Реферат: Київський національний економічний університет

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ




Навчальний посібник


Допущено Міністерством освіти України



Київ 1999

ББК 67.304 Розповсюдження та тиражування

К 72 без офіційного дозволу КНЕУ заборонено


Рецензенти:
Н. А. Бура, канд. юрид. наук, доц.;

М. І. Єрофєєв, канд. юрид. наук

(Ін-т законодавства Верховної Ради України)


Редактор
Л. Мержвинська


Костюченко О. А.

К 72 Банківське право: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 168 с.

ISBN 966–574–101–2


У посібнику, підготовленому вперше відповідно до навчальної програми курсу «Банківське право», висвітлюються поняття і джерела банківського права, визначене правове положення Національного банку України і комерційних банків, теоретичні і практичні питання правового регулювання розрахункових, кредитних, валютних відносин та операцій з цінними паперами. Наводяться понятійні визначення, що робить посібник доступним для читача і сприяє оволодінню «азбукою» з банківської діяльності, а також додаються зразки основних банківських договорів.

Посібник написаний з урахуванням чинного законодавства і практики його за­стосування. Розрахований на студентів юридичних та економічних вузів, викладачів, працівників банків, а також усіх, хто цікавиться проблемами банківського права.

ББК 67.304


 О. А. Костюченко, 1999

ІSBN 966–574–101–2  КНЕУ, 1999

^ Навчальне видання


Костюченко Олег Анатолійович


Банківське право


Навчальний посібник


Художник обкладинки О. Стеценко

Технічний редактор Т. Піхота

Коректор А. Бородавко

Комп’ютерний набір О. Михолат

Комп’ютерна верстка Н. Мішко


Підписано до друку 27.11.98. Формат 6084/16. Папір офсетний № 1.
Гарн. Тип Таймс. Друк офсет. Умов. друк. арк. 9,77. Умов. фарбовідб. 10,23.

Обл.-вид. арк. 12,66. Наклад 3000 прим. Зам. № 8–1452.


Видавництво КНЕУ

252057, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1

Тел. (044) 446-64-58, 458-00-66. Факс (044) 446-52-58

Зміст


Передмова 5

Глава І. Загальні поняття про банківське право 6

§ 1. Поняття, предмет і система банківського права 6

§ 2. Основні принципи і джерела банківського права 9

§ 3. Питання вдосконалення банківського законодавства 13

§ 4. Банківські правовідносини, їх зміст і склад. 17

§ 5. Поняття банківської системи, її розвиток та регулювання 19

Глава ІІ. Правове положення Національного банку України 27

§ 1. Загальна характеристика правової природи
Національного банку України 27

§ 2. Основні функції і права Національного банку України. 29

§ 3. Органи управління і структура Національного банку
України. 31

§ 4. Контрольні та ліцензійні функції Національного банку
України 34

Глава ІІІ. Правове положення комерційних банків 38

§ 1. Сутність і роль комерційних банків, їх класифікація. 38

§ 2. Порядок утворення і припинення діяльності
комерційного банку. 42

§ 3. Організаційна структура і управління комерційним
банком. 48

§ 4. Операції та послуги комерційних банків. 55

§ 5. Правова охорона банківської таємниці. 59

Глава IV. Правові основи розрахунків 61

§ 1. Поняття і зміст розрахункових правовідносин. 61

§ 2. Порядок відкриття та закриття рахунків в установах
банків 63

§ 3. Правова природа договору банківського рахунку 67

§ 4. Порядок і форми розрахунків у господарському обігу 68

Глава V. Правове регулювання банківського кредитування 82

§ 1. Поняття, призначення і види кредиту 82

§ 2. Поняття і зміст кредитних правовідносин 87

§ 3. Правова природа договору банківської позички 88

Глава VI. Правове регулювання ринку цінних паперів 92

§ 1. Поняття ринку цінних паперів та його регулювання 92

§ 2. Поняття й види цінних паперів. 100

§ 3. Операції з цінними паперами 103

Глава VII. Загальна характеристика національного валютного
законодавства 106

§ 1. Поняття валютного законодавства і валютного
регулювання 106

§ 2. Органи, що здійснюють державне валютне регулювання. 110

§ 3. Правове регулювання валютних операцій 113

§ 4. Валютний контроль і відповідальність за порушення
валютного законодавства. 120

