Реферат: Продуктивні засоби утворення лексичних одиниць в сучасній англійській мові зміст

Продуктивні засоби утворення лексичних одиниць в сучасній англійській мові

ЗМІСТ


ВСТУП 2

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СЛОВОТВОРЧИХ ЕЛЕМЕНТІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ 5

1.1. Історична ретроспектива словотвору в англійській мові 5

1.2. Елементи продуктивного словотворення в сучасній англійській мові 10

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ СЛОВОТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СКЛАДНИХ І СКЛАДНОПОХІДНИХ СЛІВ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ 15

2.1.Словоскладання в лексиці англійської мови 15

2.2. Складнопохідні слова як основа словоскладання 19

2.3. Складні слова синтаксичного типу 20

2.4.Утворення нових слів у мові за допомогою різноманітних методів 22

ВИСНОВКИ 28

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 30



ВСТУП

Лексичне багатство мови свідчить про рівень розвитку суспільства. З розвитком знань про світ мова невпинно зростає. Її лексичний склад не залишається в одному стійкому вигляді, а постійно змінюється. Необхідно наголосити на тому, що зміни є дуже швидкими. І тому лексичний стан будь-якої мови потребує постійного дослідження – дослідження на певному синхронному зрізі та в діахронії. саме тому лінгвістичні та соціолінгвістичні питання, пов`язані з розвитком, збагаченням словникового складу, завжди були в центрі уваги мовознавців. Дослідження цих питань дає змогу зрозуміти тенденції розвитку мови взагалі, заглянути в її майбутнє, висвітлити проблему "мова та її середовище", яка має важливість не тільки для соціальної, але й для "внутрішньої” лінгвістики.

Динамічний підхід до дослідження словникового складу на певному його зрізі, тобто ідея динамічної синхронії означає насамперед необхідність аналізу процедури та правил формування мовних одиниць. Динаміка мови співвідноситься з принципом похідності мовних одиниць, з трансформаціями, модифікаціями мовного знака [6,с.17]. Відкритий характер лексичної системи в першу чергу пов’язується мовознавцями з „відкритим характером підсистеми похідних слів, з активною дією словотворчих процесів” [6,с.17].

Дослідженням проблем словотвотвору присвячено багато робіт видатних мовознавців, а саме: О.С.Кубрякової, М.Я.Плюща, Г.О.Винокура, Ю.А.Зацного та інших. Як відомо, словотворення розглядається як засіб номінації, як засіб поповнення словникового складу мови новими словами для позначення "виникаючих явищ культури і цивілізації чи його оновлення за рахунок все нових засобів вираження" [1,с.3]. Під словотвором розуміють правила творення мовних одиниць за певними моделями та схемами, систему способів та засобів творення нових слів [9,с.67]. "Слово твориться певною сукупністю стосунків його компонентів (кореня, афіксів) і відношенням одного слова – члена словотворчої системи – до іншого слова тієї самої системи" [8, с.6]. Лексична функція словотвору, підкреслюють мовознавці, принципово еволюційна, вона спрямована на зміну мови . Існує погляд, що словотворення складає не функціональний, а лише еволюційний аспект мови. Воно забезпечує розвиток мови у словниковому плані, але ніяк не бере участь у її функціонуванні. Словотворення повністю і безпосередньо залежить від існуючої системи мови та обумовлене нею. Словотвір виконує важливу роль з точки зору когнітивної лінгвістики, оскільки це процес, цілком орієнтований на комунікацію, на передачу знань про світ, на структурування тих елементів навколишнього світу, які в процесі діяльності суб’єкт виділив і які опанував. Як пише О.С.Кубрякова, похідні слова на відміну від простих не тільки іменують окрему дію, предмет, але й указують на зв’язок, на їх відношення до інших дій, предметів.[28] Тим самим виникає можливість з’єднати новий досвід зі старим, пізнати невідоме через відоме.

^ Актуальність теми: дослідження змін в шляхах, способах та засобах збагачення словникового складу, процесів формування нових дериваційних елементів, які активно відбуваються саме в останні десятиліття; внутрішньомовної мобільності та міграції лексики, що є вирішальними факторами розвитку словникового складу сучасної англійської мови; виявлення конкретних соціальних чинників, які найбільш впливають на ці процеси, розкриття ролі інформаційної революції в лексико-семантичних змінах. Вивченням лексичного складу мови займались З. Н. Вердієва, В. Г. Адмоні, Ф. П. Філін, М. І. Мостовий, Й. Трир та інші.

