Реферат: Діяльності бюджетних установ рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей Харків хнамг 2007

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА


П.Т. БУБЕНКО, О.Ф. КОЗИР, О.В. ДИМЧЕНКО, В.В. ДИМЧЕНКО


ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ

ДІЯЛЬНОСТІ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей


Харків – ХНАМГ – 2007





УДК 336.14


Бубенко П.Т., Козир О.Ф. Димченко О.В., Димченко В.В. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. - 187 с. укр. мов.


Гриф надано Міністерством освіти і науки України, рішення від 05.04.07 № 1.4/18-Г-508


В навчальному посібнику розкриті основні проблеми, які виникають у галузі організації фінансового планування діяльності бюджетних установ. Належну увагу надано освітленню тем, які передбачені навчальною програмою. Детально висвітлений механізм фінансового планування діяльності бюджетних установ, наведено основи бюджетного планування, приділено увагу таким питанням, як: система фінансування бюджетних установ, планування витрат на утримання бюджетних установ, планування діяльності установ освіти, охорони здоров’я, органів місцевого самоврядування, фінансове забезпечення соціальних гарантій. Навчальний посібник розрахований на студентів економічних спеціальностей Вузів, фахівців у галузі економіки підприємств міського господарства.


Рис. 15 Табл. 23 Бібл. 83


Рецензенти: д-р.екон.наук, професор, М.О.Кизим,

д-р.екон.наук, професор, В.М.Гриньова,

д-р.екон.наук, професор, О.С.Поважний.


ISBN 966 – 695 – 086 – 3


© П.Т. Бубенко, О.Ф. Козир,

О.В.Димченко, В.В.Димченко, ХНАМГ, 2007

Зміст

ПЕРЕДМОВА


5

Тема 1. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ

7

1.1.Сутність, зміст і принципи фінансового планування

7

1.2. Методи фінансового планування

8

1.3. Фінансове планування на рівні господарюючих суб’єктів

10

1.4. Фінансове планування на державному рівні

17

1.5. Фінансове планування як інструмент управління соціально-економічним розвитком території


18

Тема 2. Основи бюджетного планування

28

2.1. Організаційні засади та принципи бюджетного планування

28

2.2. Бюджетний період

29

2.3. Основні показники бюджетного планування

30

2.4. Методи планування показників бюджету

31

2.5. Стадії бюджетного планування

35

2.6. Класифікація видатків бюджету

43

2.7. Складові частини бюджету


49

Тема 3. Розпорядники бюджетних коштів

51

3.1. Поняття розпорядників бюджетних коштів

51

3.2. Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня

53

3.3. Одержувачі бюджетних коштів


53

Тема 4. Система фінансування бюджетних установ

54

4.1. Бюджетне фінансування, його принципи, форми та методи

54

4.2. Джерела фінансування видатків бюджетних установ

57

4.3. Визначення обсягів фінансування (витрат)