Література 125

Додатки 129

Зразки основних банківських договорів

Додаток 1. Договір про встановлення кореспондентських
відносин 129

Додаток 2. Договір на здійснення розрахунково-касового
обслуговування. 134

Додаток 3. Кредитний договір. 139

Додаток 4. Кредитний договір № 142

Додаток 5. Договір іпотеки (земля, нерухоме майно,
при якому земля). 146

Додаток 6. Договір застави цінних паперів. 149

Додаток 7. Гарантійне зобов’язання. 151

Додаток 8. Гарантійний лист 152

Додаток 9. Договір про обслуговування комерційним банком
посередника, що надає послуги щодо розміщення
приватизаційних майнових сертифікатів. 153

Додаток 10. Договір на обслуговування комерційним банком
довірчого товариства 157

Додаток 11. Договір оренди обладнання (лізинг) 162

ПЕРЕДМОВА

Докорінні зміни у соціально-політичному розвиткові Укра­їни пов’язані з радикальною економічною реформою, демократизацією та формуванням правової держави і громадянсь­кого суспільства, побудованих на пріоритеті прав і свобод громадян, рівності всіх форм власності.

Органічною складовою здійснюваних у країні перетворень є реформування банківської системи і визначення її правових основ.

Сучасні банки своєю діяльністю глибоко проникають у всі сфери економіки, активно впливають на економічні та соціальні процеси. Сферою банківської діяльності охоплені всі суб’єкти — від органів законодавчої і виконавчої влади до підприємств, організацій, фірм, фізичних осіб.

Банківська система й банківське законодавство України знаходяться в процесі становлення і їх розробка є першочерговим і актуальним завданням сучасної науки. За цих умов важливого значення набуває вивчення основ банківського права. Пропонований посібник деякою мірою заповнить той вакуум, що утворився через відсутність спеціальної літератури, яка
висвітлювала б правові засади банківської діяльності на су­часному етапі. Посібник допоможе пізнати сутність банківського права й банківської системи України, опанувати основи правового положення Національного банку України, з’ясувати актуальні проблеми організації та діяльності комерційних бан­ків, засвоїти порядок здійснення основних видів банківських операцій.

В роботі дається загальна характеристика валютного законодавства, аналізується правовий режим валютних операцій, а також висвітлюються питання правового регулювання ринку цінних паперів.

Навчальний посібник є першим в Україні виданням з дисципліни «Банківське право» і призначається для студентів юридичних і економічних вузів, викладачів, спеціалістів банківських установ.

ГЛАВА І

^ ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО БАНКІВСЬКЕ ПРАВО


§ 1. Поняття, предмет і система
банківського права

В процесі розбудови демократичної правової держави та становлення ринкової економіки важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та належне правове регулювання банківської діяльності. Останнім часом вона зазнала суттєвих змін: створена дворівнева банківська система, все більшого розвитку набуває діяльність комерційних банків та спеціалізованих кре­дитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків із клієнтурою. З урахуванням цього набуває ваги роль правового забезпечення банківської діяльності, чим і зумовлена поява нової дисципліни «Банківське право».

Донедавна питання функціонування банків та їх взаємовідносини з клієнтурою вивчались у рамках двох навчальних дисциплін: «Цивільне право» і «Фінансове право». В сучасних умовах постала потреба в більш детальному вивченні проблем правового регулювання банківської діяльності і тієї ролі, які відіграють нині банки в економічному житті України. Між тим правове регулювання банківської діяльності належить до найбільш складних і найменш розроблених проблем національного права.

Передусім слід визначити сутність банківського права і ті суспільні відносини, що ним регулюються.

Банківське право — це сукупність правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними й фізичними особами), що об­слуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій. В Україні банківське право не є самостійною галуззю права, тому що відсутні характерні лише їй предмет і метод регулювання суспільних відносин.

Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, що регулюють принципи організації та діяльності банків та порядок здійснення ними банківських послуг. Метод правового регулювання банківської діяльності є дещо неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністра­тивному праву, — інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями (Кабінет міністрів України, На­ціональний банк України (НБУ). Існують також владні відносини між НБУ і комерційними банками. З другого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто за­стосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.

Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки першому держава прямо й безпосередньо регулює поведінку суб’єктів цих відносин, а другому — встановлює тільки межі для самостійного врегулювання взаємовідносин суб’єктів. Зазначений метод правового регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає поведінку суб’єктів у регулюванні банківських суспільних відносин.

