Реферат: Г. В. Яблуновська Основи теорії літератури

Г.В. Яблуновська


Основи теорії літератури


Практичний довідник для самоосвіти школяра





Миколаїв

2009

Укладач: Яблуновська Г.В. вчитель української мови та літератури Миколаївського ліцею «Педагог»

Основи теорії літератури

Практичний довідник для самоосвіти школяра


Практичний довідник укладено відповідно до програми спеціального курсу для 10-11 класів філологічного профілю загальноосвітніх шкіл навчальних закладів «Основи теорії літератури» (Основи теорії літератури. Програма спеціального курсу для 10-11 класів філологічного профілю навчальних закладів. Укладач: Наталія Невінчана, заступник директора гімназії «Києво-Могилянської», заслужений учитель України (рекомендовано листом МОН України від 18.07.2006 №1/п – 4291)


Погоджено на засіданні кафедри філології Миколаївського ліцею «Педагог» (Протокол №1 від 27 серпня 2009 ).

Погоджено на засаданні науково-методичної ради Миколаївського ліцею «Педагог» (Протокол № 2 від 26 жовтня 2009).

ЗМІСТ

ВСТУП 5

Літературна самоосвіта 6

Практичний довідник-порадник за темами спецкурсу «Основи теорії літератури» 11

10 клас 11

Довідкове бюро до теми 14

Тема 7. Фольклор 48

Види міфів: 50

Сучасне значення: 50

Характерні особливості 50

Головні українські казкові мотиви 50

Найвідоміші збірки казок 51

Авторські казки 51

Найвідоміші авторські (літературні) казки 51

Фентезі і фантастика 51

Історія жанру легенди 52

Легенда в українській літературі 52

Легенда у фольклорі 52

Характерні ознаки легенди 52

Історія байки 52

Байка в українській літературі 18-19 століть 53

Байка в українській літературі 20 століття 53

11 клас 59

^ РОДИ І ВИДИ ЛІТЕРАТУРИ 60

Тема 2. Епос (3 год) 60

Ода в Україні 64

Елегія в українській літературі 66

Ба́йка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту. 79

Історія байки 79

Байка в українській літературі 18-19 століть 79

Байка в українській літературі 20 століття 79

Характерні ознаки дум 80

Мовно-стилістичні ознаки дум 80

Історія балади 80

Головні ознаки народної балади: 81

Балада в українській літературі 81

Українські літературні балади 81

Українські літературні балади у 20 століття 82

Характерні особливості Ш.д. 86

Ш.д. в Україні 86

Історія жанру драми 87

Драма в українській літературі 87

Українська драма 20 століття 88

Характерні ознаки комедії 88

Історія жанру комедії 88

Комедія в українській літературі 89

Історія жанру трагедії 89

Трагедія в українській літературі 90

Історія жанру 90

Водевіль в Україні 91

Тема 6. Інші літературні види, жанри 96

Характерні особливості П. 97

Історія жанру 97

Тема 7. Літературні стилі та напрями 100

Історія 100

Готичний стиль 100

Зразки готичних соборів 101

Готика України 102

Доля готичного стилю 102

Пізня готика 103

Періодизація 103

Вплив Реформації на Україну 104

Реформація в широкому сенсі 105

Витоки і розвиток 106

Ренесансні впливи на культуру в Україні 108

Історія 110

Барокові надгробки в Україні 110

Бороко на землях України 111

Бароко в літературі 112

В Україні 113

Визначальні риси реалізму 115

Загальна характеристика 115

Персонажі у творах неоромантиків 115

Сюжет неоромантичного твору 116

Найвидатніші представники 116

Зарубіжні автори 116

Українські автори 116

Історичне тло 118

Імпресіонізм в літературі 119

^ Футуризм. Сюрреалізм. Соцреалізм 120

Погляди 121

У світовій культурі 121

В українській культурі 122

122

Витоки 122

Становлення 122

Особливості соціалістичного реалізму 123

Контроль за літературою 124

Переслідування інакомислячих 125

Термін «постмодернізм» 125

Розвиток постмодернізму 125

Риси постмодернізму у мистецтві 126

Постмодернізм у літературі 126

^ Список використаних джерел 136



ВСТУП


Шановні школярі, студенти, вчителі української мови та літератури!

