Реферат: На столі лежать солдатські трикутники, горить свічка, стоять букети квітів. Поруч біля стола виставка портретів ветеранів

Городоцька ЦРБ

Методично-бібліографічний відділ


Солдатський трикутник – жива історія війни

( вечір пам’яті)


На столі лежать солдатські трикутники, горить свічка, стоять букети квітів. Поруч біля стола виставка портретів ветеранів.


Ведуча 1.

Летіли стріли в будні, неділі,

Цілили стріли в кості. У тіло…

В білеє тіло, в серце гаряче…

Матінка б’ється, милая плаче.

Туга і туга…

Рік сорок перший…

Рік сорок другий…

Павло Ксенко


Звучить пісня « Священая война» ( А.В. Александров, В.Лебедев-Кумач)


Ведуча 2.

Сорок перший рік … Війна!

Війна, про яку ми знаємо багато і про яку ми знаємо так мало. Війна – це мільйони вдів і сиріт, пограбованих і знищених мирних громадян. Війна- це людське горе…

Проводжали на війну батьки синів і дочок, діти – батьків, дружини – чоловіків. А потім з нетерпінням чекали вісточки один від одного. І йшли з фронту довгождані солдатські трикутники… Солдатський трикутник – жива історія війни.


Ведуча1.

Повзе поштар у рев, у грім,

Назустріч радості чи смерті.

Несе листи та не усім

Ідуть трикутники потерті.

Тобі не пишуть. Не журись.

Я приповзу до вас удруге.

А ти танцюй і бадьорись

Тримай : від подруги і друга…

Вручив би кожному по сім,

Сто раз би повз назустріч смерті,

Лише б усім, хоч раз усім

Вручить трикутники потерті.

Його чекають неспроста,

Хоча у сумці не гранати.

Ось тільки б жодного листа

На пошту знов не повертати.

« Пам’ять серця» Ольга Стрілець


Ведуча 2.

Солдатські трикутники… Важко говорити про них. Важко тому,що вони хвилюють до глибини душі і хочеться їх всіх прочитати, не пропустити жодного. Одні з них написані перед смертю людьми, які попали у фашистську неволю, інші солдатами у полум’ї битв, треті - партизанами у ворожому тилу. Біль переповнює душу за цих юних прекрасних людей, які прожили так мало. Їм так хотілося жити. І разом з тим, ми відчуваємо гордість за наших земляків. Вони були справжніми героями. Подвиг їх залишиться в віках.

З цих листів неможливо робити виписки. В них кожна фраза – самої високої духовної проби. Кожна стрічка – зброя. І рука націлилась виписати цитату, ризикує переписати всі листи.

Звучить мелодія із кінофільма « Мой нежный, ласкавый зверь»

Ведуча 1.

Лист Олександра Голікова дружині 28 червня 1941 р.)

Мила Тонечко!

Я не знаю, чи ти коли-небудь прочитаєш ці рядки? Але я твердо знаю, що це останній лист. Зараз йде бій жаркий, смертельний. Наш танк підбито, навкруги фашисти. Весь день відбиваєм атаку.

Сьогодні шостий день війни. Ми залишились вдвох. Ми не думаємо про спасіння свого життя. Ми воїни і не боїмося померти за Батьківщину. Ми думаємо, як би подорожче німці заплатили за нас, за наше життя…

Через пробої танку я бачу вулицю, зелені дерева, квіти в саду яскраві-яскраві.

У вас, хто залишиться живий, після війни життя буде таке яскраве, Як ці квіти і щасливе… За небо і померти не страшно. Ти не плач. На могилу мою ти, напевне, не прийдеш, та чи й чи буде вона – могила?

( Говорят погибшие герои.-М.: 1973.-25 с.)


Ведуча 2.

Хто тобі розкаже про мене,

Нене?

Друзі мої впали, мов клени,

Нене,

Я також упав між ярами

Мамо,

Під сухими яворами,

Мамо.

І горбочка немає у мене

Нене,

Тільки рути листя зелене

Нене.

Платон Воронько

Звучить пісня « У деревни Крюкова»

Ведуча 1.

Як вони хочуть жити! Як ніжно і віддано вони люблять своїх близьких – матерів, батьків, дітей, дружин. Як зримо встають перед ними картини щасливого довоєнного життя, години довір’я, спільні мрії! Як ясно – хоча й подумки бачать вони майбутнє життя, щасливе майбутнє життя.