Правові норми, що регулюють банківські відносини, містяться насамперед як у загальних, так і у спеціальних, присвячених регулюванню тільки банківських відносин, нормативних актах. До них відносяться Конституція України, закони й постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, положення та інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути банків та ін.

У систему банківського права включаються не тільки норми, які закріплюють загальні положення банківського права, поняття й структуру банківської системи, правовий статус органів, що займаються банківською діяльністю, а й норми, що регулюють відносини, пов’язані з організацією розрахунків, операціями з цінними паперами, регулюванням кредитування та правил валютних операцій.

Банківське право регулює правові основи розрахунків, виходячи з принципу, що всі підприємства, установи й організації різних форм власності зобов’язані зберігати кошти на рахунках у банках і дотримуватися встановленого порядку проведення безготівкових розрахунків. У законодавстві чітко визначений порядок відкриття рахунків у кредитних установах, встановлені правові форми розрахунків та порядок здійснення розрахунків по цих формах.

Норми банківського права закріплюють правові основи банківського кредитування, визначають правове положення кредитних
установ і принципи їх відносин з одержувачами кредитів за умов повернення, строковості та платності, а також основи валютних відносин України з іноземними державами та правила валютних операцій на території України.

Отже, всі правові норми, що регулюють організацію банківської системи і проведення банківських операцій, у своїй сукупності формують визначений комплекс норм і мають предметну єдність. Крім того, норми банківського права включають норми інших галузей національного права (наприклад, норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що складаються при здійсненні
банками та іншими фінансовими інститутами банківських операцій, або застосування застави у кредитних правовідносинах). Норми адміністративного права регулюють управління кредитною системою і визначають основи побудови банківської системи в країні. Отже, можна зробити висновок, що банківське законодавство слід розглядати як комплексну галузь.

Однак ані предметна єдність цих норм, ані їх комплексність не означає, що банківське право є самостійною галуззю єдиної правової системи. Хоча в перспективі таке можливе. Банківське право нині можна визначити як підгалузь фінансового права України, яке спрямоване на мобілізацію, розподіл і використання централізованих фондів з метою забезпечення виконання завдань держави. При цьому мобілізація й розподіл грошових ресурсів можуть здійснюватись у процесі проведення банківських операцій, при кредитуванні, регулюванні розрахункових і валютних операцій, при функціонуванні ринку цінних паперів.

Особливо важливого значення для банківського права набувають норми конституційного права, що встановлюють компетенцію органів законодавчої і виконавчої влади у сфері кредитно-грошової політики, обігу державних цінних паперів. В конституційному праві закріплені загальні принципи і положення, що стосуються банківської діяльності держави. Наприклад, у ст. 99 Конституції України зазначається, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — НБУ.

Адміністративне право визначає принципи організації та діяльності органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, НБУ та ін.), повноваження цих органів у сфері кредитування, організації
розрахунків і валютних операцій, обігу цінних паперів. Банківське право регулює, в першу чергу, майнові відносини, що виникають у сфері кредитування і проведенні розрахунків, і тим самим тісно пов’язане з цивільним правом. Наприклад, у договорах банківського рахунку і банківської позички нормами цивільного права регулюються такі питання, як укладення цих договорів, зміст прав та обов’язків сторін, заставне забезпечення позик, ряд розрахункових і кредитних санкцій, відповідальність сторін за неналежне виконання своїх обов’язків. Крім того, комерційні банки, будучи суб’єктами господарської діяльності, здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян, керуються також у своїй діяльності нормами цивільного права.

Банківське право України регулює різноманітні за своїм змістом банківські правовідносини, що пов’язані з банківською діяльністю та її здійсненням. Численні та різноманітні норми та інститути банківського права взаємопов’язані і відображаються в їх єдності та узгодженості. Однак суспільні відносини, що становлять предмет банківського права, здійснюються через відповідну систему. Система банківського права — це логічно послідовне і внутрішньо узгоджене розміщення норм та інститутів банківського права.

Система банківського права об’єднує та характеризує співвідношення та зовнішню структуру об’єднання нормативних актів, внутрішньо обумовлених єдиною метою — регулюванням банківських правовідносин. Система банківського права будується насамперед на підставі поділу його норм на групи залежно від особливостей регульованих ним окремих видів суспільних відносин. Відповідно складається така система банківського права України: загальна частина та особлива, яка включає спеціальні банківсько-правові інститути.