Пропонований практичний довідник для самостійного опрацювання теми з спеціального курсу «Основ теорії літератури» призначений для учнів шкіл, гімназій, ліцеїв, які бажають поглибити знання з теорії літератури, сформувати стійкі вміння повного і глибокого аналізу літературного твору; відкрити широкі можливості для тих, хто пробує власні сили на ниві літературної творчості. Матеріали, які розміщено у збірнику, допоможуть старшокласникам підготуватися до ДПА, ЗНО.

Практичний довідник може використовуватися на уроці української літератури як дидактичний матеріал.
^ Літературна самоосвіта


ЯК СКЛАДАТИ ТЕЗИ, СТАТТІ

Уважно прочитайте статтю. Визначте її тему та головну думку.

Визначте мету опрацювання вами цієі статгі.

3. Поділіть текст статті на смислові частини. Визначте підтему (зміст) кожної частини.

Кожну підтему сформулюйте у вигляді положення. 3апишіть такі положення або словами автора (як цитату), або власними словами. Це тези статті.

3апишіть тези, не порушуючи послідовності, у якій цi думки викладені автором статті.



^ ЯК СКЛАДАТИ ПЛАН, ТЕЗИ I КОНСПЕКТ

Прочитайте текст. Визначте його тему та головну думку.

Поділіть текст на смислові частини.

Визначте підтему кожної з частин. Це - пункти простого плану тексту.

До кожної смислової частини тексту подумки поставте запитання: яка її головна думка? Відповіді на ці запитання (у вигляді цитат або перефразовані своїми словами) - це тези тексту.

Доповніть кожну тезу взятими з тексту фактами - це конспект тексту.

При конспектуванні відкресліть 6ереги - для запису ваших зауважень до законспектованого тексту.

У конспекті виділяйте розділи, параграфи, пункти (відповідно до того, як це зроблено в статті).

Використовуйте в конспекті підкреслення, умовні позначки (? - питання; ?? - сумнівно; !!! - цікаво; V- вставка, доповнення).



^ ЯК ПИСАТИ ОПОВІДАННЯ

Виберіть тему оповідання. Обміркуйте його головну думку.

Поміркуйте, які персонажі могли б«діяти» в оповіданні.

З. Придумайте зав'язку, кульмінацію, розв'язку (вибудуйте сюжет оповідання).

Поміркуйте, які позасюжетні елементи (портрет, пейзаж, ліричні відступи) були б доречні в оповіданні.

3робіть робочі начерки оповідання (план, характеристики персонажів, вислови, які варто використати тощо).

Напишіть текст оповідання на чернетці.

Написане на чернетці відредагуйте i перепишіть. До6еріть влучний i цікавий заголовок.

Прочитайте, обговоріть власне оповідання у родинному колі, з друзями.



^ ЯК ВИКОНАТИ ПРОЕКТ

Обміркуйте тему проекту. Визначте його мету та завдання.

Складіть план дій:

визначте джерела нео6хідної для виконання проекту інформації;

розподіліть між учасниками проекry завдання;

визначте час виконання окремих завдань.

Проведіть дослідження (зберіть інформацію, вивчіть її та систематизуйте).

Сформулюйте висновки, оформіть звіт про виконання проекту, бажано з демонстраціею матеріалів (у вигляді мультимедійної презентації, виставки, рукописного журналу тощо).

Результати дослідження презентyйте в класі (на уроці літератури, на спецкурсі з основ теорії літератури, на засіданні гуртка, на батьківських зборах тощо).



^ ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ДОПОВІДІ

Визначте основні думки майбутньої доповіді.

Окресліть порядок викладу думок, тобто складіть план доповіді.

До6еріть факти, приклади, цитати.

Сформулюйте висновки, якими слід завершити доповідь. Чітко сформулюйте пропозиції.

Складіть текст доповіді (письмово) у відповідному стилі.

Запропонуйте свою доповідь прослухати, обговорити на уроці української літератури.



^ ЯК ВИКОНАТИ ЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТЕКСТУ

Визначте тему i головну думку тексту.

Визначте підтеми тексту.

Визначте стиль тексту.

3'ясуйте поєднані в ньому типи мовлення (основний i допоміжні), виділіть фрагменти з типовим значенням (розповідь, опис, роздум).

У реченнях таких фрагментів визначте «відоме» і «нове» (у реченнях розповідного й описового характеру).

