злочинах.

Донецький клан відібрав в убитих не лише їхні капітали, він знищив самосвідомість гордого Донецького народу.

Він розтоптав населення України.

Чому народ України живе ТАК ПОГАНО?

Тому що колишні президенти, і особливо – Л. Кучма, виплекали нових олігархів.

І дуже показовим є те, що протеже Рината Ахметова Віктор Янукович просив у того ж Леоніда Кучми призначити на дуже важливу посаду саме Володимира Малишева?

Чому саме за часів керівництва Володимиром Малишевим УВС в Донецькій області не було розкрито більше ніж п’ятдесят п’ять резонансних убивств?

Чому саме він став начальником охорони фірми Рината Ахметова «СКМ»?

І чому він знищив документи, які стосувалися цих злочинів?

Чому за його керівництва міліцією Донецької області, майно забитих і розстріляних бізнесменів потрапляло до рук Рината Ахметова й Бориса Колесникова?

Чому це відбувалося перед очима у обласних прокурорів В. Пшонки та Г. Васильєва?

Чому Г. Васильєв став Генпрокурором України, а В. Янукович – прем'єр-міністром?

Я ставлю запитання, на які поки що немає відповідей, але я хочу одержати їх:

1. Хто замовник більш ніж 55-ти вбивств у Донецькому регіоні?

2. Чому ці вбивства до сьогоднішнього дня залишаються нерозкритими?

3. Чому майно розстріляних бізнесменів опинилось у руках саме Р. Ахметова й Б. Колесникова?

4. Чому усі фірми вбитих людей стали спонсорами ФК «Шахтар»?

5. Чому В. Малишева не притягнуто до відповідальності?

6. Чому Генпрокуратура мовчить і дотепер не спромоглася дати відповідь на питання, які хвилюють суспільство, щодо резонансних злочинів?

Я хочу запитати Президента України:

– Чому Ви тримаєте на контролі лише єдину справу вбитого журналіста Георгія Ґонґадзе і не піднімаєте питання про необхідність розкриття п’ятдесяти п’яти убивств у Донбасі?

– Чому Ви не змусите Генеральну Прокуратуру України розказати народові України правду про вбивство народного депутата Є. Щербаня та журналіста І. Александрова, бізнесменів А. Шведченка, О. Момота, Ю. Павленка та інших?

– Чому Ваш колишній Держсекретар О. Рибачук дозволив собі піднятися над Фемідою й сказати: «Справа Колесникова слабенька…», і фактично тим самим вплинути на хід подій та звільнення того з-під варти?


Я заявляю всьому народові України: «Злочинність нікуди не зникла, вона «надягла білі комірці» і рветься до влади. Вона прагне володіти всім багатством Українського народу.

Я знаю: якщо ці люди прийдуть до влади, в Україні залишиться не 46 мільйонів, а значно менше.

Я вважаю, що своєю книгою ми зобов'язані відкрити очі народу на колосальну загрозу, що насувається.

Я волаю нарешті звернути увагу на те, що там, у Донецьку, було розстріляно і закопано у посадках і занедбаних шахтних шурфах десятки так і неопізнаних людей.

Їхні трупи із забетонованими ногами знаходять в ставках, вони «прошиті» наскрізь викрутками, забиті кастетами та бейсбольними бітами, розстріляні біля дверей власних будинків разом із дружинами, на очах у своїх дітей, вони поховані у землі прямо у своїх автомобілях, розстріляні в аеропорту…

І тому наш фонд «Антикорупція» попереджає: багатьох із вас також може чекати така ж доля.

Сьогодні Ви можете закривати на це очі, але загроза є настільки великою, що завтра, можливо, буде вже надто пізно…

Ми в жодному разі не прагнемо перебрати на себе функції правоохоронних органів, ми лише хочемо скинути цю полуду з Ваших очей і показати, яким насправді є на сьогодні життя в Україні і, зокрема, у Донецькому регіоні – без прикрас і брехні.

Я не говорю сьогодні про можливий розкол країни, я не говорю про прояви сепаратизму.

Україна була єдиною, є, і, вірю, залишитися такою назавжди.

Але я звертаюся до громадян України із проханням підтримати мене і наш фонд у цій нелегкій боротьбі.

