Реферат: Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2003. Вип. 23. 297 с




ВІСНИК

Львівського університету


Серія

Журналістика


ВИПУСК 23


Виходить з 1958 р.


Львівський національний університет імені Івана Франка
Львів 2003

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка


Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2003. Вип. 23. 297 с.

Visnyk of Lviv University. Journalism Series. 2003. No. 23. 297 р.


Розглянуто найактуальніші проблеми мови й стилю, теорії і практики засобів масової інформації, культури мови періодичних видань, ефірного мовлення, а також важливі питання української публіцистики, історії журналістики тощо. В працях окреслено найоптимальніші якісні риси журналіста нового тисячоліття, основні завдання ЗМІ на шляху інтеграції України в світовий інформаційний простір. Науковці аргументовано висловили свої міркування й прогнози щодо ролі ЗМІ в новому геостратегічному порядку та збереженні глобальної стабільності. Важливими є статті з нових напрямів сучасної лінгвістики, що сформувалися наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. на перетині мовознавства з іншими науками. Це насамперед наукові дослідження про текст та коґнітивні процеси, комунікативні параметри політичного дискурсу, філософію мовної комунікації, термінологічний тезаурус сучасної психолінгвістики, медіалінгвістики, медіапсихоло­гії, неформальної політичної комунікації, мови все­світньої інформаційної магістралі Інтернет й ін.

Для викладачів, аспірантів, студентів факультетів та відділень журналістики, філологів, журналістів.


In this Collection the authors cover the most topical issues of the language and style, theory and practice, speech culture of mass media but also important problems of Ukrainian journalism and its history. The works delineate the most optimal features of a new-millennium journalist, guidelines of the mass media for Ukrainian integration into world informational space. The scholars provide their arguments and forecasts about the role of mass media in the new geostrategic order and in preservation of global stability. There are a number of important articles about new trends in modern linguistics, formed at the end of the XXth c. beginning of the XXIst c. at the crossroads of linguistics and other sciences. These are the scholarly research of the text and cognitive processes, communicative parameters of the political discourse, the philosophy of verbose communication, thesaurus of modern psycholinguistics, medialinguistics, mediapsychology, informal political communication, the language of Internet, etc.

For lectures, postgraduates, students of the Faculties and Departments of Journalism, Linguists, Journalists.


Редакційна колегія: М. Г. Яцимірська, канд. філол. наук, д-р політ. наук, доцент (відповідаль-ний редактор); А. О. Капелюшний, канд. філол. наук, доцент (заст. відповідального редактора); Я. В. Прихода, викладач кафедри мови ЗМІ (відповідальний секретар); З. Є. Дмитровський, канд. філол. наук, доцент; С. Я. Єрмоленко, д-р філол. наук, професор; С. А. Кость, канд. філол. наук, доцент; О. Д. Кузнецова, д-р філол. наук, професор; В. В. Лизанчук, д-р філол. наук, професор; Й. Д. Лось, д-р політ. наук, професор; М. Ф. Нечиталюк, д-р філол. наук, професор; Л. М. Полюга, д-р філол. наук, професор; М.П. Присяжний, д-р суспільно-політичних наук, доцент (голова).


Editorial board: M. Yatsymirska (editor-in-chief), A. Kapeliushnyi (assosiate editor), Y. Prykhoda (responsible editor), Z. Dmytrovskyi, S. Yermolenko, S. Kost’, O. Kuznetsova, V. Lyzanchuk, Y. Los’, M. Nechytaliuk, L. Poliuha, M. Prysiazhnyi .


Адреса редакційної колегії:

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

факультет журналістики,

кафедра мови засобів масової інформації

79000, вул. Університетська 1, Львів,

тел.: (0322) 964-181

Е-mail: journft@franko.lviv.ua

Editorial address:

Ivan Franko National University of Lviv

Department of Journalism

Universytetska Str. 1

79000, Lviv, Ukraine

tel.: +(38) (0322) 964-181

Е-mail: journft@franko.lviv.ua


Відповідальнa за випуск ^ Марія  Яцимірська.

Редактори: Анатолій Капелюшний, Ярослава  Прихода.


Друкується за ухвалою Вченої Ради

Львівського національного університету імені Івана Франка

(протокол № 19/11 від 27 листопада 2002 р.)

© Кафедра мови засобів масової інформації, 2003.

© Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003.