У фрагменті, що є роздумом, визначте тезу, арryмент i висновок (якщо є).



^ ЯК ПРОАНАЛІЗУВАТИ ПЕРЕКАЗ

Визначте тему переказуваного тексry. 3'ясуйте, чи розкрито її в переказі.

Визначте головну думку тексту, який переказувався. 3'ясуйте, чи передано її в переказі.

З. 3'ясуйте, чи в правильній послідовності переказано зміст тексry.

Визначте, чи не пропущено чогось істотного, чи не додано того, чого в тексті немає.

Визначте, чи відповідає переказ типовому значенню переказуваного тексту (чи доречно поєднано типи мовлення, чи правильно побудовано речення розповіді або опису, чи правильно побудовано роздум).

З'ясуйте стиль переказуваного тексту. Чи дотримано вимог цього стилю в переказі?

Наскільки грамотно написано переказ. Графічне оформлення переказу.



^ ЯК ПРОАНАЛІЗУВАТИ УЧНІВСЬКИЙ ТВІР-РОЗДУМ

3'ясуйте, чи розкрито в творі запропоновану тему, чи виразно прочитується головна думка твору.

Визначте, наскільки цікавим (актуальним) є дібраний до твору матеріал. Чи вдало його систематизовано?

З. 3верніть увагу, чи правильно по6удовано роздум (наскільки чітко сформульовано тезу, якою мірою переконлива й вичерпна аргументація, чи випливають з усього сказаного/написаного чіткі висновки).

3'ясуйте, чи правильно складено опис i розповідь (якщо елементи цих типів мовлення наявні в тексті твору).

Визначте, наскільки текст твору відповідає вимогам заздалегідь визначеного стилю.

Зверніть увагу, чи правильно структуровано текст твору (чи доречним е вступ, чи логічним висновок).

7. Визначте, чи на належному рівні орфографічна й пунктуаційна грамотність твору, яким є графічне оформлення (охайність, розбlрливість тощо).


^ 3АГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО НАПИСАННЯ ТВОРІВ РІ3НИХ ТИПІВ

Прислухайтеся до порад:

в залежності від ідейно-художньої своєрідності i жанру кожного з творів, який вивчається за програмою (чи прочитаний самостійно), його місця в літературному процесі змінюються мета i завдання творів. Проте загальний напрямок залишається без змін: збагачення внутрішнього світу, формування духовних потреб, естетичний розвиток особистості.

при виборі конкретних методичних порад до написання творів як на літературні, так i нелітературні теми, які б активізували твою розумову діяльність, вчитель покладається на рекомендації педагогічної психології, розуміючи, що у старшокласників загострена увага до питань суспільних, політичних, соціальних, економічних, естетичних, моральних.

намагайся формувати узагальнену уяву не тільки про оточуючу дійсність, а й про себе, виробити власні погляди на мораль, бо від цього твоє мислення стає більш індивідуальним i емоційним. Учитель на уроці робить все для того, щоб ти зрозумів сюжет твору, ті думки, проблеми, які порушує автор, засоби зображення, внутрішній світ людини.

не соромся стверджувати свою точку зору. Так, тобі бракуе досвіду, ти ще не маєш гли6оких знань з питань суспільствознавства, твої думки ще не підкріплені літературною критикою — i все це відбивається на змістові твоїх суджень. Не бійся цих вад. Роби все для того, щоб з кожним днем їх було все менше. Прагни до оригінальності i неповторності.

збагни, що саме вміння мислити, висловлювати свою думку формує світогляд i духовну культуру.

учитель - твій перший помічник. Він не тільки допомагає тобі формувати особисті переконання, а й направляє їх. Прислухайся до голосу вчителя, i при цьому пам'ятай, що психологічні якості удосконалюються тільки в тих видах діяльності, в яких найчастіше тренуються.

ро6ота на уроках літератури, спецкурсах направляється вчителем на розширення твоїх життєвих вражень, поглиблює зацікавленість оточуючим світом, літературним процесом. Розвиток літературних здібностей під керівництвом учителя i шляхом самоосвіти сприятиме якісному удосконаленню вмінь i навичок, вироблених у школі, формуванню якісно нових профільних умінь i навичок.

