Реферат: Шевченківські лауреати в галузі літератури – наші земляки Біобібліографічний вісник для юних книголюбів віком від 12 до 14 років Черкаси, 2011

Управління культури Черкаської облдержадміністрації

Комунальний заклад “Обласна бібліотека для дітей»

Черкаської обласної ради


Шевченківські лауреати

в галузі літератури – наші земляки


Біобібліографічний вісник

для юних книголюбів

віком від 12 до 14 років


Черкаси, 2011

Історія Шевченківської премії починається з 1961 року.

Спочатку це була Республіканська премія імені Т. Г. Шевченка, заснована 20 травня 1961 року Постановою Ради Міністрів УРСР. Нею нагороджували видатних митців за високоідейні й високохудожні твори та роботи у галузі літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва та кінематографії.

Першими Диплом та Почесний знак лауреата 9 березня 1962 року отримали Павло Тичина, Олесь Гончар в галузі літератури і Платон Майборода в галузі музики.

Від 23 квітня 1969 року Республіканська премія отримала назву «Державна Премія УРСР імені Тараса Шевченка».

22 червня 2000 року, згідно з Указом Президента України № 808/2000, найвища нагорода України в галузі культури набула нового статусу: «Національна премія України імені Тараса Шевченка».

Серед лауреатів в галузі літератури є і наші славні земляки. Про них, юні друзі, і розповідає біобібліографічний віcник, який ви тримаєте в руках.
^ Бажан Микола Платонович


Поет і перекладач, літературознавець і критик, державний і громадський діяч, енциклопедист і видавець, Герой Соціалістичної Праці, лауреат двох Державних премій Союзу РСР, Державних премій України, народний поет Узбекистану, академік, заступник голови Ради Міністрів УРСР в 1943– 1948 роках, голова урядових комісій з охорони пам’яток історії та культури України в 1945–1948 роках, голова Спілки письменників України 1953–1959 р., головний редактор «Української Радянської Енциклопедії» (нині вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. Бажана) протягом 1958–1983 р. І все це одна людина – Микола Платонович  Бажан. Він народився 9 жовтня 1904 року в Кам'янці-Подільському в сім’ї генерала-топографа. А виріс Микола Бажан в Умані, про яку пам’ятав і згадував все своє життя. Навчався спочатку в Умані, а потім – у Києві. Там познайомився з М. Семенком, захоплювався футуризмом та конструктивізмом. Найголовніше й найцінніше, що встиг створити Бажан протягом цього десятиліття, – книжки поезій “17-й патруль” , “Різьблена тінь”, “Будівлі”, “Дорога”, підсумкова збірка “Поезії”, велика історична поема “Сліпці”.

Пізніші поеми вже творив зламаний, поставлений на коліна митець, який змушений був оспівувати сталінські п’ятирічки й самого "батька всіх народів". За них поет отримує дві сталінські премії, орден Леніна, орден Червоного Прапора, орден Червоного Трудового Прапора, стає членом Президії Верховних Рад СРСР і УРСР, членом Академії наук, речником радянської делегації в ООН, віце-прем'єром України, нарешті, членом ЦК партії. В лютому 1941 року вперше в історії КПУ на київському партактиві звіт на конференції ВКП(б) робить не перший секретар ЦК КПУ (тоді Микита Хрущов), а Микола Бажан.

Разом з тим надалі основний творчий доробок Бажана не у власній поезії, а в перекладах. Це, насамперед, незрівнянний переклад класики грузинського середньовіччя – “Витязь у тигровій шкурі” Шота Руставелі (1937).

Під час Великої Вітчизняної війни він редагував газету "За радянську Україну".

Після війни Бажан створив низку книг мемуарної, історико-культурної та публіцистичної тематики. Уявний епізод із життя Шевченка став основою його вірша “Зустріч біля брами” з циклу “Біля Спаської вежі” (1952).

В літературній спадщині Миколи Бажана – сценарій художнього фільму за поемою Тараса Шевченка “Катерина” (1937–1963, не втілений у кіно), статті про поета: “Поет – народу” (1938), “Шевченко – з нами!” (1942), “Всенародна слава Кобзареві” (1961).

У 1961–64 роки Микола Бажан, очолюючи Урядовий республіканський Шевченківський комітет з відзначення 100-річчя від дня смерті і 150-річчя від дня народження Шевченка, відкрив вступним словом Міжнародний форум діячів культури, що відбувся в Києві 1964 року в рамках ювілейних заходів.

У 1965 році став Шевченківським лауреатом за поему «Політ крізь бурю».

З ініціативи і під керівництвом Миколи Бажана, як головного редактора Української радянської енциклопедії (УРЕ), було створено і видано 2-томний “Шевченківський словник” – перше в колишньому СРСР енциклопедичне видання такого типу.

Помер Микола Платонович Бажан 23 листопада 1983 року в Києві. Похований на Байковому цвинтарі. 1984 року на честь поета названо проспект у Києві. На будинку по вул. Терещенківська (в радянські часи – Рєпіна), 5, де він мешкав з 1944 по 1983 роки, встановлено меморіальну дошку.


^ Твори Миколи Бажана


Бажан, Микола.  Вибрані твори у 2-х т. Т. 1 [Текст] : вірші та поеми / М. Бажан ; авт. вступ. ст., комент. і прим. Н. Костенко; укладачі: Н. Костенко, А. Слободяник; редкол. Д. Павличко та ін. – К. : Укр. енцикл., 2003. – 605 с.