Коли ми разом – ми сила.

І тільки оприлюднення правди про усі ті події, правди, яку так довго і надійно приховували від народу, дозволить навести нарешті лад у нашій країні.

Видання цієї книги є черговим етапом у роботі фонду «Антикорупція», головною метою діяльності якого є сприяння запровадженню в Україні демократичних принципів.

Ми знаємо, як зробити Україну європейською країною.

Адже нам і нашим дітям жити у цій країні. А вони заслуговують на те, аби жити у цивілізованій європейській державі.

Саме тому ми усі разом повинні перетворити Україну на процвітаючу демократичній державу – єдину, сильну і багату. І ми зможемо це зробити!


Борис ПЕНЧУК,

голова правління фонду «Антикорупція»


^ Назад у бандитизм


Депутати у прицілі кілера


Незважаючи на те, що, за словами екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, кількість убивств зменшується вже другий рік поспіль, у пересічного обивателя складається зовсім інше враження. Те, що протягом останнього року кількість резонансних злочинів, жертвами яких ставали підприємці й політики, зросла, помітно навіть неозброєним поглядом.

Варто зазначити, що за якимось цікавим збігом вірус замовних убивств уразив Україну паралельно з початком минулих парламентських виборів.

Хроніка замовних злочинів 2006 року:

15 березня – убивство Запорізького кримінального «авторитета» Володимира Маляра.

12 квітня – убивство Запорізького кримінального «авторитета» Юрія Сакварелідзе на прізвисько «Юра Грузин».

28 квітня – убивство депутата Запорізької міськради від Партії регіонів і генерального директора ТОВ «Олександр» Володимира Разгуляєва.

8 червня в Ніжині вбито депутата міськради від БЮТ Григорія Потильчака.

10 червня – у Ялті застрелили депутата Запорізької райради від БЮТ Віктора Савкіна.

19 червня в Енергодарі Запорізької області вбито «авторитета» Павла Кулятова.

26 червня – було завдано тяжких тілесних ушкоджень депутатові Харківської облради від Партії регіонів Олегові Медведєву.

27 липня у дворі будинку по вулиці Чарівній у Запоріжжі вибухнув автомобіль «Мерседес», який, згідно чуток, належить голові наглядацької ради ЗАТ «Агросервіс 2000» і компанії «Хлібодар» Юрієві Чекальському.

20 серпня – виявлено труп незадовго до цього зниклого без вісти полковника УБОЗ Романа Єрохіна.

25 жовтня – убивство генерального директора ВАТ «Запорізький механічний завод» Олексія Шияна.

26 жовтня – замах на життя директора найбільшого в Україні оптового ринку «Шувар» заступника фракції БЮТ у Львівській міськраді Романа Федишина.

29 жовтня в Донецьку пострілом у голову був убитий засновник ВАТ «Дебальцівський завод металургійного машинобудування», кандидат від БЮТ у Донецьку облраду Геннадій Бистряков.

14 листопада – убивство директора Львівського Склодзеркального заводу Богдана Дацка.

25 листопада – убивство Запорізького бізнесмена Євгена Хижняка.

17 грудня – убивство директора Дніпропетровського ринку «Озерка» Володимира Воробйова.


…Навряд чи для когось є таємницею, що за багатьма бізнесменами, які подалися в політику, тягнеться довгий кримінальний хвіст із минулого. І хоча вони давно вже стали розсудливими і легалізували свій бізнес, та колишні небезпечні зв'язки і звичка вирішувати проблеми й розбиратися із конкурентами старими методами, збереглися. Результати такого «вирішення проблем» ми можемо спостерігати в міліцейських зведеннях. Як тут не погодитися з Юрієм Луценком, котрий говорив про новий переділ бізнесу?

Інша справа – чому цей переділ, та ще й такий активний, почався саме цього року? На нашу думку, для перетворення України на арену кримінальних «розборок» є кілька причин:

1. Як ми вже говорили, хвиля замовних убивств накрила Україну після останніх парламентських виборів. І в цьому немає нічого дивного: кілька місяців країна перебувала у підвішеному стані – по суті, без легітимного уряду, з несформованою коаліцією. А всі ми знаємо, що зріст злочинності завжди зворотньо пропорційний до політичної та економічної стабільності в країні: чим ця стабільність вища – тим менше скоюється злочинів. Отут можна сміливо проводити паралелі з усіма повоєнними періодами у переважній більшості країн світу. Окрім того, політична криза завжди впливає і на психологічний стан людей – у суспільних настроях починає переважати роздратованість і нервозність, що у свою чергу відображається на криміногенній ситуації.