60

Тема 5. Планування витрат на утримання бюджетних установ

64

5.1. Кошторис бюджетної установи

64

5.2. Порядок складання проектів кошторисів бюджетними установами

65

5.3. Порядок розгляду і затвердження кошторисів

67

5.4. Основні вимоги щодо виконання кошторисів

72

5.5. Фінансові норми і нормативи


74

Тема 6. Планування спеціального фонду кошторису бюджетних установ

76

6.1. Перелік власних надходжень бюджетних установ

76

6.2. Планування спеціального фонду та основні вимоги щодо його використання


78

Тема 7. Планування діяльності установ освіти

81

7.1. Склад видатків на освіту

81

7.2. Видатки на загальноосвітні школи

84

7.3. Видатки на дитячі дошкільні установи

90

7.4.Видатки на підготовку кадрів

101

Тема 8. Фінансування закладів охорони здоров'я

108

8.1. Джерела фінансування закладів охорони здоров'я

108

8.2.Основні показники діяльності стаціонарних та поліклінічних закладів

111

8.3. Планування фонду оплати праці медичних працівників

116

8.4. Планування інших видатків установ охорони здоров’я


120
^ Тема 9. Фінансове забезпечення соціальних гарантій
124

9.1. Види й форми соціальних гарантій

124

9.2. Джерела фінансового забезпечення соціальних гарантій

126

9.3. Становлення й розвиток системи соціальних гарантій в Україні

135

Тема 10.Видатки на утримання органів місцевого самоврядування

141

10.1. Видатки на управління

141

10.2. Про умови оплати праці працівників місцевих рад та їх виконавчих органів


142

ДОДАТКИ


146

Словник термінів


176

^ Список літератури

181















Передмова


За умов побудови ринкової економіки важливе значення має поєднання інститутів державної влади з усіма суб’єктами господарської діяльності. В Україні функціонує понад 50 тис. організацій, які утримуються повністю за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Тому необхідним є розкриття для студентів основ фінансово-господарської діяльності саме бюджетних організацій, що характеризується цілим рядом особливостей: складання кошторисів, планів асигнувань, класифікація видатків і доходів та ін.

Розробка ефективних методів фінансового планування діяльності бюджетних установ є актуальною в контексті стратегічних завдань управління бюджетним процесом держави на всіх рівнях.

На сучасному етапі розвитку України проблеми фінансування соціальної сфери загострилися. Саме бюджетні установи відповідають за належний рівень надання соціальних послуг – освітніх, охорони здоров’я, культури та ін. Тому потрібне розуміння того, що бюджетні кошти виділяються їм тільки після затвердження кошторисів та планів асигнувань, які визначають основні обсяги фінансування. Від того, наскільки обґрунтовано складені ці документи, значною мірою залежить рівень надання послуг бюджетними установами. Останнім часом багато уваги приділяється регламентуванню діяльності саме в цій галузі. Було прийнято Бюджетний кодекс, нову бюджетну класифікацію, діє програма реформування бюджетного процесу, створене Державне казначейство України і це не випадково. Саме від ефективного функціонування бюджетної галузі залежить не тільки економічний рівень життя суспільства, але й рівень забезпеченості незахищених шарів (діти, пенсіонери, інваліди та ін.), функціонування соціальної сфери, загальний рівень культури суспільства.

Підготовка фахівців, обізнаних з фінансовим плануванням бюджетних установ за нових умов господарювання, які мають глибокі теоретичні й практичні знання, вільно орієнтуються у законодавчому і правовому полі, необхідна.

Таким чином, ефективна система управління фінансовими потоками на всіх рівнях бюджетної системи має стати основою економічного зростання, гарантом соціальної захищеності суспільства.

У зв’язку з цим метою навчального посібника є надання допомоги студентам у вирішенні завдань, пов’язаних з плануванням діяльності бюджетних установ. Він сприятиме кращому усвідомленню питань, пов’язаних з бюджетною системою, бюджетним процесом та системою управління бюджетними ресурсами.


Тема 1. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ


1.1. Сутність, зміст і принципи фінансового планування


В умовах існування товарно-грошових відносин, дії фінансових важелів обов'язковою складовою частиною економічного й соціального планування стає фінансове планування, що обумовлено природою товарного виробництва (яка припускає рух валового внутрішнього продукту в натурально-речовинній і вартісній формі).

^ Фінансове планування - це дія відповідних органів щодо збалансованості й пропорційності фінансових ресурсів.

Збалансованість тут означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, що перебувають у розпорядженні держави, й доходами, що залишаються в руках господарюючих суб'єктів.

Пропорційність - раціональне співвідношення між величиною доходу до сплати податку й після сплати по підприємству, галузях господарства, регіонах.

На всіх етапах історичного розвитку й рівнях управління фінансове планування мало загальні ознаки. До них можна віднести:

- об'єктом фінансового планування завжди виступає фінансова діяльність суб'єктів господарювання на будь-якому рівні управління, на яку впливає рух фінансових ресурсів.;

- сфера його дії охоплює в основному перерозподільні процеси, які відбуваються за допомогою фінансів при утворенні, розподілі й використанні фондів коштів ;

- фінансове планування звернене до вартісної сторони відтворення, його основною метою є обґрунтування фінансових можливостей забезпечення намічуваних проектів і їхньої ефективності;

- фінансові показники, завдання, плани завжди розраховуються у вартісній формі, мають синтетичний характер, базуються на виробничих показниках. У процесі обґрунтування фінансових завдань здійснюється не тільки перерахунок натуральних даних у вартісні, а й визначається ефективність намічуваних витрат, вибір раціональних форм мобілізації доходів, їхнього розподілу виходячи з доцільності й кінцевих результатів.