Бажан, Микола.   Вибрані твори у 2-х т. Т. 2 [Текст]: переклади / М. Бажан ; Укл.: Н. Костенко, А. Слободяник; комент., прим. Н. Костенко; упорядн.-ред. М. Зяблик . – К. : Укр. енцикл., 2004. – 605 с


Бажан, Микола Платонович.   Політ крізь бурю [Текст]: вибрані твори / М. Бажан; вступ. сл. І. Дзюби; упоряд. та післямова М. Сулими. – К. : Криниця, 2002. – 605 с. : фотогр. – (Бібліотека Шевченківського комітету).


Що читати про Миколу Бажана


   Бажан Микола Платонович [Текст] // Шевченківські лауреати 1962-2001 : енцикл. довідник / авт.-упоряд. М. Лабінський; вступ. слово М. Дзюби. – К., 2001. – С.31-34.


Велетень, поставлений на коліна [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://imi.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=19370


Голобородько, Я.  Поет як символ зміни епох [Текст]: життєві й творчі устремління Миколи Бажана / Я. Голобородько // Укр. літ. в загальноосвітній шк.. – 2006.– № 2. – С.2-3.


Микола Бажан [Текст]: // Дивосвіт "Веселки": антол. л-ри для дітей та юнацтва : в 3 т. Т. 2 : українська література / упоряд. та біобібліогр. довідки Б.Й. Чайковського [та ін] ; худож. оформ. М. Пшінки ; упоряд. фотоілюстр. В. І. Зайцевої. – К., 2005. – C. 240.


Жулинський, Микола.   Життєтворні знаки Миколи Бажана [Текст] / М. Жулинський // Урядовий кур’єр. – 1999. –11 груд. – С.6-7.


Карбованих слів володар [Текст]: Микола Платонович Бажан // Все для вчителя. – 1999. – №17-18. – С.18.


Лавриненко Ю. Микола Бажан [Текст] / Ю. Лавриненко // Українське слово: хрестоматія укр. літ. та літ. критики XX ст. У 3-х кн. Кн. 2. / упоряд. В. Яременко; худож. оформл. В.Мельничука. – К., 1994. – 468 – 473.


Лавріненко, Ю. А.  Розстріляне відродження [Текст]: антологія 1917-1933: поезія-проза-драма-есей / Ю. А. Лавріненко; упоряд., передм., післямова Ю.Лавріненко; післямова Є.Сверстюка. – К., 2001. – С. 268-273.


   



Микола Панасович Воробйов

Наш земляк ^ Микола Панасович Воробйов – один із фундаторів літературного об’єднання «Київська школа поезії» та один із лідерів андеґраунду «сімдесятників». Він народився 12 жовтня 1941 р. у с. Мельниківка Смілянського району. Вчився у Чигиринському технікумі бухгалтерського обліку. Саме звідти почав надсилати свої вірші до «Молоді Черкащини», де на поетичні спроби скромного провінціала звернув увагу Василь Симоненко. Потім було навчання в Київському університеті імені Тараса Шевченка, нелегкі роки гонінь за неприхований патріотизм і небажання жити за циркулярами і вказівками згори. Його цькували, не брали на роботу, затримували і робили обшуки у помешканні. Найчастіше працював сторожем або двірником. Але завжди писав, бо цього вимагала його неспокійна душа.

Друкуватись почав після двох десятиліть замовчування у середині 1980-х років.

За збірку поезій «Верховний голос» (1992) нагороджений премією ім. Тичини, за збірку «Іскри в слідах» (1994) – премією «Благовіст», за збірку поезій «Слуга півонії» (2004) – Шевченківською премією.

Твори М. Воробйова перекладені на англійську, португальську, німецьку, сербсько-хорватську, румунську, польську, російську, грузинську мови. Поет брав участь у мистецьких виставках; персональна – в Торонто (1992).
^ Самобутня творча особистість Миколи Воробйова мала неабиякий вплив на наступні поетичні покоління. Твори письменника Воробйов, М.П.    Зелені трав'яні зайчики [Текст]: вірші / М.П. Воробйов.; худож. Н. та О.Коваль. – К. : Веселка, 1991. – 24 с. : іл. Воробйов, М.П. Іскри в слідах [Текст]: поезії / М. П Воробйов. – К. : Укр.письменник, 1993. – 159 с. Воробйов, М.П. Лугова криничка [Текст]: ліричні мініатюри / М.П Воробйов; Худож. О. Касьяненко. – К. : Веселка, 1987. – 16 с. : іл. Воробйов, М.П. Прогулянка одинцем [Текст]: вірші / М.П. Воробйов; худож. В. Гайовий. –К.: Молодь, 1990. – 144 с. : іл. ^ Документи про письменника
  Андрусяк, І. Par exellence  [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://dyskurs.narod.ru/PAREXELLENCE.htm


Визначено лауреатів Шевченківської премії [Текст]: // Літературна Україна. – 2005.– 24 лют. – С.1.


Микола Воробйов // Гілочка [Текст] : письменники Черкащини – дітям / упоряд. В.Поліщук.– Черкаси, 2002. – С. 39-40.