Ведуча 2.

Лист – заповіт Леоніда Сіліна рідним ( 30 серпня 1941р.)

Здрастуйте, мої рідні!

Здрастуйте, хоча, коли ви будете читати цього листа, мене не буде в живих.

Адже і через смерть, через набуття я обіймаю вас, мої рідні, я цілую вас. І не як привид. А як живий і рідний ваш татко.

Хлоп’ята і Аня! Не думайте, що я пішов на цю страшну війну щоб блиснути хоробрістю. Я знав, що йду на вірну смерть. Більше всього я люблю життя, але більше життя люблю вас, Аня і хлопчики.

І знаючи, яких жах, які муки чекають на вас, коли переможе Гітлер, я люблячи вас, повинен піти на війну. Я йду на смерть. В ім’я вашого життя. Це зовсім не прекрасні слова. Для мене зараз це слова. Які складаються з плоті і крові. Моєї крові.

Анічка, рідна! Знаю, що тобі буде дуже тяжко. Важче за всіх. Знаю. Але для того, щоб ти була в безпеці, я йду у вогонь…

Леонід Сілін розстріляний фашистами за організацію українського госпіталю в тилу у німців.

Ведуча1.

Лист Петра Уранова дружині ( 3 квітня 1942)

Сонце моє, голубка моя. Ми побачимося! Чекай цього часу. Вір у це! Як міцно обійму, як розцілую вас усіх!!!

Я чекаю цього світлого часу так. Як чекаю повного звільнення моєї Батьківщини від фашистської нечисті. Цей день наближається. В це віримо всі ми. Більшовики, всі партизани, все населення!..

Секретар Духовщинського підпільного райкому партії Петро Цуранов загинув в жорстокому бою з ворогами.

Звучить мелодія пісні « В землянке».

Люби мене, згадуй ночами,

Листи перечитуй і жди

Яка в нас судьба за плечима!

Яке дожидання завжди.

А.Малишко

Ведуча2.

З листа командира партизанської бригади Олександра Германа дружині

( 9 липня 1942 року).

… Життя я люблю безтямно. Воно гарне своїм горем і своєю радістю. Але якщо доведеться померти. То знай, що помру я чесно. Самовіддано. Я не осоромлю землі рідної. Не осоромлю свою сім’ю, сину буде що згадати про батька його, і якщо коли-небудь ще повториться такий суровий час, то буде з кого взяти приклад…

Звучить пісня « Письмо отца» ( Е. Мартинов-А.Деменьтьев – Д.Усманов)

Ведуча 1.

Лист лейтенанта Петра Глухова нареченій ( 1943 р.)

Рідна Ная! Я рідко пишу тобі. Не тому, що не хочу, а тому, що не можу писати листи часто! Ти не знаєш : моє життя завжди в небезпеці. Я не хочу тебе втішати даремною надією. Я завжди пишу тобі після бою. Але якщо ти одержиш цього листа це означає я впав на полі бою з думкою про тебе, моя далека і близька подруга. Я зарання потурбувався написати цього листа, щоб ти, жива знала, як я любив тебе, якою безмірно дорогою ти була для мене.

Тільки, дорога, мила Ная, не для того пишу я цього листа, щоб ти вічно терзалась тугою, сумом про мене. Для того я пишу, щоб ти знала і пам’ятала до кінця своїх днів про любов до тебе, про те почуття, яке давало мені силу в боротьбі, робило мене безстрашним, коли було страшно.

І це для того, щоб ти знала, що ти добра, душевна дівчина і твоє кохання – нагорода і оазис для стомленого воїна.

Мене могли би звинувачувати, якби прочитала листа, що я іду в бій за тебе. Я не знаю де закінчуєшся ти і починається Батьківщина. Вона і ти злилась для мене воєдино. І для мене очі твої – очі моєї Батьківщини.

Майбутнє для мене – це ти. Але для чого говорю я по майбутнє. Коли ти одержиш цього листа, мене не буде. Я б не хотів. Щоб ти його одержала. І я навіть не пишу адреси на конверті. Т все ж таки його одержиш. Не ображайся. Це означає, що іншого не могло бути.