^ Метою дослідження є розгляд тенденцій розвитку лексико-семантичної системи англійської мови в останні десятиліття, змін у шляхах та способах збагачення словникового складу на базі аналізу словотворчих, семантичних та фразотворчих процесів, іншомовних та внутрішньомовних запозичень на фоні суспільних процесів та явищ. Мета роботи передбачає необхідність вирішення конкретних завдань.

Завдання дослідження:

1. аналіз тенденцій розвитку окремих ланок словотвору і словотворчої системи взагалі;

2. встановлення джерел нових словотворчих елементів;

3. розглядання головних напрямків функціонально-стилістичної мобільності лексики і пов'язаних з нею семантичних змін, механізмів семантичної деривації, аналіз наслідків семантичних зрушень та модифікацій;

4. виділення лінгвістичних та соціолінгвістичних особливостей нової фразеології, встановлення шляхів фразеологізації словосполучень;

5. характеристика іншомовного впливу на словниковий склад англійської мови та джерел запозичень.

Об’єктом дослідження нашої статті є підходи до вивчення словотвору та словотворення в англійській мові. Предметом дослідження є онтологічні та когнітивні напрями до вивчення словотворчих процесів у мовленні.


^ РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СЛОВОТВОРЧИХ ЕЛЕМЕНТІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ


1.1. Історична ретроспектива словотвору в англійській мові

Вивчення словотворчих процесів бере свій початок з часів стародавньої Греції та Риму. Питанням перетворення коротких слів у довгі, більш складні займались такі видатні філософи як Платон та Аристотель. Античне вчення базувалось на матеріалі грецьких та латинських слів. Надалі, словотворчі процеси вивчались у XIX ст. в історичному мовознавстві у плані порівняльного аналізу та у XX ст. у руслі різних галузей мовознавства.

Феномен словотворення досліджувався на матеріалі германських (Єнікеева С.М., Зацний Е.А., Муругова Е.С.), романських (Арутюнова Н.Р., Полянчук О.Б.) славянських (Винокур Г.О, Кубрякова О.С., Улуханов І.С. Шпітько І.М.), тюркських (Байгаріна А.А.), індоєвропейських (Басиров Ш.Р.)мов.

З 60-х років XX століття словотвір в англійській мові стає окремою галуззю лінгвістики завдяки появі праці Марчанда Х.“The Categories and Types of Present-Day English Word-formation ” (1960), яка стала відправною точкою для багатьох науковців для дослідження проблеми словотворення, а сам автор почав вважатись родоначальником сучасної теорії словотвору в англійській мові. У своїй праці Марчанд Х. аналізує всі існуючі питання з вивчення словотвору та ставить низку завдань до подальшого аналізу словотворчих процесів. Основним принципом словотворчої теорії науковця є принцип мотивації, який був заснований ще Ф. де Соссюром. Автор застосовує синхронний та діахроний методи до опису словотворення. Як вже було зазначено, праці Марчанда надихнули багатьох дослідників, таких як Ліпка Л., Кастовський Д. та інш., що спричинило появу чималої кількості досліджень з даного питання.

Словотворчі процеси та механізми словотворення впродовж останніх 50 ти років досліджувались у системі мови загалом , на матеріалі художньої літератури, у текстах різної стильової та тематичної орієнтації, зокрема газетного та наукового стилів, на матеріалі різноманітної термінолексики.

Аналіз теоретичного доробку з теорії словотворення дозволив виокремити такі основні напрями його вивчення: онтологічний та когнітивний.

У кожному з напрямів виокремлюються різні підходи до тлумачення словотвору в англійській мові, що обумовлено вибором предмета вивчення, акцентуацією уваги на тому чи іншому аспекті словотворення та домінуючою лінгвістичною парадигмою.

Так, у межах онтологічного напряму виділяються морфологічний підхід, у рамках якого визначено морфологічні характеристики складників похідного слова як частини мови та як синтаксичного атома, та виявлено способи словотвору такі як: афіксація, словоскладання, скорочення різних типів, конверсія, реверсія, запозичення [58,56,61,62,74].

У руслі морфологічної теорії вивчається продуктивність тих чи інших способів словотвору. Розмежовуються два основних підходи до визначення продуктивності: кількісний [69] та якісний [60].

Так Ароноф М., Дальтон-Паффер С., Каннон Г. розглядають можливість визначення продуктивності словотворчих моделей у діахроному аспекті.