Про Національну премію України імені Тараса Шевченка [Текст]:: Указ Президента України, 8 берез. 2005 р.// Урядовий кур'єр. – 2005.– 11 берез. – С.2.


Серпень [Текст] : 55 укр. поетів / упоряд., пер., передм. та прим. Р.Чілачави. – К. : Голов. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001. – 558 с. : іл
Снєт, А.   Покоління сімдесятників [Текст]: Київська школа поетів: Василь Голобородько, Віктор Кордун, Михайло Григорів, Микола Воробйов / А. Снєт // Укр. мова та літ. – 2008.– №13-16. – С.22-36.  Тясминський, А.   Шевченківський лауреат, якого відкрив Василь Симоненко [Текст] / А. Тясминський // Черкаський край. – 2009. – 29 січ. – С.6. Шквар, Г.   Лауреатом шевченківської премії став наш земляк [Текст] / Г. Шквар // Черкаський край. – 2005. – 11 берез. – С.2.


Борис Андрійович Деркач


Борис Деркач народився 7 жовтня 1929 р. у с. Нехайки Драбівського району. У 1931 р. родина переїхала до Києва. 1941 року разом з матір’ю був евакуйований до м. Чимкент Південно- Казахстанської області, після звільнення України в 1944 р. повернувся до Києва, де продовжив навчання в середній школі, а 10-й клас закінчив у с. Нехайки.

Навчався в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка на філологічному факультеті. Після закінчення аспірантури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР 1956 року захистив кандидатську дисертацію “Драматургія І.А. Крилова”. Працював молодшим, а з 1960 р. – старшим науковим співробітником Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, з 1964 р. – ученим секретарем цього ж інституту. У другій половині 1973 р. Б.А. Деркач очолив відділ української дожовтневої літератури й керував ним до 1981 р. В 1975 році захистив докторську дисертацію. З 1973 по 1978 р. був членом редколегії журналу “Радянське літературознавство”, з 1978 р. – член редакційної ради видавництва “Дніпро”, заступник голови редколегії видання “Літературна класика” в 70-ти томах. З березня 1994 р. – у відділі шевченкознавства (тоді – група ШЕ) провадив тему зв’язків творчості Шевченка з українською та російською літературами.

Перу вченого належать літературні портрети “Степан Васильченко” (1957), “І.А. Крилов /З історії російсько-українських взаємин” (1969), “Євген Гребінка” (1974), монографії “Перекладна українська повість 17–18 ст.” (1960), “Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі” (1977), “Леонід Глібов: Життя і творчість” (1982), “П.П. Білецький-Носенко: Життя і творчість” (1988), понад сто публікацій у збірниках та журналах, “Шевченківській енциклопедії: В 4-х тт.”. Б.А. Деркач багато працював як текстолог – ним підготовлені й прокоментовані “Повне зібрання творів І. Котляревського” (1969), “Літературні твори Г.С. Сковороди” (1972), “Українська дожовтнева байка” (1966), “Українські поети-романтики 20–40-х років” (1968). Б.А. Деркач був заступником голови редколегії “Зібрання творів” І. Франка у п’ятдесяти томах, редактором окремих томів. Як автор розділів брав участь у підготовці “Зібрання творів” С. Васильченка в чотирьох томах; у написанні “Історії української літератури” у двох томах (1987. – Т. 1), “Історії української літератури 19 ст.” у трьох книгах (1995. – Кн. 1), “Історії українсько-російських літературних зв’язків” у трьох томах (1987. – Т. 1).

Б.А. Деркач був удостоєний Державної премії Української РСР ім. Т.Г .Шевченка, нагороджений Почесною грамотою Президії Національної академії наук України.

Документи про письменника


Деркач Б.А. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://taras-premia.org.ua/?fname=1134562874&level=2&templ=t1&o_st=o1 Борис Андрійович Деркач: некролог [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.slovoichas.in.ua/_private/arhiv/2007/2007.12.13.htm  Микола Деркач [Текст] // Шевченківські лауреати 1962-2001 : енцикл. довідник / авт.-упоряд. М. Лабінський; вступ. слово М.Дзюби. – К. : Криниця, 2001. – С. 134-135. Дзеверін Ігор Олександрович Лауреат Шевченківської премії, доктор філологічних наук, професор, академік АН УРСР Ігор Олександрович Дзеверін родом з м. Драбів. Він народився 5 листопада 1929 р. Закінчив філологічний факультет Львівського університету (1955 р). Свої перші кроки в науці зробив під пильним батьківським наглядом і добрим оком М. Рильського, М. Гудзія. Роки праці поруч з ними сприяли становленню працьовитого критика. Працював директором інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР, головним редактором журналу "Радянське літературознавство". Ігор Олександрович ніколи не залишався в рамках чистої науки. Він писав цікаві гострі статті, виступав на літературних зібраннях і форумах. Автор праці "Остап Вишня" (1957). Кожну доручену справу доводив до кінця, працював з повною віддачею всіх душевних і фізичних сил. У 1988 році став лауреатом Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (разом ще із сімома вченими) за наукову редакцію, підготовку текстів та упорядкування Зібрання творів Івана Франка в 50 томах. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, "Знак Пошани" та медалями. Помер 12.лютого 2001 року. Документи про письменника Дзеверін Ігор Олександрович [Текст] // Шевченківські лауреати. 1962–2001: Енциклопедичний довідник. – К., 2001. – С. 135 –136. Жулинський М.Г. Дзеверін Ігор Олександрович [Текст] // Українська літературна енциклопедія. – Т. 2. – К., 1990. – С. 54. Ігор Дзеверін [Текст] // Шевченківські лауреати 1962-2001 : енцикл. довідник / авт.-упоряд. М. Лабінський; вступ. слово М. Дзюби. – К., 2001.– С. 135 –136. Лисенко В. Ігор Дзеверін [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://slovoichas.in.ua/_private/istorija/dzeverin.htm Жур Петро Володимирович
Уродженець Черкащини Петро Жур більшу частину життя мешкав за межами України, але ніколи не поривав з нею і, можливо, це визначило його зацікавленість творчістю геніального земляка – Тараса Шевченка.