справжнє самостійне мислення повинно опиратися на наукову оцінку літературних явищ, на твої моралні принципи, художні смаки, зацікавленість, навички аналізу.

самостійні судження формуються в процесі придбання знань i передбачають урахування життєвого досвіду, наукових оцінок літературних творів, проявляються в умінні сформулювати свою точку зору, в умінні її ствердити, співставити з іншою, а якщо в цьому є необхідність, переглянути, виправити, доповнити.

особливе місце відведи аналітичній роботі над текстом.

врахуй родові поняття i жанрові особливості конкретних творів.

Дотримуйтеся рекомендацій:

Глибоке розуміння тексту твору.

Проникнення в ідейно-художній зміст.

Розуміння проблематики, теми, ідеї.

Дотримування логічної послідовності у відповідності

до плану.

Наявність відповідності форми твору його змістові.

Правильне граматичне оформлення роботи.

7. Обов'язкова наявніть самостійних суджень з умілим використанням цитат для аргументації.


^ ВИМОГИ ДО ТВОРЧИХ РОБІТ 3А ЕПІЧНИМИ ТВОРАМИ

Epos (гр.) — у перекладі на українську мову означає слово, мова, розповідь. Епос відтворює оточуюче життя н формі розповіді про події та людей.

Осмислити час, епоху, коли 6ув написаний твір.

Уважно читати твір, роблячи помітки.

3вертати увагу на ті засо6и, з допомогою яких автор створює образ.

Формувати свою точку зору, вчитися оцінювати літературних персонажі. Тільки розуміння, осмислення викладеного вище, допоможе тобі писати творчі роботи за епічними творами.



^ ВИМОГИ ДО ТВОРЧИХ РОБІТ ЗА ДРАМАТИЧНИМИ ТВОРАМИ

Драма (гр. drama- дія) як літературний рід характеризується тим, що дійсність зображується безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів. Ці твори пишуться в формі розмов між дійовими особами. Найчастіше при цьому використовується діалог, менш —монолог в масових сценах застосовується й полілог.

Спочатку уважно перечитай п'єсу (можна за ролями з друзями, батьками та ін.).

Осмисли тему, ідею.

Визнач проблеми.

3багни місце кожної дійової особи в розкритті конфлікту.

Проаналізуй діалоги й монологи з олівцем у руці.

Ще раз переглянь п'єсу i зверни увагу на авторські ремарки, позасюжетні компоненти.

3верни увагу на слова — дії того персонажу, характеристику якому ти будеш давати, чи звертатимешся до нього при розгляді проблеми.



^ ВИМОГИ ДО ТВОРЧИХ РОБІТ ЗА ЛІРИЧНИМИ ТВОРАМИ

Лірика (гр. lyra ), так називався музичний інструмент, пiд акомпонемент якого античні поети співали або промовляли речитативом свої вірші. Твори, які виконувалися в супроводі ліри, стали називатися ліричними.

У ліричному творі (як в ніякому іншому творі) особлива увага до внутрішнього світу людини: її думок, настроїв, переживань, викликаних явищами зовнішнього світу.

Думки i настрої знаходять у ліриці поетичне вираження. Роздуми i переживання тісно пов'язані між собою i являють єдиний психологічний процес.

Читаючи ліричний твір, ти довідуєшся про життєві явища, які викликали душевний стан ліричного героя.

4.Оцінка подій i явищ в творах цього жанру суб'єктивна, хоч у художній формі вона відтворює типові настрої людей певної епохи.

5.У ліриці виражаються i інтимні почуття.

6.Ліричний твір зміцнює високі поривання, переживання кожного, хто їх читає.

7.Настрої в ліричному творі індивідуалізовані.

8.Ці твори — частіше безсюжетні.

9.Композиція ліричних творів визначається не розвитком подій, а чергуванням думок i почуттів.

10.В ліричному творі може бути конфлікт між людиною i оточенням

11.Основний спосіб викладу матеріалу - роздуми.

12.У ліричному творі присутній ліричний герой, персонаж, про почуття якого йде мова. Він, як правило, носій якихось ідей, настроїв.

13.Крім ліричного героя, можуть бути i інші персонажі.

14. Поети розглядають у віршах здебільшого один якийсь момент внутрішнього стану людини.