Методологія фінансового планування базується на наступних принципах:

- об'єктивної необхідності використання фінансового планування як первісної стадії управління фінансами на всіх рівнях господарювання;

- ефективності, що відбиває якісну сторону даного процесу й орієнтує його на одержання позитивних фінансових результатів по окремих операціях від діяльності кожного господарюючого й соціального ефекту;

- комплексності і єдності мети, що припускає узгодження виробничих і фінансових завдань, руху матеріальних і фінансових ресурсів, планів на різних рівнях управління. При цьому потрібне сполучення загальнодержавних, колективних й особистих економічних інтересів учасників відтворення;

- науковості, що забезпечує реальність, ефективність намічуваних завдань. Поняття науковості містить у собі обґрунтованість планових завдань з урахуванням суспільних й особистих потреб, закономірностей розвитку суспільства, тенденцій у русі грошових коштів, суспільної оцінки сформованої економічної й соціальної ситуації, а також наявності ресурсів, координації фінансових завдань у часі й просторі.


^ 2. Методи фінансового планування


Активний вплив фінансового планування на підвищення ефективності суспільного виробництва й кожного господарюючого суб'єкта багато в чому залежить від методів обґрунтування і взаємного ув'язування фінансових завдань.

Питання про методи планування у фінансовій літературі трактується по-різному. До методів, що використовуються, належать методи економічного аналізу, балансовий, нормативний, аналітичний тощо. Водночас немає чіткого визначення самого методу фінансового планування. Розрахунок фінансового показника потребує попереднього дослідження економічних явищ і процесів, їхніх якісних особливостей і кількісних характеристик, що проводиться з використанням тих чи інших аналітичних способів і прийомів. Однак аналіз вихідного рівня сам собою не дає змоги одержати готові рішення для прогнозованого періоду.

У діючій практиці фінансового планування застосовуються в основному наступні методи:

^ Метод економічного аналізу. Економічний аналіз - перший етап планування і діючий спосіб оцінки вихідного рівня доходів, витрат, резервів, вивчення результативності діючих фінансових відносин. Він виробляється у взаємному ув'язуванні з виробничими завданнями, що дає змогу виявити тенденції розвитку й причини відхилень отриманих показників від планових проектів.

^ Метод коефіцієнтів припускає виконання фінансових розрахунків на основі визначення відповідних коефіцієнтів (шляхом порівняння досягнень минулого періоду із завданнями поточних планів). Основний недолік цього методу полягає в тому, що він не стимулює виявлення внутрішньогосподарських резервів, ефективне використання матеріальних і грошових ресурсів.

При використанні нормативного методу планові фінансові показники розраховують на основі прогресивних норм і нормативів формування і використання фінансових ресурсів з урахуванням особливостей окремих галузей виробничої й невиробничої сфери. Але для цього потрібна потужна нормативна база.

Основним способом узгодження окремих розділів фінансових планів є балансовий метод. Він дозволяє збалансувати джерела фінансових ресурсів з матеріально-речовинними й трудовими ресурсами, встановлювати взаємозв'язок виробничих і фінансових показників, виявляти фінансові резерви на всіх рівнях господарювання для усунення можливих диспропорцій у ході виконання планів.

У сучасній практиці фінансового планування активно використовується програмно-цільовий метод, що припускає планування витрат бюджетних установ згідно з кодами програмної класифікації.

На сучасному етапі розвитку економіки найбільш доцільним підходом у фінансовому плануванні є сполучення нормативного й балансового методів, а також програмно-цільового.