П. Жур народився 13 жовтня .1914 року в с. Гарбузин, Корсунь-Шевченківського району . З кінця 1930-х років він служив у армії й водночас набував досвіду в журналістській праці. Навчався в Ленінградському університеті, але студії перервала війна. Університет закінчив 1950 року. Працював редактором ТАРС та понад тридцять років був відповідальним секретарем і заступником головного редактора журналу «Звезда». Журналістську роботу він постійно поєднував з науково-дослідницькою, поглиблено вивчав життєвий та творчий шлях Шевченка і його оточення в Петербурзі, в Україні, Приураллі, Оренбурзі, Мангишлаку.

Наслідком глибоких літературних та архівних пошуків, подорожей шляхами Шевченка стали його численні наукові розвідки, а згодом – талановиті, яскраві документальні книжки.

Перебування поета в Петербурзі представлено у його книжці «Шевченківський Петербург» (1964,1972). Подорожам Т. Шевченка Україною П. Жур присвятив три книжки: «Літо перше» (1979), «Дума про Огонь» (1985, 1989), «Третя зустріч» (1970). Перебування Шевченка в Києві докладно і багатогранно розкрите ним у книжці «Шевченківський Київ» (1991). А підсумком багатолітньої наукової праці стало монументальне видання «Труди і дні Кобзаря» (1996, 2003). Уже в останні дні життя в Києві П. Жур завершив нову книжку – «Шевченківський Корсунь», видану посмертно у 2003 році.

Петрові Журу, талановитому поетові, належать численні переклади на російську мову творів багатьох українських поетів – Лесі Українки, Павла Тичини, Максима Рильського, Миколи Бажана, Володимира Сосюри, Андрія Малишка, Дмитра Павличка, Івана Драча та інших.
Петро Жур – один із ініціаторів і активних творців першої української Шевченківської енциклопедії. За роботу над нею у 1980 році він був удостоєний премії імені Тараса Шевченка. Багато уваги Петро Жур приділяв справі вшанування і увічнення пам’яті Кобзаря. Опікувався спорудженням пам’ятників, роботою Шевченківських закладів, був одним із найактивніших організаторів Шевченківських свят у місті на Неві.

^ Твори письменника:


Жур, П.В.  Літо перше [Текст]: з хроніки життя і творчості Тараса Шевченка / П.В.  Жур; худож. В.Кононенко. – К. : Дніпро, 1979. – 278 с. : іл.


Жур, П.В.  Труди і дні Кобзаря [Текст] / П.В.  Жур; вступ. ст. М. Павлюка. - К. : Дніпро, 2003. - 518 с. : порт. - (Бібліотека Шевченківського комітету). - б.т. –

Жур П.В. Труды и дни Кобзаря [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/shevchenko/litzhur.htm

Жур, П.В. Дума про огонь [Текст]: з хроніки життя і творчості Т.Шевченка. - К. : Дніпро, 1985. - 433 с. : портр.


Документи про письменника

^ Бородін В. Жур Петро Володимирович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kobzar.info/today/about/2003/07/23/746.html
Жур Петро Володимирович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Zhur_P&abcvar=8&bbcvar=23

Петро Жур [Текст] // Шевченківські лауреати 1962-2001 : енцикл. довідник / авт.-упоряд. М. Лабінський; вступ. слово М. Дзюби.– К. , 2001. – С.167-168.


Поліщук В.Т.    Шевченкініана земляків Кобзаря / В. Т. Поліщук // Педагогічний вісник. –2009. – №1. – С.22 – 23. 

^ Шевченківська скарбниця [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrainaforever.narod.ru/shevchenkoskarb.html


Захарченко Василь Іванович


Серед Шевченківських лауреатів є ще один письменник, чий життєвий і творчий шлях пов’язаний з Черкащиною. Це Василь Іванович Захарченко.

Він народився 13 січня 1936 року у селі Гутирівка поблизу Полтави в селянській сім’ї. Вийшовши з глибин народного життя, він приніс у літературу розуміння його справжньої суті.

Ще в шкільні роки майбутнього письменника зачарувало правдиве поетичне слово Олеся Гончара, що стало для нього вогником, який освітив молоду душу, котра прагла творчості. Пізніше йому світили в літературі, за його власним висловом, «три Григорії — Косинка та два брати Тютюнники».

У літературу Василь Захарченко прийшов з журналістики, якою займався тривалий час після закінчення в 1958 році Київського університету. Спершу працював газетярем у Кременчуці, потім переїхав у шахтарський край, був редактором у видавництві «Донбас».