^ ВСТУПНЕ СЛОВО


Мова і стиль, тематика і зміст засобів масової інформації початку ХХІ сторіччя зазнали суттєвих змін через декілька чинників. По-перше, у світі активно відбувається перерозподіл пріоритетів не тільки шляхом міжнародного співробітництва, інформаційного взаємовпливу, а й інформа-ційних війн, агресії, тиску, маніпулювання тощо. По-друге, кожна політична подія в Україні чи за її межами блискавично заводить механізми медіасприйняття, медіааналізу та медіарезонансу і, відповідно, медіатексту, основними промоуторами яких є журналісти, їхня професійна діяльність. По-третє, політика глобалізації в електронну епоху зумовила потребу в новій мові для масового спілкування, мові з новими поняттями й значеннями, з новою термінологією. А це ставить перед науковцями важливе завдання — вивчити й узагальнити концептуальні питання сучасної мовної комунікації.

Від часу проголошення незалежності України відбувається активне оновлення українського літературного словника. Статус державної зупинив процес звуження функцій української мови в суспільстві й створив умови для її розвитку як основного засобу спілкування в країні. Важливою ознакою мовлення в ЗМІ є постійне прагнення до пошуків інтерактивних діалогів, полілогів, нового змісту образності, словотвору. Саме в ЗМІ найчастіше вперше з’являються й активізуються лексичні інновації, що проходять випробування на доцільність уживання, на відповідність лінгвальним нормам, дістають можливість подальшої кодифікації. Неологічна лексика в мові ЗМІ є важливою ознакою демократичного розвитку України.

Водночас у мовленні ЗМІ залишається актуальною проблема культури спілкування, зокрема часте порушення літературних норм, невиправданого засилля іншомовних слів, а іноді й нецензурної лексики. Данина моді породжує примітивність, а не майстерність у виборі потрібного слова, вишуканість стилю та інтелігентність у масовому комунікуванні. Українські журналісти могли б запобігати наслідкам масової культури, яка пропагує “гедоністичну якість стилю життя”, привабливість економічної моделі “держав всезагального достатку”, забуваючи, що у світі кожних чотири секунди люди вмирають з голоду. ЗМІ могли б частіше нагадувати геостратегічним гравцям і конструкторам політики надвлади та глобального верховенства застереження відомого американського мислителя ХХ ст., лауреата Нобелівської премії Конрада Лоренца про неминуче нещастя модерної цивілізації, яка “має потенціал, щоб знищити нашу біологічну й соціальну спадщину протягом найближчого століття, — а можливо, набагато швидше”. До цього потенціалу, за словами вченого, належать “ядерна енергія і зброя, перенаселення, спустошення довкілля, атрофація почуттів, зловживання винайденою й творчою енергією, генетичний занепад, зруйнування національних традицій та людська схильність до сприйняття нав’язуваних доктрин” (Цит. за: Wilson Bryan Key. The age of manipulation: the con in confidence, the sin in sincere. Madison books, 1989. С. 94). Моральний тип мислення, характер бійця, глибоке відчуття справедливості, емпатичні здібності мають стати визначальними рисами в образі сучасного журналіста.

У Віснику автори розглядають найактуальніші проблеми мови й стилю, теорії і практики засобів масової інформації, культури мови періодичних видань, ефірного мовлення, а також важливі питання української публіцистики, історії журналістики тощо. У працях окреслено найопти-мальніші якісні риси журналіста нового тисячоліття, основні завдання ЗМІ на шляху інтеграції України в світовий інформаційний простір. Науковці аргументовано висловили свої міркування й прогнози щодо ролі ЗМІ в новому геостратегічному порядку та збереженні глобальної стабільності. Важливими є статті з нових напрямів сучасної лінгвістики, що сформувалися наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. на перетині мовознавства з іншими науками. Це насамперед наукові дослідження про текст та когнітивні процеси, комунікативні параметри політичного дискурсу, філософію мовної комунікації, термінологічний тезаурус сучасної психолінгвістики, медіалінгвістики, медіапсихології, неформальної політичної комунікації, мови всесвітньої інформаційної магістралі Інтернет та ін.

Спільні зусилля журналістів-професіоналів, наукові дослідження досвідчених учених, аналітичні спостереження (узагальнення) викладачів, аспірантів і студентів позитивно вплинуть на формування іміджу українських ЗМІ та авторитету України в сучасному світі, а найголовніше — вони можуть переконливо показати перевагу свободи власного “Я”, безкорисливості, об’єктивності над бульварщиною, низькою сенсаційністю, маніпулюванням свідомістю довірливих людей, над матеріалістичним світоглядом і само-закоханістю.

Українські журналісти можуть творити (і вже творять) журналістику нової епохи. Якою вона повинна бути? Не інвентаризаційною, не споглядальною, не угодовською, не безпринципною, не безхребетною, не байдужою, а пристрасною в пошуку істини, в сприйнятті та об’єктивному передаванні новин, емпатичною (глибоко розуміти й співпереживати проблеми іншого народу, держави, окремої людини тощо). Емпатію сьогодні розглядають як важливу професійну якість журналіста. Нове тисячоліття має потребу в журналістиці мислячій, генераторній, аксіологічній (ціннісній).