І, незважаючи на те, що уряд був сформований, а парламент врешті-решт приступив до виконання своїх обов'язків, довгоочікувана стабільність так і не запанувала. Протистояння між Президентом з одного боку і прем'єром та парламентською коаліцією – з іншого, хворобливий процес зміни міністрів – усе це аж ніяк не сприяє встановленню «миру і спокою» у країні. Цією хисткою ситуацією і скористався криміналітет. У періоди безвладдя або «недовладдя» йому завжди простіше вирішувати свої проблеми.

2. Друга причина, за великим рахунком, випливає з першої. Ланцюжок простий – слабка влада – слабкі правоохоронні структури. На жаль, поки що всі наші силовики демонстрували свою неспроможність контролювати ситуацію...

З'ясувалося, що навіть такий жвавий і «по-термінаторски» налаштований непрофесіонал у плані боротьби зі злочинністю як Ю. Луценко – анітрохи не кращий за посивілих на цій роботі фахівців. Між іншим, новий міністр внутрішніх справ В. Цушко також не має жодного стосунку до міліції. Щоправда, є підстави думати, що Цушкові у МВС припадає роль такого собі весільного генерала. А «головну скрипку» у МВС будуть грати його заступники. Наприклад, нещодавно призначений перший заступник міністра М.Корнієнко і начальник УБОЗ Ігор Білозубий, які, за деякими чутками, перебувають під контролем тих самих «донецьких».

Інша правоохоронна структура – Генеральна прокуратура, порушуючи кримінальні справи, давно вже враховує «політичну доцільність», яка не дозволяє їй ефективно працювати. А негласна ворожнеча між ГПУ і МВС знову ж грає винятково на руку злочинцям.

3. Третя причина, що називалася вже неодноразово – корумпованість правоохоронних структур. Я навіть не маю на увазі корупцію в нижній і середній ланці, тут йдеться про вищі ешелони. З-за спин багатьох силових керівників визирають тіні сірих кардиналів з великими гаманцями. Простіше кажучи – вони контролюються певними бізнесовими чи політичними структурами. Не дивно, що розслідування більшості гучних справ, у яких фігурують відомі вітчизняні персони, на довгі роки зависає у «безповітряному просторі».

Занадто багато всього потрібно зробити, аби ситуація змінилася, а нам не доводилося скаржитися на тих, хто повинен оберігати наш спокій, – реформувати правоохоронні структури, підкріпити все це гарною законодавчою базою і стабілізувати політичну ситуацію в країні. А поки що - назад у бандитизм?


Представник Президента в Криму Геннадій Москаль:

– У нас є вожді, у яких без бандитів усі депутати порозбігаються. От вони їх і набрали для того, аби тримати у шорах усіх інших. Вони порахували, що крім політичного керівництва повинна бути ще й людина, яка могла би сказати: «Циц! Інакше будемо з тобою говорити не політичною мовою, а «по понятіям!» Гадаю, деяким політичним силам здається, що втрата цих людей призведе до втрати їхніх позицій. Там потрібна людина, яка би з депутатами говорила «по понятіям». У Криму взагалі дивна ситуація. У нас тут якось звикли, що наш місцевий парламент від моменту його створення – постійно з бандитами…

Губернатор Запорізької області Євген Червоненко:

Я не виключаю того, що в Україні відбувається повторний переділ власності, і саме із цим пов'язана хвиля замовних убивств... Ознаки цього є... Я дуже боюся, що в нинішній ситуації правоохоронні органи виявляться малоефективними. При тому, що Запоріжжя завжди вважалося міліцейським містом, багато в чому на нашу ситуацію вплинула загальна ситуація в країні, зокрема і політика. Те, що сьогодні багато призначень ідуть за «політичною доцільністю», те, що правоохоронні органи озираються на політиків – усе це розв'язує руки криміналітету. До того ж при нашому рівні зарплат у співробітників правоохоронних органів є велика спокуса сформуватися у своєрідне товариство з обмеженою відповідальністю. Тому все треба вирішувати комплексно – і в першу чергу, починати із глибокої реформи у правоохоронних органів.