З 1969 року письменник живе і працює в Черкасах. Тут він написав свої кращі повісті і романи, які були відзначені преміями. Тут вийшли його книги «Лозові кошики» (роман «Ярмарок» та низка оповідань) і «Велика Ведмедиця» (1988), до якої увійшли повісті «Мобілізовані» (тема війни), «Котилися вози з гори» (про українське село 80-х років, проблеми хліборобської честі та міжлюдських взаємин), повість у новелах «Велика Ведмедиця» (сторінки з життя Павла Величая) та добірка оповідань про війну і сьогодення («Діти», «Пивиха» та ін.).

В. Захарченко часто звертається до теми війни, розповідаючи про трагічні колізії і моральні втрати, які вона заподіяла. У повісті «Проїздом» (1981) і низці оповідань письменник розповів про воєнне і повоєнне дитинство, про труднощі і лихоліття окупаційних років, про зламані за цих обставин людські долі (повість «Брат милосердний», 1982).

Роман «Клекіт старого лелеки» (1989) був удостоєний премії ім. Андрія Головка, а за новелістичну творчість (зокрема, за новелу «Шістнадцять георгіївських кавалерів») письменник одержав літературну премію ім. Юрія Яновського (1991).

У 1995 році Василь Захарченко став лауреатом Шевченківської премії. Вона була присуджена письменнику за роман «Прибутні люди». Ця найвища літературна нагорода мовби підсумувала творчі здобутки кількох десятиріч відомого українського письменника-прозаїка.

За Україну, за її волю, незалежність, світле майбутнє письменник віддав Голгофі випробувань частину найдорожчого, що є у кожної людини, – свого життя.

      

^ Твори Василя Захарченка


  Захарченко, В.І.    Брат милосердний [Текст]: повісті та оповідання / В.І. Захарченко . – К. : Дніпро, 1990. – 526 с.


Захарченко, В.І..   Великі лови : [Текст] роман. публіцистика / В.І. Захарченко. – К. : Молодь, 2002. –319 с


Захарченко, В.І. Дім під ясенями [Текст] : повісті, оповідання, новели / В.І. Захарченко; худож. В.Яцун, О.Яцун. – К. : Рад. письменник, 1999. –217 с. : іл. – (Суч. укр. літ-ра).


Захарченко, В.І..    Довгі присмерки [Текст]: роман / В.І. Захарченко; Іл. В. Ломаки. – К. : Акцент, 2002. – 542 с. : іл.


Захарченко, В.І..    Клекіт старого лелеки [Текст]: романи, оповідання / В.І. Захарченко. – К. : Рад. письменник, 1989. – 395 с.


Захарченко, В.І..    Крізь срібний іній [Текст] : романи. оповідання / З В.І. Захарченко; ред. Г. Білоус; худож. оформл. О. Захарченко. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю., 2005. – 498 с. : іл.


Захарченко, В.І..   Мобілізовані [Текст]: повість / В.І. Захарченко; худож. оформл. В. Машкова. – К. : Молодь, 1995. –55 с.


Захарченко, В.І.. На відстані зойку [Текст]: оповідання, щоденник / В.І. Захарченко; худож. оформ. О. Захарченко. – Черкаси : Вид. Чабаненко Ю.А., 2007. – 511 с.


Захарченко, В.І..   На камені рідного слова [Текст]: публіцистика / В.І. Захарченко; худож. оформл. О.Захарченко. – Черкаси : Видавець Ю. Чабаненко, 2006. –323 с.


Захарченко, В.І. Нічні поїзди [Текст]: новели / В.І. Захарченко; ред. С.Носань. – Черкаси, 2003.– 48 с.


Захарченко, В.І. "Пий воду з криниці твоєї..." [Текст]: роман / В.І. Захарченко. – К. : Укр. письменник, 2004. –215 с.


Захарченко, В.І.. Прибутні люди [Текст]: романи, повість / В.І. Захарченко; передм. М. Слабошпицького. – К. : Грамота, 2007. – 655 с. : ілюстр. - (Бібліотека Шевченківського комітету).


Про В.І. Захарченка.


Василь Захарченко [Текст] // Гілочка : письменники Черкащини-дітям / упоряд. В. Поліщук. – Черкаси, 2002. – С. 109-110.


Дробний, І. Різдвяна зоря письменника [Текст] / І. Дробний // Дробний І. Хата з лободи. – Черкаси, 2003. – С.514-519.


 Захарченко Василь Іванович [Текст] //  Шевченківські лауреати 1962-2001 : енцикл. довідник / авт.-упоряд. М. Лабінський; вступ. сл. М. Дзюби. – К., 2001. – С. 185-186.


Лауреати премії імені Дмитра Нитченка - 2009 [Текст] // Культура і життя. – 2009.– 18 лют. – С.3.

Майборода, В.    Україна в "Довгих присмерках" Василя Захарченка [Текст] / В. Майборода
// Вечірні Черкаси. – 2002.– 27 лист. – С.6.