^ Марія Яцимірська


Editor’S nOTE


The language and the style, topics and contentS of the mass media at the beginning of XXI century have been essentially changed by several factors. First, the distribution of priorities is done not only by international cooperation or informational influence but also by informational wars, aggression, pressure, manipulation, etc. Second, every political event in Ukraine or abroad makes an immediate start of the mechanisms of media reception, media analysis, media resonance and media text with journalists as their main promoters. Third, globalization policy in the electronic Age created the need for a new language in mass communication, that of with new ideas, meanings and new terminology giving new tasks to scholars, viz to study and generalize conceptual problems of modern verbal communication.

Since the Act of Independence was adopted there has been an active renovation of Ukrainian literary vocabulary. The status of a state language has stopped the process of functional narrowing down of Ukrainian in society and created the conditions for its development as main means of communication in the country. The desire of research, dialogue, new metaphoric contents, new etymology is a very important feature of the mass media discourse. It is in the mass media that lexical innovations are created, activated, enabled to further codification, tested for proper use and for suitability for language rules. Modern lexicon in the mass media discourse is an important feature of a democratic development in Ukraine.

Simultaneously, the issue of the culture of communication, constant violation of literary norms, unjustified prevalence of foreign and even swear-words still remain topical in the mass media discourse. The tribute to fashion creates primitive, not scrupulous choice of words, unaffected style and intelligence in communication. Ukrainian journalists could prevent the negative results of mass culture, which propagates the “hedonistic quality of life style”, attraction of the economic model of “the nations of absolute wealth” putting away the fact that every four minute a someone dies of hunger. Mass media could remind strategic players and constructors of superpower policy about the warning of Conrad Lorence, the famous the XX-th century philosopher, Nobel Prize winner about a fatal future collapse of modern civilization “which is able to destroy our biological and social inheritance during the following century or even earlier”. This ability includes “nuclear energy and weapons, overpopulation, environment devastation, atrophy of feelings, energy abuse, genetic degeneration, the ruin of traditions and customs, intruding doctrines” (Wilson Brian Key. The Age Of Manipulation: The Con In Confidence, The Sin In Sincere. Madison books. 1989. C. 94). A highly moral way of thinking, fighter’s character, sense of justice, sympathy must become the essential features of a modern journalist’s image.

In this Collection the authors cover not only the most topical issues of the language and style, theory and practice, speech culture of mass media but also important problems of Ukrainian journalism and its history. The works delineate the most optimal features of a new-millennium journalist, guidelines of the mass media for Ukrainian integration into world informational space. The scholars provide their arguments and forecasts about the role of mass media in the new geostrategic order and in preservation of global stability. There are some important articles about new trends in modern linguistics, formed at the end of the XXth c. beginning of the XXIst c. at the crosroads of linguistics and other sciences. These are the scholarly research of the text and cognitive processes, communicative parameters of the political discourse, the philosophy of verbose communication, thesaurus of modern psycholinguistics, medialinguistics, mediapsychology, informal political communication, the language of Internet, etc.

The joint effort of professional journalists, research of skilled scholars, analytic generalization of lecturers, postgraduate students, and undergraduates must have a positive influence on shaping the image of the Ukrainian mass media in modern world, and, which is the most important thing: they can show the advantages of selfliberalization, disinterest and objectivity over trashy sensational writings, conscience manipulation, materialistic outlook and egomania.

Ukrainian journalists can create (and have been doing this now) the journalism of a new epoch. What kind of journalism is it to? It is not be materialistic, indifferent, unscrupulous, too tendentious, it is to be ardent in search of truth and objective broadcasting, sympathetic (understand the problems of other nations, countries, people). Nowadays sympathy is considered to be a very important feature of a journalist. The new millennium needs an intelligent, generative, axiologikal sensible journalist.


^ Mariya Yatsymirska


Мова і стиль засобів масової інформації

кінця XX - початку XXI ст.

УДК 811.161.2’272


Чи стане Львів взірцем мовної чистоти?

Ольга Федик


Львівський національний університет імені Івана Франка,

вул. Університетська, 1, 79000, Львів, Україна


Виходячи з переконання у тісному зв’язку політичної і мовної незалежності, автор статті пропонує запровадити філологічний контроль у Львові, спрямований на утвердження високої мовної культури. До першочергових завдань у межах цієї ініціативи належить утворення філологічного департаменту в міській раді, підвищення мовного рівня львівського телебачення, активна пропаганда української мови через мас-медіа.

^ Ключові слова: філологічний контроль, мовна культура, мовна політика, україномовні стандарти в ужитковій сфері, словотвірні моделі, мовні блоки деформації розвитку мовної системи, духовний простір, державна мова.