^ Юлія Кім, http://www.glavred.info, 2006 р.

От і осмілів донецький «беспрєдєл»

Поки у верхах готують електорат до правильного сприйняття гранд-коаліції заради гранд-бізнесу під кодовою назвою «Кучма-3», тобто щодо урядового єднання донецьких із «любими друзями» Президента, у регіональних низах процес реанімації кучмізму триває повним ходом. У Луганську регіонали, що отримали понад 70 відсотків місць в обласній раді, ультимативно вимагають забрати присланого з Києва губернатора Москаля, погрожуючи вже на першій сесії висловити йому не лише те, що вони думають про «помаранчеву» мерзоту (вислів з передвиборного репертуару їхнього лідера Януковича), але й висловити йому недовіру. А заразом за прикладом харківських ідейних побратимів оголосити про надання російській мові статусу регіональної.

Паралельно в Донецьку, на відміну від наїжаченого Луганска, губернатор Вадим Чупрун нібито добровільно подає у відставку, - після того, як довідується про неї з телевізора, особисто від прем'єра Єханурова, котрий знову демонструє країні демократичну прозорість вищої влади в кадрових питаннях. Подає, щоправда, не відразу, а після того, як день-другий покомизився, демонстративно вивісивши на офіційному сайті облдержадміністрації повідомлення про те, що губернатор працює у звичному режимі, і не спростовуючи повідомлення, то з'явилося в ЗМІ, про те, що заяву про звільнення він нібито не складав. Щоправда, за кілька днів нарешті прояснилося, що Чупрун справді подав заяву, але, як виявилося, з умовою звільнення лише після відпустки, днів через 45. Вочевидь, розраховуючи на те, що на той час ситуація із владою владнається, і він, можливо, залишиться на своїй посаді.

Дивно виходить. У Донецьку регіонали, котрі перемогли на виборах до облради з тією ж чемпіонською планкою в 70 відсотків, зовсім не наполягають привселюдно на негайній відставці губернатора, оскільки протягом майже двох років він їх цілком влаштовував (траплялися бойові моменти, коли вони грудьми його відстоювали, під гаслом «Не віддамо Чупруна!»). Здавалося би, куди поспішати, особливо напередодні майбутніх тектонічних зрушень у верховній владі, коли заразом буде перетрясатися й усе губернаторство країни? Проте прем'єр Єхануров зі спринтерським напором звільняє губернаторське крісло, практично дезінформуючи країну про фактичні обставини відставки.

Серед місцевого політбомонду навіть не сумніваються, що триває заздалегідь спланований процес передачі влади регіоналам тими впливовими персонами в оточенні Президента Ющенка, які виступають за широку урядову коаліцію за участю донецьких. Тому в Луганську Москаля, що опирається (врешті-решт він навіть сховався у відпустку) регіоналам самотужки (без слова осуду чи підтримки з боку того ж Єханурова) доводиться буквально викурювати його з губернаторського кабінету, а в Донецьку поступливого Чупруна, з огляду на позитив його стосунків із Колесниковим і Ахметовим, влада сама відправляє в дипломатію більше тонкими методами. Піклуючись, мабуть, аби регіонали не втратили своє обличчя жорсткими вимогами негайно очистити для них обласні VIP-кабінети на знак бажаного союзництва.

Підтверджує цю кадрову тенденцію й свіже призначення прокурором Луганської області донецького Юрія Ударцова - того самого, котрий має підпсовану репутацію у справі журналіста Ігоря Александрова. Причому Ударцов був досить наочно для всіх вмонтований у Донецьку обласну прокуратуру - як казали, для підсиджування з наступною заміною нинішнього її керівника, чужинця з полтавчан Олексія Баганця. Уже тоді пішли розмови про те, що відразу після виборів відбудеться союз нашоукраїнців із регіоналами із уже обговореним розподілом посад. Запевняли навіть, що від донецьких у заступники Генпрокурора визначено відомого Віктора Пшонку.