Масевря, О.І. Василь Захарченко [Текст] / О.І. Масевря  //  Масевря О.І.    Програма спецкурсу "Сучасний літературний процес на Черкащині" / О.І. Масевря. – Черкаси, 2005. – С.10-12.
Осінська, В.С. «Реабілітований історією» [Текст] / В.С. Осінська, Г.Р. Уперенко // Осінська, В.С.   Черкащина, освячена у слові : зб. уроків учителів Смілянщини з укр. л-ри та краєзнавства. Навч. посібник / В.С. Осінська, Г.Р. Уперенко. – Сміла , 2006. – С. 166-182.
   

Панченко, Н.    "У 70 років людині треба встигати робити добро" : один із іменитих січневих ювілярів письменників Василь Захарченко завтра відзначатиме свій день народження / Н. Панченко // Нова Доба. – 2006.– 12 січ. – С.2.


Поліщук, В.Т.    Василь Захарченко [Текст] : штрихи до творчого портрета / В.Т. Поліщук. – Черкаси : Сіяч, 1997. – 56 с.


Поліщук, В.Т.Позиція й опозиційність митця [Текст]: Василь Захарченко / В.Т. Поліщук // Поліщук, В.Т.    Під прапором неба : літ.-критич. ст., нариси / Поліщук, Володимир Т. – Черкаси, 2000. – С. 15-22.


Слабошпицький, М. Віхи життя і творчості В.І. Захарченка [Текст] / М. Слабошпицький // Захарченко, В.І. Прибутні люди. – К. , 2007. – С. 652-653.


Слабошпицький, М.   На запити нашого дня [Текст]: штрихи до портрета В. Захарченка / М. Слабошпицький // Дивослово. – 2003.– № 6. – С.17-19.


Слабошпицький М. “Пий воду з криниці своєї” [Текст]: Василь Захарченко і його проза / М. Слабошпицький // Літ. Україна. – 2005. – 23 черв. – С.1, 7; 30 черв. – С.7.


Такі премії зобов’язують бути українцями [Текст] // Літ. Україна. – 2006.– 20 квіт. – С.2.


Ювілей Василя Захарченка [Текст] // Місто. – 2006.–18 січ. – С.1.

^ Корнійчук Олександр Євдокимович
О.Є. Корнійчук - український письменник, драматург, громадський діяч, академік АН УРСР.
    Народився 25 травня 1905 року в с. Христинівка в сім’ї залізничного слюсаря. Закінчивши початкову школу, з 14 років працював робітником ремонтних майстерень станції Христинівка. У 1929 році закінчив літературний факультет Київського Інституту народної освіти.
    Працював сценаристом і редактором на кіностудіях Києва, Одеси, Харкова. Відтоді все життя письменника було нерозривно пов’язане з драматургією. Найбільш відомими п’єсами Корнійчука є “Загибель ескадри” (1934), “Платон Кречет” (1936), “Банкір” (1937), “Правда” (1937), “В степах України” (1941).

У роки війни – голова правління Спілки письменників України. У 1941 -1942 рр. – старший пропагандист-агітатор Головного Політичного Управління Червоної Армії на Південно-Західному і Сталінградському фронтах, член редколегії газети “За Радянську Україну”.

В 1953 році – перший заступник Народного Комісара справ УРСР, з 1954 р. – Народний Комісар Закордонних справ УРСР.

Статті, промови, фронтові нариси друкував на сторінках “Правди” та інших центральних, республіканських газет і журналів. У роки війни видав п’єси “Партизани в степах України”, “Фронт”. Після війни написав такі п’єси: “Макар Діброва”, “Приїздіть у Дзвонкове”, “Калиновий гай”, “Крила”, “Чому посміхаються зорі”, “Мої друзі”, “Над Дніпром”, “Пам’ять серця”, та ін.

У 1971 році разом з режисером Д.О. Алексідзе за виставу «Пам’ять серця» одержав Шевченківську премію.

 Неодноразово був на Черкащині – в Умані, Каневі, Черкасах, Чигирині, Холодному Яру.
    Постановою Ради Міністрів УРСР ім'я О.Є. Корнійчука присвоєно Христинівській середній школі №1, на будинку школи, в якій учився письменник встановлено меморіальну дошку.
^ Твори Олександра Корнійчука

Корнійчук, О.Є.   Драматичні твори [Текст] / О.Є. Корнійчук ; вступ. ст., упоряд. і приміт. Д.Т. Вакуленко. – К. : Наук. думка, 1990. – 606 с. : іл. – (Бібліотека української літератури. Радянська українська література).


Корнійчук, О.Є.    П'єси [Текст] / О.Є. Корнійчук; вступ. ст. З. Голубєвої. – К. : Мистецтво, 1988. –328 с. – (Шк. б-ка).


Корнійчук, О.Є.  Зібрання творів у 5-ти т. Т. 1 [Текст]: драматичні твори (1928 – 1936) / О.Є. Корнійчук ; упоряд. та прим. Д. Вакуленко. – К. : Наукова думка, 1986. – 462 с.


Корнійчук, О.Є.    Зібрання творів у 5-ти т. Т. 2 [Текст] : драматичні твори; кіносценарії (1937-1944) / О.Є. Корнійчук. – К. : Наукова думка, 1986. – 640 с. : іл.


Корнійчук, О.Є.   Зібрання творів у 5-ти т. Т. 3 [Текст] : драматичні твори; кіносценарії 1945-1957 / О.Є. Корнійчук. – К. : Наукова думка, 1987. – 416 с. : іл.