Почнімо з ініціативи. Львівської ініціативи. Від 1989 року, коли було утворено Товариство української мови імені Тараса Шевченка, з якого почалася лінгвістична і політична незалежність України. А йдеться про запровадження в нашому місті філологічного контролю, спрямованого на утвердження високої мовної культури, на очищення мови від покалічених слів, від здеформованих словосполучень. Йдеться про сформування культу національного духу й національного слова. Йдеться про те, щоб утвердити пошану і повагу до слова в усіх ділянках життя. Бо ж нема сил спостерігати за тим мовним капарством, яке гараздує навіть у нашому золотому Львові!

У чому ж полягатиме суть філологічного контролю? На наше переконання, у здійсненні кількох важливих заходів.

1. Утворення філологічного департаменту в міській раді. Що це дасть? Можливість формувати мовну політику на державному рівні. Цілеспрямовано, послідовно. Про що йдеться? Про вдосконалення мови, якою послуговується наша економіка: мовне очищення ринкового простору, вироблення мовнокультурних українських стандартів в ужитковій сфері: правильне номінування установ, акціонерних товариств, фірм, різних громадських та суспільних інституцій на основі українських словотвірних моделей, української лексики (натомість спостерігаємо абревіатурний безлад, захаращення мовного простору штучними утвореннями); впорядкування “словника” торгівлі відповідно до правил української правописної системи, до вимог мовної культури (адже ця сфера надзвичайно динамічна з погляду задоволення потреб спілкування, саме тут формуються розмовні сленги, скорочені мовні “формули”); редагування творів “малих інформаційних жанрів” — розмаїтих рекламних оголошень, повідомлень, афіш тощо; формування високої мовленнєвої культури в транспорті, як громадському, так і приватному. Зобов’язати з цією метою кожного водія скласти тести на знання елементарних правил мовної поведінки, а різні транспортні інституції — культивувати серед пасажирів інтелігентність у спілкуванні, запровадивши штрафні санкції проти мовного бруду, лихослів’я. Є нагальна потреба в тому, щоб прийняти рішення про абсолютне використання державної мови в усіх державних, громадських та приватних установах (це насамперед стосується банків, крамниць, барів, вокзалу, поштових відділень, газетних кіосків, де чи не найчастіше чути московську мову, побутових закладів, майстерень); за виконанням такого рішення мусить бути належний контроль, бо дуже часто особи старшого віку, душа яких залишилася в СССР, чомусь забувають чи, може, принципово “не пам’ятають”, що державною мовою є українська (!). Очевидно, не обійшлося тут і без упливу, скажімо, Києва, де білінгвізм сприймається як нормальне явище і де відбулося повернення до позиції, що передувала виникненню незалежної України. Одне слово, уся ця сфера має бути підконтрольна державним органам щодо дотримання норм української мовної культури. І вимальовується “перспектива” аномального розвитку мови. Це ж не жарт, якщо всі ці деформації закореняться у мовній системі, а розмаїті покручі прилипнуть до мовного організму! Цілком можливо, що час зробить свою справу, і спотворення української фонетики, словотвірної архітектоніки, засмічення чужинецькими сленгами стане незворотним.

2. Архіважливо — культура мовлення Львівського телебачення. Про це і сказано, і написано багато, тому не буду повторювати одне і те ж саме. Телебачення значною мірою відповідає за мовну чистоту та культуру, оскільки воно охоплює величезну аудиторію, усі сфери життя, динамізує процес мислення, дуже інтенсивно вносить у психологію мовні блоки, популяризує розмовні “формули”, сучасну фразеологію (саме тому надзвичайно небезпечними є різні “довгоносикові” передачі та “дотепи” Сердючки, що є взірцем мовного капарства: так розмовляти — це все одно, що їсти з брудної тарілки, ходити в заплямованому одязі). Очевидно, Львівське телебачення мусить подбати про мовне вдосконалення, адже у Львові ще, на щастя, не бракує людей, які пильно стежать за мовними огріхами. Зрештою, якщо не стане взірцем мовної чистоти Львівське телебачення, то яке ж? Другий важливий аспект — мовні освітні телепередачі. Щоправда, відновлено програму “Як много важить слово”. Є там цікаві хлопці, які можуть її компонувати, але універсальна формула на всі випадки життя в сучасній Україні “немає грошей” і тут не дає щось більше зробити. Фатально не вистачає грошей на все, що пов’язане з українікою — на мову, культуру, книжку, кінематографію... І не бракує нічого на поширення чужої культури!