15.Мова ліричних творів лаконічна, багата на образотворчі засоби, звукову інструментовку.
^ Практичний довідник-порадник за темами спецкурсу «Основи теорії літератури» 10 клас

Тема 1. Вступ (3 год)

Довідкове бюро до теми

Література як мистецтво слова. Художній образ та літературний тип. Зміст і форма художнього твору

Література (лат. littera – буква, літера) – сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображаю дійсність у худ. образах, створює нову художню реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксованої у відповідному тексті за допомогою літер. Література за своїм змістом розмежовується на філософську, політичну, природничу, наукову і т.д. Саме специфіка художньої літератури є предметом літературознавства, зокрема теорії літератури.

^ Літературний тип (грецьк. typos - відбиток, форма, взірець) – образ-персонаж в літературному творі, який концентрує в собі риси характеру, спосіб мислення, світоглядні орієнтації певної групи людей або нації, залишаючись яскраво індивідуальними, неповторними.

Мотив (від італ. motivo – привід, спонукання) - тема ліричного твору (у літературазнавстві.

Наприклад, мотив пробудження природи і людських сподівань у вірші «Стояла і слухала весну…», мотив національної неволі у вірші «Оргія» Лесі Українки.

Провідний мотив (чи надмотив) наз. лейтмотивом.

Тема (грец. τέμα — те, що покладено в основу) — це коло життєвих явищ, відображених у творі у зв'язку з певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та оцінки. Тема — узагальнена основа змісту художнього твору, те, про що в цілому йдеться в ньому. У творі тема існує у вигляді того вихідного смислового положення, до якого він, умовно кажучи, може бути зведений. Наприклад, таким початковим проблемним положенням, що узагальнює зміст вірша Лесі Українки «Слово, чому ти не твердая криця...», або, інакше, його темою, буде те, про що в цілому й коротко в ньому говориться, — про суспільну роль поезії і поетичного слова. Тему твору досить часто плутають з його фабулою, зокрема в тих випадках, коли на прохання визначити тему твору, починають переказувати його подієвість, зміст. Потрібно пам'ятати, що, на відміну від фабули, яку визначає подійність і конкретність, одиничність, тема твору характеризується статичністю й узагальненістю свого змісту. Між темою та фабулою твору встановлюється тако­го роду зв'язок, що тема твору виступає в ньому як його згорнута фабула. Тему твору можна визначити, згорнувши фабулу до єдиної і далі неподільної точки смислового відліку, а нею завжди виступатиме певне життєве поло­ження, в якому визріває щось конфліктне. Якщо фабула, таким чином, «є те, що реалізує себе у процесі самої опо­віді, то тема — це те, що, умовно кажучи, передує фабулі і кладеться в її основу. Фабула, у свою чергу, розгортає тему, подає те вихідне проблемне положення, яке було в ній окреслено лише в найзагальніших рисах, у його всебічно­му розвиткові, у його русі, під час якого з'ясовуються та уточнюються окремі його конфліктні моменти. 

Художній образ - це таке порівняння, співставлення різних елементів реального або придуманого світу, в результаті якого з'являється новий образ.

Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лежить в основі твору, веде за собою, і художник іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув. По великому рахунку, художній образ будується парадоксально, часто непередбачувано, незбагненне.

Ідея художнього твору. Проблематика та конфлікти в художньому творі

Ідея художнього твору ( грецьк. ідёа — першообраз) — емоційно- інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора.

^ Конфлікт у художньому творі (від лат. сопflictus — зіткнення, сутичка) — зіткнення протилежних інтересів i поглядів героїв, напруження й крайнє загострення суперечностей між ними, що призводить до активних дій, ускладнень, бороть6и, супроводжуваних складними колізіями. Формою художнього освоєння й здійснення конфлікту є сюжет.

Конфлікт розрізняють за тематикою: виро6ничий, політичний, побутовий, морально-етичний; за типовістю: типовий, нетиповий; за питомою вагою у структурі твору: головний i другорядний; за сферою побудування: зовнішній, внутрішній; за гранями духовного світу: між розумом i почуттям, о6ов'язком i честю; за приматом біологічного й соціального в людині: сексуальні потяги, фізіологічні потреби, моральні норми, політичні догми.