Корнійчук, О.Є.      Зібрання творів у 5-ти т. Т. 4 [Текст] : драматичні твори; кіносценарії; незавершені твори (1958-1969) / О.Є. Корнійчук; упоряд. та прим. В. Коломійця. – К. : Наукова думка, 1987. – 463 с. : іл.


Корнійчук, О.Є.      Зібрання творів у 5-ти т. Т. 5 [Текст]: оповідання; нариси, статті; листи (1925-1972) / О.Є. Корнійчук; упоряд. та прим. Л. Барабана. – К. : Наукова думка, 1988. – 600 с.

Корнійчук, О.Є.     Життя-джерело мистецтва [Текст] : зб. / О.Є. Корнійчук; упоряд., вступ. ст. та прим. Д. Шлапака. – К. : Мистецтво, 1985. – 284 с


^ Документи про письменника
Бравада О. Олександр Корнійчук: п’ять сталінських премій і… помисли націоналіста [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.pres-centr.ck.ua/region/hristinovskiy/10500/


Корнейчук Александр Евдокимович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hrono.ru/biograf/korneichuk.html
Корнійчук Олександр (1905 - 1972) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org.ua

Корнійчук Олександр Євдокимович [Текст] // Шевченківські лауреати 1962-2001 : енцикл. довідник / авт.-упоряд. М.Лабінський; Вступ. слово М.Дзюби. - К. , 2001. – С. 257-259.  Музика Володимир. Подорож у недалеке, але вже забуте минуле [Текст] / В. Музика
// Урядовий кур'єр. – 2004. – 24 квіт. – С.8-9. Поліщук, В.   "Хто з вас піде проти своєї історії?" [Текст] : [Корнійчук Олександр] / В. Поліщук // Голос України. – 2009. – 8 квіт. – С.14. ^ Іван Ле (Мойся Іван Леонтійович) Іван Ле народився у 1895 році в родині безземельного грабаря-заробітчанина в селі Мойсенці Чорнобаївського району. Свою трудову діяльність він починав на будівництві шляхів, старанно і наполегливо освоював усі премудрості професії, і навіть попри те, що не мав спеціальної освіти, був призначений десятником, а згодом – і техніком дільниці. Тож про принади і складності інженерного фаху знав не з чужих вуст. За плечима Івана Ле була й участь у Першій світовій та громадянській війнах. Слід зауважити, що писати Іван Ле почав ще до війни. Перші його публікації з’явилися 1913 року – в черкаській газеті “Приднепровье”. Після повернення з фронту він друкував свої статті, оповідання і навіть вірші російською та українською мовами у газеті “Золотоніські вісті”. Однак справжнім початком своєї професійної літературної діяльності Іван Ле вважав день 15 лютого 1925 року, коли в газеті “Більшовик” побачило світ його оповідання “Змичка”. У той час він уже був студентом факультету інженерів шляхів Київського політехнічного інституту, на робітфак якого був зарахований у 1922 році. Проте цікавився не лише навчанням. Саме він став ініціатором створення “Групи молодих письменників КПІ”, до складу якої увійшли любителі літератури з усіх факультетів інституту. Дуже багатим на події виявився для Івана Ле 1927 рік. Саме того року побачила світ його перша збірка “Юхим Кудря”. Крім того, 1927 року з його ініціативи було створено Київську філію Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП). У березні вийшов у світ перший номер видання цього письменницького об’єднання – “Літературної газети”, яку також редагував Іван Ле. Газеті судилося довге життя – вона і сьогодні залишається органом Спілки письменників України, лише трохи змінено її назву – сучасні читачі знають її як “Літературну Україну”. А ще Іван Ле був першим редактором газети “Київський політехнік”. Закінчуючи інститут, Іван Ле вже цілком сформувався як письменник і журналіст. Утім, інженерний фах Івана Ле допомагав йому й у справах суто літературних. Бо, якби не рік стажування в Фергані на іригаційному будівництві, читачі не отримали б дуже популярного свого часу “Роману міжгір’я”, який звинувачували в певній етнографічності й тематичній обмеженості. Роман мав шалений успіх, недарма ж витримав понад сорок видань і був перекладений більш як на десяток мов. Він одразу зробив свого автора широко відомим і популярним.
...У 1940 році вийшов друком перший історичний роман Івана Ле “Наливайко”, присвячений обставинам і учасникам селянсько-козацького повстанського руху кінця XVI ст. Ті події не знайшли достатнього висвітлення в тогочасній історіографії, хоча й залишили слід у народній пам’яті. Тож роман був сприйнятий з особливою цікавістю. Він був першим із задуманого письменником епічного циклу історичних творів під загальною назвою “Україна”, до якого мали ще увійти романи “Хмельницький”, “Мазепа”, “Залізняк”, “Кармалюк”, “Шевченко” і “Народ”. Однак написання другого тому циклу – широко відомого згодом роману “Богдан Хмельницький”, за який письменник узявся ще 1939 року, розтяглося в часі більш як на двадцять років. Уже написані розділи роману були втрачені під час Великої Вітчизняної війни. В ній Іван Ле, як військовий кореспондент, брав участь майже з перших днів. У ті роки літературна творчість відійшла для письменника на другий, якщо не на третій план. Ле не тільки працював як інструктор фронтового радіомовлення, а потім – кореспондент “Известий”, але й брав безпосередню участь у боях. У складі стройових армійських частин він пройшов гірку путь відступу від західних кордонів держави до Волги, а потім здолав і зворотній шлях – до Австрії та Югославії. Його численні кореспонденції, статті, нариси і новели друкувалися на сторінках фронтової і центральної преси, виходили невеличкими збірочками. Значно пізніше про свої фронтові дороги Іван Леонтійович розповів у книзі “Іспит вогнем. Нотатки військового кореспондента”. Перші повоєнні твори письменника також були присвячені його сучасникам. Але невдовзі Іван Ле повернувся до, можливо, головної праці свого життя. Перша книга роману “Богдан Хмельницький” була закінчена в 1957 році, друга – в 1963, а третя – в 1965. Слід визнати, що Іван Ле взагалі був “дуже радянською” людиною, і це не могло не відбиватися у його творчості. Але при всьому цьому, прозу Ле й сьогодні (а він пішов з життя у 1978) читають і люблять. Твори письменника
Ле, Іван.   Роман міжгір'я [Текст] / І.Л. Мойся ; АН УРСР; упоряд. і приміт. М.А. Ігнатенка; вступ. ст. З.С. Голубєвої. – К. : Наук. думка, 1986. – 670 с. : 1 портр. – (Бібліотека української літератури. Радянська українська література).