Загальна частина включає норми, які закріплюють загальні, принципові положення банківського права і його статутні інститути (поняття, принципи й джерела банківського права, правове становище Національного банку України та комерційних банків, сутність і функції банківської системи України).

До особливої частини відносяться норми, що регулюють основні функціональні інститути банківського права, за допомогою яких безпосередньо здійснюється банківська діяльність. Особлива частина банківського права об’єднує такі інститути: договір банківського рахунку, банківське кредитування, охорона банківської таємниці, валютні операції банків, правове регулювання ринку цінних паперів та ін.

Таким чином, банківське право тісно пов’язане з економічними процесами в державі і застосовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають у процесі банківської діяльності та надання банківських послуг.

В умовах ринкової економіки банківське право відіграватиме дедалі більш значну й активну роль у державі. Як інструмент вивчення фінансово-кредитного механізму воно спрямоване на забезпечення раціонального й ефективного функціонування банківської системи в державі, сприятиме розвитку кредитної системи, встановленню правових основ розрахунків та валютних відносин на території України.

§ 2. Основні принципи і джерела
банківського права

Банківське право грунтується на принципах, які притаманні всьому національному праву, але має свої специфічні принципи. В нинішніх ринкових умовах такі принципи мають сприяти вдосконаленню економічних відносин і способів їх правового регулювання з метою підвищення ефективності функціонування банківської системи, здатної мобілізувати фінансові ресурси та сконцентрувати їх на пріоритетних напрямах структурної перебудови економіки.

До принципів банківського права належать:

принцип свободи економічної діяльності. Суб’єкти банківської діяльності мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Обмеження у здійсненні банківської діяльності передбачаються законодавством України;

принцип неухильного виконання економічних нормативів, встановлених НБУ, норм чинного законодавства. Цей принцип зобов’язує суб’єктів банківських правовідносин дотримуватись правил поведінки, приписуваних нормами банківського права. Наприклад, відповідно до ст. 51 закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки зобов’язані дотримуватись економічних нормативів, встановлених НБУ;

принцип задоволення потреб клієнтів та максималізації отримання прибутку банками;

принцип добровільності взаємовідносин і взаємної заінтересованості банківських установ та їх клієнтів. Суб’єкти банківських правовідносин (при кредитуванні, організації розрахунків) будують відносини на підставі рівності сторін, їх диспозитивності та ініціативності у формуванні та виконанні прав і обов’язків. У цих відносинах проявляються взаємна воля і свідомість учасників;

принцип підтримки конкуренції та заборони економічної діяльності, що спрямована на монополізацію й недобросовісну конкуренцію. Це означає, що банкам забороняється укладати угоди з метою обмеження конкуренції в банківській діяльності, а також монополізації умов надання кредитів, інших послуг, встановлення процентних ставок і комісійної винагороди. Комерційні банки не мають права без згоди НБУ зменшувати розмір статутного фонду
і розподіляти резерви серед акціонерів, об’єднуватися з іншими
банками.

Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства у сфері банківської діяльності здійснює Антимонопольний комітет України (АКУ). Реорганізація комерційних банків проходить за погодженням з АКУ у випадках, передбачених чинним законодавством.

Для подальшого розвитку конкуренції і обмеження прояву монополізму серед банків НБУ вживає заходів щодо лібералізації кредитного ринку через створення однакових умов доступу для комерційних банків до кредитних аукціонів НБУ, а також лібералізації валютного ринку шляхом зняття обмежень на валютних біржових торгах;

принцип контролю і нагляду за діяльністю банків та інших кредитно-фінансових установ. У належному функціонуванні банківської системи найважливіша роль відводиться контролю. Без нього не може здійснюватися економічна діяльність, за його допомогою забороняється втручання держави у внутрігосподарську сферу комерційних банків, підприємств, забезпечується законність у банківській сфері, запобігання правопорушень, за його сигналами притягуються до відповідальності винні особи.