Якщо від античності до новітніх часів домінував у формі зіткнення, сутички небуденних особистостей (трагедії Есхіла, Сенеки, П. Корнеля,Расіна, В.Шекспіра, комедії Аристофана, Корнеля, П. Бомарше, драми Д. Дідро, Г. Ібсена, М. Старицького), то наприкінці ХІХ ст. та у ХХ ст. у літературі освоювався такий спосіб розкриття конфлікту, який вимагав співтворчості читачів i глядачів, пильної уваги до підтексту, до гри тих мотивів, які вирували в душах дійових осіб, але не виходили на поверхню сюжету.

^ Проблематика художнього твору (від грец. problema – задача, утруднення, клопіт) – сукупність низки запитань, що їх ставить письменник перед собою, персонажами й читачем. Такі запитання можуть мати різний характер, бути національними, соціальними, психологічними, етичними, філософськими.

Для самоосвіти

Практичне заняття № 1. Визначення художніх образів; теми твору та його мотивів, ідеї твору, його проблем й основних конфліктів на прикладі конкретних літературних зразків

^ В. Дрізд «Білий кінь Шептало»

Тема: розповідь про буденне життя коня Шептала;

Лейтмотив твору: краса природи належить тому, хто її розуміє і вшановує;

Ідея: возвеличення гармонії, яка простежується у взаємостосунках людини і світом тварин;

Основна думка: людина і пррода — взаємопов'язані, бо становлять єдине ціле;

Проблематика:

людина в суспільстві;

свобода і неволя;

особистість і натовп;

дійсність і мрія.


Для самостійної роботи

Прочитайте новелу С.Васильченка «Талант».

Визначте тему, ідею, проблематику та конфлікти цієї новели.



Для творчого зростання

Напишіть власне висловлювання на тему: «Життя – вистава, але не свято; життя – важке заняття» (Д. Сантаяна), посилаючись на літературні твори, власний досвід.


^ Тема 2. Композиція (2 год)
^ Довідкове бюро до теми
Композиція. Сюжет. Фабула твору

Композиція — побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата.

Композиція виражає взаємини, взаємозв'язок, взаємодію персонажів, сцен, епізодів зображених подій, розділів твору; способів зображення і компонування художнього світу (розповідь, оповідь, опис, портрет, пейзаж, інтер'єр, монолог, діалог, полілог, репліка, ремарка) і кутів зору суб'єктів художнього твору (автора, розповідача, оповідача, персонажів).

Сюжéт (фр. sujet — тема, предмет від лат. subjectum — підмет, суб'єкт) —

сукупність подій, дій, що визначають характер зображуваного;

система подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів і весь зміст твору;

тема, об'єкт зображення в живописному, музичному творі і т. ін.

Фабула - хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі; канва, схема розвитку життєвих подій, подана в художньому творі в послідовному порядку.


Для самоосвіти

Практичне заняття № 2. Визначення особливостей композиції конкретних літературних творів

^ Особливості композиції п’єси І.К. Карпенко-Карого «Сто тисяч»

Композиція: драматичний твір складається з чотирьох частин, кожна з яких поділена на яви.

Експозиція: знайомство автором читача (глядача) з місцем дії та вими особами — Герасимом Калиткою, Бонавентурою, Савкою, домим, сином Герасима Романом і наймичкою Мотрею, показує авини, в яких живуть дійові особи, їх стосунки і прагнення.

Зав'язка: восьма ява першої дії твору, коли Невідомий домовляється з Калиткою про те, що у визначений час він передасть йому в залі за 5 тисяч справжніх грошей 100 тисяч фальшивих.

^ Розвиток дії: гонитва Калитки за наживою, за грошима. У другій і третій діях комедії показано, що кожний вчинок Калитки, кожна його думка підпорядковані безглуздій жадобі збагачення, накопичення землі. Він нещадно експлуатує наймитів, підганяє до роботи сина і дружину, в одруженні сина шукає засобів збагачення.

Кульмінація: четверта дія комедії, коли Малофес попереджає Калитку, щоб він не барився з купівлею землі у Смоквинова, бо її поспішає дбати Жолудь. Калитка з Савкою їдуть на вокзал, привозять мішок грошей і починають ділитися. Настає найвищий момент напруження в мішку замість фальшивих грошей були пакунки чистого паперу. Невідомий виявився спритнішим шахраєм, ніж Калитка, і обдурив його, продавши за 5 тисяч карбованців мішок чистого паперу.