Ле, Іван.   Хмельницький [Текст] : іст.роман. В 3-х кн. Кн.1 / І.Л. Мойся; Худож.Б.Й. Бродський. – К. : Дніпро, 1978. – 446 c. : іл.


Ле, Іван.   Хмельницький [Текст] : іст.роман. В 3-х кн. Кн. 2. / І.Л. Мойся; Худож.В.Й. Бродський. – К. : Дніпро, 1978. – 407 c. : іл


Ле, Іван.   Хмельницький [Текст] :іст.роман. В 3-х кн. Кн. 3 / І.Л. Мойся; Худож.В.Й. Бродський. – К. : Дніпро, 1978. – 427 c. : іл
Що читати про письменника Голубєва, З.С. Іван Ле [Текст] / З.С. Голубєва // Ле І. Роман міжгір'я. – К., 1986. - С.5-24.  Килимник О.В. Незабутні зустрічі [Текст] / О.Килимник // Килимник О. З вершини літ. - К., 1988. – С.120-132. Ле Іван (Мойся Іван Леонтійович) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.ck.ua. Ле Іван // Шевченківські лауреати 1962-200 [Текст] : енцикл. довідник / авт.-упоряд. М. Лабінський; вступ. слово М. Дзюби. – К., 2001. ­– С. 291-292. ^ Стефанович Д. Іван Ле – перший редактор “Київського політехніка” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://kpi.ua/newspaper/715-8.php

Олександр Левада


Олександр Левада – відомий український письменник, поет, драматург, публіцист і критик.

Народився 26 листопада 1909 року в с. Кривчунці Жашківського району. Дитячі та шкільні роки провів на Таращанщині, в селі Лук’янівка. Закінчивши школу в 1930 р. вступив до Маслівського аграрного технікуму, в якому провчився до 1932 року, потім навчання у Вінницькому педінституті. Друкуватися почав у 1928 році.
У вінницький період життя (1933-41 рр.) відкривається нова грань його таланту: він пише ліричну комедію "Ой у полі нивка". У 1939-40 рр. працює над поемою "Чернишевський".
В роки Великої Вітчизняної війни Олександр Левада написав п'єсу "Шлях на Україну". По війні створює роман про війну "Південний Захід" (1948), "Балканський щоденник" (1946), комедії "Серце і долари" (1948), "Марія" (1951), драму "Остання зустріч" (1956). Олександр Левада – автор 12 збірок п'єс, поезій, повістей, публіцистичних творів. Письменник активно працював в галузі кінодраматургії. За його сценаріями поставлені фільми "Українська рапсодія", "Ескадра повертає на захід", "Берег надії", "Родина Коцюбинських". ^ За сценарій картини "Родина Коцюбинських" Олександр Левада удостоєний Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка. Олександр Левада нагороджений орденами Леніна (двома), Жовтневої революції, Вітчизняної війни двох ступенів, Трудового червоного Прапора, Червоної зірки та медалями. ^ Після війни - заступник міністра культури УРСР, секретар правління Спілки письменників України. Помер 16 грудня 1995 року. Твори письменника Левада О. Лист до матері за Дніпро [Текст] : вірш / О. Левада. // Рядки, обпалені війною. – К., 1995. – С.65 Левада О. Ріки невпинна течія [Текст] : повість/ О. Левада. – К.: Рад. письменник, 1989. –223с Левада О. 10 квітня 1944 року [Текст] / О. Левада. // За Радянську Україну : зб. худож. та худож.-док. творів про визволення Радянської України від німецько-фашистських загарбників / упоряд. Б.І. Силін. – К. 1974. – С. 234. ^ Що читати про письменника Левада Олександр [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kinokolo.ua Левада Олександр Степанович [Текст] // Шевченківські лауреати 1962-2001 : енцикл. довідник / авт.-упоряд. М. Лабінський; вступ. слово М. Дзюби. – К., 2001. ­– С. 292-293.
Левада Олександр [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kulture.tarascha.org.ua


Михай