Уся ця прокурорсько-суддівська рать, що по вуха загрузла у свавіллі, навіть не приховує, що з нетерпінням чекає на повернення регіоналів у верховну владу. Бо не було надійнішого даху, ніж коли рука правоохоронна мила руку адміністративно-командну. Із застосуванням бізнес-порошку для пом'якшення можливого тертя. Із наступними політичними й кадровими дивідендами. А за які такі красиві очі отримав би прохідне місце у виборчому списку регіоналів голова Луганського апеляційного суду Леонід Фесенко, котрий брав участь у сепаратистському шабаші в Сєвєродонецьку? Чи з якого дива залишився би на аналогічній посаді його донецький колега Олександр Кондратьєв, який не лише на знак солідарності відвідав цей шабаш, але й особисто оголошував перед журналістами виправдовувальні документи щодо судимостей Януковича, які власноруч підробила його секретарка, котра після цього втекла і десь переховується?..

Так і хочеться авансом висловити велике співчуття Президентові нашому Вікторові Андрійовичу, попередивши: це – ще лише квіточки, якщо дорвуться регіонали та їхні вірні лакузи з «правопохоронних» органів до влади. Якщо вони вже зараз не можуть втримати бажання, яке їх розпирає, відігратися за те, що, за їхніми поняттями, під час первинного нагромадження капіталу непристойно називати бандитизмом і свавіллям. Подумаєш, у полемічному запалі вже й не можна свастику малювати!

Довів це найнезаполітизованіший суд у світі - Донецький апеляційний, той самий, на чолі якого дуже впевнено себе почуває сепаратист і виголошувач фальсифікацій Кондратьєв. Він скасував рішення районного суду про визнання провини горезвісної рекламної «Плазми», яка протягом декількох нічних годин прикрасила величезне місто біг-бордами із зображенням Віктора Ющенка у нацистській формі. А причетних до цієї масштабної справи осіб дотепер не в змозі розшукати навіть всемогутня СБУ, хоча Віктор Андрійович в один із приїздів у Донецьк при всьому чесному народі давав вказівку Службі безпеки та іншим компетентним органам знайти виконавців і замовників фашистської реклами.

Напевно, кожному - своє. Бандитам - парламент, іншим - коаліцію з «бєспрєдєльщиками» для захисту інтересів. Відомо чиїх і від кого.


^ Анатолій НАУМОВ, кореспондент газети «Свобода», спеціально для Novosti.dn.ua


Великі гроші завжди пахнуть містифікацією. Люди, які надбали собі величезний капітал за кілька років, видаються успішними, впевненими та вражають свої дивовижним везінням. Пересічній людині їхнє життя здається просто казковим та неймовірно щасливим. Таких людей прагнуть наслідувати, копіюють їхню манеру поведінки, спосіб життя. Однак, як казав класик, великі гроші завжди надбано нечесним шляхом.

Те, що великі капітали, нажиті, наприклад, у період юності українського капіталізму, є, щонайменше, не дуже чесно заробленими, вже давно не обговорюється. Часи були такі: закони недопрацьовані, існувала повсюдна анархія, і рибку в мутній воді, як і хабарі на всі боки, у постперебудовний і не лише періоди ловили й давали усі, хто не хотів чекати благ від держави, що розвалювалася, а прагнув бути багатим і незалежним. Питання лише в тім, як зараз говорять навчені життям вітчизняні олігархи, чи переступав ти через людське життя, чи ні? Іншими словами, чи є на твоїх руках кров, що пролилася в дикий період становлення вітчизняного капіталізму? Ті олігархи, які люблять поговорити про це в телепередачах та журнальних інтерв'ю, стверджують, що на їхніх руках крові нема, натякаючи на те, що державу свого часу можна було трохи «кинути на лимон-інший американських рублів», але от людину заради цього «лимона» образити, та ще й так, щоб раз і назавжди проблему усунути, боронь Боже…