3. Нам усім доконечно треба спільно стати на сторожі Отчого Слова. Створивши і вдома, і в суспільстві його культ. Мова, яку воскресив Шевченко, яка має страдницьку, але таку прекрасну за своєю духовною місією історію, яка має таку витончену й внутрішньо згармонізовану граматичну структуру, невичерпні синонімічні скарби, напрочуд динамічний синтаксис і дуже давні та глибинні діалектні джерела, заслуговує щонайбільшої уваги та пошани. Це не просто “словникові холодини”, а наш національний світ, існування нашої національної свідомості! Це наш зв’язок із Богом, наша молитва, наш духовний простір, і земний, і небесний! Захищаючи рідну мову, ми оберігаємо духовну чистоту української національної сутності. Виховання культу мови залежить від того, щоб перебороти оте “Яка різниця?” або “Всі так кажуть”. Очевидно, на часі — розгортання у Львові активної пропаганди української мови через радіо, телебачення, круглі столи, концерти, через освіту. Можливо, це також мала б ініціювати влада, можливо, “Просвіта”. А, може, разом? Для прикладу. Молодіжна телепередача “Аудиторія” могла б запропонувати цикл лінґвістичних дискусій. Не одну й радіопередачу змарновано на якісь другорядні проблеми. Якщо добре подумати, то засоби й способи знайдуться. Коли ж воно й надалі так триватиме, то калічення мови (свідоме і несвідоме) неможливо буде припинити, оскільки проти цього нема психологічного імунітету. Українська свідомість повністю відкрита для впливу чужої мовної системи, оскільки найпотужніший комунікативний засіб XX сторіччя — телебачення — фактично функціонує російською мовою. Львів міг би стати взірцем високої мовної культури. Якби захотів... І це був би добрий приклад для всієї України. Що ж до вживання української мови на всьому державному просторі, то тут потрібна її інкультурація (внесення). І це мала би здійснювати держава, вимагаючи від своїх громадян обов’язкового вивчення української мови, обов’язкового користування нею, обов’язкової поваги до неї. Але для цього треба, щоб сама держава презентувала державну мову.


WILL LVIV BECOME AN IDEAL OF LINGual cleansiness?

Olha Fedyk

Ivan Franko National University of L’viv,

Universytetska Str. 1, 79000, Lviv, Ukraine


The author in view of a close relation between political and lingual independence of the Ukrainian language and comes with the idea of language control aimed at the consolidating of a high speech culture in the city of Lviv.. Primarily, the Linguistic Department is to be fomed in the City Hall, Lviv TV ptogrammes are to be lingually better, active propaganda of the Ukrainian language.

Key words: language control, culture of speech, lingual policy, the Ukrainian language standards in pragmatic fields, derivative models, language patterns, deformation in language system development, spiritual space, state language.


Стаття надійшла до редколегії 20. 06. 1999

Прийнята до друку 20. 01. 2002


УДК 070.42:81’271


^ НОВІ КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
І МОВНА КУЛЬТУРА ЖУРНАЛІСТА


Світлана Єрмоленко


Інститут української мови НАН України,

вул. М. Грушевського,4, 01001, Київ-1, Україна


Проблему мовної культури журналіста розглянуто в контексті розвитку сучасних комунікативних технологій. Розширення практики мовних жанрів та форми комунікації загострює потребу в удосконаленні навичок усних виступів на радіо і телебаченні, підвищенні етичної і мовної компетентності журналістів, які працюють у режимі спонтанної діалогічної взаємодії.

^ Ключові слова: комунікативні технології, комунікативні тактики, літературна мова, культура мови, функціональний стиль, мовні стандарти й стереотипи, мовна компетентність.


Нові форми передавання інформації, запровадження різноманітних комунікативних тактик, аудіовізуальних засобів зацікавлення слухачів, глядачів, читачів ставлять нові вимоги до підготовки журналістів, до виховання їхньої мовної культури. У загальноприйнятому розумінні культура мови — це дотримання норм вимови, слововживання, граматичних і стилістичних норм, що властиві літературній мові як соціально важливому різновиду національної мови.

Практичні посібники з культури мови побудовано за принципом виокремлення норм, що проектуються на лексичний, граматичний, фонетико-фонологічний рівні мовної системи. Рівневий, або структурний, підхід до вироблення практичних навичок правильного письма і правильного усного висловлювання становить основу навчально-освітніх програм як загальноосвітньої, так і вищої шкіл. За цими програмами учні, студенти мають опановувати літературний стандарт — феномен національної мови, який забезпечує єдність нації, наступність передавання мовно-літературних, культурних традицій, виступає засобом спілкування в різних сферах суспільного життя, орієнтуючи мовців на вироблені, відшліфовані впродовж тривалого часу мовно-культурні стереотипи.