Прощавай. Будь щасливою без мене. Ти знайдеш собі друга, і він буде не лише щасливий з тобою, чим я. Будь веселою. В дні славних перемог нашого народу радій і святкуй разом зі всіма. Тільки мені хочеться, щоб в такі дні, в дні щастя ніжний сум про мене не покидав тебе, щоб очі твої раптом, на хвилину зробились би такими, якими вони дивляться на мене з портрета.

Вибач за таке бажання. Міцно і гаряче обіймаю тебе. Петро.

Тут не потрібно більше ніяких коментарів. Листи самі говорять за себе. Хіба можна краще сказати про кохання, про сенс життя, про любов до рідної землі. Тут немає пафосу, тут кожне слово іде з душі, з глибини серця.

Йшов жорстокий бій за опорний пункт противника. На шляху бійців знаходився ворожий дот, кулеметний вогонь з якого не давав підняти голови. Лейтенант Петро Глухов з гранатою поповз до амбразури дота, і куля скосила його. Товариші з військовими почестями хоронили свого друга. В особистих речах загиблого знайшли невідправлений лист коханій. І її фото на звороті фотокартки був напис : « Славний мій! Ти далеко. Але завжди зі мною. Посилаю фото, щоб ти частіше згадував мене. Привіт, мій любий. Твоя Ная.1943 р.

В годину сувору

З багнища вирву й з-під вогню,

Закрию серцем амбразуру,

Але тебе охороню.

Бо я люблю тебе, земного,

Всього із ніг до голови.

Не обіцяй мені нічого,

Лише живи,

Лише живи.

О.Стрілець


Ведуча 2.

Лист коханій дівчині Олега Нелитовського.

Прощавай дорога Лідочко!

Не дивуйся – це мій передсмертний лист. І якщо ти його одержиш, то мене вже не буде в живих. Знай, що я віддав своє життя дорого, чесно, на полі бою і білоруська земля прийняла мене, українця, як сина.

Плакати не вздумай, краще частіше згадуй, гордись, що того ти кохала, з ким хотіла бути все життя, загинув чесно за Батьківщину, за щастя людей. Звичайно помирати не хотілось, але клич Батьківщини – це закон і довелось не рахуватись із життям.

Багато про це ми мріяли, але… Пройдуть роки, у тебе буде син, і і я тебе дуже прошу розказати йому хоч трішки про того, хто хотів бути його батьком. Ну досить. Цілую в останній раз міцно, міцно. Твій друг Олег.


Ведуча 1.

Під час бою батальйон втратив зв’язок з ротою. Налагодити зв’язок визвався зв’язківець Олег Нелитовський. Він знав, що йде на вірну смерть. Чотири години підряд під страшенним вогнем поранений, він не переставав працювати поки не виявив, що зв’язок налагоджено. Останні його слова : « Наказ виконано. Зв’язок є. Відчуваючи, що під вогнем фашистів доповзти до своїх він уже зможе.

Олег написав останні листи своїй матері коханій дівчині.


Звучить пісня « У деревни Крукова».


Весна крилом, як синій вітер,

Майнула ніжно на броні…

Це був його останній квітень

В чужій, далекій стороні.

І вже нема надії – сина,

Лиш чорна звістка поспіша…

Від смутку згорбилась хатина,

Від болю схлипує душа.

Ольга Сидоренко. Це був його останній квітень.


Ведуча 2.

Жінка і війна… Поняття несумісні. Жінка є втілення поезії, чарівності. Вона богиня, усміхнене видіння, жінка – це весна, це натхнення, це ніжність.

А війна - жорстока, груба, безсердечна. Але жінка, мати, берегиня, яка дає найсвятіше – життя має його захистити.


Прощавай мамочко. Я гину… Не плач за мною, гину. Але загине багато ворогів.

Мамо! Прийде наша рідна Червона армія, передай їй, що я загинула за Батьківщину. Нехай помстять за мене і за наші муки.

А як хочеться жити. Адже мені всього 20 років, а смерть дивиться в очі. .. Як мені б хотілося працювати, служити батьківщині. Але ці варвари, вбивці… Вони забирають у нас молоде життя. Я зараз знаходжусь в смертельній камері, чекаю з хвилини на хвилину смерті. Вони кричать нам : « Виходьте», йдуть до нашої камери. Це…

Ой мамо! Прощавай! Цілую всю сім’ю в останній раз, з останнім привітом і поцілунком. Ніна Донцова.