На практиці останній принцип знаходить відображення в тому, що Верховна Рада України контролює діяльність НБУ (затверджує звіт про його роботу та баланс його діяльності, затверджує ліміт зов­нішнього державного боргу); НБУ контролює діяльність комерційних банків (встановлює для них економічні нормативи, перевіряє створення їх шляхом реєстрації, контролює додержання ними законодавства), здійснює контроль за веденням касових операцій; комерційні банки контролюють ліміти залишків готівки в касах для юридичних осіб, порядок відкриття та закриття рахунків, здійснення валютних операцій через уповноважених банків тощо.

Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної волі в нормативних актах — офіційних письмових документах компетентного органу держави, в яких встановлюються норми права.

До джерел банківського права відносяться: Конституція України (зокрема, ст.ст. 99, 100), закони й постанови Верховної Ради України (наприклад, Закон України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закон України від 22 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», постанови Верховної Ради України «Про впорядкування оплати комерційними банками за здійснення платежів» від 24 грудня 1993 р.; «Про норматив обігу платіжних докумен­тів в Україні» від 25 червня 1993 р.).

У системі банківського законодавства особлива роль відводиться законам, які мають вищу юридичну силу і охоплюють найбільш важливі питання, що виникають у банківській сфері. Серед діючих виділяється такий важливий опорний закон, як Закон України від 20 березня 1991 р. «Про банки і банківську діяльність», який визначає правові основи існування банків, порядок створення й основні принципи їх діяльності, правове положення НБУ, встановлює правову природу взаємовідносин з клієнтами та їх захист.

Серед джерел банківського права важливий блок складають підзаконні нормативні акти, які можна поділити на дві групи:

1. Укази й розпорядження Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.

Наприклад, Укази Президента України від 12 червня 1995 р. «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», від 16 березня 1995 р. «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України», від 29 січня 1997 р. «Про Державний інвестиційно-кліринговий Комітет»; розпорядження Президента України від 25 травня 1995 р. «Про заходи щодо розв’язання кризи платежів і підтримку вітчизняних виробників»; Постанови Кабінету Міністрів України, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України, є обов’язковими до виконання на всій території України. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення системи розрахунків за споживану електричну й теплову енергію» від 21 травня 1997 р., «Про врегулювання окремих питань взаєморозрахунків із належних до бюджетів платежів» від 21 лютого 1997 р. та ін.

2. Нормативні акти міністерств, державних комітетів, у тому числі НБУ, що відносяться до сфери банківської діяльності. Ці акти приймаються в межах компетенції тієї організації, що їх видає, у формі постанов, положень, наказів, інструкцій, правил тощо. Наприклад, постановою Правління НБУ від 13 жовтня 1997 р. затверджено Порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні; постановою Правління НБУ від 7 травня 1997 р. — Положення про порядок реєстрації одержання резидентами кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів; наказом Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 25 лютого 1997 р. затверджений «Порядок виписування та погашення простих векселів, що видаються вітчизняними нафтопереробними заводами у разі поставки на ці заводи нафти суб’єктами підприємницької діяльності — резидентами».

До цієї групи належать також нормативні акти, прийняті асоціаціями та господарюючими суб’єктами (наприклад, рішення Асоціації комерційних банків та локальні акти — статути комерційних
банків, установчі договори, положення про філії, представництва).

У правовому відношенні важливе значення має введення Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. в Україні державної реєстрації відомчих нормативних актів, що здійснюється Міністерством юстиції України (відносно актів, прийнятих центральними органами та управліннями юстиції областей і міст Києва і Севастополя, відносно актів місцевих органів управління). Це правило поширено і на нормативні акти, що видаються НБУ, якщо суб’єктом їх є фізична особа. Державна реєстрація відомчих нормативних актів спрямована на дотримання принципу верховенства закону та забезпечення законності актів відомчого нормотворення, їх відповідності законам, додержання охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні1.

Серйозним недоліком відомчого нормотворення є хибна практика НБУ приймати нормативні акти у формі листів, те­леграм, що протирічить поняттю «нормативний акт» і не передбачено законом як форма існування офіційного документа.

§ 3. Питання вдосконалення
банківського законодавства

Ефективне функціонування банківської системи України бага-
то в чому визначається рівнем її правової основи і неможливе без визначення правового статусу суб’єктів кредитної системи та детального регламентування різних аспектів банківської діяльності. Створення повноцінного банківського законодавства є запорукою належного управління економікою держави, побудови механізму су­часної кредитної системи України і формування правової держави.