^ 1.3. Фінансове планування на рівні господарюючих суб’єктів

Фінансове планування є важливим елементом корпоративного планового процесу. Кожний керівник, незалежно від своїх функціональних інтересів, повинен бути знайомий з механікою виконання і контролю фінансових планів, принаймні настільки, наскільки це стосується його діяльності.

Фінансове планування забезпечує попередній контроль за утворенням і використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів, створює передумови зміцнення фінансового стану підприємства. Фінансове планування неможливо без планування господарської діяльності. Але не треба вважати фінансове планування перерахуванням тих або інших виробничих показників.

Основні завдання, які розв'язує фінансове планування:

* забезпечення фінансовими ресурсами й коштами основної господарської діяльності підприємства;

* визначення прибутку й можливих факторів його збільшення;

* визначення фінансових взаємин з бюджетами й банками;

* забезпечення збалансованості між доходами й витратами підприємства;

* контроль за фінансовим станом і платоспроможністю підприємства.

Фінансовий план є частиною бізнес - планування підприємства. Він покликаний узагальнити матеріали, викладені в описовій частині планування, щоб представити їх у вартісному вираженні. У нашій країні занадто довго використовувалися ті самі методи впливу, які в силу їхнього консерватизму вже не забезпечували належного ефекту. Перебудова управління економікою зажадала розробки й здійснення нової фінансової політики, переходу на принципово нові методи управління фінансами, а також складання нових фінансових планів.

Фінансове планування - це планування всіх доходів і напрямків витрати коштів для забезпечення розвитку підприємства. Воно здійснюється за допомогою складання фінансових планів різного змісту й призначення залежно від завдань і об'єктів планування. Виходячи з цього, фінансові плани можна розділити на перспективні, поточні й оперативні. Прикладом сполучення перспективного й поточного планування є бізнес-план, який розробляють в усіх розвинених країнах при створенні нового підприємства або обґрунтуванні виробництва нових видів продукції. Він складається на період від трьох до п'яти років, оскільки планові розробки на більш тривалі періоди не можуть бути достовірними.

Бізнес-план не є тільки фінансовим планом, він необхідний для розробки стратегії фінансування і залучення конкретного інвестора на певних умовах до участі у створенні нового підприємства або фінансуванні нової виробничої програми.

Складання бізнес-плану, безсумнівно, сприяє внутрішньому управлінню підприємством, тому що він розробляється на основі постановки цілей, способів їхнього практичного здійснення, ув'язування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів. Професійне складання бізнес - плану дозволяє зберегти засоби інвесторів і знижує ймовірність банкрутства.

Керівництво підприємства увесь час перебуває перед необхідністю вибору. Воно повинне здійснювати вибір оптимальної ціни реалізації, приймати рішення в області кредитної та інвестиційної політики й багато чого іншого.

Необхідно прагнути до такого положення, щоб вся діяльність підприємства в комплексі була рентабельна й забезпечувала грошові надходження в обсязі, що задовольняє зацікавлені в результатах роботи підприємства групи осіб (власників, кредиторів та ін.). Опис очікуваних результатів економічної діяльності в майбутній період має місце при складанні планів підприємства. Як правило, розрізняють короткострокове й довгострокове планування. Значення деяких з прийнятих рішень поширюється на перспективу. Це відноситься, наприклад, до рішень у таких областях, як придбання елементів основного капіталу, кадрова політика, визначення асортименту випуску продукції. Такі рішення визначають діяльність підприємства на багато років уперед і повинні бути відбиті в довгострокових планах, де ступінь деталізованості невисокий. Довгострокові плани повинні являти собою свого роду рамкову конструкцію, елементами якої є короткострокові плани. В основному на підприємствах використовують короткострокове планування, мають справу із плановим періодом, рівним одному року. Це пояснюється тим, що за період такої тривалості, як це можна припустити, відбуваються всі типові для життя підприємства події, оскільки за цей строк вирівнюються сезонні коливання кон'юнктури. За часом річний план можна розділити на місячні або квартальні плани. Неможливо виробити загальні правила, що встановлюють ступінь деталізації бюджету. У першу чергу вона залежить від того, наскільки високий рівень надійності розрахунків, які здійснюються. Крім того, на кожному конкретному підприємстві необхідно оцінити ступінь необхідної деталізації бюджетів для забезпечення координації окремих запланованих дій.