Дем’янова Л. досліджує вплив соціолінгвістичних факторів на продуктивність у словотворенні, а саме вік, стать, освіта, професія, мова, попередній лінгвістичний досвід та інш. [68]

Структурно-семантичний підхід націлений на дослідження структури словотворчих моделей та визначення семантики похідних основ.

У межах даного підходу. виділено мікросистеми словотвірних моделей складних слів із елементом-іменником, розглянуто їх структурні та семантичні характеристики. [55]. Вивчено семантичні та словотвірні відносини як систему у сфері семантично-співвідносних омонімів прикметник-іменник. Виділено способи словотворення іменників в омонімічних парах це - конверсія та суфіксація. [31] Досліджено особливості творення основ англійських префіксальних дієслів у функції економічних термінів шляхом визначення їх структурної, семантичної, прагматичної та функціональної організації. [42]

В основі когнітивного напряму до вивчення словотворення лежить твердження про те, що поява нових слів у мові зумовлена перш за все когнітивним фактором, тобто яскраво вираженою пізнавальною діяльністю людини, спрямованою на адекватне відображення навколишнього середовища й усвідомлення свого місця в ньому, необхідністю найменувати нові об’єкти та явища, які осмислив і вичленив у своїй картині світу її носій. [1, с. 7]

Когнітивна теорія лінгвістики спирається на теорію номінації, згідно з якою процес найменування встановлює зв’язок мовних елементів з фактами навколишньої дійсності, та включає понятійний клас найменування предметів у певну систему мовних знаків, пов’язаних з іменуючим предметом. [29]

Когнітивний напрям започатковано у працях Кубрякової О.С., в яких розроблено прототиповий, ономасіологічний та семасіологічний підходи до аналізу семантики слова.

Безперервний процес творення нових слів у мові – це складний лінгвокогнітивний процес, який відбувається під впливом мовних та позамовних факторів, йде у руслі вже існуючих прототипів, що використовуються по аналогії у відповідності до структурних моделей.

В основу когнітивної лінгвістики покладено ідею прототипу, прототипового образу, прототипових ситуацій, що представляє собою єдину природу мовних та інших когнітивних механізмів та процесів пов’язаних безпосередньо з природою та людиною.

Прототиповий підхід покладена в основу досліджень Кустової Г.І., Кубрякової О.С., Пономаревої О.Б.

Комунікативно-прагматичний підхід до опису словотворення передбачає виявлення та опис особливостей прагматично зумовленого словотворення, а саме вивчення умов, що суттєво впливають на вживання й формування різноманітних смислів, притаманних похідним одиницям у мовленні поряд із установленням сукупності тих прагматично зумовлених факторів, які здійснюють безпосередній вплив на формування й функціонування словотвірних одиниць у різних мовленнєвих актах сучасної англійської мови. Даний пыдхыд застосовується у працях Врабеля .

У рамках нашого дослідження ми звернемось до ономасіологічного підходу до вивчення механізмів словотворення у поетичному мовленні, тому маємо на меті найдетальніше зупинитись саме на цьому підході.

В основі ономасіологічного підходу до аналізу словотвору знаходиться концепт, якому мовець хоче надати назву. В рамках даного підходу розглядаються різні способи, лексичні “шляхи”, за допомогою яких певний концепт отримав номінацію, за схемою “значення – слово”.

Чеський дослідник Штекауер виділяє п’ять ступенів, що проходить концепт задля отримання номінації, Перший - це концептуальний рівень, де концепт аналізується за категорійними ознаками (Субстанція, Дія, Якість або Супутні обставини (місця, часу або способу дії) ) , другий семантичний (аналіз значень), третій рівень – ономасіологічний, де один з семантичних компонентів обирається, як ономасіологічна основа для номінації, четвертий – ономатологічний (за принципом від форми до значення) вибір необхідної морфеми, п’ятий рівень – фонологічний, де форми комбінуються, з дотриманням морфологічних та фонетичних правил. [53, с. 7]

Для того, щоб надати номінацію, треба знайти необхідну мотивацію, це означає, що потрібно аналізувати концепт, тому мовець спирається на асоціативні принципи:

а) розглядає на що схожий концепт у порівнянні з іншими речами (схожість) б) або на що не схожий, порівняно з іншими (контраст) г) розглядає інші концепти, до яких концепт, що має отримати номінацію відноситься (суміжність). Такі принципи були сформульовані ще в античності Аристотелем та є основою ономасіологічної теорії, розробленою та доповненою Грзегою Д., Бленком А.