Що означає вислів “володіти літературною мовою”? Насамперед, очевидно, йдеться про розрізнення стратів національної мови: літературного стандарту, територіальних і соціальних діалектів, відчуття тих мовних комунікацій, де перевага надається певному функціональному стилеві. Адже літературна мова — це розгалужена система зорієнтованих на різні сфери спілкування функціональних стильових і жанрових різновидів.

Володіння літературною мовою означає також дотримування кодифікованих норм, вироблення практичного, переважно автоматичного досвіду у використанні словника, фразеологічних скарбів, лексико-семантичних варіантів, синонімічних синтаксичних конструкцій, щоб якнайповніше і найточніше вербально оформити, “ословити” думку, досягнути порозуміння й бажаного впливу на учасників комунікації. Автоматизм у користуванні мовними засобами аж ніяк не означає бездумного, формального ставлення до слова. Він має забезпечувати швидкість, легкість знаходження потрібного вислову в індивідуальній мовній пам’яті й активізацію його в практиці спілкування.

Мовець не зобов’язаний знати лінгвістичну природу того чи іншого мовного явища, його місце в ієрархії мовних одиниць – важливо, щоб стійкий зворот, доречний емоційно-експресивний вислів були в його пам’яті й могли бути застосовані в конкретній комунікативній ситуації.

Сучасні умови розширення практики прямих репортажів, коментарів, безпосереднього (без тексту) спілкування зі слухачами, телеглядачами збільшують вагу тих навчально-практичних методик, які орієнтують на вироблення мовного автоматизму, на збільшення, поглиблення індивідуальної мовної пам’яті.

Досконала культура мови передбачає вміння будувати усно-розмовні комунікати. Природна сфера їх побутування ­– розмовний стиль літературної мови. Однак цей стиль не може охопити всі різновиди усного літературного спілкування і щодо їхнього змісту, і щодо жанрів масової інформації. Таку жанрово-змістову різноманітність забезпечують засоби масової інформації. Відповідаючи на запитання “Де формуються зразки усного спілкування, усної комунікації, зразки практичного втілення загальноприйнятих, відшліфованих норм літературної мови?”, маємо наголосити: насамперед у засобах масової інформації, оскільки йдеться про швидке поширення інформації, про вплив на слухачів, глядачів і про можливості тиражування мовних зразків.

Усність — характерна ознака комунікатів у сучасних ЗМІ. Йдеться не про озвучення написаного тексту, а про створення такого тексту, який побудований за всіма законами усної інформації, тобто йдеться про усність конструктивну. Володіння усним літературним словом, досягнення його природної, спонтанної емоційності — важлива ознака майстерності радіо- і тележурналіста.

Неабияка роль ЗМІ у формуванні мовних стандартів, витворенні й поширенні мовних стереотипів. Якщо учасники навчального процесу в школі ставлять риторичне питання “Підручник і комп’ютер — друзі чи вороги?”, то так само можна поставити запитання, зіставляючи книжку і телевізійний екран, книжку і радіо.

ЗМІ розширюють можливості утвердження в масовій свідомості зразків літературної мови. Тому так важливо, щоб вона звучала в ефірі в усій повноті свого стилістичного багатства, тобто глибина і всеохопність інформації має поєднуватися з досконалою формою. Як тут не згадати вислів Лесі Українки: “трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна”.

Сучасні комунікаційні технології, що їх пропонують нам ЗМІ (інтерв’ю, круглі столи, прямий ефір, розмова в студії на різні теми суспільного життя з виразною настановою на особистісне, суб’єктивне самовираження), стимулюють пошук нових риторичних, стилістичних засобів, нових форм масового впливу на слухачів, глядачів. Важко переоцінити значення цих форм для забезпечення цілісності, повнокровності організму національної культури.

Чи можна навчити учасників комунікації, наприклад, учасників розмови за круглим столом, коректності, толерантності, культури ведення дискусії, щоб полеміка не перетворювалася на сварку? Чи стосується це тільки позамовних чинників, невербальних засобів спілкування, чи охоплює й власне мовну компетенцію? Мабуть, кожний може пригадати випадки некоректної поведінки співрозмовників у радіодіалогах, у теледебатах: перебивання один одного, невміння логічно і лаконічно-стисло побудувати запитання-відповідь характерні для багатьох комунікативних ситуацій. Це, так би мовити, ознаки неетичної поведінки мовців, і її відразу помічають слухачі, глядачі. Однак є й приховані засоби мовного впливу, є відпрацьовані віками риторичні прийоми, стилістичні побудови, яких можна і треба навчатися. І володіння ними, й оцінювання їх належить до вищої мовної компетенції. Отож оцінювати культуру мови журналіста маємо всебічно: звертати увагу на дотримання ним загальноприйнятих норм вимови, слововживання, побудови правильних граматичних конструкцій, а також на використання всіх стилістичних можливостей української літературної мови, на володіння риторичними прийомами й тактиками.