Цілі планування можуть бути різні на різних підприємствах. Функціям планування може надаватися різне значення залежно від виду й величини підприємства.

План як економічний прогноз. Керівництво будь-якого підприємства незалежно від його виду й величини зобов'язане знати, які завдання в області економічної діяльності воно може запланувати на наступний період. Групи зацікавлених у діяльності підприємства осіб ставлять певні мінімальні вимоги до результатів його роботи. До того ж при плануванні деяких видів діяльності треба знати, які економічні ресурси потрібні для виконання поставлених завдань. Це стосується, наприклад, планування в області залучення капіталу (придбання кредитів, збільшення акціонерного капіталу й т.ін.) і визначення обсягу інвестицій.

Враховуючи реалізацію закладених у бюджеті планових показників, необхідно реєструвати фактичні результати діяльності підприємства. Порівнюючи фактичні показники із запланованими, можна здійснювати так званий бюджетний контроль. Тут основна увага приділяється показникам, які відхиляються від планових, і аналізуються причини цих відхилень. У такий спосіб поповнюється інформація про всі сторони діяльності підприємства. Бюджетний контроль дозволяє, наприклад, з'ясувати, що в деяких областях діяльності підприємства намічені плани виконуються незадовільно. Але можна, зрозуміло, припустити й таку ситуацію, коли виявиться, що сам бюджет був складений на основі нереалістичних вихідних положень. В обох випадках керівництво зацікавлено в одержанні інформації про це, щоб почати необхідні дії, тобто змінити спосіб виконання планів або ревізувати положення, на яких ґрунтується бюджет.

Бюджет як засіб координації. Бюджет являє собою виражену у вартісних показниках програму дій (план) в області виробництва, закупівель сировини або товару, реалізації продукції й т.ін. У програмі дій повинна бути забезпечена тимчасова й функціональна координація (узгодження окремих заходів). Рентабельність збуту залежить, наприклад, від величини очікуваної ціни постачальника й умов виробництва; кількості продукції; від очікуваного обсягу реалізації; величини відпускної цени; від того, яких обсягів закупівель сировини й матеріалів вимагає програма виробництва й реалізації.

Бюджет як основа для постановки завдання. При розробці бюджету на наступний период існує ймовірність того, що розробникам плану вистачить часу для висування і аналізу альтернативних пропозицій, ніж у тій ситуації, коли рішення приймається в останній момент. Схвалення керівництвом підприємства плану підрозділу служить сигналом того, що надалі оперативні рішення приймаються на рівні цього підрозділу (децентралізовано), якщо вони не виходять за встановлені бюджетом рамки. Якщо бюджети на рівні підрозділів не розробляються, керівництво підприємства навряд чи буде в такому разі схильне до децентралізації процесу прийняття оперативних рішень.

Організація планування. Організація планування залежить від величини підприємства. На дрібних підприємствах не існує поділу управлінських функцій у власному значенні цього слова, керівники мають можливість самостійно вникнути в усі проблеми. На великих підприємствах робота зі складання планів повинна здійснюватися децентралізовано. Адже саме на рівні підрозділів зосереджено кадри, які мають найбільший досвід в області виробництва, закупівель, реалізації, оперативного керівництва й т.д. Тому саме в підрозділах і висуваються пропозиції щодо тих дій, які було б доцільно почати в майбутньому. Бюджети підрозділів розробляються ізольовано. При розрахунку, наприклад, планових показників реалізації, а значить і величини покриття необхідно знати умови виробництва й запланованих відпускних цін. Щоб забезпечити діючу систему координації, на багатьох підприємствах розробляється інструкція щодо складання планів, у яку включаються погодинний план, а також розподіл обов'язків і відповідальності при розрахунку бюджетних показників.