Розв'язка: п'єса «Сто тисяч» закінчується тим, що обдурений Герасим у розпачі вішається, його врятовує Бонавентура. Драматург показав потворність моралі Калитки, висміяв його мрії, поведінку, дії.


Для самостійної роботи

Прочитайте повість І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

Визначте особливості композиції цього твору.



Для творчого зростання

Напишіть власне невеличке оповідання, яке б обов’язково мало зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і зав’язку. Прочитайте й обговоріть свій твір з однокласниками.


^ Тема 3. Тропи. Види комічного (6 год)

Довідкове бюро до теми

Епітет. Порівняння і його різновиди. Метафора, її різновиди

Епі́тет (грец. epítheton — прикладка) — один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.

Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе / До зеленого шлюбу»), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень («зелений листок»). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: «скам'янілі дні»), у художніх творах з'являються і постійні епітети або літературного походження (Я. Щоголів «сонце золоте»), або фольклорного («ясні зорі, тихі води»).

У ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю. Липа «…світ — жіночість незрівнянна»), зумовлюючи процес метафоризації епітета.

Порівня́ння — троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальних сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін. («Блукай та їж недолі хліб і вмри, Як гордий флоренцієць, у вигнанні» — Ю. Клен) або предиката — подібний, схожий, нагадує, здається та ін. («На людське серце свічка є подібна» — Б.-І. Антонич).

Своєю рухливою синтаксичною структурою, розширенням часового та просторового аспектів (минуле та майбутнє) порівняння різниться від метафори, де неприпустимі обставини часу та місця, — лаконічної образної формули, що посідає місце предиката у реченні.

Подеколи у порівнянні опускаються сполучники, наближаючи його до метафори: «Книги — морська глибина» (І. Франко). Трапляються випадки вживання порівняння у художніх текстах у вигляді придієслівного орудного відмінка: «Кришталь, кришталь… і золоті ворота / Горять на сонці дорогим вогнем» (О. Зуєвський).

Цей троп має велику традицію, він широко застосовується в усній народній творчості («Парубок, мов явір», «дівчина, як зоря» та ін.).

Мета́фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

Вона не може бути «скороченим» порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката («пакіл неба цвіте глечиками хмар» — Василь Голобородько). Це — перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять. І чим далі містяться один від другого протиставні розряди об'єктів, тим яскравіша метафора, яка прагне на відміну від символу, зосередитися в образній оболонці:

^ Вечір крапчастий
в деревах моркву гризе.
Під засушеною квіткою
хата сторінку чита.
В клубок білих ниток
заховався кіт,
дивиться на кашель,
що візерунком синім
коло баби спить.

(Микола Воробйов)

^ Метонімія та її різновиди (синекдоха, антономазія, евфемізм, перифраза)

Метоні́мія (грец. metonímia - перейменовувати) - різновид тропа, близький до метафори, в якому переноситься значення слів з певних явищ та предметів на інші за суміжністю.

Читаючи у В. Сосюри "Місто взяло в ромби і квадрати / всі думки, всі пориви мої...", читач уявляє не тільки кострубаті контури урбанізованого міста, а й психологічний стан людини, яка вперше опинилася в такому неприродному (штучному) середовищі. У цьому відмінність метонімії від метафори, в котрій ніколи часткове не замінює ціле.

Синекдоха (грец. synekdoché - співвіднесення) - один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії. Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і т.п.

^ Як кидалась ти на списи, на луки
Пунійська Львице, яросте Ваала!
(Олег Ольжич).

Антономазія (грецьк. antonomadzo – перейменування) – поетичний троп, який вживається у непрямому, часто метонімічному називанні літературного персонажа або зображуваного явища іменем міфічного чи літературного героя. Типовий приклад А. з поезії О. Влизька:

[…]…хочу вірити,

що от

надійде знов

любити працю

новий ліричний

Гесіод!

Іноді антомазійний образ, перебираючи на себе властивості іншого предмета, набуває ознак символу:

І ось встає із піни Понту

Над хвиль розгойданим свічадом

^ Співуча мрія горизонту –

Сліпуча Степова Еллада (Є. Маланюк).

«Степова Еллада» у поезії Є.Маланюка означала Україну, втілювала в собі риси довершеної краси та шляхетної гармонії на противагу іншим, полярним їй символом – «Чорної Еллади», «Антимарії» та ін.