Згідно з Бленком А. мовець аналізує концепт , який має отримати номінацію, розглядаючи складові елементи, його суттєві під-концепти. Найбільш яскравий підконцепт, який вже асоціюється із словом буде виступати його семантичною основою для словотворення. Семантична різниця між базовим концептом і концептом для номінації потім з’єднається доданням афікса або іншого під-концепта. Бленк А. вважає, що ці відношення між основою, підосновою та новим концептом базується на асоціативному принципі суміжності (modern - postmodern), контрасту (happy - unhappy) та схожості (large - extralarge). [65]

Грзега Д. додає до асоціативних принципів ще два, за допомогою яких мовець може аналізувати концепт а) розглядаючи елементи, з яких він складається (cellular phone) б) можна розглянути зв'язок з іншими словами з одного й того ж концептуального поля, таксономічні відносини. (skirt – miniskirt) Д.Грзега виділяє наступні способи номінації концептів:

а) мовець обирає вже існуюче слово і надає йому нового значення ( glass - glasses семантична зміна).

б) запозичує вже існуюче слово з таким самим значенням з іншої мови або діалекту (запозичення), наприклад trip - voyage (з фр.)

в) створює нове слово з існуючого матеріалу (словотворення) nick+name. [66]

У рамках ономасіологічного підходу проведено словотвірний аналіз неологізмів, встановлено спосіб номінації нових концептів у 40 когнітивних категоріях, які відбивають знання про світ. На шляху від концепту до слова визначено найпродуктивніші способи словотвору, а саме словоскладання, ,семантичну похідність, суфіксацію та деривацію. [1]

Крім того на основі ономасіологічного аналізу проведено комплексний аналіз префіксальної номінації та префіксальних неологізмів сучасної англійської мови у рамках 10 ономасіологічних категорій: заперечення, локативність, фазовість, оцінність, соціативність, контрарність, каузативність, партитивність, ранговість, квантитативність. [35]

Історико-ономасіологічний підхід має на меті проведення комплексного аналізу й системного синхронно-динамічного опису префіксальних неологізмів англійської мови, зафіксованих у лексикографічних джерелах ХХ століття, з точки зору їхньої інноваційної активності, мовної стійкості, категоріальної належності та когнітивно-ономасіологічного моделювання.[45]

Отже, аналіз наукових робіт з проблеми словотвору дозволив виокремити наступні напрями: онтологічний та когнітивний. У рамках онтологічного напряму ми виділили такі підходи: морфологічний та структурно-семантичний. У межах когнітивного напряму ми вирізнили ономасіологічний, комунікативно-прагматичний, прототиповий та історико-ономасіологічний підходи.

Перспективним ми вважаємо вивчення словотворчих процесів в американському віршованому мовленні в лінгвокогнітивному аспекті.


^ 1.2. Елементи продуктивного словотворення в сучасній англійській мові

Виробництво нових лексичних одиниць відбувається по певних словотворчих моделях, що історично склалися в даній мові. При цьому із ключових проблем словотвору є проблема продуктивності моделі або способу словотвору.

До теперішнього часу безперечними встановленими ознаками дериваційних відносин визнані похідність за формою й умотивованість за змістом.

Сучасна англійська мова має у своєму розпорядженні багато способів утворення нових слів, до числа яких відноситься слововивід, словоскладання, конверсія, скорочення, зворотний словотвір, лексично-семантичний спосіб, чергування звуків і перенесення наголосу в слові (фонологічний спосіб) і т. ін. Однак не вісі перераховані способи використовуються однаковою мірою, і питома вага кожного з них у словотворчому процесі неоднакова. Такі способи, як слововивід і словоскладання, дають основну кількість новотворів.

За даними В.М.Іванова, з їхньою допомогою створюється 88% нових слів (з 3000 досліджених слів). Інші ж, наприклад, конверсія, лексико-семантичний спосіб – утворюють нові слова в меншій кількості, і, нарешті, треті, до числа яких можна віднести чергування звуків і переніс наголосу в слові, малопродуктивні й у цей час майже не використовуються, переходячи в розряд історичних способів. У зв’язку із цим, прийнято виділяти:

- малопродуктивні афікси,

- продуктивні,

- афікси, що володіють так званою «абсолютною продуктивністю», тобто такою здатністю слововиводу, при якій афікс має мінімальні обмеження в сфері свого застосування як словотворчий елемент.[24]

Продуктивність, як відомо, є однією з головних характеристик всіляких язикових одиниць. Особливого значення набуває продуктивність, зокрема, при характеристиці словотворчої моделі, що є центральним механізмом у створенні нових слів. Тому що в словотворі поняття продуктивності, крім моделей, поширюється й на афікси, основи, тобто словотворчі елементи, а так само на способи словотвору. Семантика самого слова «продуктивність» дуже широка. Можливо, саме цей факт і став причиною того, що по окремих аспектах цього поняття й навіть по його основних характеристиках єдиної думки серед дослідників не існує.