Літературні джерела свідчать, що на підприємстві звичайно розрізняють дві схеми організації робіт зі складання бюджетів (планів): за методом break-down (зверху - вниз) і за методом buіld-up (знизу - вверх). За методом break-down робота зі складання бюджетів починається "зверху". Таким чином, керівництво підприємства визначає мету й завдання, зокрема планові показники з прибутку. Потім ці проказники, більш деталізовані, просуваються на більш низькі рівні структури підприємства, включаються в плани підрозділів. За методом buіld-up планування здійснюється наступим чином. Наприклад, розрахунок показників реалізації починають окремі підрозділи збуту, потім керівник відділу реалізації підприємства зводить ці показники в єдиний бюджет (план), що потім може ввійти складовою частиною в загальний план підприємства.

На практиці не доцільно використовувати тільки один із цих методів. Планування і складання бюджетів являють собою поточний процес, в якому необхідно постійно здійснювати координацію бюджетів різних підрозділів. Підприємство повинне виконувати планування й контроль у двох основних економічних областях. Мова йде про прибутковість (рентабельність) його роботи й фінансове становище. Тому бюджет (план) з прибутків і фінансовий план є центральними елементами планування.

На підприємстві треба проводити планування використання як основного, так і оборотного капіталу. Важливим фактором планування використання оборотного капіталу є планування часу надходження доходу й витрат. Наявність оборотного капіталу підприємства повинна покривати часовий лаг від початку виробництва до оплати продукту споживачем. З часом, устаткування на підприємстві зношується, змінюються технології, потрібні нові основні засоби. Строки придбання основного капіталу часто великі. Це означає, що важливо включити фінансове планування у процес стратегічного планування підприємства. Якщо підприємство хоче завоювати нові ринки, воно повинне піклуватися про потребу в капіталі в процесі формування довгострокових планів з маркетингу.

Планування джерел доходу. Відомо багато джерел коштів підприємства, включаючи дохід від продажу продукції, інвестиції її власників, а також позики. Завдання, насамперед, складається в знаходженні оптимального джерела для кожної потреби й саме в той час, коли вона виникає.

Якісне планування полягає в тому, щоб одержувати необхідні кошти не тільки вчасно, але й за найнижчою ціною. Для цього потрібно знайти банк, який може їх надати в цей час, співвіднести джерело коштів з метою, для якої вони будуть використані, збалансувати різні джерела, тому що не можна покладатися тільки на банківські позики, тільки на випуск акцій або надходжень доходів. Зокрема, потрібно правильно вибрати час: продавати акції, коли ринок акцій досить стабільно функціонує, не позичати, коли дисконтні ставки високі й т.д. Існують різноманітні визначення поняття "планування". Однак можна виділити ряд ознак, які характеризують цю діяльність. Результатом планування є план або сукупність (система) планів. План являє собою результат упорядкованого процесу, в якому визначені параметри для досягнення цілей у майбутньому.

Форми й методи планування на рівні господарюючих суб'єктів залежать від їхньої організаційно-правової форми, галузевої належності та інших факторів. Для комерційних організацій основним передбачуваним фінансовим результатом діяльності є прибуток. У сучасних умовах України, що характеризуються відносно високим рівнем інфляції, фактичною відсутністю регулювання цін, складно забезпечити точність прогнозування, у тому числі прогнозування прибутку.

Виділяють різні типи фінансових планів: стратегічні й поточні, довгострокові й короткострокові. Стратегічний фінансовий план розробляють виходячи з цілей ведення бізнесу, з урахуванням макроекономічних процесів в економіці, фінансової, податкової, митної політики держави; стану фінансових ринків, інвестиційних, інфляційних процесів і т.ін.

Поточні фінансові плани розробляють з урахуванням прогнозних тенденцій і в остаточному підсумку приймають форму балансу прибутків і видатків підприємств. Довгострокові й короткострокові плани відрізняються не тільки масштабом, але й цілями планування. Якщо головною метою довгострокового планування є визначення припустимих з позиції фінансової стійкості темпів розширення фірми, то метою короткострокового є забезпечення постійної платоспроможності підприємства.

Як відзначено вище, фінансове планування являє собою процес, що включає в себе різні етапи, елементи, процедури й т.ін.