Евфемізм (від грец. euphemistos – від eu - добре, phemi – кажу) – благозвучне слово або враз, вжите для змін непристойних, небажаних чи заборонених. Має давнє міфологічне коріння, коли не дозволялося називати певний тотем; власне – різновид табу, стилістичний прийом, близький до перифразу, відтворений культурою народного світобачення (так, «ведмідь» досі має евфемічну назву «вуйко»). Досить часто Е. вживали як замаскований спосіб вираження думок, як різновид езопівської мови, коли бажано уникати прямого висловлювання. Таким чином прикладом може бути «Балада про наклеп» А. Малишка, де мовиться про «хитрого чоловіка» - хворобливого інтригана і наклепника, який нарешті розкрив свою справжню суть, хоч імені його так і не було названо:

^ Ручки і ніжки в’язали на кручі,

А вже як тонув, то люди у крик:

Рота відкрив – два жала гадючі

Прикрили чорний шершавий язик.


Перифра́з (перифраза; від дав.-гр. περίφρασις — «описовий вираз, іносказання»: περί «навколо, біля», φράσις «вислів») — у стилістиці і поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох.

Перифраз — непряма згадка об'єкта шляхом не називання, а опису (наприклад, «нічне світило» = "Місяць")

У перифразах назви предметів і людей замінюються вказівками на їх ознаки, наприклад, «зануритися в сон» замість «заснути», «цар звірів» — «лев», «однорукий бандит» — «гральний автомат», «чорне золото» — «вугілля» чи «нафта», «легені планети» — «ліси». Розрізняють логічні перифрази («автор „Мертвих душ“») і образні перифрази («сонце російської поезії»).

Окремим випадком перифрази є евфемізм — описовий вираз «низьких» або «заборонених» понять («нечистий» замість «чорт», «обійтися за допомогою носової хустки» замість «висякатися»).

Перифразою називають переспів — різновид пародії, в якому предметом осміяння є не форма пародійованого твору, а новий зміст, що вкладається в неї. Приклад «Спи, немовля моє прекрасне.» М. Ю. Лермонтова і «Спи, шибеник, поки нешкідливий!..» М. О. Некрасова.


^ Гіпербола, літота. Оксиморон

Гіпе́рбола (грец. hyperbole — перебільшення) — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «він ходить з черепашачою швидкістю».

В українській поезії початку 20-х років 20 століття гіпербола набула пріоритетного значення («В космічному оркестрі» П. Тичини, «В електричний вік» М. Хвильового, «Навколо» В. Сосюри і т.ін.), подеколи була визначальним чинником творчості, наприклад, М. Вінграновського (збірка «Атомні прелюди»), подеколи переможовувалася із метафорою, символом чи уособленням:

^ Ти і я - це вічне, як небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Будуть Я приходити до Тебе.
І до інших йтимуть
Горді Ти. (В. Симоненко)

Літ́ота (грец. litotes — простота, помірність) — троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища.

Приклад літоти з вірша М. Вінграновського «Поїхали у Сквиру, на гриби…», котрий у пуанті розкривається трагічним завбаченням:

^ Ми карасів наловим до обіду
І серцем захмелієм як на те,
І так поїдемо, і зникнемо без сліду
Що й коров'як на нас не зацвіте.

Літота вживається в різних родах літератури, зокрема і в прозі (оповідання Марка Вовчка «Сестра»: бабуся «малесенька, ледве од землі видно»).

Літота притаманна народному світосприйманню, зафіксованому у фольклорі (казки «Котигорошко», «Яйце-райце» та ін.), мотивами якого живиться література.

Оксю́морон або окси́морон (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») — літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрасних понять, що спільно дають нове уявлення.

Із точки зору мовознавства оксюморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи, тобто зміна значення або навмисне перебільшення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект («холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість» тощо).

Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка.

Цікаво, що насправді оксюморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення — бо він справді може започатковувати нові поняття. Наприклад, у сучасній мас-культурі вислів спортивного коментатора «гарячий лід» імовірно означатиме, що на ньому точиться „гаряча” боротьба за перемогу, тобто фактично мова вже не про лід як такий, а про високий дух змагальності (приклад нового смислу, ново