Важливо відзначити, що в теорії словотвору «продуктивність» має синонімічний термін – «словотворча активність, під якою мається на увазі здатність того або іншого утворення, наприклад, словотворчого елемента, утворювати нові слова. Модель, афікс, основа можуть бути активні у створенні нових слів і, навпаки, можуть бути пасивні, тобто з їхньою допомогою утвориться незначна кількість слів або не утвориться зовсім.

Продуктивними варто вважати такі моделі, за якими на даному етапі розвитку мови утворюються нові слова.

А під продуктивністю відповідно мається на увазі те число слів, що виникло за період існування в мові даного словотворчого афікса, і частотність появи новотворів з даним афіксом у даний відрізок часу.

Повертаючись до відзначеного раніше, варто підкреслити, що слововивід і словоскладання як способи створення нових слів, таким чином, є найбільш продуктивним, а значить основними способами англійського словотвору, і їхнє вивчення, безумовно, буде більшою мірою сприяти виявленню внутрішніх законів та тенденцій розвитку словотворчого процесу.

Іншою своєрідною особливістю англійського словотвору є його переважно іменний характер, на що вказує ряд досліджень. Так, Ч.Поттер відзначає, що перевага використання й утворення в англійському мовленні іменинників у порівнянні з дієсловами й навіть називає це явище, розповсюджене в сучасному слововживанні, noun desease – «захворюванням іменниками». Природно, це накладає свій відбиток і впливає на процес словотвору, у якому іменна номінація переважає над іншими видами номінації. Так, за даними В.Н.Іванова 92% всіх новотворів у дослідженому їм корпусі слів падає на іменний словотвір, інші 8% розподіляються між дієсловом (7%) та іншими частинами мови (1%). Безумовно, наведені дані вимагають подальшої перевірки на більшій кількості матеріалу, але й ці цифри досить переконливо вказують якщо не на остаточні висновки, то на тенденцію розвитку словотворчого процесу.

Іменний характер властивий так само й слововиводу й словоскладанню, досить указати на значну кількість продуктивних моделей імен іменників і прикметників і порівняно обмежене число їх у дієслів, прислівників й інших частин мови.

Таким чином, у загальному плані про активну словотворчу модель, її продуктивності судять звичайно по наявності й кількості створених на її основі новотворів.

Продуктивний словотвір у художній прозі перебуває в повній відповідності із загальними тенденціями продуктивного словотвору сучасної англійської мови. Сучасні англійські й американські прозаїки використовують переважно морфологічні способи словотвору – транспозиції, суфіксацію, словоскладання. Це цілком пояснюється тим, що в основі образа в мистецтві, особливо словесного образа, лежить принцип асоціативності. Для того, щоб на основі асоціативних зв’язків знову створена одиниця мови була усвідомлена читачем як образна, вона повинна бути створена на основі звичних і легко пізнаних читачем моделях мови (у нашому випадку словотворчих моделях).

У більш широкому плані такі спостереження можуть служити непрямим показником соціального статусу художньої літератури в суспільстві. Сучасна художня проза, являючи собою дотепер потужний шар друкованої літератури розвиненого народу, безсумнівно, є переконливим матеріалом, джерелом відомостей про активність, продуктивність, універсальність словотворчих моделей і засобів мови, про шляхи їх розвитку, еволюції. Словотворчі тенденції художньої прози в цілому перебувають у руслі словотворчих тенденцій загальнолітературної мови.

З іншого боку, незважаючи на багатство, розмаїтість й оригінальність лексичних новотворів, представлених у художній прозі, практично жоден з них надалі не став фактом язикової системи, залишаючись фактом мовлення, словом на один раз.

 
^ РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ СЛОВОТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СКЛАДНИХ І СКЛАДНОПОХІДНИХ СЛІВ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ


2.1.Словоскладання в лексиці англійської мови
Словоскладання – це один з найпродуктивніших способів творення слів. Цей тип словотвору вирізнявся своєю активністю ще в давньоанглійський період, але не втратив своєї продуктивності і на сучасному етапі розвитку англійської мови, про що свідчить значна кількість неологізмів. Композити постають одним з основних засобів економії у мові і мовленні, а знання найбільш частотних і продуктивних словотвірних моделей складних слів надає можливість збагатити словниковий запас мовця.