Виділяють наступні етапи фінансового планування:

- дослідження фінансових результатів діяльності підприємства;

- розробка прогнозних варіантів фінансових звітів на основі зміни оперативних планів;

- визначення конкретної потреби підприємства у фінансових коштах для забезпечення виконання планових завдань;

- прогнозування структури й джерел фінансування, у тому числі

власних джерел і зовнішніх джерел фінансування;

- створення і підтримка системи управління фінансами підприємства;

- розробка процедур оперативної зміни сформованих планів.

Сучасні методи планування один з підходів включають розробку бізнес-планів, що являють собою, по суті, моделі реалізації певної ідеї, програми, проекту й т.ін. Невід'ємною частиною бізнес-плану виступає фінансовий план, в якому плани з маркетингу, оперативної діяльності, прав власності та інших аспектів функціонування підприємства виражені у вартісних показниках.

Фінансовий план, як і процес його розробки, варто розглядати як систему творчого аналізу, узагальнення і взаимоувязки фінансових показників всіх сторін діяльності й розвитку підприємства. Слід мати на увазі, що в процесі фінансового планування повинні враховуватися багато факторів, які підвищують життєздатність фінансового забезпечення функціонування підприємства.


^ 1.4. Фінансове планування на державному рівні

Фінансове планування являє собою заключний етап у системі народногосподарського планування. Відносна відособленість окремих ланок фінансової системи припускає розробку комплексу фінансових планів для кожної ланки, кожного суб'єкта фінансової системи. Головним об'єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що перерозподіляються між окремими суб’єктами фінансової системи. Рух фінансових ресурсів закріплюється у відповідних планах, які утворюють єдину систему фінансового планування. Центральне місце в ній знаходить кількісне відображення, форма утворення і витрати коштів, призначених для фінансового забезпечення завдань і функцій державного й муніципального управління. Поряд з бюджетами на державному рівні, бюджетами органів місцевого самоврядування можуть формуватися і формуються позабюджетні фонди. Рух грошових коштів у цих фондах відбивається відповідно у кошторисах доходів і витрат. Ці кошториси являють собою фінансові плани позабюджетних фондів.

На загальнодержавному й територіальному рівнях у систему фінансового планування включаються розробка й реалізація перспективних фінансових планів, фінансових балансів, а також балансів руху доходів і витрат населення. Для фінансового планування особливе значення має інформація, що дає уявлення про стан справ у майбутньому, тобто прогностична інформація. Процес одержання цієї інформації називається прогнозуванням. Фінансове прогнозування - це насамперед обґрунтування показників фінансових планів, передбачення фінансового становища на той чи інший період часу. У теорії й на практиці виділяють середньострокове (5-10 років) і довгострокове (більше 10 років) фінансове прогнозування. Головною метою фінансового прогнозування є визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів і їхньої потреби в прогнозованому періоді. Фінансові прогнози є необхідним елементом і одночасно етапом у виробленні фінансової політики. У теорії й на практиці використовуються різні методи прогнозування. Серед них можна виділити наступні: методи експертних оцінок (опитування з використанням дельфійського методу, представницьке опитування та ін.); методи обробки просторових і тимчасових сукупностей; методи ситуаційного аналізу й прогнозування, у тому числі методи імітаційного моделювання, моделі росту; методу пропорційних залежностей показників, включаючи виробничі функції і функції витрат.


^ 1.5. Фінансове планування як інструмент управління

соціально-економічним розвитком території


Для вирішення більшості проблем, що стоять перед органами державної влади і органами місцевого самоврядування, знадобиться кілька років. При однорічному плануванні неможливо забезпечити гарантоване фінансування програм, спрямованих на вирішення соціально-економічних проблем території. Існує також велика кількість більш дрібних завдань, для вирішення яких потрібні сумарні витрати, в кілька разів переважаючі витрати бюджету. Тому органи влади змушені вибирати з цих завдань пріоритетні, а щоб вибір був правильним, враховувати коротко- й середньо- довгострокові перспективи розвитку регіону або муніципального утворення.