Ніна тричі проникала в тил ворога по завданню військового командування. Коли вона останній раз з’явилася у місті її заарештували. Фашисти довго катували комсомолку, але не добились жодного слова. Перед стратою Ніна написали листа матері. Цей лист було знайдено серед документів, які кинули німці, коли спішно стікали з міста.

Ведуча 1.

Фашистська неволя, нічого ніколи людство не знало страшнішого, потворнішого.

Записки, листи звідти звинувачують і застерігають. Це крик душі. Цього не можна забути, і простити не можна.

Із щоденника молодого лейтенанта Олександра Трофимеко.

Людство всієї планети, люди всіх національностей. Чи бачили ви таку звірську розправу, якою володіють германські фашисти. Ні…

Я заявляю відповідально : історія ніде не розповідає нам про цих виродків. Вони дійшли до межі. Вони почали душити людей газами. Бідні дітки кричали, кликали на допомогу своїх матерів. Крики, роздираючий стогін… Ми не забудемо звірства, людоїдства. Живі будемо – відплатимо за життя задушених газами.

Ведуча2.

Лист 15-річної дівчинки Каті Сусаніної з фашистської неволі. ( 12 березня 1943 року) ( Говорят погипшие герои.- М.: Политиздат, 1973. с.263- 266)

Ой у полі три тополі,

А четверта в’яне.

Ой не буду я в неволі

Німчику поганий!

Ой не буду я в неволі

Ні день, годину.

Краще в полі на роздолі,

Молода загину.

Платон Воронько.


Ведуча 1.

І підростуть малі внучата

На вольні, радісні жнива,

І сонце з обрію поверне

Зігріти землю гаряче,

І кров розбійників зажерна

В слов’янські ріки потече!

І встануть мертві на розплату,

Немов живі. І гнівний люд

Зведе на плаху німця-ката,

Щоб Україна – наша мати –

Не плакала. Настане суд!

А.Малишко.

Звучить пісня « Бухенвальський набат» ( В. Мурадели - А. Соболев)

Ведуча 2.

У мене в руках солдатські листи трикутники наших земляків з Городоччини. З великим трепетом беру до рук ці пожовклі листочки.


Вони поношені, потерті,

А гострі літери звелись:

Мабуть, були в полоні смерті,

Та ожили – таки колись.

Від бур задимлених і часу

Аж порудів сухий папір

Листи далекі, з того часу

Я бережу завжди, повір.

Деякі слова важко розібрати, літери стерті, але коли їх читаєш, то наче відчуваєш подих людини, яка їх писала, нашого земляка. Який жив ось тут поруч з нами. І який часто на війні згадував рідні місця, вулиці, по яких ми з вами ходимо, нашу річку Смотрич, наші ліси і долини. І саме за своїх рідних, за свою Городоччину він ішов на смерть.

Ведуча 2.

З давніх давен свічку в честь померлого запалювали. Дозвольте мені запалити свічку в пам’ять про тих, чиї листи ми сьогодні прочитали і тих, листи яких не прочитаємо ніколи. Рахуйте їх учасниками нашого вечора.

Вшануємо пам’ять загиблих в роки війни хвилиною мовчання. Прошу встати.

Сьогодні на наш вечір ми запросили прекрасну жінку, якій довелося винести на своїх тендітних дівочих плечах нелегкий тягар війни. Це Продаус Катерина Прохорівна.

У нас в гостях Сокол Володимир Сергійович. Це людина, яка зазнала всіх лихоліть війни і випила гірку чашу цих років до дна. Адже він був учасником війни з першого дня і до останнього.

Звучить пісня.

Ведуча 1.

Лист гвардії майора Дмитра Петрикова донечці.

Моя чорноока Міла!

Висилаю тобі волошку… Уяви собі іде бій, навкруги розриваються ворожі кулі і тут росте квітка. І раптово вибух… Волошка зірвана. Я її підняв і поклав у кишеню гімнастерки.

Квітка росла, тяглась до сонця, але її зірвано вибуховою хвилею, і якби її не підібрав, її б затоптали. Ось так фашисти поступають з дітьми окупованих населених пунктів, де вони вбивають і топчуть дітей… Міла!» Тато Діма буде битися з фашистами до останньої краплі крові, до останнього подиху щоб фашисти не поступили з тобою так, як з цією квіткою. Що тобі не зрозуміло, мама пояснить.