Орієнтація лінгвістичних досліджень на вивчення можливих шляхів збагачення словникового складу англійської мови сприяє тому, що словоскладання як один з основних способів словотвору є об’єктом численних досліджень. Особливо пильну увагу цей спосіб словотвору привернув у 70–80-х роках ХХ ст. Це можна пов’язати із загальним розвитком лінгвістики в цей період і з тим значним прогресом, який у ній був досягнутий. Дуже важливими для теорії словоскладання виявилися нові стимули, викликані формуванням лексичної граматики і уточненням позицій лексикалізму, а також широким зверненням до проблем структури слова [27,с. 56].

Розгляд питання про структуру складного слова став одним з центральних у працях зарубіжних і вітчизняних науковців. Вони намагалися дати відповідь на питання, як формується структура слова і від яких факторів залежить її формування. Дослідження у цьому напрямку ускладнювалися тим, що словоскладання займає проміжне положення між морфологічним і синтаксичним способами сполучення одиниць мови та має риси обох способів [76, с. 146–147].

Приблизно до середини 70-х років основна увага науковців була спрямована на виявлення спільності слова і словосполучення, на синтаксичну інтерпретацію складних слів, а самі складні слова стали незмінним об’єктом трансформацій, номіналізацій та інших структурних перетворень, об’єктом пошуків переважно структурної (не семантичної) відповідності складного слова словосполученню; особливо велика увага приділялась питанням внутрішнього синтаксису, виведенню значення складного слова з його складу, правилам згортання речень у складні слова, правилам номінації [34,с. 8–9].

Домінуючим напрямом дослідження у галузі словоскладання став синтаксичний підхід. Головним положенням цього напряму дослідження є твердження, що в основі кожного складного слова лежить згорнута синтаксична конструкція – словосполучення або речення, тобто структурні взаємовідношення компонентів композитів (основ слів) є близькими до лексико-граматичних взаємовідношень слів, які входять у синтаксичні словосполучення або речення.

З. А. Харитончик вважає, що складні слова, як правило, виникають на основі синтаксичних конструкцій як заміна синтаксичного цілого [50, с. 182]. Майже кожна модель складного слова має своє синтаксичне джерело, яке перетворюється у акті деривації: аналітичне найменування перетворюється на синтетичне, декілька-слівне найменування універбалізується і перетворюється на найменування-слово. У результаті таких перетворень між синтаксичним джерелом і складним словом виникає дистанція, яка впливає, головним чином, на семантичні властивості одиниць [26, с. 9].

Розгляд складних слів з точки зору синтаксису був одним з головних напрямів дослідження у словоскладанні протягом декількох десятиліть. Безумовно, цей підхід має під собою вагоме наукове підгрунтя, але багато вчених звертають увагу на його вади. О. Д. Мєшков зауважує, що синтаксичне трактування словоскладання, тобто аксіоматичне приписування складним словам синтаксичних структур, які нібито неодмінно породжують їх і лежать у їх основі, не тільки не допомагає виявити характер смислової структури складного слова, часто спираючись на штучно складені структури, але й нерідко викривляє характер номінативної сторони слова. При синтаксичному трактуванні складного слова ігнорується особливий характер смислової структури складного слова – його імпліцитність і еліптичність – властивості, особливо характерні для англійського словоскладання [34, с. 41–43].

О. С. Кубрякова також вказує на основні недоліки синтаксичного підходу. Вона зазначає, що він приховує і стирає відмінності між складним словом і реченням, цей підхід не може описати обмежень на створення складних слів через нехтування нетотожністю функцій складного слова і речення. Крім того, реченням не притаманні функції субкатегоризації понять, означення нових реалій і граничної семантичної компресії у змалюванні деяких фактів, реалій та явищ. Але саме такими є функції складних слів. [27,с.64]

Словоскладання – це особливий не тільки за своєю структурою, але й за змістом спосіб номінації, який, у принципі, не зводиться до синтаксичних закономірностей, а складні слова принципово не зводяться до словосполучень, синтагм та інших синтаксичних одиниць. Це, у свою чергу, слугує достатньою підставою для аналізу значення складного слова не тільки у термінах синтаксису, а й у термінах семантики. Розгляд складних слів з точки зору їх значення О. Д. Мєшков називає семантикозорієнтованим словоскладанням. Він вважає, що цей підхід повинен, в основному, бути спрямованим на вивчення формування складного слова в акті номінації та на вивчення смислової структури складного слова з усіма факторами, які визначають цю структуру [34, с. 31–32]. Ґрунтовно вивченням значення слів взагалі та значенням складних слів зокрема займаються лінгвістична семантика і когнітивна лінгвістика.