Мене завжди цікавило, чи бояться люди, що їздять по міських вулицях у броньованих «мерседесах», ходити, пардон, у туалет без охорони і які цим людям сняться сни. Чи сниться їм, наприклад, приціл снайперської гвинтівки, спрямований у їхню потилицю? Якщо вони бояться когось і оточують себе купою охоронців, що, втім, найчастіше не рятує від снайпера, то, певне, існують люди, які є для них проблемою? І чи виникає в цьому випадку спокуса ліквідувати цю проблему? Судячи зі статистики замовних убивств – до того ж не розкритих – у нашій країні тих, хто піддався такій спокусі, більш ніж достатньо. Особливо в роки будівництва української незалежної держави. Чомусь дуже важко повірити політикам, які розповідають про свої «чисті руки» і свої благодійні акції –будівництво церков, допомогу дитячим будинкам, інше меценатство. Суперечки про чесність і моральність того чи іншого політика точаться постійно, і вони, без сумніву, мають право на існування: не всі ж жителі політичного та ділового олімпу знають контактний номер чергової кілерської бригади…

Якщо ти, шановний Читачу, зараз пробігаєш очима ці рядки, значить, тебе хвилює тема, яку я порушив. Це тема життя та смерті, великих грошей і скрипучих крісел у високих кабінетах, тема зрадництва, страху та дуже часто – брехні. Без цього досить гидкого, але просто необхідного у світі великої політики та великих грошей явища – нікуди. Власне, ти сам, Читачу, це розумієш. І чекаєш від чергових «секретних матеріалів» нових викриттів, маси компромату й моторошних подробиць, аби потім обговорювати все це із друзями за чаркою, резюмуючи, що все одно нічого не зміниться.

Але є інша пропозиція: може, давай разом подумаємо над тим, що ти тут прочитаєш? У жодному разі не хочу нав'язувати свою думку або ж, що ще гірше, судити й навішувати ярлики. Як зараз стало модно говорити, у нашій країні назвати злочинця злочинцем може лише суд, що, безумовно, претендує на істину в щонайпершій інстанції.

«Донецька» тема зараз багато обговорюється. Як, втім, і всі останні роки, якщо не десятиліття. Програвши президентські вибори, «донецький клан», як люблять називати політики, політологи й журналісти Рината Ахметова і Ко, намагається зараз відновити статус-кво – потрапивши на верхівку української політичної влади, користуючись політичною реформою й сподіваючись на подальшу перспективу. Однак навколо імені Віктора Януковича та членів його команди шириться сила-силенна усіляких чуток. Це стало можливим «завдяки» непрозорій політиці «донецького клану», перебуванню правої руки Рината Ахметова Бориса Колесникова у Лук’янівському СІЗО та, за словами силовиків, кримінального шлейфа, що тягнеться за багатьма учасниками виборчого списку Партії регіонів. Тягнеться цей шлейф з вищезгаданих часів – важкого дитинства українського капіталізму й іграшок, що плюються свинцем. Процес дорослішання відбувався важко – напевно, як ніде в Україні. Славу бандитського міста Донецьк отримав саме в період становлення, або «у період первинного нагромадження капіталу». Саме тоді в Донбасі гриміли постріли, зникали люди, а власність переходила з рук у руки. І саме тоді загартовувався «донецький клан», про становлення якого шепочуться на кухнях навіть у Києві.

Ті особи, про яких йтиме мова надалі, до визначення «донецький клан» уже звикли. Спочатку ображалися, а потім, вочевидь зрозумівши, що ображатися безглуздо, просто припинили звертати увагу. Особливий резонанс визначення «донецький клан» одержало в Україні в період «Помаранче
^ Родове коріння Рината Ахметова


Ринат Ахметов має торбеєвське коріння. Для Мордовії це сенсація. І одне з мордовських видань запитує: «Хто ж він - хазяїн Донбасу?» І саме ж відповідає: «Народився 21 вересня 1966 року в родині татарина Леоніда Ахметова, уродженця села Сургодь Торбеєвського району (Росія - ред.). Близько 40 років тому батьки Рината переїхали в Куйбишевську область, а згодом у Донецьк. На початку 90-х років Ахметов закінчив економічний факультет місцевого університету. Згодом син мордовських татар досяг колосальних успіхів, створивши в 1995 році Донецький міський банк. До кінця десятиліття Ахметов став впливовою людиною й лідером так званого «донецького клану». Є дві умови, які дозволяють цьому «фінансовому угрупованню