Отож оцінювати культуру мови журналіста маємо всебічно: звертати увагу на дотримання ним загальноприйнятих норм вимови, слововживання, побудови правильних граматичних конструкцій, а також на використання всіх стилістичних можливостей української літературної мови, на володіння риторичними прийомами й тактиками.

Послуговуючись сьогодні поняттям функціональний стиль, розуміємо умовність цього терміна, як і загалом умовність поняття “стилістична система”. Змінюється кількість виокремлюваних стилів і їх якісна наповнюваність. Уточнення потребує визначення поняття “мова ЗМІ”, яке не ототожнюється з розумінням публіцистичного стилю. Тут маємо справу з жанрами, окремими міні-сферами інформаційного простору, в яких реалізується мовна особистість журналіста. Розчленувати єдиний процес творення продукту масової інформації на власне інформативний і публіцистичний компонент досить складно. Журналіст, який звертається до слухачів, телеглядачів з інформативним повідомленням про події, дбає не про пошуки емоційно-експресивних синонімів, а про актуалізацію стилістично нейтральної лексики, реалізацію інформаційної форми. Тобто змістовий стрижень інформаційності має бути поєднаний з відповідною формою повідомлення. Відомий французький літературознавець і семіолог Р.Барт писав: “...Мовний феномен не може вміститися, укластися в межі ізольованої фрази. Адже не тільки фонеми, слова і синтаксичні сполуки, що їх не можна комбінувати цілком довільно, підпорядковуються режимові наглядової свободи, загалом весь простір дискурсу регламентований мережею правил, обмежень, визначальних і каральних норм — тотальних і трохи розпливчастих на риторичному рівні, докладних і скрупульозних на рівні граматичному: мова переходить у дискурс, дискурс — знову в мову..” (див. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М., 1989. С. 559-560).

Якщо поглянути на зміст культуромовних рекомендацій, порад із культури мови, то всі вони наголошують на володінні літературним стандартом у його лексичному, граматичному вираженні. Поряд із загальнолітературним стандартом існують професійні субстандарти, що характеризуються своїми актуалізованими формами вираження. Їх називають ще соціолектами. Незаперечним є факт існування журналістського соціолекту. Соціолект не лише заступає розмовну спонтанну мову, а й широко вживається у сфері публічного спілкування, як форма виголошення промов. Останні не виявляють ознак конкретного функціонального стилю, тому що межі функціонально-стильового розмежування стираються. Взаємодія двох форм — усних і писемних стилів літературної мови — спричиняється до пошуків нових жанрів, і те, що було характерне колись тільки для мови художньої літератури, тепер продукується в мові ЗМІ.

Завдяки можливостям, що виникають за нових інформаційних умов, розпочинають нове життя твори художньої літератури. Розтиражовані в ЗМІ, вони набувають іншого статусу, ніж друковані книжки; через них здійснюється формування вимовних, лексичних, граматичних норм, поширюються усталені вислови: афоризми, фразеологічні звороти — як мовно-культурні стереотипи. Саме від журналістів залежить узвичаєність у мовній свідомості і практиці сучасного невимушеного емоційно-експресивного спілкування неперевершених, інтелектуально наснажених афоризмів Лесі Українки, як ось таких:


^ Хіба чеснота більшає прилюдно?

Хіба вона у схованці дрібніє?;


Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти, і хто не звик до чистоти кришталю, не тямить, як то тяжко забруднитись;


Аби закон, пророків не потрібно;


^ Не зневажай душі своєї цвіту;


Ніяка туга краси перемагати не повинна;


Не міряй ти безмірного безкраїм!;

Лежачим краю рідного немає.


Чий хліб і праця — того і земля;


Як розбудити розум, що заснув?;


Хто визволиться сам, той буде вільний,

Хто визволить кого, в неволю візьме.


Щоб зберегти глибину історичної пам’яті народу, треба постійно оживлювати нашу класику, де маємо зразки літературної мови, гідної наслідування. Сучасний комунікат, що його створює журналіст, може бути прикрашений не тільки блискітками літературних афоризмів, народним гумором, а й уривками з української преси столітньої давності, як, скажімо, притчею з газети “Буковина” за 8 січня 1906 року (тексти з буковинської тогочасної преси зібрала дослідниця публіцистичного стилю Ростислава Бродська; подаємо їх у сучасній писемно-літературній практиці):