Прагмалінгвістичний напрям у вивченні словоскладання пов’язаний зі встановленням певних «максим», аналогічних конверсаційним постулатам Грайса. Одним з них є постулат про прагнення мовця, по можливості, зменшити складність поверхневої структури мовного виразу і, навпаки, збільшити кількість інформації, яку він хоче передати слухачеві. Звернення до складних слів може при цьому знайти своє пояснення в тому, що в невеликому за розміром знакові може бути сконцентрований значний зміст [27, с. 66].

Підтвердження цієї думки знаходимо і у Г Б. Антрушиної. Вона вважає, що такий тип словотвору, як словоскладання, слугує для полегшення спілкування. Більшість складних слів – це виразні та яскраві слова. Вони – лаконічні, тобто поєднують в одному слові ідею, яку, в іншому випадку, треба було б передати цілим словосполученням: наприклад, The hotel was full of week-enders та The hotelwas full of people spending the weekend there [57, с. 84].

О. С. Кубрякова у своїх дослідженнях доводить, що поява знака завжди відображає прагнення замінити одну сутність іншою таким чином, щоб полегшити цим ментальні або ж розумові процеси у людській свідомості. Заміщаючи за допомогою мовного знака складні або розгорнуті когнітивні структури, ми отримуємо можливість оперувати ними у нашій свідомості з більшою легкістю, оскільки підставляємо на їх місце один єдиний символ [30, с. 421].

Словоскладання у сучасній англійській мові – це особливий та своєрідний спосіб творення слів, що характеризується певними ономасіологічними і комунікативними завданнями і функціями, які детермінують призначення, специфіку і місце складних слів у загальній системі мови [50, с. 185].

Словоскладання є одним з найпродуктивніших способів творення слів, саме тому дослідження у цій галузі ніколи не втрачають актуальності.

^ 2.2. Складнопохідні слова як основа словоскладання

Незважаючи на постійний інтерес вчених до проблем словоскладання, деякі питання і сьогодні залишаються невирішеними. Дискусійним питанням у класифікації за структурою безпосередньо складових у складному слові є проблема трактування складнопохідних слів як різновиду складних.

Це питання належить до кола проблем, які не отримали однозначного розв’язання в англійській лексикології. На думку І.В. Арнольд, складнопохідні слова не належать до складних, оскільки один з компонентів складного слова не зустрічається як вільна форма, що не відповідає її визначенню складного слова, як такого, що складається щонайменше з двох основ, які зустрічаються у мові як незалежні форми [58, с. 36].

Деякі науковці вважають належність складнопохідного слова до класу складних слів доцільною та обґрунтованою. Так, наприклад, Г. С. Кириченко зазначає, що утворення складнопохідної одиниці відбувається у результаті одночасної дії словоскладання і суфіксації [23, с. 9]. Г. Л. Лук’янова визначає складнопохідне слово, як таке, що складається щонайменше з двох кореневих морфем та дериваційного афікса, що відноситься до всієї одиниці [72, с. 36]. До цього розряду складних слів відносяться також композити, утворені в результаті процесу конверсії.

У сучасній англійській мові складнопохідні слова набувають все більшої активності. Визначено чотири групи складнопохідних слів, у залежності від викори-станих дериваційних засобів та природи першого компонента:

1) складнопохідні прикметники, утворені за моделями (Adj+N)+ed, (Num+N)+ed, (Ven+N)+ed, (N+N)+ed: cool-headed, one-armed, broken-hearted, raven-haired;

2) складнопохідні іменники, утворені за моделями (Num+N)+er, (Adj+N)+er, (N+N)+er: a threewheeler, a backbencher, a palm-greaser;

3) похідні складні слова (іменники та прикметники), утворені за допомогою процесу конверсії за моделлю (V+Adv)+conversion: a takeaway, a wind-up, crackdown (plans), sell-out (crowd);

4) похідні складні дієслова, утворені на підставі конверсії за моделями (Adj+N)+conversion, (N+N)+conversion: to blacklist, to tip-toe.