Ведуча 2.

Гриміли залпи над Дінцем,

Цвіли розривів грізні маки

Боєць у лаві під вогнем

Лежав, чекаючи атаки.

Усе хиталося в диму,

Мов розплітався світ у клоччя

І смерть дивилася йому

В розширені й гарячі очі.


Завила міна оддале,

Смертельний літ свій зупинила,

І в громі вибуху земля

Від снігу пролісок одкрила.

Цвіт розривів грізні маки,

Та синій пролісок не час

І кинувся боєць в атаку,

Щоб весни квітнули для нас.


Ведуча 1.

Так, вони віддали своє життя для того, щоб жили ми з вами. І ми повинні про це пам’ятати, якою ціною відвойовувались для нас воля. Ми не повинні збувати нічого, для того, щоб знову не повторилось найстрашніше – війна.

Тож схилімо низько голови перед їх самовідданістю і героїзмом. Ми надіємось, що після сьогоднішнього вечора ви у своїх серцях понесете часточку великого духовного світу, тих, хто віддав своє життя за нас.

Звучить пісня « За того парня».


Використані матеріали :

Про відзначення 60-річчя Перемоги та пам’ятних подій Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. : Указ Президента України, 26 березня 2003 року № 276 //Уряд.кур’єр.-2003.-1 квіт.-с.10

Безсмертя : Кн. Пам’яті України, 12941-1945/П.П. Панченко, С.М. Андрушко , С.М. Артьомов та ін.-К.: Пошук.- видав.агенство « Кн.. Пам’яті України, 2000.

Вінок безсмертя : Книга-меморіал : [ Про спалені села та жертви фашистського терору] / Редкол. : О.Ф.Федоров, В.А. Маняк та ін. К . : Політвидав України, 1987.-578 с.

Волошенко С.Н. Это было, это правда памяти моей.- Хмельницкий : Редакц.-издат.отдел, 1991.-52 с.

Говорят погибшие герои .- М.: Политиздат, 1973.-461 с.

Городоччина : Минуле і сучасність у контексті історії Поділля : Наук.зб/Ред.кол. А.В.Баженова.- 1994.-129 с.

Гордость и слава Подолии : Очерки о Героях Сов.Союза – уроженцах Хмельницкой ол/Сост. М.Е. Макухин.- Л. : Каменяр ,1985.-262 с.

Дзвони пам’яті : Книга про трагедію сіл, знищених фашистами у роки війни на території Вінницької, Тернопільської, Хмельницької областей : Худож.- докум.твори / упоряд. М.Ф.Каменюк та ін.-К.: Рд.письм.,1990 – 207 с.

Книга пам’яті України Хмельницька область : істор.-мемор.вид.- В 10 т. – Хмельницький : Поділля. 1995 Т2 Волочиський район, Городоцький район.-764 с.

Камелев В.И. В боях за Родину. – Городок, 1999.- 68 с.

Лаврук П, Турчинецкие « ОST» .- Сант-Петербург, 1998.-68 с.

Лаха І. Ніхто не забутий, ніщо не забуто // Городоцький вісник.-2002.-8 трав.

Мксімов А.О. Життя – свідчення мужності й героїзму // Город.вісн.-2002.-20 берз.

Олійник І. День Перемоги в пам’яті людській // Городоц.вісн.- 2002.-11 трав.

Поділля в Великій Вітчизняній війні ( 1941-1945 рр.) Зб. Док. І матеріалів.- Л.: Каменяр, 1969.-415 с.

Сергійчик В. Трагедія українців Польщі.- Тернопіль : Книжк.-журн.вид. « Тернопіль», 1997.-439 с.

Сталинградская эпопея : Материалы НКВД СССР военной цензуры из центрального архива СРСБ РСР.- М.: « Звонница» - МГ» ,2000 – 496 с.

Слободян М. Лист из неволі : за матеріали обласного державного архіву // Прапор ІллІча.-1983.- 4 січн.


Пошукові системи Інтернет :

http://www.peremoga.gov.ua/ Велика Вітчизняна війна

uk.wikipedia.org/wiki/ Велика Вітчизняна війна - Вікіпедія

tnt43.com/membook/index.php?section=about - 42k - Книга Пам'яті України - Про Книгу Пам'яті

http://www.4uth.gov.ua/1945/index.htm Велика Перемога