Фінансове планування стає конче необхідним у тому випадку, коли регіон або муніципалітет має намір залучити позикові засоби - випустити цінні папери або взяти кредити. Фінансовий план повинен довести кредиторам і інвесторам, що позичальник зможе виплатити відсотки й повернути запозичені кошти відповідно до графіка.

У наш час органи державної влади й місцевого самоврядування використовують нові економічні форми надання послуг населенню. Об'єкти комунального господарства передаються приватним компаніям у довгострокову оренду або в концесію. При цьому органи влади можуть брати на себе певні фінансові зобов'язання перед акціонером або концесіонером. Фінансовий план покаже органу влади і його партнерам, чи будуть такі зобов'язання виконуватися.

Особливої уваги вимагають проекти капітального будівництва. Оскільки будівництво звичайно ведеться не один рік, замовник і підрядник хочуть мати гарантію того, що витрати будуть у потрібному обсязі фінансуватися протягом усього строку будівництва. Органи управління повинні провести розрахунки й переконатися в тому, що фінансовий стан бюджету дозволить у встановлений термін профінансувати прийняті до виконання інвестиційні проекти.

Сьогодні на державному рівні, а услід за ним на регіональному й місцевому в практику управління фінансами впроваджуються елементи програмно-цільового бюджетування. При цьому передбачається, що головним розпорядникам бюджетних коштів будуть встановлені багаторічні ліміти фінансування, які дозволять формувати середньострокову галузеву політику, націлену на вирішення пріоритетних завдань і враховувати середньострокові наслідки прийнятих рішень.

Все вищесказане показує, що фінансове планування стає необхідним інструментом управління суспільними фінансами. Метою такого планування є прогноз бюджетних витрат і доходів і забезпечення збалансованості бюджету. Без цього неможливо проводити реструктуризацію бюджетних витрат і впроваджувати перспективні форми надання бюджетних послуг з метою підвищення ефективності роботи органів влади. Фінансове планування - необхідна умова залучення позикових засобів, реалізації інфраструктурних проектів, впровадження бюджетування, орієнтованого на результат .


Стратегічне планування

Перспективний фінансовий план (ПФП) - це інструмент, що забезпечує зв'язок між стратегічними цілями, завданнями середньострокового розвитку й бюджетною політикою. У більш короткостроковій перспективі ПФП є сполучною ланкою між політичною програмою глави міста та його адміністрацій і бюджетних пріоритетів на черговий фінансовий рік.

Основний документ економічного, фінансового й територіального планування на середньо- й короткострокову перспективу - стратегія розвитку адміністративно-територіального утворення. Вона складається на строк 10-20 років і містить SWOT- аналіз території з урахуванням її географічного положення, економічного стану, тенденцій розвитку світової й національної економіки, а також характеристику основних проблем розвитку, його найбільш виграшні напрямки й намічені цілі. У процесі підготовки стратегії розвитку її необхідно обговорити із представниками всіх груп інтересів регіону або муніципалітету й домогтися консенсусу між суб'єктами цивільного суспільства й політичних сил. Напрямки й мета розвитку, викладені в стратегії, повинні мати позаідеологічний, позапартійний характер, щоб не залежати від політичних перестановок в органах влади. Стратегія розвитку повинна бути затверджена тим або іншим нормативним документом.

Мета й напрямки розвитку, затверджені на стадії стратегічного планування, являють собою основу для формування комплексного плану (програми) соціально-економічного розвитку адміністративно-територіального утворення і щорічних бюджетних пріоритетів.

Комплексний план повинен містити показники, що характеризують обсяги робіт, які намічено здійснити, і очікувані результати, тому для його розробки потрібні кількісні прогнози, виконані на основі сценарних розрахунків. Оптимальне співвідношення між обрієм планування і точністю прогнозів досягається при розробці комплексного плану на 3-5 років.

Комплексний план також містить перелік заходів, інвестиційних проектів, реалізація яких дозволить забезпечити динамічний розвиток економіки й підвищення рівня життя населення відповідно до мети і завданнь стратегічно