Банківська система України функціонує на підставі цілої системи нормативно-правових актів, яка визначається терміном «бан­ківське законодавство». Загалом його можна визначити як систему нормативних актів, що містять норми, котрі регулюють діяльність банків та інших кредитно-фінансових інститутів, а також їх взаємовідносини з клієнтами (відносини при встановленні структури й функцій кредитно-банківської системи, здійсненні основних банківських операцій, питання правового регулювання розрахункових, кредитних, валютних відносин та операцій із цінними паперами, а також організацію банківського контролю за господарською та фінансовою діяльністю підприємств, організацій).

Банківське законодавство являє собою значний масив різнома­нітних за юридичною силою, формою і сферою дії нормативних актів, що мають визначену ієрархічну систему. Згідно з цим банківське законодавство має ряд особливостей.

Перша — це міжгалузевий характер банківського законодавства, адже воно містить норми різних галузей права. Найбільшого значення тут набувають норми конституційного, адміністративного, цивільного та фінансового права. Разом із тим багатогранність самої банківської діяльності дає підстави включати до складу банківського законодавства ще норми кримінального права (наприклад, кримінальна відповідальність за виготовлення, збут фальшивих грошей, цінних паперів та іноземної валюти або за порушення правил про валютні операції), цивільно-процесуального права (наприклад, відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника або порядок стягнення коштів за виконавчими документами з установ, підприємств та організацій) та інших галузей права.

^ Другою особливістю банківського законодавства України є велика кількість нормативних актів, а законів, що регулюють різні аспекти і питання банківської діяльності, дуже мало — лише кілька. В таких країнах, як Великобританія, Німеччина, США, Франція, налічується близько двох десятків законів, що забезпечують функціонування кредитної системи цих країн.

Недостатня кількість законів у цій сфері пояснюється, з одного боку, складною і повільною процедурою їх прийняття, а з іншого, — тим, що банківські відносини надто динамічні. Це вимагає постійно вносити зміни, спрямовані на вдосконалення зазначеної діяльності, що забезпечується оперативним прийняттям підзаконних нормативних актів. Отже, має місце перекіс законодавства в бік відомчих нормативних актів.

Відомчі нормативні акти (постанови, інструкції, положення і правила) видаються на виконання і в межах закону і покликані усунути прогалини в правовому регулюванні банківських суспільних відносин.

^ Третьою особливістю банківського законодавства є те, що основний його масив, як зазначалось, представ­лений відомчими нормативними актами. При цьому деякі державні органи управління спеціальної компетенції (Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку) наділені функціями
нормотворчого характеру і видають підзаконнні нормативні акти, які мають міжвідомчий характер і відображають специфічну сферу їх діяльності, є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб. Аналіз чинного банківського законодавства свідчить: воно ще на етапі розвитку і становлення і неповною мірою відповідає етапу ринкової економіки.

Як відомо, сучасний нормативний вакуум у сфері банківської діяльності зумовлений зміною соціально-політичного устрою і напрямів економічного розвитку країни. Деякі нормативні акти не завжди узгоджуються між собою, інколи навіть протирічать один одному; треба багато ще зробити для поліпшення правового регулювання банківських відносин і побудови кредитної системи.

Серйозним недоліком для регулювання банківських відносин є внесення частих змін до законів невдовзі після їх прийняття, як це мало місце, наприклад, із Законом України «Про банки і банківську діяльність». За 7 років після прийняття у цей Закон було внесено понад 20 змін і доповнень, що зовсім не сприяє стабільності законодавства і негативно впливає на практику його використання суб’єк­тами господарювання.

На стані банківського законодавства негативно позначається і практика неодноразувих змін «правил гри», зокрема прийняття за короткий час різних відомчих нормативних актів з одних і тих самих питань. Так, 24 травня 1993 р. Правління Національного банку України своїм рішенням затвердило положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, а 2 серпня 1996 р. постановою Правління НБУ затверджена нова інструкція «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України». 17 липня 1992 р. Правління НБУ затверджує Тимчасове положення про порядок створення, реєстрації комерційних банків та здійснення нагляду за їх діяльністю, а 27 березня 1996 р. своєю постановою затверджує вже нове Положення про порядок створення і реєстрації комерційних банків.