Важливою рисою складнопохідних слів є їх здатність бути базою для утворення інших слів: pig-headed – pig-headedness, house-proud – house-proudness. Участь складних слів у подальшомусловотворі підкреслює їх роль у збагаченні словникового складу мови. Отже, цей спосіб словотворення є перспективним у зв’язку з появою великої кількості слів цього типу у сучасній англійській мові.

^ 2.3. Складні слова синтаксичного типу
Особливий клас англійських композитів представлений складними словами синтаксичного типу. Синтаксичний спосіб словотворення, який виник на початку новоанглійського періоду, значно активізується на сучасному етапі розвитку англійської мови. Багато науковців пишуть про посилення тенденції до збільшення вживання багатокомпонентних комбінацій і досліджують природу складних слів синтаксичного типу [15, с. 15; 11, с. 160; 20, с. 31].

П.В. Царьов зазначає, що слова-фрази представляють собою утворення, що займають проміжну позицію між словами і реченнями. За своєю структурою – це речення розповідні, питальні, наказові, за своєю ж функцією і значенням – це складні слова, які відповідно відрізняються від речень (наприклад, порядком розташування, почасти смислом, графічно, наявністю дефіса між словами – членами такого складного утворення) [49, с. 8]. Н.С. Дементьєва наголошує, що графічне оформлення дефісом багатокомпонентних лексичних одиниць слугує ознакою часткової або повної лексикалізації відокремленого словосполучення (речення) [15, с. 17].

А. В. Ребрій визначає багатокомпонентне (фразове) словоскладання як «з’єднання декількох (трьох і більше) базових морфем на основі процесу універбалізації, тобто переходу синтаксичних конструкцій у ранг складних слів» [43, с. 131].

Складні слова, утворені компресією словосполучень і речень у результаті синтаксичного зміщення без змін їх компонентного складу, Т. І. Арбекова називає компресивами. Вона також підкреслює, що зазвичай більшість таких одиниць є індивідуальними авторськими утвореннями, які використовуються для надання мові образності і новизни [3, с. 23–24].

Зауважимо, що більшість складних слів синтаксичного типу не реєструється словниками і є оказіональними утвореннями, що вживаються зі стилістичною метою, але деякі з них входять до складу словників: devil-may-care – «нерозважливий, безтурботний», happy-go-lucky – «безтурботний, спокійний, веселий», good-for-nothing – «непотрібний; негідник, нероба», state-of-the-art – «сучасний, такий, що відповідає останнім досягненням», do-it-yourself – «саморобний, зроблений власноруч». Як зазначає О. М. Бортничук, такі складні слова є результатом процесу поступової семантичної ізоляції і структурного злиття вільних словосполучень [11, с. 160].

Більшість слів синтаксичного типу виникає на базі фразових означень, які узуалізуються як прикметники: poor-old-man (routine), not-so-subtle (way), sober-as-a-judge (friend), rare-as-gold-dust (smiles). Найпоширенішою групою складних слів цього типу у матеріалі дослідження є прийменникова група, коли компоненти складного слова з’єднані між собою за допомогою прийменника: bill-of-fare,haddock-in-milk, left-to-right (splash), son-of-a-gun, matron-of-honour, pumpkins-to-carriages (tale), doorto-door (fundraisers), hand-to-hand (fighting), face-to-face (meetings), right-of-centre (think-tank).

Особливе місце серед лексикалізованих синтаксичних груп займають координативні складні слова. Конструкція такого типу складається з двох рівноправних елементів, поєднаних сполучником and. Важливо зауважити, що при утворенні складних слів цього типу можуть поєднуватися різні частини мови: cat-and-mouse (routine), hearts-and-roses (proposal, law-and-order (rhetoric), bread-andbutter; black-and-white (photograph); hit-and-miss (approach), pay-and-display (ticket); hit-and-run (death girl), smash-and-grab (tactics), buy-and-hold (investors); his-and-hers (unity).

Слова синтаксичного типу є суто англійським способом словотворення. Такі слова набувають оказіональної цілісності і виступають у реченні як означення, часто бувають експресивними багатокомпонентними епітетами [3, с. 45]. Увагу привертають складні прикметники, що утворюються за рахунок компресії цілих речень без зміни їх компонентного складу. Компресиви цього типу є авторськими утвореннями і вживаються переважно у художній літературі для надання тексту образності і виразності: She smiled back at him and, adopting the I’m-pretending-I-like-and-respect-youbut-really-I-think-you’re-a-rattle-head expression she invariably used when dealing with tax inspector, shesaid «Yes, a bath followed by an early night is just what I need».

Вживання великої кількості лексикалізованих синтаксичних груп в атриб