Коли предобрий Господь сотворив людей, прийшло йому на думку, що воно добре б було, щоб кождий власним трудом заробляв на життя. Тим-то одної гарної днини приказав Він ангелам скликати усіх людей на одно місце, а коли їх почислив, казав принести собі величезний міх, в якім містилися всі ремесла і усі заняття. І почав їх між присутніх розпайовувати. І так став один столяром ... третій кравцем, четвертий моряком і т.д…А в своїй безмежній премудрості Господь поділив так, що все відбулося по найбільшій справедливості: хто мав довгий язик, дістав адвокатуру, хто був “палкий” — став жовніром, хто скорим кроком ступав в життя — касиром, хто вказував нахил до дрімоти – міністром. Так перепаював Господь усе, аж мішок став порожній, а не забув і тих, що багато гріхів мали до спокутування, сих поробив народними учителями і помічниками урядників”. А далі йдеться у притчі про професію журналіста, для якого не вистачило ремесел і люди мали поділитися з ним: Люди почали роптати, але відмовити годі було, тільки кождий — як се звичайно діється, коли хто приневолений до жертви — порішив в душі віддати в дарунок найгіршу частину своєї професії. Адвокат, приміром, пожертвував свої брехні, артист — свою заздрість, жовнір — нахил до поєдинків, народний учитель зложив на жертовнику частину своєї нужди. Один поет тільки віддав дещо ліпшого: свої мрії і своє натхнення. Можна собі уявити, яка мішанина вийшла з такої збірки. Милосердний Господь не дуже-то нею утішився. “Що почати нам з отсим Сорокатим Іваном?” — сказав. Але нове людське дитя засміялося глумливо і відповіло: “Не журіться, Пане, вже я з тим дам собі раду яко журналіст”. Сказав і поплівся у світ…”.

А хіба не актуально сьогодні звучать слова Осипа Маковея із статті “П’ятдесятилітній ювілей руської публіцистики”, надрукованої в “Літературно-науковому віснику” за 1896 рік: П’ятдесят літ борби про мову! П’ятдесят літ борби про правопис! Скільки праці і сил змарновано у нас на сю справу, котру вже Маркіян Шашкевич поставив 1837 року в Галичині так ясно. Як поглянути тепер з нагоди ювілею публіцистики на сю борбу, то аж сум забирає, куди ми поділи свою енергію! Коли інші народи, порішивши свою справу національну так, як у нас її порішили І. Котляревський і М. Шашкевич, ішли дорогою поступу дальше, у нас десятки літ, спершу з темноти і власної непорадності, а потім вже під впливом слов’янофілів-обрусителів, змарновано багато-багато праці і літ на боротьбу про питання, як писати. А коли ми прийшли на думку, що писати, інші сусідні народи вже нас випередили в неоднім… і ми тепер терпимо гіркі наслідки сеї боротьби, сих суперечок, котрими газети засівали 50 літ австрійську Русь.

Коли читаєш ці публіцистичні тексти з минулого, мимоволі проводиш паралелі з обговоренням питань правопису сьогодні в засобах масової інформації. Не зайве було б журналістам у своїх публікаціях використовувати й наведені факти з історії української публіцистики. Історичні документи цікаві для нас зафіксованою оцінкою фактів, подій, тим людським подихом, що відчувається в ритміці й стилістиці тогочасної преси.

Розкутість працівників сучасних ЗМІ у висловленні думок позначається на сучасних діалогах, монологах, причому як у газетах, так і в радіо- й телевізійних програмах. Не варто забувати, що нове, цікаве, незвичне в публіцистичному стилі народжується з особистого усвідомлення національної культури та її історії. Нині зростає потреба індивідуалізації журналістських текстів, отже, кожен має прагнути віднайти свій стиль спілкування з масовою аудиторією, сформувати своє обличчя комуніканта-професіонала.


^ NEW COMMUNICATIVE TECHNOLOGIES AND

THE SPEECH CULTURE OF JOURNALISTS

Svitlana Yermolenko

The Ukrainian Language Institute of National Academy of Science,

Hrushevskiy Str. 4, 01001, Kyiv-1, Ukraine

Tel. office: (044) 228-42-81, 229-18-85


The notion of language culture is discussed in the context of trends and features of rapidly developing communication technologies. The rise of new genres and forms of communication requires mastering skills of oral presentations on the radio and on television as well as enhancing ethical and linguistic competence of journalists who mediate spontaneous dialogical interaction.

Key words: communicative technologies, communicative tactics, literary language, culture of speech, functional style, language standards and stereotypes, linguistic competence.


Стаття надійшла до редколегії 06. 03. 2002

Прийнята до друку 12. 04. 2002


УДК 342.7 (477) 


^ ТВОРЧЕ МИСЛЕННЯ
В ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИХ ПОНЯТТЯХ І КАТЕГОРІЯХ
© РОНЛ.орг 2000-2026 По всем вопросам обращаться на эту почту: admin@ronl.org