Важливого значення для розвитку банківського законодавства має концепція розвитку банківської системи України, яка повин-
на містити основні напрями та шляхи вдосконалення банківсь-
кого законодавства. Зокрема, актуальним як у теоретичному, так
і в практичному аспекті є питання його кодифікації. В розробле­ному творчим колективом НБУ проекті концепції розвитку бан­ківської системи України передбачається створити на основі всіх діючих законодавчих і нормативних документів систематизований Кодекс нормативних актів щодо банківської діяльності, постійно підтримуючи його в робочому стані та знайомлячи з ним всі банки України2.

Зважаючи на виняткове значення проблем удосконалення банківського законодавства, представляється необхідним вирішити ряд питань. У плані законодавчої діяльності Верховної Ради України підготовлено пакет законопроектів з питань банківської справи, які мають бути прийняті найближчим часом. У цьому пакеті закони «Про Національний банк України», «Про Раду Національного банку України», «Про комерційні банки», «Про кредити», «Про кредитні спілки», «Про кредитну установу», «Про Ощадний банк», «Про валютне регулювання», «Про банківський нагляд», «Про іпотечний банк», «Про страхування обігу цінних паперів», «Про випуск та використання цінних паперів», «Про Фонд захисту громадян-інвесто­рів на фондовому ринку», «Про інкасацію», «Про безготівкові розрахунки» та ін.

Істотне місце в удосконаленні банківського законодавства займає вирішення на законодавчому рівні таких питань: про банківську таємницю, страхування депозитів та кредитів, про Державну скарбницю України, організацію та порядок роботи банківської системи в особливий період, про систему державного банківського аудиту, відповідальність банків за незаконні банківські операції, про дочірній банк та інші кредитні установи (фінансові та холдингові компанії), про банкрутство і неспроможність кредитних установ, про механізм реорганізації банків, про захист інтересів вклад­ників тощо.

Робота щодо вдосконалення банківського законодавства не обмежується прийняттям лише законів, необхідне й нормативне регулювання окремих сфер банківської діяльності та їх відносин із клієнтами (розрахункових, кредитних, валютних та ін.), формування спеціального механізму реалізації тих чи інших положень у банківській сфері (йдеться про формування кредитно-фінансового інституту трастових операцій, про порядок виконання заставних зобов’язань при неповерненні кредитів, про лібералізацію валютних операцій — переказ іноземної валюти за кордон або залучення іноземних інвестицій, упорядкування засад вексельного обігу, врегулювання інституту арешту коштів банків та ін.).

Поряд із безпосередньо вдосконаленням банківського законодавства складовою частиною цього процесу є здійснення інших
заходів.

Норми банківського законодавства необхідно узгоджувати з нормами інших галузей національного законодавства, тобто враховувати норми актів суміжного законодавства, що виступають основою концептуального характеру.

Відображати в чинному законодавстві міжнародні норми і звичаї, що застосовуються в банківській практиці.

Чіткіше розмежовувати повноваження законодавчих та виконавчих органів у банківській сфері.

Обмежити до мінімуму втручання держави в банківську сферу і намагатись ліквідувати монополізацію НБУ в управлінні кредитно-банківською системою.

Систематично розробляти й видавати центральним банком методичні вказівки та роз’яснення щодо деталізації застосування банківського законодавства чи регулятивних правил.

Створити централізований банк даних, де б накопичува-
лась інформація про фінансовий стан позичальників, про попередню діяльність суб’єктів господарювання, про міжнародних партнерів, що дозволило би зменшити кредитний ризик комерційних банків.

Провести реформування бухгалтерського обліку в поєднанні з удосконаленням аудиторських стандартів та аудиторської практики (зокрема, розробити нормативні документи стосовно реорганізації банківського обліку та звітності в банківській системі).

Отже, чинне банківське національне законодавство в цілому знаходиться на прогресивному напрямі і підпорядковується меті регулювання ринкової системи економіки. Однак найважливішою його проблемою залишається завдання розширення та якісного
розвитку правового фундаменту управління банківською системою і банківською діяльністю і відповідності сучасного національного банківського законодавства міжнародним банківським стандартам.

Удосконалення банківського законодавства сприятиме функціонуванню ринкової економіки, прискоренню формування ефективної банківської системи України.

§ 4. Банківські правовідносини,
їх зміст і склад

Результатом регулюючого впливу норм права на суспільні відносини є перетворення їх у правові відносини. Банківські правовідносини являють собою різновид правових, — це такі суспільні відносини, що встановлюють між учасниками юридичний зв’язок організаційн